Літургія рідною мовою (/)
05/02/2008 | Георгій
СЛУЖІМО ВСІ РАЗОМ
У видавничому відділі «Ключі» нашої єпархії вийшла «Літургія з поясненнями для мирян»
Віктор ГРЕБЕНЮК
1654 року через Україну в Московію проїздив антіохійський Патріарх Макарій, а в його свиті був знаменитий церковний письменник Павло Халебський. Вони довго пробули в Московії, а повертались до Сирії знову ж таки через нашу Батьківщину. Згодом світ прочитав спогади Павла Халебського про цю подорож. Найбільше в Україні його вразило таке: «У країні козаків усі, навіть жінки, вміють читати й писати, знають церковні співи і порядок Богослужінь». А все тому, що завдяки старанням православних братств було відкрито школи мало не в кожному селі, братські друкарні забезпечували не тільки священнослужителів, а й мирян духовною літературою. Тож те, що так здивувало сирійського письменника, було зовсім звичайним для наших предків: люди стояли в храмах із книжками в руках, де містився текст відправ із коротенькими поясненнями.
Багато ж старань довелося докласти царській владі, щоби зробити народ неписьменним. Ще більше підлила масла в огонь радянська влада, особливо «подбавши» про грамотність церковну. Тож вірян із книжками в руках на Літургії можна побачити лише в тих українських краях, котрі в «единую и неделимую» ввійшли у середині ХХ століття. А православні Волині й Наддніпрянщини поки що «відстоюють Обідню», мало що в ній розуміючи.
Завдання духовної просвіти рідною мовою взяв на себе Київський Патріархат. Але перекласти Службу Божу з мертвої церковнослов’янської на живу українську – то ще півділа. Адже ця Відправа досить довга, складна, містить чимало не просто цитат, а натяків на текст Біблії, фактів із церковної історії, урешті-решт на ній звучать і церковнослов’янізми, і слова з грецької та єврейської мов, і рідковживані українські. Тож скільки не ходи до церкви, хоч би й до тієї, де правиться живою мовою, багато що лишається незрозумілим. Що таке «осанна»? І що таке – «в вишніх»? А за що ми просимо Бога, коли священик виголошує: «За добре поліття ... Господеві помолимось»? Прикладів цих – безліч, і нерозуміння тексту Літургії призводить до таких ситуацій, що і сміх і гріх. Стоять люди, хрестяться, слухають хор і не відають, що саме слово «Літургія» означає – «служіння громадою» і що саме всі разом повинні ми служити цю Відправу, а не тільки священик і хористи.
Тож видавничий відділ «Ключі» з благословення єпископа Луцького і Волинського Михаїла вирішив виправити становище. Книжка – на 63 сторінки, яку видали «Ключі», є першою сходинкою воцерковлення. Розгортаємо її: спершу – коротенький вступ, потім – текст Літургії з примітками й коментарями, історичними довідками (теж стисло, але ясно). Наприклад: «Осанна – у давньоєврейській мові – це радісний вигук на честь Бога, рівнозначний українському „Слава!“ Вишній – церковнослов’янське слово, що означає: „явлений згори“, „Небо і все небесне“. Поліття – сприятливі погодні умови» тощо. Наведено й ті слова священнослужителів, яких миряни не чують, але вони важливі для розуміння того, що звучить уголос. Позначено місця, коли обов’язково треба перехреститися, коли можна сісти (тим, хто цього потребує), а коли треба стояти, коли належить слухати молитву священика, а коли потрібно молитися всім разом. Для цього слова священнослужителів набрано одним шрифтом, а мирян – іншим. Багато слів з наголосами; подано схему іконостасу.
Отож, придбавши цю книгу, Ви її можете, прочитавши вдома, взяти до церкви та стежити за ходом Літургії. І – Служба стане набагато зрозумілішою. Головне, що кожен мирянин тепер має бути не безмовним учасником Відправи, а брати в ній належну участь. Так ми, до речі, найкраще вшануємо й автора Літургії – святителя Йоана Золотоустого, 1600 років з часу кончини якого виповнюється нині.
Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 11 (36)
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=636
У видавничому відділі «Ключі» нашої єпархії вийшла «Літургія з поясненнями для мирян»
Віктор ГРЕБЕНЮК
1654 року через Україну в Московію проїздив антіохійський Патріарх Макарій, а в його свиті був знаменитий церковний письменник Павло Халебський. Вони довго пробули в Московії, а повертались до Сирії знову ж таки через нашу Батьківщину. Згодом світ прочитав спогади Павла Халебського про цю подорож. Найбільше в Україні його вразило таке: «У країні козаків усі, навіть жінки, вміють читати й писати, знають церковні співи і порядок Богослужінь». А все тому, що завдяки старанням православних братств було відкрито школи мало не в кожному селі, братські друкарні забезпечували не тільки священнослужителів, а й мирян духовною літературою. Тож те, що так здивувало сирійського письменника, було зовсім звичайним для наших предків: люди стояли в храмах із книжками в руках, де містився текст відправ із коротенькими поясненнями.
Багато ж старань довелося докласти царській владі, щоби зробити народ неписьменним. Ще більше підлила масла в огонь радянська влада, особливо «подбавши» про грамотність церковну. Тож вірян із книжками в руках на Літургії можна побачити лише в тих українських краях, котрі в «единую и неделимую» ввійшли у середині ХХ століття. А православні Волині й Наддніпрянщини поки що «відстоюють Обідню», мало що в ній розуміючи.
Завдання духовної просвіти рідною мовою взяв на себе Київський Патріархат. Але перекласти Службу Божу з мертвої церковнослов’янської на живу українську – то ще півділа. Адже ця Відправа досить довга, складна, містить чимало не просто цитат, а натяків на текст Біблії, фактів із церковної історії, урешті-решт на ній звучать і церковнослов’янізми, і слова з грецької та єврейської мов, і рідковживані українські. Тож скільки не ходи до церкви, хоч би й до тієї, де правиться живою мовою, багато що лишається незрозумілим. Що таке «осанна»? І що таке – «в вишніх»? А за що ми просимо Бога, коли священик виголошує: «За добре поліття ... Господеві помолимось»? Прикладів цих – безліч, і нерозуміння тексту Літургії призводить до таких ситуацій, що і сміх і гріх. Стоять люди, хрестяться, слухають хор і не відають, що саме слово «Літургія» означає – «служіння громадою» і що саме всі разом повинні ми служити цю Відправу, а не тільки священик і хористи.
Тож видавничий відділ «Ключі» з благословення єпископа Луцького і Волинського Михаїла вирішив виправити становище. Книжка – на 63 сторінки, яку видали «Ключі», є першою сходинкою воцерковлення. Розгортаємо її: спершу – коротенький вступ, потім – текст Літургії з примітками й коментарями, історичними довідками (теж стисло, але ясно). Наприклад: «Осанна – у давньоєврейській мові – це радісний вигук на честь Бога, рівнозначний українському „Слава!“ Вишній – церковнослов’янське слово, що означає: „явлений згори“, „Небо і все небесне“. Поліття – сприятливі погодні умови» тощо. Наведено й ті слова священнослужителів, яких миряни не чують, але вони важливі для розуміння того, що звучить уголос. Позначено місця, коли обов’язково треба перехреститися, коли можна сісти (тим, хто цього потребує), а коли треба стояти, коли належить слухати молитву священика, а коли потрібно молитися всім разом. Для цього слова священнослужителів набрано одним шрифтом, а мирян – іншим. Багато слів з наголосами; подано схему іконостасу.
Отож, придбавши цю книгу, Ви її можете, прочитавши вдома, взяти до церкви та стежити за ходом Літургії. І – Служба стане набагато зрозумілішою. Головне, що кожен мирянин тепер має бути не безмовним учасником Відправи, а брати в ній належну участь. Так ми, до речі, найкраще вшануємо й автора Літургії – святителя Йоана Золотоустого, 1600 років з часу кончини якого виповнюється нині.
Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 11 (36)
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=636