(Р, Д) Такe нe забувається (/)
06/24/2008 | Георгій
ТАКЕ НЕ ЗАБУВАЄТЬСЯ
24 червня 2008 р.
22 червня в нашій країні траур: 1941 року цього дня розпочалась німецько-радянська війна, що принесла незчисленні біди народам.
У Другу світову в Луцьку діяв нацистський концтабір № 360, у якому було закатовано тисячі радянських військовополонених. Серед них було й чимало українців. У місті облаштовано братське кладовище жертв нацизму на місці масових захоронень, що неподалік перехрестя вулиць Гнідавської та Потебні. Торік, проводячи його благоустрій, було виявлено останки ще 370 військовослужбовців, які лежали тут без належного поховання. Тож цього року в день скорботи ці тлінні рештки поховали по-християнськи та з військовими почестями.
На майдані Старого міста біля майже 50-ти домовин єпископ Луцький і Волинський Михаїл, обласний декан протоієрей Іван Семенюк, намісник Замкового монастиря Архангелів ігумен Святополк (Канюка) та інші священнослужителі відправили заупокійну літію. З ними співслужили єпископи Маркіян Трофим’як (Римсько-Католицька Церква) та Йосафат-Олег Говера (Українська Греко-Католицька Церква).
Потому жалобна процесія рушила до братського кладовища. Тут очільники місцевої влади провели мітинг, після чого духовенство відправило літію і владика Михаїл запечатав спільну могилу.
23 червня, як і щороку, під мурами Замкового Архангельського монастиря (колишня луцька тюрма), де в перші дні війни НКВД знищило тисячі українських патріотів, єпископ Михаїл, канцлер протоієрей Микола Цап, о. Іван Семенюк, декан протоієрей Володимир Подолець, інші священнослужителі кафедрального собору та луцького міського деканату відслужили заупокійну літію. Молилися представники влади й громадськості та чимало інших небайдужих мирян.
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/novyny/novyna?newsid=825
24 червня 2008 р.
22 червня в нашій країні траур: 1941 року цього дня розпочалась німецько-радянська війна, що принесла незчисленні біди народам.
У Другу світову в Луцьку діяв нацистський концтабір № 360, у якому було закатовано тисячі радянських військовополонених. Серед них було й чимало українців. У місті облаштовано братське кладовище жертв нацизму на місці масових захоронень, що неподалік перехрестя вулиць Гнідавської та Потебні. Торік, проводячи його благоустрій, було виявлено останки ще 370 військовослужбовців, які лежали тут без належного поховання. Тож цього року в день скорботи ці тлінні рештки поховали по-християнськи та з військовими почестями.
На майдані Старого міста біля майже 50-ти домовин єпископ Луцький і Волинський Михаїл, обласний декан протоієрей Іван Семенюк, намісник Замкового монастиря Архангелів ігумен Святополк (Канюка) та інші священнослужителі відправили заупокійну літію. З ними співслужили єпископи Маркіян Трофим’як (Римсько-Католицька Церква) та Йосафат-Олег Говера (Українська Греко-Католицька Церква).
Потому жалобна процесія рушила до братського кладовища. Тут очільники місцевої влади провели мітинг, після чого духовенство відправило літію і владика Михаїл запечатав спільну могилу.
23 червня, як і щороку, під мурами Замкового Архангельського монастиря (колишня луцька тюрма), де в перші дні війни НКВД знищило тисячі українських патріотів, єпископ Михаїл, канцлер протоієрей Микола Цап, о. Іван Семенюк, декан протоієрей Володимир Подолець, інші священнослужителі кафедрального собору та луцького міського деканату відслужили заупокійну літію. Молилися представники влади й громадськості та чимало інших небайдужих мирян.
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/novyny/novyna?newsid=825
Відповіді
2008.06.25 | +О
Re: (Р, Д) Такe нe забувається (/)
Слава Ісусу Христу!Так - не забувається...
Страшна війна... Для моїх родичів почалася ще в вересні 1939 року. Моїй бабці по материній лінії повністю перекреслила можливість здобути освіту (навіть сьогодні (1927 р.н) має прекрасну пам`ять, цитує величезну кількість віршів і детально, у подробицях все, що у своєму 80-річному житті прочитала, володіє польською, призабула, але розуміє німецьку, російську), а в дитинстві була кращою ученицею школи (впросилася в школу в 5-ти річному віці) і мріяла стати вчителькою: кордон пройшов по р.Буг і Училище, яке виховувало вчительок опинилось по той бік кордону. Розповідає про страшний прихід німців, тоді руских, тоді "Операція Вісла", потім - все життя на рабстві в колгоспі, дояркою, без права мати паспорт, змінити роботу, спосіб життя... Навіть моя мама (1948 р.н.), щоб поступити в інститут ледве виробила паспорт і вирвалась з колгоспу - не відпускали. А дідусь помер від туберкульозу костей (яким захворів, працюючи постійно по коліна у воді на примусових німецьких роботах в шахті), так і не дочекавшись на народження донечки... І це лише мамина сім`я. Батькова - відсиділи, або переховувались за "бандерівщину". Батько з своєю мамою познайомився аж у 14-річному віці...
У нас в школі у випускників є традиція: писати своє сокровенне бажання на подальше життя. Я загадав: щоб не було війни
З повагою
Олег