Чим завершиться візит до Києва Патрiарха Варфоломія?
07/21/2008 | Майдан-ІНФОРМ
Василь ЧЕРВОНІЙ: «Візит Патріарха ВАРФОЛОМІЯ може стати найяскравішою сторінкою в історії Християнської церкви в Україні»
«Якщо візит Вселенського Патріарха ВАРФОЛОМІЯ до Києва завершиться підтвердженням, тобто відповідним Томасом, що приєднання Київської Митрополії до Московської Патріархії в 1686 році відбулося не за приписами канонічних правил, – це стане найяскравішою сторінкою в історії України, зокрема в історії Християнської церкви в Україні. Тоді всі особи, причетні до цієї богоугодної справи, в першу чергу Президент України та Патріарх ВАРФОЛОМІЙ, золотими літерами будуть вписані на скрижалях історії», – наголосив представник Української народної партії, член Вищої церковної Ради Української Православної Церкви Київського патріархату, делегат помісного Собору, староста Покровського Кафедрального Собору міста Рівне Василь ЧЕРВОНІЙ.
«Якщо ж візит Вселенського Патріарха ВАРФОЛОМІЯ буде спрямований лише на зміцнення Московського Патріархату в Україні, - зазначив Василь ЧЕРВОНІЙ, – то цей візит, на відміну від попереднього візиту Вселенського Патріарха до Києва 354 роки тому, стане чорною сторінкою в історії, організатори святкування 1020-річчя Хрещення України-Русі в Києві виглядатимуть не будівничими, а «могильниками» незалежної української церкви, а сам Патріарх ВАРФОЛОМІЙ перед свідомим українством виглядатиме не самостійною релігійною фігурою на православному просторі, а маріонеткою Москви. Думаю, Патріарх це усвідомлює. Я очікую позитиву від візиту».
Візит Патріарха Варфоломія в Україну з нагоди відзначення 1020-річчя Хрещення України-Русі очікується 25 липня.
16 липня Українська народна партія звернулася до Патріарха ВАРФОЛОМІЯ із закликом «усебічно сприяти об'єднанню українських православних церков у Єдину Помісну Українську Церкву». УНП просить Патріарха «проявити волю для того, щоби в Україні була проголошена і постала Єдина Помісна Українська Церква – потужний чинник єдності суспільства, міцності держави, утвердження духовності».
«Якщо візит Вселенського Патріарха ВАРФОЛОМІЯ до Києва завершиться підтвердженням, тобто відповідним Томасом, що приєднання Київської Митрополії до Московської Патріархії в 1686 році відбулося не за приписами канонічних правил, – це стане найяскравішою сторінкою в історії України, зокрема в історії Християнської церкви в Україні. Тоді всі особи, причетні до цієї богоугодної справи, в першу чергу Президент України та Патріарх ВАРФОЛОМІЙ, золотими літерами будуть вписані на скрижалях історії», – наголосив представник Української народної партії, член Вищої церковної Ради Української Православної Церкви Київського патріархату, делегат помісного Собору, староста Покровського Кафедрального Собору міста Рівне Василь ЧЕРВОНІЙ.
«Якщо ж візит Вселенського Патріарха ВАРФОЛОМІЯ буде спрямований лише на зміцнення Московського Патріархату в Україні, - зазначив Василь ЧЕРВОНІЙ, – то цей візит, на відміну від попереднього візиту Вселенського Патріарха до Києва 354 роки тому, стане чорною сторінкою в історії, організатори святкування 1020-річчя Хрещення України-Русі в Києві виглядатимуть не будівничими, а «могильниками» незалежної української церкви, а сам Патріарх ВАРФОЛОМІЙ перед свідомим українством виглядатиме не самостійною релігійною фігурою на православному просторі, а маріонеткою Москви. Думаю, Патріарх це усвідомлює. Я очікую позитиву від візиту».
Візит Патріарха Варфоломія в Україну з нагоди відзначення 1020-річчя Хрещення України-Русі очікується 25 липня.
16 липня Українська народна партія звернулася до Патріарха ВАРФОЛОМІЯ із закликом «усебічно сприяти об'єднанню українських православних церков у Єдину Помісну Українську Церкву». УНП просить Патріарха «проявити волю для того, щоби в Україні була проголошена і постала Єдина Помісна Українська Церква – потужний чинник єдності суспільства, міцності держави, утвердження духовності».
Відповіді
2008.07.21 | Svitlana
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
Якась дуже дивна заява. Звідки взагалі два варіанти, та ще й таких? Зрозуміло, що Патріарх прибув до Києва на запрошення не світської, але церковної влади. Президент, звісно, теж запрошував, але яке це має значення для Патріарха? Але хто з представників церковної влади в Україні його запрошував? Невже київський партіархат? Хто може маєточну інфу?
2008.07.21 | Tatarchuk
запрошував КП, джерело - по теліку гаваріли
2008.07.21 | Koala
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
Svitlana пише:> Якась дуже дивна заява. Звідки взагалі два варіанти, та ще й таких? Зрозуміло, що Патріарх прибув до Києва на запрошення не світської, але церковної влади.
Якраз неочевидно. Офіційно він їде на запрошення Ющенка.
> Президент, звісно, теж запрошував, але яке це має значення для Патріарха?
Так саме, як і для будь-якої іншої людини на Землі. Якщо вас запросить Прем'єр Нової Зеландії чи Генерал-Губернатор Вірджінських островів, ви не поїдете?
2008.07.22 | Kohoutek
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
Svitlana пише:> Якась дуже дивна заява. Звідки взагалі два варіанти, та ще й таких? Зрозуміло, що Патріарх прибув до Києва на запрошення не світської, але церковної влади. Президент, звісно, теж запрошував, але яке це має значення для Патріарха? Але хто з представників церковної влади в Україні його запрошував? Невже київський партіархат? Хто може має точну інфу?
Там была интересная история с типично византийским хитроумием Вселенского патриархата. Лично Патриарха пригласил Ющенко. По традиции, предстоятель одной церкви не может посетить с визитом территорию другой церкви без приглашения от предстоятеля этой церкви. Ни патриарх Московский, ни митрополит Киевский Варфоломея не приглашали - но Московская патриархия пригласила принять участие в торжествах делегацию Константинопольского патриархата. Оттуда ответили, что с радостью принимают приглашение и вышлют делегацию во главе с Патриархом
Москве пришлось это проглотить, хотя они и высказали своё недовольство. На сайте Вселенского патриархата вывешен пресс-релиз, в котором отмечается, что патриарх едет по приглашению Ющенко и в соответствии с приглашением Алексия-2: http://www.ec-patr.org/docdisplay.php?lang=en&id=951&tla=en
2008.07.22 | Alexx
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
МП як і президент Медведев (Путін), не можуть допустити щоб в Україні обєдналася церква, вони втратять дуже великий важіль впливу, а тому, на мою думку, Варфоломій не визнає неканонічності приєднання Української церкви до Росіської.2008.07.22 | Koala
Набридли. Вже визнав.
Поцікавтеся причинами автономії Польської Православної Церкви.2008.07.22 | Mercury
Ще в 1924 р.?
2008.07.22 | Koala
В 26-му, якщо не помиляюся.
Зараз проблема тільки в тому, що УПЦ має попросити Констянтинополь взяти її під свій омофор. Наскільки мені відомо.2008.07.22 | Kohoutek
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
Alexx пише:> МП як і президент Медведев (Путін), не можуть допустити щоб в Україні обєдналася церква, вони втратять дуже великий важіль впливу, а тому, на мою думку, Варфоломій не визнає неканонічності приєднання Української церкви до Росіської.
Он не может этого не признавать, потому что тогда бы ему пришлось дезавуировать заявления своих предшественников. О неканоничности пребывания Киевской митрополии в составе РПЦ было заявлено в томосе патриарха Григория VII в 1924 г., в письме Патриарха Димитрия к Патриарху Московскому Алексию ІІ в 1991 г. и в официальном заявлении представителя Вселенского Патриархата - архиепископа Скопелоского Всеволода (Майданского) в 2005 г. Патриарх Варфоломей признаёт каноничность УПЦ (МП), но не каноничность присоединения Киевской митрополии к РПЦ.
2008.07.22 | Роксана
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
Правдиве зауваження, підтверджене історичними фактами. Дякую, пане Когоутек.-Патриарх Варфоломей признаёт каноничность УПЦ (МП), но не каноничность присоединения Киевской митрополии к РПЦ.-
Загарбання Київської митрополії Москвою, було насильством , як і все решта, яке стосується відносинам Росії до України.
2008.07.22 | Koala
Точніше, підкупом. Симонією.
2008.07.22 | Kohoutek
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
Роксана пише:> Загарбання Київської митрополії Москвою, було насильством , як і все решта, яке стосується відносинам Росії до України.
Не всё. Не всё было так однозначно. Не надо всё-таки забывать простой факт: русские - наши ближайшие братья. Многое то, что нам в них не нравится, - зеркальное отражение нас самих.
Вот, кстати, возможный (хотя, имхо, и не самый вероятный) сценарий разворачивания ближайших событий: http://portal-credo.ru/site/?act=news&id=64211&topic=588
См. также http://portal-credo.ru/site/?act=news&type=forum&id=64225
В любом случае, на церковном фронте грядут скорые и существенные перемены. Чем всё это закончится - Бог его знает.
2008.07.22 | Роксана
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
Пане Когоутек, дякую знову за цікаву новину. Тому що тут деякі неточності, може ви зможете роз'яснити подане.-Вместе с тем, представитель УПЦ МП не исключает, что переход УПЦ КП и УАПЦ "под Константинополь" может случиться не на празднике Крещения Киевской Руси, а немного позже. По сведениям о. Кирилла, Виктор Ющенко и Патриарх Филарет хотели бы, чтобы в скором времени УПЦ КП получила автокефалию от Константинополя. -
Ви ж розумієте що "автокефалія" це незалежність , тобто окремий патріархат. Отже, або українські церкви дістають канонічну автокефалію, або "канонічне" приєднання до Константинополя, так як це сталося в Америці.
Тож, яка ваша думка?
2008.07.23 | Kohoutek
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
Роксана пише:> Ви ж розумієте що "автокефалія" це незалежність , тобто окремий патріархат.
Не обязательно патриархат - автокефальные греческие церкви возглавляются архиепископами, а некоторые славянские - митрополитами. Кроме того, вместо автокефалии возможна на какой-то период автономия.
>Отже, або українські церкви дістають канонічну автокефалію, або "канонічне" приєднання до Константинополя, так як це сталося в Америці.
> Тож, яка ваша думка?
В любом случае это лучше, чем нынешнее положение УПЦ-КП и УАПЦ. Пусть даже на начальном этапе новая церковь станет лишь самоуправляемой частью Вселенского патриархата, но не получит даже хотя бы формальной автономии (как, скажем, УПЦ в Америке) - всё равно это будет означать, во-первых, каноничность её статуса, а во-вторых, - фактическую независимость. Вселенские Патриархи не вмешиваются в дела формально подчинённых им церквей без КРАЙНЕЙ необходимости - только как третейские судьи в случае серьёзных раздоров внутри этих церквей. В общем, как Папы Римские в отношении униатских церквей. А для проукраинской части УПЦ (МП) именно это и важно: 1) каноничность церкви и 2) её фактическая независимость. Понятное дело, что фактическая независимость от Константинополя куда реальнее и надёжнее независимости от Москвы (хотя нынешняя УПЦ (МП) и добилась для себя такой независимости, но всегда существует угроза отката, "московского реванша"). В таких условиях следует ожидать серьёзного оттока прихожан и духовенства из УПЦ (МП) в пользу новой церкви. УПЦ (МП), в конце концов, естественным образом сократится до своего "ядерного электората" - наиболее пророссийски настроенных прихожан, монашества и клира. Монастыри, как самая консервативная часть церкви, останутся в большинстве за Москвой - но ничто не вечно под луной и монашество тоже будет обновляться. А вот прихожане УПЦ (МП) останутся по большей части только в крупных городах Юго-Востока и в Крыму. Развитие событий далее трудно предсказуемо: возможно, Москва поймёт, что лучше сохранить лицо и даст своё благословение на объединения всех украинских православных (маловероятно); возможно, УПЦ (МП) сохранится как альтернативная православная церковь в Украине - многочисленная, но вторая после новой церкви; возможно, УПЦ (ПМ) будет как самостоятельная церковь вообще ликвидирована и сведена к экзархату или патриаршим приходам РПЦ в Украине.
Но всё это гипотетично и станет возможным только, если Константинополь решится пойти на открытый конфликт с Москвой, что не очевидно. А автокефалию украинская церковь всё равно получит - не в этот раз, так чуть позднее.
2008.07.23 | Анатолій
Як проблеми пархатів стосуються українців? Не розумію!
2008.07.23 | Koala
Анатолію, я вам пропоную класну аналогію
клуб філателістів. Деякі вважають, що марочки збирати - просто втрата часу і грошей, дехто без цього жити не може...Ну так от, зараз склалася така ситуація, що український клюб філателістів є підрозділом російського, а якщо створити окремий - то інші клюби його не визнають, і не будуть мінятися марками з "розкольниками". От і треба так від'єднатися від Москви, щоб міжнародні клуби нас продовжували визнавати.
2008.07.24 | Роксана
Re: На зустрічі з Варфоломієм будуть усі
конфесії, включно з греко-католицьким митрополитом Гузарем.Однак до служби Божої не приступлять ані УАПЦ, ані УПЦ-КП, ані УГКЦ.
Так зарядив московський наставник. Сказав що "розкольнікі не должни бить при пристолє Боґа нашаго". Будуть служити лиш Варфоломій, Володимир і представник, або і сам Алєксей, московський.
Тількищо було подано таку новину по 1+1 .
Ющенко сказав де буде він туди запрошує і всі українські конфесії.
Цікаво де ж відбудеться така зустріч.
2008.07.25 | Анатолій
Коало, тут ключовим є слова "пархати", а не роз"єднання!
2008.07.25 | Koala
У вас парша? То лікуйтеся, це ваша особиста справа.
2008.07.25 | Георгій
Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
Kohoutek пише:> Роксана пише:
> > Ви ж розумієте що "автокефалія" це незалежність , тобто окремий патріархат.
> Не обязательно патриархат - автокефальные греческие церкви возглавляются архиепископами, а некоторые славянские - митрополитами.
(ГП) Так. Ось повний список автономних і автотокефальних православних церков, http://orthodoxwiki.org/List_of_autocephalous_and_autonomous_Churches ВиглядаЄ, що навiть бiльшiсть з них керуЄться не патрiархами, а митрополитами чи архiЄпископами.
2008.07.24 | +О
Re: а в нас кажуть...
Слава Ісусу Христу!Не йму віри, але ходить чутка, що +Філарет відмовився від патріаршества в користь поєднання з +Володимиром (Сабоданом) і у цю суботу буде проголошено єдину УПЦ
Було б добре, але: або всі згодяться на приналежність до Москви (якщо +Вартоломей це визнає, то заперечить заяви всіх своїх попередників), або +Володимир (Сабодан) готовий на розрив з Москвою (а +Вартоломей на протистояння), або буде вироблена ідея певної "двійної" приналежності, що винятково склалася в певній історичній ситуації.
що думаєте?
З повагою
о.Олег
2008.07.24 | Koala
Re: а в нас кажуть...
Ходить чутка про те, що і Гузар доєднається, з формулюванням "під спільним омофором Риму, Константинополя і Москви"...Чутки - то таке. Давайте зачекаємо і побачимо.
2008.07.24 | +О
Re: а в нас кажуть...
не доєднається2008.07.24 | Koala
Ну от бачите... чуткам вірити - себе не поважати.
2008.07.24 | Kohoutek
Re: а в нас кажуть...
+О пише:> Слава Ісусу Христу!
> Не йму віри, але ходить чутка, що +Філарет відмовився від патріаршества в користь поєднання з +Володимиром (Сабоданом) і у цю суботу буде проголошено єдину УПЦ
Скорее небо упадёт на землю и Дунай потечёт вспять, чем Филарет от чего-то откажется, в особенности в пользу московской церкви.
> Було б добре, але: або всі згодяться на приналежність до Москви (якщо +Вартоломей це визнає, то заперечить заяви всіх своїх попередників), або +Володимир (Сабодан) готовий на розрив з Москвою (а +Вартоломей на протистояння), або буде вироблена ідея певної "двійної" приналежності, що винятково склалася в певній історичній ситуації.
> що думаєте?
На этих торжествах ничего, скорее всего, не будет. Так, прощупают и подготовят почву для будущих действий. Но вот осенью возможно выдвижение официальных претензий со стороны Константинополя на Киевскую митрополию и провозглашение таковой на основе УАПЦ и, может быть, УПЦ-КП. Затем начнётся передел УПЦ (МП). Мне кажется недостоверным слух о том, что патриарх Варфоломей уже сейчас готов объявить об этом, но вполне убедительными - сведения о том, что митрополит Кирилл вчера предлагал официальную автономию УПЦ (МП) и статус, подобный нынешнему статусу УПЦ (МП), для УАПЦ: http://portal-credo.ru/site/?act=news&id=64265&topic=588
2008.07.24 | Pavlo
Засуєтілісь...
Kohoutek пише:но вполне убедительными - сведения о том, что митрополит Кирилл вчера предлагал официальную автономию УПЦ (МП) и статус, подобный нынешнему статусу УПЦ (МП), для УАПЦ: http://portal-credo.ru/site/?act=news&id=64265&topic=588
2008.07.27 | Kohoutek
В продолжение темы
Kohoutek пише:> На этих торжествах ничего, скорее всего, не будет. Так, прощупают и подготовят почву для будущих действий. Но вот осенью возможно выдвижение официальных претензий со стороны Константинополя на Киевскую митрополию и провозглашение таковой на основе УАПЦ и, может быть, УПЦ-КП. Затем начнётся передел УПЦ (МП). Мне кажется недостоверным слух о том, что патриарх Варфоломей уже сейчас готов объявить об этом, но вполне убедительными - сведения о том, что митрополит Кирилл вчера предлагал официальную автономию УПЦ (МП) и статус, подобный нынешнему статусу УПЦ (МП), для УАПЦ: http://portal-credo.ru/site/?act=news&id=64265&topic=588
Слухи о предложениях митр. Кирилла находят подтверждение: http://prosfora.org/2008/07/25/video-4/#more-603 "Щойно говорили по телефону з Предстоятелем. Підтвердив, що приймав Кирила. За його словами в москалів щось пішло сильно не так, як вони сподівалися".
Кроме того, появились сведения, что http://portal-credo.ru/site/?act=news&id=64341&cf=
"подписание соглашения о путях создания поместной Церкви в Украине между Патриархом Варфоломеем и предстоятелями Украинских Церквей запланировано уже на 27 июля".
2008.07.24 | Роксана
Re: а в нас кажуть...
+О пише-Слава Ісусу Христу!
Не йму віри, але ходить чутка, що +Філарет відмовився від патріаршества в користь поєднання з +Володимиром (Сабоданом) і у цю суботу буде проголошено єдину УПЦ-
Не вірю в такі "чутки". Саботан це людина без перспективи. Він говорить так ніби вже вмер. Кінці з кінцями не може звести. Народ ніколи не піде під його зверхність. Це така собі лялька московської церкви.
Взагалі на цій зустрічі нічого не буде обговорюватись. Просто поговорять і розійдуться. Головне для нас це сама ЗУСТРІЧ. Якщо Варфоломей зустрінеться з УАПЦ і УПЦ-КП то це вже буде досягнення само по собі. Ну, будемо знати про все завтра.
2008.07.25 | Хвізик
нічим - Re: Чим завершиться візит до Києва Патрарха Варфоломія?
2008.07.27 | Pavlo
Шкода... :(
Вселенский Патриарх Варфоломей покинет Украину вечером 27 июля, так и не подписав никакого документа о начале процесса объединения "ветвей" украинского православияhttp://www.portal-credo.ru/site/?act=news&id=64355&topic=588
2008.07.28 | P.M.
Україна не здатна успадкувати Київську Русь (л)
http://news.1plus1.ua/analitika/ukrayina-ne-zdatna-uspadkuvati-kiyivsku-rus.html2008.08.06 | Георгій
"Тріумф на годину" (/)
Тріумф на годину1 Серпня, 2008 16:15
Апокаліптичні прогнози Патріарха Олексія II щодо нового глобального розколу "світового православ'я" не збулися. Візити Патріархів Константинопольського і Московського до України пройшли достатньо спокійно, абсолютно непропорційно тому ажіотажу, який нагнітався у міру їх наближення. Зокрема, глава РПЦ МП стверджував, що прийняття до Константинопольського патріархату "українських розкольників", яке нібито може вчинити Патріарх Варфоломій в Києві, спричинятиме "фрагментації православ'я" і розколу такого масштабу, що порівняти його можна лише з 1054 роком, з остаточним розділенням християнства на Західну і Східну Церкви.
Зараз не 1054 рік, так "незграбно" ніхто не розколюється. З одного боку, візит Патріарха Варфоломія до Києва дійсно не привів до скороспілого тріумфу української автокефалії. З іншого боку, візит Московського Патріарха туди ж, який ще і завершився достроково, не привів до зміцнення впливу Чистого провулка і Данілова монастиря в Україні. З погляду зовнішнього спостерігача, "всі залишилися при своїх". Але в нас є всі підстави говорити про те, що суттєві зрушення в українському церковному питанні відбулися. Що це за підстави?
В першу чергу, важливим є сам по собі візит Вселенського Патріарха на найбільшу "спірну канонічну територію" сучасного православного світу без жодного узгодження із формальним власником цієї "канонічної території" - Московським патріархатом. З приводу такого "бесчиння" можна було б обурюватися, протестувати, якби ні безпосередня участь в ньому Патріарха Московського, що зробив подібні протести непереконливими. Не дуже досвідчений в тонкощах константинопольської церковної дипломатії, Патріарх Олексій Другий парадоксальним чином зміцнив позиції Вселенського патріархату в тих країнах, серед тих православних народів, які традиційно вважалися такими, що перебувають в орбіті впливу Москви. Сила "прецедентного права" в православній традиції велика – і якщо Московський Патріарх один раз "проковтнув" "агресивний вчинок" Вселенського Патріарха, то зробити подібне вдруге буде набагато простіше. Тим паче, що (і це, загалом, визнають в Москві) переважаючим трендом сучасного "світового православ'я" є ослаблення позицій Московського патріархату, стратегічними спільниками якого за останні роки перестали бути Румунська, Болгарська, Елладська Церкви і символічно дуже значущий Єрусалимський патріархат.
У другу чергу, важливою є демонстрація певної лояльності Московського Патріарха Константинопольському – важлива, перш за все, для консервативної частини російської (і української (МП)) православної громадськості. Адже буквально до самого моменту спільного служіння Патріархів Варфоломія і Олексія на Володимирській горі ця сама громадськість, при явному співчутті священоначалля, змагалася в образах на адресу Вселенського Патріарха, називаючи його "єретиком", "розкольником", "агентом ЦРУ" і "предтечею антіхриста". Навіть у святої брами Києво-Печерської лаври Олексія Другого зустрічали із плакатами: "Ніколи не молитимемося з Варфоломієм! Наш Патріарх – Олексій!" Та нічого, помолилися…
У третю чергу, важливим є досвід активної дипломатичної підтримки, яку надавали відповідні пострадянські держави підвідомчим ним Церквам. Після 17 років "чарування" Церквою, демонстративного "благоговіння" перед її таємницею і сокровенним внутрішнім життям, пострадянські політики, що сповідають себе православними, розпочинають вчитися прагматичнішому ставленню до церковних структур, відкривають для себе той факт, що вони теж можуть бути впливовим інструментом зовнішньої політики держави. Пальма першості тут належить "помаранчевої" владі України, яка зуміла налагодити ефективний діалог із Константинопольським патріархатом, що враховує і його непросте політичне положення в сучасній Туреччині, і його зв'язки з греками діаспори, і його вікові суперечності з Москвою. Константинопольський патріархат віддав належне конструктивним зусиллям української влади, заявивши, в особі Патріарха Варфоломія, що Москва анексувала Україну в XVII столітті і що передача Київській митрополії під владу Московської патріархії не була канонічною і добровільною. Власне, ця позиція, як ми вже неодноразово писали напередодні візиту Варфоломія до Києва, офіційно висловлена в багатьох документах Константинопольського патріархату, в першу чергу – в Томосі про автокефалію Православної Церкви в Польщі (1924 р.), що розташована переважно на землях староруського Галицького князівства, включає стародавні Перемисльську і Кременецьку єпархії Київської митрополії| і об'єднує в основному етнічних українців.
Безумовно, наївними були побоювання Московської патріархії, що Патріарх Варфоломій, спокусившись ротою почесної варти в аеропорту "Бориспіль", проголосить в Києві автокефалію Української Церкви і піде на розкол з РПЦ МП. Проте, домовленості, досягнуті їм 14 липня в Константинополі з Патріархом Філаретом (Денісенко) і Митрополитом Мефодієм (Кудряковим), залишаються в силі. Вони поклали початок процесу інтеграції УПЦ КП і УАПЦ в "світове православ'я", який може розтягнутися на роки, і ще не факт, що він неодмінно приведе до розколу із РПЦ МП.
Ключик до відповіді на питання про можливий подальший розвиток подій дають домовленості, досягнуті 27 липня Патріархами Варфоломієм і Олексієм на зустрічі "за зачиненими дверима". Головна домовленість – відновити переговорний процес між двома Церквами, перерваний за ініціативою Москви. Предметом переговорного процесу повинно стати не що інше як створення в Україні єдиної помісної Церкви. Це, між іншим, формула "помаранчевої" владі (звичайно, вона не сама її придумала, а буда надихнутою церковними діячами – прибічниками автокефалії), яка викликає бурхливу негативну реакцію промосковської церковної громадськості. Співставляючи всі факти і висловлювання, можна зробити такий висновок: Москва допускає Константинополь до участі в процесі інтеграції українського православ'я, допускає, що така інтеграція повинна неминуче супроводжуватися розширенням самостійності Української Церкви, але прохає лише не квапити події. Константинополь їх і не квапить – логіка геополітичного розвитку сучасного світу, зокрема й особливо Східної Європи, сама неминуче веде Україну до сфери впливу Константинопольського патріархату. Знаючи ж особливості менталітету московських церковних дипломатів, можна погодитися із тим, що вони не займаються довгостроковим стратегічним плануванням, а діють найчастіше за принципом "на наш вік буде". Основним методом дипломатії за цим принципом є затягування часу, з чим, певно, Константинополь і погодився щодо України.
Вже безпосередньо в дні візиту Патріарха Варфоломія до Києва в російську пресу був, вибачите за жаргон, "вброшений" матеріал, який дав зрозуміти, що Росія зробила по дипломатичних каналах вплив на турецьке керівництво, яке і так "криво дивиться" на Константинопольську патріархію, і вже у всякому разі не стане загострювати із-за неї свої відносини з Росією. Оскільки ж Константинопольського Патріарха приймали в Україні на державному рівні (а він і справді перебуває на турецькій державній службі), то Варфоломій не міг не зважати уваги на позицію політичного керівництва своєї країни. Інша версія "безрезультатності" візиту Патріарха Варфоломія зводиться до банального припущення про корумпованість чиновників Константинопольського патріархату, з якими російські представники без зусиль "домовилися" на зрозумілої обом сторонам мові. Залишимо ці версії любителям "закулісся" і "теорії змови".
Аналізуючи офіційні тексти і публічні заяви Вселенського Патріарха в Україні, ми повинні визнати їх цілковиту тотожність з політичною позицією нинішнього українського керівництва. Патріарх Варфоломій не сказав нічого "на підтримку Москви", навпаки – використовував на її адресу дуже різки фрази, аж до "анексії".Він також не дав ніяких зобов'язань щодо відмови від контактів з "розкольниками", навпаки – постійно заявляв про своє бажання (і можливості) взяти участь в подоланні українських церковних розділень.
Радикально налагоджені представники Московської патріархії, які, по правді кажучи, відчули би навіть певне "полегшення", якщо б нарешті відбувся "благословенний розрив із стамбульським папою", вважають відсутність офіційних контактів Вселенського Патріарха з Київським патріархатом великим успіхом Москви. Якби те, що відбувалося в ці дні в Києві, було б насправді успіхом, то навряд чи Патріарх Олексій II поспішив би ретируватися звідти раніше запланованого програмою часу. Голова РПЦ МП особливо не приховував того, як незатишно він відчуває себе в колишній "братській республіці" - недарма ж він так не хотів туди їхати. Всі ці 20-хвилинні очікування Вселенського Патріарха в замкнутій машині, демонстративна неувага з боку української влади, вулиці Києва з безконечною рекламою Варфоломія, недостатньо представницькі умови розміщення, проблеми з безпекою, нарешті – малолюдність і екзальтованість натовпу, що збирався на богослужіння Олексія II, - все це не могло не справити пригноблюючого враження. Треба сказати, що й керівництво УПЦ МП, прагнучи до "канонічної автокефалії", нічого не зробило для того, щоб прийняти свого номінального першоєрарха на більш гідному рівні.
Візити Патріархів до України закінчилися, напруга спала, самий час відпочити. Чи не в цей момент затишшя "раптово наздожене пагуба"? Зрозуміло, що ані українське керівництво, ані Константинополь, ані проавтокефалістські діячі в УПЦ МП, ані – тим більше – УПЦ КП і УАПЦ сидіти склавши руки не збираються. Якщо навіть Константинопольський Патріарх не прийме безпосередньо під свій омофор найближчим часом кого-небудь з анафемованих Московською патріархією осіб, то він на багато років залишиться значущим для України символом, який благословив "немосковський" шлях розвитку цієї країни. Ім'ям Вселенського Патріарха, "який був тут", "який говорив з нами і підтримував нас", буде зроблено дуже багато кроків у бік духовного відокремлення України від Московського патріархату. А шумлива демонстрація нечисленних активних прибічників Московського патріархату, яку весь світ спостерігав в дні візиту Патріарха Олексія до Києва, чомусь не переконує, що ці прибічники зможуть на щось серйозно вплинути. Найближче завдання Москви – зробити процес "автокефалізації" Української Церкви якомога більш безболісним для себе. Це і є справжня мета переговорів, ініційованих двома Патріархами.
Олександр Солдатов,
«Портал-Credo.Ru»
http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Daydzhest/Triumf_na_godinu.html
2008.08.06 | Георгій
"Довга дорога в дюнах" (/)
Довга дорога в церковних дюнах1 Серпня, 2008 16:30
Святкування 1020-ї річниці хрещення Руси-України позначилося двома повенями: однією фізичною на Прикарпатті й Буковині, другою – емоційною в серцях християн київської традиції. Здавалося, ці три дні щось перевернули в наших душах, і тепер настала пора уяснити, що саме.
Має рацію Константинопольський патріарх, коли наголошує, що він не є папою Сходу, але його візит в Україну за значенням можна легко прирівняти до візиту Папи Івана Павла ІІ. В обох випадках первоєрархи долали несамовитий спротив патріарха Московського і водночас ішли назустріч найсміливішим мріям частини українських християн. Той факт, що патріарх Царгороду, на відміну від Папи, таки отримав формальне запрошення з боку патріаршої Москви, нічого по суті не міняє. Адже Москва його запрошувала не на те святкування.
Завдяки президентові Ющенку, відзначення ювілею принаймні два дні відбувалося не за московським сценарієм, а тому стало святом унезалежнення українського православного духу. І це – найголовніший результат тих ювілейних днів.
Звичайно, чимало православних відчуло розчарування, що, перебуваючи у Києві, патріарх Константинополя не вирішив проблему канонічності незалежних українських Церков. Це почуття майже ідентичне розчаруванню греко-католиків, що, приїхавши в Україну, Іван Павло ІІ не визнав патріархату УГКЦ. Обидва розчарування легко зрозуміти, але важко виправдати, бо церковні процеси є надзвичайно інерційними. Інституція, яка понад усе земне цінує традицію, не може (і не повинна) легко пристосовуватися до швидкоплинних політичних конфіґурацій.
Тому не поспішаймо дорікати Ющенку чи ієрархам усамостійненого українського православ’я за якісь недоробки. Звичайно ж, вони були. Звичайно ж, зміна наставлення Царгороду мала якісь конкретні причини. Але все це не більш ніж інформаційний шум, про якого уже через рік пам’ятатимуть лише фахівці. Довірмося Господньому Провидінню: навіть за цих 17 літ державної незалежності християнство в Україні зазнало таких глибинних трансформацій, що наша нетерплячка може воістину розгнівити Бога. Помісна Київська Церква мусить визріти – тільки за цієї умови вона матиме надійне майбутнє. Отож насправді святкуванням 1020-го ювілею християнства в Україні зроблено черговий і надзвичайно важливий крок саме там, де ця помісність і мусить визріти, тобто в душах і мізках українців.
Два перші дні обличчя патріарха Варфоломея І аж світилося від внутрішнього осяяння. А коли над Києвом заяяла веселка, то стало зрозуміло, що на цій події воістину спочиває благословення Господнє. Здавалося, впала якась темна завіса, яка відділяла Софію Київську й усю Україну від її славної історії.
Натомість третій день вразив похмурістю облич. Як переконалися телеглядачі, спільна літургія біля пам’ятника Володимиру була не літургією любові, а демонстрацією сили. Тут у свої права вступив дух ревнощів, який прагне будь-якою ціною закріпити за собою спірну територію. Суперництво між патріархами Москви й Константинополя стало темою №1 у порядку денному світового християнства і після урочистостей у Києві не припиниться. Зміна геополітичного статус-кво з усією неминучістю передбачає зміну геохристиянського статус-кво. Й Україна є вирішальним чинником для обох.
Візит до Києва був надзвичайно важливим для більшості ієрархів світового православ’я. Одне діло – дізнаватися про Україну зі злосливих повідомлень Московського патріархату, цілком інше – побачити все на власні очі. Розміри держави, маєстат Києва та його церковної історії, рішучість президента – все це закріплювалося в пам’яті через механізм імпринтингу і ще озветься в належний час. Бракувало лише одного – того, що сім років тому вразило ватиканський супровід Івана Павла ІІ, – півторамільйонної літургії просто неба, на яку добровільно зійшлися б українські віряни. Розповідають, що саме це в очах ватиканських достойників перетворило УГКЦ з клопітливої діаспорної проблеми в потужну духовну силу, з якою слід рахуватися. Шкода, що цього разу цей шанс було втрачено, і втратила його, до речі, саме та сила, яка й завоювала серця світу через феєрію велелюдного Майдану!
Можна не сумніватися, що контраверсії київських урочистостей викликали велике сум’яття в серцях українських православних, що перебувають у єдності з Московським патріархатом. Більшість із них по-своєму любить Україну, а тому визначальну вагу для них має канонічність Церкви, а не її вірність російським державницьким інтересам. Проте під час нинішніх святкувань у позиції патріарха Алексія ІІ російські інтереси аж випирали – недарма світ облетіла крилата фраза анонімного православного богослова з повідомлень Asia News, який стверджував, що "на жаль, у православ’ї існують центри, в яких над універсальним духом Христа домінує дух газогонів".
Біля пам’ятника Володимирові перед українськими православними увиразнився вибір не між православ’ям і католицизмом, як це було під час візиту Івана Павла ІІ, і не між канонічним та "розкольницьким" православ’ям, а між двома канонічними гілками православ’я. Причому та гілка, що опонує Москві, є Церквою Царгороду, Церквою-матір’ю для християнського Києва! До якого історичного моменту сумління цих українських православних залишатиметься нечутливим до виразно проросійських мотивацій в позиції патріаршої Москви?
Урочистості завершились, проте інтрига щодо майбутніх кроків Царгородського патріарха зберігається. Зрозуміло, що постійно чуючи з уст Москви зневажливі коментарі щодо кількості підлеглих Варфоломеєві І парохій, патріарх не проминатиме нагоди укріпити свої позиції за рахунок України. Проте де межа допустимого ризику, що його може прихильно сприйняти світове православ’я? Недавня екуменічна зустріч у Равенні засвідчила, що позиції Московського патріархату у православ’ї змінилися: чи не вперше сталося так, що всі православні делегації проголосували проти тієї пропозиції, яку висунули російські посланці. У цій ситуації ні Константинополю, ні Москві не вигідно вдаватися до різких демаршів: першому – щоб не порушити позитивні для нього тенденції, другій – щоб іще більше не ослабити свої позиції.
Отже, позиційна боротьба за впливи й далі триватиме. Як твердять оглядачі, багато що покаже осіння всеправославна зустріч у Стамбулі. Цікаво, що, прагнучи укріпити свої позиції, Москва почала домагатися присутності на таких зустрічах її формально самоврядних Церков-союзниць, автономність яких фактично не визнана світом. Йдеться, зокрема, про присутність делегації Української Православної Церкви, що в єдності з Московським патріархатом. Якщо це справді станеться, то це буде черговий крок до виходу церковного Києва з тіні – дарма що якийсь час він голосуватиме, звичайно ж, за підказкою Москви.
А що з визнанням немосковського українського православ’я? Сьогодні вже зрозуміло: ще треба буде зачекати. Проте важливо не гаяти даремно час на безплідні скарги, а сприйняти цей факт як прихильність долі, яка цим самим підштовхує всіх до важливих і навіть нагальних кроків.
По-перше, слід внутрішньо консолідувати цю гілку українського православ’я, загнуздуючи нездорові амбіції окремих лідерів і самодисциплінуючись на всіх рівнях церковної єрархії. Стриманість і навіть упокорення, що їх виявили єрархи незалежного українського православ’я під час ювілейних урочистостей, засвідчують, що це завдання не є непосильним.
Головне – зрозуміти, що для успішного прориву як на політичному шляху до Європи, так і на церковному шляху до помісності, треба покінчити з отаманщиною й отією впертою хохляцькою вірою в те, що нам вдасться обдурити увесь світ. Перед православним світом має постати міцна консолідована й об’єднана Церква, яку він не зможе не визнати.
По-друге, слід шукати найрізноманітніших нагод, щоб активно працювати з православними Церквами світу, доносячи до них свої аргументи і стаючи їм зрозумілішими.
Ту активність України у міжцерковній сфері, яка передувала відзначенню ювілею, добре було б продовжити. Йдеться не про те, щоб поставити визнання головною метою української Церкви – це вочевидь було б помилкою. Йдеться про принцип "під лежачий камінь вода не тече", який треба трактувати серйозно.
Мирослав Маринович,
для «Української Правди»
http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Daydzhest/Dovga_doroga_v_tserkovnih_dyunah.html