Диалогический поворот: (/)
10/27/2008 | Mercury
коммуникации и практики понимания в западной философии [I]
Друзья, хочу поделиться некоторыми соображениями по указанной теме. Материал, представленный здесь носит репрезнтационно-реферативный характер, немного мною обработанный. Я дам целую серию таких постов. Сразу предупреждаю - их будет много - несколько десятков. В конце будут ссылки на литературу. Но уже сейчас хочу выразить особую благодарность профессору кафедры социальной философии МПГУ Виталию Львовичу Махлину - многое из того, что здесь представлено взято из его работ.
Комментируйте, критикуйте, спрашивайте. Прошу прощения у тех, кому эта тема неинтересна - единственным моим оправданием может служить название этого ЖЖ.
Ключевые вопросы
- Поворот к “фактичности человеческого существования” начатый Киркегором и с наибольшей убедительностью осуществлённый Хайдеггером.
- Осмысление проблематики “промежутка”, самого отношения “Я и Ты”, осуществлённое западными “философами диалога” - Philosophen des Miteinander и М.М.Бахтиным в России, по-разному и независимо друг от друга.
- Становление “практик понимания”, таких, как диалогика и философская герменевтика.
далее здесь
http://igor-solomadin.livejournal.com/49483.html
Друзья, хочу поделиться некоторыми соображениями по указанной теме. Материал, представленный здесь носит репрезнтационно-реферативный характер, немного мною обработанный. Я дам целую серию таких постов. Сразу предупреждаю - их будет много - несколько десятков. В конце будут ссылки на литературу. Но уже сейчас хочу выразить особую благодарность профессору кафедры социальной философии МПГУ Виталию Львовичу Махлину - многое из того, что здесь представлено взято из его работ.
Комментируйте, критикуйте, спрашивайте. Прошу прощения у тех, кому эта тема неинтересна - единственным моим оправданием может служить название этого ЖЖ.
Ключевые вопросы
- Поворот к “фактичности человеческого существования” начатый Киркегором и с наибольшей убедительностью осуществлённый Хайдеггером.
- Осмысление проблематики “промежутка”, самого отношения “Я и Ты”, осуществлённое западными “философами диалога” - Philosophen des Miteinander и М.М.Бахтиным в России, по-разному и независимо друг от друга.
- Становление “практик понимания”, таких, как диалогика и философская герменевтика.
далее здесь
http://igor-solomadin.livejournal.com/49483.html
Відповіді
2008.10.27 | Георгій
Вибачтe, питання суто "мовнe"
У Вашому ЖЖ скрізь пишeться "Кіркeгор." Хіба він нe Кьєркeгор (Kjerkegaard)?2008.10.27 | Mercury
Re: Вибачтe, питання суто "мовнe"
ПИшуть і так, і сяк. У Шестова він і зовсім Кіркегард. Хоча, в сучасному російськомвному обігу - так як Ви написали і так як я написав. так що, датська мова, що зробиш...2008.10.28 | Георгій
У данійців картопля в горлянці
Цe мeні так пояснив фонeтику датської мови один мій студeнт, який був сам із Швeції мав подругу з Данії.Можe навіть "Кюркeгор." Його повнe ім"я Søren Aabje (читається "Cьорeн Обю") Kjerkegaard.
2008.11.08 | Сергій Вакуленко
По-московському мало б бути ось так:
Р. С. Гиляревский, Б. А. Старостин. Иностранные имена и названия в русском тексте: Справочник. Изд. 3-е испр. и доп. — Москва: Высшая школа, 1985. — Сс. 139, 141:2008.11.08 | Сергій Вакуленко
Re: У данійців картопля в горлянці
Георгій пише:> Цe мeні так пояснив фонeтику датської мови один мій студeнт, який був сам із Швeції мав подругу з Данії.
Я, щоправда, не знаю данської, але підозрюю, що Ваш шведський знайомець міг пристосувати данську вимову до власної. Річ у тім, що по-шведському відповідне слово — kyrkogård (читати: чюркуґод) має на цьому місці саме "ю". У сучасній данській пишеться kirkegård. Означає це слово "цвинтар" (= англ. churchyard).
2008.10.28 | Василь Васьківський
Актуальна тема!
Я б ще згадав Сартра, для якого фактичність є основною рисою для-себе-буття.А щодо практики розуміння, то вона повинна спиратись на осягнення єдности, без якого розуміння перетворюється в блукання в лісі фактичности.
2008.10.28 | P.M.
Re: Актуальна тема!
Василь Васьківський пише:> А щодо практики розуміння, то вона повинна спиратись на осягнення єдности, без якого розуміння перетворюється в блукання в лісі фактичности.
Єдність буває лише духовна. Осягнення її в матеріальній оболонці -- неможливе.
2008.10.30 | Василь Васьківський
Про неможливе
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > А щодо практики розуміння, то вона повинна спиратись на осягнення єдности, без якого розуміння перетворюється в блукання в лісі фактичности.
> Єдність буває лише духовна. Осягнення її в матеріальній оболонці -- неможливе.
Нажаль, я не зрозумів, що таке єдність в матеріальній оболонці. Перш, ніж говорити про можливість чи неможливість такої єдности, треба спочатку знати, що це таке!
Ось така практика розуміння!
2008.10.30 | P.M.
Re: Про неможливе
Василь Васьківський пише:> Нажаль, я не зрозумів, що таке єдність в матеріальній оболонці. Перш, ніж говорити про можливість чи неможливість такої єдности, треба спочатку знати, що це таке!
Можливо я й не знаю про це, розкажіть. Але в моєму розумінні єдність є категорією осмисленою (духовною), адже мова іде про єдність особистостей.
У той же час тілесно люди не можуть бути з'єдинені.
2008.10.31 | Василь Васьківський
Re: Про неможливе
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > Нажаль, я не зрозумів, що таке єдність в матеріальній оболонці. Перш, ніж говорити про можливість чи неможливість такої єдности, треба спочатку знати, що це таке!
> Можливо я й не знаю про це, розкажіть.
Я теж не знаю, і тут нема чого розказувати. Матеріальна єдність немає сенсу. Єдність стосується особистих стосунків. Коли в стосунках існує єдність, тоді можливе порозуміння, а коли єдности немає, тоді можливе лише тимчасове випадкове зівпадіння інтересів. Тоді ніякого порозуміння як такого не може бути. Отже осягнення єдности є основою розуміння.
2008.10.31 | P.M.
Re: Про неможливе
Василь Васьківський пише:> > > Нажаль, я не зрозумів, що таке єдність в матеріальній оболонці. Перш, ніж говорити про можливість чи неможливість такої єдности, треба спочатку знати, що це таке!
> > (P.M.) Можливо я й не знаю про це, розкажіть.
> Я теж не знаю, і тут нема чого розказувати. Матеріальна єдність немає сенсу. Єдність стосується особистих стосунків. Коли в стосунках існує єдність, тоді можливе порозуміння, а коли єдности немає, тоді можливе лише тимчасове випадкове зівпадіння інтересів. Тоді ніякого порозуміння як такого не може бути. Отже осягнення єдности є основою розуміння.
Браво, пане Василю!
З вас би вийшов пречудовий віруючий, набагато кращий за мене, скажімо, що намагаюся обійняти необійменне ..
2008.10.31 | Василь Васьківський
Re: Про неможливе
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > > > Нажаль, я не зрозумів, що таке єдність в матеріальній оболонці. Перш, ніж говорити про можливість чи неможливість такої єдности, треба спочатку знати, що це таке!
> > > (P.M.) Можливо я й не знаю про це, розкажіть.
> > Я теж не знаю, і тут нема чого розказувати. Матеріальна єдність немає сенсу. Єдність стосується особистих стосунків. Коли в стосунках існує єдність, тоді можливе порозуміння, а коли єдности немає, тоді можливе лише тимчасове випадкове зівпадіння інтересів. Тоді ніякого порозуміння як такого не може бути. Отже осягнення єдности є основою розуміння.
> Браво, пане Василю!
> З вас би вийшов пречудовий віруючий, набагато кращий за мене, скажімо, що намагаюся обійняти необійменне ..
Навпаки, віруючого з мене не вийде, бо я спираюсь на осягнення єдности, а не на віру!
2008.10.31 | P.M.
Re: Про неможливе
Я в тому плані, що ви вірите в осягненя єдності, котре у вас поставлене у ранг спасіння.2008.10.31 | Василь Васьківський
Про віру в осягнення
P.M. пише:> Я в тому плані, що ви вірите в осягненя єдності, котре у вас поставлене у ранг спасіння.
В осягнення єдности на першому плані поставлене саме осягнення, а віра в осягнення є лише вторинним моментом. Звичайно, без віри в осягнення не може бути й самого осягнення, але віра не замінює осягнення й не визначає його.
2008.11.01 | P.M.
Re: Про віру в осягнення
Василь Васьківський пише:> > (P.M.) Я в тому плані, що ви вірите в осягненя єдності, котре у вас поставлене у ранг спасіння.
> В осягнення єдности на першому плані поставлене саме осягнення, а віра в осягнення є лише вторинним моментом. Звичайно, без віри в осягнення не може бути й самого осягнення, але віра не замінює осягнення й не визначає його.
Залишається визначитися як це зробити.
Тим, хто вірить у Бога, треба й жити за вірою, що би спастися.
Що у вашому випадку людина мала б робити, аби осягнути єдність?
2008.11.04 | Василь Васьківський
Умова осягнення єдности
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > > (P.M.) Я в тому плані, що ви вірите в осягненя єдності, котре у вас поставлене у ранг спасіння.
> > В осягнення єдности на першому плані поставлене саме осягнення, а віра в осягнення є лише вторинним моментом. Звичайно, без віри в осягнення не може бути й самого осягнення, але віра не замінює осягнення й не визначає його.
> Залишається визначитися як це зробити.
> Тим, хто вірить у Бога, треба й жити за вірою, що би спастися.
> Що у вашому випадку людина мала б робити, аби осягнути єдність?
Щоб осягнути єдність, треба не відступати від самого себе, тобто бути послідовним самому собі, а також треба ставитись до іншого як до рівного самому собі в осягненні єдности. Неможлива єдність між людьми, які не визнають себе рівними в осягненні єдности. Це визнання потрібно бути недекларативним, тобто повинно бути визнанням не на словах, а на ділі, тобто завжди, у всі моменти осягненння один в одному. Визнання іншого рівним є найскладнішою людською справою, бо як правило люди намагаються демонструвати чи доказувати свою зверхність, що несумісне з осягненням єдности. Єдність можлива не завжди, а лише тоді, коли існує на ділі взаємне визнання рівним.
2008.11.04 | P.M.
Re: Умова осягнення єдности
Василь Васьківський пише:> Щоб осягнути єдність, треба не відступати від самого себе, тобто бути послідовним самому собі, а також треба ставитись до іншого як до рівного самому собі в осягненні єдности. Неможлива єдність між людьми, які не визнають себе рівними в осягненні єдности. Це визнання потрібно бути недекларативним, тобто повинно бути визнанням не на словах, а на ділі, тобто завжди, у всі моменти осягненння один в одному. Визнання іншого рівним є найскладнішою людською справою, бо як правило люди намагаються демонструвати чи доказувати свою зверхність, що несумісне з осягненням єдности. Єдність можлива не завжди, а лише тоді, коли існує на ділі взаємне визнання рівним.
Іншими словами, любити ближнього, як самого себе. Догоджати йому так, як би собі мав догоджати.
Можливо саме в тому й полягає декларована вами рівність?
2008.11.04 | Василь Васьківський
Re: Умова осягнення єдности
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > Щоб осягнути єдність, треба не відступати від самого себе, тобто бути послідовним самому собі, а також треба ставитись до іншого як до рівного самому собі в осягненні єдности. Неможлива єдність між людьми, які не визнають себе рівними в осягненні єдности. Це визнання потрібно бути недекларативним, тобто повинно бути визнанням не на словах, а на ділі, тобто завжди, у всі моменти осягненння один в одному. Визнання іншого рівним є найскладнішою людською справою, бо як правило люди намагаються демонструвати чи доказувати свою зверхність, що несумісне з осягненням єдности. Єдність можлива не завжди, а лише тоді, коли існує на ділі взаємне визнання рівним.
> Іншими словами, любити ближнього, як самого себе. Догоджати йому так, як би собі мав догоджати.
> Можливо саме в тому й полягає декларована вами рівність?
Не слід змішувати любов та єдність. Дуже часто слово "любов" вживається в переносному сенсі. І в даному випадку мені не зрозуміло, до чого тут любов? Любов є інтимним почуттям, а єдність не є інтимним стосунком. Саме тому не треба змішувати любов та єдність. Звичайно, що людям не вистачає єдности, і тому вони спішать любити, але поспішність в осягненні єдности не є продуктивною. Навпаки, в осягненні єдности треба йти крок за кроком і не треба сприймати бажане за дійсне. Тому розмови про любов, коли йдеться про осягнення єдности, є непродуктивними. І взагалі, без єдности любов є слабкою. Відтак, єдність є основою любови, а не навпаки...
2008.11.04 | P.M.
Re: Умова осягнення єдности
Василь Васьківський пише:> Не слід змішувати любов та єдність. Дуже часто слово "любов" вживається в переносному сенсі. І в даному випадку мені не зрозуміло, до чого тут любов? Любов є інтимним почуттям, а єдність не є інтимним стосунком. Саме тому не треба змішувати любов та єдність. Звичайно, що людям не вистачає єдности, і тому вони спішать любити, але поспішність в осягненні єдности не є продуктивною. Навпаки, в осягненні єдности треба йти крок за кроком і не треба сприймати бажане за дійсне. Тому розмови про любов, коли йдеться про осягнення єдности, є непродуктивними. І взагалі, без єдности любов є слабкою. Відтак, єдність є основою любови, а не навпаки...
Можливо ви й праві, і єдність являється основою любови. Але погодьтесь, що єдність це передусім порозуміння, а яке ж порозуміння без доброзичливості. Ота доброзичливість й творитьо любов, а не інтимні відчуття, котрі можуть бути суто емоційними й тілесними.
Правда самої доброзичливості для християнства замало. Потібна жертовність. І якщо уявити собі суспільство, де кожен готовий пожертвувати собою заради ближнього, -- то хіба ж це не буде осягненням справжньої єдності?
2008.11.05 | Василь Васьківський
Жертва не може бути нормою!
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > Не слід змішувати любов та єдність. Дуже часто слово "любов" вживається в переносному сенсі. І в даному випадку мені не зрозуміло, до чого тут любов? Любов є інтимним почуттям, а єдність не є інтимним стосунком. Саме тому не треба змішувати любов та єдність. Звичайно, що людям не вистачає єдности, і тому вони спішать любити, але поспішність в осягненні єдности не є продуктивною. Навпаки, в осягненні єдности треба йти крок за кроком і не треба сприймати бажане за дійсне. Тому розмови про любов, коли йдеться про осягнення єдности, є непродуктивними. І взагалі, без єдности любов є слабкою. Відтак, єдність є основою любови, а не навпаки...
> Можливо ви й праві, і єдність являється основою любови. Але погодьтесь, що єдність це передусім порозуміння, а яке ж порозуміння без доброзичливості. Ота доброзичливість й творитьо любов, а не інтимні відчуття, котрі можуть бути суто емоційними й тілесними.
> Правда самої доброзичливості для християнства замало. Потібна жертовність. І якщо уявити собі суспільство, де кожен готовий пожертвувати собою заради ближнього, -- то хіба ж це не буде осягненням справжньої єдності?
Ні, таке суспільство не можу собі уявити. Жертва себе заради когось є повністю особистою справою. Тобто це стосується особистих стосунків. Я не знаю, яким чином така жертва може бути характеристикою суспільства. Суспільство характеризується стосунками влади, а не саможертвою особистости. Жертва себе заради когось іншого є вимушеним станом, і тому дуже поганою характеристикою суспільства є те, що треба за когось жертвувати. Нормальним можна вважати лише таке суспільство, в якому ніхто не вимушений жертвувати себе заради іншого. Раз треба себе жертвувати, значить існує якась загроза для людей, а отже таке суспільство не є метою суспільного розвитку.
2008.11.05 | P.M.
Re: Жертва не може бути нормою!
Василь Васьківський пише:> Жертва себе заради когось є повністю особистою справою. Тобто це стосується особистих стосунків. Я не знаю, яким чином така жертва може бути характеристикою суспільства.
А ви уявіть, що суспільство трактує себе як найближчі родичі.
> Суспільство характеризується стосунками влади, а не саможертвою особистости. Жертва себе заради когось іншого є вимушеним станом, і тому дуже поганою характеристикою суспільства є те, що треба за когось жертвувати.
Якщо нормою є що хтось володарює над кимось, про яку єдність може йти мова? Тоді це вже єдність зпід палки.
Влада завжди буде вимушена керуватися законом. Християнство ж закликає до терпимості й жертовної любови.
> Нормальним можна вважати лише таке суспільство, в якому ніхто не вимушений жертвувати себе заради іншого. Раз треба себе жертвувати, значить існує якась загроза для людей, а отже таке суспільство не є метою суспільного розвитку.
Ті ж близькі родичі не раз жертвують собою навіть частинами власного тіла, і це по-людськи.
2008.11.06 | Василь Васьківський
Re: Жертва не може бути нормою!
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > Жертва себе заради когось є повністю особистою справою. Тобто це стосується особистих стосунків. Я не знаю, яким чином така жертва може бути характеристикою суспільства.
> А ви уявіть, що суспільство трактує себе як найближчі родичі.
Суспільство є лише абстракцією і нічого трактувати воно не може.
> > Суспільство характеризується стосунками влади, а не саможертвою особистости. Жертва себе заради когось іншого є вимушеним станом, і тому дуже поганою характеристикою суспільства є те, що треба за когось жертвувати.
> Якщо нормою є що хтось володарює над кимось, про яку єдність може йти мова? Тоді це вже єдність зпід палки.
> Влада завжди буде вимушена керуватися законом. Християнство ж закликає до терпимості й жертовної любови.
Влада не є формою єдности. І навпаки, єдність може бути лише там, де відсутні стосунки влади (див.: "Умова осгнення єдности").
> > Нормальним можна вважати лише таке суспільство, в якому ніхто не вимушений жертвувати себе заради іншого. Раз треба себе жертвувати, значить існує якась загроза для людей, а отже таке суспільство не є метою суспільного розвитку.
> Ті ж близькі родичі не раз жертвують собою навіть частинами власного тіла, і це по-людськи.
А до чого тут суспільство?
2008.11.06 | P.M.
Re: Жертва не може бути нормою!
Василь Васьківський пише:> > (P.M.) А ви уявіть, що суспільство трактує себе як найближчі родичі.
> Суспільство є лише абстракцією і нічого трактувати воно не може.
Мова ж про людей, котрі трактують себе так, як вважають за потрібне.
> > (P.M.) Ті ж близькі родичі не раз жертвують собою навіть частинами власного тіла, і це по-людськи.
> А до чого тут суспільство?
Суспільство й складається з близьких родичів.
2008.11.07 | Василь Васьківський
Що таке суспільство
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > > (P.M.) А ви уявіть, що суспільство трактує себе як найближчі родичі.
> > Суспільство є лише абстракцією і нічого трактувати воно не може.
> Мова ж про людей, котрі трактують себе так, як вважають за потрібне.
Люди та суспільство - зовсім різні речі. Де кінчаються люди й починається суспільство?
> > > (P.M.) Ті ж близькі родичі не раз жертвують собою навіть частинами власного тіла, і це по-людськи.
> > А до чого тут суспільство?
> Суспільство й складається з близьких родичів.
Навпаки, суспільство не складається з близьких родичів!
2008.11.08 | P.M.
Re: Що таке суспільство
Василь Васьківський пише:> Люди та суспільство - зовсім різні речі. Де кінчаються люди й починається суспільство?
Не знаю. Але гадаю в будь-якому випадку суспільство має бути людяним.
> Навпаки, суспільство не складається з близьких родичів!
Чим же родинні зв'язки суперечать суспільству?
2008.11.10 | Василь Васьківський
Re: Що таке суспільство
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > Люди та суспільство - зовсім різні речі. Де кінчаються люди й починається суспільство?
> Не знаю. Але гадаю в будь-якому випадку суспільство має бути людяним.
По-різному буває: і людяність, і відчудження, хоч сіспільство і складається з людей. Але й між людьми бувають сварки. Чому Ви з Георгієм конфліктуєте? Ви ж обоє людяні...
> > Навпаки, суспільство не складається з близьких родичів!
> Чим же родинні зв'язки суперечать суспільству?
Тим же, що заважає називати сім'ю суспільством.
2008.11.10 | P.M.
Re: Що таке суспільство
Василь Васьківський пише:> > > Люди та суспільство - зовсім різні речі. Де кінчаються люди й починається суспільство?
> > (P.M.)Не знаю. Але гадаю в будь-якому випадку суспільство має бути людяним.
> По-різному буває: і людяність, і відчудження, хоч сіспільство і складається з людей. Але й між людьми бувають сварки. Чому Ви з Георгієм конфліктуєте? Ви ж обоє людяні...
Ми й з вами іноді конфліктували в наших полеміках, правда ніколи до такої степені.
Примирити ж людей може лише Слово Боже. Де найбільше розходжень у Ньому, там і виникає найбільше конфліктних ситуацій.
> > > Навпаки, суспільство не складається з близьких родичів!
> > (P.M.) Чим же родинні зв'язки суперечать суспільству?
> Тим же, що заважає називати сім'ю суспільством.
А чим сім'я не відповідає суспільству?.
Це ж, як колись казалося, "ячєйка общєства.
2008.11.10 | Василь Васьківський
Re: Що таке суспільство
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > > > Навпаки, суспільство не складається з близьких родичів!
> > > (P.M.) Чим же родинні зв'язки суперечать суспільству?
> > Тим же, що заважає називати сім'ю суспільством.
> А чим сім'я не відповідає суспільству?.
> Це ж, як колись казалося, "ячєйка общєства.
Я щось не чув, щоб сім'ю називали суспільством...
2008.11.10 | P.M.
сімейні відносини є суспільними
Василь Васьківський пише:> Я щось не чув, щоб сім'ю називали суспільством...
2008.11.11 | Василь Васьківський
А які відносини є особистими й несуспільними?
2008.11.11 | P.M.
такі що руйнують суспільство і з ним особистість
2008.11.12 | Василь Васьківський
А які будують особистість?
2008.11.12 | P.M.
добре запитання
Згідно вчення Церкви, довершено/досконалою є особистість з'єдинена з Богом.2008.11.13 | Василь Васьківський
Re: добре запитання
P.M. пише:> Згідно вчення Церкви, довершено/досконалою є особистість з'єдинена з Богом.
Питання було про особистість, а не про досконалість. На запитання Ви не відповіли...
2008.11.13 | P.M.
Re: добре запитання
Василь Васьківський пише:> P.M. пише:
> > Згідно вчення Церкви, довершено/досконалою є особистість з'єдинена з Богом.
> Питання було про особистість, а не про досконалість. На запитання Ви не відповіли...
Як я зрозумів, питання було про розбудову особистості, й на мою думку це має бути саме вдосконалення, а не деградація.
2008.11.14 | Василь Васьківський
Re: добре запитання
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > P.M. пише:
> > > Згідно вчення Церкви, довершено/досконалою є особистість з'єдинена з Богом.
> > Питання було про особистість, а не про досконалість. На запитання Ви не відповіли...
> Як я зрозумів, питання було про розбудову особистості, й на мою думку це має бути саме вдосконалення, а не деградація.
Ні, питання було наступне:
Які стосунки розбудовують особистість?
2008.11.14 | P.M.
Re: добре запитання
Василь Васьківський пише:> Які стосунки розбудовують особистість?
Однозначно ті, що в гармонії з особистістю.
Саме тому, спочатку маємо визначитися з самою особистістю її приорітетами. Якщо у цих приорітетах не буде закладена досконалість, неможливо буде віднайти й гармонії.
2008.11.17 | Василь Васьківський
Re: добре запитання
P.M. пише:> Василь Васьківський пише:
> > Які стосунки розбудовують особистість?
> Однозначно ті, що в гармонії з особистістю.
> Саме тому, спочатку маємо визначитися з самою особистістю її приорітетами. Якщо у цих приорітетах не буде закладена досконалість, неможливо буде віднайти й гармонії.
Навпаки, спочатку повинна бути особистість, а вже потім вона вибирає свої пріоритети. Бо які ж пріоритети без особистости? Так що залишається питання: Які стосунки розбудовують особистість?
2008.10.28 | Георгій
Re: Актуальна тема!
Василь Васьківський пише:> Я б ще згадав Сартра, для якого фактичність є основною рисою для-себе-буття.
(ГП) А з протилeжного, в якійсь мірі, боку - Мартіна Бубeра, для якого існування людини розгортається в постійному діалозі з "Ти." І Лeва Виготського, в якого цeй діалог (внутрішній) є по суті єдиним рушієм пізнавального процeсу.
2008.10.29 | Mercury
1.3. Гуссерль и Хайдеггер: (/)
ДИАЛОГИЧЕСКИЙ ПОВОРОТ: КОММУНИКАЦИЯ И ПРАКТИКИ ПОНИМАНИЯ В ЗАПАДНОЙ ФИЛОСОФИИ [III]1.3. Гуссерль и Хайдеггер: “жизненный мир” и Бытие как Другой
Феноменологический метод Гуссерля есть более утончённая и доведенная до конца разработка Декартова принципа радикального сомнения и критицизма Канта.
Исходом этого пути, т.е. фундаментальной предпосылкой выступает всё то же Ego cogito, трансцендентальная рефлексирующая субъективность. Вводя понятие интерсубъективности, Гуссерль выпускает на сцену Другого. Обращение к теме интерсубъективности становится попыткой заглянуть в “жизнь сознания” другого человека, обозначаемую как “опыт Чуждого”.
В своих поздних работах Гуссерль вводит понятие “жизненный мир” (die Lebenswelt), в противоположность миру научному, или какому-нибудь другому, строго определённому и обезличенному. Интерсубъективность и выступает как пространство смыслов человеческого сознания, предельным горизонтом которого является “жизненный мир”. Именно в рамках “жизненного мира” интерсубъективность преобразуется в личностное измерение Я и Другого, без которого не существует ни мир вообще, ни какой-то конкретный мир.
У Гуссерля предельным глубинным и простейшим конституирующим моментом потока сознания выступает темпоральность.
Хайдеггер подхватывает тему времени, однако его интересует время как “язык”, которым говорит с нами Бытие.
Хайдеггер задаёт вопросы не методического, но онтологического характера: каковы бытийственные основания как истины, так и того, кто познаёт? Спрашивая о Бытии, Хайдеггер пытается понять то, что уже заранее лежит в основании межсубъектного отношения, самой субъективации и “готовой” субъективности. Поэтому в некотором предельном смысле можно сказать, что Другим у Хайдеггера выступает само Бытие.
http://igor-solomadin.livejournal.com/52330.html
2008.10.30 | Mercury
“Я и Другой: к истории диалогического принципа (/)
ДИАЛОГИЧЕСКИЙ ПОВОРОТ: КОММУНИКАЦИЯ И ПРАКТИКИ ПОНИМАНИЯ В ЗАПАДНОЙ ФИЛОСОФИИ [IV]http://igor-solomadin.livejournal.com/52661.html
В настоящее время мы располагаем пока что единственной монографией на русском языке, в которой систематически представлен и продуман опыт “философии диалога”, практически неизвестный, “не пройденный” отечественной философией. Хотя за последние постсоветские годы положение начинает меняться, и появляются переводы некоторых представителей диалогического принципа, таких, как Мартин Бубер и Ойген Розеншток-Хюсси, всё же словом без автора, термином-инкогнито остаётся представление о “диалоге”, “философии диалога”, “диалогическом мышлении”.
Для прояснения ситуации обратимся к работе В.Л. Махлина “Я и Другой: к истории диалогического принципа в философии XX века.”
Своё изложение автор основывает на двух классических исследованиях: Бернард Каспер “Диалогическое мышление” (1967) и Микаэль Тейниссен “Другой: исследования по социальной онтологии современности” (1965).
В книге Тейниссена сделана единственная в своём роде попытка осмыслить магистральное событие в философии ХХ века: переход к “первой философии” нового типа (“социальной онтологии”) в процессе тематизации Другого в феноменологическом и диалогическом повороте (Э. Гуссерль, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, М. Бубер, Ф. Розенцвейг, Ф. Эбнер, К. Лёвит, К. Ясперс, Л. Бинсвангер, Г. Марсель и др.).
Опора на классические западные образцы, которыми являются книги Каспера и Тейниссена, объясняется необходимостью радикального “замедления” изложения проблематики “философии диалога”. И вот почему. “Сплошь и рядом, - пишет В.Л. Махлин, - чуткое ухо ловит сегодня поверхностно усвоенные модные западные термины и понятия, произвольно задействованные и при этом служащие масками совсем не западных инстинктов и даже реальных задач, отчуждённых от лица носителя, - комическая жуть, давно, впрочем, описанная в русской художественной литературе”.
2008.10.30 | Mercury
2.2. Франц Розенцвейг: “новое мышление” (/)
http://igor-solomadin.livejournal.com/52895.html2.2. Франц Розенцвейг: “новое мышление”
С особой остротой умонастроение эпохи, в которой возникает “философия диалога” передаёт Франц Розенцвейг (1886-1929):
“Всякое познание Вселенной имеет своим источником смерть, страх смерти. Освободить бренные существа от ужаса бренности, вырвать у смерти её ядовитое жало, заглушить чумное дыхание царства мёртвых – вот на что претендует Философия. /.../ Смертельный ужас не различает, где тело, а где душа, он просто вопиёт: “Я! Я! Я!”, отказываясь считать это “Я” всего лишь голосом плоти, - но какое дело до этого Философии? Пускай себе человек, как червь, прячется в расщелинах голой земли от оглушающих, ослепляющих разрывов слепой, беспощадной смерти; пускай с неумолимой неизбежностью он вдруг осознает то, чего никогда так ясно не видел прежде: что вот он умрёт и его Я станет Оно; и пусть последний вопль, клокочущий в его горле, выражает протест против Неумолимого, против уничтожения – невероятного, необъяснимого: Философия на всё это отвечает своею отсутствующей улыбкой, перстом своим указывая твари дрожащей на здешний мир, мир иной, о котором бренное существо ничего не желает знать”. /10;с.33/
Свой диалог с Философией унтер-офицер Розенцвейг начинал в окопах первой мировой войны, на Македонском фронте, подобно Людвигу Витгенштейну, писавшему свой “Логико-философский трактат” также на фронте в то же самое время. Смертность человека переживается и описывается Розенцвейгом в единстве войны и мира. Война лишь до предела обостряет, обнажает суть вещей. И требует по-новому осмыслить эту суть. Таково умонастроение эпохи. Достаточно вспомнить описание “бегства в заботу” в “Бытии и времени” Хайдеггера, для которого “отведение глаз от...”, забвение бытия – это, прежде всего, забвение самой “временности”, смертной конечности человека.
Главная тема и задача основной книги Розенцвейга “Звезда спасения” – экспликация диалогического опыта. В переписке с Ойгеном Розенштоком-Хюсси, воевавшим под Верденом, эта тема звучит всё настойчивее: “Язык не должен быть ни немецким, ни ненемецким, а от лица к лицу. Я не могу себе позволить перепрыгивать через действительность” /10;с.55/. “Моё Я” – это мой монолог, а не вообще-Я. С другой стороны, “моё Я рождается в Ты”, Я возникает во встрече с другим, который не есть вещь, но “как я”. Вот тогда только и возникает “моё Я”. Это выход из трансцендентного Эго (вообще-Я, “сознание вообще” и т.п.), то есть преодоление монологизма. Б. Каспер: “Только приняв всерьёз такое Я, которое познало, что Я – это не “Я вообще”, а именно “моё Я”, - преодолевается установка монологизма” /10;с.55/.
В статье “Новое мышление” (автокомментарий к “Звезде Спасения”, написанный для широкой публики) Розенцвейг пишет: “новое мышление возникает из нужды в Другом, или, что то же, в принятии времени всерьёз.
С точки зрения Философии – старого мышления, “мыслить” – это значит мыслить “вообще”, ни для кого, ни к кому не обращаясь (“ни для кого”, читатель, если захочет, может заменить на “для всех” или пресловутое “всеобщее”). С точки зрения нового мышления, я мыслю, следовательно, я говорю: говорить -– это значит говорить с кем-то другим и мыслить для кого-то другого. Причём этот другой – всегда совершенно определённый другой, который в отличие от немого Всеобщего, не только зритель, но и живой участник, способный ответить”. /10;с.47/
2008.10.31 | Василь Васьківський
Фундаментальна дилема
В стосунках між людьми Інший як такий постає лише в контексті осягнення єдности представників часто протилежних тожсамостей, наприклад, чоловіка та жінки, християнина та атеїста тощо. Дилема: з іншим чи без іншого, є дилема осягнення єдности чи стосунків, які спираються лише на тимчасовий випадковий збіг обставин. Останнє є якраз блуканням в лісі фактичности, яке не веде до порозуміння. Лише осягнення єдности може бути основою порозуміння з кимсь іншим.2008.11.04 | Василь Васьківський
Гетерогенність треба приймати, а не осягати!
Ми пізнаємо гетерогенність, але осягнути її означало б стати іншим самому собі, тобто перестати бути самим собою. Треба бути толерантним до інших, але неможливо стати іншим до самого себе.Мабуть, ми по-різному сприймаємо акт осягнення...
2008.11.04 | Mercury
Уся презентація цілком (/)
http://www.culturedialogue.org/drupal/ru/node/771Други, кому интересно - приведена ссылка на мою презентацию "Диалогический поворот: коммуникация и практики понимания в западной философии" - клацнуть на ссылку - появится текст. Если пройти вниз и клацнуть на
Dialogical Turn. PPT появится презентация с фотоматериалами.
Этот материал был подготовлен для сессии Киевского Летнего Богословского Института (Национальный Университет Киево-Могилянская Академия, Издательство "Дух и Литера". Киев, Лишня, июль 2008)
Работа носит реферативный и обзорный характер, может быть использована при подготовке и проведении учебных занятий и семинаров. Пользуйтесь на здоровье. Буду благодарен, если упомянете, у кого и где взяли. И пришлете свои отзывы, комментарии, замечания.
2008.11.04 | Георгій
Дужe дякую, зробив закладку