Патріарх Філарeт: УПЦ-МП поступово відходить від Москви (/)
01/15/2009 | Георгій
Патріарх Філарет: УПЦ МП поступово відходить від Москви
Інтерв’ю Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета українській редакції «Радіо Свобода»
Ведучий: Христос рождається!
Патріарх Філарет: Славімо Його!
- Я думаю, що сьогодні так буде говорити багато хто в Україні з православних або греко-католиків, оскільки і ті, і ті сьогодні святкуватимуть Різдво, в ніч з 6 на 7 січня.
Але я думаю, що сьогодні ми будемо говорити не лише про Різдво як свято. Хоча є, звичайно, про що говорити. Там є втрачені традиції. Християнство повертається в Україну і важко, і з певними зусиллями, іноді воно повертається як зовнішня ознака. І, можливо, це добре, тому що повинен пройти якийсь час, щоб люди прийняли Бога в серце, напевне. Правда ж?
І будемо говорити про нагальні проблеми УПЦ. Я тут не розділяю на Московський і Київський патріархати, оскільки православна церква може бути одна в Україні. Принаймні, на це сподівається дуже багато людей.
Ви ж сподіваєтеся на це?
- Звичайно.
- Скажіть, а які у Вас взаємини на сьогодні з владою? Тобто, є такі дані про те, що не все добре у Вас складається навіть з чинною владою, яку Ви підтримали під час буремних подій 2004 року, що у Вас є певна образа на дії цієї влади.
- Я думаю, що в нас нормальні стосунки з сучасною владою: з президентом, і з прем’єр-міністром, і з Верховною Радою.
- Ну, от дивіться, був візит патріарха Варфоломія в Україну, і Вас не було серед тих, хто його вітав.
- Не було. Але ми були…
Нас не було свідомо, тому що нас просив і президент, і Вселенський патріарх, щоб ми не були під час його виступу і літургії біля пам’ятника Володимиру, аби не було скандалу – не між нами і Вселенським патріархом, а між нами і Московським патріархом.
- Ну, це ж політика вже виходить.
- Звичайно, що політика, тому що політика фактично й розділила українське православ’я на дві частини.
- Добре. Давайте подивимося в історію. Там є куди подивитися, є факти – і факти цікаві. Даруйте, що про це ми говоримо 6 січня. Але не бачу нічого в цьому поганого насправді. Може, це навпаки – сприятиме об’єднанню православних в Україні в одну Помісну Церкву.
Якщо подивитися в історію, то цілком справедливо УПЦ вимагала або просила надати автокефалію, тобто повну незалежність. Московський патріарх на це не пішов так само, як і вищі керівні органи, якщо можна так сказати, Російської православної церкви.
- Справа в тому, що Україна в ХХ столітті боролася за державну незалежність і боролася за автокефалію Української Церкви. Якраз ось в цьому році виповнилося 90 років з того часу, коли Симон Петлюра підписав акт про автокефалію УПЦ.
- Знову політика. Хіба Симон Петлюра мав підписувати акт про таку справу?
- Мав право, тому що тоді Церква не була відокремленою від держави.
- Дякую за роз’яснення. Зрозуміло.
- Тому він як глава Директорії мав право давати такий указ. І він надав такий указ, що віднині українська держава буде підтримувати тільки Українську автокефальну православну церкву, тому що вона стоїть на засадах української державності.
Але потім все мінялося, УАПЦ знищили в 1930 році, другий раз її знищили в 1944 році. Але сама боротьба за автокефалію української церкви продовжувалася все ХХ століття.
І ось коли Україна отримала вже державу, ми вже в цьому році відзначили 17 років, то ось, коли Україна стала незалежною державою, тоді ми, єпископат Української Церкви на чолі зі мною, як Предстоятелем Української Церкви, поставили питання перед Московським патріархом про визнання Української Церкви автокефальною.
- Тобто, це ж не було одноосібне рішення?
- Це не було одноосібне рішення – так вирішив Собор Церкви, який ми провели 1-3 листопада 1991 р.
- Тобто, якщо говорити загальноприйнятою мовою, то виходить, що Ви пішли законним шляхом і просили автокефалії.
- Ми пішли законним шляхом. Ми мали право скликати Собори. І ми скликали Собор в 1991 році 1 листопада. На цьому Соборі був присутній весь єпископат Української Церкви, були представники чернецтва, всіх парафій, духовенства, мирян, ченці, черниці. Тобто, це був повний Собор, який представляв українське православ’я. І там було вирішено звернутися до Московського патріарха і до єпископату Російської православної церкви про надання Україні повної автокефалії.
- Але це рішення лишилося без відповіді фактично.
- Москва не готова була піти на такий крок. Тому рішення було прийняте таке: перенести рішення цього питання на наступний Помісний собор РПЦ. Бо тоді, в 1992 р., скликався Архієрейський собор, не Помісний собор. Архієрейський собор – це тільки єпископат. А єпископат не взяв на себе відповідальності надавати автокефалію…
- Але рішення так і не було ухвалене.
- Не було. А було рішення перенести на наступний Помісний собор. Але з того часу Помісного собору не було ще. Ось в цьому році 27 січня буде Помісний собор.
- Чи слід сподіватися на позитивне рішення Собору?
- По-перше, ми сподіваємося, що все-таки Московська патріархія включить в порядок денний розгляд цього питання. Бо якщо вони не включать, то тоді всі їхні постанови, які вони приймають чи то на Архієрейських соборах, чи то на Помісних соборах, не мають ніякої цінності. Бо якщо рішення прийняте, а воно не виконується, то тоді сама цінність Собору втрачається. Ми сподіваємося, що все-таки Московська патріархія не піде на це і включить в порядок денний розгляд питання автокефалії Української Церкви. Інша справа – це чи позитивно вони вирішать, чи негативно? Ми цього не можемо зараз сказати.
- Ну, в Церкви є теж своя політика. І тут багато хто зазначав, що по смерті Алєксія ІІ може бути змінено так керівництво РПЦ, що це буде вигідно Україні з точки зору позитивного вирішення нарешті автокефалії УПЦ.
Тоді вже легше буде вести Україні внутрішньо-церковний діалог про об’єднання в єдину Помісну Церкву. Та й віруючим легше буде орієнтуватися, коли буде єдина УПЦ.
- Справа в тому, що від нового патріарха не буде все залежати…
- Скажіть, від кого це залежатиме? Я розумію, що від Бога. Так, все в руках Господніх. Але від конкретних людей теж щось залежить.
- Насамперед це буде залежати від російської влади, від того, яку політику буде вести по відношенню до України Росія.
- До чого тут політика? Я не можу зрозуміти. Чи Ви не розрізняєте РПЦ і політику Кремля?
- Не розрізняю, тому що Російська Церква завжди знаходилася під впливом російської влади, починаючи з Петра І, в радянські часи. Тому хоч Церква була відокремлена від держави, але не була повністю самостійною у своїй зовнішній діяльності. Її зовнішня діяльність повністю контролюється російською державою.
- Ну, дивіться, якщо раптом оберуть нового патріарх РПЦ, і ним може стати, можливо, Володимир, який очолює УПЦ МП отут в Україні, то рішення може бути й позитивним. Ну, так, принаймні, довелося читати в пресі про це.
- Справа в тому, що кандидатами на Московський патріарший престол є митрополити Кирил і Климент. Український єпископат висуває свого кандидата – митрополита Володимира. І питання про кандидатів на патріарший престол буде обговорюватися спочатку на Архієрейському соборі.
Архієрейський собор Російської Церкви повинен висунути трьох кандидатів. Це може бути митрополит Кирило, Климент, може бути Володимир, а може бути ще й інший, третій, не Володимир. Це все залежить від Архієрейського собору. Такий статут Російської Церкви.
- Трохи дивно, коли православ’я пішло з України, і тепер всі питання вирішують у Москві. Ну, там була своя історія, як патріарх опинився в Москві. Не будемо зараз займатися цією просвітницькою діяльністю. Проте виглядає трошки дивнувато насправді.
- Ну, багато дивного.
- Дивіться, є ще один факт, коли очільник УПЦ МП Володимир і вся УПЦ МП визнали Голодомор геноцидом. І була відповідна служба при відкритті Пам’ятника жертвам Голодомору. Але це йде в розріз фактично з російською політикою, офіційною кремлівською і позицією РПЦ. Це про що свідчить?
- Це свідчить про те, що Україна хоче мати свою незалежну Церкву, автокефальну. Вона має її в лиці Київського патріархату. Але тут є ще і УПЦ МП. Так ось, УПЦ МП поступово відходить від Москви. І свідчення її відходу – це визнання Голодомор геноцидом. Москва не схвалює таке рішення, але український єпископат прийняв. І це свідчить, що вже відходять від Москви українські єпископи. Крім того, український єпископат висуває кандидатом митрополита Володимира. Москва незадоволена цим. Це теж свідчення про відхід від Москви.
Тобто, український єпископат Московського патріархату на чолі з їхнім предстоятилем, митрополитом Володимиром, не у всьому слухають Москву. А чим дальше вони будуть віддалятися від Москви, тим швидше ми об’єднаємося в одну Помісну Церкву.
- А які у Вас взаємини з УПЦ МП?
- У нас зараз нормальні взаємини. Хоч ми не знаходимося у стані офіційного діалогу, але контакти у нас є.
- Ну, було б дивно, тому що це колись була єдина Церква. Так?
- Звичайно, що це була єдина Церква. Але під впливом тієї ж Московської патріархії вона розділилася. Бо якби не відбулося так званого собору, з ініціативи Москви проведеного в Харкові в травні 1992 р., то ми мали б сьогодні в Україні нерозділену Церкву. Я думаю, що за ці 16 років ми досягли б набагато більше, ми, може, і від Москви отримали б автокефалію.
- Тут слід ще вважати, що Україна – одна з найбільших православних країн Європи, якщо не найбільша.
- Православна Церква в Україні є другою після Російської Церкви. При чому вона по своїй кількості парафій, духовенства і єпархій далеко випереджає інші Православні Церкви. Взяти, наприклад, 6 грецьких православних церков – це Константинопольський патріархат, Олександрійський, Єрусалимський, Кіпрська церква, Албанська і Елладська церква - вони мають 12 мільйонів віруючих, а Київський патріархат на сьогодні без УПЦ МП має 14 мільйонів віруючих…
– Ваша Святосте, чого Ви очікуєте в новому році для Української Церкви?
– Я хотів би, щоб Російська Церква погодилася на автокефалію Української Церкви. Я хотів би, щоб Росія нарешті визнала, що Україна є незалежною державою назавжди. Я хотів би, щоб наші народі жили у мирі. Але я не хотів би, щоб російська церква панувала над українською. І коли ми говоримо про єдність, то завжди розуміємо єдність у вірі та християнській любові, а не єдність в адміністративному управлінні.
– Але навіть митрополиту Володимиру, главі Української Православної Церкви Московського Патріархату, вже дорікають у проведенні особливої лінії. То які перспективи відстоювання окремішності Української Церкви після обрання нового Патріарха Російської Православної Церкви?
– Про що повинен дбати митрополит Володимир – про український народ чи про російський? Він же про український має дбати! І він хоче про нього дбати і про Українську Церкву. Так само, як і патріархи будь-яких Помісних Православних Церков дбають про свій народ. А відстоювати свою окремішність можна і треба, хоча відокремитись від РПЦ Українській Церкві Московського Патріархату буде тяжко. Адже кого б не обрали Патріархом РПЦ, він буде виконувати волю своєї державної влади.
– А український єпископ має шанс бути обраним Помісним Собором на патріарший престол РПЦ?
– Висунути можуть, але я думаю, що буде Кирил або Климент, чи ще хтось третій, але обов’язково російський ієрарх. Москва не допустить, щоб український єпископ очолив Російську Церкву. А як буде ставитися новий Патріарх до України? Я думаю, що буде ставитися так, як і російський уряд. А як він ставиться – ми всі зараз добре бачимо.
– Ваша святосте, чи допоможе Вселенський Патріарх Україні у розбудові єдиної Помісної Церкви?
– Він може допомогти, але від нього не все залежить. Все залежить від самих українців. Якщо православні українці об’єднаються, то тоді допоможе і Вселенський Патріарх та інші Патріархи. А хто ж стоїть на заваді об’єднання українського православ’я? Не треба думати, що тільки Росія чи Російська Церква. На заваді стоять насамперед певні політичні сили всередині України, які не хочуть автокефалії Української Церкви. Однак історичний процес йде у напрямі створення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви. Церква має завжди йти шляхом правди, і тоді вона завжди перемагає, і на її боці стоїть народ. І це свято – Різдво Христове – нагадує нам, що Бог не залишає нас. Я вітаю усіх прихильників Радіо Свобода зі святом: Христос народився! Славімо його!
Роман СКРИПІН, Ірина ШТОГРІН
«Радіо Свобода»
Київ – Прага
http://www.cerkva.info/2009/01/15/radio.html
Інтерв’ю Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета українській редакції «Радіо Свобода»
Ведучий: Христос рождається!
Патріарх Філарет: Славімо Його!
- Я думаю, що сьогодні так буде говорити багато хто в Україні з православних або греко-католиків, оскільки і ті, і ті сьогодні святкуватимуть Різдво, в ніч з 6 на 7 січня.
Але я думаю, що сьогодні ми будемо говорити не лише про Різдво як свято. Хоча є, звичайно, про що говорити. Там є втрачені традиції. Християнство повертається в Україну і важко, і з певними зусиллями, іноді воно повертається як зовнішня ознака. І, можливо, це добре, тому що повинен пройти якийсь час, щоб люди прийняли Бога в серце, напевне. Правда ж?
І будемо говорити про нагальні проблеми УПЦ. Я тут не розділяю на Московський і Київський патріархати, оскільки православна церква може бути одна в Україні. Принаймні, на це сподівається дуже багато людей.
Ви ж сподіваєтеся на це?
- Звичайно.
- Скажіть, а які у Вас взаємини на сьогодні з владою? Тобто, є такі дані про те, що не все добре у Вас складається навіть з чинною владою, яку Ви підтримали під час буремних подій 2004 року, що у Вас є певна образа на дії цієї влади.
- Я думаю, що в нас нормальні стосунки з сучасною владою: з президентом, і з прем’єр-міністром, і з Верховною Радою.
- Ну, от дивіться, був візит патріарха Варфоломія в Україну, і Вас не було серед тих, хто його вітав.
- Не було. Але ми були…
Нас не було свідомо, тому що нас просив і президент, і Вселенський патріарх, щоб ми не були під час його виступу і літургії біля пам’ятника Володимиру, аби не було скандалу – не між нами і Вселенським патріархом, а між нами і Московським патріархом.
- Ну, це ж політика вже виходить.
- Звичайно, що політика, тому що політика фактично й розділила українське православ’я на дві частини.
- Добре. Давайте подивимося в історію. Там є куди подивитися, є факти – і факти цікаві. Даруйте, що про це ми говоримо 6 січня. Але не бачу нічого в цьому поганого насправді. Може, це навпаки – сприятиме об’єднанню православних в Україні в одну Помісну Церкву.
Якщо подивитися в історію, то цілком справедливо УПЦ вимагала або просила надати автокефалію, тобто повну незалежність. Московський патріарх на це не пішов так само, як і вищі керівні органи, якщо можна так сказати, Російської православної церкви.
- Справа в тому, що Україна в ХХ столітті боролася за державну незалежність і боролася за автокефалію Української Церкви. Якраз ось в цьому році виповнилося 90 років з того часу, коли Симон Петлюра підписав акт про автокефалію УПЦ.
- Знову політика. Хіба Симон Петлюра мав підписувати акт про таку справу?
- Мав право, тому що тоді Церква не була відокремленою від держави.
- Дякую за роз’яснення. Зрозуміло.
- Тому він як глава Директорії мав право давати такий указ. І він надав такий указ, що віднині українська держава буде підтримувати тільки Українську автокефальну православну церкву, тому що вона стоїть на засадах української державності.
Але потім все мінялося, УАПЦ знищили в 1930 році, другий раз її знищили в 1944 році. Але сама боротьба за автокефалію української церкви продовжувалася все ХХ століття.
І ось коли Україна отримала вже державу, ми вже в цьому році відзначили 17 років, то ось, коли Україна стала незалежною державою, тоді ми, єпископат Української Церкви на чолі зі мною, як Предстоятелем Української Церкви, поставили питання перед Московським патріархом про визнання Української Церкви автокефальною.
- Тобто, це ж не було одноосібне рішення?
- Це не було одноосібне рішення – так вирішив Собор Церкви, який ми провели 1-3 листопада 1991 р.
- Тобто, якщо говорити загальноприйнятою мовою, то виходить, що Ви пішли законним шляхом і просили автокефалії.
- Ми пішли законним шляхом. Ми мали право скликати Собори. І ми скликали Собор в 1991 році 1 листопада. На цьому Соборі був присутній весь єпископат Української Церкви, були представники чернецтва, всіх парафій, духовенства, мирян, ченці, черниці. Тобто, це був повний Собор, який представляв українське православ’я. І там було вирішено звернутися до Московського патріарха і до єпископату Російської православної церкви про надання Україні повної автокефалії.
- Але це рішення лишилося без відповіді фактично.
- Москва не готова була піти на такий крок. Тому рішення було прийняте таке: перенести рішення цього питання на наступний Помісний собор РПЦ. Бо тоді, в 1992 р., скликався Архієрейський собор, не Помісний собор. Архієрейський собор – це тільки єпископат. А єпископат не взяв на себе відповідальності надавати автокефалію…
- Але рішення так і не було ухвалене.
- Не було. А було рішення перенести на наступний Помісний собор. Але з того часу Помісного собору не було ще. Ось в цьому році 27 січня буде Помісний собор.
- Чи слід сподіватися на позитивне рішення Собору?
- По-перше, ми сподіваємося, що все-таки Московська патріархія включить в порядок денний розгляд цього питання. Бо якщо вони не включать, то тоді всі їхні постанови, які вони приймають чи то на Архієрейських соборах, чи то на Помісних соборах, не мають ніякої цінності. Бо якщо рішення прийняте, а воно не виконується, то тоді сама цінність Собору втрачається. Ми сподіваємося, що все-таки Московська патріархія не піде на це і включить в порядок денний розгляд питання автокефалії Української Церкви. Інша справа – це чи позитивно вони вирішать, чи негативно? Ми цього не можемо зараз сказати.
- Ну, в Церкви є теж своя політика. І тут багато хто зазначав, що по смерті Алєксія ІІ може бути змінено так керівництво РПЦ, що це буде вигідно Україні з точки зору позитивного вирішення нарешті автокефалії УПЦ.
Тоді вже легше буде вести Україні внутрішньо-церковний діалог про об’єднання в єдину Помісну Церкву. Та й віруючим легше буде орієнтуватися, коли буде єдина УПЦ.
- Справа в тому, що від нового патріарха не буде все залежати…
- Скажіть, від кого це залежатиме? Я розумію, що від Бога. Так, все в руках Господніх. Але від конкретних людей теж щось залежить.
- Насамперед це буде залежати від російської влади, від того, яку політику буде вести по відношенню до України Росія.
- До чого тут політика? Я не можу зрозуміти. Чи Ви не розрізняєте РПЦ і політику Кремля?
- Не розрізняю, тому що Російська Церква завжди знаходилася під впливом російської влади, починаючи з Петра І, в радянські часи. Тому хоч Церква була відокремлена від держави, але не була повністю самостійною у своїй зовнішній діяльності. Її зовнішня діяльність повністю контролюється російською державою.
- Ну, дивіться, якщо раптом оберуть нового патріарх РПЦ, і ним може стати, можливо, Володимир, який очолює УПЦ МП отут в Україні, то рішення може бути й позитивним. Ну, так, принаймні, довелося читати в пресі про це.
- Справа в тому, що кандидатами на Московський патріарший престол є митрополити Кирил і Климент. Український єпископат висуває свого кандидата – митрополита Володимира. І питання про кандидатів на патріарший престол буде обговорюватися спочатку на Архієрейському соборі.
Архієрейський собор Російської Церкви повинен висунути трьох кандидатів. Це може бути митрополит Кирило, Климент, може бути Володимир, а може бути ще й інший, третій, не Володимир. Це все залежить від Архієрейського собору. Такий статут Російської Церкви.
- Трохи дивно, коли православ’я пішло з України, і тепер всі питання вирішують у Москві. Ну, там була своя історія, як патріарх опинився в Москві. Не будемо зараз займатися цією просвітницькою діяльністю. Проте виглядає трошки дивнувато насправді.
- Ну, багато дивного.
- Дивіться, є ще один факт, коли очільник УПЦ МП Володимир і вся УПЦ МП визнали Голодомор геноцидом. І була відповідна служба при відкритті Пам’ятника жертвам Голодомору. Але це йде в розріз фактично з російською політикою, офіційною кремлівською і позицією РПЦ. Це про що свідчить?
- Це свідчить про те, що Україна хоче мати свою незалежну Церкву, автокефальну. Вона має її в лиці Київського патріархату. Але тут є ще і УПЦ МП. Так ось, УПЦ МП поступово відходить від Москви. І свідчення її відходу – це визнання Голодомор геноцидом. Москва не схвалює таке рішення, але український єпископат прийняв. І це свідчить, що вже відходять від Москви українські єпископи. Крім того, український єпископат висуває кандидатом митрополита Володимира. Москва незадоволена цим. Це теж свідчення про відхід від Москви.
Тобто, український єпископат Московського патріархату на чолі з їхнім предстоятилем, митрополитом Володимиром, не у всьому слухають Москву. А чим дальше вони будуть віддалятися від Москви, тим швидше ми об’єднаємося в одну Помісну Церкву.
- А які у Вас взаємини з УПЦ МП?
- У нас зараз нормальні взаємини. Хоч ми не знаходимося у стані офіційного діалогу, але контакти у нас є.
- Ну, було б дивно, тому що це колись була єдина Церква. Так?
- Звичайно, що це була єдина Церква. Але під впливом тієї ж Московської патріархії вона розділилася. Бо якби не відбулося так званого собору, з ініціативи Москви проведеного в Харкові в травні 1992 р., то ми мали б сьогодні в Україні нерозділену Церкву. Я думаю, що за ці 16 років ми досягли б набагато більше, ми, може, і від Москви отримали б автокефалію.
- Тут слід ще вважати, що Україна – одна з найбільших православних країн Європи, якщо не найбільша.
- Православна Церква в Україні є другою після Російської Церкви. При чому вона по своїй кількості парафій, духовенства і єпархій далеко випереджає інші Православні Церкви. Взяти, наприклад, 6 грецьких православних церков – це Константинопольський патріархат, Олександрійський, Єрусалимський, Кіпрська церква, Албанська і Елладська церква - вони мають 12 мільйонів віруючих, а Київський патріархат на сьогодні без УПЦ МП має 14 мільйонів віруючих…
– Ваша Святосте, чого Ви очікуєте в новому році для Української Церкви?
– Я хотів би, щоб Російська Церква погодилася на автокефалію Української Церкви. Я хотів би, щоб Росія нарешті визнала, що Україна є незалежною державою назавжди. Я хотів би, щоб наші народі жили у мирі. Але я не хотів би, щоб російська церква панувала над українською. І коли ми говоримо про єдність, то завжди розуміємо єдність у вірі та християнській любові, а не єдність в адміністративному управлінні.
– Але навіть митрополиту Володимиру, главі Української Православної Церкви Московського Патріархату, вже дорікають у проведенні особливої лінії. То які перспективи відстоювання окремішності Української Церкви після обрання нового Патріарха Російської Православної Церкви?
– Про що повинен дбати митрополит Володимир – про український народ чи про російський? Він же про український має дбати! І він хоче про нього дбати і про Українську Церкву. Так само, як і патріархи будь-яких Помісних Православних Церков дбають про свій народ. А відстоювати свою окремішність можна і треба, хоча відокремитись від РПЦ Українській Церкві Московського Патріархату буде тяжко. Адже кого б не обрали Патріархом РПЦ, він буде виконувати волю своєї державної влади.
– А український єпископ має шанс бути обраним Помісним Собором на патріарший престол РПЦ?
– Висунути можуть, але я думаю, що буде Кирил або Климент, чи ще хтось третій, але обов’язково російський ієрарх. Москва не допустить, щоб український єпископ очолив Російську Церкву. А як буде ставитися новий Патріарх до України? Я думаю, що буде ставитися так, як і російський уряд. А як він ставиться – ми всі зараз добре бачимо.
– Ваша святосте, чи допоможе Вселенський Патріарх Україні у розбудові єдиної Помісної Церкви?
– Він може допомогти, але від нього не все залежить. Все залежить від самих українців. Якщо православні українці об’єднаються, то тоді допоможе і Вселенський Патріарх та інші Патріархи. А хто ж стоїть на заваді об’єднання українського православ’я? Не треба думати, що тільки Росія чи Російська Церква. На заваді стоять насамперед певні політичні сили всередині України, які не хочуть автокефалії Української Церкви. Однак історичний процес йде у напрямі створення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви. Церква має завжди йти шляхом правди, і тоді вона завжди перемагає, і на її боці стоїть народ. І це свято – Різдво Христове – нагадує нам, що Бог не залишає нас. Я вітаю усіх прихильників Радіо Свобода зі святом: Христос народився! Славімо його!
Роман СКРИПІН, Ірина ШТОГРІН
«Радіо Свобода»
Київ – Прага
http://www.cerkva.info/2009/01/15/radio.html