Про вибори патріарха РПЦ (/)
01/27/2009 | Георгій
Вибори без вибору
Літургією в храмі Христа Спасителя, яку очолив місцеблюститель Патріаршого престолу митрополит Кирил (Гундяєв), 27 січня 2009 р. розпочався Помісний Собор РПЦ. Проведення Собору можна вважати вимушеним – за Статутом РПЦ саме йому належить виключне право обирати наступника спочилому в грудні минулого року патріарху Алексію ІІ. Не зважаючи на зовнішню свободу, яку отримала Церква після розпаду СРСР, останній Помісний Собор Московського Патріархату збирався ще у 1990 році – також для обрання патріарха. За прийнятим у 1988 р. Статутом Помісні Собори мали відбуватися раз на п’ять років. Але у 2000-му році Архієрейський собор Московського Патріархату прийняв сумнівне рішення – норма про регулярність скликання соборів була скасована.
Напередодні відкриття Помісного Собору в Москві відбулося засідання Архієрейського собору РПЦ, на якому було висунуто три кандидатури – митрополитів Кирила, Клімента (керуючого справами МП) і Філарета (Екзарха Білорусії). Але вже під час самого Помісного Собору митрополит Філарет зняв свою кандидатуру на користь митрополита Кирила, а митрополит Іларіон Донецький запропонував обмежити кількість кандидатів двома особами. Ця пропозиція була підтримана членами Собору, що робить практично неможливим проведення другого туру голосування.
Насправді ім’я 16 Московського патріарха вже відомо – ним стане той, хто зміг домовитися з державною владою. Так було завжди в історії РПЦ – лише вибори патріарха на Соборі 1917 р. можна вважати вільними від зовнішнього втручання. Особливо якщо врахувати, що тоді патріарх Тихон був обраний жеребом. Патріархи до синодального періоду (XVI-XVII ст.ст.) фактично призначалися царем з формальної згоди Церкви. Петро І взагалі скасував патріаршество, замінивши його на колегіальний орган – Святіший Синод – члени якого призначалися монархом, а реальну владу в якому мав світський чиновник – обер-прокурор. В радянський час процедура виборів Предстоятеля Московського Патріархату була такою ж формальністю, як і всі вибори в СРСР взагалі. Від церковного Собору вимагалося лише освятити своїм авторитетом завчасно визначеного державою кандидата.
Нинішні вибори мало чим відрізняються від виборів радянського часу. Нинішня модель влади – так звана «суверенна демократія», створена російським керівництвом за часів президентства Путіна і прозвана гострословами «сувенірною демократією» - не передбачає реальної альтернативності під час виборів. Переможець повинен бути визначений завчасно, а висунення інших кандидатів – лише данина демократичній процедурі. Форма без змісту. Тому важко повірити в можливість проведення в нинішній Росії реальних, а не формальних виборів на посаду Московського патріарха, який вважається однією з ключових фігур політичного істеблішменту. Цю посаду влада може довірити тільки перевіреній особі, пов’язаній з нею різного роду контактами і домовленостями.
Кого ж обрала російська влада? Тривалий час не було впевненості в тому, хто саме з двох очевидних фаворитів – митрополит Кирил чи митрополит Клімент – здобуде остаточну прихильність влади. Але буквально за тиждень до відкриття Помісного Собору в урядовій газеті «Ведомости» був опублікований ряд інтерв’ю, в яких делегати Собору від мирян, які є членами путінської партії «Единая Россия», одноголосно заявляли, що вони підтримають митрополита Кирила. Мовляв, така «думка партії». Це і стало формальним сигналом влади на адресу Собору: «Наш фаворит Кирил».
Цей сигнал правильно уловили учасники Архієрейського собору РПЦ, де 97 зі 198 голосів було віддано за місцеблюстителя. Його конкурент митрополит Клімент отримав майже втричі менше голосів. Тепер залишилося лише дочекатися оголошення підсумків голосування Помісного Собору. Підсумків, які покликані освятити вибір російської влади.
… Підвладне оточенню митрополита Кирила агентство «Интерфакс-Религия» за кілька днів до Помісного Собору повідомило цікаву новину – російський канал «Вести» буде вести пряму трансляцію «церемонии избрания патриарха». Дуже влучне визначення, адже те, що 27 січня відбуватиметься у храмі Христа Спасителя в Москві, буде саме «церемонією», а не виборами нового Предстоятеля РПЦ.
Володимир СУХЕНКО
Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.
http://www.cerkva.info/2009/01/27/vibory_bez_viboru.html
Літургією в храмі Христа Спасителя, яку очолив місцеблюститель Патріаршого престолу митрополит Кирил (Гундяєв), 27 січня 2009 р. розпочався Помісний Собор РПЦ. Проведення Собору можна вважати вимушеним – за Статутом РПЦ саме йому належить виключне право обирати наступника спочилому в грудні минулого року патріарху Алексію ІІ. Не зважаючи на зовнішню свободу, яку отримала Церква після розпаду СРСР, останній Помісний Собор Московського Патріархату збирався ще у 1990 році – також для обрання патріарха. За прийнятим у 1988 р. Статутом Помісні Собори мали відбуватися раз на п’ять років. Але у 2000-му році Архієрейський собор Московського Патріархату прийняв сумнівне рішення – норма про регулярність скликання соборів була скасована.
Напередодні відкриття Помісного Собору в Москві відбулося засідання Архієрейського собору РПЦ, на якому було висунуто три кандидатури – митрополитів Кирила, Клімента (керуючого справами МП) і Філарета (Екзарха Білорусії). Але вже під час самого Помісного Собору митрополит Філарет зняв свою кандидатуру на користь митрополита Кирила, а митрополит Іларіон Донецький запропонував обмежити кількість кандидатів двома особами. Ця пропозиція була підтримана членами Собору, що робить практично неможливим проведення другого туру голосування.
Насправді ім’я 16 Московського патріарха вже відомо – ним стане той, хто зміг домовитися з державною владою. Так було завжди в історії РПЦ – лише вибори патріарха на Соборі 1917 р. можна вважати вільними від зовнішнього втручання. Особливо якщо врахувати, що тоді патріарх Тихон був обраний жеребом. Патріархи до синодального періоду (XVI-XVII ст.ст.) фактично призначалися царем з формальної згоди Церкви. Петро І взагалі скасував патріаршество, замінивши його на колегіальний орган – Святіший Синод – члени якого призначалися монархом, а реальну владу в якому мав світський чиновник – обер-прокурор. В радянський час процедура виборів Предстоятеля Московського Патріархату була такою ж формальністю, як і всі вибори в СРСР взагалі. Від церковного Собору вимагалося лише освятити своїм авторитетом завчасно визначеного державою кандидата.
Нинішні вибори мало чим відрізняються від виборів радянського часу. Нинішня модель влади – так звана «суверенна демократія», створена російським керівництвом за часів президентства Путіна і прозвана гострословами «сувенірною демократією» - не передбачає реальної альтернативності під час виборів. Переможець повинен бути визначений завчасно, а висунення інших кандидатів – лише данина демократичній процедурі. Форма без змісту. Тому важко повірити в можливість проведення в нинішній Росії реальних, а не формальних виборів на посаду Московського патріарха, який вважається однією з ключових фігур політичного істеблішменту. Цю посаду влада може довірити тільки перевіреній особі, пов’язаній з нею різного роду контактами і домовленостями.
Кого ж обрала російська влада? Тривалий час не було впевненості в тому, хто саме з двох очевидних фаворитів – митрополит Кирил чи митрополит Клімент – здобуде остаточну прихильність влади. Але буквально за тиждень до відкриття Помісного Собору в урядовій газеті «Ведомости» був опублікований ряд інтерв’ю, в яких делегати Собору від мирян, які є членами путінської партії «Единая Россия», одноголосно заявляли, що вони підтримають митрополита Кирила. Мовляв, така «думка партії». Це і стало формальним сигналом влади на адресу Собору: «Наш фаворит Кирил».
Цей сигнал правильно уловили учасники Архієрейського собору РПЦ, де 97 зі 198 голосів було віддано за місцеблюстителя. Його конкурент митрополит Клімент отримав майже втричі менше голосів. Тепер залишилося лише дочекатися оголошення підсумків голосування Помісного Собору. Підсумків, які покликані освятити вибір російської влади.
… Підвладне оточенню митрополита Кирила агентство «Интерфакс-Религия» за кілька днів до Помісного Собору повідомило цікаву новину – російський канал «Вести» буде вести пряму трансляцію «церемонии избрания патриарха». Дуже влучне визначення, адже те, що 27 січня відбуватиметься у храмі Христа Спасителя в Москві, буде саме «церемонією», а не виборами нового Предстоятеля РПЦ.
Володимир СУХЕНКО
Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.
http://www.cerkva.info/2009/01/27/vibory_bez_viboru.html