05/14/2010 | www.kmu.gov.ua

Стенограма виступу Прем'єр-міністра України Миколи Азарова на загальних зборах Національної академії наук України 13 травня 2010 року

Вельмишановний Борисе Євгеновичу!

Шановні колеги!

Приблизно два місяці пройшло з моменту формування нового Уряду України. Що вдалося зробити й що має бути зроблено?

Почнемо з того, які першочергові проблеми стояли перед Урядом. Насамперед, це безпрецедентний у світовій практиці спад у вітчизняній економіці.

Ми втратили 15% ВВП, а в будівництві - понад 50%. Це абсолютне падіння, підкреслюю. За той же час багато країн, у найгіршому випадку, втратили кілька відсотків темпів зростання.

Друге: безпрецедентна бюджетна криза. Кожна друга гривня, витрачена з бюджету, була взята у борг. Уряд Тимошенко вибудував боргову піраміду, при якій, наприклад, у квітні нам довелося заплатити тільки за внутрішніми зобов'язаннями 5 млрд. гривень – це приблизно три річні бюджети Академії наук України. Дефіцит бюджету - приблизно 16% від ВВП. Чому приблизно? Тому що важко порахувати - дуже багато було прихованого дефіциту бюджету. Додали до цього кризовий стан Нафтогазу, величезні державні гарантії – це вже десятки річних бюджетів Академії.

А як і куди витрачалися позичені й отримані Урядом гроші? Ось, переді мною виступав академік Долинський, він говорив про використання коштів, отриманих з продажу української квоти на викиди вуглекислого газу за Кіотським протоколом. Він навів приклад, як з користю використано двадцять мільйонів. А куди пішли п'ятсот мільйонів доларів, отриманих за Кіотським протоколом? Зараз японці вимагають, щоб Уряд відзвітував, де ці п'ятсот мільйонів, які мали бути витрачені на екологічні заходи. Виходить, перед нами стоїть завдання відновити на рахунку в Казначействі 4 мільярди гривень, які за зобов'язаннями перед японськими інвесторами держава повинна витратити на екологічні заходи.

У передвиборчому чаду колишній Уряд роздавав квартири. Державна іпотечна установа повинна зараз повернути банкам 1,7 млрд. грн., взятих як кредит.

Задумали приватизацію Одеського припортового заводу, набрали 800 млн. грн. залогових коштів від учасників аукціону, розтратили, а зараз треба віддавати, тому що йдуть судові процеси. Україна буквально затиснута судовими процесами проти держави з приводу діянь Уряду Тимошенко.

Забрали газ у когось, а зараз власники в суді вимагають повернення грошей, суми – багатомільярдні. Забрали ліцензію у компанії «Vanco», два роки нічого не робили на шельфі, а зараз «Vanco» висуває вимоги до держави Україна: «погасіть нам збитки», а це теж мільярди.

Державний борг тільки за рік збільшився у чотири рази, а разом з ним збільшилися й виплати за відсотками, обслуговування. Можна дуже довго перераховувати проблеми, які виникли у бюджетно-фінансовій сфері.

Наступне: кабальний, антиукраїнський контракт на поставки газу. Із чим ми зіштовхнулися? А зіштовхнулися ми з тим, що в січні ціна була 330, у лютому – 330, у березні – 330, а вже у квітні вона мала бути 359 доларів за тисячу кубометрів. Якщо хтось щось розуміє в економіці, то він знає, що при такій ціні хімію треба було б зупинити, тому що гранична ціна на газ при виробництві аміаку зараз – 180 доларів за тисячу кубометрів, а не 359.

Який в Уряду був вихід: продовжувати далі затягувати зашморг на нашій з вами шиї або починати розмовляти з Росією?

Четверта проблема: абсолютне руйнування системи управління. Борис Євгенович Патон у своїй доповіді говорив про постанови Уряду, які були прийняті. Я вам повинен доповісти, ми проаналізували: 90 відсотків постанов Уряду не виконувалося! І ніхто навіть не цікавився, як вони виконуються. Але ж ця корозія абсолютної втрати управління поширилася до кожного села, до кожного району, до кожного містечка. На прикладі міста Києва ми всі прекрасно бачили, як місцева влада забула, що треба відповідати за стан столиці.

Закінчу перелік проблем, який, на жаль, надто довгий, жахливою корупцією. Це за принципом, що запам'ятовується перше й останнє.

Для мене було шоком, що на всіх рівнях керівники дивляться на будь-яку проблему, на будь-яке питання крізь призму: а скільки становить «відкат»? Я, працюючи в системі державного управління вже, напевно, років 15, ніколи не зустрічав такого падіння. Я прийшов в Уряд і був вражений масштабом і занедбаністю цієї проблеми.

Я вже сказав, що почав Уряд робити в першу чергу. Ми почали дуже непрості, найважчі переговори з російським керівництвом. На хвилиночку поставте себе на їхнє місце.

А навіщо змінювати прекрасний, з погляду Росії, договір, у якому ціна на газ на десять років визначена - 450 доларів базовий коефіцієнт помножено на формулу, яка в принципі коливається від 0,7 до 1 і вище (залежно від вартості нафти)?

При цьому, навіщо щось змінювати, якщо закладений у договорі принцип: бери або плати. Тобто який обсяг заклали в контракт, взяв ти, не взяв - заплати, і не просто заплати, а заплати ще за недобір штрафні санкції. І нікуди не дінешся – будеш платити. Ми що, могли із цим договором миритися? Ні, звичайно. Переговори інколи тривали по 5-6 годин. Але вдалося знайти компроміс і домовитися. Країна одержала перепочинок, протягом якого саме й треба реалізувати ці енергозберігаючі заходи, про які говорив, у тому числі, і академік Долинський.

Крім того, у процесі переговорів, де газ був основним питанням, виник цілий ряд додаткових напрямів. Що для нас зараз важливо в умовах такої кон'юнктури ринку, коли ми спостерігаємо вже зовсім очевидну другу хвилю кризи? Коли наявне падіння зовнішнього попиту на нашу традиційну продукцію?

Важливо завантажувати внутрішній ринок. Тобто переорієнтувати на внутрішній ринок металомістке виробництво й хімію. А що в нас із Вами є? Це, насамперед, суднобудування. Це будівництво, у якому йде велике споживання металу. Це агропромисловий комплекс, який повинен споживати усе більше й більше хімікатів, тобто того, що виробляє наша хімічна промисловість. Саме тому Уряд, наприклад, почав вести переговори з Росією про серйозні спільні проекти з оживлення нашої суднобудівної промисловості. Адже мова йде про оживлення наших заводів.

Другий напрям – це авіабудування. Мені вже доводилося привселюдно говорити: ну що це за авіабудування, яке випускає одиниці літаків? У рік - 1-2 літаки, і те за державним замовленням. Над створенням і запуском у серію АН-148 ми билися, щомісяця перераховували бюджетні копійка в копійку, і випустили літак. Закупили одну машину для держави. Це авіаційна промисловість? Наприклад, Бразилія виробляє 250 літаків на рік, це, я розумію, авіаційна промисловість.

Можемо ми авіабудування пожвавити, реанімувати й запустити без співробітництва з Росією, без ринків третіх країн? У Росії, до речі сказати, ті ж проблеми. І ринок у нас повинен бути спільний. Чи легко йдуть переговори у цій сфері? Ні, не легко. Ми планували їх до 17 травня завершити, але не вийшло, тому що кожна сторона виходить, насамперед, зі своїх інтересів. І ще до того ж позначається недовіра один до одного, тому що п'ять років, коли довіра була втрачена повністю, даром не минулися.

Енергетика. Перспектива розвитку нашої енергетики. Багато розмов у пресі ведеться про те, що ми готові віддати газотранспортну систему. По-перше, не готові, не збираємося, а по-друге, вона нікому не потрібна. Система газопостачання потребує серйозної модернізації. Вихід один: одержати зовсім нову рентабельність прокачування газу. Інакше наша труба стане неконкурентоспроможною порівняно з обхідними маршрутами. А навколо України вже почали будуватися «Північний потік» і «Південний потік». Загальна потужність цих двох напрямів, що обходять Україну, поглинає наші сьогоднішні обсяги прокачування газу. Тобто, за великим рахунком, як тільки ці два газопроводи увійдуть в дію (якщо Європа не збільшить обсяги споживання газу, що навряд), ця труба стане Європі й Росії не потрібна.

Саме тому і з Європейським Союзом, і з Росією повертаємося до ідеї створення газотранспортного консорціуму, насамперед маючи на увазі залучення необхідних ресурсів на заміну однієї нитки системи повністю й на будівництво більш потужних перекачувальних станцій, щоб поліпшити економічні показники прокачування газу. Переговори також ідуть непросто. Але на останній зустрічі в Сочі ми домовилися протягом двох місяців цю проблему розв'язати.

Далі. Нам вдалося прийняти бюджет. Бюджет дуже важкий, і не просто важкий, а найтяжчий. Після тієї фінансової вакханалії, яка була торік, коли дефіцит бюджету був близько 16% або більше 16%, ми звели дефіцит до 5%. Уявляєте, зменшили в три рази дефіцит бюджету. Можна критикувати цей бюджет як завгодно. Я перший, напевно, перебуваючи в опозиції, розбив би його дощенту. Тому що не виділяється ресурсів необхідних для вирішення того, сього, третього, п'ятого, десятого…

Але нема з чого виділяти. Тому на першому місці завдання підйому економіки. І тому ми максимально скоротили всі витрати, які можна було скоротити, і будемо далі скорочувати й концентрувати ресурси на вирішальних, на наш погляд, напрямах.

Вдалося стабілізувати ситуацію в «Нафтогазі». Згадайте, як наставала дата сплати за газ – починалася істерика в країні. Хто-небудь якусь істерику чув, коли ми платили за березень, за квітень? Ніхто. І не почуєте. Уперше за березень і за квітень «Нафтогаз» розрахувався, не залучаючи жодної копійки бюджетних коштів. І так буде й надалі.

Підтримка внутрішнього ринку. Я не випадково сказав, що перша моя робоча поїздка була Києвом. Вона дала змогу наочно продемонструвати, де ми можемо закрутити серйозно роботу, зі споживання металу в тому числі. Я відвідав транспортну розв'язку на Московській площі, Подільський мостовий перехід, Васильківську лінію метро, Олімпійський стадіон.

Усі, хто зі мною там був, отримали бачення, як зараз максимально надати імпульсу роботам на крупних, великих об'єктах, які потребують і металу, і всього супутнього, що може виробляти вітчизняна промисловість.

Але внутрішній попит повинен бути платоспроможним. І ми пішли на те, що з 1 травня підняли - наскільки змогли - підкреслюю, я не вихваляюсь цим досягненням, ми підняли наскільки змогли заробітну плату, пенсії та інші соціальні виплати.

Президент і Уряд колосальні зусилля докладають для того, щоб відновити керованість у державі. І святкування 9 травня, поряд з величезним ідеологічним і політичним змістом цього свята, було для нас ще таким прикладом, на який ми подивилися: а чи можемо ми організовувати великі заходи в державному масштабі, і як працює система управління. Ми переконалися, що позитив є. Хоча й недоліків досить.

Усе, про що я сказав, до якого висновку підводить? Зараз у нас є гостра потреба й можливість перейти до головного – проведення структурних реформ, до модернізації всіх систем нашого життя.

Такі завдання за визначенням не вирішуються без науки.

І зараз я хочу перейти до того, що ми хотіли б одержати в Академії наук.

Якщо ми саме зараз не знайдемо рішення: на яких науково-технологічних устроях, у яких галузях ми створимо двигуни прискореного зростання економіки - з ідеєю України як розвинутої держави треба буде розпрощатися раз і назавжди. Якщо знайдемо, то доведеться рішуче розпрощатися з усією системою суспільних відносин в економіці, політиці, науці, гуманітарній сфері, які дісталися нам у спадщину.

Глобальна фінансово-економічна криза наочно продемонструвала вразливість сучасної структури світової економіки. Виявилося, у ній більше фінансових пузирів, ніж реальних активів, які можуть забезпечити довгострокову стабільність і зростання. Особливо викликає занепокоєння наявність в Україні устроїв низького технологічного рівня. У нас внесок нових технологій в економічне зростання становить частки відсотків, у той час як у Європі – від 60 до 90% приросту ВВП. Сьогодні, на жаль, наукові досягнення вчених України практично не використовуються у вітчизняній економіці, і про це говорили попередні оратори.

Відбувається це насамперед тому, що нинішня структура нашої економіки не здатна приймати наукові розробки, а тим більше генерувати їх. Саме тому ми говоримо, що структурна реформа для нас – це питання життя й смерті. Україна виявилася сьогодні не готовою до впровадження технічної продукції в промисловості, енергетиці, комунальному господарстві, у тих галузях, де втрати від використання застарілих технологій є особливо великими. Наше з вами завдання змінити цю ситуацію.

Важливо усвідомити: ніхто ніколи не буде передавати нам новітні технології – технології завтрашнього дня. Ми їх повинні створювати тут, самі. І ми це вміли раніше робити. Треба відновити наше вміння. Тільки створення й впровадження у виробництво вітчизняних розробок може зробити національну економіку конкурентоспроможною.

Виникає питання: де ці розробки? Де творці? Де генератори наукового пошуку?

З одного боку, тисячі дослідників і фахівців, вихідців з України, працюють у наукових центрах Європи, що підтверджує високий клас нашої науки. З іншої сторони: перша за рейтингом цитування наукових публікацій держава – США - має 43 млн. цитат за рейтингом цитування наукових публікацій Scopus, а Національна академія України у тисячу разів менше – 49 тисяч. Добре, не будемо порівнювати із США, порівняємо з Польщею: і тут у 15 разів менше.

На освіту ми витрачаємо близько 5,5% ВВП – це показник, характерний для розвинених країн. Що виходить при цьому? Що при нашій бідності ми готуємо кадри для закордонних науково-дослідних колективів. Нам потрібна стратегія підготовки й повернення успішних учених для роботи у вітчизняній економіці, у вітчизняних наукових школах. Вистачить експортувати мізки. Нам треба експортувати патенти, послуги, наукомістку продукцію.

Як залишити активну молодь працювати у науці? У 2009 році частка молодих учених становила лише 3,3 % - маю на увазі докторів наук до 40 років. При цьому я, у жодному разі, не є прихильником якихось радикальних заходів для «омолодження». Я працював у науковому колективі й знаю, що наука потребує часу й великого терпіння. Інша справа, кому старше покоління науковців зможе передати свій досвід, напрацювання. Цілком зрозуміло, що молодь повинна рости в умовах наукових шкіл, у колективах, де є новаторство й спадковість, а я б ще додав - наявна нестандартність мислення, а іноді парадоксальність мислення.

І, звичайно, повинна бути створена мотивація. Я готовий підписати постанову Уряду, яка надасть право науковим керівникам наших інститутів самим встановлювати рівень оплати праці. Фонд дається науковому колективу, і керівник сам визначає, хто скільки повинен заробляти. Давайте підемо, Борисе Євгеновичу, на експеримент. Скасуємо зрівнялівку, скасуємо традиційні підходи.

Перед нами стоїть дуже велике завдання – формування науково-технічного потенціалу, адекватного сучасним викликам світового технологічного розвитку. Майбутній розвиток України наш Уряд пов’язує із впровадженням інновацій і підвищенням ролі людського фактору. Ця тема для нашої країни не нова. Про це ми говоримо останні років двадцять. Однак, на великий жаль, від розмов до справ – дистанція дуже велика.

Як би ми критично не ставилися до сьогоднішнього бюджету, разом з тим ми значно збільшили фінансування й науки, і в тому числі й Академії наук. Я не буду докладно зупинятися, Борис Євгенович про це говорив. Ми готові розглядати всі ініціативи Академії й готові підтримувати сучасні розробки.

Наприклад, на державну підтримку інноваційно-інвестиційних проектів з підвищення енергоефективності, енергозбереження 2,7 млрд. грн. у бюджеті закладено – у 600 разів більше, ніж торік. От що таке виокремлення ключових напрямів і зосередження ресурсу на вирішальних напрямах. Для нас енергозбереження – це вирішальний напрям.

Ми також прийняли рішення про підписання угоди щодо співробітництва з Європейським центром ядерних досліджень, і ми виділили 1 млн. доларів на сплату членських внесків, а Віце-прем'єрові Володимиру Семиноженку доручено підписати відповідну угоду.

На підтримку різних проектів у галузі авіабудування, космічної галузі ми виділили також колосальні суми для нас – 1,5 млрд. грн. Ми все-таки розраховуємо на те, що підйом цієї високотехнологічної, інноваційної галузі здатний дати поштовх розвиткові нашої економіки.

У реальному секторі промисловості вперше на реалізацію інноваційно-інвестиційних проектів буде спрямовано 1,8 млрд. Я називаю ці цифри й сам думаю при цьому: уже травень закінчується, для мене вже бюджетний травень закінчений. Тобто ресурси необхідно використовувати протягом лише шести-семи місяців. І не просто «освоїти», а дати результат. Тобто потрібна дуже швидка й дуже ефективна робота усіх, хто задіяний у бюджетних програмах. Ми буквально у найближчі дні утворимо міжвідомчу раду для конкурсного відбору проектів і Володимир Семиноженко повинен дуже серйозно й ефективно зайнятися цим питанням.

Ми закінчуємо роботу над Податковим кодексом. Практично у червні цей кодекс буде переданий до Верховної Ради. У ньому ми плануємо розширити стимули до інноваційної активності вітчизняних підприємств, прискорення процесу їх технологічного переозброєння. І до речі, ми зараз думаємо от ще над чим: шляхом непростих, найтяжчих зусиль нам вдалося добитися перепочинку у зв'язку зі зниженням ціни на газ. Але це зовсім не означає, що цей перепочинок наші підприємства, що споживають газ, не повинні використовувати для модернізації, для енергозбереження. Ми зараз думаємо над таким механізмом, який би економію коштів підприємств, яка утворилася, стимулював спрямувати на модернізацію, на підвищення енергоефективності, енергозбереження. Я думаю, що ми такий механізм знайдемо.

Звичайно, рано говорити, що ми зробили все для розвитку науки. У міру того, як економіка буде ставати на ноги, у міру того, як вона буде збільшувати надходження до бюджету, ми будемо збільшувати бюджетну підтримку науки.

Але тут важливо порушити ще одну проблему. На одній тільки бюджетній підтримці наука, у тому числі й академічна, не зробить прориву. Ми повинні обов'язково залучити наш бізнес, наше виробництво, нашу економіку для підтримки науки. А бізнес буде підтримувати науку тільки в одному випадку – якщо побачить перспективу швидкої реалізації наукових розробок. Виходить, рівень наукових розробок повинен бути таким, щоб кожному було зрозуміло: за 2-3 роки, максимум 4, можна досягти ефекту.

Шановні колеги, академік Вернадський сказав, що для розвитку науки необхідне визнання повної свободи особистості.

Сьогодні, очевидно, для розвитку держави необхідне визнання й повна свобода науки. Українське суспільство пов’язує свої надії на успіх держави з нашою з Вами спільною роботою. І ми не маємо права не виправдати ці сподівання.

Бажаю вам успішного проведення сесії, вітаю з наступаючим Днем науки.

Дякую за увагу.

14.05.2010 | 11:00 | Департамент інформації та масових комунікацій Секретаріату КМУ
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=243416665&cat_id=243321034