09/13/2010 | polit.ua

Вчений у галузі статистичної фізики і теорії плазми, академік Національної академії наук України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Головний учений секретар НАН України, директор Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України Анатолій Глібович Загородній розповів "Політ.ua" про діяльність та пріорітети Національної академії наук України, її взаємодію з вищою школою, інтеграцію української науки до світового наукового простору,ставлення до сучасної системи освіти та її реформування, про актуальні проблеми та перспективи вітчизняної науки і науковців.Спілкувалася Лілія Пата. В чому виражається продуктивність роботи Академії? Продукція, яку виробляє такий великий колектив – це знання, які знаходять своє відображення в книгах, статтях в українських та провідних світових наукових виданнях. Щорічно видається близько 700 монографій і близько 20 тисяч наукових праць у вигляді статей, з них за кордоном – 4-5 тисяч. Наряду з фундаментальними дослідженнями дуже багато робиться і в плані прикладному. Щороку близько 2 тисяч розробок впроваджуються в тому чи іншому вигляді: як технології, як обладнання, як прилади. Інше питання – вітчизняна економіка в такому стані, що не завжди готова сприймати, чи їй невигідно сприймати, нові технології. Це вже проблема і питання інноваційної політики держави. Ті самі технопарки вже зо п’ять років позбавлені пільг, але вони існують, вони ефективно працюють: за сучасних умов повернули в бюджет більше, ніж те, що отримали у вигляді пільг. Часом закидають, що вітчизняні гуманітарні науки нецікаві світовій спільноті, чи справедливо це? Доля справедливості у цьому твердженні, можливо, і є. На мою думку, деякі гуманітарні науки мають дещо національне забарвлення, а тому для світової спільноти не так актуальні. Це досить природно. Але говорити, що соціогуманітарні дослідження нецікаві чи неважливі не можна. Можливо, робота частини інститутів секції соціальних і гуманітарних наук має більш прикладний характер, але на мою думку, цікава всім і знаходить відгук не тільки в українській науці, бо розвиток держави, її історії, особливостей суспільних процесів є цікавим не тільки українцям. Звісно, якщо це дослідження високого рівня, а не кон’юнктурні роботи на політичну потребу дня. Велика робота проводиться інститутами суспільно-гуманітарної галузі у зв’язку з підготовкою зведених аналітичних матеріалів про економічні, соціально-політичні, гуманітарні і правові проблеми розвитку суспільства – так званих національних доповідей. В цих доповідях аналізується розвиток держави, соціальні тенденції, пропонуються реформи, необхідні для держави і суспільства (щоб осягнути обсяг роботи досить сказати, що національна доповідь, видана в кінці минулого року у друкованому вигляді має понад 700 сторінок – "Політ.ua"). Остання така доповідь, що заслуховувалася на засіданні Президії НАН України зовсім недавно, стосувалася стратегії розвитку і реформ. Вона передана до Адміністрації Президента України, Уряду і Верховної Ради України. Всі, кого це стосується, зможуть скористатися думкою науковців, якщо на це буде їхня воля. Підготовка національної доповіді – це дуже велика і відповідальна робота. Відомо, як доповідь сприйняли владні інституції? Поки що реакції немає. Чи є пріоритетні напрями у фінансуванні та підтримці наукових досліджень?
Головне завдання НАН України – це фундаментальні дослідження з різних наук: природничих, соціогуманітарних - всього, що стосується знання про природу і суспільство. У минулому році Президія НАН України спільно з галузевими академіями наук підготувала і затвердила перелік найважливіших пріоритетних напрямів фундаментальних досліджень на найближчі п’ять років. За цими пріоритетами в НАН України сформовано понад 30 програм з відповідним фінансуванням. Переважна більшість з них стосуються тих напрямів, де можна отримувати результати світового рівня. Здобутками в якій галузі науки ми можемо пишатися на світовому рівні?
Це математика, фізика, астрономія, хімія, біологія, матеріалознавство. Попри те, що природничі дослідження вимагають дуже дорогого обладнання, наші науковці є добре знаними у світі. Окремо слід відзначити роботи інститутів фізико-технічного профілю. Це роботи в галузі зварювання найрізноманітніших матеріалів (від металів і сплавів до живих тканин), створення ефективного устаткування для теплоенергетики, розробки нових матеріалів і технологій для промисловості, сільського господарства, медицини та ін. Можливо, що не всі дослідження, які виконуються в НАН України, є світового рівня, але таких дуже багато. А як наразі Національна академія наук України вибудовує взаємодію з вищою школою? Успіхи наявні. Існує 12 наукових установ подвійного підпорядкування. Це інститути, які підпорядковуються і МОН, і НАНУ, вони мають відділення чи базові кафедри в вищих навчальних закладах, дуже активно працюють зі студентами, і це дає дуже добрі результати. Спільними зусиллями ці установи готують фахівців високого рівня. Всього існує 140 спільних структур – базових кафедр, навчально-наукових центрів, відділень тощо. Опікуються цими спільними науково-освітніми структурами науковці провідних інститутів академії, таких як Інститут фізики, Інститут кібернетики ім.В.М.Глушкова, Інститут теоретичної фізики ім.М.М.Боголюбова, Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця, Інститут електрозварювання ім.Є.О.Патона, Інститут математики і багатьох інших. Студенти – майбутні магістри, спеціалісти, бакалаври проходять практику в цих інститутах, готують випускні бакалаврські і магістерські роботи, значна частина з них бере участь у наукових дослідженнях і вже на момент закінчення університету має власні наукові публікації. Щороку 1600-1800 докторів наук і кандидатів наук з НАН України працюють за сумісництвом в університетах – не тільки Києва, але й Харкова, Львова, Одеси, Донецька, Ужгорода, Дніпропетровська тощо. Погодьтеся, це потужний загін. Близько 2 тисяч студентів виконує магістерські дипломні роботи в інститутах академії. Співпраця стосується не лише підготовки кадрів, а і наукових досліджень. Щороку науковцями академії і вищої школи виконується близько 200-300 спільних наукових проектів. Зокрема, це стосується проектів Державного фонду фундаментальних досліджень – туди спільно подається запит і спільно виконується проект. Це сприяє добрій співпраці. Тобто, ідея дослідницьких університетів для України не нова? Завдання, які мають виконуватися дослідницькими університетами, вже реалізуються зазначеними спільними структурами? Певною мірою. Це зародки того, що має бути. Яке Ваше особисте ставлення до дослідницьких університетів в Україні? Рішеннями уряду таких університетів вже визначено 13. Чи всі вони відповідають встановленим критеріям? Відкрите питання. Гадаю, що далеко не всі. На мою думку, сама назва "дослідницький університет" не дуже вдала. Болонською конвенцією вже передбачено, що університет – це освітня і наукова установа, яка функціонує на засадах поєднання викладання та дослідницької роботи. Це неподільні процеси в розумінні Болонського процесу. Хоча суть не в назві, а в тому, як постанови Кабінету Міністрів України будуть реалізуватися, яким чином будуть використовуватися кошти, якщо вони будуть знайдені. Важливо, щоб наука в університетах була більш потужна і напевне ці кроки – надання кращим університетам статусу дослідницьких, - виправдані. Наскільки – покаже майбутнє. Значною перешкодою для розвитку науки в університетах на сьогодні є велике педагогічне навантаження. Якщо в європейських країнах (наприклад, в Швеції, де я маю давніх колег і добре знайомий з їхнім розкладом роботи) - професор займається наукою і при цьому має протягом навчального року 2 години (це те, що студенти називають "одна пара") на тиждень лише в одному семестрі, то у професорів нашого університету – принаймні 6 пар на тиждень. Коли розглядалася Концепція Державної цільової програми "Наука в університетах" на 2008-2012 роки, НАН України подавала свої пропозиції щодо зменшення хоча б наполовину навантаження на тих професорів і доцентів, які мають бажання і можливість займатися науковою роботою. Це дало би їм змогу створити більше якісної наукової продукції, і водночас, на години, які вивільняться, можна б було додатково запросити працівників академії. На жаль, цього не було враховано. Можливо для дослідницьких університетів буде збільшене фінансування, але якщо навантаження залишиться тим самим – ефективності буде мало. Хоча багато чого залежить від індивідуальності. Є люди, які встигають і лекції читати, і талановито виконувати наукову роботу. Особисто Ви викладаєте? Маю чверть ставки, тобто 1,5 «пари» на тиждень на фізичному факультеті Київського Національного університету імені Тараса Шевченка за сумісництвом. Я фізик-теоретик, все життя пропрацював в Інституті теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова, і вже близько 20 років викладаю. Протягом більше 10 років був також професором Національного університету Києво-Могилянська академія. Чимало говорять, про те, що науковці та викладачі постійно мають підтверджувати свої звання дослідженнями та публікаціями. Чи потрібний певний контроль за цим з боку, наприклад, Національної Академії наук України? У світі за міру якості наукової роботи одним з критеріїв прийнято вважати індекс цитування. Як ви знаєте, є інформаційні бази, які відслідковують цитування робіт. Дві основні з них – це база Інституту наукової інформації в США і база "SCOPUS". Вони різні, хоча в чомусь і перекриваються. Перша база вміщує інформацію про значно більший період, а отже повніша, друга - з 1976 року. Ці бази даних орієнтовані на журнали, що мають добру репутацію. Знайшлися ентузіасти, які провели певні наукометричні дослідження в Україні. Вони знайшли відображення у виданні "Україна в світовому інформаційному просторі", де викладена інформація про публікацію українських наукових праць та посилання на них у світовій літературі. Тут виявилися дуже цікаві речі. До бази "SCOPUS" (по ній робилося дослідження), на жаль, потрапили лише 49 установ НАНУ. У зазначеному виданні наведена статистика по таким показникам: кількість публікацій, кількість цитувань, кількість цитувань на одну публікацію і кількість цитувань на одного науковця академічного інституту. Виходячи з цього можна говорити про те, як світ бачить українську науку: головним чином це наукові праці НАН України. Середня кількість цитувань однієї роботи, яка опублікована науковцями НАНУ – це 7 цитувань на 1 роботу. Це непогано, але є куди рости. Наші західні колеги мають цей показник значно більший. Вищі навчальні заклади у цьому відношенні справляють прикре враження. Їхній середній показник значно менше одного цитування на одну роботу (тобто переважна частина публікацій практично не цитується, тобто вони не викликають зацікавлення). Навіть Київський національний університет імені Тараса Шевченка, який серед державних університетів є лідером за числом публікацій – має показник 2. Проте до цих цифр слід ставитись спокійно. Окремо взяті вони ще не є характеристиками ефективної наукової роботи. Наприклад, Українська академія друкарства має рекордний індекс цитування для навчальних закладів – 4.44, але самих робіт, що їх надрукували науковці цієї академії від 1976 року у світових наукових виданнях, які бачить база, а значить і світ – всього 27. Подібна ситуація і в Києво-Могилянській академії: індекс цитування – 3.22 а опублікованих робіт лише 36 (для порівняння: науковцями Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 1976 року в журналах, що обробляє база, опубліковано7294 роботи). Може проблема в тому, що наші видання, як правило, не перекладаються англійською, їх мало бачить світ, бо не має доступу? Примусу друкуватися лише у вітчизняних виданнях немає. Якщо науковець хоче, щоб про його роботу знали у світі, то він сам має бути зацікавлений у публікаціях в міжнародних журналах. Інша справа, що робота повинна бути дійсно на високому рівні. Фізики, математики, хіміки, біологи цим широко користуються. Наприклад в Інституті теоретичної фізики ім.М.М.Боголюбова дві третини публікацій виходять в міжнародних журналах. Адже є інтерес, щоб про досягнення дізналися і їх використовували. Як результат, в цьому інституті число цитувань однієї статті близько семи, а на кожного науковця (в середньому) є більше 150 посилань. Окрім того, установи, які видають наукові журнали і редколегії цих журналів мають добиватися того, щоб вітчизняні журнали видавалися не лише українською, чи російською, але і англійською мовами (а наукова спільнота, яка друкує свої роботи в цих журналах має всіляко допомагати редколегіям у започаткуванні і виданні англомовного варіанту журналу). До речі, 17 періодичних видань НАН України (з 81) мають англомовні версії. Одним словом, науковець, який має вагомі результати, завжди знайде можливість заявити про себе і бути знаним світовою науковою спільнотою, а не буде шукати пояснень, чому про нього не знають за кордоном і хто в цьому винен. Чи актуальне визначення індексу цитування на кожного науковця? По НАН України є така статистика. Проте визначального значення цьому не потрібно надавати – це не абсолютні цифри. В даному випадку йдеться про цитування за всю історію (чи, принаймні, від 1976 року). От наприклад, є багато інститутів, які колись були пов’язані з оборонною тематикою. Відкритих публікацій їхні працівники не мали, та й володіння іноземною мовою було для них не настільки актуальним – виїжджати за кордон все рівно не мали можливості. Підсумовуючи я сказав би так - не потрібно гнатися за великою кількістю цитувань, чи штучно збільшувати їх кількість.Але якщо цитувань зовсім немає (чи є всього декілька) – це означає, що світ тебе не бачить, і не важить, яка цьому причина. Як Ви, як науковець, ставитеся до Болонської системи навчання? Існують різні тлумачення Болонської системи навчання. Болонська угода, як я її розумію, покликана уніфікувати вимоги до навчального процесу – а це насамперед якість підготовки випускників університету. Головне – це уніфікація рівнів освіти, щоб рівень знань, які отримують студенти, був приблизно такий самий у всіх навчальних закладах, а не формалізація: назвати всіх бакалаврами, магістрами, докторами філософії. У Верховній Раді України знаходяться на розгляді законопроекти, в яких пропонується кандидатів наук назвати докторами філософії. Можливо це станеться і ми отримаємо докторів філософії з філософських наук (чи не дивно ?), докторів філософії з медичних, юридичних, історичних наук, докторів філософії з мистецтвознавства (теж цікаві словосполучення) тощо. Не цієї уніфікації вимагає Болонська система, а уніфікації рівнів освіти. Я офіційно можу донести позицію Національної академії наук України, яка не поділяє пропозицію перейменування кандидатів наук у докторів філософії. Основний аргумент – це те, що така назва внесе плутанину у сприйняття системи наукових ступенів широкими колами суспільства, знівелює існуючу суттєву різницю між першим науковим ступенем та ступенем доктора наук і призведе до девальвації останнього, а отже може викликати руйнування процесу підготовки кадрів, який склався протягом останніх, принаймні 70 років. Як приклад: підготовка докторської дисертації є дуже відповідальним кроком для науковця. Очевидно, що сприйняття результатів його роботи, не лише професійна, а і суспільна оцінка – мають велике значення. Соціальний статус доктора наук як фахівця найвищого кваліфікаційного рівня, має бути вищим, ніж статус кандидата наук. А чи всім буде зрозуміла різниця, скажімо між табличками на дверях «Доктор медичних наук» і «Доктор філософії з медичних наук»? Тобто, це автоматично знижує суспільний статус доктора наук. На це слід зважати. А от у Вищій атестаційній комісії цілковито підтримують цю ідею. Якщо справа у намаганні запровадити кваліфікаційний рівень PhD, пов’язана з тим, щоб встановити його відповідність кандидатському ступеню – то це питання можна вирішити і в інший спосіб. Наприклад, видаючи водночас з кандидатським дипломом відповідний документ англійською мовою, в якому йдеться про надання ступеня доктора філософії. До речі, ВАК практикує це вже сьогодні у відповідь на клопотання громадянина іншої держави, який захистив кандидатську дисертацію в Україні. Взагалі, які відносини складаються у НАН України з Вищою атестаційною комісією? У ВАКу є довіра до спеціалізованих рад в інститутах академії, і навпаки, - у науковців академії є довіра до ВАКу, оскільки в експертних радах є наші колеги, отже в рішеннях останніх немає підстав сумніватися. Процедура захисту наразі є збалансованою. Коли йдеться про те, щоб дослідницьким університетам надати право остаточного прийняття рішень щодо присудження наукових ступенів, то тут повинні бути певні обмеження. Єдиної думки тут поки що немає, навіть в самих університетах. Як я зрозумів, це могло би робитися вибірково, в першу чергу для тих спеціалізованих рад, які не мали ніяких рекламацій на свої рішення, які добре зарекомендували себе. Окрім того, якийсь час все одно буде зберігатися контроль ВАК, принаймні вибірковий. Які проблеми сьогодні є найактуальнішими для НАН України? Надзвичайно важливим питанням для Академії, і для університетів (хоча і меншою мірою), є підготовка наукової зміни, оновлення кадрів. Вирішувати цю проблему досить складно в силу різних причин. Зокрема, дуже непросто закріпити в інститутах талановиту молодь. Головна біда тут навіть не в зарплатах, не в інформаційному забезпеченні, чи відсутності сучасного обладнання. Ці питання поступово вирішуються. Молодий науковець – в основному - не киянин (харків’янин, львів’янин, одесит тощо) а вирішити проблему з житлом практично неможливо. Університети будують якесь житло, Академія теж будує, але його дуже мало (останнього разу розподіляли всього аж близько 20 квартир службового житла при потребі в сотні і тисячі), його не вистачає. Дуже багато випускників аспірантури, кандидатів наук мешкають в гуртожитках. На мою думку, ця проблема не вирішиться без допомоги держави. Можливо, це має бути іпотечне кредитування, щоб молодий кандидат наук міг взяти кредит. Це практика європейських країн. Знову звернуся до прикладу Швеції, де після захисту дисертації і отримання позиції в університеті можна взяти кредит, швидко побудувати житло, а вже потім виплачувати його вартість протягом двадцяти чи більше років. Саме в такий спосіб вирішували свого часу житлову проблему деякі з моїх шведських колег. Проблема відсутності житла дуже дошкульна. Вона стоїть на заваді залученню здібної молоді і оновленню кадрів. Це при тому, що молодих талановитих вчених у нас дуже багато, а рівень наших випускників дуже високий. Мені дивно і прикро чути, коли в різних телешоу деякі політики і оглядачі розповідають про поганий рівень освіти в Україні. Не скажу за всю освіту, але в ряді галузей, у тому числі в галузі фізико-математичних наук, – освіта на дуже високому рівні. Цьому є підтвердження. Зокрема, до мене особисто і до багатьох моїх колег від наших західних партнерів надходить багато прохань рекомендувати для навчання в аспірантурі, або для роботи на пост-докторській позиції випускників університету та молодих науковців. Запрошення надходять постійно не тільки від українських чи російських вчених, які виїхали за кордон на постійне місце проживання (до речі, таких чимало), але й від колег з усього світу. Нашу молодь «з руками і ногами» забирають за кордон. Фактично кожен має змогу чи до аспірантури вступити, чи, якщо захистив кандидатську дисертацію, взяти так звану позицію пост дока (не їдуть тільки ледачі, чи ті, хто в силу тих, або інших причин не має бажання писати дисертацію та працювати за кордоном). Я знаю випадки, коли на час закінчення університету окремі випускники фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та природничого факультету Києво-Могилянської академії мали по кілька запрошень для навчання, або роботи за кордоном. Варто відзначити, що такі пропозиції стосуються випускників факультетів природничого профілю не лише столичних університетів, але і університетів Львова, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Донецька та ін. Це свідчить про те, що рівень освіти в Україні досить високий. І не в останню чергу, завдяки тому, що університети тісно співпрацюють з академічними інститутами. Як я вже згадував, це стосується математики, механіки, фізики, астрономії, хімії, біології та ін. Національна академія наук України багато зробила для підтримки наукової молоді, щоб працювати в науці було і гонорово, і цікаво, і матеріальна підтримка була наявна. Зокрема, існує чимало грантів, які аспірант чи молодий науковець може отримати. Скажімо, є 620 стипендій Президента України, 100 грантів має НАНУ для молодих вчених, ще є премії та гранти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міського голови. Можливо, розмір грантів не такий великий, але хто не ледачий - спокійно може їх вибороти і працювати. Наголошую: талановита молодь є, її багато, кардинальна проблема - житло. Наскільки тісно Національна академія наук України співпрацює з міжнародними інституціями? НАН України має близько 100 договорів з різними товариствами, академіями, науковими спілками тощо. Академія представляє Україну в близько тридцяти асоціаціях, радах, співпрацює з багатьма міжнародними науковими центрами. Щороку близько 3,5 тисяч наших працівників виїздять в наукові закордонні відрядження, в себе приймаємо близько 3 тисяч іноземних науковців. Тобто, обмін доволі інтенсивний. Активно беремо участь у всіх конкурсах, проектах, які пропонуються світовою спільнотою, зокрема можу назвати гранти НАТО, U.S. Civilian Research & Development Foundation, УНТЦ тощо. Чи бере Україна участь у Рамкових програмах Європейського Союзу? На сьогодні є близько 15 проектів, які виконуються в межах Сьомої рамкової програми. Останнім часом з їх виконанням виникли досить серйозні проблеми. Справа в тім, що донедавна діяла угода про науково-технічне співробітництво між Україною і європейською спільнотою, термін якої сплив у листопаді минулого року. Тож на сьогодні не продовжені митні і податкові пільги, без яких виконувати проекти стало дуже важко. Міністерство освіти і науки зробило все від нього залежне (і НАН України всіляко підтримувала спроби міністерства), щоб дія угоди була продовжена, але позитивного результату поки що досягти не вдалося. На сьогодні робляться є різні спроби активізувати участь України в 7-й рамковій програмі, подається велика кількість проектів. На жаль, відсоток тих проектів, які приймаються до виконання досить низький і становить 17-20 %. Отож, писанини багато, а результат не завжди втішний. Зараз євроспільнота започаткувала кілька проектів, які покликані покращити цю справу. Наприклад, нещодавно був презентований проект Joint Support Office, реалізація якого передбачає допомогу у пошуках партнерів, кращого оформлення заявки, надання відповідних консультацій. Звісно, такі починання підтримуються НАНУ. А по суті головна проблема полягає в тому, що Україна не має статусу партнера і може брати участь у виконанні проектів програми лише як співвиконавець, а керівником (координатором) проекту може бути лише представник Євросоюзу. Які кроки повинна зробити Україна, щоб полегшити інтеграцію вітчизняної науки у світову? Україна має платити за асоційоване членство в Сьомій рамковій програмі. А от чи повернуться ці кошти в будь-який спосіб, не обов’язково в матеріальній формі – знаннями, технологіями, – це питання відкрите. Можемо багато говорити про участь України в різних спілках, програмах, асоціаціях, але в кожному конкретному випадку питання потребує детального вивчення. Яскравий приклад - це участь України в діяльності Європейської організації ядерних досліджень (ЦЕРН), де побудовано великий адронний колайдер. На цій найсучаснішій експериментальній установці сьогодні здійснюються нові експерименти: прискорення частинок до недосяжних досі енергій, зіткнення пучків протонів на рекордній енергії в 7 тераелектронвольт. Так от, співробітництво з Європейською організацією ядерних досліджень є досить дорогою справою. Щоб брати участь, бути допущеним до цієї діяльності, потрібно заплатити чималі кошти, яких Україна зараз не має. Тому науковці Національної академії наук України беруть участь хто як може: на рівні індивідуального партнерства, на рівні участі в роботі колаборації. Але там теж потрібно сплачувати, хай і невеликі, кошти, при тому, що нема механізмів, як це зробити. Багато проблем. Але приємно зазначити, що Національна академія наук України причетна до того, що Україна долучилася до побудови великого адронного колайдера. На офіційному сайті CERN поряд з Францією, США, Німеччиною, іншими країнами, що брали участь у створенні однієї з найважливіших складових колайдера - детектора ALICE, знаходимо і Україну. Або ще такий приклад. При пробних запусках великого адронного колайдера (450 ГеВ) вже були отримані наукові дані. Перша наукова публікація з інтерпретацією отриманих даних вийшла під авторством близько 700 авторів. Серед них - прізвища 4 українських вчених НАН України та вченого з Харківського інституту науково-технологічного приладобудування. Це також є відповіддю на питання, де нині знаходиться українська наука. Хотів би наголосити, що мої відповіді на поставлені запитання ніяким чином не претендують на вичерпність. Діяльність НАН України, її науковців є значно багатограннішою і цікавішою, ніж те, про що мені вдалося сказати. Всі, хто хоче дізнатися більше про академію та академічні інститути, можуть знайти багато цікавої інформації на сторінці www.nas.gov.ua Там же можна дізнатися про досягнення і фундаментальної і прикладної науки. 15.04.10 http://polit.ua/articles/2010/04/15/zagorodnij.html