МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ЗВЕРНЕННЯ ДО УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКІВ З ПРИВОДУ ВІДЗНАЧЕННЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ РАДИ

06/28/2002 | Михайло Свистович
14 червня 2002

Звертаємося до Вас із приводу публікації указу президента України від 13 березня 2002 р. “Про відзначення 350-річчя Переяславської козацької ради 1654 року”. Зміст указу та склад організаційного комітету говорять про серйозність та масштабність намірів його авторів. Відзначення Переяславської ради, якщо воно дійсно відбудеться згідно з планом представленим в указі, не зможе, звичайно, дорівнювати “відзначенню” 300-ліття цієї події 1954 року, але значно перевершить “відзначення” 325-річчя у 1979 році. Попередні дати відзначалися в Україні як складовій частині Радянського Союзу; нове “відзначення” буде відбуватися у назалежній українській державі. Ознак цього, однак, небагато, і головною є, судячи з усього, заміна терміну “святкування” у партійних постановах 1954 та 1979 років на нейтральне “відзначення” в указі 2002 року. У головному ж продовжується традиція радянських часів запобігання перед Москвою та “старшим братом”.

Чи автори указу та члени оргкомітету усвідомлюють, що вони готуються відзначити річницю початку ліквідації незалежности української держави, створеної Богданом Хмельницьким? Березневий указ ставить під сумнів не тільки історичну леґітимність сучасної української незалежности, але й офіційну генеалогію української влади, що нав’язує до традиції першого президента України Михайла Грушевського, який вважав Переяслав помилкою, а у 1918 році оголосив “кінець московської орієнтації” української політики. Указ ставить під сумнів також офіційну риторику українського уряду, який говорить про европейську інтеграцію, але коли йдеться про історичний календар, ігнорує 750-ліття коронації (символічного долучення до західної цивілізації) князя Данила, що приходиться на 2003 рік, але “відзначає” наступного року 350-ліття ради, яка стала початком експансії Російської імперії на захід. Чи послідують за “відзначенням” Переяслава такі ж самі масштабні “відзначення” заключення українсько-шведського союзу 1656 року, Гадяцької угоди 1658 року, чи розриву (“зради” у традиційній радянській термінології) Івана Мазепи з Росією у 1708 р.? Відповідь на це питання, скоріше за все, дадуть президентські вибори 2004 року, під які, очевидно, і лаштується “відзначення” Переяслава.

Серед членів організаційного комітету “відзначення” зустрічаємо імена не тільки політиків та державних службовців, для яких вибори є альфою та омегою існування, але також імена провідних науковців, які чимало зробили за останнє десятиліття, щоби розвіяти міф Переяслава, створений російською імперською та радянською історіографією. Їхня наукова кар’єра не починається і не кінчається виборами 2004 року, а наука – їхня “виборча дільниця” не терпить зміни оцінок та орієнтацій кожні кілька років. До певної міри ми розуміємо мотивацію дій багатьох з них. Указ для директорів наукових інститутів – це нагода отримати від держави кошти, яких обмаль і постійно не вистачає на наукову діяльність, а особливо на проведення конференцій, видання книжок та інші заходи, передбачені президентським указом. Крім того, взявши гроші під “відзначення” можна провести дійсно наукові конференції, розвіяти “міф Переяслава” і показати реальні мотивації та значення Переяславської ради – дійсно поворотного пункту в українській історії. Ці міркування, які нам доводиться чути, були цілком на місці у несвоїй державі, але думати у тих самих категоріях у незалежній Україні означає знову пробувати перехитрити самих себе.

Указ президента України від 13 березня 2002 року свідомо чи несвідомо політизує науку, намагається залучити історію для леґітимації можливої зміни у зовнішньополітичній орієнтації України, та переорієнтації історичної свідомости українського суспільства. Ваша участь у цих заходах, що відзначають подію, яку більшість з істориків-членів організаціного комітету до цього часу оцінювали як вимушений крок з боку “великого Богдана”, надасть леґітимности тим силам в Україні та поза її межами, що змагають до відтворення імперії, якій Переяслав допоміг зіп’ятися на ноги. Не виграють від цього ні Росія, ні Україна, чий шлях до успіху лежить не через відновлення імперії, а через розбудову демократичних національних держав.

д-р Зенон Когут
Директор Канадського інституту українських студій (КІУС), Альбертський університет

д-р Франк Сисин
Директор Центру досліджень історії України ім. Петра Яцика, КІУС

д-р Сергій Плохій
Директор Програми дослідження українських церков, КІУС


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua