МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Заява Чернігівського громадського комітету захисту прав людини з нагоди Міжнародного Дня біженця

06/21/2005 | Таня
20 червня в усьому світі відмічається Міжнародний День біженця. З нагоди цієї події Чернігівський громадський комітет захисту прав людини привертає увагу до наступної проблеми.
Ситуація, яка склалася в Україні в останні роки, вказує на значне збільшення міграційних потоків в країну. Категорії „біженці”, „шукачі притулку”, „нелегальні мігранти” стали реаліями нашого повсякдення. Сьогодні в Україні понад 5100 осіб отримали статус біженця, з них біля 2700 постійно проживають в Україні. Український кордон перетинається як з метою залишитися в Україні так і з метою потрапити до інших країн через її територію.
Ратифікувавши 10.01.2002 р. Конвенцію „Про статус біженця”, Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання дотримуватись зазначених в цих документах міжнародних норм та стандартів. Нажаль в Україні ще не функціонує ефективна система, яка б гарантувала захист прав біженців, шукачів притулку та дозволяла б застосовувати ефективну процедуру поновлення порушених прав цієї категорії осіб.
Чернігівський громадський комітет захисту прав людини, здійснюючи загальноукраїнський моніторинг дотримання прав біженців та шукачів притулку та їх основних свобод, наголошує на необхідності неухильного дотримання міжнародних стандартів з цього питання.
Як позитивне зрушення в європейському напрямку ми розцінюємо прийняття 31 травня 2005 року Верховною Радою України змін до ст.9 Закону України «Про біженців», який стосується заміни раніше існуючих обмежувальних термінів звернення до міграційної служби вимогою звернутися до неї без зволікань. Існуючий раніше в законі конкретний термін 3 та 5 робочих днів дозволяв на практиці представникам держави обмежувати право особи на отримання притулку. Без відповідної юридичної допомоги та знання мови мігранти часто не встигали вкластися в означений термін.
Зазначеними змінами вітчизняне законодавство приводиться у відповідність до ст.31 п.1 Конвенції ООН «Про статус біженця» 1951 року, яка не містить конкретного терміну часових обмежень і визначає обов’язок біженця з’явитися до міграційних органів країни і навести переконливі пояснення щодо свого незаконного в’їзду або перебування. З цього випливає, що будь-які часові обмеження по термінах звернення з проханням надати притулок є обмеженням прав людини, в тому числі її права на свободу пересування та вибір місця проживання.
Ст. 31 Конвенції містить заборону примусової депортації, за виключенням міркувань національної безпеки або громадського порядку (ст. 32 п.1). Згідно ст.32 Конвенції висилка біженця може відбутися лише на підставі законного судового рішення внаслідок справедливої судової процедури.
Українська ж практика показує, що переважна більшість нелегальних мігрантів висилається з країни на підставі адміністративного рішення (згідно ст. 12 Закону України «Про біженців»). Така практика протирічить букві та духу Конвенції, яка надає людині максимально сприятливі можливості для отримання статусу біженця. Занепокоєність також викликає фактичне положення шукача притулку під час очікування вирішення питання про надання статусу біженця з моменту отримання ним документів про тимчасову реєстрації, яка надає людині право вільно пересуватися по країні. Досить часто органи МВС з підозрою ставляться до таких довідок і безпідставно затримують їх власників для з’ясування особи.
Окремою проблемою є терміни, пов’язані з наданням статусу біженця. Практично в 100% випадків при вирішенні питання про надання статусу біженців чиновники витримують граничні терміни, зазначені в законі. Це породжує ситуацію, коли людина залишається без засобів до існування в чужій країні на достатньо довгий термін (до 6 місяців) без змоги на практиці влаштуватись на роботу.
Наголошуємо, що біженець є людиною, яка вже апріорі вражена в правах. Опинившись в чужій країні внаслідок обґрунтованих побоювань переслідувань за релігійними, політичними, расовими та іншими ознаками, втративши можливість захисту з боку своєї держави, вона не може і не бажає повернутися назад. Тим більш очевидно, що до неї в повному обсязі має бути застосовуване міжнародне законодавство з захисту прав людини та основних свобод.
Чернігівський громадський комітет захисту прав людини закликає при вирішенні долі цих людей дотримуватися позиції примату норм міжнародного права, яке ґрунтується на презумпції прав людини та її основних свобод безвідносно до території її перебування.
Чернігівський громадський комітет захист прав людини звертається до Президента України В.Ющенка з проханням невідкладно підписати Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про біженців», прийнятий Верховною Радою України 31 травня 2005 року, який приводить вітчизняне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів.

Відповіді

  • 2005.06.22 | guest

    Надія Банчик, журналіст, Сан-Госе, США/Львів, Україна

    ВЖИТИ ЗАХОДІВ З ОБЛАШТУВАННЯ БІЖЕНЦІВ З ЧЕЧНІ, ЩО ТУЛЯТЬСЯ В УКРАЇНІ, - ОБОВ’ЯЗОК ДЕМОКРАТИЧНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
    Відкритий лист до Президента України Віктора Андрійовича Ющенка

    Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!
    Я є проста громадянка України, голосувала за Вас у всіх турах та намагалася переконувати наших співвітчизників - не лише українців (їх у переважній більшості і не треба було переконувати), але й російськомовних – етнічних росіян і євреїв, - що Ви і є тою особою, яка здатна очолити побудову в Україні справжньої демократії, суспільства взаємоповаги і відповідального ставлення до долі власної держави. І я, етічна єврейка, була сповнена гордості за співвітчизників-українців, які відстояли свою свободу, своє право на власну гідність і справедливість. Я брала якомога активнішу участь у всіх цих епохальних подіях. І я безмірно радію за свою – нашу – Батьківщину і сподіваюся, що вона не відступить від обраного шляху і що їй – на чолі з Вами - вистачить сил подолати всі труднощі.

    Я звертаюся до Вас як до політика, відданого справі демократії, справедливості, і як до чесної й мужньої людини. Я бачу у Вашій особі одного з дуже небагатьох справді щирих і людяних політиків. І тому звертаюся до Вас у справі, яка лише на перший погляд здається віддаленою і, можливо, навіть другорядною.
    Я звертаюся до Вас із мольбою людей, які опинилися на грані винищення. Людей, яких політики всього світу намагаються перетворити на живі тіні з ганебним тавром, якого вже не зірвати, не змити з них, як неможливо було упродовж століть зірвати з єврейського народу „кривавий наклеп”. Уперше на моїх очах після Голокосту цілий народ затавровано – з мовчазної згоди „демократичного” світу. Цілий народ „дозволено” катувати, вбивати щодня по кілька, цілими сім’ями; викреслювати зі всіх людських прав і законів... Ви, мабуть, здогадалися, кого маю на увазі. Одинадцятий рік на Північному Кавказі триває нескінченна війна з (за визначенням „Міжнародної Амністії”) „масовими порушеннями прав людини і гострою дискримінацією чеченців за етнічною ознакою”, що, відверто кажучи, межує з геноцидом. Це можна довести документально, за класичним визначенням цього суворого міжнародного терміну: „свідоме повне АБО ЧАСТКОВЕ винищення НАЦІЇ АБО ЕТНІЧНОЇ ГРУПИ ЯК ТАКОЇ”. Якщо не вірите, зустріньтеся з біженцями з Чечні в УКРАЇНІ та вислухайте їхні розповіді.

    Ви скажете, Північний Кавказ – це далеко від України, в Україні самій зараз – нечувані труднощі, треба балансувати між жаданим Заходом і Росією... Погоджуюся. Докладаємо всіх зусиль, щоб долати ці труднощі. Проте деякі заходи Україна зобов’язана вжити негайно, якщо ми справді прямуємо до суспільства демократії і прав людини.

    Зверніть увагу, щоб Україна принаймні суворо дотримувалася законів і норм міжнародного права щодо біженців і шукачів політичного притулку. Щоб припинили, нарешті, заведену ще за часів Кучми потаємну практику зсаджування пасажирів – російських громадян ЧЕЧЕНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ – з поїздів і літаків, демонструючи їм відверту дискримінацію за етнічною ознакою. Щоб припинили відмови у наданні статусу біженця саме ЧЕЧЕНЦЯМ, коли пошукачам притулку, які належать до інших національностей, у цьому не відмовляють. Щоб припинили ВИДАЧУ їх Росії, де вони не мають жодних шансів ані на облаштування, ані на справедливе судочинство. Щоб взяли біженців від геноциду (не від економічних труднощів!) під опіку демократичної держави Україна.

    Біженці з Чечні одностайно підтримали Вас і відстоювали Вашу свободу, мерзнучи разом з корінними мешканцями України на засніженому Майдані, годуючи українців гарячими стравами, поділяючи з ними помешкання, у той час як самі туляться по кілька сімей в одній кімнаті.

    Я розумію, що на облаштування кількох тисяч знедолених людей потрібні зусилля й кошти. Це нелегко, але й не зовсім неможливо. Я впевнена, що чесні й щирі люди – українці та інших національностей, в Україні та поза нею – відгукнуться, якщо Ви закличете допомогти Україні у цивілізованому розв’язанні справи.

    Я сподіваюся, що Ви вжитимете певних заходів у цьому напрямі. І я впевнена, що біженці, які завдяки Вам стануть повноправними громадянами демократичної України, віддячать їй уповні. Адже ті знедолені люди, які, втративши все, крім чудом врятованого життя, туляться зараз на українській землі, марнуючи роки життя у безвиході, із вдячністю пішли б працювати на благо себе й новознайденої Батьківщини на гостинній українській землі.

    З великою повагою - Надія Банчик,
    Член „Міжнародної Амністії”, США, Каліфорнія


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua