МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

„Українським дітям – українське слово”

05/03/2006 | guest
Заява Правління Фонду ім. Олекси Гірника з приводу серії рішень місцевих рад про надання російській мові статусу регіональної

Днями Севастопольська міська та Луганська обласна ради вслід за Харківською міською радою, посилаючись на ратифіковану Україною Європейську Хартію регіональних мов або мов національних меншин, прийняли рішення про надання російській мові статусу регіональної мови. Такі рішення радісно і палко схвалив відомий російський націоналіст в Україні Євгєній Кушнарьов, який заявив, що подібні рішення незабаром приймуть інші ради, в яких перемогла Партія регіонів.

Колишній Голова Верховної Ради В. Литвин недавно заявив, що подібні рішення є „тенденцією до фрагментації і розповзання України” та додав, що подібні рішення не є „безневинною забавкою”. Але не зайвим буде нагадати, що це було сказано тим самим В. Литвином, якому 17 жовтня 2002 р. всупереч протестам і попередженням української громадськості, категоричній негативній позиції профільного комітету Верховної Ради та всупереч здоровому глузду вдалося не без порушення регламенту буквально проштовхнути згадану вище зловісну Хартію. Степан Гавриш назвав тоді рішення парламенту політичним абсурдом, оскільки Європейська Хартія за її духом і задумом її авторів покликана захищати права мов, які під тиском і пресом панівної державної мови зазнають утисків і вимирають. Російські шовіністи в українському парламенті та їхні комуністичні союзники домоглися включення до списку перерахованих в Хартіїї мов, що потребують захисту не лише білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримсько-татарської, молдавської, німецької, польської, румунської, словацької, угорської ще й російської мови. У чому полягає абсурд? А в тому, що російська мова, на відміну від інших перерахованих вище мов, які таки потребують захисту з боку держави, була і залишається панівною мовою в переважній більшості міст України включно з її столицею. Адже не державна мова витіснила російську, а російська мова витіснила українську та мови усіх інших нацменшин з більшості сфер суспільного життя та побутового вживання. Не про захист польської і єврейської мови думали і думають шовіністи і комуністи, а про продовження панування російської мови.

Захищати російську мову в Україні від української мови – все рівно, що захищати вовка від пійманого ним зайця чи хижого орла від курчати. Російські націоналісти під виглядом Європейської Хартії за допомогою українських національно-розмагнічених перевертнів домагалися юридичних підстав для увічнення панування російської мови та розколу української нації на дві нації, а отже для розколу у перспективі української держави, бо будь-яка нація завжди прагне національно-державного самовизначення.

У зв’язку з викладеним Правління Фонду ім. Олекси Гірника звертає увагу Президента В. Ющенка і громадськості на таке.

1. Рішення Луганської обласної ради та інших рад не може мати достатніх юридичних підстав, оскільки статус мов в Україні може визначатися лише Конституцією і Верховною Радою, яка одна може надавати певний статус певним мовам на певних територіях. Постанови обласних чи міських рад є проявом політичних позицій їхніх депутатів і можуть служити лише пропозицією для Верховної Ради.

2. Подібні рішення не мають під собою політичних підстав. Адже ніхто не захищає українську мову в Росії. Захисту нині в Луганській, Харківській та інших східних і південних областях потребує українська мова, яка з цих корінних українських земель цинічно витіснена, незважаючи на те, що в Луганській області. згідно з даними останнього перепису, проживає 58% українців, з яких 50,4% визнали рідною українську мову. Відповідно у Харківській області проживає 70,7% українців, для 74,1% з яких рідною є українська мова. Рішення про надання якогось офіційного статусу російській мові виглядало б бодай трохи логічним, якби місцева влада до цього забезпечила мовні права українців та нацменшин в освіті, в інформаційній і управлінській сферах. На жаль, їхні права тут грубо розтоптані. Правами тут користуються лише росіяни та ті, хто зрадив мову своїх дідів-прадідів.

3. Для рішень про надання російській мові якогось офіційного статусу немає моральних підстав. Навпаки, є моральні підстави цього не робити. Адже шлях російській мові прокладався на Україну не лише численними царськими указами про її заборону і рішеннями кремлівського ЦК „об усиленном изучении русского языка” та переселення неукраїнців в Україну Шлях цей торувався „языку” ще й ріками української крові і горами українських скелетів, що лежать в болотах під Петербургом та на широких сибірських просторах. Мільйони людей з українського селянства, як джерела української мови, було виморено голодом московською владою. Тисячі українських патріотів - представників національного відродження - лежать на Соловках і з простреленими капітаном Ніколаєвим черепами. А на чиїй совісті смерть Тараса Шевченка, Василя Стуса, Олекси Тихого? Перераховані історичні факти не спонукають російських націоналістів Кушнарьова, Тіхонова, Добкіна та їм подібних підтримати українську мову, бо їм треба її додушити, оскільки за триста років їхні попередники не встигли до кінця виконати заповіти катів України Петра І та Катерини ІІ.

4. Уся новітня історія України, насамперед її історія після проголошення Незалежності, свідчить про те , що всередині українського етносу відбулися великі зміни. Російська імперія протягом століть намагалася асимілювати українців. І якщо на п’ятнадцятому році Незалежності, люди, що носять українські прізвища, голосують у Верховній Раді та в обласних радах за надання особливого статусу лише російській мові і нічого не говорять про захист української мови, вони вже не є українцями. Вони втратили ознаки українського етносу. Вони ігнорують все українське – мову, побутові і релігійні традиції, менталітет - та боряться проти всього українського: шкіл, газет, телепрогам тощо. А оскільки таких „українців” багато і всі вони зосереджені в конкретних регіонах та твердять, що вони не українці, а „украинцы”, пора говорити про те, що частина українського етносу відкололася від нього, формуючи в Україні нову етнічну спільноту. Водночас треба готуватися до того, що вони почнуть вимагати створення не федерації, а своєї держави. ПІСУАР у цьому сенсі був лише першим дзвіночком.

5. Ще не пізно припинити процес розколу української нації на дві нації, а України на дві держави. Для цього треба, щоб Президент, спираючись на Конституцію і закони, оголосив курс на українське національне відродження та забезпечив мовні права українців. Хіба Президент не знає, що курсантів наших військових училищ після закінчення українських шкіл переучують на російську мову? Невже йому не відомо, що усе наше військо, як і за часів царів і вождів, продовжує виконувати русифікаторську функцію. Хіба не в армії найлегше реалізувати закони? Невже ніхто в оточенні Президента не знає, що в переважній більшості київських університетів, включно з КПІ, українцям після українських шкіл викладають російською мовою і викладати українською там не збираються взагалі: ні через рік, ні через десять, ні через сто. Такого питання на жодному рівні ні в університетах, ні в міністерствах ніхто навіть не порушує.

6. Сьогодні ідеться не про порушення прав чи примусову українізацію росіян та тих, хто вільно чи невільно перестав бути українцем. Ідеться про елементарне забезпечення національних прав тих, хто ще вважає себе українцем і хоче зберегти своїх дітей від зросійщення. Ідеться про елементарні права українських студентів слухати лекції українців, а не зросійщених професорів. У столиці Києві ще немає жодної справді української школи. Дітей там не вчать шанувати свою мову. Олекса Гірник у 1978 р. спалив себе живим на могилі Т. Шевченка, протестуючи проти зросійщення українців. Чому ж воно продовжується на п’ятнадцятому році Незалежності? Чому в усіх кінотеатрах від Луганська до Львова не демонструють жодного українського чи українськомовного фільму? Якщо наш Президент думає, як він каже, про націю, то він, мабуть, думає про конкретну українську націю. І якщо він уже не в Латвії і не десь на пасіці, а на своєму робочому місці, то має не думати про міфічну коаліцію з Партією регіонів, яка є не лише партією кримінального бізнесу, а й партією російських націоналістів, а має негайно, поки вона не створила новий ПІСУАР, відреагувати на її агресивні витівки. Пора нарешті нагадати українцям, що вони таки українці. Пора розробити державну президентську програму українського національного відродження. Не зайвим буде українцям саме з вуст Президента почути, чому спалив себе Олекса Гірник.

Юрій Гнаткевич,
Голова Правління Фонду ім. Олекси Гірника
„Українським дітям – українське слово”,
депутат Верховної Ради 1-ого скл.

Відповіді

  • 2006.06.28 | guest

    ор

    Усп1ху в подальшому,п Юр1ю!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua