МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Правовий коментар Харкiвської правозахисної групи до перебiгу полiтичних подiй в Українi

02/20/2001 | Майдан-Інформ
Правовий коментар Харкiвської правозахисної групи до перебiгу полiтичних подiй в Українi

Полiтичнi акцiї та подiї в Українi останнього перiоду характеризуються iнтенсивнiстю, векторною багатоманiтнiстю та рiзним рiвнем вiдповiдностi вимогам нацiонального та мiжнародного права. Вони безпосередньо й суттєво зачiпають конституцiйнi права й свободи людини і громадянина в Українi, що змушує Харкiвську правозахисну групу (далi (ХПГ) подати до них свiй коментар.

Слiд зазначити, що рiвень дотримання правових норм в суспiльствi нiколи не буває однаковим для всiх суб'єктiв конституцiйного (полiтичного за своїм предметом) права. Вiдомо, що пересiчнi громадяни в царинi полiтики мають досить широку свободу вибору варiанту своєї поведiнки. Обсяг їх полiтичної свободи регулюється загальними гарантiями народного суверенiтету, всiєю сукупнiстю полiтичних конституцiйних прав та органiчним принципом активностi всiх елементiв громадянського суспiльства: дозволено все, що не заборонено законом.

Тому не дивно, що громадськiсть у своїх полiтичних проявах може бути стихiйною, почасти невмотивованою, зовнi "безвiдповiдальною" тощо. Інодi висока полiтична активнiсть мас в перехiдних суспiльствах пояснюється зворотною дiєю полiтичного маятника, коли притлумленi на протязi рокiв авторитаризму полiтичнi емоцiї вибухають з помiтною пристрастю, особистою забарвленiстю тощо. Так або iнакше, але окремi люди та їх громадськi об'єднання дiють на основi полiтичної свободи, унiверсальних конституцiйних гарантiй реалiзацiї насамперед народного, а не державного суверенiтету.

Зовсiм iншi конституцiйнi вимоги застосовуються в гармонiйних правових системах до полiтичної дiяльностi держави та її владних вiдгалужень, органiв i посадових осiб. Тут сфера полiтично свiдомої дiї також присутня, але вона є конкретно визначеною, впорядкованою, формально-процедурною. Всi державнi суб'єкти дiють не на основi полiтичної свободи та широких за дiапазоном полiтичних прав, а на основi чiтко й завжди конкретно визначеної компетенцiї та повноважень. Все, що становить для держави право, є водночас її обов'язком. Але саме тому кiлькiсть повноважень державних агентiв в розвинутих демократичних країнах визначається вичерпно.

Дiє також iнший суттєвий принцип: чим вищим є орган або конкретна державна посада, тим бiльше обмежується їх вибiр варiанту поведiнки, тим конкретнiше, точнiше описуються необхiднi полiтичнi процедури спецiальними нормами. Отже, вимоги до полiтичних дiй держави та її посадових осiб є чiтко виписаними в законодавствi як за змiстом, так i за формою.

Добре усвiдомлюючи це, Харкiвська правозахисна група вимушена констатувати суттєвий вiдхiд органiв влади i окремих посадових осiб Української держави вiд вищезгаданих правових засад. Порушення принципу обмеженого правлiння, роздiлу влад, органiзацiйної автономностi й полiтичної нейтральностi окремих гiлок державної влади i, як наслiдок, розбалансованiсть механiзму стримувань i противаг мають в сучаснiй Українi багато прикладiв, якi останнiм часом почали складатися в небезпечнi прецеденти. Особливо значними вiдхиленнями вiд принципiв та норм права, зокрема конституцiйного права, характеризуються такi дiї владних структур:

1. Необгрунтоване визнання ще в 2000 р. легiтимностi дiй та рiшень фiзично (географiчно) вiдокремленої вiд Верховної Ради України "парламентської бiльшостi", засiдання якої було проведено в "Українському Домi" в умовах поточної кризи нацiонального парламентаризму, що була спровокована низкою невдалих спроб переобрання парламентського Голови. Тим самим були суттєво порушенi загальновизнанi мiжнароднi стандарти парламентської демократiї, права полiтичної меншостi депутатського складу Верховної Ради України, за якою стоїть значна частина українського електорату. Цiлком ясно, що прийнятi бiльшiстю в режимi органiзацiйної вiдокремленостi рiшення могли б бути суттєво iншими, якби парламентська меншiсть все-таки брала участь у їх обговореннi.

Як вiдомо, принципи лiберальної демократiї, визнанi й записанi в низцi сучасних мiжнародних правових i полiтичних документiв, наголошують не стiльки на правах бiльшостi, скiльки на гарантiях прав полiтичної меншостi. Саме в захистi прав полiтичних меншостей полягає сенс сучасного лiбералiзму. Отже, рiшення, прийнятi в умовах примусового позбавлення меншостi депутатiв права впливати на позицiю бiльшостi, не можуть бути легiтимними, тобто такими, що вiдповiдають модерним уявленням про полiтичну справедливiсть. Попри свою зовнiшню ефектнiсть, примусовий (силовий) полiтичний подiл парламенту з плином часу сприяв поверненню в громадську свiдомiсть традицiйних тоталiтарних уявлень не тiльки про "правильних" та "неправильних" депутатiв, але й про те, що добро і правду в полiтицi уособлюють тiльки тi, що взяли верх, що були сильнiшими. Свого часу В.І. Ленiн писав з гордiстю про непереможну силу бiльшовикiв. Чого та сила спрощеної до вульгарностi демократiї коштувала слов'янським народам, ми всi добре знаємо.

2. Другим нелегiтимним кроком офiцiйної влади був спровокований нею "референдум за народною iнiцiативою" щодо внесення змiн і доповнень до Української Конституцiї. Як добре вiдомо мало не всiм громадсько-полiтичним силам в Українi, дана iнiцiатива тiльки формально належала народовi. Її сумнi результати стали доказом посттоталiтарного синдрому в менталiтетi українського населення й, водночас, адмiнiстративного свавiлля в центрi та на мiсцях.

В результатi, європейська країна одержала низку рiшень, сумнiвних не тiльки з точки зору їх законностi й полiтичної справедливостi, але й проблематичних в аспектi елементарної доцiльностi. Так або iнакше, але референдум виявився проектом, що мало не посварив електорат iз своїми обранцями. В результатi вiн став наївною, але водночас грубою акцiєю влади, що суттєво зашкодила iнтересам полiтичної стабiльностi в Українi. Сьогоднi Президент України говорить про дефiцит врiвноважених полiтичних стосункiв на демократичному полi, але саме його активнiсть довкола iдеї референдуму спричинилася до нинiшнього загострення полiтичного дiалогу в країнi.

3. Невмотивований будь-якими реальними громадськими потребами полiтичний суб'єктивiзм вищих владних ланок зродив, в свою чергу, "правовий iнструменталiзм" (практику манiпулювання нормами закону в iнтересах поточного моменту, а iнодi й просто в iнтересах Сильного. Із унiверсальних правил гри i процедур, що є доступними й вiдкритими для всiх полiтичних суб'єктiв, право все бiльше перетворювалося в Українi на адмiнiстративний кийок. Нiгiлiстична практика влади породила, в свою чергу, вiдповiдний цинiзм офiцiйних ЗМІ. Навiть один тiльки вступ колишнього Прем'єр-мiнiстра України П.Лазаренка до iноземного громадянства на державному телевiзiйному каналi було названо кримiнальним злочином, хоча насправдi набуття iноземного громадянства не є таким за законом.

Не дивно, що пiд впливом таких та подiбних до них iнформацiйних повiдомлень українська громадськiсть сьогоднi є твердо переконаною в тому, що П.Лазаренко (це вiдомий кримiнальний злочинець. Останнє сприймається в якостi майже аксiоми. Мiж тим, жоден суд поки що не визнав його винним у скоєнi хоча б одного злочину, передбаченого Кримiнальним кодексом України.

Офiцiйнi джерела iнформацiї, особливо телевiзiйний канал УТ-1 висвiтлювали "справу П.Лазаренка" як таку, що вже нiби-то давно вирiшена, причому саме в бiк визнання його беззаперечної вини у iнкримiнованих правоохоронцями дiяннях. Весь перебiг подiй стосовно цiєї фiгури офiцiйно висвiтлювався й подавався так, нiби в США П.Лазаренка засудили за порушення українських законiв. Але ж те, що є злочином в Українi, не обов'язково вважається таким у Сполучених Штатах або Швейцарiї. Зокрема, вiдкриття рахунку в iноземному банку за проектом нового Кримiнального кодексу України вважається злочином, в той час як в Латвiї або Великобританiї подiбний вчинок залишається елементарним правом людини. Як вiдомо, суттєва частина обвинувачень на адресу П.Лазаренка стосується дiй, якi вважаються злочином у Швейцарiї і, навпаки, зовсiм не вважаються такими в США. Що ж до його правового положення в Українi, то воно поки що охоплюється дiєю ч.1 ст. 62 Конституцiї України, яка говорить: "Особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину і не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Те, що над П.Лазаренком досi не вiдбулося жодного суду, громадськiсть України пiд iнформацiйним тиском влади вже давно забула.

4. Подiбнi ж аргументи стосуються й правового статусу колишнього вiце-прем'єр-мiнiстра України Ю.Тимошенко.

У вiдношеннi до цього полiтика прокуратура України дозволяє собi вживати правовi формули, на якi, за дiючим законодавством, має право виключно суд. Так, прокуратура не може публiчно стверджувати, що будь-якою людиною вчинено злочин. Вона може тiльки пiдозрювати та звинувачувати її в цьому. Проте звинувачення (це не вирок, а лише припущення, можлива й необхiдна пiдстава для подальшого судового слiдства, вердикту й вироку. Останнiй же, за законом, може виправдати пiдсудного.

Днями високi посадовi особи прокуратури України через канали телебачення демонстрували всiй країнi схеми фiнансових трансакцiй, якими Ю.Тимошенко нiбито сплачувала хабарi П.Лазаренку. При цьому високi за офiцiйним рангом особи навiть не згадали, що це лише слiдче припущення. Вони тiльки стверджували, беззастережно й iмперативно.

Мiж тим, навiть з аналiзу телесюжету ясно, що справа не може бути аж такою простою. Бо хабар, як i будь-який iнший злочин в Українi, може дати (вчинити) тiльки фiзична особа. Трансакцiї ж грошей вiдбувалися через юридичних осiб. Крiм того, для хабара необхiдний мотив (певнi дiї (бездiяльнiсть) на користь особи, що передає грошi (хабар). Довести ж останнє поза присутнiстю П.Лазаренка по силi хiба що сталiнськiй "трiйцi". Крiм того, стосовно Ю.Тимошенко також дiє записана в ст. 62 Конституцiї України презумпцiя невинуватостi. Нагадувати про це заступнику Генерального прокурора України просто незручно.

5. Особливого полiтичного значення набула останнiм часом також "касетна справа". З огляду на вищезазначенi принципи та норми поведiнки суб'єктiв права необхiдно визнати, що якщо стосовно приватних осiб та окремих ланок громадянського суспiльства в "касетнiй справi" допустимим є необмежений спектр оцiнок i думок, то вiдносно державних органiв i їх посадових осiб такої свободи вочевидь не iснує й iснувати не може. Мiж тим, окремi заяви та судження офiцiйних представникiв влади й, зокрема, посадових осiб прокуратури України стосовно обставин справи, а також фактiв причетностi до неї iнших людей вочевидь страждають як запiзнiлiстю в одних випадках, так i невиправданим поспiхом ( в iнших, загальною упередженiстю, домiнуванням полiтичних аргументiв над юридичними, технiчними тощо. Все це не тiльки не сприяє стабiльностi в суспiльствi, не кажучи вже про забезпечення прозоростi дiй влади, але й призводить до глибокого громадянського вiдчуження й недовiри.

Якщо поспiхом проведений слiдчий експеримент дає висновок про технiчну неможливiсть прослуховування президентського кабiнету, а подальшi подiї на протязi кiлькох тижнiв цей висновок легко пiдривають, то виникає пiдозра, що не тiльки слiдчий експеримент, але й всi iншi слiдчi дiї прокуратури є полiтично ангажованими, запланованими на заздалегiдь визначений результат. Йдеться, звiсно, не про встановлення iстини по справi. Якщо прокуратура навiть просто помилилася, а її технiчнi експерти не мали вiдповiдного досвiду чи обладнання, то й тодi виникає запитання про мiру полiтичної вiдповiдальностi особи, що очолює останню (Генерального прокурора, який на очах у мiльйонiв оприлюднив ненадiйнi, неперевiренi, провальнi результати й "факти". Саме такий або подiбний поспiх i легковажне нехтування нормами професiйної етики врештi решт дестабiлiзують суспiльство. Звiсно, що прокурор, навiть Генеральний, не є сапером, а тому користується правом на помилку. Але в справах подiбного калiбру й однiєї помилки може вистачити, аби з полiтичною рiвновагою в країнi було покiнчено принаймнi на пiвроку.

Мiж тим, спираючись на результати генетичної експертизи, прокуратура робить висновок про те, що "таращанське тiло" з вiрогiднiстю 99,6% належить журналiсту Г.Гонгадзе. Але ж прокуратурi належать також iншi докази цього.

Самi по собi вони не є абсолютно надiйними, проте в комбiнацiї з iншими, генетичною експертизою зокрема, вони суттєво пiдвищують вiрогiднiсть першого висновку. Все це добре знають професiйнi слiдчi, а тепер вже починають розумiти й пересiчнi громадяни. Звичайно, у слiдчих прокуратури можуть бути автономнi мiркування, якi можуть не спiвпадати з наведеними. Але звертає на себе увагу, що прямо або опосередковано їх дiї та слова тяжiють до моделювання ситуацiї, яку професiонали окреслюють лапiдарно: нема трупу, нема й злочину вбивства.

Зрештою, цiлком не виключено, що громадськiсть шукає винних не там, де треба. Проте нехтування як юридичними, так i технiчними нормами слiдства, переплутанiсть рiзних професiйних компетенцiй в однiй особi, поспiх i невиваженiсть висновкiв, якi направо й налiво роздають рiзнi посадовi особи прокуратури, тiльки збуджують вже й без того гарячий полiтичний натовп. Вiдтак вони ведуть не до iстини, а до дискредитацiї звично сталих авторитетiв. В "приватному" ж застосуваннi до потерпiлих вони зроджують бiль та розпач.

6. Досить дивною, в правовому сенсi, виглядає також спiльна заява Президента, Прем'єр-мiнiстра i Голови Верховної Ради України. І справа не тiльки в її проблематичнiй, з правової точки зору, лексицi. Дивує iнше. Зокрема, не ясно, на яких конституцiйних пiдставах в якостi самостiйної полiтичної фiгури виступає в заявi спiкер Верховної Ради І.Плющ. Пiдпис І.Плюща в якостi громадянина не викликав би жодних сумнiвiв. Якби в парламентi України iснував консенсус або просто полiтична бiльшiсть з основних проблемних питань полiтичної кризи, це також було б прийнятним. Проте навiть натякiв парламентської згоди стосовно оцiнки поточного моменту не спостерiгається.

А якщо так, то якi правовi пiдстави iснують для пiдпису спiльної заяви українським спiкером? Не дуже надiйним виглядає юридичне обгрунтування для самостiйного пiдпису заяви також i Прем'єр-мiнiстром В.Ющенком. Адже вiн, за Конституцiєю, є цiлком пiдпорядкованим Президенту. За своїми реальними конституцiйними повноваженнями вiн є адмiнiстративним, а не полiтичним Прем'єр-мiнiстром. Тому його пiдпис в подiбних документах має бути не бiльше, нiж вiзою. Саме так його треба було б подавати. Отже, в пiдсумку маємо консолiдацiю владних осiб не стiльки на юридичнiй, скiльки на особистiй основi. Але чого варта така основа в правовiй i демократичнiй державi?

Пiдсумовуючи все вищенаведене, ХПГ вважає за потрiбне застерегти владнi структури, окремi державнi органи i їх посадових осiб вiд iнструментального вживання права, виходу за межi своєї компетенцiї i окреслених в законi повноважень. ХПГ застерiгає також вiд перебрання на себе однiєю гiлкою влади функцiй iншої, вiд iгнорування будь-якими владними органами i посадовими особами належної всiм конституцiйної презумпцiї невинуватостi. ХПГ звертає особливу увагу на полiтику державних ЗМІ, офiцiйного телеканалу УТ-1, в передачах якого надто часто оцiнки та думки владних фiгур подаються в якостi остаточно доведених й доконаних фактiв, а важливi правовi презумпцiї та гарантiї прав i свобод людини iгноруються.

ХПГ виступає за точне й неухильне дотримання державою в цiлому та всiма її посадовими особами норм Конституцiї України, вимог нацiонального та чинного на її теренах мiжнародного законодавства. Влада, що вдається до несанкцiонованих законом силових засобiв i перекручень правди, ще нiколи не вигравала стратегiчно й лише дискредитувала себе.

Шанс уникнути повної полiтичної дискредитацiї влади в Українi, на нашу думку, ще не втрачено остаточно. Але для цього владним структурам треба вчасно притлумити свої агресивнi щодо полiтичної свободи громадянського суспiльства амбiцiї й дiяти виключно у вiдповiдностi до визначених законодавством повноважень.

15 лютого 2001 р.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua