Опановані звіром
10/22/2009 | _P.M._
Звідкіля взялася зовнішність у лукавого. Чому злим духам, або як кажуть нечистій силі, приписують зовнішні ознаки притамані тваринам: як ото роги, копита, пащі кровожерливі, рила, кігті і таке подібне. Хоча чортяку ще ніхто у клітку не садовив і за хвоста не тримав, окрім Вакули звичайно ж (smile). Утім саме звірині ознаки за присутности людського інтелекту у нашому сприйняті є уособленням найстрашнішого зла.
Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. (Буття 1: 26)
Панувати над звірями -- перемагати їх у собі. Ось як розповідає про це святитель Василій Великий:
(19) «И да владычествуют они над зверями дикими». Ты властвуешь над всяким диким зверем. Но почему же, скажешь ты, дикие звери сидят во мне самом? Да, и притом мириады, великое множество диких зверей, находится в тебе. И сказанное не сочти за обиду! Диким зверем является гнев, когда он кричит в твоем сердце. Не более ли он дик, чем любая собака?
А лукавство, затаившееся в коварной душе, не свирепее ли пещерного медведя? А лицемерие разве не дикий зверь? А жалящий оскорблениями не скорпион ли? А тайно готовящийся мстить не опаснее ли ядовитой змеи? А честолюбие — не хищный ли волк? Какого только дикого зверя в нас нет! А женолюбец — не похотливый ли конь? «Они, — говорит (Писание), — это кони похотливые, каждый из них ржет на жену ближнего своего». Не сказано «беседует с женой», но «ржет». Писание приравнивает его из-за страсти, которой он предан, к природе неразумных существ. Итак, много в нас зверей.
http://www.orthlib.ru/Basil/sixday10.html
Тож як бачимо не має місця для тваринного у людському, що на Божий образ, й усе тваринне має бути усунуте.
Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською. (Якова 3:7)
Відступ же від Божого, це відхід у сферу недосконалого, недостойного ЛЮДИНИ, а саме її опанованість звіром.
Диявол протиставляється Богові Хто Є ЛЮБОВ і виявляється в ознаках, про які говорить В. Великий (гнів, чистолюбство, похіть), що є несумісним з любов’ю.
Самі ж по собі ці ознаки ще не можна назвати злом, лишень їхнє людиновтілення, задіяність у людський образ є виявом зла. Звідсіля й зовнішність у лукавого, яко людського інтелекту опанованого звіром.
Слід також зауважити в ангелів, що є духи, теж є „зовнішність”, котра необов’язково відповідає зовнішності людській.
„... херувими і серафими, шостокрилі, многобокі, що високо ширяють, пернаті, побідну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи” Читаємо у Євхаристійній молитві до Бога Отця.
Але ангельські ознаки завжди з людським обличчям й не містять у собі нічого злого, завідомо агресивного і негативного, а їхня „зовнішність” відповідає їхній сутности служити і прославляти Бога.
Сам же Бог, що не містить у собі жодних ознак і за словами святителя є простим, виявляє Себе Творцем і у цьому Його ЛЮДЯНІСТЬ.
Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. (Буття 1: 26)
Панувати над звірями -- перемагати їх у собі. Ось як розповідає про це святитель Василій Великий:
(19) «И да владычествуют они над зверями дикими». Ты властвуешь над всяким диким зверем. Но почему же, скажешь ты, дикие звери сидят во мне самом? Да, и притом мириады, великое множество диких зверей, находится в тебе. И сказанное не сочти за обиду! Диким зверем является гнев, когда он кричит в твоем сердце. Не более ли он дик, чем любая собака?
А лукавство, затаившееся в коварной душе, не свирепее ли пещерного медведя? А лицемерие разве не дикий зверь? А жалящий оскорблениями не скорпион ли? А тайно готовящийся мстить не опаснее ли ядовитой змеи? А честолюбие — не хищный ли волк? Какого только дикого зверя в нас нет! А женолюбец — не похотливый ли конь? «Они, — говорит (Писание), — это кони похотливые, каждый из них ржет на жену ближнего своего». Не сказано «беседует с женой», но «ржет». Писание приравнивает его из-за страсти, которой он предан, к природе неразумных существ. Итак, много в нас зверей.
http://www.orthlib.ru/Basil/sixday10.html
Тож як бачимо не має місця для тваринного у людському, що на Божий образ, й усе тваринне має бути усунуте.
Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською. (Якова 3:7)
Відступ же від Божого, це відхід у сферу недосконалого, недостойного ЛЮДИНИ, а саме її опанованість звіром.
Диявол протиставляється Богові Хто Є ЛЮБОВ і виявляється в ознаках, про які говорить В. Великий (гнів, чистолюбство, похіть), що є несумісним з любов’ю.
Самі ж по собі ці ознаки ще не можна назвати злом, лишень їхнє людиновтілення, задіяність у людський образ є виявом зла. Звідсіля й зовнішність у лукавого, яко людського інтелекту опанованого звіром.
Слід також зауважити в ангелів, що є духи, теж є „зовнішність”, котра необов’язково відповідає зовнішності людській.
„... херувими і серафими, шостокрилі, многобокі, що високо ширяють, пернаті, побідну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи” Читаємо у Євхаристійній молитві до Бога Отця.
Але ангельські ознаки завжди з людським обличчям й не містять у собі нічого злого, завідомо агресивного і негативного, а їхня „зовнішність” відповідає їхній сутности служити і прославляти Бога.
Сам же Бог, що не містить у собі жодних ознак і за словами святителя є простим, виявляє Себе Творцем і у цьому Його ЛЮДЯНІСТЬ.
Відповіді
2009.10.22 | Анатоль
РМ, де це Ви пропадали стільки часу. Без Вас форум геть заглох,
нема Георгію з ким дискутувати про божі сідниці.2009.10.22 | _P.M._
завжди про вас пам'ятав ..
.. форму не губив2009.10.22 | _P.M._
Звірі можуть ставати в пригоді
Для цього й бо звірі сотворені, аби приборкавши їх, людина вдосконалювалася у своєму поступі до Бога.Розділення людини на жіночу і чоловічу статі (Буття 2:21,22) якраз і вказує на степінь опанування людиною тваринного.
.. человеческое естество есть среднее между двух некоторых, одно от другого разделенных и стоящих на самых крайностях, между естеством Божественным и бестелесным и между жизнью бессловесной и скотской, потому что в человеческом составе можно усматривать часть того и другого из сказанных естеств, из Божественного - словесность и разумность, что не допускает разности в мужском и женском поле, и из бессловесного - телесное устроение и образование, разделяемое на мужской и женский пол. (16 гл.)
http://www.vehi.net/nissky/nissky.html
Отже Божа вершина і тварине дно. Знаходячись посередині, людина здатна підійнятися до божествених висот, опановуючи у собі звіра, або опуститися на дно, будучи опанованою звіром. В обидвох випадках присутні ті ж душевні уподобання, але направлені в різні сторони: для задоволення потреб духовних і потреб плотських.
И все, происшедшее от скотского бессловесия и взятое в отдельности при худом употреблении ума стало пороком; как и наоборот, если рассудок восприимет власть над такими движениями, то каждое из них превратится в вид добродетели. Так раздражительность производит мужество, робость - осторожность, страх - благопокорность, ненависть - отвращение от порока, сила любви - вожделение истинно прекрасного, а величавость нрава возвышает над страстями и образ мыслей сохраняет не порабощенным злу. Такой вид возношения духа восхваляет апостол, повелевая постоянно мудрствовать горняя (Кол. 3, 2). (18 гл.)
http://www.vehi.net/nissky/nissky.html
2009.10.24 | _P.M._
Тварини у себе дома
Уявімо собі наш світ, якого ми зараз маємо, без людини. Присутні одні лиш тварини.Життя тварин сповна впроваджується у своє звичне русло, що можемо назвати „законом джунглів”, чи там степів, саван, що суті жодної не міняє, лише вказує на принцип природнього відбору у котрому виживає сильніший, себто той хто більш пристосваний до природніх умов.
Й не має у них жодних змін і жодних нарікань на власне тварине життя. Живуть такими якими є й там де їм належиться, залишаючись самими собою.
Как шар, приведенный кем-нибудь в движение и встретивший покатость и по своему устройству и по удобству места стремится к низу, и не прежде останавливается, разве когда примет его на себя и плоскость, так и природа существ, подвигнутая одним повелением, равномерно проходит и рождающуюся, и разрушающуюся тварь, сохраняя последовательность родов посредством уподобления, пока не достигнет самого конца; ибо коня делает она преемником коню, льва — льву, орла — орлу, и каждое животное, сохраняемое в следующих одно за другим преемствах, продолжает до скончания вселенной. Ни какое время не повреждает и не истребляет свойств в животных. Напротив того, природа их, как недавно созданная, протекает вместе со временем. http://www.orthlib.ru/Basil/sixday09.html