Суперечка про Маркса
12/17/2009 | Філософія-БП
Якщо ми караємо популяризаторів нацизму, ми так само ставимося до апологетів комунізму. Обидві ідеології, втілені у вчинках, принесли трагічні наслідки, – переконує політолог із Центру політичної думки
Комунізм був ідеєю, такою ж небезпечною і злочинною у своїх наслідках, як нацизм, тому до обох тоталітаризмів треба застосовувати ті самі заходи. Якщо ми забороняємо пропагувати нацистські ідеї, те саме варто робити з комуністичними. Якщо ми караємо популяризаторів нацизму, так само ставмося до апологетів комунізму. Тепер такі заборони мають, проте, переважно символічний вимір. На щастя, обидві ці ідеології знаходять заледве жменьку прихильників.
З практичної точки зору, заборона видання книжок, що є їх доктринальним викладом, не є дуже необхідною. Можна теж міркувати, чи варто її зберегти (особливо у часи, коли все можна знайти – і розмістити – в Інтернеті) і чи не допускати критичних видань, у яких біля ключових текстів – наприклад, "Комуністичного маніфесту" – був би вступ, який вказував на небезпеку певних думок Маркса (наприклад, ідеї про класову боротьбу), а також трагічні наслідки спроб втілення її в життя. Якби, проте, така книжка містила вступ, який би співав дифірамби на честь ідеології Маркса і того, що комунізм приніс Польщі, тоді – як така, що пропагує комунізм, – вона повинна підлягати тим самим правилам, що Mein Kampf, програмний твір Адольфа Гітлера. Авжеж, якби автор вихваляв лише науковий апарат Маркса як дослідника суспільних явищ, тоді справа виглядала б інакше. Здорове розрізнення наукової та ідеологічної сфери – хоч і нелегке – є у цьому випадку необхідним.
З’являються іноді голоси, які стверджують, що можна видавати твори комуністів і нацистів, за умови, що доступ до них буде обмежений академічними середовищами. Однак, по-перше, таке обмеження неможливо реалізувати на практиці. По-друге, не можна довести тезу, що польські науковці є мудрішими та розважливішими від решти суспільства і що вони скористаються цими книжками.
Історія доводить щось власне протилежне: серед науковців у ПНР було надто багато комуністів (у порівнянні з багатьма іншими професійними групами). Не втручаючись у дискусію, скільки з них щиро вірили у пропагування ідеї, а скільки робило прагматичний вибір, важко визнати науковців групою, настільки світлою, щоб вона була в стані захиститися від впливу різних божевільних і небезпечних ідей. Хоча власне часи, у яких до доброго тону належало підкреслення марксистських коренів і симпатій, відійшли в історію.
Це стосується також студентів. Якщо серед них є ліві радикали, то натхнення вони шукають радше не у "Комуністичному маніфесті", а в ідеях нових гуру лівацького радикалізму, наприклад, популяризаторів альтерглобалізму. Проте, переважно небезпечна для суспільного порядку хуліганська поведінка, яку представляють як боротьбу за справедливу справу (ліквідацію нерівності, турботу про навколишнє середовище, протести проти святенництва еліт тощо), не має жодного серйозного теоретичного підґрунтя.
У Польщі наразі це не гостра проблема, хоча з часом може загостритися. Врегулювання її на рівні права, якщо справа стосуватиметься символічної сфери – заборони видання деяких книжок або дозволів на їх видання – не є справою першорядної ваги. Важливішою є практична протидія лівацькому екстремізму – що виражається у побитті вітрин у крамницях, підпалах авто, зіткненнях із поліцією – тоді, коли ми з ним зіткнемося, як мешканці не одного вже міста в інших, переважно європейських державах.
Автор: Яцек Клочковскі [Jacek Kloczkowski] – доктор політології, член правління Центру політичної думки. Недавно він видав антологію "Польща, тобто анархія? Польські мислителі про політичну владу"
Назва оригіналу: Złowroga ideologia
Ловити і садити марксистів?
Не можна думати про нацизм без Голокосту, але можна уявити комунізм без Гулагу. Комуністична ідея випливає з однозначно позитивних намірів, – пише головний редактор часопису Krytyka Polityczna
"Комуністичний маніфест" – це твір, який вважають одним із найпрекрасніших у світовій літературі. Ось що про "Маніфест" писав Ісайя Берлін: "Жоден інший сучасний рух чи політична течія не може похвалитися чимось порівнюваним, якщо йдеться про силу і виразність. Це документ із чудовим драматичним навантаженням. (...) Більшість написана прозою, обдарованою ліризмом, що гідний чудового революційного гімну, дія якої є потужною навіть нині, і мала бути ще сильнішою у свою епоху. (...) Навіть якби його автор не написав нічого іншого, вже цим би здобув вічну славу".
Джон Ролз: "Досягнення Маркса як теоретика економічної теорії і політичного соціолога капіталізму є надзвичайними, справді героїчними". Раймон Арон захоплювався: "Марксизм Маркса надзвичайно цікавий". "Напевно, ми з’їхали з глузду", – це вже не Ролз, ані Берлін. Так – після рішення Сейму про заборону пропагування комуністичних символів – відреагував депутат із нестримним язиком Януш Палікот (який, з іншого боку, сам голосував за цю норму), рецензуючи поведінку власної партії. А заборону запроваджено, звісно, заради свободи, яку повсюдно вихваляють, і проти тоталітарної загрози, яка весь час заглядає нам в очі...
Чи пропагування марксизму або комунізму це пропагування тоталітаризму? А чи ототожнення себе з традицією Платона – це загроза у найкращому разі для поетів, а в гіршому – для всіх демократів? Наскільки ґрунтовним повинен бути пошук в історії ідей "тези про тяглість", який здійснюють люди з інтелектуальними здібностями депутатів Суського чи Кухціньського [обидва мають середню освіту. – Z], а також санкціонований законом під загрозою позбавлення свободи на два роки?
А, може, треба тішитися? Модернізований цинізм поступився старим добрим традиційним рефлексам, і якщо не до лібералізму чи соціал-демократії, то принаймні до марксизму поставилися серйозно в епоху кінця ідеології та початку постполітики. Це майже подарунок для всіх ідейних людей, які досі надають перевагу книжкам над соціологічними опитуваннями. Я побоююся, проте, що замість того, щоб ловити і садити марксистів, польські депутати змиряться з черговим законодавчим викиднем – законом мертвим уже до того, як він набуде чинності.
Я не бачу відмінностей між комуністичним тоталітаризмом та нацистським – наслідки обох є однаково страшними. Я бачу, натомість, різницю між комунізмом і нацизмом. Якщо можна уявити комунізм без Гулагу, то не можна подумати про нацизм без Голокосту. Комуністична ідея випливає з однозначно позитивних намірів і, на відміну від нацизму, потрапила назавжди до канонів культури і досі надихає філософів, функціонує в навчальних програмах та підручниках.
Про систему, яка пропонувала ліквідацію інших народів, щоб обраний міг запанувати, те саме сказати не можна. Якщо для комуністичних теоретиків на смітник історії потрапити мала буржуазія після перемоги над капіталізмом, то в той самий спосіб, як потрапила на нього аристократія після падінню феодалізму. Нацизм і комунізм – це два різні джерела думки, до символів яких слід ставитися по-різному.
Найвидатніший історик економічної думки (далекий, втім, від марксизму), Марк Блауг, у підручнику, який використовують на всіх економічних факультетах на світі, пише: "Марксові вдалося створити твір із більш імпонуючою перспективою, ніж будь-що, з чим ми мали справу будь-коли раніше (...) Що б не можна було подумати про остаточну слушність марксизму, тільки тупий розум не здатний черпати натхнення з героїчного зусилля Маркса, спрямованого до послідовного і цілісного загального пояснення «законів руху» капіталізму".
Щасливо, йолопи, ловіть мене!
Автор: Славомір Сєраковскі [Sławomir Sierakowski] – соціолог, публіцист, видавець, головний редактор часопису Krytyka Polityczna
http://www.rp.pl/artykul/403769.html
Комунізм був ідеєю, такою ж небезпечною і злочинною у своїх наслідках, як нацизм, тому до обох тоталітаризмів треба застосовувати ті самі заходи. Якщо ми забороняємо пропагувати нацистські ідеї, те саме варто робити з комуністичними. Якщо ми караємо популяризаторів нацизму, так само ставмося до апологетів комунізму. Тепер такі заборони мають, проте, переважно символічний вимір. На щастя, обидві ці ідеології знаходять заледве жменьку прихильників.
З практичної точки зору, заборона видання книжок, що є їх доктринальним викладом, не є дуже необхідною. Можна теж міркувати, чи варто її зберегти (особливо у часи, коли все можна знайти – і розмістити – в Інтернеті) і чи не допускати критичних видань, у яких біля ключових текстів – наприклад, "Комуністичного маніфесту" – був би вступ, який вказував на небезпеку певних думок Маркса (наприклад, ідеї про класову боротьбу), а також трагічні наслідки спроб втілення її в життя. Якби, проте, така книжка містила вступ, який би співав дифірамби на честь ідеології Маркса і того, що комунізм приніс Польщі, тоді – як така, що пропагує комунізм, – вона повинна підлягати тим самим правилам, що Mein Kampf, програмний твір Адольфа Гітлера. Авжеж, якби автор вихваляв лише науковий апарат Маркса як дослідника суспільних явищ, тоді справа виглядала б інакше. Здорове розрізнення наукової та ідеологічної сфери – хоч і нелегке – є у цьому випадку необхідним.
З’являються іноді голоси, які стверджують, що можна видавати твори комуністів і нацистів, за умови, що доступ до них буде обмежений академічними середовищами. Однак, по-перше, таке обмеження неможливо реалізувати на практиці. По-друге, не можна довести тезу, що польські науковці є мудрішими та розважливішими від решти суспільства і що вони скористаються цими книжками.
Історія доводить щось власне протилежне: серед науковців у ПНР було надто багато комуністів (у порівнянні з багатьма іншими професійними групами). Не втручаючись у дискусію, скільки з них щиро вірили у пропагування ідеї, а скільки робило прагматичний вибір, важко визнати науковців групою, настільки світлою, щоб вона була в стані захиститися від впливу різних божевільних і небезпечних ідей. Хоча власне часи, у яких до доброго тону належало підкреслення марксистських коренів і симпатій, відійшли в історію.
Це стосується також студентів. Якщо серед них є ліві радикали, то натхнення вони шукають радше не у "Комуністичному маніфесті", а в ідеях нових гуру лівацького радикалізму, наприклад, популяризаторів альтерглобалізму. Проте, переважно небезпечна для суспільного порядку хуліганська поведінка, яку представляють як боротьбу за справедливу справу (ліквідацію нерівності, турботу про навколишнє середовище, протести проти святенництва еліт тощо), не має жодного серйозного теоретичного підґрунтя.
У Польщі наразі це не гостра проблема, хоча з часом може загостритися. Врегулювання її на рівні права, якщо справа стосуватиметься символічної сфери – заборони видання деяких книжок або дозволів на їх видання – не є справою першорядної ваги. Важливішою є практична протидія лівацькому екстремізму – що виражається у побитті вітрин у крамницях, підпалах авто, зіткненнях із поліцією – тоді, коли ми з ним зіткнемося, як мешканці не одного вже міста в інших, переважно європейських державах.
Автор: Яцек Клочковскі [Jacek Kloczkowski] – доктор політології, член правління Центру політичної думки. Недавно він видав антологію "Польща, тобто анархія? Польські мислителі про політичну владу"
Назва оригіналу: Złowroga ideologia
Ловити і садити марксистів?
Не можна думати про нацизм без Голокосту, але можна уявити комунізм без Гулагу. Комуністична ідея випливає з однозначно позитивних намірів, – пише головний редактор часопису Krytyka Polityczna
"Комуністичний маніфест" – це твір, який вважають одним із найпрекрасніших у світовій літературі. Ось що про "Маніфест" писав Ісайя Берлін: "Жоден інший сучасний рух чи політична течія не може похвалитися чимось порівнюваним, якщо йдеться про силу і виразність. Це документ із чудовим драматичним навантаженням. (...) Більшість написана прозою, обдарованою ліризмом, що гідний чудового революційного гімну, дія якої є потужною навіть нині, і мала бути ще сильнішою у свою епоху. (...) Навіть якби його автор не написав нічого іншого, вже цим би здобув вічну славу".
Джон Ролз: "Досягнення Маркса як теоретика економічної теорії і політичного соціолога капіталізму є надзвичайними, справді героїчними". Раймон Арон захоплювався: "Марксизм Маркса надзвичайно цікавий". "Напевно, ми з’їхали з глузду", – це вже не Ролз, ані Берлін. Так – після рішення Сейму про заборону пропагування комуністичних символів – відреагував депутат із нестримним язиком Януш Палікот (який, з іншого боку, сам голосував за цю норму), рецензуючи поведінку власної партії. А заборону запроваджено, звісно, заради свободи, яку повсюдно вихваляють, і проти тоталітарної загрози, яка весь час заглядає нам в очі...
Чи пропагування марксизму або комунізму це пропагування тоталітаризму? А чи ототожнення себе з традицією Платона – це загроза у найкращому разі для поетів, а в гіршому – для всіх демократів? Наскільки ґрунтовним повинен бути пошук в історії ідей "тези про тяглість", який здійснюють люди з інтелектуальними здібностями депутатів Суського чи Кухціньського [обидва мають середню освіту. – Z], а також санкціонований законом під загрозою позбавлення свободи на два роки?
А, може, треба тішитися? Модернізований цинізм поступився старим добрим традиційним рефлексам, і якщо не до лібералізму чи соціал-демократії, то принаймні до марксизму поставилися серйозно в епоху кінця ідеології та початку постполітики. Це майже подарунок для всіх ідейних людей, які досі надають перевагу книжкам над соціологічними опитуваннями. Я побоююся, проте, що замість того, щоб ловити і садити марксистів, польські депутати змиряться з черговим законодавчим викиднем – законом мертвим уже до того, як він набуде чинності.
Я не бачу відмінностей між комуністичним тоталітаризмом та нацистським – наслідки обох є однаково страшними. Я бачу, натомість, різницю між комунізмом і нацизмом. Якщо можна уявити комунізм без Гулагу, то не можна подумати про нацизм без Голокосту. Комуністична ідея випливає з однозначно позитивних намірів і, на відміну від нацизму, потрапила назавжди до канонів культури і досі надихає філософів, функціонує в навчальних програмах та підручниках.
Про систему, яка пропонувала ліквідацію інших народів, щоб обраний міг запанувати, те саме сказати не можна. Якщо для комуністичних теоретиків на смітник історії потрапити мала буржуазія після перемоги над капіталізмом, то в той самий спосіб, як потрапила на нього аристократія після падінню феодалізму. Нацизм і комунізм – це два різні джерела думки, до символів яких слід ставитися по-різному.
Найвидатніший історик економічної думки (далекий, втім, від марксизму), Марк Блауг, у підручнику, який використовують на всіх економічних факультетах на світі, пише: "Марксові вдалося створити твір із більш імпонуючою перспективою, ніж будь-що, з чим ми мали справу будь-коли раніше (...) Що б не можна було подумати про остаточну слушність марксизму, тільки тупий розум не здатний черпати натхнення з героїчного зусилля Маркса, спрямованого до послідовного і цілісного загального пояснення «законів руху» капіталізму".
Щасливо, йолопи, ловіть мене!
Автор: Славомір Сєраковскі [Sławomir Sierakowski] – соціолог, публіцист, видавець, головний редактор часопису Krytyka Polityczna
http://www.rp.pl/artykul/403769.html