Протоієрей Олег Ведмеденко: "Мед польовий"
08/08/2011 | Олег Ведмеденко
Запитання: Чи правда, що Іван Хреститель харчувався сараною?..
Відповідь: В Євангелії від Матвія читаємо:
“Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий…” (Від Матвія, 3 розділ, 4 вірш)
Слово, перекладене тут як “сарана”, у першоджерелі звучить: “акриди”, і має подвійне значення. Перше – це рослини пустелі, які мають довге коріння, що досягає глибинних горизонтів ґрунтових вод. А друге – це їстівний вид сарани, яку на Сході сушили на сонці і вживали у їжу. До речі, цей звичай існує в багатьох східних країнах й донині. Те, що поживою Івана Хрестителя були лише акриди та мед вказує на граничну стриманість і суворий аскетизм Предтечі Господнього.
Втім, слід постійно пам’ятати, що буквальні біблійні події завжди є тінню духовних речей. Що таке “сарана” у біблійній мові? Сарана, як відомо, являється бичем людства. Хмари її нищать посіви, нівечать сади й виноградники, перетворюючи квітучу землю на мертву пустелю. В духовно-алегоричному значенні сарана – це символ ненажерливості й чисельності людських пристрастей та пожадань, які нищать, вбивають духовно й фізично людину не захищену щитом віри. Згадаймо лишень полчища сарани, які були бичем Божим, одним із десяти покарань єгипетських, пам’ятаючи що Єгипет біблійною мовою – то країна гріха.
“Сарана” – це той самий “легіон бісів” (“біс” – від латинського бестія, звірина), що воює проти людини, намагаючись опанувати душею й тілом її. Щоб не вдягалась вона в одіж праведності, але “мешкала не в домі, а в гробах”, наповнених трупними кістками бездуховності. Щоби “гнати по пустині її” (див. Від Луки, 8.27–33). “Сарана” – це спокуси віку цього, знаряддя “князя світу цього”, сатани, яким знищує він зелені вруна віри, живу парость надії, благодатні плоди любові…
Як бачимо, сарана стає їжею для пророка Божого Івана. Що є поживою духовною, що нею зміцнюється воїн Христів? “Пожива Моя, – каже Господь, – чинити волю Того, Хто послав Мене” (Від Івана, 4.34). “Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих” (Від Матвія, 4.4). Отже, пожива духовна полягає у виконанні волі Божої, явленої в слові Його. А воля ця: “Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, – то й утече він від вас” (Послання апостола Якова, 4.7). Спротивляйтесь дияволові, спротивляйтесь сатані – і ненаситна “сарана”, легіон пристрастей та пожадань плоті вашої стане за поживу вам!.. Постійна, невтомна боротьба проти гріха буде поживою вашою, зміцнюватиме вас, піднімаючи на все вищий і вищий щабель досконалості, зрощуючи “від віри у віру, від слави в славу, від сили в силу ”, аж до повної перемоги духа над плоттю. “Кожного разу, коли ми говоримо собі «ні», ми робимося сильнішими. І кожного разу, коли ми віддаємось якомусь потягу, ми можемо ослабнути”, – навчає отець Олександр Мень.
А тепер щодо меду польового. “Поле” біблійною мовою – то серця людські (див. Від Матвія, 13.38). І коли опущені руки, коли не очищуємо поле сердець наших від “бур’янів” пристрастей та пожадань, то “тернина й осот” буйним цвітом розквітає у них. Терни та будяки – суть символи омани багатства світу цього, агресії та нелюбовності.
Дух користолюбства й насильства, гордині і лукавства панує у світі. І через відсутність ревності до Божого, лінивство та бездуховність наші – допускаємо ми в серце своє духовну нужду. “Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, – гірко зітхає премудрий Соломон, – і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований… І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поуку собі: «Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, – і приходить немов мандрівник незаможність твоя, і нужда твоя, як озброєний муж...” (Приповісті, 24.30–34).
Не лежав, склавши руки, Хреститель Спасів Іван. Ревність до Бога з’їдала його. Як невтомний господар обробляв він “поле” своє, очищуючи його від “бур’янів”. І праця ця не зосталась без плоду. Мир благодаті Божої, радість перемоги, духовна насолода – ось нагорода праведнику. Ось він, той “мед польовий”!
І, нарешті, щодо “одягу з верблюжого волосу”. Одяг цей – волосяниця покаяння. Іван Хреститель був предтечею Христа, як і покаяння – предтеча смирення. Одяг смирення й любові – це райський “білий та чистий віссон” (див. Об’явлення, 19.8, 14); одяг же каяття, страху й покори – суть пустельне веретище покути. Ремінний пояс на стегнах його – символ аскетичного подвигу, знак самозречення. Слово “аскеза” – стримування в слові, рухах та їжі, піст і молитовні чування, – і означає дослівно “вичинка шкіри”. Тут смирення плоті, розп’яття гріха, “мучеництво без тиранів”…
“Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!..” – шириться “голос того, хто кличе”. Іван проповідує в пустині юдейській покаяння – хрестить народ Божий (“хрещення” – грецькою “баптисма”, що означає “занурення”), очищуючи “водяним купелем у слові”. І сам він, – щоденно зодягаючись у верету, – покорою, постом та молитвою вражає звіра в собі, терпінням вичиняє звірячу “шкіру” власних пристрастей та пожадань, зміцнюється пасом аскези, “ремінним поясом” правдивої перемоги своєї, постійно занурюючись у це Покаяння...
“Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!..
Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати.
Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведності, і взувши ноги в готовність Євангелії миру.
А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолом спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже…” (До Ефесян, 6.10–17)
www.vedmedenko.org
Відповідь: В Євангелії від Матвія читаємо:
“Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий…” (Від Матвія, 3 розділ, 4 вірш)
Слово, перекладене тут як “сарана”, у першоджерелі звучить: “акриди”, і має подвійне значення. Перше – це рослини пустелі, які мають довге коріння, що досягає глибинних горизонтів ґрунтових вод. А друге – це їстівний вид сарани, яку на Сході сушили на сонці і вживали у їжу. До речі, цей звичай існує в багатьох східних країнах й донині. Те, що поживою Івана Хрестителя були лише акриди та мед вказує на граничну стриманість і суворий аскетизм Предтечі Господнього.
Втім, слід постійно пам’ятати, що буквальні біблійні події завжди є тінню духовних речей. Що таке “сарана” у біблійній мові? Сарана, як відомо, являється бичем людства. Хмари її нищать посіви, нівечать сади й виноградники, перетворюючи квітучу землю на мертву пустелю. В духовно-алегоричному значенні сарана – це символ ненажерливості й чисельності людських пристрастей та пожадань, які нищать, вбивають духовно й фізично людину не захищену щитом віри. Згадаймо лишень полчища сарани, які були бичем Божим, одним із десяти покарань єгипетських, пам’ятаючи що Єгипет біблійною мовою – то країна гріха.
“Сарана” – це той самий “легіон бісів” (“біс” – від латинського бестія, звірина), що воює проти людини, намагаючись опанувати душею й тілом її. Щоб не вдягалась вона в одіж праведності, але “мешкала не в домі, а в гробах”, наповнених трупними кістками бездуховності. Щоби “гнати по пустині її” (див. Від Луки, 8.27–33). “Сарана” – це спокуси віку цього, знаряддя “князя світу цього”, сатани, яким знищує він зелені вруна віри, живу парость надії, благодатні плоди любові…
Як бачимо, сарана стає їжею для пророка Божого Івана. Що є поживою духовною, що нею зміцнюється воїн Христів? “Пожива Моя, – каже Господь, – чинити волю Того, Хто послав Мене” (Від Івана, 4.34). “Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих” (Від Матвія, 4.4). Отже, пожива духовна полягає у виконанні волі Божої, явленої в слові Його. А воля ця: “Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, – то й утече він від вас” (Послання апостола Якова, 4.7). Спротивляйтесь дияволові, спротивляйтесь сатані – і ненаситна “сарана”, легіон пристрастей та пожадань плоті вашої стане за поживу вам!.. Постійна, невтомна боротьба проти гріха буде поживою вашою, зміцнюватиме вас, піднімаючи на все вищий і вищий щабель досконалості, зрощуючи “від віри у віру, від слави в славу, від сили в силу ”, аж до повної перемоги духа над плоттю. “Кожного разу, коли ми говоримо собі «ні», ми робимося сильнішими. І кожного разу, коли ми віддаємось якомусь потягу, ми можемо ослабнути”, – навчає отець Олександр Мень.
А тепер щодо меду польового. “Поле” біблійною мовою – то серця людські (див. Від Матвія, 13.38). І коли опущені руки, коли не очищуємо поле сердець наших від “бур’янів” пристрастей та пожадань, то “тернина й осот” буйним цвітом розквітає у них. Терни та будяки – суть символи омани багатства світу цього, агресії та нелюбовності.
Дух користолюбства й насильства, гордині і лукавства панує у світі. І через відсутність ревності до Божого, лінивство та бездуховність наші – допускаємо ми в серце своє духовну нужду. “Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, – гірко зітхає премудрий Соломон, – і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований… І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поуку собі: «Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, – і приходить немов мандрівник незаможність твоя, і нужда твоя, як озброєний муж...” (Приповісті, 24.30–34).
Не лежав, склавши руки, Хреститель Спасів Іван. Ревність до Бога з’їдала його. Як невтомний господар обробляв він “поле” своє, очищуючи його від “бур’янів”. І праця ця не зосталась без плоду. Мир благодаті Божої, радість перемоги, духовна насолода – ось нагорода праведнику. Ось він, той “мед польовий”!
І, нарешті, щодо “одягу з верблюжого волосу”. Одяг цей – волосяниця покаяння. Іван Хреститель був предтечею Христа, як і покаяння – предтеча смирення. Одяг смирення й любові – це райський “білий та чистий віссон” (див. Об’явлення, 19.8, 14); одяг же каяття, страху й покори – суть пустельне веретище покути. Ремінний пояс на стегнах його – символ аскетичного подвигу, знак самозречення. Слово “аскеза” – стримування в слові, рухах та їжі, піст і молитовні чування, – і означає дослівно “вичинка шкіри”. Тут смирення плоті, розп’яття гріха, “мучеництво без тиранів”…
“Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!..” – шириться “голос того, хто кличе”. Іван проповідує в пустині юдейській покаяння – хрестить народ Божий (“хрещення” – грецькою “баптисма”, що означає “занурення”), очищуючи “водяним купелем у слові”. І сам він, – щоденно зодягаючись у верету, – покорою, постом та молитвою вражає звіра в собі, терпінням вичиняє звірячу “шкіру” власних пристрастей та пожадань, зміцнюється пасом аскези, “ремінним поясом” правдивої перемоги своєї, постійно занурюючись у це Покаяння...
“Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!..
Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати.
Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведності, і взувши ноги в готовність Євангелії миру.
А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолом спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже…” (До Ефесян, 6.10–17)
www.vedmedenko.org