В приміщенні на вул. Великій Васильківській, 6 зараз перебувають продавці (переважно жінки) та кілька чоловіків. Закрити книгарню та поставити її на сигналізцію неможливо — її пошкодили рейдери вчора ввечері. Дирекція книгарні очікує нічного штурму. Книгарня абсолютно беззахисна.
Директор книгарні «Сяйво» Алла Лазуткіна (телефон — 050 469 90 14) звертається до всіх ЗМІ з проханням: «Відгукніться, будь ласка, візьміть цей сюжет до Ваших новин!»
Нагадуємо, що вчора в 19.40 50 чоловіків увірвалися до приміщення книгарні, викинули на вулицю продавців та заблокували двері зсередини. Приїзд міліції нічого не дав — приміщення книгарні звільнили, але ненадовго.
Народний депутат Василь Грицак, що відповідає в Партії регіонів за організацію захисту результатів виборів, заявив, що люди з’їжджаються самі — виключно з метою отримати моральне задоволення від перемоги їхнього лідера.
Отримувати задоволення, а тим більше моральне — це справа достохвальна, але, знаючи*, яким саме чином це зазвичай роблять прихильники Віктора Федоровича Януковича, я сподіваюся, що пан Грицак прибере за ними пусті пляшки, недопалки та інше сміття — оскільки вже він відповідальний.
Вперше розміщено на сайті «Майдан» 5 лютого 2010 року, до другого туру президентських виборів. Тепер загроза появлення у владі Дмитра Табачника стала реальнішою, а отже, гострішою стає потреба в гакмаребі для нього.
_____________________
Клоун — це має бути смішно, але нічого смішного в «регіоналі» Дмитрові Табачникові немає. Наприкінці статті я напишу, чому я згадав все це саме тепер — якщо ви ще потребуватимете пояснення.
Подивімося на контекст цитати, винесеної в епіграф. «Регіонал» Борис Колесников сказав про свого однопартийця таке:
…Давайте поднимем вопрос об исключении этого дешевого клоуна Дмитрия Табачника!
За что?
За выступление на съезде в Северодонецке. Помните: бизнесмены юго-востока стремятся договариваться с Ющенко, поскольку деньги любят тишину.
Кто это говорит?! Казнокрад, не создавший в своей жизни никакого бизнеса? Как он вообще может судить? Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из и так небогатых украинских музеев тырить?
Отже, Дмитро Табачник, якщо вірити його однопартийцеві, вміє «тирити картини з музеїв». А як щодо листів з архіву?
Нагадаю тим, хто забув, деякі деталі справи.
16 липня 2004 року Віктор Янукович, тоді прем’єр-міністр, передав Історичному музею 44 листи першого президента України, глави української Центральної Ради Михайла Грушевського. Дмитро Табачник, який передавав листи музеєві, пояснив, що листи куплено Януковичем за «гроші на відряжження».
10 червня 2005 року у Львові був затриманий 60-літній місцевий житель, у якого було виявлено більше 3000 історичних документів, з яких близько півтори тисячі — викрадені зі Львівського архіву. За словами затриманого, розкрадання продовжувалися протягом 5-7 років.
Міліція з’ясувала, що викраденими зі львівського архіву були й листи, подаровані Дмитром Табачником від імені Януковича.
Начальник Львівського обласного УМВС Богдан Шкарада заявив, що в якості свідка у справі про розкрадання із Львівського держархіву буде допитаний Лідер Партії регіонів Віктор Янукович.
І тут, як кажуть, пішла вода в хату.
13 червня 2005 року Ганна Герман заявила, що, цитую:
Кажу як на сповіді. Дмитро Табачник прийшов до Януковича з ініціативою подарувати архівні документи. Янукович відхилив цю пропозицію. Дмитро Табачник сам цю ідею породив і сам же її і зреалізував. Жодного стосунку ні до купівлі, ні до дарування цих речей Янукович не мав.
Легко побачити, що в словах Ганни Герман є брехнею: це твердження, що Янукович ніби відхилив цю пропозицію. Цікаво, однак, дізнатися, що ініціатива подарувати ці документи належала Дмитрові Табачнику. Припустимо, що це правда — тоді стане зрозумілим, чому Богдана Шкараду було невдовзі звільнено з посади голови Львівського обласного УМВС і чому тодішній голова Держкомархіву Геннадій Боряк видав наказ про те, що з архіву мають бути звільнені всі наукові працівники, які підписали лист до Львівської облдержадміністрації з проханням «допомогти в організації публічного обговорення ситуації, яка склалася в архіві у зв’язку з крадіжкою документів, посприяти в залученні до обговорення адміністрацію архіву та його працівників, наукову громадськість міста, керівників слідчих органів, представників ЗМІ».
7 вересня 2005 року під час прес-конференції начальник УМВСУ у Львівській області Віталій Максимов повідомив, що зі Львова до Києва виїхала слідчо-оперативна група, яка займалася справою викрадення документів з Центрального державного історичного архіву у Львові. За словами Віталія Максимова, до кінця вересня 2005 року справу про викрадення документів з Центрального державного історичного архіву у Львові мало бути скеровано до суду. По цій справі планувалося допитати Віктора Януковича, Анатолія Толстоухова, Дмитра Табачника та інших осіб, які можуть бути причетними. Перевірялася також версія про те, що до справи викрадення з Центрального державного історичного архіву у Львові причетний син директора архіву Діани Пельц.
4 жовтня 2005 року «Львівська газета» зі слів начальника УМВСУ у Львівській області Віталія Максимова повідомила, що слідство в «архівній справі» завершено, усі фігуранти ознайомлюються з матеріалами, після чого її передадуть до суду.
2 грудня 2005 року Львівська обласна рада і облдержаміністрація заявила про намір просити у віце-прем’єр-міністра України В’ячеслава Кириленка звільнити з посади голову Держкомархіву Геннадія Боряка, оскільки, як вважалося, що він теж був причетним до архівної справи. Про це під час прес-конференції повідомив заступник голови Львівської обласної ради Андрій Парубій.
24 травня 2006 року джерело в Головному слідчому управлінні МВС повідомило, що Віктор Янукович, Дмитро Табачник і Юрій Толстоухов (міністр Кабміну) не причетні до крадіжки архівних документів зі Львівського державного архіву.
За офіційною версією, документи в Кабмін потрапили через Толстоухова, якому вони нібито дісталися від колекціонера Володимира Калашникова, який, у свою чергу, придбав їх в іншого відомого колекціонера Віктора Киркевича, який на допиті сказав, що купив їх на антикварному ринку в Києві.
Зауважте, що ані Табачник, ані Янукович в цій версії не згадуються взагалі. Але тоді незрозуміло, що робити з цим ось: «Дмитро Табачник, який передавав листи музеєві, пояснив, що листи куплено Януковичем за „гроші на відрядження“».
30 вересня 2008 року заступник голови Державного комітету архівів України Ольга Музичук повідомила, що, цитую:
Кримінальна справа про крадіжки із Центрального державного історичного архіву України у Львові до суду так і не дійшла. Справа ще не закрита, її провадять у Києві, в центральному апараті.
Ольга Музичук також висловила сподівання, що «той, хто вкрав, отримає те, що йому належить за законом».
Цього не сталося й досі (5 лютого 2010 року). Як ви думаєте, чи буде цю справу доведено до кінця, якщо Дмитро Табачник повернеться до влади — у почті Віктора Януковича?
* * *
З вересня 2008-го новин про «архівну справу» практично не було, майже всі про неї забули. Але тепер про неї варто згадати, оскільки її фігуранти прийшли до влади.
Гакмареба (запозичення з грузинської, термін руху ненасильницького спротиву):
— громадянське переслідування за допомогою всіх дозволених законом засобів, організована суспільна догана;
— справедлива дискредитація негідника, якого неможливо покарати законними методами, шляхом поширення в суспільстві інформації про його лиходійства.
Моє ставлення до Миколи Азарова — «регіонала», ненависника малого та середнього бізнеса, автора податкового свавілля кінця 1990-х років — залишається без змін, але я наводжу його слова, тому що цього разу він каже притомні речі. Так, він каже їх у звичному для себе нахабно-брутальному стилі, але він має рацію.
Отже, Микола Азаров вважає, що, не визнаючи результати виборів, Юлія Тимошенко «ставить на своїй кар’єрі жирну крапку». Про це він сказав з трибуни парламенту 9 лютого 2010 року. Цитата:
Місія ради НАТО, ЄС, ПАРЄ визнали вибори демократичними, чесними і закликали Тимошенко вести себе гідно, визнати поразку, як це повинно бути в демократичній країні, і піти у відставку.
До нашого величезного здивування, вона втратила здоровий глузд, втратила голову і закликає весь народ боротися. За що? За високі ціни, безробіття? Вона бореться з усім світом і зі своїм народом. Вона не визнає авторитетної думки міжнародних спостерігачів. Це нонсенс! Вона ставить на своїй політичній кар’єрі жирну крапку.
Він закликав також депутатів БЮТ замислитися над цим, оскільки і на їхній кар’єрі «хочуть поставити крапку» (наскільки мені відомо, депутат від БЮТ Губський вже зробив необхідні організаційні висновки — М. Г.).
Азаров також заявив, що під час другого туру команда Тимошенко використовувала адмінресурс.
Ви лили крокодилячі сльози з приводу внесення змін до закону про вибори президента, розгорнули вакханалію у ЗМІ. Так от, я доводжу до вашого відома. Цей закон жодного разу не застосовувався… Чия б корова мичала, а ваша б мовчала!
З ваших потуг нічого не вийде. Ми сміємося над вами! Не робіть із себе посміховисько на весь світ!
…Додам, що напад здорового ґлузду тривав недовго — далі пан Азаров почав говорити гаслами і марити, як Партія регіонів буде «виводити країну з хаосу», і не пізніше березня приймати «антикризовий бюджет»…
To thine own self be true, and it must follow, as the night the day,
thou canst not then be false to any man. William Shakespeare*
Слово «волевиявлення» — і це очевидно — означає виявлення волі.
Я хочу підкреслити — виявляється саме воля, а не страх, відчай, безвихідь, відраза та інше (перелік не є вичерпним). Вплив цих факторів на волю не виключений, але в людини морально розвиненої та розумово дисциплінованої воля має формуватися під впливом не так обставин, як принципів та переконань. При формуванні волі необхідним є розумний розрахунок, але за умови, що розум не затьмарений вищенаведеними факторами.
Багато хто під час цих виборів проігнорував простий факт: компроміс із власним сумлінням — це завжди крок до руїни та ганьби — і власної, і держави.
Дотримання принципу «Роби, що мусиш, — і хай буде, що буде» у поєднанні з максимою «Завжди вчиняй правильно» позбавлять вас від нібито необхідності лицемірити та йти проти себе, навіть з найкращими намірами.
_____________________
*) Собі будь вірним; станеться тоді (так само певно, як за ніччю день приходить) — ти й іншим вірність збережеш (Вільям Шекспір).
Колишній збирач ринкового збору на Благовіщенськім базарі у Харкові, нині харківський міський голова Михайло Добкін каже, що в нього не залишилося сил святкувати перемогу колишнього ґвалтівника, грабіжника і завгаражем Віктора Януковича на виборах президента України:
Я п’ять років чекав цього дня. Я уявляв собі, як реагуватиму, як дивитимуся на тих або інших людей. Емоцій немає. Я радий, але без емоцій, неначе завершено довгу важку роботу, але святкувати немає сил.
Пан Добкін вочевидь сказав це, перебуваючи в стані наркотичної інтоксикації, або просто видав бажане — бо результати виборів ще не оголошено, а отже говорити про перемогу — трохи зарано.
Далі, перебуваючи в тому самому стані, пан Добкін сказав:
Тепер настав час збирати каміння. Зокрема, реалізовувати нові можливості нести до бюджету держави потрібні Харкову пункти.
Додам від себе, що пан Добкін і раніше ґав не ловив та активно «збирав каміння» — це відчули на собі харків’яни, які через створені паном Добкіним фірми-посередники стали більше платити пану Добкіну за комунальні послуги.
Але головне, вважає пан Добкін — Україна одержала президента, який може консолідувати суспільство. Ці слова харківського міського голови переконливо підтверджують мою версію про стан наркотичної інтоксикації.
Оперний співак Гришко вирішив, що сором не дим, очей не виїсть:
Звісно, що Президент не може займатися усім — економікою, соціальними проблеми, культурою… Хто ж ті люди в команді Януковича, якщо він стане Президентом, котрі опікуватимуться культурними питаннями?
Там багато таких людей. Перш за все, це шляхетна жінка Ганна Герман, яка дуже ерудована, розуміється в естраді, опері й класиці. Їй не байдуже майбутнє культури України. А також великий реформатор, людина правди, людина-професіонал — це пан Микола Азаров. Йому теж не байдужа українська культура, архітектурні пам’ятки нашої держави та інші нетлінні цінності.
Ганна Герман, якій брехати, як з гори котитися, і Микола Азаров, який не спромігся за роки перебування в українській владі вивчити українську мову — це, звісно, надія української культури.
Дивно, як це пан Гришко забув такого видатного діяча української культури, як українофоб Дмитро Табачник.
За законом мені ніщо не загрожує. Загрожує свавілля. Я ніколи не порушував закону. Розумію, що доведеться пройти через політичний і, можливо, правовий пресинг. Вважаю це ціною за безкомпромісність.
Я підсвітив дві фрази. Якщо перша просто викликає в мене сумнів, то друга викликає сумнів в тому, що Луценко давав інтерв’ю в тверезому стані. В якості альтернативи я можу припустити, що, можливо, панові Луценку дається взнаки постійне зловживання алкоголем, який безжально знищує головний мозок — і та його частина, яка відповідає за пам’ять (про совість я вже не згадую), в пана Луценка вже зруйнована остаточно.
З метою недопущення втягування громадян у фальсифікації під час голосування та встановлення результатів волевиявлення СБУ звертає увагу:
1. На виборчому бюлетені та контрольному талоні має бути прізвище і підпис члена Дільничної виборчого комісії. Без підпису члена ДВК бюлетень вважається не дійсним! Після пред’явлення паспорту, вимагайте наявності на виборчому бюлетені печатки і відповідних підписів.
2. Кожному виборцю може бути виданий тільки один виборчий бюлетень. Якщо ви побачите, що хтось видає або бере кілька бюлетенів, негайно повідомляйте про це за телефоном довіри СБУ (додаються) та/або звертайтесь до правоохоронних органів, які чергуватимуть на дільниці, та до спостерігачів.
Кожний громадянин має голосувати лише за себе. Не користуйтесь паспортами родичів чи друзів. Голосування відбувається за власним паспортом, дійсним на момент голосування.
3. Винос виборчого бюлетеня за межі дільниці, у тому числі на прохання сторонніх осіб, є порушенням Закону України «Про вибори Президента» і підставою для притягнення до кримінальної відповідальності обох сторін. Якщо ви стали свідками цього незаконного діяння, просимо негайно повідомити про це оперативній групі СБУ, яка вестиме спостереження біля дільниці, або зателефонувати в СБУ.
4. Агітація за будь-якого кандидата в день голосування заборонена Законом. Якщо Ви побачите, що хтось агітує за того чи іншого кандидата, зверніть на це увагу членів комісії та спостерігачів і зателефонуйте в СБУ.
5. Друк, розповсюдження та використання наклепницьких матеріалів, які принижують честь і гідність кандидатів у Президенти України, є правопорушенням. Особи, які це здійснюють, будуть притягнуті до відповідальності, передбаченою Законом України.
Застерігаємо, що особи, які перешкоджають здійсненню виборцем свого конституційного виборчого права, притягуються до кримінальної відповідальності, що передбачена Главою 5 Кримінального кодексу України (злочини проти виборчих прав і свобод людини і громадянина караються тюремним ув’язненням на строк до 3 років).
Телефони довіри регіональних органів СБ України для звернень громадян з питань забезпечення законності виборів Президента України:
За інформацією УНІАН, «кандидат в Президенти Юлія Тимошенко спростувала інформацію про те, що раніше намагалася налагодити співпрацю з В. Януковичем.
„Історія таких прикладів не знає“, — підкреслила вона.»
Таку безсоромну брехню мені шкода часу коментувати. Зауважу лише, що новинарі УНІАНу припустилися мовної неохайності: Тимошенко не спростувала, а заперечила — нахабно, але безпорадно — факт співпраці з Януковичем.
Томас Джефферсон більш ніж 200 років тому розумів — якщо держава безконтрольно збільшує запозичення, діти в ній народжуються боржниками. Український уряд або не розуміє цього, або йому просто плювати на прийдешні покоління.
І, зауваження, ніяк не пов’язане з вищесказаним — хтось поясніть мені, яким чином невдалий прем’єр-міністр може стати успішним президентом? Чого раптом?
_____________________
В оригіналі: «…Then, no generation can contract debts greater than may be paid during the course of its own existence».
Знаєте цей анекдот, коли дружина, зрадивши чоловікові з африканцем і завагітнівші, декілька разів каже чоловікові, що бачила сон, що народить хлопчика — чорношкірого і з величезними вухами, він дивується і лякається, а потім полегшенно зітхає, дізнавшися, що жінка народила просто чорношкіре маля — з нормальними, гарненькими навіть, вушками?
Тепер в будь-якому разі знаєте, і мені буде легше розповісти вам одну цікавинку.
Відомість, що Тимошенко тягне з собою у владу Віктора Медведчука, обросла безліччю подробиць. Одна з них — Тимошенко нібито призначить Віктора Медведчука Генеральним прокурором.
Спростування не забарилися — і Тимошенко особисто, і її поплічники невтомно повторюють: «Віктор Медведчук не буде Генеральним прокурором! Не буде!».
Інколи аргументація просто вражає. Наприклад, «аргументація» Юрія Луценка, який заявив, цитата —
…в той же час ні Віктор Медведчук, ні депутат Верховної Ради Микола Катеринчук не можуть претендувати на посаду генпрокурора, бо в них немає досвіду роботи 5 років в органах прокуратури.
Та невже? Невже брак досвіду може дійсно стати на заваді? Зверніть увагу, що це каже Луценко, якого очолюваний Тимошенко Уряд призначив на посаду протизаконно. І Тимошенко не призначить Медведчука тільки тому, що йому бракує досвіду?
Отже, тезу «Віктор Медведчук — майбутній генпрокурор» активно спростовують, і при цьому відсувають в тінь іншу тезу «Тимошенко повертає Віктора Медведчука в публічну політику».
Найкращим спростуванням того, що Медведчук повертається до влади в команді Тимошенко, було б просте повторення Юлією Тимошенко її слів, сказаних у березні 2004-го року:
Щодо Медведчука: як ми не розкладали політичний пасьянс, його просто немає в жодних розкладах.
Але замість цього нам втовкмачують, що вуха в хлопчика звичайні, і це має усіх заспокоїти. І, здається, багатьох заспокоїло, а дарма.
Наостанок — мініатюра:
Народ: Медведчук буде генеральним прокурором?!
Тимошенко: Медведчук не буде генеральним прокурором! Генеральним прокурором не буде Медведчук! Не Медведчук буде генеральним прокурором!
Народ (з полегшенням): Ффух.
Після виборів.
Тимошенко: Чи не казала я, що Медведчук не буде генеральним прокурором? Всі повторювали цю гидку чутку, поширювали її, а я казала — ні! Медведчук не буде генеральним прокурором!
Народ: Ура!
Тимошенко: …Медведчукбуде гарним, гуманним міністром юстиції. Або головою СБУ.
Народ: Е-е-е. А можна питання?
Тимошенко: Виступ закінчено, всім дякую, всі вільні.
Тимошенко знову обіцяє контрактну армію. Чи не саме ця обіцянка забезпечила Тимошенко та її блокові більш ніж прийнятний результат на останніх виборах до Верховної Ради. Тепер ця багаторазова обіцянка має здобути Юлії Тимошенко президентство.
Якщо Тимошенко стане Президентом, я не забуду цією обіцянки, навіть якщо її забуде — як це часто буває — сама Тимошенко.
Соціалізм, як відомо, був таки побудований в окремо взятій країні — СРСР — і йому були притаманні наступні несумісні ознаки:
Всі мали роботу.
Попри те, що всі мали роботу, ніхто до пуття не працював.
Попри те, що ніхто до пуття не працював, норму виконували на 100%.
Попри те, що норму виконували на 100%, в крамницях нічого не було.
Попри те, що в крамницях нічого не було, всі мали все.
Попри те, що всі мали все, всі крали.
Попри те, що всі крали, всього вистачало.
Попри те, що всього вистачало, всі були незадоволені.
Попри те, що всі були незадоволені, ніхто не протестував.
Всі були «проти», але голосували «за».
Ті, хто гучніше за всіх галасував «за», сьогодні наполегливіше за всіх стверджують, що були «проти».
В цьому цілий Янукович: він вважає, що можна захищати конституційні права лише своїх виборців; що його виборці мають якісь конституційні права, відмінні від прав інших громадян.
…Втім, можливо, він нічого не вважає, і просто заповнює ефір агресивними неграмотними заявами. Але все це разом — правовий нігілізм, агресивність, невігластво і неграмотність — і складає суть кандидата в Президенти України Віктора Януковича.
Примітки:
1. Причина неявки Януковича на дебати — тверде переконання кандидата в Президенти Віктора Януковича, що він не здатний до публічної промови, не здатний логічно розмірковувати, будувати силогізми, висувати тези, заперечувати та спростовувати тези опонента. Або, якщо сказати коротше — злякався.
В Давосі (очевидно, під впливом піднесеної атмосфери багатства та успіху) Юлія Тимошенко призабула, що вона очолює виконавчу владу в Україні, — і самокритично влупила українській владі по повній:
Так склалося, що влада панує над громадянами. Влада примушує громадян. Але єдине, що влада не робить — вона не служить. Вона не виконує функції, не надає послуги. Вона панує. І це треба міняти докорінно!
Одного разу, гостюючи в батьків, я побачив фрагмент прес-конференції Сергія Тігіпка, присвяченої екологічним проблемам Кіровоградщини (цікаво, до речі, що після першого туру він про ці проблеми не згадував).
Вразила мене пряма мова тоді ще кандидата в Президенти — Сергій Тігіпко розмовляв російською, і при цьому так жахливо бекав і мекав, що слухати його було просто неможливо. Після нього слово взяла якась дівчина, здається, представник кіровоградських екологів, і жваво та чітко повторила все те, що надсадно набекав Тігіпко. «Якщо він так розмовляє, то що в нього в голові? Як сталося, що така, м’яко кажучи, забезпечена людина не дала собі праці навчитися мистецтву публічної промови?», — подумав я.
І от — новий удар:
Час від часу хтось підходив до Тігіпка і намагалися висловити йому симпатію.
— Пане прем’єр-міністр… — протягнув руку Тігіпку Ігор Мазепа з Concorde Capital.
Розцілувала Тігіпка донька Кучми Олена Франчук.
Але тут Тігіпка взяв за лікоть незнайомець та почав йому щось активно розповідати англійською. Український політик тільки усміхався у відповідь. Виявилося, що Тігіпко не знає мови. На бейджі цього іноземця, який безрезультатно щось пояснював можливому прем’єр-міністру, було написано «Карл Більд, міністр закордонних справ Швеції».
Отже, російською пан колишній майбутній президент бекає та мекає, англійської пан майбутній прем’єр-міністр не знає взагалі… Заспокойте мене, — скажіть, що Сергій Тігіпко хоч українською володіє добре.
Якщо не буде каруселей, підвезення виборців, укидань, завищених показників голосування вдома — значить я виконав своє завдання, незалежно від того, хто стане президентом.
…І саме тому я залишаюся на своїй посаді — не допустити фальсифікацій, а не тому що мені так хочеться. Чесно кажучи, більше за все мені хочеться послати все це на… Скажімо так, за відомою адресою.
Це цікаві слова, які варто розібрати детально. Отже, Луценко залишився не тому, що так хочеться, а токмо даби не допустити фальсифікацій. Якщо не буде фальсифікацій, завдання виконане, так?
У вірі, що присутність Луценка на чолі МВС дозволить не допустити фальсифікацій, є щось містичне. Як можна вірити, що він не допустить фальсифікацій у майбутньому, якщо він уже допустив їх у минулому?
Наприклад, він допустив фальсифікацію на користь БЮТ в Запоріжжі. Прокуратура Ленінського району Запоріжжя порушила кримінальну справу проти депутата Запорізької міської ради від БЮТ, директора з маркетингу і зовнішньоекономічної діяльності ВАТ «Запоріжсталь» Сергія Пшигоцького. Ось вам і «весь схід за Януковича», і, заразом — «недопущення фальсифікацій Луценком».
Отже, завдання не виконане? Ні, просто Луценко — базікало. А ті, хто вірять в те, що без Луценка на чолі МВС міліція на місцях відразу осліпне та оглухне і допустить фальсифікації — трохи перебільшують здібності Луценка.
Зупинюся ще на одному — на тому бажанні, просто таки прагненні, з яким всемогутній Луценко боротиметься з фальсифікаціями: «Більше за все мені хочеться послати все це на…». Це якраз те ставлення, яке характеризує відповідність людини займаній посаді.
Уявіть, як приємно дівчині у відповідь на «Ти хочеш бути моїм чоловіком?» почути: «Так! Але більше за все мені хочеться послати все це на…», або як приємно виборцям дізнатися, що кандидат, якого вони підтримують на посаду президента, більше за все хоче — не бути Президентом, ні, — а нецензурно послати все це.
Але гаразд, досить критики. Поки що Юрій Луценко залишається на своїй посаді не тому, що йому так хочеться. Доживемо — побачимо, як він впорається з фальсифікаціями, і як скоро він зробить те, чого прагне над усе.
Міністр юстиції України Микола Оніщук заявив журналістам, що процес призначення Юрія Луценка першим заступником міністра внутрішніх справ України проходив виключно в правовому полі. Цитата:
Хочу нагадати, що міністра призначає парламент, а заступників — уряд.
Якби я, студент права, дав такий юридичний аналіз викладачеві, то отримав би, звісно, нуль балів і ризикував би втратити репутацію хорошого студента.
Хочу нагадати панові міністрові, що заступників призначає Кабінет міністрів (правильно, пане міністре) — увага! — за поданням міністра (тут Ви, пане міністре, недочиталися трохи).
Чи був на той момент Луценко міністром? Ні, бо його було звільнено. Чи був хтось інший міністром? Ні, бо нового міністра ще не було призначено. Чи може виконуючий обов’язки подавати кандидатуру заступника міністра? Ні, бо Закон каже, що це робить міністр.
* * *
Таке ось правове поле. Вовки виють, пастухи злякано підвивають.
Це все на сьогодні про юстицію в Україні, дякую за увагу.
