Рамкова стратегія інформаційної та комунікативної безпеки України

Перемикач мов

Ця рамкова стратегія має на меті започаткувати створення національного діалогового поля задля забезпечення сталого демократичного розвитку України. Головною метою цієї рамкової стратегії є створення механізмів трансформації та попередження соціальних конфліктів, передусім, інспірованих з РФ.

Причини

Цей документ присвячений подоланню впливу та наслідків інформаційної війни РФ всередині України та протидії деструкціям суб’єктивного характеру всередині Українського суспільства.

Головною причиною, що уможливила успішність значної частини операцій інформаційної війни РФ проти України є поганий стан комунікацій, як людських, так і фізичних; а також відсутність цивілізаційного, інформаційного та фізичного кордону з РФ з української сторони.

Історія проблеми

Автор – Вася Ложкін, Росія

Російська імперія та її спадкоємиця Російська Федерація ніколи не визнавали існування українського народу як самостійного, окремого від «державоворчої нації – русских людей». Це невизнання існувало і існує як на рівні державного керівництва, так і в свідомості більшості громадян РФ[1]. Навіть серед ліберальної частини громадян РФ переважає концепція про «братські народи» – старший (росіяни) та молодший (українці). Концепція «братства» українського і російського народів була успішно впроваджена в масову свідомість в совєцькі часи. В пост-совєцький період через спільний російськомовний інформаційний простір РФ впроваджувала концепцію «єдиного народу». Станом на осінь 2013 року це призвело до розмиття кордонів ідентичності між українською і російською в східних і південних регіонах України. Взимку 2014 років в інформаційному полі РФ вона отримала назву «Новоросcия» з наголосом на штучній «новоросійській» ідентичності з тяглістю до старої імперської.

Головною метою інформаційної компоненти гібридної війни РФ проти України є збільшення кількості громадян України, які вважають себе «русскими людьми» або «новороссами», невід’ємною частиною «русского мира». Окупація РФ стала можливою там, де ця мета була досягнена в достатніх обсягах. Території областей, що межують з окупованими, досі населені значною кількістю людей, які не визначилися із власною ідентичністю. Саме конфлікт між прихильниками єдиної України і проросійськи налаштованими громадянами мешканці Донецької і Луганської областей вважають найбільш загрозливим. В меншій мірі, але суттєвою є така загроза у південних і східних областях[2].

Суттєвим вплив «русского мира» є також в Полтавський області, яка неочікувано для багатьох спостерігачів продемонструвала найбільший опір декомунізації[3]. І хоча ця область не входила в сферу діяльності проекту УМШ, в наших подіях брали участь переселенці та експерти, які там мешкають, на неї варто звернути увагу з точки зору потенційних конфліктів, які можуть підсилюватися руйнівними впливами РФ. Маркерним там є відношення до Полтавської битви і «слави русского оружия». В 2019 році на 310 річницю Полтавської битви можливі спецоперації РФ.

Стан транспортних комунікацій

Більшість території, яка зараз є окупованою в Луганській та Донецькій областях, а також найближчі агломерації на контрольованих Україною територіях, були заселені в кінці 19 сторіччя, а потім протягом 20 сторіччя переважно як індустріальні території, тобто поселення навколо шахт та заводів. Міста планувалися для вирішення завдань промислового виробництва, а не людського розвитку. Транспортні магістралі в регіоні прокладалися не для людей, а для перевезення стратегічних вантажів.

Результатом такого розвитку стала вкрай низька мобільність населення, де більшість ніколи не виїздила за кордони області, міста, містечка, або навіть району.

В 2013 році в місті Костянтинівка Донецької області (75.000 населення) не зупинявся жоден пасажирський потяг, а в місті Слов’янську (115.000) останній тролейбус ходив о 19:00. В результаті для більшості населення регіону єдиним способом проведення вільного часу був перегляд телевізора.

В усіх регіонах, де працює проект УМШ, стан доріг і громадського транспорту також є жахливим і підживлює успадковану з совєцьких часів атомізацію суспільних відносин.

Стан соціальних комунікацій

В совєцькі часи переважно вертикальні канали соціальних комунікацій (як живі, так і електронні) створювалися та використовувалися для управлінських цілей (вчасно подати команду) та нав’язування способів автоматичної поведінки.

Для тих же цілей були штучно створені і підтримувані мережі, деякі з яких успішно дожили аж до 2013 року; зокрема, різноманітні ветеранські організації та клуби реконструкторів, як інваріант горизонтальних комунікацій. Рештки таких мереж зберіглися в бюджетних організаціях, які працюють з великими потоками людей, таких як житлово-комунальний сервіс, освіта та медицина. Такі мережі в 2014 році активно використовувалися РФ як для формування відповідної суспільної думки, так для поширення пліток, чуток та панічних настроїв.

Через такі канали комунікацій та мережі керівництву СССР, а пізніше і РФ, вдалося закріпити штучні соціальні норми, серед них– прийнятність та романтизація кримінальної поведінки; страждання в щоденному житті, як норма і чеснота, припустимість насильства в родині над жінками і дітьми («бъёт – значит любит»); прийнятність «лжи во спасение»; безальтернативність насильства, як засобу відстоювання власних інтересів; укорінення установок малозначущості індивіда та безвідповідальної поведінки; толерування жорстокого ставлення до тварин та людей з фізичними вадами.

З 2000х років пропаганда «русского мира» робить акцент на відновлення «традиційних» форм родини, сегрегації і взаємної дегуманізації статей.

Пов’язані з цими нормами моделі поведінки впроваджувалися і продовжують впроваджуватися на всьому російськомовному просторі через телесеріали, постановочні reality show, фільми, газети та книги.

Серед інших успіхів совєтів, а потім РФ по зміні масової свідомості були ерозія концепту громад і де-мотивація діалогових практик через забюрократизованість і заформалізованість суспільного життя. Були практично знищені засоби і механізми створення соціального капіталу в громадах.

Всі ці заходи спрямовані на руйнування найближчого кола спілкування людини шляхом зниження рівня довіри та здатності до колективних дій в суспільстві. В суспільстві з високим рівнем довіри людина отримує емоційний відпочинок і знімає стрес, через що підвищується здатність до раціонального мислення, зваженого аналізу зовнішніх впливів і конструктивної взаємодії з оточенням.

Пострадянська атомізація суспільства є явищем мало вивченим і слабо усвідомленим. З точки зору гіпотези соціального мозку Р.Данбара[4] це явище виглядає так:

Через руйнування складних, глибоко укорінених в культурі, соціальних структур і побудову нових –вульгаризованих, було порушено основний принцип, за яким відбувається соціальна взаємодія в великих групах (кластер «сильних зв’язків» – родина і найближче оточення, група емоційної підтримки; кластер «середньо-слабких зв’язків» – де взаємодія відбувається за принципом традицій, де поведінка іншої людини є добре передбачувана як через тривалий досвід спілкування, так і через звичаєве право; кластер «слабких зв’язків» – де взаємодія відбувається максимально раціонально і позаемоційно). Радянська, а потім і нав’язувана РФ соціальна кластеризація звелася до абсолютного превалювання середньо-слабких зв’язків над сильними, що призвело до майже повної деградації навичок конструктивних комунікацій з людьми «поза своїм кланом», які засадничо сприймаються як потенційно небезпечні і неприємні.

Це також спричинило катастрофічне падіння рівня суспільної емпатії, яка формується на культурі раціонального підходу до врахування взаємних здобутків і втрат.

До цього є дотичним феномен специфіки пострадянської корупційної економіки. Навички раціональної взаємодії з сторонніми людьми збереглися в радянський час в дуже спотвореному вигляді – переважно в кримінальних (в тому числі – совєцьких, партійних, комсомольських, профспілкових, правоохоронних) колах, які і стали основними бенефіціарами розподілу пострадянської спадщини.

За таких умов група «сильних зв’язків» також вимушено перебрала на себе функції «середньо-слабких зв’язків» (як додатковий інструмент гарантування інтересів людини за умови низької довіри в суспільстві), що призвело до інструменталізації родини і кола найближчих друзів, перетворило їх на сурогат фондів соціального страхування, а кумівство – на основну поведінкову практику.

Результатом цього стало суспільство, більше або менше, в залежності від регіону і типу поселення, атомізоване за специфічним пострадянським патерном, – суспільство вкрай дистресованих і невротизованих особистостей. Такі люди вкрай легко піддаються будь-яким інформаційним впливам ззовні і через те, що дистрес вкрай послаблює раціональне мислення, і за відсутності в них референтного кола, в якому зовнішня інформація може бути обговорена з раціональних позицій.

Концепт громади, як професійної, так і територіальної, базується на наявності референтних кіл такого роду в середовищі слабких зв’язків – точка зору людини з-поза кола середньо-слабких зв’язків за визначенням сприймається як менш значима, навіть маніпулятивна чи ворожа. Для Росії ця проблема набула, за даними Л. Гудкова, масштабів катастрофи вже на початку 2000х. Для України ця проблема є менш масштабною, хоча й досі дуже значимою. Втім, в Україні є багато випадків, коли вона долалася стихійно, природним чином. Ці випадки варто було б описати і проаналізувати їх в тому числі за формальними показниками для виявлення факторів, що сприяють нормалізації суспільних стосунків.

Українська мова  

Починаючи з середини 1960-х років відбувалося системне вичавлювання української мови з України, на всій території України, крім західних областей, була штучно розвинута залежність від російської мови та сформована уява про меншовартість та «штучність» української мови.

Серед системних чинників дискримінації української мови в загальній середній освіті слід виділити доплату учителям російської мови і літератури та можливість звільнення учнів від вивчення української мови з різних, переважно нераціональних причин.

На 2013 рік значна частина населення регіонів, де працює проект УМШ, практично не чула українську мову і роками не бачила україномовних текстів.

Домінування РФ в інформаційному просторі України

Вже після 2000 року керівництво РФ поставило собі за мету досягнення легкої керованості мас через сучасні комунікативні технології – повністю контрольовані і цензуровані телеканали, радіо, друковану продукцію (газети, журнали, книги).

В Україні в 2013 році фактично не існував ринок медіа, найбільш впливові медіа канали були монополізовані олігархами, наближеними до влади. В 2013 році практично весь медійний простір України був заповнений російськомовним продуктом, виробленим в РФ.

В 2013 році більшість користувачів інтернету в Україні користувалася сервісами, повністю контрольованими спецслужбами РФ (mail.ru, vkontakte, одноклассники, антивирус Касперского).

Vkontakte і досі є за замовчуванням основною соціальною мережею для школярів молодшого і середнього шкільного віку через більшу розповсюдженість там ігрових і субкультурних товариств для цих вікових категорій. Ігри, включно з вбудованими в Фейсбук, типово не мають української локалізації, або пропонують російську замість української.

Акустичне насильство

Одним з нових механізмів впливу на соціальну поведінку, впроваджених СССР та РФ стало аудіо насильство – постійна гучна музика в місцях масового транзиту людей – транспорті, магазинах, ринках та сфері обслуговування. Ця музика станом на 2013 рік в регіонах проекту була ледь не виключно виробництва РФ. Ця практика досі не усвідомлюється як ненормальна більшістю населення і продовжує відтворюється навіть на другий рік війни. Акустичне насильство створює стрес і унеможливлює природнє спілкування між людьми, посилює атомізацію. Ця тоталітарна практика походить з тюремних традицій.

Одним з результатів тривалого акустичного насильства стало те, що більшість населення регіонів проекту сприймають як норму крик, істеричні і гучні розмови, і не сприймають спокійну розмову, як таку, що варта уваги.

Масове розповсюдження телевізорів, які здатні відтворювати якісно звук і, зокрема, низькі частоти, дозволило використовувати акустичні ефекти для впливу на глядачів на нейробіологічному рівні і перетворило «зомбоящик» з метафори на реальність[5].  Активне використання акустичних ефектів в практиці російських теленовин та інших програм призвело до сталої істеризації глядачів та перебуванні їх в стані постійного страху перед якимись невідомими, але невідворотними негараздами.

Протягом зими-весни 2014 року в Харкові, Донецьку, Луганську та Сімферополі було зафіксовано використання на масових мітингах, організованих сепаратистами, інфразвуку за допомоги акустичних систем великого розміру. Окрім використання інфра-низьких частот, в медіа РФ широко використовуються «ефект 7-ї гармоніки» в діапазоні, до якого найбільш чутливе людське вухо (середніх частот).

Загальносвітовий контекст

Завдяки поширенню і вдосконаленню інформаційних технологій відбувається збільшення кількості інформації, яку щоденно споживає людина. Це спричиняє постійний стрес.

Зростає роль віртуальних соціальних мереж, які впроваджують нові комунікативні практики та автоматичні способи поведінки, які, зокрема, уможливлюють швидку реакцію на нову інформацію, в тому числі швидке розповсюдження панічних реакцій та настроїв.

Сучасний стан інформаційного і комунікаційного поля України

Станом на 2016 рік інформаційна війна РФ спрямована на остаточне знищення української ідентичності,  остаточної відмови України від західного цивілізаційного вибору та створення атмосфери тотальної недовіри всередині українського суспільства.

В Україні за останні два роки різко впав рівень довіри до вітчизняних медіа[6]. Низька якість медіа продукту в Україні не є новим феноменом, вона стала усвідомлюватися більшістю людей завдяки впровадженню і стрімкому поширенню нових засобів перевірки інформації (наприклад, практики спростування неправдивої інформації джерелами через соціальні мережі). В регіонах проекту довіра до місцевих медіа суттєво більша за довіру до центральних (в 2-3 рази).

Головні недоліки сучасних українських медіа,— це практики ланцюгових передруків інформації без перевірки джерел і достовірності; поширення емоцій і коментарів під виглядом новин та свідома дезінформація, переважно оплачена. Саме через такі медіа-практики ворожа пропаганда поширюється медіа в Україні.

Неякісні інформаційні продукти, які створюються шляхом таких практик, легко розпізнаються активними користувачами соціальних мереж, їх критика поширюється іншими медіа, що призводить до падіння довіри до медіа в цілому.

Два роки війни і постійних спростувань не змінили ці медіа практики, українські медіа не підвищили  здатність опиратися інформаційним атакам РФ. Більшість українських медіа демонстративно ігнорують стан війни з РФ, деякі навіть пояснюють це об’єктивністю, неупередженістю, зваженою подачею неупередженої інформації та подоланням «мови ворожнечі», чим підігрують російській інформаційній спецоперації з перетворення конфлікту на «внутрішній», за якого «сторони конфлікту» мають домовлятися між собою[7] .

У суспільстві в цілому, і серед активних громадян зокрема, хронічним є невміння домовлятися, співпрацювати, формувати і формулювати індивідуальні та групові цілі і спільно працювати для їхнього досягнення.

В українському суспільстві в цілому відсутній спільний словник термінів, якими описується поточний стан суспільства, стан країни та її місця в світі. Відсутнє спільне розуміння таких базових і часто вживаних термінів як «безпека», «корупція», «демократія», «права людини», «дискримінація», тощо. Досі суспільство не має спільної думки про те, перебуває Україна в стані війни чи ні. Розмова про ці терміни як з боку влади, так і з боку активної частини суспільства йде у форматі презентації або маніпуляції, а не у форматі діалогу.

В українському суспільстві зростає рівень агресії, постійно підвищується рівень сприйняття насильства, як  єдиного засобу надійного та ефективного вирішення конфліктів. Зростає публічне невдоволення серед активної частини суспільства діями та бездіяльністю державної влади стосовно здійснення структурних реформ та захисту національних інтересів України від агресії РФ. Частково цей стан обумовлений об’єктивними проблемами, а частково є наслідком вдалих диверсійних операцій інформаційної війни РФ.

Більшість людей в регіонах проекту перебувають в стані постійного стресу, викликаного як об’єктивними факторами – страхом перед військовими діями, бідністю, загрозою втрати роботи, поганою якістю доріг, епідемічними хворобами, так і «зрадою», «загрозами», штучно роздмуханими через медіа, в тому числі вигаданими в РФ.

При тому в регіонах проекту спостерігаються і позитивні тенденції.

  • Збільшується готовність до волонтерської роботи
  • Збільшується довіра до волонтерів, громадських організацій і війська
  • Збільшується підтримка євроінтеграції та вступу України до НАТО
  • Підвищується лояльність і симпатія до України як держави при низькій лояльності до конкретної, уособленої влади.
  • Суттєво збільшується кількість людей, які вважають себе громадянами України і готові виконувати громадянські обов’язки та захищати громадянські права.
  • Зменшується кількість людей, які асоціюють себе зі штучними та нав’язаними регіональними ідентичностями.
  • Суттєво зменшується публічні прояви лояльності і симпатій до РФ і «русского мира».

В підсумку можна сказати, що жодної цілі, яку ставить собі за мету РФ в інформаційній війні, їм досягти повністю не вдалося ніде, окрім Криму. «Русский мир» в Україні не прижився. Однак це не значить, що загроза зникла. РФ буде намагатися поширити «русский мир» (у рафінованому варіанті чи у вигляді «малоросійства») на всі регіони України, де тільки зможе.

Варіанти подальшого розвитку України

Негативні

«Дострокові вибори» в Верховну Раду в 2017-2018 роках. Результат – збільшення числа агентів РФ в ВР. Відновлення впливу РФ в інформаційному просторі та уряді, війську, спецслужбах. Загроза масових насильницьких акцій.

«Нібимайдан» – чергова спроба інспірованого РФ симулякру масового протесту, який має на меті  фізичне знищення державних інституцій та створення паралельних органів влади.

Ці сценарії просуваються і з великою ймовірністю будуть далі просуватися спецслужбами РФ через інформаційні і не тільки провокації.

«Болото триває далі» – нічого не змінюється з тенденцією до погіршення ситуації. В результаті на чергових виборах в ВР реалізується частково сценарій «дострокові вибори»

Цей сценарій в інформаційному полі представлений як у вигляді спецоперацій, так і природньої реакції українського суспільства через невідповідність очікувань реальності. Дуже важливо розрізняти спецоперації ворога від природньої реакції людей.

Позитивні

Суттєве зменшується кількість мешканців України, які не беруть участь в політичному і громадському житті. Зростає правосвідомість та громадянська активність громадян.

Зростає економічна активність громадян.

Громадянське суспільство поступово стає політичним гравцем, воно створює нові інституції, в тому числі – політичні.

Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів розпочата реформа системи влади, яку помічають і позитивно оцінюють громадяни України.

Ознакою інформаційних спецоперацій ворога будуть спроби дискредитувати такі зміни.

Стратегії трансформації і попередження конфліктів

Для того, щоби позитивні сценарії розвитку реалізувалися, треба докласти системних зусиль з розробки та впровадження нової інформаційної та комунікаційної політики, що відповідає викликам часу.

Її головною метою має стати консенсусне сприйняття громадянами України збільшення рівня внутрішньої і зовнішньої безпеки, та підвищення рівня довіри в українському суспільстві.

Безпека і довіра

В українському суспільстві існують два протилежних сприйняття сенсу поняття «безпека» [8].

  1. Внутрішній стан (переважно україномовні, білінгви та молоді люди) – «безпека»
  2. Стан зовнішнього контролю (переважно російськомовні та старші люди) – «безопасность»

Перша категорія людей переважно готова брати участь в підтриманні безпеки. Друга категорія чекає на появу «контролюючої інстанції» для передачі їй обов’язку по забезпеченню власної безпеки (себто «безопасности»  – відсутності «опасности»).

Велика кількість волонтерів і добровольців, які забезпечували і забезпечують зовнішню безпеку України мусять бути залучені для підтримки внутрішньої безпеки. Для цього в суспільстві варто започаткувати дискусію про критерії оцінки безпеки, про способи і критерії оцінки загроз, про те, яким чином волонтери та добровольці, а також пересічні громадяни можуть реально, на законних підставах та ефективно співпрацювати з МО, МВС та СБУ.

В суспільстві спостерігається розуміння комфорту, як якості безпеки. Відчуття комфорту знижує рівень стресу і підвищує довіру та емпатію. Важливо, щоби комфорт, як критерій оцінки безпеки, включав в себе розуміння колективної безпеки і був надалі пов’язаний з політичними правами громадян і концепцією національної безпеки України.

Транспортні комунікації

Наші і не тільки наші дослідження показують, що першим фактором небезпеки, який усвідомлюють громадяни, це – стан доріг. Тому покращення стану всіх типів доріг як в населених пунктах, так і між ними, є пріоритетним для покращення суспільних комунікацій, рівня безпеки і є головною передумовою підвищення мобільності населення, без якої не може зрости рівень довіри в суспільстві. Важливо прокладати нові дороги і маршрути, які зроблять можливим збільшення туристичних, розважальних, сімейних і трудових поїздок передовсім — молоді.

УМШ долучилася до відновлення залізничного пасажирського руху до Маріуполя, який був відсутній півроку в 2014-2015 роках. Сам факт цього відновлення суттєво вплинув на рівень соціального оптимізму в місті навіть при тому, що в півмільйонне місто досі ходять два потяги.

Як протилежний приклад можна навести село Трьохізбенка в прифронтовій зоні Луганської області, де одна частина села не спілкується з іншою через відсутність дороги, і в двох частинах села сформувалися різні уявлення про те, хто веде війну проти кого і хто кого обстрілює.

Прямі людські контакти є єдиним надійним способом запобігання ворожим інформаційним впливам. Без покращення стану доріг і відновлення зруйнованих в 2014 році внаслідок військових дій мостів неможливо підвищити ні безпеку, ні довіру.

Варто спрямувати протестні настрої активної частини громадян в контроль за якістю і вартістю ремонтних робіт, а також пошуки внутрішніх і зовнішніх джерел їх фінансування.

Критичним також є покриття швидким інтернетом в регіонах проекту та створення інфрастуктури для малої авіації (вертолітної, легких літаків та дельтапланів), що необхідно для попередження кризових ситуацій та швидкого реагування на загрози різного характеру, включно з техногенними та екологічними (найбільші проблеми в регіоні з водопостачанням та теплоцентралями, що має бути швидко диверсифіковано). Створення таких можливостей для покращення комунікацій можуть стати темами спільної діяльності місцевих громад і влади різних рівнів.

Акустичне насильство

Ця безпекова проблема, що недостатньо усвідомлюється суспільством. В містах, де проживають багато переселенців, і які є транзитними для військових (наприклад, у Харкові) на вимогу суспільства заборонені фейерверки і заборона, переважно, дотримується добровільно.

В деяких містах групами урбаністів і активістів вже ставиться питання про створення політик акустичної безпеки, про заборону гучної музики або взагалі музики в публічних містах. Укрзалізниця під впливом громадян заборонила використовувати аудіосистеми в потягах для будь яких звуків, крім аварійних оголошень.

Потрібно започаткувати розробку державної політики регулювання акустичних впливів. Суттєве зниження акустичного впливу на людей потрібно для того, щоб люди почувалися затишніше, звикали до можливості говорити тихо і спокійно. Люди, які живуть в комфортному акустичному середовищі, самі починають помічати істеричний і надгучний тон російських медіа і стають здатними усвідомлювати такі практики, як ненормальні. Це створює природній психологічний кордон для російської пропаганди.

Така політика має включати санкції за використання над-гучної музики та інших акустичних ефектів, які шкодять фізичному та психічному здоров’ю людей,  в публічному просторі. Зміст і регуляторні функції такої політики можуть стати предметом діяльності активного населення, в таку діяльність можуть долучитися професійні музиканти. Результати впровадження такої політики будуть усвідомлені громадянами дуже швидко і сприйняті схвально. Це та реформа, що не потребує великих коштів, але неодмінно дасть великий суспільний ефект.

Основний чинний нормативний акт щодо захисту від шуму прийнято в 1984[9]. Його основні системні недоліки:

  • Він нормує захист від шуму тільки для житлових приміщень і громадських споруд;
  • Він не враховує практики споживання звукових та аудіовізуальних продуктів, що склались після 1984 року, зокрема використання звукових систем в публічному просторі та транспортних засобах;
  • Він не встановлює науково обґрунтовані норми захисту від шуму на виробництві;
  • Він не встановлює в явному вигляді відповідальність за порушення норм захисту та реально виконувану процедуру фіксації факту порушення.

Використання інфра-низьких частот з метою створення панічних настроїв вперше науково документовано в досліді Г.Гельмгольца (1863). Але тільки частина спектру викликає шкідливий для споживача ефект. Однак довести наявність шкідливих для психіки споживача складових в медійних продуктах цілком реально. Досить відібрати взірці та провести аналіз за метрологічно коректною процедурою. І вже тоді, встановивши ознаки шкідливості та маючи формальну процедуру встановлення їх наявності, можна вводити санкції за поширення відповідного продукту. Також слід унормувати граничні норми використання середніх частот звукового діапазону, до яких найбільш чутливе людське вухо.

До Кодексу України про Адміністративні Правопорушення слід ввести новації щодо посилення відповідальності за відповідні правопорушення.

Серйозною проблемою, що перешкоджає контролю за якістю медійної продукції, є монополізм на медійному ринку, про що свідчать оприлюднені дані про структуру власності провідних медіа в Україні. Кількість осіб, що ухвалюють рішення про придатність певного продукту для поширення є обмеженою; вони переважно не мають відповідну кваліфікацію. Інтереси власника та його менеджерів часто протирічать інтересам споживача. Фінансові результати діяльності медіа лише частково залежать від вдоволеності цільових груп. Процедура визначення рейтингів містить суттєві елементи маніпуляції.

Громадяни і безпекові структури

Попри великий рівень довіри до війська в цілому по Україні і в регіонах проекту зокрема, ця довіра часто виявляється абстрактною в спілкуванні військових з населенням прифронтових територій. В рамках УМШ створено кілька успішних моделей діалогу та взаємодії військових з цивільними, які можуть бути поширені інституційно як на рівні центральних безпекових відомств, так і на рівні місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій. Громадські організації мають отримати державне замовлення та зовнішнє фінансування на поширення таких практик.

В рамках УМШ розпочато вироблення стратегій включення громадян в підтримку безпеки в своїх територіальних громадах. Зокрема, апробовані громадські мережі для оперативного збору інформації про терористичну діяльність та практики впровадження і популяризації європейських стандартів суспільної безпеки.

В Краматорську і Сєвєродонецьку за підтримки УМШ реалізовані успішні практики прямої комунікації представників військового командування з активними громадянами, які суттєво підвищили лояльність громадян до військових.

Пряме особисте кваліфіковане спілкування військових з громадянами є найкращим засобом проти ворожої пропаганди.

Для підвищення довіри до військового керівництва варто запозичити ізраїльський досвід пост-аналізу резонансних військових операцій[10].

Доконечно важливим виглядає затвердження Верховною Радою України розроблених у рамках УМШ та переданих Апарату РНБОУ законопроектів «Про демократичний цивільний контроль над сектором безпеки і оборони держави» та «Про Генерального інспектора Верховної Ради України з питань контролю за діяльністю у Секторі безпеки і оборони держави».

Кібербезпека

Рівень усвідомлення загроз втручання РФ у всі види пристроїв, підключених до інтернету, в суспільстві досі не є адекватним. Державні інституції не ведуть роз’яснювальну роботу навіть для державних службовців про загрози безпеки, пов’язані з користуванням російськими інтернет сервісами, максимум розсилають вказівки не користуватися певними сервісами на роботі і не перевіряють їх виконання.

Російська кібератака в середині липня 2015 року на акаунти членів українського уряду та українських дипломатів свідчить про вкрай неефективні заходи з убезпечення від зовнішніх впливів[11] .

Навіть кібератака на електростанції України 23 грудня 2015 року, яка на кілька годин позбавила струму 220000 споживачів, викликала більше резонансу в зарубіжних медіа, ніж у вітчизняних і практично не коментувалася владою. Громадяни і навіть військові досі користуються сервісами, які повністю контролюються ФСБ, в тому числі для комунікацій, зміст яких може бути використаний і очевидно використовується ворогом для завдання суттєвої шкоди національній безпеці.

Громадяни України масово не розуміють, що вони передають до ФСБ вразливі дані, як і не усвідомлюють,  яким чином ці дані будуть використані. Дворічний досвід читання лекцій на цю тему показує, що точкові ефективні впливи на сотні і навіть тисячі людей, не змінюють загальну ситуацію.

Тема кібербезпеки має стати пріоритетом публічної політики уряду. Без постійних телевізійних програм, які б в популярній формі пояснювали людям, як перейти з mail.ru на безпечні сервіси, як змінити vkontake на інші соціальні мережі, як замінити антивірус Касперського на антивірусні програми доброчесних виробників, Україна залишатиметься під загрозою масштабних кібератак. Також потрібна системна робота безпекових відомств з продавцями комп’ютерної та іншої електронної техніки по недопущенню до продажу техніки з встановленою продукцією виробників і власників з РФ.

Не усвідомлення реалій війни залишається величезною проблемою в українському суспільстві і особливо важко це усвідомлення проходить в сфері інтернет послуг.

Необхідно розробити курси введення в кібербезпеку для шкільної освіти з першого класу, оскільки діти вже користуються комунікаційною технікою з першим років життя.

Суспільні комунікації

Невміння домовлятися про спільні цілі і спільну діяльність сприймається, а часто і усвідомлюється як проблема більшістю активних громадян, чому значною мірою сприяє не так усвідомлення власних проблем, як спостереження за політиками в Києві. Дуже важливо сприяти в Україні створенню передумов для виникнення ефективних практик суспільного діалогу.

Практичні результати діяльності випускників Школи Соціальних Посередників 2015-2016 років показують, що в суспільстві є величезний запит на їх роботу. Люди усвідомлюють важливість їх роботи для підтримки миру в громадах. Ми продовжуватимемо школу і зусилля з інституалізації професії. В рамках ШСП ми вже почали готувати переговорників для майбутньої реінтеграції окупованих територій, оскільки тоді напевно повстане питання інтеграції мешканців тих територій і жертв війни в місцеві громади і українське суспільство.

Необхідні системні зусилля з створення публічних  просторів для переговорів як інституту. Поки такі переговорні простори існують тільки в бізнесі і переважно недоступні для суспільних потреб, або не є придатними для цих цілей. Переговорні простори мають стати частиною публічних просторів. Про окреслення поняття публічних просторів і практик їх функціонування йдеться в інший стратегії.

Головна особливість конструкції переговорних просторів це те, що люди мають почувати себе в них рівно і однаково комфортно.

Для практичного створення нових комунікаційних практик ми розробили діалоговий проект, який має на меті знайти оптимальні практики широкої громадської дискусії, яка може привести до сталих змін в українському суспльстві. Для прикладу, ми спробуємо перевірити, чи можливо замінити в загальному вжитку термін СМТ (селище міського типу) на Містечко, а також актуалізувати необхідність спрощення мови законів до загальнозрозумілого рівня.

Українська мова

Керівництво РФ декларує, що вважає своїми підзахисними все російськомовне населення незалежно від місця проживання і громадянства. Цей підхід найбільш ймовірно не зміниться зі зміною керівництва РФ чи будь якими змінами в РФ. Єдиний спосіб створити інформаційний і цивілізаційний кордон з РФ – це змінити домінуючу мову комунікацій по всій території України. Без створення такого кордону Україна буде постійно під загрозою інформаційних диверсій РФ.

В Україні необхідно швидко розробити і впровадити в життя програму переходу всього публічного життя апріорі на українську мову – це значить, що всі державні службовці, всі публічні представники держави мають звертатися до людей автоматично українською мовою, а далі у відповідності до обставин продовжувати спілкування або українською, або іншою мовою. При тому форма звернення має бути модерною, ввічливою та привабливою для людей. Починати таку практику варто з блокпостів, прикордонників і патрульної поліції. Це не складніше, ніж навчити працівників МакДональдсу, і для цього потрібні тільки відомчі інструкції та наказ начальника.

Міністерству оборони України і Міністерству внутрішніх справ України варто прийняти відомчі нормативні акти, які б визначали українську мову мовою by default спілкування військовослужбовців та інших співробітників з іншими особами та передбачити дієві механізми контроля за їх виконанням.

Загальна стратегія впровадження української мови в суспільстві має стати предметом серйозної експертної дискусії з залученням закордонних спеціалістів з білінгвізму та з країн, де відбувалися подібні переходи (Чехія початку 20 сторіччя, Хорватія кінця 20 сторіччя). Оскільки такий перехід є дуже важким та відповідальним кроком щодо зміни формату масових комунікацій, то його не можна вести без залучення фахівців та підтримки суспільства. Українізація виключно силами активістів та чиновників може створити потужній конфлікт в суспільстві.

З термінових заходів треба заборонити практику двомовних ведучих на українських телеканалах, як таку, що безумовно підсилює стрес, істерику та невпевненість [12]

Необхідно також розробити нові державні стандарти дорожніх вказівників двома мовами – українською та англійською.

Цікаво, що в Беларусі з державного і не опозиційного наукового середовища вже пропонують ухвалити державну програму підтримки беларуської мови, як безпекову стратегію[13].

Медіа

В Україні має з’явитися вільний ринок медіа всіх типів. Це питання національної безпеки. Створення публічних, громадських телерадіокампаній не буде успішним, якщо вони не конкуруватимуть з якісними комерційними медіа.

На час війни українське телебачення треба змусити виконувати державницьку та суспільно-корисну функцію шляхом надання каналам, які виконують таку функцію, державних преференції. Визначення конкретних цілей такої діяльності має стати предметом зусиль РНБО. Продовжувати робити вигляд, що війни і агресії РФ нема просто неможливо з точки зору безпеки України, така страусяча  позиція призведе до найгірших наслідків.  Треба впроваджувати через медіа понятійний апарат «мови війни» і демотивувати українських журналістів від спроб показати війну РФ проти України виключно внутрішнім конфліктом, громадянською війною або «змовою олігархів». Миротворчістю не є уникнення називання ворога ворогом, натомість чітке визначення сторін конфлікту: хто є ворогом, а хто союзником. Встановлення такого кордону має стати предметом державної політики.

Саме з теми «мови опису війни» (language of war) варто розпочати широку суспільну дискусію про критерії оцінки якості медіа, яких просто немає в нашому суспільстві.

Для покращення якості медіа, як запобіжника інформаційним диверсіям, потрібно стимулювати – зменшення числа станцій передачі інформації від джерела до адресата (каскадні передруки), відділення інформації від коментарів та чітке маркування першоджерела інформації. Потрібно впровадити практику маркування всіх інформаційних продуктів, створених в РФ.

Концепція і практика «об’єктивної журналістики», яка бореться з «мовою ненависті» під час війни є неприйнятною. Діяльність «медіа-експертів», які намагаються впровадити в суспільство термінологію, яка заперечує наявність війни і ворогів, повинна стати постійним об’єктом уваги безпекових відомств, особливо на предмет виявлення замовників такої діяльності.

До Кодексу України про адміністративні правопорушення мають бути внесені зміни щодо встановлення юридичної відповідальності за порушення встановленого законом порядку інформування про терористичні акти (ст.17 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

Потрібне державне стимулювання ринку вітчизняного розважальних продуктів, як інформаційних, так і «живих», а також прискорене включення в європейський і світовий розважальний простір. Розважальний продукт, вироблений в РФ, треба замінити продуктами всіх без виключення інших сусідніх країн, а також індійським і латиноамериканським. Для цього варто запровадити економічні санкції на будь-який медіа продукт, виготовлений в РФ, як продовження практики економічних санкцій, яка вже діє. Інформаційний аспект може не показуватися, як основний, але де-факто будуть потужні обидва – і економічний ефект, і інформаційний.

Програма де-РФізації розважального і інформаційного простору має бути розроблена і впроваджена за зразком програми декомунізації, але з урахуванням досвіду її впровадження.

Авторське право

Україну намагаються примусити для запровадження надзвичайно жорстких стандартів захисту авторського права – насамперед це йде з США, бо більшість власників прав є звідти.

Витискання західних фільмів та музики залишає простір для російських, тому є шкідливим і з цієї точки зору. Український уряд повинен зважати на це зокрема і взагалі на інтерес українського суспільства (в якому практично нема власників прав, зате є користувачі творів, охоронюваних авторським правом), а не бездумно впроваджувати стандарти охорони авторських прав, які йому нав’язують ззовні.

Режим охорони авторських прав має бути балансом інтересів українських користувачів та українських власників прав з врахуванням зобов’язань України за міжнародними договорами (які часто скромніші, ніж ті вимоги, які висувають Україні, і які наші урядовці бездумно готові підтримувати під гаслами вселенської прогресивності) і врахуванням реалій інформаційної безпеки. Сьогодні РФ нам віддає свій продукт за гроші, але завтра готова буде робити це й безплатно – їй це буде вигідно стратегічно.

Колективні практики

Брак просторів і практик живого колективного спілкування відчувається як проблема у всіх містах проекту. В новостворених публічних просторах можна впроваджувати нові практики колективного спілкування, в тому числі такі, що були вже апробовані в рамках проекту УМШ. Це:

Розмовні клуби (українська, кримсько-татарська, польська, англійська мови) для дорослих, в тому числі з елементами рукоділля для розвитку дрібної моторики, що є перевіреною антистресовою практикою (наприклад – лялька-мотанка, вишивка, малювання, ліпка).

Кіноклуби – колективний перегляд і обговорення фільмів, як правило соціальної тематики, в тому числі іноземними мовами. Особливо добре сприймаються фільми про історію реформ в різних країнах, історію миротворчості і боротьби за людські права, біографічні фільми про «агентів змін». УМШ створена вже власна фільмотека, серед них цикл фільмів «Жінки-миротвориці», які викликають жваве обговорення.

Свята творчості – інтеграційні заходи для дітей різного віку та дорослих з елементами ручної творчості і інтерактивних лекцій та забав – «Країна руками дітей».

Впровадження практик колективного співу і виконання музики – різні формати для різних вікових категорій.

Перспективним напрямком є створення кафе-бібліотек, як прикладів соціального підприємництва.

До створення і поширення таких нових комунікаційних практик варто залучати ITшників та бізнес. Подібні практики мають охоплювати всі вікові категорії населення і створюватися як для окремих вікових категорій, так і для людей всіх вікових категорій.

Потреби в навчанні

Для впровадження описаних вище стратегій потрібно:

Вчити людей розуміти свої інформаційні потреби і шляхи їх задоволення, розділяти приватне, виробниче і громадське життя, усвідомлювати соціальні ролі, виховувати культуру приватності.

Розробити і в перспективі впровадити курси інформаційної культури у формальній освіті (в вищий, середній і початковій), які мають включати в себе серед іншого:  джерелознавство, статистичні методи обробки інформаційних потоків, правила наукової дискусії, введення в поведінкову економіку і філософію відкритого суспільства.

Із залученням фахівців з країн ЄС розробити курси кібербезпеки для різних категорій населення – від дітей до держслужбовців і пенсіонерів.

Курси провідників (guides, гіди, екскурсоводи) – для поширення інформації про зміни в локальних громадах і підживлення внутрішнього туризму. Такі провідники, як правило, формують величезні мережі спілкування і дізнаються про події в місті першими. Вони можуть стати частиною мереж громадської безпеки для раннього попередження конфліктів та боротьби з чутками.

Школи діалогів, аргументації та публічної презентації для покращення якості публічних комунікацій та поширення діалогових практик, як фактору попередження та мирної трансформації конфліктів.

Класифікація цільової аудиторії

На кого варто спрямувати зусилля в імплементації запропонованих змін.

Не треба активізувати і просвіщати ВСІХ людей, треба пріоритезувати впливи. Не будь яка громадянська активність є корисною і має заохочуватися суспільством та державою.

Люди, які не беруть участь в громадському житті, в умовах сучасної України є фактором стабільності. Їм не треба «промивати мізки», не треба «зомбувати» або «перезомбовувати», не треба робити об’єктом пропаганди, а тільки м’яко коригувати поведінку в бік підвищення лояльності до Української Держави, до Європейських цінностей. При цьому їхні погляди не мають бути метою коригування, а тільки публічна поведінка.

Дослідження, проведене в рамках УМШ[14], зафіксувало, що така позиція справедлива для усіх локацій, крім Одеси, де залучення до громадської роботи, особливо політично нейтральної (зоозахист, захист паркових зон і пам’яток історії, базарний контроль, тощо) сильно корельоване з переглядом «ватного» світогляду на користь якщо не проукраїнського, то як мінімум проєвропейського. Тобто, коригувати поведінку тут можна не тільки в бік підвищення лояльності, але й в бік підвищення комфортності безпосереднього оточуючого середовища, і це —спрацює!

Принцип fake it till you make it (прикидайся поки не досягнеш) працює при великих суспільних змінах. Люди спочатку проспівають раз 50 гімн України, а потім почнуть думати про ті слова, які вони співають. Це стосується всіх комунікативних практик. Головне – це уникнути тоталітарних і авторитарних практик при впровадженні нових змістів і протоколів комунікації. Застосування ж автократичних методів при тому є можливим.

Обов’язково треба працювати уважно з протестним потенціалом, і спрямовувати протестну енергію і питомо український тип поведінки «всруся та не скорюся» в бік вирішення проблем локальних громад, де можливі відносно швидкі та видимі зміни, а результати активності можна відчути і показати іншим людям.

Головні групи для роботи це:

  1. Працівники безпекових відомств, військові, державні чиновники, працівники місцевого самоврядування, конкретно ті:
    1. Хто безпосередньо працює з людьми
    2. Хто ухвалює рішення або на них впливає
    3. Хто розносить чутки
  2. Бюджетники – освіта, медицина, комунальники, особливо керівники підрозділів.
  3. Лідери громадських організацій, волонтери, активісти процесів самоорганізації в локальних громадах.
  4. Власники, менеджери і редактори медіа.

Над рамковою стратегію працювали  – Наталія Зубар (керівник розробки), Віктор Гарбар, Олександр Северин (кандидат юридичних наук), Олена Сирінська, Сергій Петров, Віталій Овчаренко (кандидат історичних наук), Ігор Дубровський (кандидат соціологічних наук), Ольга Малишева, Віктор Пушкар (кандидат психологічних наук) – всі ГО ІЦ «Майдан Моніторинг», Галина Усатенко (кандидат філологічних наук) – Фонд Європа ХХІ.

Цей документ є результатом діяльності проекту Українська Миротворча Школа.

Використані джерела

[1]Russians see Ukraine as an illegitimate state  https://www.washingtonpost.com/blogs/monkey-cage/wp/2015/05/20/russians-see-ukraine-as-an-illegitimate-state/

[2] Дослідження в рамках УМШ – Соціальний капітал в 26 містах проекту УМШ (готується до публікації)

[3] В’ятрович: мер Полтави може постати перед судом за спротив декомунізації http://www.radiosvoboda.org/content/article/27576145.html

[4] The social brain hypothesis and its implications for social evolution. Dunbar RI http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/19575315

[5] Ольга Малишева. “І хутко влив до вух його отруту…” https://maidan.org.ua/2014/06/olha-malysheva-i-hutko-vlyv-do-vuh-joho-otrutu/

[6] Рейтинг довіри до ЗМІ: чому вниз? http://osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/reyting_doviri_do_zmi_chomu_vniz/

[7] Сергій Петров: Масові блокування у твіттері – початок рашистської спецоперації «Єдіний народ»  https://maidan.org.ua/2016/01/serhij-petrov-masovi-blokuvannya-u-tvitteri-pochatok-rashystskoji-spetsoperatsiji-edinyj-narod/

[8] Безпека російською мовою – місія неможлива?! https://maidan.org.ua/2015/12/bezpeka-rosijskoyu-movoyu-misiya-nemozhlyva/

[9] САНИТАРНЫЕ НОРМЫ допустимого шума в помещениях жилых и общественных зданий и на территории жилой застройки. Органи влади СРСР; Норми від 03.08.1984 № 3077-84 http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v7_84400-84

[10] Ізраїльський досвід висвітлення війни: цензура на відзняте відео, повідомляти про втрати заборонено http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/58904/

[11] А ми казали! Росія продовжуватиме активну інформаційну війну проти України https://maidan.org.ua/2015/07/a-my-kazaly-rosiya-prodovzhuvatyme-aktyvnu-informatsijnu-vijnu-proty-ukrajiny/

[12] Юрій Шевчук: Мовна шизофренія – нова, потужна форма русифікації http://zik.ua/news/2015/07/08/yuriy_shevchuk_movna_shyzofreniya__nova_potuzhna_forma_rusyfikatsii_605587

[13]Профессор Академии МВД: В Беларуси необходимо принять госпрограмму поддержки белорусского языка  http://ej.by/news/culture/2016/05/06/professor-akademii-mvd-v-belarusi-neobhodimo-prinyat-gosprogrammu.html

[14] Стратегії трансформації і превенції прикордонних конфліктів в Україні. Збірка аналітичних матеріалів. 2014-2015, c.50-133 http://peace.in.ua/stratehiji-transformatsiji-i-preventsiji-prykordonnyh-konfliktiv-v-ukrajini-zbirka-analitychnyh-materialiv-2014-2015/

About Nataliya Zubar 2354 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair

1 Comment

  1. Додаткові матеріали
    http://carnegie.ru/commentary/2016/07/05/ru-63999/j2r4
    Дырка от этики. Что не так с российской системой ценностей

    https://meduza.io/news/2016/07/04/rpts-nazvala-zapret-bit-detey-v-semie-narusheniem-svyaschennogo-pisaniya
    РПЦ назвала запрет бить детей в семье нарушением священного писания

    “If He Beats You, It Means He Loves You”
    https://themoscowtimes.com/articles/if-he-beats-you-it-means-he-loves-you-54866

    Умеренные физические наказания детей не должно считаться побоями, уверены в патриаршей комиссии
    http://www.interfax-religion.ru/?act=news&div=64383

    Fury at Russian move to soften domestic violence law
    https://www.theguardian.com/world/2017/jan/19/russian-soften-domestic-violence-law-decriminalise-womens-rights?CMP=share_btn_tw

    О потерянном рабстве и рыночной свободе Протоиерей Алексий Чаплин
    http://www.blagogon.ru/digest/737/

    Sonic attacks in Cuba hit more diplomats than earlier reported, officials say
    http://edition.cnn.com/2017/08/20/politics/havana-sonic-attacks/index.html

    Doctors find brain abnormalities in victims of Cuba mystery
    https://apnews.com/bbed1d7f6f1a4320a7e60abfdce67d4d

Comments are closed.