Петро Стецюк: Окрема думка стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Стецюка П.Б. стосовно  Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України  щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та                                сільських, селищних, міських голів“

 

Суб’єкт права  на  конституційне  подання  –  48  народних депутатів України – звернувся до Конституційного Суду України  з клопотанням  „дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України та абзацу першого частини другої статті 14 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ стосовно  того, чи передбачають вказані положення, що після набрання чинності Законом України від 1 лютого 2011 року № 2952-VІ чергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів повинні відбуватися одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах, тобто в останню неділю жовтня 2015 року“ (стор. 8 конституційного подання).

У Рішенні від  29 травня 2013 року  № 2-рп/2013  (далі  – Рішення) Конституційний  Суд  України зазначив: „В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ від 10 липня 2010 року № 2487–VI слід розуміти так, що наступні після набрання чинності Законом України „Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ від 1 лютого 2011 року № 2952–VІ усі чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року“ (пункт 1 резолютивної частини).

Згідно зі статтею 64 Закону України „Про  Конституційний Суд України“ вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно Рішення.

1. Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України, відповідно до статті 93 Закону України „Про Конституційний Суд України“, є практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України. Тому однією з обов’язкових вимог до конституційного подання є наведення (зазначення) в ньому правового обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні Конституції України та законів України (пункт 4 частини другої статті 39 Закону України „Про Конституційний Суд України“). Крім того, суб’єкт права на конституційне подання має чітко визначити предмет тлумачення, оскільки невизначеність останнього „унеможливлює здійснення офіційної інтерпретації статей Конституції та законів України“ (Ухвала Конституційного Суду України від  2 вересня 2009 року № 47-у/2009).

Однак ні правового обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні Конституції України та законів України, ні чіткого визначення предмета тлумачення конституційне подання не містить. Автори клопотання акцентували на неоднозначному розумінні „підстав призначення та проведення чергових місцевих виборів „…“ політичними силами, представленими у Верховній Раді України сьомого скликання“ (стор.7 конституційного подання), що таким правовим обґрунтуванням, очевидно, вважатися не може. Отже, підстав для відкриття конституційного провадження у цій справі не було.[1]

У той же час аналіз діяльності Конституційного Суду України за останні роки свідчить про випадки безпідставної, як на наш погляд, відмови у відкритті конституційних проваджень у цілій низці інших справ. Так, зокрема, Конституційний Суд України відмовив у відкритті конституційних проваджень за всіма без винятку конституційними зверненнями та конституційними поданнями щодо офіційного тлумачення чи перевірки на предмет конституційності положень Закону України „Про засади державної мовної політики“.[2]

Все це разом, як вбачається, не зовсім відповідає конституційним  приписам, за якими Конституційний Суд України є тільки органом конституційної юрисдикції в Україні (частина перша статті 147), зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19), а також законодавчому положенню про те, що завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України (стаття 2 Закону України „Про Конституційний Суд України“).

2. Відкривши все ж таки конституційне провадження у цій справі, Конституційний Суд України, приймаючи Рішення, на нашу думку, припустився декількох серйозних помилок, у тому числі і методологічного характеру.

Так, зазначивши в пункті 1 резолютивної частини Рішення, що „наступні після набрання чинності Законом України „Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ від 1 лютого 2011 року № 2952–VІ усі чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів, обраних на чергових або позачергових (виділення моє – П.С.) виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року“, Конституційний Суд України мав би завершити речення словами „крім рад та голів, конституційний строк повноважень яких закінчився“.

            Відсутність саме такого завершення пункту 1 резолютивної частини Рішення, а також викладена Конституційним Судом України позиція‚ за якою „продовження (виділення моє – П.С.) або скорочення строків повноважень органів місцевого самоврядування, обраних на позачергових виборах, є тимчасовим заходом, спрямованим на реалізацію механізму одночасного проведення усіх чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, що не перешкоджає реалізації конституційного права громадян брати участь в управлінні державними справами“ (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення), без урахування змісту частини третьої статті 83 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради України Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“[3], може спричинити виникнення помилкової думки про те, що Конституційний Суд України нібито допускає можливість функціонування місцевих рад та сільських, селищних, міських голів після закінчення конституційних строків їхніх повноважень інакше, ніж на підставі закону.

Насправді ж у Рішенні, вкотре привернувши увагу до тих конституційних приписів, які закріплюють демократичний характер сучасної Української держави  (пункт 2 мотивувальної частини), єдиний орган конституційної юрисдикції чітко зазначив, що „за  Конституцією України строк повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, депутати яких обрані на чергових виборах, становить п’ять років (частина  перша статті 136, частина перша статті 141); строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п’ять років (частина друга статті 141). Цим строком (п’ять років) означена періодичність проведення чергових виборів до органів місцевого самоврядування“ (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини). Звідси випливає, що граничною (верхньою) межею строку повноважень місцевих рад та  сільського, селищного, міського голови є п’ять років і ніхто, крім самого конституцієдавця, змінити цю норму не може.

За таких обставин продовження строку повноважень місцевих рад та сільських, селищних, міських голів понад конституційно встановлену граничну (верхню) межу інакше‚ ніж шляхом внесення змін до Основного Закону держави, буде прямим порушенням останнього. І порушенням не тільки самої норми про п’ятирічний строк повноважень місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (статті 136, 141 Конституції України), а  й тих конституційних приписів, які визначають засади конституційного ладу держави, – частини другої статті 5 („Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування“), статті 7 („В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування“). Крім того, порушено буде і конституційні положення, які закріплюють права та свободи громадян України, зокрема право „вільно обирати і бути обраним до органів місцевого самоврядування“ (частина перша статті 38).



Суддя

Конституційного Суду України                                 П.Б. СТЕЦЮК



[1] Такої або близької за змістом позиції дотримувалася і більшість науковців наукових та навчальних закладів України, що вбачається з листів-відповідей на офіційні запити Конституційного Суду України у цій справі.

[2] Ухвали Конституційного Суду України: про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням голови Львівської обласної ради щодо офіційного тлумачення положень абзацу другого частини першої статті 1, частини другої статті 10, частини першої статті 11, частини першої статті 14 Закону України „Про засади державної мовної політики“ у взаємозв’язку з положеннями частин першої, другої статті 10 Конституції України  від 29 січня 2013 року № 2-у; про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про засади державної мовної політики“ від 30 січня 2013 року № 4-у; про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Львівської міської ради щодо офіційного тлумачення положень абзаців другого, шостого, восьмого частини першої статті 1, частин третьої, сьомої статті 7, пункту 15 розділу ХІ „Перехідні положення“ Закону України „Про засади державної мовної політики“ у взаємозв’язку з положеннями статей 2, 5, 7, 10, 24, 140 Конституції України від 26 лютого 2013 року № 7-у; про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про засади державної мовної політики“ від 27 березня 2013 року № 10-у.

 

[3] „В останні шість місяців повноважень депутатів, сільських, селищних, міських голів, обраних на попередніх чергових місцевих виборах, позачергові вибори депутатів, сільського, селищного, міського голови не призначаються та не проводяться“ (частина третя статті 83 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради України Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“).