СВЯТОСЛАВ КАРАВАНСЬКИЙ
















               П О Ш У К   У К Р А Ї Н С Ь К О Г О   С Л О В А 

                                   або

              Б О Р О Т Ь Б А   З А   Н А Ц І О Н А Л Ь Н Е   ”Я”


                    (Науково-популярні бесіди на мовні теми 
                       з додатком словничків-рятівничків
                            від моди та мавпування)






























     АНОТАЦІЯ: ”Пошук українського слова” - це науково-популярна розвідка, при-
значена стати в пригоді шукачам якісного українського слова. Вона знайомить чи-
тачів з підступними методами обернути українську мову на безперспективне ”язи-
чіє”.  Заразом на сторінках видання накреслено напрямні, як, виходячи із само-
бутніх українських словотворчих моделей, ”шукати” і творити конкурентоздатну
термінологію.  Проаналізовано лексичні пошуки окремих лексикографів.
     ”Пошук українського слова” адресовано шанувальникам українського слова та
всім небайдужим до долі української мови в Україні.















                                  ПЕРЕДМОВА
     Те, що пережила українська мова у ХХ столітті важко окреслити одним словом.
     Формально в УССР вживання української мови не заборонялось, але під гаслами
єдности із старшим братом - великим російським народом і благотворности впливів
російської иови на українську ширилась впроваджувана згори практика зближення 
української мови з російською.  Українська мова стала. таким чином, об’єктом по-
ступового розкладу й нищення.  Зміни, яких зазнав у 30-і роки український право-
пис, лексикографічна практика і методика лінгвістичних досліджень, були спрямо-
вані на усунення розбіжностей між російською і українською мовами, на зближення
фонетичних особливостей, лексичної бази, морфологічної та синтаксичної будови, в
наслідок чого українська мова в її офіційних стилях обернулась на бліду копію 



російської.
     Юрій Шевельов з цього приводу пише:
     ”Урядове втручання взагалі, а в даному випадку з боку уряду, опанованого 
росіянами, - у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні по-
ляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адмініс-
трація дореволюційної Росії.  Вони всі обмежувалися на заходах зовнішнього тис-
ку: забороняли вживати української мови прилюдно, цілковито або частково; наки-
дали державну мову через освітню систему; зваблювали українців своєю культурою 
й можливістю кар’єри; переселяли їх на неукраїнські території, а українські зем-
лі заселяли членами панівної нації тощо.  Почуч цих ”клясичних” метод радянська
система встановлює контроль над структурою української мови: забороняє певні 
слова, синтзксичні конструкції, граматичні форми, правописні й ортоепічні прави-
ла, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з
російської мови...”.
     Пропонувана увазі української громадськости праця Святослава Караванського
”Пошук українського слова або боротьба за національне Я” є свого роду аналізом 
і класифікацією мововбивчих процесів, що їх зазнала українська мова в УССР.
     Поруч з аналізом ”винаходів” колонізаторів автор на конкретних прикладах
накреслює шляхи до відродження ”матірньої”, тобто традиційної і традиційно вмо-
тивованої української лексики, розглядає дискусійні правила орфографії і навіть
наводить проект правописної реформи на підставі правопису Української Академії
Наук, чинного до 1929 р.
     Праця такої ”тональности” дуже на часі в сучасній Україні.  Її з інтересом
прочитає і учень старших класів, і студент - майбутній філолог, як рівно ж і фі-
лолог дипломований.  Корисно ознайомитися з нею і нашій духовній еліті - пись-
менникам, журналістам, державним діячам.
     Назва ”Пошук” якнайкраще відповідає змістові цієї праці.  Уся духовна істо-
рія людства - це пошук.  Тільки той, хто шукає, знаходить.



                                                  Лариса Масенко





                              ВСТУПНЕ СЛОВО

     Людські мови - як і все у природі - мають свої характерні риси.
Має такі риси і українська мова.
     Які вони, ці риси?
     Українська мова сьогодні - це арена боротьби між уявою і штампом, між пошу-
ком і зашореністю, між летом і повзанням.
     Це - сьогодні.  А до сьогодні?
     Важкий і тернистий був її ”життєвий шлях”.  Зроджена у боротьбі та праці
народу, українська мова зазнала чимало сторонніх впливів.  Ці впливи були з од-
ного боку корисні, а з другого - шкідливі.  І образ мови - її тональність - змі-
нилися.
     Та мова, якою ми говоримо сьогодні, зазнала багато змін.  Якби до рук Кот-
ляревського або Шевченка, потрапив примірник сучасної газети, дуже важко було б
переконати наших класиків, що це писано їхньою мовою. Дуже вже багато в сучасній
мові мулу, непотрібного мавпування і плазування перед іншими мовами.



     Ми знаємо, що в нашому світі має вартість усе самобутнє, оригінальне, пер-
вородне.  Коли геолог розглядає пробу гірської породи, він будь-що хоче очистити
її від домішок і дістати ”чисту породу”.  Шукач золота відмиває породу і дошуку-
ється щирого золота.
     Щось подібне керувало і автором: йому хотілося відшукати у суміші мовних
потоків, чистий потік - щиру українську мову.  
     Про це і йтиме мова у цій книжці.



     Дентон, листопад 1997 р.                          Автор





     Правопис, застосований у публікації, описано в розділі LХХУ.
     У цитатах збережено правопис цитованих публікацій.
                   ЧАСТИНА І. ПІД ЗНАКОМ ДВОМОВНОСТИ
                         І. ЗАЗИРАЮЧИ В МИНУЛЕ
                         Наша дума, наша пісня
                         Не вмре, не загине!
     Правдиві слова!  І в цьому я переконався ще змалку в зрусифікованій Одесі.
До школи я пішов за часів славно- і заразом горезвісної ”українізації”, але на-
ша школа - школа дітей моряків - ще повністю не українізувалась і заняття в пер-
ших класах ведено російською мовою.  Цією ж мовою ми - діти українських батьків
- спілкувалися між собою. Але всі ми знали, чули й мали контакт з мовою батьків
і старших родичів - з мовою українською. Досить згадати пісні, що лунали вечора-
ми в міських парках чи на родинних святах, коли не своїх, то сусідських.
     Цей ”пісенний грім батьків” і досі лунає в моїх вухах:
                         Було б тобі, моя рідна мати,
                         Тих брів не давати,              Виводить соліст
                         Було б тобі, моя рідна мати,     Громом підхоплює хор
                         Щастя, щастя й долю дати!
     або
                         Поза лугом зелененьким
                         Поза лугом...                    Виводить соліст
                                        зелененьким       Громом підхоплює хор
                         Брала вдова льон дрібненький...
     Шкода, що я можу відтворити лише слова, коли для повної картини потрібен
ще й ”грім” хору та музика мелодії.  Ця звукова картина - слова пісні разом з 
мелодією заспіву, підхопленою ”громом” хору - створювали в дитячій уяві окремий
світ.  Цей світ був безмежно чарівний і безмежно привабливий - світ української
пісні, світ української мови.  Світ, що в ньому, як сказав поет, ”вибухають за-



кам’янілі серця”.  Наші ж іще незакам’янілі серця були відкриті для цього світу
і тягнулися до нього.  Можливо, що дальший біг життя вивітрив з наших душ чари
цього світу, але тоді ще вони володіли нами.
     Школа наша мала свій професійний ухил, вона вважалася ”школою водників”, де
вчилися діти моряків.  А прізвища були такі: Матюшенко, Рубан, Кулик, Тонкольон,
Завірюха.  Попервах викладання велося по-російськи, української мови як окремого
предмету не було.  Але хоч вірте, хоч ні, діти просили у вчительки дати лекцію 
української мови.  На сьогоднішні обставини в таке важко повірити.  Та це факт,
якого я був свідком і навіть не ініціятором.  Учителька - Єлизавета Леопольдівна
- вволяла нашу просьбу: вона витягала українську книжку, і ми по черзі читали з
неї українські тексти.  Це була незвичайна книжка з незвичайними текстами.  Досі
пам’ятаю, хоч цього не вимагали, такий віршик:
                         ”Чого, друже, так збілів?
                         Що з тобою сталось?”
                         ”Ох, за мною через став
                         Аж сто вовків гналось!”
                         ”Що з тобою?  Сто вовків?
                         Та б село почуло”.
                         ”Ну, нехай, коли не сто,
                         А п’ятдесят було.”
                         ”Та й п’ятдесят диво в нас,
                         Де б їх стільки взялось?”
                         ”Ну, нехай уже, нехай,
                         Але десять гналось”.
                         ”Та і десять не було,
                         Знать, один усього?”
                         ”А як один, аби вовк, 
                         Страшно і одного”.
                         ”А, може, то й не вовк?”
                         ”А що ж то ходило:
                         Таке сіре та мале,
                         А хвостик, як шило?”
     Чим приваблювала нас - дітей, що були вже на той час російськомовні, укра-
їнська мова?  Треба думати, що мова, як і музичний твір, має свою тональність.
Цю тональність в українській мові створювала проста й легка будова речень, що
видно з наведеного жарту.  Цю тональність ми відчували також у назвах місяців:
лютий, квітень, жовтень; у назвах квітів: кручені паничі, чорнобривці; у наз-
вах ігор, речей та явищ: довга лоза, живе срібло, Великий Віз /бо сузір’я та-
ки нагадувало воза/.  Ця ж риса була присутня і в українських приказках, що ча-
сто лунали в мові старшого покоління: ”Не лізь поперед батька в пекло!”, ”Не 
кажи ’гоп’ поки не перескочив!”, ”Не мала баба клопоту - купила порося”, ”На 
тобі небоже, що мені негоже”, ”Береженного Бог береже”, ”Пройшов Рим, Крим та
мідні труби, і попав чорту в зуби”, ”Шила в мішку не сховаєш”.
     Такою зайшла українська мова в наш дитячий світ.
     Чар української мови - її тональність - зумів зберегти у своїх творах 
Т. Шевченко.  Зберегли його й інші письменники.



     У чому полягав цей чар?
     У ньому відчувалася щирість живого слова, його простота, стислість і влуч-
ність.  Усе сказане було ”як зав’язане”.
     І не дивно, що мої ровесники тягнулися до української мови. 
     А як тепер?
     Я маю дуже великий сумнів, що сьогоднішні учні одеських шкіл просять, щоб 
їм давали лекції української мови.
     Минуло лише яких 65 років. Що сталося?
     Тут є багато причин і політичних, і демографічних, і соціяльних.  Але є ще
одна причина, я б сказав, лінгвістична: українська мова, яку сьогодні чують діти
від свого вчителя, це не та проста і зрозуміла мова, що приваблювала колись нас.
     Над українською мовою за останні 65 років пророблено ряд експериментів, на-
слідком яких її викладання стало нудним і нецікавим.  Те саме сталося і з мовою,
уживаною в газетах, підручниках, на радіо і телебаченні.
     Знавців української мови фізично знищено.  На їхнє місце держава добирала
неуків з єдиною метою - наблизити українську мову до російської, що на ділі обе-
рталося дискредитацією легкої та зрозумілої мови.
     Державна машина стала вимагати вживання певних форм і забороняла вживати
інші.  Заборонялося вживати питомі українські форми такі як просвіта, живе срі-
бло, ґедзь тощо.  Натомість вимагалося вживати форми, штучно скопійовані з ро-
сійської мови. За останні 65 років українська мова ”збагатилася” на такі перли:
                         блискавковідвід
                         гірничорятувальний
                         лікарняний лист
                         марнославство
                         мовленнєвий етикет
                         община
                         площа січіння
                         показання свідків
                         правляча верхівка
                         променепереломлювальний
                         швидкопсувний тощо.
     Наведені приклади лише надводна частина айсберга.
     На ділі це вже була не українська мова, а незграбне язичіє, яке нікого не
приваблювало, а навпаки відтручувало.
     Сьогодні, щоб знати неспотворену українську мову, треба вдаватися до пошуку
Для тих, хто зацікавлений у такому пошуку, і написано цю книжку.  


                         ІІ. ДОБІР УКРАїНСЬКИХ ФОРМ.
     У сучасній пресі, у виступах політичних діячів можна почути такі словесні 



пари: жорсткі умови, жорсткі вимоги, жорсткий графік, жорсткий контроль, жор-
стко відповів, жорсткий строк, жорсткі заходи, жорсткі норми.  Звідки така лю-
бов до слова, яке у низці виразів звучить не ”у своїй тарілці”?  Секрет тут про-
стий. Творці офіційного язичія вимагали від мовців вживати це слово там, де по-
російськи треба сказати жёсткий.  Так рекомендували і редаговані адептами язи-
чія словники.  Ці вимоги й ”рекомендації” за часів СССР підкріплювала загроза
репресій.
     На ділі ж тотальне вживання слова жорсткий є збідненням української мови.
     Подекуди там, де росіяни кажуть жёсткий, українці вживають твердий: тверда
вода, тверде м’ясо, твердий вагон (залізничний).  Щодо ”заходів”, то по-україн-
ськи треба сказати круті заходи.  Про ”умови” ми кажемо тяжкі умови.  Коли йде-
ться про ”контроль”, то суворий контроль куди точніше передає думку, ніж жорст-
кий контроль.  Така широка словесна палітра потрібна, щоб слово співдіяло з на-
шою образною системою і творило зрозумілий вислів або текст. Українська мова має
широкий вибір словесних форм.  І це закономірно, бо слово жорсткий жодною мірою
не заступає слова твердий, чи крутий, чи тяжкий, чи суворий.
    Мовознавці, які вивчають не лише одну мову, а багато мов, знають, що вживан-
ня тих чи тих прикметників ніколи цілковито не збігається у різних мовах.  Так,
англійською мовою російське жёсткий, залежно від іменника, до якого його прикла-
дають, треба передати вісьмома різними прикметниками: hard, tough, rigid, stiff,
strict, coarse, harsh, strong. У процесі розвитку кожна мова творить свою власну
модель парування прикметників з іменниками, і ця модель не може око-в-око повто-
ритися в іншій мові.  Навіть у таких близьких мовах, як українська й російська
”моделі парування” не збігаються:
     Російська мова                          Українська мова
     живой образ                             живий образ
     живой ребёнок (і дівчина і хлопець)     моторний хлопчик, метка дівчинка
     живой ум                                жвавий розум
     Описане явище - це те, що не вимагає доведення.  Це - реалія.
     Саме цієї реалії не хотіли визнавати творці псевдоукраїнського язичія. Їм
ходило будь-що наблизити нашу мову до мови імперії.  Як наслідок українцям тре-
ба було скрізь, де росіяни вживають жёсткий, вживати слово жорсткий.
     Що ж до слова жорсткий, то в нашій мові - це синонім слів шорсткий, шереха-
тий, шкарубкий.  Ось приклади його вживання: жорсткий волос, жорсткі губи, жор-
стка одежина.  У такому значенні його можна зустріти у творах письменників-кла-
сиків. Так його фіксують і словники ХІХ ст. З цих прикладів видно, що російське
слово жёсткий відповідає нашому - жорсткий, лише у парі з ”волосом”: жёсткий
волос. Щодо ”губ” та ”одежі”, то сказати жесткие губы чи жёсткая одежда по-ро-
сійськи не можна.  Отже, слова жёсткий і жорсткий далеко не тотожні у своєму 
вжитку.  Там, де росіяни послуговуються словом жёсткий, українські мовці відда-



ють перевагу іншим прикметникам:
          круті заходи, тверда вода, тяжкі умови, суворий контроль. 
     Так склалося у процесі спілкування продовж століть з багатьох причин: під
впливом вимог легкомовности та милозвучности, під впливом мовно-логічних зв’яз-
ків, під впливом культурних особливостей кожного окремого етнічного середовища.
     З цих прикладів виходить, що відповідно до мовної традиції та здорового
глузду ми не можемо вживати слова жорсткий, повторюючи вживання слова жёсткий в
російській мові. А саме цього вимагало від нас псевдоукраїнське язичіє. Робивши
так, як вимагає язичіє, ми збіднюємо й карикатуризуємо нашу мову.
     Приклад із словом жорсткий свідчить, як ішов процес деукраїнізації україн-
ської мови: нас змушували наші слова вживати так, як вживають росіяни:
               Українська мова          Язичіє          
               круті заходи             жорсткі заходи
               тяжкі умови              жорсткі умови
               суворий контроль         жорсткий контроль.
     Таке нібито ”взаємозбагачення мов” на ділі було позбавленням українців їх-
ньої окремішности, їхньої самобутньої духовної спадщини.
                    ІІІ. ”ВЗАЄМОЗБАГАЧЕННЯ” ЧИ ТОТАЛЬНЕ ЗБІДНЕННЯ?
     Мовні процеси в Україні продовж століть підлягали класичній схемі: мова ко-
лонізаторів витискає з усіх сфер мову автохтонів.  Крім того, сама мова автохто-
нів зазнає постійного стихійного впливу мови метрополії.  В Україні цей стихій-
ний вплив підсилювано ще й державною русифікаторською політикою.
     Найкраще цей процес можна спостерігати на конкретних лексичних прикладах.
     У нашій мові існує слово обділяти. Як свідчить Б. Грінченко, це слово - си-
нонім слів наділяти, обдаровувати. Цитую приклад: 

     ”Як таки можна таким маленьким кусочком та всю вашу громаду обділити(Г. Квітка-Основ’яненко).
     Ніяких інших значень цього слова Грінченко не наводить.  Так само пояснює
слово обділити ”Малорусько-німецький словник” Є. Желехівського, виданий у Льво-
ві 1884 р. Можна навести ще приклад з української класики:  
     ”Коли б лишень Терлецький не обділив і сина таким приданим, як нас оцією
вечерею” (І. Нечуй-Левицький).
     Відоме це слово і росіянам.  Звучить воно в російській мові обделять.  Про-
те значить це слово у росіян не те, що у нас, а саме: дати менше, ніж іншим, 
або зовсім не дати чогось під час дільби, тобто відповідає нашим словам недоді-
ляти, несправедливо ділити, обходити (частуючи).
     Колись і росіяни вживали слово обделять у значенні обдаровувати, але з бі-
гом часу значення слова обделять трансформувалося, набравши цілком протилежного
значення.  Як відбувалися такі трансформації, можна зрозуміти з такого анекдоту:



”Росіянин і узбек опинилися в безводній пустелі.  І раптом натрапляють на флягу
з водою.  Росіянин вхопив флягу і каже ’Я поділю по-братерськи’.  А узбек упав
навколішки і благає: ’Не треба по-братерськи, діли пополовині’”.  Анекдот, ма-
буть, усі чули, але ми розглянемо його з мовознавчого боку.
     Слово по-братерськи, вживане московською пропагандою для маскування хижаць-
кої практики імперії, у свідомості узбека дістало протилежне значення - по-хижа-
цьки.  Аналогічно несправедливе обділювання змінило значення російського слова
обделять (обдаровувати) на протилежне: ”недодавати”, ”недоділяти”.
     Під впливом російського значення слова обделять, яке ширилось через школу,
пресу, армію, судівництво тощо, і на Україні десь у кінці ХІХ століття слово
обділяти стало вживатися у двох значеннях: 
                    1. наділяти, обдаровувати,
                    2. недоділяти, несправедливо ділити, обходити (частуючи).
     Так, уже П. Мирний вживає слово обділяти і так і так:
     ”Не на те тебе родили, не такою долею обділяли”.  
Тут обділяти вжито в первісному значенні: ”обдаровувати”. А от друга цитата:
     ”...Ваша... душа не обділе /обділить/ нас своєю ласкою”.
Тут уже слово обділяти П. Мирний вживає на російський лад.  У цій фразі слово
обділить можна замінити словом обійде: 
     Ваша... душа не обійде нас своєю ласкою.
     Сучасні словники фіксують обидва значення слова обділити. Але жива практика
йде далі. Фактично у свідомості українського загалу перше значення слова обділя-
ти вивітрилося.  Бо навіть у статтях знавців української мови можна зустріти ви-
раз обділений долею у значенні обійдений долею.  Якби у свідомості людей співіс-
нували обидва значення слова обділяти, то автори не вживали б виразу обділений
долею до безталанної особи, бо можна було б зрозуміти, що обділений долею - це 
якраз обдарований долею. Але такого сумніву у сучасних авторів не виникає, і це
значить, що вони цілком усвідомлюють лише те значення слова обділяти, яке відпо-
відає російському слову обделять, тобто ”недоділяти”, ”несправедливо ділити”.
     Трансформація значення слова обділяти - це яскрава ілюстрація до процесу
ерозії української мови під впливом мови держави-колонізатора.  Для досягнення
цієї ”мети”, імперія вдавалася до багатьох штучних заходів, зокрема до обґрун-
товування лінгвоциду українців ”теоретично”.

                         ІУ.  ТЕОРЕТИЧНІ ВИНАХОДИ.
     Особливу симпатію асиміляторів мала так звана теорія двомовности. Ця псев-
дотеорія передбачала, що культурний і духовний розвиток народу може відбуватися
двома ”рідними” мовами. На ділі ж ішло відмирання мови автохтонів. Сьогодні до
теми двомовности звертаються і мовознавці, і політики, і освітяни, і навіть еко-
номісти. Дехто вбачає у цій теорії шкоду, дехто - ні.  
     Зацікавившись двомовністю, автор став придивлятися до ”двомовної” лексики.



Цікаві спостереження!
     Одним з проявів теорії двомовности в СССР була неписана, але ревно дотриму-
вана, вимога до української словотворчости: нову лексику й термінологію творити
шляхом калькування (копіювання) лексики ”старшого брата”.  Найменший відступ від
такого калькування кваліфіковано як націоналізм з усіма належними наслідками.  
Цієї вимоги дотримували передусім так звані ”нормативні” словники, відступати 
від яких ніхто не ризикував.  Мовні проблеми українців розв’язувано так, щоб ук-
раїнська лексика якнайбільше скидалася на ”общепонятную”.  Це вело до того, що 
для розуміння української мови треба було знати російську.
     З газети довідуюсь, що ”відкрито диспансер на 30 лікарняних ліжок”.  Що
воно таке лікарняний?  Чи чув хто коли, щоб люди вживали це слово в побуті?
     Творці офіційного псевдоукраїнського язичія УССР ”утворили” це слово штуч-
но, копіюючи російські словотворчі моделі.  Міркували так:
     Від російського слова больница утворено прикметник больничный; отже, від
слова лікарня творім прикметник лікарняний.  І створили: без жодного зв’язку 
з живою мовою, знехтувавши свою, віками вироблену лексику.  Зігнорували той
факт, що українці знали на означення ”лікарні” синонім шпиталь, язичієм невиз-
наний.  Від цього слова наші предки утворили форму шпитальний, яка існує досі 
у прізвищі Шпитальний.  Прізвища ж Лікарняний в Україні нема.  Бо такого слова
люди не знали і не вживали. 
     Чи ж не краще було б ”лікарняні ліжка” звати шпитальними?  Це живий україн-
ський термін: і зрозумілий, і легкомовний.  Та, мабуть, саме тому він для дво-
мовців УССР і не підходив: не копіював російських зразків.
     Штучно створену і карикатурну виглядом та звучанням лексику цілком логічно
звати ”двомовною”.  Її легко творити і обертати з мови на мову, а надто тим, хто
вихований на мові Леніна.  Я чув від таких творців дивовижні звороти:
     ”Ми на самій справі не були в театрі”.  Мовець хотів сказати: ”Ми справді
не були в театрі”, скалькувавши російський вираз на самом деле.
     А як вам подобається термін давання неправдивих показань, рекомендований
”Русско-украинским словарём для деловых людей” (Київ, 1992)?  Чи ж може ця ка-
рикатурна копія російської ідіоми дача ложных показаний конкурувати з нашим ко-
ротким і образним словом кривосвідчення?
     От ще кілька прикладів з названого словника:
 Форма із словника           Російський прототип            Нормальна форма
загальногромадянський        общегражданский              всегромадський
користуватися підтримкою     пользоваться поддержкой      мати підтримку
навантажувально-розванта-    погрузочно-разгрузочный      пункт вантажних
     жувальний пункт                  пункт                   операцій
позикоутримувач              займодержатель               позикодержець
право переважного (!)        право преимущественного      право на пільговий



     проїзду                       проезда                    проїзд.
     Двомовність на практиці обмежувала розвиток однієї з двох ”рідних” мов, а
саме - української.  Покликаючись на двомовність, не видавано повноцінних англо-
українських, німецько-українських, французько-українських та інших словників.
Видавалися тоненькі ”шкільні” словники на кілька тисяч слів, які не могли задо-
вольнити сучасних потреб. Пояснення було просте: ”Є ж відповідні російські слов-
ники”.  А коли ти двомовний індивід, то користуйся російськими!  Перекладати з
інших мов на українську треба було через російську.  А результат?
     Усі знають доленосний документ епохи ”Декларацію людських прав”.  Його ан-
глійський оригінал має такий заголовок: "Universal Declaration of Human Rights".
Universal у даному тексті значить ”всесвітній”.  І так би належало перекласти
назву документу на українську мову: ”Всесвітня Декларація Людських Прав”.  Тоді
заголовок відтворив би зміст назви Декларації: це документ для всього людства,
для всіх країн і народів у світі.
     А як переклали цю назву двомовці УССР?
     ”Загальна декларація прав людини”.  
     Чи ж передає слово загальна той факт, що документ всесвітній, вселюдський?
     Чому ж в УССР віддано перевагу формі загальна перед формою всесвітня?
     Секрет тут простий.  Двомовці не цікавилися англійським оригіналом. Навіщо?
Є ж російський переклад.  От і взяли російський переклад: ”Всеобщая декларация
прав человека”.  Чому росіяни переклали слово universal словом ”всеобщий”?  Так
їм видалося краще.  Кожен обирає те, що краще звучить у його мові. Коли ж в УССР
стали перекладати всеобщий на українську мову, то не знайшли кращого варіянту -
лише загальний.  Те, що передавало англійський зміст по-російськи, ”по-двомов-
ному” вийшло малоінформативним.  Слова всесвітній як відповідника слова всеоб-
щий жоден російсько-український словник не фіксував.  Не реєстрували його і ан-
гло-українські словники. В ”Англо-українському словнику” УССР читаємо:
                Universal - загальний; універсальний. 
     Слова всесвітній, яке відповідає одному з англійських значень, нема. У ан-
гло-українських словниках УССР фігурувала та самa ”унормована” лексика, що і в
російсько-українських.  Англо-українські словники ”укладалися” через російсько-
українські.
     Як бачимо, теорія двомовности на практиці обернулася кастрацією нашої мови.
Після обернення її на неоковирне язичіє режисери двомовности заговорили про ”ма-
лоінформативність” української мови.  Бо й справді у розглянутому прикладі назва
”Загальна декларація” не несе всієї інформації, висловленої по-англійськи.  Пов-
вну інформацію могла б нести назва ”Всесвітня декларація”, та її годі було від-
шукати, послуговуючися збідненим і ”випощеним” язичієм, накинутим Україні.
     Так само малоінформативні та просто карикатурні форми: давання неправдивих
показань, навантажувально-розвантажувальний пункт, позикоутримувач тощо.



     Важко заперечити, що офіційне язичіє, витворене в УССР, малоінформативне.
Але це язичіє - не українська мова.  
     Некастрована українська мова своїми якостями не поступається іншим високо-
інформативним мовам. І в цьому можна переконатися, зіставивши зразки ”матірньої”
та ”двомовної” української лексики. 

                         У.  ТЕНДЕНЦІЯ РЕДАГУВАННЯ. 
     Прищеплення загалу псевдоукраїнського язичія досягалося низкою заходів.  
Одним з цих заходів було прискіпливе редагування українських текстів.
     Це редагування в УССР обернулося полюванням на справді українську лексику 
та виполювання її.  Мовних редакторів видавництв, газет і радіо спеціяльно інс-
труктовано, як редагувати українські тексти.  Було навіть так, що редактори ді-
ставали списки української лексики, яку слід виполювати.  Згодом функцію деукра-
їнізаторів нашої мови стали виконувати видані в УССР правописні та російсько-ук-
раїнські словники, які охрещено ”нормативними”, бо тільки ту лексику, яку фіксу-
вали ці словники, можна було вживати.  Будь-яке відхилення від цих ”норм”, будь-
яка словотворчість, що виходила за межі цих словників, вважалася крамолою.
     Годі й говорити, що добір лексики у ”нормативних” словниках підпоряковано 
теорії злиття мов.  Уже самий факт, що ”нормативними” були російсько-українські
словники, свідчить, що українську лексику поставлено в залежність від російсь-
кої.  І цю залежність підтверджує ”добір” української лексики у словниках.  Пе-
рекладаючи російські слова і звороти, словники на перше місце ставили не україн-
ські питомі форми, а штучно створені копії російських форм.  
     Ось як перекладає ”Російсько-український словник” Академії наук УССР (нада-
лі - РУС) російську ідіому в прошлом году: 
                    минулого року, в минулому році, торік.  
     Як бачимо, питому українську форму торік поставлено на останнє місце.  На
тодішні стандарти - це ще добре, хоч на останньому місці, а наведено українську
форму.  У інших випадках питому українську форму зовсім вилучено.  Так слово 
местопребывание РУС перекладає місцеперебування та місцепробування, а питомого
українського слова осідок не наводить зовсім.
     Переклади, рекомендовані ”нормативними” словниками, на ділі ставали промо-
торами суржику, який із словників потрапляв у твори письменників, і таким чином
давав право іншим словникам - тлумачним - реєструвати дане слово, як вживане в
літературній мові. Так, російське слово осекаться - відповідник нашого затинати-
ся - РУС перекладає штучно створеним словом осікатися, а українського слова за-
тинатися не наводить зовсім.  Слова осікатися не фіксує жоден досовєтський слов-
ник. Погане знання української мови і вивчення її із словників, спричинило появу
у творах радянських письменників штучно створеного слова осікатися. А наявність
слова осікатися у творах літератури дало право укладачам академічного ”Словника
української мови” зареєструвати лексему осікатися як українське слово.



     Занедбання форми затинатися спричинило дальше розростання в підсовєтських
словниках ”родини” слова осікатися.  Так, з’явилося слово осічка, що заступило
живе українське слово затинка - відмова вогнепальної зброї стріляти.  Слова ж
затинка жоден підсовєтський словник не фіксує.
     ”Генеральна лінія” редагування українських текстів відповідно до ”норматив-
них” словників виробила у редакторів звичку виполювати з текстів усі слова, що
звучать відмінно від російських. І ця звичка керує редакторами вже в умовах са-
мостійної України.  У цьому я переконався на власному досвіді.  У моїх статтях,
надрукованих в сучасних українських виданнях, деякі редактори роблять правки за
старими ”соціялістичними” рецептами.  В одному з моїх текстів редактор слово
підготований замінив на підготовлений.  Чим йому не сподобалося слово підготова-
ний?  Це правильна українська форма від дієслова підготувати:
                     Дієслово               Дієприкметник
                    замурувати               замурований
                    побудувати               побудований
                    підготувати              підготований
                    приготувати              приготований.
     Існує в нашій мові і слово підготовлений.  Обидва слова, сказати б, з рів-
ними правами.  Вони рівнозначні.  Яка потреба віддавати перевагу одному з них?
Немає сумніву, що за часів УССР редактор викреслив би слово підготований і по-
ставив підготовлений, бо підготовлений має однакову будову з російським подго-
товленный, отже за тодішніми стандартами таку правку можна зрозуміти.  А чому 
сьогодні редактор вдається до такої правки?  Очевидно, що прищепленої ”науки” 
не так легко позбутися.  
     Інший випадок.  У моєму тексті було речення: ”НН не розуміє основних засад
словотворчости”. Останнє слово виправлено на словотворення. Великої різниці тут
нема.  Слова рівнозначні.  Чому ж редакторові не до вподоби мій вибір? Знову та-
ки так його навчили в УССР. Слова словотворчість у ”нормативному” Російсько-ук-
раїнському словнику словнику (РУС) нема. Його фіксує ”Словник української мови”
(СУМ), пояснюючи словотворчість як ”творення нових слів”.  Отже словотворення і
словотворчість абсолютні синоніми.  Але ”нормативний” РУС цього не стверджує.
Вимога ж редагування в УССР була така: ті форми, яких нема у ”нормативних” слов-
никах - виполювати.  І деякі сьогоднішні редактори чи то за інерцією, чи то ще
чомусь ідуть за ”доброю, старою”, а на ділі - антиукраїнською наукою.
     Ці рудиментарні виправлення показують, як відбувалося редагування українсь-
ких текстів за колоніяльних часів.
     Чи лишила така ”практика” слід у нашому мовному господарстві?
     Безперечно.  І досить глибокий. 

                         УІ. БЕЗВІСТИ ПРОПАЩІ. 
     У результаті проведної продовж довгих десятиліть ”роботи” сталося тотальне



збіднення української мови.  Десятки й сотні питомих українських форм зникли з
ужитку.  Їх жорстоко виполювано редакторами у пресі, їх не можна було почути 
на радіо й телебаченні, вони зникали з підручників та іншої літератури, вони 
стали зникати і з живої мови.  
     Так дуже рідко сьогодні можна почути слово мусить, має у парі з інфінітивом
дієслова: маю поїхати, мушу спитати; їх тотально заступили слова повинно, пови-
нні, повинен, повинна.
     Ось зразок такого висловлювання: 
     ”На форумах були прийняті резолюції, які повинні були бути включені у зага-
льну постанову”.  Замість того, щоб сказати які мали бути включені, цитований
мовець каже: які повинні були бути включені. Тобто, замість короткого українсь-
кого мали бути, вжито довжелезну і важку конструкцію повинні були бути.  Творці
язичія культивували такі форми, бо вони копіювали російський вжиток.  Не треба
мати великої освіти, щоб бачити, як збіднює, ускладнює і обважнює українську мо-
ву ”наближення” її до російської мови.
          Українська мова                         Язичіє
          мали бути                           повинні були бути.
     Українська мова знає чудові короткі форми, які здатні заступати важкі і не-
зграбні звороти. Ці форми є свого роду окрасою української мови - вони створюють
неповторну палітру української мовної стихії. Скорочують і полегшують спілкуван-
ня українця коротенькі слівця аж, же, ж, то, і, а, що, як, не. Часом одне таке
слівце або комбінація їх заміняє цілий вираз: Заспокойся, а то не виграєш. 
Вдавшись до офіційного жаргону, це треба висловити так: Заспокойся, у противно-
му разі не виграєш.  
          Українська мова                              Язичіє
              а то не                             у противному разі не
     Можна вичитати з газет або й почути з уст мовців і такі вирази:
                    Це немислимо собі уявити
                    Зава неможливо дочекатися
                    Сумніватися не доводиться.
     Ці вирази звучать так, як незмащене колесо. Бо вони копіюють російські фор-
ми немыслимо, невозможно та не приходится. Щоб ці вирази зазвучали по-українсь-
ки, треба тільки згадати правильне наше слово. Таким словом є слівце годі. Воно
заступає у матірній українській мові цілу низку калькованих зворотів.  Наведені
неоковирні вирази одразу стають ”оковирними”, коли мовець вживе слово годі:
                    Це годі собі уявити
                    Зава годі дочекатися
                    Сумніватися годі.
          Українська мова                            Язичіє
               годі                                 немислимо



               годі                                 неможливо
               годі                               не доводиться.
     До слів, що зникли або зникають з активного вжитку, належить і слово кошт-
ом. Сьогодні щораз частіше звучить вираз за рахунок: 
                    Ремонт за рахунок держави
                    Економія за рахунок скорочення штатів.
     Чи ж не краще й коротше сказати: 
                    Ремонт коштом держави 
                    Економія коштом скорочення штатів.
          Українська мова                              Язичіє
              коштом                                 за рахунок.
     Дуже рідкий гість у сучасній живій мові і слово славетний.  Його всюди за-
ступає слово знаменитий, яке у незіпсутій українській мові мало зовсім інше зна-
чення.  Про це первісне значення свідчать такі вирази:
                                знаменитий обід 
                                знаменита бекеша.  
Такий вжиток відповідає значенню десь посередині між чудовим і неперевершеним.
Знаменитий у нашій мові відповідає російському великолепный.  Отже, із заміною
слова славетний на знаменитий, українська мова зазнала одразу дві втрати: втра-
тила питоме слово славетний, і втратила слово знаменитий у значенні, відбитому 
у виразах                     знаменитий ґрунт
                              знамените вино. 
Тепер на означення знамените вино, нам треба говорити дуже добре вино, або чу-
дове вино, що збіднює мову, позбавляючи її яскравих і влучних слів. Так, амери-
канський фільм Magnificent seven ми не можемо тепер назвати Знаменита сімка, як
роблять росіяни, перекладаючи його Великолепная семёрка, бо творці язичія дали
слову знаменитий інше значення. Ми мусимо вживати такі маловиразні для даної на-
зви слова, як Чудова сімка, Прекрасна сімка. А такий переклад не віддає повніс-
тю нюансу американської назви. Дбаючи про ”зближення” мов, творці язичія збідни-
ли нашу мову.
          Українська мова                              Язичіє
          славетний                                  знаменитий
          знаменитий                              дуже добрий, чудовий.
     Дехто може сказати - і очевидно, говорить - яка різниця яке слово вжити, 
аби нас люди розуміли.  Нібито й розумна думка.  А подивившися глибше, бачимо, 
що нас окрадено, збіднено.  І це збіднення працює проти нас.
     Як саме? - спитає дехто.
     А от як.  Ті, хто зрежисерував збіднення української мови, просторікують
сьогодні про її неповноцінність і малоінформативність, тобто меншовартість, під-
кріплюючи цими аргументами свої расистські базікання.



     От чим обертається для нас горезвісне ”зближення мов” і не менш горезвісна
”дружба народів”.  

                         УІІ. СЛОВЕСНІ УЩИПКИ.
Моя знайома Маргарита                   Підпасич миттю розсудив
Весь вік кохалася у квітах,             Не покидати череди...
А пощастило б їй з освітою,             Читач підкутий, мабуть, щириться:
Вона б захоплювалась квітами.           Вже краще хай би хлопець вирішив!

Така нелицарська манера                 Затим, що видавсь винятковий,
Не личить синові прем’єра...            Надій був повен день святковий...
”Ет! - крутить носом норма модна -      Тремчу, перо в руці тримаючи,
Манера ця неблагородна!”                Таж день багатообіцяючий!
Хоч Лесь пошився в бібліографи,         Будуючи хороми княжі,
Свої не зміг сховати прогріхи...        Андрій на власний розум важив...
Який же я!  І не доглупавсь!            Перо ж моє ногами човгає -
Не прогріх, бачте, а проступок.         Не важив, знать, а розраховував.

Тоді ж під небом чернівецьким           Дарма, що хор співав жахливо,
Лунали співи молодецькі...              Я визнав, що спектакль можливий...
А у книжках не так говориться:          На жаль, мій погляд душу ятрить
Пісні та співи там задьористі.          Усім, кому спектакль прийнятний.

Прибравши коридор і сцену,              Спинились блиски і громи,
Дівча стомилося страшенно...            Коли віч-на-віч стрілись ми...
Даруй, стилісте нормодайний!            Аж ні!  Повчає стиль високий:
Дівча стомилось надзвичайно.            Ми з ока стрілися на око.

                         Хоч брат не рік, не два учився,
                         А втім, однак, він розгубився...
                         А втім, однак?  Прозри, письменче!
                         Тримайся але тим не менше!

                         УІІІ. НЕЩАСТЯ ХОДИТЬ ПАРАМИ. 
     Виполювання традиційних форм, які перейшли випробу часом, і заміна їх на
скопійовані форми викликали тенденцію тотального калькування або конвертування
української лексики з лексики російської. Попри критичне ставлення з боку части-
ни письменницької громадськости та сумлінних мовознавців калькування дістало в
УССР ”зелену вулицю”.  Не зупинило цю тенденцію і проголошення незалежности.
Навпаки, з поширенням сфери вжитку української мови практика калькування і собі
стала ширитися.
    Часом добір калькованих форм просто карикатурно звучить. З уст сучасних мов-



ців можна почути такі вирази: я в жасі або я в шоці.  Автори таких перлів здерли
живцем російські звороти я в ужасе, я в шоке, без жодного огляду, як потворно ці
вирази звучать по-нашому.  Паразитуючи на російських ідіомах, такі мовці заразом
причиняються до забуття самобутніх українських виразів: мене взяв жах, мене 
взяв шок.

          Українська мова                              Карикатурні форми
          мене взяв жах                                     я в жасі
          мене взяв шок                                     я в шоці.
     Копіюючи іншомовні зразки, копіїсти зовсім не аналізують оригіналів, які їм
доводиться мавпувати.  А ці оригінали не завжди бездоганно логічно вмотивовано.
Наприклад, російське слово смертоубийство - це слово з надлишком інформації -
воно має той самий зміст, що й убийство, і українцям нема потреби і собі творити
кальку смертовбивство, коли така кучерява форма не несе ніякого додаткового змі-
сту.  
     Ще менше логіки у виразі лікуючий лікар, змавпованого з російського терміну
лечащий врач. Тавтологія, мало помітна в російській парі, виявила себе в україн-
ському перекладі.  Лікар на те й лікар, щоб лікувати. Тут треба сказати, що да-
ний лікар лікує саме даного пацієнта. Таку вказівку може дати прикметник закріп-
лений: закріплений лікар.  Якщо лікар лікує всю родину, то він родинний лікар.
          Українська мова                              Язичіє
      закріплений /родинний/ лікар                 лікуючий лікар.
     До таких логічно невмотивованих виразів належать канонізовані язичієм форми
внутрішньоутробний період вагітности, зручнообтічний фюзеляж та ще деякі.  Їх
скопійовано без заглиблення у зміст.  А внутрішньоутробний період - це те саме,
що й утробний період; зручнообтічний фюзеляж - це обтічний /зализаний/ фюзеляж.
          Українська мова                              Язичіє
          утробний період                     внутрішньоутробний період
          обтічний /зализаний/ фюзеляж        зручнообтічний фюзеляж.
     Згадавши безкритичне ставлення до російських еквівалентів і визнання їх до-
сконалими, не можна обминути іноземних запозичень.  Російські перекладачі, не
змігши перекласти англійського слова know-how, ”здерли” його живцем з англійсь-
кої мови: ноу-хау. Слово ж know-how в американському варіянті англійської мови
- це синонім слова досвід або виробничий досвід. У деяких текстах know-how може
значити секрети технології або секрети виробництва.  Але його пряме значення -
досвід.  Слово ноу-хау нічого не говорить нашій образній системі, це абсолютний
”Пилип з Конопель” в українській мові. Людський загал його не розуміє і не вжи-
ває.  Зрештою, у живому спілкуванні його не вживають і ті, хто плекає його на
письмі.  Це штучне і безперспективне слово.




          Українська мова                              Язичіє
              досвід                                   ноу-хау.
     Практика конвертування російської лексики породила в нашій мові не одне, а
десятки, коли не сотні скопійованих форм, котрі витискають з ужитку нашу питому
лексику:
          Живцем здерта лексика              Українська лексика
            багаточисельний                       численний
            взаємовідносини                       взаємини
            в минулому році                       торік
            вміщуваний у кишені (апарат)          під розмір кишені
            вносити замішання                     баламутити
            всеохоплюючий                         всеосяжний
            керівництво до дії                    дороговказ
            минулорічний                          торішній
            найкращим чином                       якнайкраще
            нема ніякої можливости                нема як
            прищеплювальний (метеріял)            щепильний
            сумновідомий                          горезвісний
            супроводження                         супровід
            увіходити (до хати)                   заходити.

                         ІХ. НАХИЛ В ОДИН БІК.
     Коли проаналізувати частотність вживання сьогодні українських синонімів, то
можна побачити, що найчастіше вживано ті синоніми, які своєю будовою подібні до
російських еквівалентів.  Наприклад, з двох синонімів забагатіти й розбагатіти,
сьогодні переважно вживається другий - розбагатіти.
     Ці два синоніми рівноварті, хоч перший синонім скоріше почуєш у живій мові
і натрапиш на нього у творах класиків, а другий - властивіший письменникам УССР.
Сказавши рівноварті, я маю на увазі і те, що кількість складів у синонімах одна-
кова, однакові моделі їхнього відмінювання і однакові їхні корені.
     Та це не завжди так.  Часом сучасники, під впливом штучних процесів, що ма-
ли місце в УССР і не зникли й сьогодні, віддають перевагу синонімам, якісно гір-
шим з мовного погляду.
     Наприклад, з двох семантично однакових синонімів огрівати та обігрівати, 
найпоширенішим стає слово обігрівати, дарма що воно довше.  Зате воно якнайближ-
че копіює російське слово обогревать.  У даному разі синоніми різняться одним
складом, але калькувальники не зупиняються і тоді, коли калькована форма значно
довша. У сучасних текстах дуже часто можна прочитати він не встиг і оком зморг-
нути або він не встиг опам’ятатися. І це тоді, коли українська мова знає форми,
які можуть скоротити такі довгі конструкції: він не зчувся або не стямився:
          Українська форма                        Калькована форма



             не зчувся                       не встиг і оком зморгнути
            не стямився                        не встиг опам’ятатися.
     Форма не зчувся має три склади, а її калькований варіянт - вісім.
     Зазначу принагідно, що короткість вислову збільшує його інформативність. 
Отже, у наведених прикладах інформативнішими виступають традиційні форми.
     Сучасне масове мовлення з двох рівнозначних синонімів перетворюватися і
обертатися віддає перевагу довшому перетворюватися: 
                    вчені перетворюються на прохачів
                    закон перетворюється на фікцію.  
Приклади таких ”перетворень” можна наводити без кінця.  Слова обертатися ніби й
не існує в українській мові.
     Я жодною мірою не проти слова перетворюватися: воно потрібне і незаступиме
у десятках випадків, воно творить похідні форми і має широке застосування.  Та 
воно просто муляє око, коли тільки його і вживати в усіх випадках життя. Очевид-
но, що своє монопольне вживання це слово завдячує приросткові пере-, який збіга-
ється з приростком пре- російського слова превращать. Обидва слова мають однако-
ву будову в тому розумінні, що творять у нашому мовному центрі образ дії, який
викликає приросток /префікс/ пере- (бо російське пре- - це скорочене пере-).
     У багатьох випадках слово обертатися краще ”вписується” у текст висловлюва-
ного: 
                    вчені обертаються на прохачів, 
                    закон обертається на фікцію.
     Подібна картина повторюється і для слів перетворити й обернути.  Недавно
я вичитав:
                    Ви можете перетворити все на жарт.
     Чи ж тут перетворити на місці?  Чи ж не краще:
                    Ви можете обернути все на жарт?
     Монопольне вживання форм спільних з формами російськими можна бачити і на 
прикладі родини слів штовхати.  Ця родина ”сім’яниста”:
                    проштовхувати, наштовхувати, заштовхувати, підштовхувати.
Існують і форми проштовхуватися, наштовхуватися.  Ці слова жироко вживані і в
російській мові: 
                    толкать, наталкивать, проталкивать тощо. 
     Але 100% збігу вживання цих форм у двох мовах не спостережено. Коли росія-
нин
                    наталкивается на сопротивление, 
то українець 
                    натрапляє на опір.  
Мовці кожної мови добирають ті форми, які найлегше вимовляти і вживання яких
усталила традиція. Форма натрапити має в нашій мові широкий вжиток там, де йде-



ться про несподівану зустріч. І тому українцеві легше вжити її у ряді випадків
там, де росіянин наталкивается на что-то, натыкается на что-то, встречает что-
то.  В усіх цих випадках українець натрапляє на щось:
     Прийшли вони в село, та й натрапили якраз на того діда (Словник Грінченка)
     Ми сміялися із радощів, що натрапили таких гарних людей (Г. Барвінок)
     Раз він натрапив на цілий табун вепрів (С. Скляренко)
     ...цигани загубилися... і на їхні сліди натрапити не вдалося (Г. Тютюнник).
     Українець натрапляє навіть там, де росіянин наскакивает на что-то:
                    Натрапила коса на камінь (Номис).
     Але сьогодні переважна більшість мовців рідко коли натрапляє на щось, а пе-
реважно наштовхується.  Навряд чи треба пояснювати чому.  Причина та сама, що
й у попередніх випадках.
     Монополією поширення втішаються і такі популярні форми, як із задоволенням
та насолоджуватись.  Більшість сучасників робить щось приємне для себе переважно
із задоволенням і дуже рідко радо, залюбки, з радістю, з приємністю, з дорогою
душею.  Ну, а співом, природою, улюбленою справою тільки насолоджуються, хоч
співом і природою можна чаруватися або мати від них насолоду, сімейним щастям -
втішатися, любов’ю - упиватися. Щодо враження на оточення, щодо почутої мелодії,
то їх можна і смакувати. Цю образну лексику безцеремонно витискає з ужитку дов-
ше й кальковане слово насолоджуватись.
     Широко вживано сьогодні дієслова розтягувати, затягувати, витягувати, на-
тягувати.  Цих форм традиційна українська мова не знала.  Словник Б. Грінченка
фіксує лише розтягати, затягати, натягати, витягати.
     Навряд чи треба повторювати причину таких процесів у мові.  Приклади можна
наводити й наводити.
     У тому ж напрямі іде й ”масова” словотворчість.  У цьому мавпуванні, як не
прикро, ведуть перед письменники.  

                        Х. МАВПОВАНА СЛОВОТВОРЧІСТЬ.
     Чи можна будувати відносини між народами?  
     Вираз звучить фальшиво, дарма, що його часом чуєш з уст досить освічених
людей.  А вся причина в тому, що його конвертовано з російського зразка без ура-
хування специфіки нашої мови.
     Росіянин може строить предположения, строить заключения, строить отношения,
і це добре вписується в тональність російської мови.  ”Здерти” ці вирази живцем
і сказати по-нашому будувати здогади, будувати висновки, будувати відносини -
значить мавпувати без огляду на особливості та норми своєї мови.
     Російсько-українські словники перекладають перші два вирази так: робити
висновки, робити здогади.  Вираз строить отношения масові словники не перекла-
дають, бо жоден словник не може охопити безбережжя мовного океану. Але перші
два переклади показують, що конвертувати російські звороти на українські, вийшо-



вши з того, що строить - це будувати, не завжди можна.  Отже, треба ”варити го-
ловою” і висловлюватися так, щоб не терпіла мовна тональність і не псувався мов-
ний смак.
     Чи не краще сказати ”розвивати відносини між народами”?
     Останнім часом можна почути з київського радіо: налаштовуйте приймачі.
А чому не настроюйте?  Чим слово настроювати завинило сучасним радіомовцям?
     Звернімось до класиків і народньої творчости: 
               Як дудку настроїш, так вона грає (Словник Б. Грінченка)
               Настрой свою ліру гучну, невидиму... (Леся Українка)
               Довбня... повів смичком і почав настроювати (Панас Мирний).
     Від слова настроювати утворено цілий ряд слів: настрій, настроєвий, настро-
єний, і нарешті не зовсім вдале настройка. Цікаво, як замінять ці слова ті, кому
не до вподоби слово настроювати?  А від основи строїти бере початок ціла низка
слів: пристрій, устрій, розстроювати, розстроєний рояль /баян/ тощо.  Чи може
київське радіо говоритиме розлаштований рояль?
     Коли когось кортить робити революцію в мові, або, як він думає, українізу-
вати нашу лексику, то він має взяти до уваги те, що кожне слово - коли воно ор-
ганічне в цій мові - пов’язане тисячма незримими нитками з рештою мовних форм, 
і порушення цих зв’язків веде, коли хочете, до руйнування самої мови. Бо та шту-
чна лексика, яку творять ”мовні революціонери”, просто відштовхує читачів та 
слухачів від користування їхнім язичієм-мішанкою, і така українізація мови обер-
тається її деградацією, а ще - втратою ”українізаторами” слухачів та читачів.
     Я згадав мовну мішанку не випадково. Вираз налаштовувати приймач - це не
українізований вираз, а скоріше русифікований, бо його конвертовано з російської
мови.  ”Українізатори” у даному разі міркували так:
     Російське устраивать - це наше влаштовувати.  
     А російське настраивать - це наше налаштовувати.  
     Бачите, як логічно.  
     А про те, що слово строїти - це давнє (нині забуте) українське слово - ра-
діо-українцям невтямки.  Б. Грінченко наводить чотири значення цього слова: 1.
одягати; 2. настроювати: Ой ти, Давиде, свої гусла стрій; 3. готувати, споря-
джати: Стрійте коні; 4. робити, споруджати, будувати.
     Отже, нам не треба відмежовуватися від слова настроювати.  Це наше слово,
і від нас воно пішло на північ, де й ”обустроїлось-облаштувалося”.
     Дуже популярним стає останнім часом слово лихоманити, жодним лексикографом
минулого не зафіксоване. Узагалі кажучи, збагачення мови на нові слова й звороти
- процес позитивний, потрібний і бажаний.  Слову лихоманити не можна відмовити в
образності та мовній доцільності.  Питання тут в іншому.  Як саме його створено?
     А створено його, взявши за зразок російське лихорадить.  Міркування тут 
аналогічне, як і із словом налаштовувати:



               Російське лихорадка - це наше лихоманка,
               а російське лихорадить - наше лихоманити.
     А ми ж маємо цілу гаму своїх питомих слів: трясти, колотити, трусом тряс-
ти. Невже ж вираз біржу колотить гірше від виразу біржу лихоманить? Форма лихо-
манити полюбилася деяким письменникам і з їхньої легкої руки стала поширюватися.
     Ось пише письменник: її лихоманило перед кожним екзаменом. 
     А цю думку простіше й легше сказати: її колотило перед кожним іспитом.
     До мавпованої словотворчости належить ціла низка слів та зворотів, частину
яких зафіксовано у словниках.  Ще більше такої лексики ніде не зареєстровано -
вона є творчістю тих, хто вважаючи себе знавцем української мови, безцеремонно
”українізує” російські слова і звороти у своїх виступах або текстах.
     Скопійовану і канонізовану словотворчість широко пропагують словники УССР.
Треба сказати, що цю творчість започатковано ще до революції силою об’єктивних
обставин, а саме: російською освітою більшости наших культурних діячів, а також
відсутністю повноцінних словників, зокрема російсько-українських. Російська мова
була для українців єдиною мовою, на яку мала орієнтуватися молода українська. І
вже тоді - до революції - почалося мавпування.
     Так, у ”Російсько-українському словнику” Уманця і Спілки (М. Комарова), ви-
даному 1893 р. російське слово вызывающий перекладено викликуючий, формою від-
верто калькованою. Очевидно, що мовний смак наших попередників забракував таке
немилозвучне слово.  Правда, вже Комаров давав на вибір ще кілька відповідників
до невдалої форми викликуючий: задерикуватий, задьорливий.  Безперечно, що вже
тоді в нашій мові існували інші відповідники, але українська лексикографія тих
часів в наслідок ряду причин перебувала в зародковому стані. Тим-то поява слов-
ника Комарова на той час була помітною культурною подією.
     Проте рекомендації Комарова не були ”істиною в останній інстанції”.  Уже
словники 20-х років наводять цілу гаму синонімів до слова викликуючий: 
          визивний, задирливий, задерикуватий, зачіпний, зачіпливий.
     Перше в цьому ряду слово визивний (у тодішніх словниках саме з таким наго-
лосом), хоч і краще від викликуючого, та все одно - наслідок калькування. Його
скопійовано зі слова вызывающий шляхом заміни закінчення -ающий на -ний. Ясна 
річ, що це штучне слово, в живій мові не вживане.  На ділі читачі або слухачі
розуміли його через посередництво російської мови: визивний - це вызывающий.
Описаний шлях розвитку української лексики був хибний, бо ”прив’язував” україн-
ську мову до мови російської.  Така розв’язка мовних проблем і дала поштовх до
масового калькування з російської мови.  
     Чи було аж так потрібне нашій мові слово визивний?  Чи не знала наша мова 
вже тоді рівнозначних синонімів до прикменника визивний?
     Цілком відповідало і відповідає слову визивний наше слово зухвалий:
                    визивний тон      =      зухвалий тон



                    визивна поведінка =      зухвала поведінка.
     В інших випадках слово визивний відповідає словам
     задирливий, зачіпливий, провокативний, загонистий, (жест) демонстративний.
     Ось як вживають слово визивний письменники:
     ”Сотник визивно засміявся в... обличчя господаря...” (І. Ле).
     Чи зміниться зміст і якість висловленого від зміни штучного прислівника
визивно на прислівник давно відомий мовцям:
   Сотник зухвало /задирливо, загонисто/ засміявся в... обличчя господаря...?
     Ще один приклад:
     ”...інколи виривалася з його грудей... одчайдушно-весела,.. безстрашно-ви-
зивна пісня” (М. Рильський).
     Безстрашно-визивний цілком відповідає нашому слову загонистий.  Чи не краще
і зрозуміліше звучало б:
 ”...інколи виривалася з його грудей... одчайдушно-весела,.. загониста пісня”?
     Створені шляхом мавпування слова і звороти, діставши ”зелену вулицю” за ча-
сів УССР, витискають з ужитку питому українську лексику, прив’язують нашу мову 
до іншої мови, роблять її сліпцем, залежним від ”мови-поводиря”.
     Гляньмо на ще одну ідіому, зафіксовану в усіх словниках:
                              уводити в оману кого.
Це українізована копія російського виразу вводить в заблуждение.  Жива мова не
знає такого звороту.  Чи мусимо ми вдаватися до такої кальки, чи ми маємо можли-
вість обходитися без неї?
     Чи ж наші лексичні одиниці
                              забивати баки кому
                              замилювати очі кому 
                              збивати з пантелику кого
                              наводити полуду на очі кому 
                              заводити на манівці кого
і багато інших не годні заступити кальки вводити в оману? 
     Усі наші вирази образні і тому зрозумілі одразу без посередництва іншої мо-
ви.  Що ж до виразу вводити в оману, то цього не скажеш.  Переважна більшість
мовців зрозуміє вираз вводити в оману, згадавши його російський первотвір ввод-
ить в заблуждение, бо омана - це абстрактне поняття, яке не викликає в нашій 
уяві жодного образу, і вводити у щось невиразне, туманне так само не створює об-
разу.  Російське заблуждение під цим оглядом далеко образніше.  Хоч саме слово
теж абстрактне, але в ньому присутній образний корінь -блуд-, і саме слово дуже
близьке до образного слова заблуждаться.  Ця непряма образність дозволяє виразо-
ві вводить в заблуждение засвоюватися в уяві росіян як образ.  Вираз же вводити
в оману ми розуміємо не з наявного в ньому образу, а через посередництво росій-
ського виразу вводить в заблуждение.



     Гляньмо, як вживає вираз вводити в оману література:
     ”Ворога завжди треба вводити в оману(Л. Смілянський)             (1)
     ”Я... дивуюся інженерові... Вводить в оману і мене і вас” (І. Ле)  (2)
     ”..я видав книгу, яка...вводила читача в оману(Ю. Смолич).       (3)
     Гляньмо чи зміниться зміст вислову після невеличкого редагування:
          Ворога завжди треба збивати з пантелику                       (1)
          Я.. дивуюся інженерові...  Забиває баки і мені і вам          (2)
          ..я видав книгу, яка... збивала з пантелику читача.           (3)
     Звороти у редагованих висловах зрозумілі - вони поширені і відомі геть
усім українським мовцям.  Саме в цьому і криється секрет самобутности націона-
льних культур та літератур - вони невід’ємні від національної форми.  Слова ж
визивний, вводити в оману і сотні, коли не тисячі, подібних обертають українську
мову на російсько-українську, зрозумілу тим, хто знає російську мову. І в цьому
криється велика небезпека для нашої мови та культури.
     За прикладом ”винайдення” слова визивний та подібних до нього слів сучасні
мовці калькують усю підряд російську лексику.  Можна зустріти, наприклад, такі
мовні винаходи:
  ”...могла б знищити... без вас. І від цього одержала б велике задоволення(Літературна Україна).
     Зворот одержувати задоволення - творчість автора.  У словниках такої ідіоми
не зафіксовано.  Як виник цей зворот?  Це механічний переклад російської ідіоми
получать удовольствие.  У російській мові ця ідіома ”працює”, що ж до її копії
одержувати задоволення, то це ще одна калька, яка обертає нашу мову на мову-
сателіта. Чи ж мало у нас своїх зворотів, що віддають точно чи приблизно зміст,
присутній у звороті получать удовольствие?
     Таких зворотів ми маємо досить.  Усе лихо в тому, що словники УССР наведе-
ного звороту не перекладають, і це змушує літераторів вдаватися до самодіяльно-
сти.  Служби мови в Україні нема, і мовці покладаються на самих себе.  На жаль,
”самороби” не завжди досягають успіху у словотворчості.
     Почуття, висловлені зворотом одержувати задоволення, українцям, без сумні-
ву, знайомі, але вони висловлювали ці почуття інакше, ніж росіяни.  Наші літера-
турні джерела реєструють такий вжиток:
                                 мати насолоду.
     От як виглядав би наведений вище текст, якби вжити свій - не запозичений 
- образ:
     ...могла б знищити... без вас.  І мала б від цього велику насолоду.
     Чи є різниця?
     Що змушує нашу письменну братію вдаватися до конвертування - тобто лицюван-
ня - російської мови?  Тут відповідь одна: погане знання своєї рідної.  Це на-
слідок спрямованої на лінгвоцид українців політики в системі освіти УССР, коли



викладачі української мови у школах усіх рівнів викладали її абияк, пропагуючи
російсько-українську двомовність. Балаканням про двомовність на ділі прикривано
асиміляцію.  Успадкована від тих часів думка, що українською мовою можна вислов-
люватися абияк, не дуже дотримуючись норм, живе й досі.  І в цьому можна переко-
натися, читаючи і слухаючи сучасну еліту.
     Який висновок можна з цього ”побудувати”?
     Мова - це дуже тонкий механізм, творений віками.  І маючи слабенький мовний
вишкіл - а саме такий був вишкіл УССР - не вирішуймо мовних проблем одним помах-
ом руки. Заглядаймо у словники, видані до часів ”дружби народів”, прислухаймось
до порад знищених україножерами мовознавців.  І перше, ніж врадувати громаду
своїми мовними ”відкриттями”, радьмось не з одним, а з кількома мовознавцями.
     Можуть спитати, я яка шкода від такого мавпування?  
     А шкода та, що єдиним джерелом словотворчости ми робимо мову не дуже прихи-
льного до нас сусіда, який з факту наших запозичень старається мати певні полі-
тичні вигоди.  Це раз.  А по-друге, запозичуючи чужі моделі словотворчости, ми
занедбуємо свої власні і руйнуємо неповторну тональність нашої мови, обертаючи 
її на мову-супутника, прив’язану до мови-ядра. А це пряма дорога до деградації
мови.

                         ХІ.  ДЖЕРЕЛА МАВПУВАННЯ.
     Хто ж націлює нас на масове мавпування мовних одиниць?
     Цю ”почесну” роль виконують видані в УССР словники.
     За класичний зразок мавпованої лексики може правити слово швидкопсувний. 
Такого слова ніхто ніколи не чув.  Це мертвородний твір адептів ”наближення і
злиття мов”, створений як точна копія російського слова скоропортящийся. Цю не-
здалу копію - як і тисячі інших ”гранично наближених” слів - рекомендує РУС. А 
ми ж можемо сказати простіше - скорогнилий.  Бувши в СССР нормативним словником,
РУС керував і на ділі й досі керує процесом словотворчости в Україні.
     Основне правило, якого вчить РУС: якнайточніше копіюйте російські зразки,
і це буде найкраща українська лексика.
     Цю ”настанову” можна простежити на тисячах прикладів.  Уявім собі, що ми
перекладаємо російський текст і нам треба знайти українські відповідники до ці-
лої низки російських слів, які наведу нижче:
     ЧУДОВИЩЕ.  
     Першим нашим відповідником до цього слова РУС називає чудовисько: найближ-
чу до російського оригіналу форму.  Але така рекомендація не відповідає вживан-
ню цього слова мовцями, а також класиками.  У творах класиків чудовиська не за-
реєстровано.  У гнізді ЧУДОВИСЬКО ”Словник української мови” (СУМ) наводить ци-
тати лише з наукових статей та з творів авторів УССР.  Зате слово страхіття, яке
РУС ставить аж на четверте місце, широко вживалося класиками, а також авторами
радянських часів.  



     Аналізуючи форму чудовисько, треба зазначити, що її фіксує Словник Грінчен-
ка (СГ) як слово, відоме із записів живої мови.
     Як правило, слів, проілюстрваних у СГ фольклорними джерелами, словники УССР
майже не використовують.  Чому ж цього разу зроблено виняток?  Бо слово чудови-
сько стає в пригоді теорії або вірніше практиці зближення мов: воно майже одно-
звучне з російським чудовищем.  І довго не думавши, укладачі РУСу ставлять його
на перше місце серед відповідників до російського слова чудовище.
     Немає жодного сумніву, що з цієї позиції у словнику слово чудовисько пере-
кочувало і до творів ”пролетарської” літератури.  Після війни перший ”норматив-
ний” РУС побачив світ 1948 р. в Москві.  У Києві цей словник перевидано 1955 р.
Отже, усі чудовиська, зареєстровані у творах письменників після 1948 р., могли
з’явитися під впливом цього нормативного словника.  А наявність чудовиськ у тво-
рах письменників дала право тлумачному СУМу в ХІ томі (1980 р.) проілюструвати
гніздо ЧУДОВИСЬКО цитатами з творів літератури.  Усі цитовані в цьому гнізді
твори написано після 1948 р.
     За тридцять з гаком років чудовиська зробили свій ”безприкладний” стрибок з
кабінетів ”друзів” української мови до тлумачного словника української мови, ку-
ди вони втрапили з творів літератури.
     У такий спосіб центр ”регулював” розвиток української мови. Спочатку - ви-
дав словник ”нормативної” лексики, а коли її стали вживати літератори, включив
ці форми до СУМу - до реєстру української мови на майбутнє.  Тобто, - штучно
формував мову для нас і наших нащадків. Чи ж так мають розвиватися мови?
     Безперечно, що відмовлятися від слова чудовисько, коли воно відоме в етно-
графічних матеріялах, було б нерозумно. Усяке слово має своє місце в мові. І в
перекладному словнику, де треба дати найкращі українські відповідники, це слово
можна навести, та аж ніяк не на першому місці.  У словнику його місце - після
класичних зразків української мови.  І саме слову чудовисько по праву належить
ремарка ”живомовне”. Це буде правильний, науковий, а не політизований підхід до
мовного господарства.
     БЕЗРАССУДНЫЙ.  
     Знову таки на першому місці серед перекладів цього слова укладачі РУСу по-
ставили слово безрозсудний, жодним класиком не вживане і живій мові невідоме.  У
СУМі це слово проілюстровано цитатами з творів літератури, датованих після 1948
р., та з партійної газети.  Жоден словник, виданий до погрому української інте-
лігенції (1933 р.), форми безрозсудний не наводить. Фактично - це російське сло-
во, ”височайшим повелінням” внесене до української мови. І коли його десь колись
хтось з не дуже розбірливих ”молодих” авторів і вжив, це ще не значить, що його
треба мати за українське слово, та ще й ставити на перше місце у словнику, від-
сунувши наші питомі слова нерозсудливий, нерозважливий та безглуздий на другоря-
дні місця.



     Зовсім не наводить РУС і таких відповідників до слова безрассудный як
     нерозумний, безголовий, необдуманий, (крок) безоглядний, відчайдушний.
     Проаналізуймо один приклад із формою безрозсудний:
          ”Я мушу застерегти тебе від безрозсудних вчинків” (В. Собко, 1958 р.).
     Майже всі наші питомі слова можна вжити тут на місці чужинця:
          Я мушу застерегти тебе від нерозумних вчинків
          Я мушу застерегти тебе від нерозсудливих вчинків 
          Я мушу застерегти тебе від нерозважливих вчинків
          Я мушу застерегти тебе від необдуманих вчинків 
          Я мушу застерегти тебе від безоглядних вчинків.
     І вся ця самобутня лексика мусіла за задумом політиканів ”канути в Лету”,
аби тріумфувала теорія ”злиття мов” та ”єдиного совєтського народу”.
     Перекладаючи слово безрассудство РУС так само притягає за вуха слово без-
розсудство, якого ніколи жоден навіть радянський письменник не вживав.  Тому
СУМ, реєструючи це слово, обмежується цитатою з партійної газети.
     Якщо взяти до уваги, що партійних діячів відповідно інструктували настано-
ви ЦК, то чи можна партійну пресу (тобто всю тодішню пресу) вважати джерелом ук-
раїнської мови?  Це джерело перебувало під контролем партійних директив, і інак-
ше як кривим дзеркалом мовних процесів його назвати не можна.
     СТРЕМИТЕЛЬНО.  
     Переклад цього слова у РУСі так само розкриває ”кухню”, що в ній комуністи
готували ”злиття мов” - оту царську мрію ”дабы не было различия”. В українській
частині гнізда СТРЕМИТЕЛЬНО на перше місце поставлено слова стрімко та стрімли-
во: форми найближчі своїм звучанням до слова стремительно.
     Де ж узялося слово стрімко, і як так сталося, що воно ”виставило за двері”
наші питомі слова нестримно, прожогом, гінко, шпарко, стрілою, кулею, а ще ка-
менем (падати)?
     Словник Грінченка так пояснює слово стрімко: 
     1) Рівно ”Очі грають, стан високий стрімко розігнувся” (П. Куліш)
     2) Круто ”Стрімко крокви поставив” (Канівщина)
     3) Шпичасто ”Не верши стіжка стрімко” (Київщина).
     Усі ці значення далекі від значення слів нестримно та стрілою, що, як на
мене, найкраще перекладають російську форму стремительно.  
     Де ж узялося стрімко?  Звертаюсь до СУМу.
     СУМ (том ІХ, 1978 р.) пояснює стрімко, як і Грінченко, але додає ще одне
значення, що відповідає значенню стремительно.  Дано ілюстрації з творів авто-
рів радянської доби, і всі вони датовані після 1948 року, року, коли побачив 
світ перший ”нормативний” РУС у Москві.  Ось одна ілюстрація з СУМу:
          ”Вода стрімко неслась в озеро” (М. Томчаній, 1960 р.).
     Чи не краще: 



          Вода нестримно збігала в озеро?
     Саме так вживають слово нестримно наші класики, які добирали свою лексику 
з живої мови та образного мислення, а не з політизованих словників:
          ”Потоки біжать нестримно стрімголов додолу” (М. Черемшина).
     Слово нестримно створює в нашій уяві образ, воно малює картину. Слово стрі-
мко більшість мовців розуміє через посередництво російської мови: стрімко - це 
стремительно.  Образу нестримности руху слово стрімко не створює.  Воно стає 
зрозумілим через свою подібність до слова стремительно.
     Можна не сумніватися, що для поповнення свого словесного запасу, багато пи-
сьменників часів ”дружби народів” зверталися до ”нормативних” словників, і звід-
ти запозичали форми на взір стрімко та стрімкий.  
     Усі приклади, які наводить СУМ до слів стрімко та стрімкий у значенні, що
відповідають значенню російських слів стремительно та стремительный, взято з
творів літератури, які датовано після 1948 р. і навіть після 1955 р.
     Так виглядало ”регулювання” центром мовних процесів у мовах ”інородців”.
     Таке ”регулювання” не розвивало українську мову, а компромітувало.
     Рекомендації РУСу - рекомендації політичні, передбачені політичною коньюнк-
турою центру.
     РУС нашкодив не лише в лексиці.  Для зближення мов було спотворено україн-
ську систему наголошення слів.  Так, слова гаразди, подушка, тріпати й десятки,
коли не сотні, інших РУС наголошує на російський лад: гаразди, подушка, тріпа-
ти.  Інакше як знущанням з нашої мови цього не назвеш.
     Вільний розвиток мови заступає директива згори.  Сама ідея керувати згори
життям зазнала краху у 1991 р. з розвалом СССР. Диктат скрахував на всіх напря-
мках.  Не переміг він і на мовному фронті.
     Але ще довго - не одне десятиліття - доведеться усувати шкоду, яку було за-
подіяно вільному розвиткові нашої мови.

                         ХІІ.  УЧНІ ПЕРЕВЕРШУЮТЬ УЧИТЕЛЯ.
     Маючи перед собою такі ”класичні” зразки словотворення, що їх пропагували
і пропагують нормативні словники, дехто й собі ”словотворить” у тому ж напрямі.
В українських текстах стали з’являтися і з’являються зразки мавпованої словотво-
рчости як гриби після дощу.  Своєю неоковирністю та псевдоукраїнськістю ці зраз-
ки перевершують творчість укладачів РУСу та інших словників епохи ”розвинутого
соціялізму”.
     Зупинюсь тут на найбільш поширених зразках ”учнівської” творчости, яку на-
віть політизовані словники УССР не рекомендують.
     ВСЕЗАГАЛЬНИЙ.  
     У пресі можна зустріти такі словесні пасажі:
          ”Кандидатура дістала всезагальне схвалення...”         (1)
          ”Виступ викликав всезагальний ажіотаж...”              (1)



     У слові всезагальний частина все- зайва, бо слово загальний несе в собі
стільки ж інформації, скільки й штучно розтягнуте слово всезагальний:
          Кандидатура дістала загальне схвалення...              (2)
          Виступ викликав загальний ажіотаж...                   (2)
     Порівняймо уривки (1) і (2).  Чи змінився зміст?  Але уривки (2) і легкомо-
вніші і інформативніші (бо коротші).
     Що ж змушує навчених калькувати лексику на взір нормативних словників ”тво-
рити” форму всезагальний?
     Пояснення тут лежить на поверхні. Автори наведених зразків калькують росій-
ське слово всеобщий на українську мову, і в них виходить всезагальний.  Задуму-
ватись над якістю одержаного витвору чи зіставляти його з нашою мовною традицією
творці таких лексем не звикли. Бракує їм і природнього мовного смаку.  Вірніше,
їхній мовний смак розвинувся під впливом не української, а російської мови.
Зляпали раз-два, і маєш ”украінскій” текст.
     На лихо горе-перекладачам форму всезагальний забракували ще покоління на-
ших попередників, які мали розвинене почуття мови.  Вони переконалися, що наша
форма загальний цілком заступає російську форму всеобщий у більшості мовних кон-
струкцій, і нам нічого не треба додавати до нашого слова.  Але цього не можна
сказати про російську мову.  Там у ряді випадків слово общий не заступає слова
всеобщий. ”Кандидатура получила общее одобрение” по-російськи не звучить, треба
сказати ”всеобщее одобрение”.  Нам же в такому слововжитку нема потреби: форма
загальний дуже добре ”працює” в усіх випадках.
     Треба лише додати, що там, де ”загальність” поширюється на цілий світ або
ціле людство, там ми можемо замість слова загальний вжити форму всесвітній:
          Всесвітня декларація людських прав, Всесвітня конфедерація праці.
     НІ-НІ, ТА Й...  
     Сьогодні неважко натрапити на таку кальковану ідіому у низці текстів:
          ”Страшна ніч ні-ні, та й жахала її уві сні...”         
          ”Дощ ні-ні, та й затарабанить у вікно...”.             
     Той, хто своє кволе ні-ні скалькував з російського нет-нет, да и, десь, ні-
коли не чув живої української мови, де наведена ідіома звучить нема-нема, та й.
     Ось як вживає українську ідіому література:
     ”...в душі... нема-нема, та й проскочить іскорка надії” (М. Стельмах).
     Людина з почуттям мови, одразу відчує у виразі ні-ні, та й якусь незакінче-
ність, якусь куцість, котрої нема у нашому виразі нема-нема, та й і в російсько-
му - нет-нет, да и.  Вираз ні-ні неначе щось проковтує, недоговорює. Саме тому
наші предки, що мали можливість вибирати, не створили виразу ні-ні, а зупинилися
на виразі нема-нема, бо він звучить досконаліше, довершініше.  Цю завершеність
вираз дістає завдяки складу -ма, що немов цементує повторювану частину - нема-
нема, яка передує і протиставиться другій частині - та й. Перша частина - нема-



нема - вказує на павзу, на відсутність дії, а друга частина - та й (коротша і
різко обірвана) - вказує на початок дії:
          Дощ нема-нема, та й затарабанить у вікно...            
     У російському виразі функцію завершености першої частини ідіоми виконує 
приголосний звук Т: нет-нет, да и:
          Дождь нет-нет, да и забарабанит в окно...
     Не виключено, що російський відповідник нашої ідіоми нема-нема, та й свого
часу було скопійовано саме з нашої ідіоми.
     ЯТРУЮЧИЙ.  
     Це слово не має широкого поширення: покищо його вжив лише один автор, але
воно віддзеркалює загальну тенденцію творення слів на зразок бігаючий, повзаю-
чий, плаваючий тощо.  Тому й проаналізуймо це слово.  Ось як його вжито в га-
зетному тексті:
     ... не дають відчужитися від рідної землі теплі (хоча й ятруючі) спогади”
                                                      (Літературна Україна).
     Що це за нова проява ятруючий?
     Дієприкметники із закінченням -уючий, ми творимо (під впливом російської
практики) від дієслів із закінченням -увати:
                    існувати            існуючий
                    хвилювати           хвилюючий
                    чарувати            чаруючий.
     Логічно міркуючи, для утворення форми ятруючий мало б існувати дієслово
ятрувати.  Досі такого слова не зареєстровано. Існує слово ятрити, що значить
”подразнювати /розворушувати, роз’ятрювати/ болюче місце”.  Слово дуже містке:
он скільки зайвого говорення заступає.  Від цього слова ніяк не можна утворити
дієприкметника ятруючий.  Ятруючий - це помилкове утворення. Тим-то воно й дере
наше вухо.
     Від слова ятрити можна створити дієприкметникову форму, але тут потрібна 
інша модель. І все лихо в тому, що нормативні словники, пропагуючи форми з кін-
цівкою -уючий, -аючий, замовчували українські моделі з кінцівкою -ущий, -ащий,
-учий, -ачий.  Очевидно, автор новотвору ятруючий орієнтувався на розпропаговану
модель, і вирішив нею скористатися, а проте одержаний результат не можна назва-
ти вдалим.  Навряд чи це нове слово захопить мовців.
     Від дієслів з кінцівкою -ити українці творять дієприкметники з кінцівками
-ущий, -учий:       видіти              видющий
                    живити              живлющий
                    значити             значущий.
                    палити              палючий
                    ревіти              ревучий
                    тямити              тямущий.



     Згідно з цією моделлю мусимо творити похідні форми і від інших дієслів та-
кої будови:
                    ятрити              ятрущий.
     Одержане слово мабуть таки краще вписується в тональність української мови.
Причина?  Десь, певно, багато важить правильний вибір моделі: не масово пошире-
ної і не запозиченої.  Підставмо нове слово у вихідне речення:
     ...не дають відчужитися від рідної землі теплі (хоч і ятрущі) спогади.
     Мені здається, що так і звучить і сприймається куди краще. Але смаки - всі
знають - не сходяться.  Хтось може мати інший погляд.  Та хай який погляд хто
має, слова ятруючий українська мова не може схвалити: словотворчість підлягає
певним - може й неписаним - але законам.  Лексика, яка порушує ці закони, рано 
чи пізно зникає.  Мові ж, переобтяженій неякісною лексикою, загрожує втрата при-
хильности з боку мовців.
     У царині дієприкметників практика калькування творить найкарикатурніші зра-
зки.  Так, сьогодні можна натрапити подеколи на такі ”новотвори”, як спитуючий
погляд.  Це - незграбна копія російської пари испытующий взгляд.  Навіть норма-
тивні словники рекомендують перекладати її як допитливий погляд.  Дехто вживає
сьогодні й інші запозичені форми, наприклад, гинучий, слабнучий тощо.  Ці форми
безперспективні.  Вони не збагачують нашу мову, а компромітують її.
     Альтернативні синоніми до такої лексики наводить Розділ LХІІ.
     ПОНАД ТЕ.  
     Останнім часом ця лексична пара нема-нема, та й ”засвітиться” у текстах
деяких авторів:
                    Спосіб видався дорогим, а понад те ще й ризикованим.  (1)
     Виданий 1976 р. сьомий том СУМу, де вміщено гніздо слова ПОНАД, ідіоми по-
над те не фіксує.  Бо її в українській мові не існувало.
     Можуть сказати: мова розвивається, і отже, мусять виникати нові форми.
Справедливі слова. Мова повинна збагачуватись, розвиваючи свої лексичні можливо-
сті, виходячи із своїх самобутніх джерел і базуючись на своїх оригінальних моде-
лях.  Тільки тоді мова буде мовою у повному розумінні цього слова.  Коли ж вона
своїм єдиним засобом збагачення обирає іншу мову, то така мова набуває рис дія-
лекту.
     І коли ми простежимо, як виникла ідіома понад те, то переконаємось, що це
сталося завдяки калькуванню російського звороту сверх того, досить поширеного в
усній та писемній практиці росіян:
                    У нас вышел запас воды, и сверх того, мы устали.
     Українці в таких конструкціях традіційно вживали інших зворотів:
                    поза тим, крім того, до того ж.
     Ці форми цілком адекватно заступають те, що росіяни передають виразом
сверх того.  Текст (1) у ”нашій одежі” виглядав би так:



                    Спосіб виявився дорогим, і поза тим ще й ризикованим
                    Спосіб виявився дорогим, до того ж іще й ризикованим
                    Спосіб виявився дорогим, і крім того ще й ризикованим.
     Жодної потреби додавати до цих форм ще одну, відверто скопійовану з росій-
ської сверх того, не було й нема.
     Але ж мода, прищеплена за останні десятиліття, розсудила інакше. Знайшлися
”знавці” української мови, які збагатили нас на ще одну кальку, конвертуючи своє
українське мовлення з російського думання.  Їхня логіка приблизно така:
     Російське сверх - це наше понад.  Сверх вимагає по собі родового відмінку:
сверх того, наше ж понад вимагає знахідного, отже сверх того по-нашому буде по-
над те.
     Такий переклад ”переплюнув” навіть мавпувальну практику РУСу. РУС перекла-
дає цю російську ідіому традиційними формами: крім того, до того ж.  Учні пере-
вершили учителя.
     Пророблений аналіз свідчить, що хапливе (без належного обдумування) кальку-
вання-мавпування, започатковане ”нормативними” заходами, а вірніше теорією злит-
тя мов, не сприяє розвитку мови, а навпаки, шкодить, бо змушує нас забувати свої
звороти і вдаватися до калькованих.

                         ХІІІ. ВІД МАВПУВАННЯ ДО ДЕГРАДАЦІЇ.
     Читаю в одній газеті: ”в умовах утаємничености зустрічі”. Тут слово втаєм-
ниченість вжито у значенні засекреченість.  В іншому місці: ”підписання втаєм-
ниченого договору”.  У цьому тексті слово втаємничений має значити засекречений.
Можна натрапити і на втаємничення у значенні засекречення.
     Чи доцільний такий слововжиток?
     Слово втаємничувати передає в нашій мові цілком протилежне поняття, ніж у
наведених прикладах.  Ось як вживають його письменники:
     ”Коли втаємничуємо іншу людину в життя нашої душі,... тратимо себе...”
                                                            (У. Кравченко). 
     ”Коли я втаємничив у свої справи Лялю, вона почала просити мене одразу ж
вирушити з нею до Городища” (Літературна Україна).
     ”Катерина просила родичів, які вже були втаємничені у захворювання Аркадія,
поки що тримати язики за зубами” (І. Вільде).
     Як бачимо, втаємничувати когось - це ділитися з кимось таємницею, відкри-
вати комусь таємницю.  Саме так фіксують це слово словники. Українсько-російсь-
кі словники слово втаємничувати перекладають на російську мову як посвящать в
тайну. Інших значень цього слова словники не наводять.
     Однак ”Словник української мови” (СУМ) фіксує ще одне значення слова вта-
ємничувати з позначкою рідко: тримати в таємниці і дає приклад з твору письмен-
ника УССР.
     Відомо, що не всі тодішні письменники могли похвалитися чистотою українсь-



кої мови, чого від них ніхто й не вимагав. У творах цих авторів можна вичитати 
такі ”шедеври” як повітряний поцілунок, заливати за галстук тощо, і ці ”перла”
СУМ фіксує так само.  Отже до лексики, яку реєструє СУМ як українську, а надто
до лексики літераторів УССР, сучасникам треба ставитися критично. Нема слова, що
СУМ наводить 85-90% справді українських словесних форм.  Але поряд з ними він
фіксує нехарактерні для нашої мови, випадково вжиті авторами слова й звороти
або вирази з мови персонажів.  В уста своїх героїв письменники можуть вкладати
неправильну або й суржикову лексику, і цей словесний матеріял жодною мірою не 
може належати до зразків української мови.  Теорія злиття мов, яку сповідували 
або мусіли сповідувати мовознавці УССР, змушувала їх братися на всякі способи, 
щоб захаращувати словники калькованою лексикою, свідомо чи несвідомо підживлюю-
чи тезу расистів про безперспективність української мови.
     Вживання слова втаємничувати у значенні засекречувати на ділі не збагачує
української мови, а навпаки штовхає її і далі копіювати російську.
     Чому?
     Годі заперечити, що слова можуть мати багато значень. Ми маємо чимало прик-
ладів полісемантичности слів.  Але у даному випадку багатозначність не матиме
успіху.  Бо два значення слова втаємничувати - відкривати таємницю /первісне/ і
засекречувати /плід малограмотности/ - взаємопротилежні. Якщо одне - вживати
частіше (а значення засекречувати частіше вживається, ніж відкривати таємницю),
мовці засвоять саме це частіше вживане значення слова втаємничувати. Коли ж хто
вживе втаємничувати у первісному значенні відкривати таємницю, то загал, звикши
до слова втаємничувати у значенні засекречувати, ніяк не зрозуміє цього слова у
цілком протилежному значенні.  І щоб бути зрозумілим, треба буде для первісного
значення слова втаємничувати шукати заміни.  Знайти рівноварту заміну не завжди
легко.  Доведеться, як дехто робить уже тепер, вдаватися до російської мови і
вжити вираз посвячувати в таємницю.  Зворот звучить недоладно, але у вихованих 
на теорії злиття мов філологів іншої ради не буде.  Станеться те саме, що стало-
ся із словами знаменитий і славетний.
     Сьогодні вже можна натрапити у пресі на слово непосвячений у значенні не-
втаємничений.  І поширення цієї практики спричинить перехід даної і подібних до
неї форм з категорії лексичних помилок до категорії лексичної норми.
     Яку користь матиме наша мова від такої словесної еквілібристики?
     Попервах нас заохочують замінити зрозуміле слово засекретити на втаємни-
чити, а тоді слово втаємничити замінити на запозичений з російської мови вираз 
із двох слів посвячувати в таємницю.  Мудро?
     Мабуть-таки помиляється той, хто думає одним розчерком пера ”поліпшити” 
творені століттями форми, бо, замість поліпшити, він насправді погіршує мову,
сприяє її деградації. 





                              ХІУ. ВІДПРУЖМОСЯ!
Лікарський відшукавши хвощ,              Відколи Зосю стрів Оверко,
Я прийду завтра, дощ не дощ...           Тяглось його до неї серце...
Пуристе!  Вуха не шорош!                 Збагне усяк, хто з глуздом дружить:
Я прийду, незважаючи на дощ!             Він був до неї небайдужий.

Від неминучої розлуки                    Я ці піски жовтогарячі
У хлопця опустились руки...              І пляж морський неначе бачу...
Чи ж розкумека вчена братія,             Пардон!  Пробачте!  ”Ця картина
Що бідачисько впав в апатію?             Стоїть мені перед очима.”

Дід внука посила у світ:                 Діставши облизня, урвитель
Нехай малий доходить літ...              Не знає, на яку ступити...
Не знаю, чи старий утішиться,            А був би там хто з наших учнів,
Як хлопець стане дорослішати.            Він крайню б відчував незручність.

Не склав матури сирота:                  Охрім, щоб здибати оратора,
Задачка випала крута...                  Сховався зараз же за хатою...
А чом, перо моє невтомне,                Хто ж добре кутий у стилістиці,
Не написать головоломна?                 Ховайсь в безпосередній близькості!

Ще поки знахур спить гундосий,           Не зчувсь ні Сидір, ні Тадей,
Їм треба бути там кров з носа...         Як злий катюга зник з очей...
А вже знавцям живого слова               Спасибі, схаменувсь я впору:
Там треба буть обов’язково.              Зникати треба з поля зору!

                         Пістряк...Ще нашої науки
                         До нього не доходять руки...
                         А думка строчить дублікат:
                         Для лікування пістряка
                         Ще рівень (це й дитина знає)
                         Наук сучасних не сягає.

                              ХУ. ЗАКАННЯ.
     Щоб висловитись по-українськи, той, хто думає по-російськи, висловлену ро-
сійською мовою думку перекладає по-нашому. Такий переклад виконують здебільшого
механічно без жодної уваги на специфічні особливості українського мовлення. Чи-
тання одержаної мовної саламахи вимагає крім знання української мови ще й знання
російської.
     Таке враження справляє вираз ”шаховий турнір за листуванням” в одній досить



поважній газеті. Цей вираз змушує читача зупинитися й подумати: ”Що це я прочи-
тав?”. ”Спіткнувшися” на виразі за листуванням, читач, коли він знає російську
мову, збагне ”Ага, це по переписке”, і таким чином зрозуміє текст.
     Очевидно, що поголовний вжиток прийменника ЗА там, де росіяни вживають ПО
- це теж винахід бездарної філології, опроміненої сонцем ”дружби народів”. Десь
років 15-20 тому в Україні появився вираз ”писати за адресою” - копія російсь-
кого ”писать по адресу”.  Породжено цей вираз думкою ”механістів”, що російсько-
му ПО відповідає наше ЗА.  Але ж у нас існує незалежна і властива нашій мові
форма ”писати на адресу”.  Українці у низці ідіом вживають прийменник НА там, де
росіяни вживають ПО.  І цей вжиток вписується у стилістику української мови: 
          на замовлення, на прохання, на пропозицію, на прізвище, на ім’я.  
     Подекуди, коли росіяни кажуть ПО, українці вживають через: через непоро-
зуміння.  Творці ж ”механічного” псевдоукраїнського язичія скрізь, де росіяни
кажуть ПО, тулять ЗА.
     Вираз ”шаховий турнір за листуванням” краще віддати по-нашому ”заочний ша-
ховий турнір”, або ”шаховий турнір шляхом листування”, або ще якось відійти від
іншомовного стереотипу.
     Невластиве вживання прийменника ЗА в сучасній пресі дуже впадає в очі.
     Можна натрапити в сучасних газетах на такий вжиток: ”за природою... вони
різняться”.  У даному разі треба просто сказати ”природою... вони різняться ”.
     Чому автор віддав перевагу виразові за природою?  Очевидно, що думаючи по-
російськи, він так переклав російський зворот по природе, не зваживши на особли-
вості української мови.
     Так само невиправдано ”механічно” звучить вираз ”Дзвоніть за телефоном”.
Хто знає українські форми ”Дзвоніть телефоном” або ”Дзвоніть на телефон”, ніко-
ли не погодиться, що ”Дзвонити за телефоном” краще звучить по-українськи.  Зви-
кання до таких виразів - це звикання до суржику, звикання до прямої механічної
залежности нашої мови від вуличних стандартів.
     Ось іще кілька таких ”механічних” зворотів, подибуваних не лише в газетах,
а і в деяких літературних творах.
     ***    ”Платити за рахунком”.   ***
     Це механічна переробка російського ”платить по счёту”. Тут треба: ”оплати-
ти рахунок” або ”платити по рахунку”. Прийменник ПО не чужий українській мові і
там, де треба, його слід вживати.  Згадаймо, що ми

                         відпочиваємо по черзі
                         відправляємо панахиду по жертвах
                         пізнаємо по очах
                         помагаємо по змозі
                         читаємо по складах.



     ***    Вони за сутністю шовіністи.   ***
     Це невдалий варіянт нашого ж виразу по суті.  Українці мають рівно стільки
ж прав на вираз по суті, як і росіяни. Ми ж кажемо катюзі по заслузі, видно па-
на по халяві, належить по праву, ділити по справедливості, отже й по суті для 
нас не чуже.  Нам потрібні легкомовні звороти, а не слонуваті доробала.
     ***    За цими заходами ведеться облік.   ***
     Це знову таки копія російського по этим мероприятиям.  Тут краще сказати: 
”Ці заходи реєструються”.
     ***    Не узгодили кандидатів за округами.   ***
     Цей вираз просто важко зрозуміти, бо не все можна механічно копіювати. Тут
треба: в округах чи по округах, бо ми ж говоримо по хатах, по містах, отже і 
по округах.
     ***    Відомий за назвою.   ***
     Калька російського по названию. Чи ж не краще традиційна форма ”відомий з
назви”?
     Неодмінне вживання прийменника ЗА там де росіяни кажуть ПО, веде до карика-
туризації висловленого: мова у текстах обертається на якісь неживі штампи.
     Пише журналіст: ”робив те, що належало за посадою”. Зрозуміти цей вираз 
без помочі російської мови годі.  Російське по должности стало за посадою. Те,
що звучить у росіян, у нас просто незрозуміле. Чи тямить автор такого виразу, що
кожна мова має свої внутрішні стилістично-звукові особливості, які не можна не-
хтувати?  Чи ж не краще сказати 
                    робив те, чого вимагав обов’язок
або
                    робив те, що належало з обов’язку?
     Тобто, треба тільки відійти від російського думання і знайдеться вдалий
український вислів. 
     В іншому місці читаю: 
                         ”панували за чергою комуністи й фашисти”.  
     Жахливий вислів.  Зрештою його одразу і не зрозумієш.  Лише подумавши, зба-
гнеш, що хоче сказати автор тексту. Чи чув цей автор колись живу українську мо-
ву?  Таж ми вживаємо у цьому разі прийменника по: ”панували по черзі комуністи й
фашисти”.
     А от пише письменник: 
                    ”З обличчя води не п’ють, але людина за ним пізнається”.
     За ним - це переробка невдалої російської пари по нём. Пара за ним зупиняє
читача і вимагає вдатися до російської мови для зрозуміння. Уникнути цього можна
сказавши ”по ньому пізнається”, бо ми пізнаємо по халяві, по одежі, по голосу, 
по зросту:
          ”Микола пізнав її по високому зросту...” (І. Нечуй-Левицький)



          ”Хіба ти не помітив по їй, що вона навіжена?” (Марко Вовчок).
     Отже, правильно буде і по обличчю і по ньому.  І це буде цілком по-україн-
ськи: 
          З обличчя вони не п’ють, але людина по ньому пізнається.
     Вирази за зростом, за халявою, за обличчям, за ним - це зразки ”повстяної”
мови, яка не приваблює, а відштовхує читачів від читання псевдоукраїнських ”ше-
деврів”.
     Звідки бере свій початок описане ”закання”?
     РУС (виданий 1980) російську форму по адресу перекладає на адресу. Цією
ж формою ми передаємо російський вираз в адрес.  Така традиція нашої мови.  Там,
де росіяни вживають ПО, ми вживаємо цілий ряд прийменників (в тому числі і ПО):
на думку, на замовлення, у напрямі, через нерозум, з назви, по голосу тощо. 
     Ці українські форми зафіксовано у творах класиків та в живому мовленні.  Та
адептів ”злиття мов” вони не задовольняють.  Бо для досягнення ”злиття”, треба,
щоб переклад з мови на мову для високих достойників, які думають і спілкуються
переважно по-російськи, не становив труднощів, а був би ”простіше від пареної
ріпи”. Їм треба російське ПО перекладати ”уніфіовано” одним прийменником. Отож,
працівники Інституту української мови О. Тараненко і В. Брицин видають 1992 р.,
укладений ще за колоніяльних часів ”Русско-украинский словарь для деловых людей”
(надалі - СДЛ), де вираз по адресу перекладено за адресою, а вираз в адрес -
на адресу.
     Навіщо ця диференціяція?
     Це ж якраз і є достосування української мови до російської.  У нашій мові
одну форму на адресу можна вживати там, де росіяни вживають два вирази: по ад-
ресу і в адрес. Такі лексичні розбіжності належать до особливостей кожної мови.
Російська мова, наприклад, поняття ”суспільство” і поняття ”товариство” передає
одним словом общество, і це жодною мірою не шкодить російській мові.  Так само 
і нам ніяк не шкодить, що наш вираз на адресу іншою мовою треба передавати дво-
ма формами. Це належить до особливости нашої мови. Різні мови розв’язують мовні
проблеми по-різному. Бажання ж хай там що одну мову достосувати до іншої, щоб
кожен вираз одної - мав свого відповідника в іншій мові, на ділі знищує самобут-
ність однієї з мов і веде до її деградації. 
     Тараненко і Брицин міркують приблизно так: якщо російське по привычке - це
українське за звичкою, то всі російські ПО перекладаймо як ЗА.  Така логіка да-
леко не академічна, але вона домінує у СДЛ.
     Слідом за адресою автори СДЛ силкуються кожне російське ПО віддавати нашим
ЗА (в дужках - сторінка СДЛ):
     ПО ПРЕДЪЯВЛЕНИЮ за пред’явленням (110).  Яку треба мати небуденну уяву,
щоб сподіватися, що хтось, колись буде вживати вираз за пред’явленням!  Практи-
ка свідчить, що в реченнях з цим зворотом ми вдаємось до інших форм:



     Підлягає оплаті після подачі = Подлежит оплате ПО ПРЕДЪЯВЛЕНИЮ.
     На вході покажіть документ   = Вход ПО ПРЕДЪЯВЛЕНИЮ документа.
     СТАРШИЙ ПО ЗВАНИЮ старший за званням (164). Жива форма - старший рангом.
     ПО УТВЕРЖДЕНИЮ за твердженням (184).  Практикою схвалено як твердить.
     ПО ФАКТУ за фактом (186). Тут ЗА зовсім непотрібне: расследование ПО 
ФАКТУ воровства - це ”розслідування факту крадіжки”.
     ПО ШТАТУ за штатом (196).  За штатом можна зрозуміти як поза штатом. Тут
знову таки слід перекладати без прийменника: ПРЕДПИСАНО ПО ШТАТУ - перебачено
штатом або у штаті або й по штату. Прийменник ПО цілком український: наказ по
армії, черговий по школі, по ходу справи, не по зубах (горіх), отже і по штату.
     ”Механічні” рекомендації авторів СДЛ, дають свої карикатурні плоди.  У пре-
сі можна зустріти: ”за своїм потенціялом дорівнює”, коли простіше сказати ”сво-
їм потенціялом”; ”дбав за службовим обов’язком”, коли легше і зрозуміліше - 
”дбав з обов’язку служби”. Тотальне вживання ЗА там, де росіяни кажуть ПО, ут-
ворює штучні ”вуходерні” звороти, веде до забуття своїх - простіших і легкомов-
ніших (!) - ідіом, нівелює самобутність української мови, торує стежку для замі-
ни її на механічно скопійоване з російської мови псевдоукраїнське язичіє.  Таке
язичіє - знахідка для новоспечених ”патріотів”, бо дозволяє їм імітувати володі-
ння українською мовою, вдаючись до конверсії російського думання.  Поширення
язичія в Україні - це деградація української мови.  І в цьому велика заслуга ав-
торів СДЛ, які своїм словником пропагують язичіє.
     Після мовного ”винаходу” авторів СДЛ на Україні, як гриби після дощу, стали
з’являтися скальковані форми, де російське ПО перекладено нашим ЗА, хоч мовна
традиція вживала інший прийменник.  Ось деякі з цих кальок: за проханням (відпо-
відник російського по просьбе, коли традиційна форма - на прохання), за смаком 
(це - російське по вкусу, що традиційно звучало на смак, до смаку), за трьома
напрямами (це - по трём направлениям замість усталеного у трьох напрямах) тощо.
     Явище ”закання” на ділі каструє українську мову, змушуючи її вживати невла-
стиві їй форми і занедбувати свої самобутні конструкції.  Наприклад, вирази за
твердженням (копія російського по утверждению), за спостереженням (копія - по 
наблюдению), за свідченням (копія - по свидетельству) по-українськи краще відда-
вати формами як твердить /як твердять/, як спостережено /як спостерегли/, як
свідчить /як свідчать/.
     Зауважу, що той, хто вживає невластиві нам форми з прийменником ЗА, виявляє
своє незнання української мови, а також той факт, що він думає по-російськи і 
”на ходу” конвертує свою російську мову на псевдоукраїнське язичіє.  

                    ХУІ. СЛОВНИЧОК-РЯТІВНИЧОК ВІД ЗАКАННЯ.
     Тим, хто хоче уникати карикатурного ”закання”, стане у пригоді наведений
нижче словничок:
  Закальна форма       Російський прототип   Українська форма



за адресою (писати)      по адресу            на адресу
за адресою (не знайшли)  по адресу            під адресою, на адресі
за бажанням              по желанию           на бажання
за вимогою               по требованию        на вимогу
за віком (різнитися)     по возрасту          віком, літами
за віком (групувати)     по возрасту          за віком
за волею випадку         по воле случая       волею випадку, з волі випадку
за голосом               по голосу            по голосу, з голосу
за домаганням            по настоянию         на домагання
за думкою                по мнению            на думку
за закликом              по зову              на заклик
за заходами              по мероприятиям      Треба стилістично переробити
за зізнанням кого        по признанию кого    як зізнався хто
за зростом               по росту             по зросту
за ініціятивою кого      по инициативе        на ініціятиву чию
за квитанцією            по квитанции         на квиток, на квитанцію
за клопотанням (ухвала)  по ходатайству       на клопотання
за командою (стати)      по команде           на команду
за курсом (рухатися)     по курсу             курсом
за листуванням           по переписке         шляхом листування
за назвою (пізнати)      по названию          з назви
за напрямом (рухатися)   по направлению       у напрямі
за недбалістю            по небрежности       через недбальство
за нездатністю           по неспособности     через нездатність
за необхідністю          по необходимости     через необхідність
за необхідности          при необходимости    в разі потреби
за ним (пізнати)         по нём               по ньому
за обличчям              по лицу              по обличчю
за одягом (пізнати)      по одежде            по одягу
за округами              по округам           по округах
за ордером (дістати)     по ордеру            на ордер
за підозрою (у злочині)  по подозрению        запідозрений
за поданням кого         по представлению     на подання чиє
за позовом (ухвала)      по иску              на позов
за посадою               по должности         з обов’язку
за потреби               при необходимости    в разі потреби
за претензіями чиїми     по претензиям        на претензії чиї
за природою (різнитися)  по природе           природою
за прізвищами (судити)   по фамилиям          з прізвищ
за пропозицією чиєю      по предложению       на пропозицію чию



за проханням             по просьбе           на прохання
за публікаціями (судити) по публикациям       з публікацій
за рахунком (платити)    по счёту             по рахунку
за рівнем                по уровню            рівнем
за родом діяльности      по роду деятельности родом діяльности
за роками (вести лік)    по годам             на роки, (стаж) від років
за свідченням            по свидетельству     як свідчить, як свідчать
за скаргою (ухвала)      по жалобе            на скаргу
за смаком (гіркий)       по вкусу             на смак
за смаком (солити)       по вкусу             до смаку
за спостереженням        по наблюдению        як спостережено, як спостерегли
за сутністю, за суттю    по сути              по суті
за твердженням           по утверждению       як твердить, як твердять
за телефоном (дзвонити)  по телефону          телефоном, на телефон
за темою (різнитися)     по теме              темою
за темою (дискутувати)   по теме              на тему
за терміном (моїх колег) по термину           згідно з терміном
за характером            по характеру         характером, вдачею
за фактом (розгляд)      по факту             на факт або просто факту
за чергою                по очереди           по черзі
за чутками (судити)      по слухам            з чуток
за шерстю (гладити)      по шерсти            по шерсті.

                         ХУІІ. ПРИЩЕПЛЕНЕ, АЛЕ ЧУЖЕ.
     Невластиві нашій традиції слова і звороти - це спадщина недавнього минуло-
го, коли держава з політичних міркувань обмежувала вільний розвиток української
мови, фізично знищила чесних мовознавців і доручила керування мовними процесами
”фахівцям”, які на замовлення влади прищеплювали нашій мові невластиві їй риси.
Сучасне покоління звиклося з цими рисами і вважає їх нормальними. Та вони такими
не є.  Своєю штучністю та важкомовністю ці риси дискредитують українську мову, 
обертають її на важкий для спілкування офіційний жаргон, який не приваблює, а
відвертає мовців. 
     Сьогодні у цілій низці зворотів вживають слово правлячий: правляча еліта,
правляча верхівка, правлячий клас тощо.  Ці звороти штучно запроваджено в мовну
практику після погрому української інтелігенції 30-х років.  Вони мають суржико-
вий присмак: слово правлячий - не найкраще слово, яке можна тут ужити. Правда, 
у процесі розвитку української мови в кінці ХІХ і на початку ХХ століття зворот
правляча кляса мав певне поширення в Галичині. Однак, разом з цілим рядом інших
галицьких слів та зворотів (негодування, обильний, розвідочний, будучий, опроки-
нути, відзискати) вираз правлячий клас не зайшов до літературної мови 20-х років
ХХ століття. Деякі з наведених слів скопійовано з російської мови, деякі - з



польської. Літературна мова у процесі розвитку позбувалася таких штучних форм,
збагачуючи свій словесний запас формами з порядною звуковою будовою, утвореними
від українських коренів.
     До погрому 30-х років замість скалькованого з російської мови слова прав-
лячий ми вживали слово керівний, подеколи - панівний: керівний клас, панівний
клас, керівна еліта, панівна еліта, керівна верхівка, панівна верхівка.  Такий
вжиток не був результатом диктату чи примусу.  Кожна мова має свою неповторну
тональність, яку виробляють мільйони мовців у процесі спілкування. Слово панів-
ний у згаданих зворотах відповідало нормам і тональності української мови. Слово
ж правлячий, живій мові невідоме, зовсім нехарактерне для нашої мови.  Поняття
”керувати” українці рідко передавали словом правити; воно не належало до стало
вживаних у значенні ”керувати” слів. Таким це слово стало в російській мові.  У
списку синонімів до нашого слова керувати стоять форми верховодити, орудувати,
порядкувати, кермувати і лише тоді правити. Не треба забувати, що слово правити
має в нашій мові ще цілу низку значень, які дуже далекі від поняття ”керувати”:
”правити як з рідного батька”, ”правити службу Божу”, ”правити борг”, ”правити
за взірець”. 
     Невдале слово правлячий уперше ”засвітилося” в Галичині як копія російсько-
го правящий, коли серед інтелігенції стали популярними модні марксистські ідеї.
Ставши ”зближати” мови, большевики вхопилися за це слово, накидаючи його літера-
турній мові. Це досягалося виданням ”нормативних” словників, а також мовною цен-
зурою преси, радіомовлення, шкільних підручників тощо.  В результаті самобутні
українські форми керівний та панівний вилучено з цілої низки питомих українських
зворотів, а їхнє місце посіло прищеплене з чужого поля правлячий.
     Слова правлячий жива мова не знає.  Тонкий слух наших предків гребував ма-
теріялом, який не вписувався у звукове поле української мови.  Це видно на при-
кладі подібного своїм звучанням до слова правлячий слова сплячий.  Народ уникав
цього слова, вживаючи натомість сонний.  В українсьських піснях зафіксовано: 
          ”Його сонного будили - не збудили” (Словник Грінченка). 
     Тут сонний значить ”який спить”. Народ віддавав перевагу легкомовному, ми-
лозвучному сонний і рідко вживав слово сплячий.  Цю традицію відбила і літерату-
ра: 

          ”Мов не своя стала...та, мов сонна, В степу заспівала” (Т. Шевченко)
          ”Почав рубати і колоти сонних запорожців” (О. Довженко)
          Сонного будити не слід...” (Журнал ”Знання та праця”).
     Зауважу, що і в живій мові ми віддаємо перевагу формі сонний перед сплячий.
Потреба вживання форми сплячий виникла, коли слово сонний набрало інших значень.
Однак знавець мови завжди знайде спосіб, як уникнути немилозвучного слова.  За-
мість сплячий, можна сказати сонний, або приспаний, або пойнятий /охоплений/



сном, або зморений сном, або в обіймах сну.  Назву опери Спляча красуня цілком
доречно було б замінити на Приспана красуня. 
     Ще одне слово з подібною кінцівкою - щемлячий - так само не дістало ”зеле-
ної вулиці” в літературній мові.  Письменники - знавці української живої мови -
уникали його, вживаючи натомість милозвучніші і ближчі до нашої тональности си-
ноніми: щемливий, щемкий, щімкий.  (Дещо ширшу інформацію про слово щемлячий 
наводить Розділ ХХХУІІ).
     Кожна мова в процесі розвитку добирає до свого ”активу” ті форми й звороти,
які легко вимовляти й розуміти, які передають не лише зміст, а й ”тішать слух”.
Ясна річ, що в темному царстві імперії зла панівна еліта не тільки не дбала про
естетичні якості української мови, а навпаки робила все, щоб зробити її неконку-
рентоздатною, нездалою для самостійного і повнокровного існування.
     Сьогодні ті часи минули.  Однак з боку україністів незалежної України - ко-
лишніх провідних мовознавців УССР - дуже мало чути голосів про потребу перегля-
нути наше мовне господарство і очистити його від прищепленого терористичною вла-
дою намулу.  Очевидно, тягар минулого ще довго тяжітиме над нами.
     Уся надія на молоде покоління, яке захоче послуговуватися в усіх відношен-
нях виробленою, органічно поєднаною з українською ментальністю лексикою, а не 
важкими псевдоукраїнськими формами-кальками.

                        ХУІІІ. ТОНАЛЬНІСТЬ - ВЕЛИКИЙ ЧОЛОВІК.
     У процесі спілкування поколінь мовців кожна мова набуває певної тональнос-
ти, що відповідає її ритмо-мелодичним особливостям та образно-логічному мисленню
її носіїв.  Мовна тональність виконує у мові функцію бракера, який добирає най-
удалішу під оглядом образности та милозвучности лексику і відкидає невдалу.
     Взявши сказане до уваги, проаналізуймо словосполуку загальне зібрання, що-
раз частіше подибувану в газетах.  Традиційно - під впливом вимог тональности -
українці вживали і вживають на означення поняття ”передбачений збір людей” слово
збори: установчі збори, законодавчі збори, загальні збори. Значно рідше вживано
слово зібрання.  У процесі добору варіянтів під оглядом тональности наші попере-
дники віддали перевагу слову збори.  І очевидно, не випадково. Слово збори коро-
тше, і має не таку поширену в багатьох іменниках кінцівку як зібрання.
     А яку вагу має тут кінцівка слова? - спитає читач.
     Річ у тім, що слова з однаковою кінцівкою (наприклад: зібрання, чекання,
бажання, гуляння тощо), коли вони часто повторюються у мовному потоці чи тексті,
викликають у слухачів або читачів враження стилістичної недосконалости висловлю-
ваного. Часом навіть збіг двох слів з однаковою кінцівкою звучить дисгармонійно:
                         Після зібрання відбулось голосування.  
     Коли ж у вислові нема повторів кінцівок, то він звучить нормально: 
                         Після зборів відбулось голосування. 
     Як бачимо, звукова будова слова може сприяти або перешкоджати вживанню того



чи того слова.  У процесі спілкування поколінь відбувається добір найудаліших
форм, здатних до вжитку в комбінації з якнайширшим спектром слів.  У нас цей до-
бір на означення поняття ”передбачений збір людей” визнав найкращим слово збори.
     Читач може подумати, що слова з кінцівкою -ання я маю за неповноцінні.  Аж
ніяк.  Ці слова виконують дуже потрібну функцію в мові, і без них сьогодні нема
як обійтися. Та сам процес мовлення вимагає від нас іноді шукати для слів з кін-
цівкою -ання синонімів без такої кінцівки.  Багато з них такі синоніми мають:
                         вживання            вжиток
                         відвідання          відвідини
                         вітання             привіт
                         збирання            збір.
     Затим що слів з кінцівкою -ори менше, ніж слів з кінцівкою -ання, то слово
збори частіше вживалося і утворило кілька сталих сполук: загальні збори, устано-
вчі збори.  Образно кажучи, воно зайшло до золотого фонду нашої мови.
     За часів СССР влада з метою створення покірного їй народу-натовпу стара-
лася наблизити українську мову до російської і всупереч логіці та традиціям 
мовлення накидала нам невластиву лексику.  Ревнителі ”злиття мов” старалися за-
провадити у вжиток мовні форми, найбільш подібні до російських. Тому з двох си-
нонімів - збори і зібрання - вони завжди вибирали останній.  Це був штучний про-
цес, який не узгоджувався ні з мовною традицією, ні з виробленою віками тональ-
ністю української мови.  Але цей штучний процес дав свої плоди.  Покоління, ви-
ховане в останні десятиліття існування СССР, засвоїло багато шкідливих рис, шту-
чно прищеплених нашій мові.  До цих рис належить і вжиток слова зібрання. Адеп-
ти ”злиття мов” хотіли, щоб наше слово найбільше скидалося на російське собра-
ние.  Але слово собрание дуже добре вкладається в тональність і традиції росій-
ської мови. Наша ж традиція і наша тональність уже вибрала і занесла до золотого
мовного фонду слово збори. Заміна його та цілої низки інших слів на штучні форми
обертає правильну українську мову на конвертовану російську.
     Певній категорії мовців - з числа не найкращих знавців української мови - 
дуже до вподоби штучні псевдоукраїнські форми. Думаючи і спілкуючись по-російсь-
ки, ці мовці не завдають собі труду опанувати мову в її самобутньому звучанні,
а конвертують російську мову на зовні нібито українську.  Такою конвертованою
мовою пише і виступає багато-хто з вихованого у російських школах покоління:
               наносить удар               наносити удар
               наслаждаться                насолоджуватися
               собрание                    зібрання
               совпадать                   співпадати
               усечённый                   усічений.
     Легко як насіння лузати!
     Постає загроза, що конвертована мова може витиснути з ужитку справжню укра-



їнську мову.  Якість конвертованої мови ніколи не перевершить якости української
матірньої мови, але своєю неоковирністю і штучністю ”конвертівка” дискредитує 
нашу мову, загрожує їй деградацією.

                         ХІХ.  ПРО МОВУ КОНСТИТУЦІЇ
     Як описані вище негативні явища у мовній практиці відбиваються на якос-
ті нашої мови можна переконатися на прикладі мови Конституції України.
     Висловлюючи свої спостереження над мовою Конституції України, автор не 
має на меті знецінення прогресивного змісту та історичної ролі цього акту у
житті молодої держави, а навпаки хоче, щоб цінному змістові відповідала на-
лежна форма.
     Не можна мої зауваження віднести і до авторів та укладачів Конституції:
бо мовні огріхи, що там трапляються, - це наслідок знекровлення української 
мови, яку практиковано в УССР останні 65 років, і яку за інерцією здійснюва-
но і в незалежній Україні. 
                              * * *
     Читаючи Конституцію України важко збутися враження, що це переклад з росій-
ської мови, і то не найкращий.  Цю думку навіює лексика, стилістика, слововжи-
ток, граматичні норми.  Зупинюсь окремо на кожному з цих компонентів.
               ЛЕКСИКА
     Людські права чи права людини?
     У Конституції вживано сталу словосполуку права людини, що відповідає ро-
сійській сполуці права человека.  Українській же мові властивіша форма людські
права.  І в цьому можна переконатися, звернувшися до джерел нашої мови.
     Російську форму фигура человека сучасник перекладе як фігура людини, але 
це не звучить по-українськи.  У творах класиків від М. Вовчка до Г. Тютюнника
подибуємо вираз людська постать.  Так само українці кажуть людське житло, люд-
ське тіло, людська нога там де росіянин скаже жилище человека, тело человека,
нога человека.
     Отже, українські закони мають боронити людські та громадянські права і
свободи. 
     Сучасні кордони чи існуючі кордони?
     Конституція у статті 2 говорить про існуючі кордони.  Форми існуючий, тем-
пературячий, обертаючийся - не українські.  Їх уникали класики, їх не практику-
вав народ.  Але їх накинули нам ”друзі народів”.  Ми ж можемо і мусимо не вжива-
ти цих форм: існуючі кордони - це сучасні кордони, існуючі права - це зафіксо-
вані права, існуюча мережа - це наявна мережа, існуючий порядок арешту - за-
ведений порядок арешту.
     Урядовець чи посадова особа?
     Російська імперська бюрократія відгороджувалась від народу своєю окремою 
бюрократичною мовою.  Бюрократи не ”приймали на роботу двірника”, а ”зачисляли



в штат в качестве дворника”; ”селянина” або ”хлібороба” охрестили сільським то-
варовиробником.  У цьому ключі виникло і слово должностное лицо замість колиш-
нього чиновник.  Йдучи за цим зразком в УССР скороспечено посадову особу, тоді
як ми маємо чудове слово урядовець.  Посадова особа - мертве утворення.  Воно 
живе лише в документах, на письмі.  Крім того воно підпирає рзсистську тезу про
залежність української мови від російської.
     Співпраця чи співробітництво?
     Стаття 18 Конституції говорить про співробітництво із світом.  Чи ж не кра-
ще вжити співпраця?  І коротше і не повторює чужих моделей.  Видані ж в УССР
словники і перевидані без змін НАН України брешуть, коли кажуть, що співпраця 
це якась мітична спільна праця.  Співпраця - це і є співробітництво.
     Зазіхати чи посягати?; зазіхання чи посягання?
     Словник Б. Грінченка слово посягати пояснює як ”засувати руку” і дає при-
клад: ”Посягни в кишеню, вийми грошей жменю”.  Слово посягання - похідне від 
дієслова посягати - стали вживати десь у 60-х роках за часів ”розгулу” теорії
злиття мов.  Вживання слова посягати у значенні ”зазіхатв” іноді допускали кла-
сики.  Але це не може бути підставою для узаконення цього слова в сучасній мові.
Класики творили літературну мову і в цьому процесі їм доводилося вживати такі
слова як посланіє, ученіє тощо.  Але сучасна мова обходиться без посланій та
ученій. Так само вона може обійтися і без слів посягати й посягання.
     Добробут чи благополуччя?
     Стаття 49 Конституції згадує ”санітарно-епідемічне благополуччя. Чи ж тре-
ба доводити, що слово добробут і коротше, і милозвучніше, і таки ”наше” слово.
     Він і вона чи кожен з подружжя?
     Наведу статтю 51: ”Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки. Ко-
жен із подружжя має рівні права й обов’язки у шлюбі та сім’ї”. Кожен із подру-
жжя це переклад російського каждый из супругов.  По-російськи даний вираз зву-
чить нормально.  По-українськи же кожен із подружжя не звучить. Цей вираз зупи-
няє читача і змушує звертатися до російської мови за поясненням.  Чи ж не краще
в таких випадках відходити від калькування і творити усе речення самостійно: 
”Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки.  Він і вона мають рівні
права й обов’язки у шлюбі та сім’ї”?  
     Свідчити чи давати показання?
     Точнісінько так, як дбав ще Петро І, щоб ”никакой розни и особого наречия
не было”, в УССР українську лексику було ”приведено у відповіднність” із росій-
ською лексикою.  У підручниках і словниках слово свідчення замінено на пока-
зання (точну копія російської форми), а коротше і простіше слово свідчити за-
мінено на мовний динозавр давати показання.  І стаття 63 Конституції вживає
вираз давати показання замість коротшого і милозвучнішого свідчити.
     Мусить чи зобов’язаний?



     Статті 60, 62, 67 та ряд інших послідовно вживають форму зобов’язаний -
дублет російського обязан - замість властивої українцям коротшої, зрозумілішої
та милозвучнішої форми мусить.  Що краще звучить: ”Кожен зобов’язаний платити
податки” чи ”Кожен мусить платити податки”?
     Доходи чи прибутки?
     Стаття 67 та інші статті Конституції згадують про доходи громадян.  Знову
таки термін накинутий.  Українці, як засвідчують класики, на означення сучасного
слова доходи вживали слово прибутки, а на означення сучасного прибуток - слово
зиск.  До імперського погрому української лексики наша термінологія саме так і
розрізняла ці два терміни .  Узаконення у Конституції штучних термінів може
спричинитися до того, що українська мова ніколи не очиститься від ”зозулиних
яєць”, підкинутих нам чужою партійною мафією.
     Керувати, урядувати чи управляти; керування, урядування чи управління?
     Слово управляти зовсім невиправдано вжито у ряді статей Конституції там,
де українці традиційно вживають керувати, урядувати.  Словник Б. Грінченка сло-
во управляти пояснює як вставляти, вмонтовувати, закінчувати роботи. У значенні
”керувати” це слово не вживано.  Та й словники УССР, фіксуючи управляти та уп-
равління, наводять поруч і керувати та керування.  Чи ж варто у Конституції
України віддавати перевагу сумнівним формам перед традиційними?
     За посадою чи з обов’язку?
     Цитую витяг із статті 131 Конституції: ”До складу Вищої ради юстиції вхо-
дять за посадою Голова Верховного суду...”. Щоб зрозуміти що таке за посадою
багато хто з читачів подумки звернеться до російської мови: ”Ага! Це по должно-
сти”.  Іншими словами, український вираз стає зрозумілий через посередництво
російської мови.  Бо сполучення за посадою абсолютно важко зрозуміти одразу
”просто з мосту”.  Прийменник ЗА у нас не скрізь можна вжити з успіхом там, де
росіяни вживають ПО.  Тому, краще відійти від калькування і пошукати в нашому
мовному фонді чогось рівнозначного і зрозумілого без звертання до ”праджерела”.
Після пошуку наведена цитата звучатиме так: ”До складу Вищої ради юстиції з обо-
в’язку входять Голова Верховного суду...”. Чи не краще?  Зрештою можна знайти
і щось інше, але головне - не мавпувати.
     За поданням чи на подання?
     Аналогічне напруження думки викликає вжитий у низці статтей Основного зако-
ну вираз за поданням (Президента або Прем’єра). Це знову таки невдалий вжиток
прийменника ЗА.  Українці у таких випадках вживають прийменник НА: на прохання,
на замовлення, на вимогу, на пропозицію.  Аналогічно має бути на подання, на
звернення тощо.
     Одноособово чи особисто?
     Якби спитати у школярів ”Назвіть українске слово із шістьма О”, хтозна чи
вони дали б відповідь, бо слово одноособово - слово, яке існує лише у словниках



та в бюрократичному жаргоні. Це точна копія російського единолично - слова на-
півпаразита, бо різниці між словами лично та единолично немає жодної.  А нащо
українцям такі доробала, знають лише укладачі ”нормативних” Російсько-українсь-
ких словників УССР.  Появу цього напівпаразита в Конституції України нічим не
виправдано.  Сказане у статті 129: ”Судочинство провадиться суддею одноособово”
треба висловити так: ”Суддя провадить судочинство особисто”.
     Лікарняний чи шпитальний?
     Вилучивши з української лексики нормально створені і легкомовні слова, ”мо-
воборці” УССР засмітили її неоковирними динозаврами. Слова лікарняний у жодних
творах класиків чи записах народньої творчости не зафіксовано.  Це слово вигада-
не.  Народ вживав слово шпитальний.  Ми знаємо прізвища Шпитальний, але не зна-
ємо прізвищ Лікарняний.  Їх не було і не буде.  І записана у сттті 137 Консти-
туції ”лікарняна служба” - це ”шпитальна служба”. 
               СТИЛІСТИКА
     Стилістику Конституції України характеризує пасивний стан: права й свободи
в Україні охороняються, захищаються, гарантуються, здійснюються, порушуються,
закони - встановлюються, розглядаються, затверджуються, приймаються, штати -
формуються, обираються, обов’язки - покладаються, визначаються.
     Вживання таких форм потрібне у багатьох випадках, але воно не мусить цілком
вилучати інші властиві українській мові форми: 1. так звані безпідметові форми,
2. активні форми, які ближче до живої - не бюрократичної мови.  Приклади:
     Заборонено чи забороняється?
     Стаття 17 Конституції говорить: ”На території України забороняється створе-
ння....збройних формувань”.  Традиційно треба сказати ”заборонено створення”.
Ці форми переслідувано в УССР ”дабы особого наречия не было”.  А це ж одна з 
характерних рис української мови.
     Забезпечується наданням чи забезпечує надання?
     Стаття 24: ”Рівність прав... забезпечується наданням ряду пільг...”. Чи не
простіше сказати ”Рівність прав... забезпечує надання ряду пільг...”?  Не можна
цілий текст важливого, доленосного акту витримувати у важкій пасивній формі. На-
ша конституція глибоко демократична, тож і стиль її має бути демократичний,
ближчий до живого мовлення.  Конституцію треба легко читати і легко розуміти.
     Цензуру заборонено чи цензура заборонена?.
     Стаття 15 стверджує: ”Цензура заборонена”. Саме тут потрібна оця безпідме-
това форма: ”Цензуру заборонено”.  Так само у статті 37 замість ”дії яких спря-
мовані” по-українськи краще сказати ”дії яких спрямовано”.  Багато таких замін 
потребують і інші статті Конституції.  Безпідметові форми випалювано ”гарячим
залізом” в УССР. А вони ж і прикрашають, і різноманітять мову сухих документів!
     Ніхто не може бути примушений чи нікого не можна примусити? 
     Першу конструкцію цього заголовку взято із статті 19.  Такі ж конструкції



подибуємо і в інших статтях.  Стаття 28: ”Ніхто не може бути підданий катуван-
ню...”.  Стаття 41: ”Ніхто не може бути позбавлений...”. Чи справді Конституція
потребує такого важкого стилю?  Чи не краще сказати: ”Нікого не можна піддати
катуванню...”, ”Нікого не можна позбавити...”?
     При здійсненні чи здійснюючи?
     У статтях 118 та 129 вжито зворот при здійсненні.  Це калька з російських
зразків.  Українська стилістика, і то навіть совєтських часів, рекомендує в та-
ких випадках вживати дієприслівникові форми: ”здійснюючи свої повноваження”. 
               ГРАМАТИЧНІ НОРМИ
     Рідко, але трапляється у Конституції відхилення від граматичних норм.
     Більше одного разу чи більше ніж раз?
     Стаття 87 не дозволяє розглядати законопроєкт більше одного разу, а стаття
94 стверджує, що закон набирає чинности ”не раніше дня його опублікування”. На-
вряд чи треба доводити, що у цих випадках треба вжити більше ніж раз та не ра-
ніше відо дня.
     Не прийме закон чи не прийме закону?
     Розділ ХУ у пункті 4 стверджує, що закон набирає чинности, ”якщо... Верхо-
вна Рада не прийме закон або не відхилить поданий законопроєкт...”. Знову таки 
не потребує доведення, що ця цитата має виглядати так: ”якщо... В.Р. не прийме
закону або не відхилить поданого законопроєкту...”.
               СЛОВОВЖИТОК
     Не допускається чи заборонено?
     Статті Конституції рясніють від форми не допускається.  Чому віддавано 
перевагу запозиченій формі, коли є рівнозначні свої?  Стаття 32 стверджує, що
”не допускається збирання, зберігання, використання... інформації”. Чи ж не яс-
ніше буде: ”Заборонено збирання, зберігання, використання... інформації”?
     Вираження чи поширення; вираження чи вияв?
     Стаття 34 гарантує право ”на вільне вираження поглядів”.  Чому вживати за-
позичене слово вираження, коли Міжнародні акти у даному випадку говорять про 
поширення поглядів?  Заміна вираження на поширення не змінить змісту, але фор-
ма не буде калькою і прямим запозиченням.
     Запозичення форми вираження криє в собі і іншу небезпеку.  Стаття 36 го-
ворить про ”вираження політичної волі громадян”, і в даному разі слово виражен-
ня просто неправильно вжито. Навіть за нормами УССР тут треба вжити слово вияв 
або виявлення.  Вживши раз запозичену форму, ми тим самим узаконюємо її дальше
”просочування” у нашу мову.
     Безплатно чи безоплатно?
     У статті 53 сказано, що громадяни мають право безоплатно здобути освіту.
     Чому безоплатно, а не безплатно?  Слова плата і без - українські слова. 
Слово безплатно утворено за словотворчим зразком: 



                    без користи -     безкорисно,
                    без відмови -     безвідмовно, 
                    без плати   -     безплатно.
     Що дає ускладнення простих форм? Не треба забувати, що українська мова має
сьогодні конкурувати з куди розвиненішою і опрацьованішою російською мовою.  От-
же, з мотивів конкурентоздатности треба добирати якнайпростіші і якнайкоротші
форми.  Слово безплатно всі розуміють і всі вживають.  Слово безоплатно вжива-
ти не будуть.
     Заслуховування чи заслухування?
     У нормативних словниках УССР фігурує лише слово заслуховування, утворене
від заслуховувати.  Але ж ми вживаємо і слово заслухувати.  І від нього можна
утворити іменник заслухування так само, як від слова вислухувати іменник вислу-
хування.  Можна також скоротити заслуховування до форми заслуховання так само, 
як обдаровування скорочено до обдаровання.  Заслухування або заслуховання ко-
ротше і не таке незграбне слово, як заслуховування.  
               ВИСНОВКИ
     Наведені приклади не вичерпують усіх дискусійних моментів, що їх викликає 
мова Конституції України. Важко сприймати такі слова, як діяння (дії), що упом-
пезнюють стиль Конституції, не можна погодитися і з нечастим вживанням слів ух-
валювати, ухвалення та майже винятковим вживанням форм приймати рішення, прий-
няття рішення, важко змиритися і з формою погашення боргу (сплачення боргу), з
формою вводиться в дію та рядом інших форм.
     Але і з висловленого ясно, що додаткове - мовне - редагування Конституції,
якого не можна було здійснити повною мірою у процесі гарячих парламентських де-
батів, дуже бажане.  
     Лінгвоцид українців, практикований століттями, знайшов своє віддзеркалення
у мові Конституції України.
     Усі, кому болить дискредитація та карикатуризація української мови мають 
зробити висновки з наведених фактів і по змозі докласти максимум сил, щоб це
становище виправити.