|
Олександр Северин: Идет война холодная
додано: 11-08-2009 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1249980785.html
Версія до друку // Редагувати //
Стерти
Для "Майдану"
• Україна • Національна безпека •
"…намёки на «российскую угрозу» безопасности Украины,
которой, как Вы прекрасно знаете, нет и быть не может"
Д.Мєдвєдєв, 01.08.09
11-го серпня 2009 року через медіа в світ вихлюпнулося "Обращение к Президенту Украины Виктору Ющенко"1 російського президента Дмитра Мєдвєдєва, написане, як випливає з тексту, за десять днів до того і котре Мєдвєдєв, як пояснює офіційний кремлівський сайт, "счёл необходимым сделать открытым, учитывая, что положение дел в российско-украинском межгосударственном общении приковывает к себе внимание граждан России и Украины, напрямую затрагивая их повседневную жизнь и завтрашний день".
Не знаю, чи то десять днів між нібито написанням і оприлюдненням той текст просто відстоювався для більшого "навару", чи бовтався між кабінетами Мєдвєдєва та Путіна, чи його доопрацьовував штат кегебешних майстрів психологічного впливу а чи все ж таки торкав кремлівських верховодців небезпідставний сумнів на тему "а может не надо?". Як би там не було, вихлоп стався і процес, як той казав, пішов.
У продукті звернення Мєдвєдєва до міжнародного епістолярного жанру насамперед звертає на себе увагу хамовато-хуцпістський2 стиль, який, безперечно, не є продуктом мєдвєдєвських емоцій, а радше продуктом зусиль путінських артельників пропагандистської війни. Звертаючись до українського президента, московський колега зверхньо нарікає, дорікає, сварить, висварює і повчає. "Я уже писал Вам об этом в ноябре прошлого года, но ситуация не только не выправляется, а, напротив, деградирует" – пише Мєдвєдєв (скорше пишуть за Мєдвєдєва, звісно, але менше з тим), приймаючи позу сердитого вчителя: він, бачте, писав, а неслухи насмілилися не відреагувати належно. І, відповідно, далі починає грати під прокурора, інкримінуючи Ющенку "целенаправленные действия Вашей администрации", внаслідок яких, мовляв, мали місце нижчевикладені великі неподобства.
Відтак, подальший текст є де-факто пунктами звинувачень, в яких Мєдвєдєв безапеляційно сипле ефесбешними мислебацилами, нав'язуючи читачам (позаяк звернення відкрите і неодмінно буде дидактично ретрансльовано догідливими медіа-передавачами):
- що режим Саакашвілі "варварськи напав на Південну Осетію" за сприяння носіїв "антиросійської позиції в Україні", які "повністю поділяють з Тбілісі відповідальність за скоєні злочини" (підтекст – "і ми до них дістанемося");
- що Україна, мовляв, не вправі ігнорувати "відому вам позицію Росії" щодо НАТО і що в Кремлі краще знають, що потрібно українцям, аніж в Києві;
- що це саме Україна "ускладнює практичну діяльність" ЧФ РФ, порушуючи "основоположні угоди";
- що саме Україна винна у тому, що енергетична безпека "Росії, України, багатьох європейських держав" (ну, ви розумієте) опинилася під загрозою;
- що в Україні порушуються права російських інвесторів (не знаю, про кого тут йдеться, про солнцевських, про одінцовських чи про якихось там ще);
- що учасники українських визвольних змагань – "націстські посіпаки", Голодомор – "націоналістично зафарбоване трактування масового голоду в СССР", що історія – неуникненно "спільна" (тобто має бути спільним історичний міф), а російську мову звідусіль витісняють (хто і як – щоправда не сказано, тут "сотруднікі" вочевидь недопрацювали);
- що регілійна політика української влади – суть "згубна практика втручання", але українці (слід розуміти що тотально всі) явили "підтримку єдности православ'я" (чи то пак православія) і за те Москва тих українців вважає за можливо схвально поплескати по зігнутих спинах;
- що вимога відкликання двох московських дипломатів-шкідників – це "безпрецедентна для всього пострадянського простору" (знайте, мовляв – такий є, це константа, явлена нам Москвою у відчуттях) "провокація", "випад" за який відповідальний сам Ющенко через "підконтрольні служби". Відтак все, що утне Москва – це відповіді на "недружній крок";
- що українці – це не самостійна нація, а [испокон!] "братній народ", до якого, хоче він того чи ні, росіяни будуть "питать" (мені здається, це краще не перекладати), "самые добрые чувства".
Після декларування мотивувальної частини Мєдвєдєв виголошує резолютивну: "відкласти приїзд на Україну нашого нового посла" на невизначений термін, до визначення конкретних строків "пізніше з врахуванням реального розвитку російсько-українських відносин". До речі, оце кількоразово повторене "НА Украину", попри те, що навіть російські ЗМІ поступово привчалися (принаймні дотепер) вимовляти, як би не заплітався язик, "в Украину", виглядає як дрібна капость підлітка, що намагався, пишучи шкільного твора, дотримуватися правил пристойности, але, не втримавшись, таки нашкарябав на столі три заповітні літери.
Як, на мою думку, це все слід розцінювати?
По-перше, факт загальмування прибуття в Україну російського посла не варто ні недооцінювати, ні переоцінювати. Залишення певної держави без свого повноважного представника – серйозний дипломатичний крок, крутішим за який, у принципі, є хіба вислання чужого посла, розрив дипломатичних відносин та війна. Проте якби йшлося про власне залишення без посла, а не шантажистський, цілком у кегебешному стилі, викрутас – "ви злякайтеся, а не злякаєтеся – то гаразд, ми самі злякаємося". На кримінальному арго це зветься "брати на понт". Така постава дає Москві при несприятливому для неї розвитку подій у подальшому просто забути про свій пасаж, вимкнувши гальма.
По-друге, маємо справу, безперечно, з новим актом пропагандивної війни, в якому Мєдвєдєв виклав основні напрями подальших російських офензив (за що йому у певному розумінні можна навіть подякувати, адже "попереджений значить озброєний"). Актом промовистим, який має позбавити "прекраснодушну" частину українського суспільства сподівань на доброту Кремля, а іншу частину, "владельцев заводов, газет, пароходов", вгатити по макитрах осягненням того, що у московських розкладках їхне місце – біля параші, намісники та генерал-губернатори у разі чого диктуватимуть не лише "дискурс" (тим більш, що не знають цього слова), як сфери, які треба звільнити для благодатних "російських інвесторів".
По-третє, як пряме і відкрите втручання у внутрішні справи України, особливо зважаючи на апеляцію до "нового політичного керівництва України", тобто заявляючи про неприйнятність для Москви кандидатури Ющенка.
Так, повіяло невипраними тельняшками братішек-матросів Муравйова і жандармщиною епохи тамтешнього Ніколая. То що робити?
Опцій в принципі багато.
Можна покрутити пальцем біля скроні, відмахнутися і посміятися над недолугим "чебурашкою", "прєвєдмєдвєдом", "путінОїдом".
Можна злякатися і, залежно від статусу, чи наллятися пивом "Балтіка" з водкой "Столічной" під якусь "душевную пєсню о главном" чи поспішити до Білокам'яної на поклон, вимолюючи доступу до царського чоботу та за ханським ярликом.
Можна, навпаки, озброївшись футболкою, на якій козарлюга стинає москалям голови, пройтися маршем біля осиротілої російської амбасади, щось поскандувати і потицяти у вікна чи то трьома пальцями чи то дулями.
Тощо.
Але колись, у легендарні часи, у просунутого, як би сьогодні сказали, майстра дзен неофіт допитувався, у чому суть вчення і практики. "Йдеш – і йди собі, - відповів сенсей, - сидиш – і сиди собі, лежиш – то й лежи. Хочеш спати – спи, хочеш їсти – їж, хочеш пити - пий. Тільки не суєтися".
Повторю услід за мудрим сенсеєм. Головне – не діяти рефлекторно. Особливо – коли саме до того тебе і підштовхують.
Перше. Нам конче необхідно нормально і законно провести президентські вибори і забезпечити наявність в Україні легітимної влади, бо natura abhorret vacuum, а бажаючі ту порожнечу заповнити – от вони. У цьому контексті будь-яке зазіхання на законну процедуру виборів має розцінюватися навіть не як просто порушення виборчого права, а як зазіхання на національну безпеку. Усунення, як це пропонується в одіозному проекті змін до закону про вибори, громадських організацій від спостереження є абсолютно неприпустимим, щоб не сказати - навмисною диверсією.
Друге. Українські громадяни і українські політики, українські професіонали і українські бізнесмени, українські військові і українські інтелектуали мали б усвідомити засадничу спільність – українськість. Ми всі на одному боці барикад, де на іншому – союз ефесбешних вигодуванців в Кремлі та ідіотів і крадіїв тут. Наше спільне завдання, попри різницю у політичних поглядах – будувати міцну правову процедурну державу з відповідальною ефективною владою та сильним сектором національної безпеки, ставлячись до саботажників як до саботажників.
Третє. Питання енергетичної безпеки, енергозбереження, енергетичного унезалежнення та енергетичної співпраці з Заходом – пріоритет.
Четверте. Нагадаю з Відкритого листа до адміністрації США, урядів і громадськости країн ЄС3: "можемо і маємо розвивати наше співробітництво [з НАТО], активно виконувати річну Національну програму, отримувати професійну допомогу, брати участь у формуванні спільної безпекової стратегії і робити свій практичний внесок у безпеку союзу демократій. Усвідомлюємо, що на часі не гучні декларації, а повсякденна, копітка праця. Саме така праця - наш найкоротший шлях до Альянсу".
Четверте. Не боятися самим і не намагатися залякати. Розпальцьовка, вирячені очі і вишкірені зуби (а також царський голий торс та батерфляй на байкальському відпочинку перед телекамерами) – то штибу уркаганських понтів на зоні, розрахованих на таких саме уркаганів, тільки "сцикливіших". Всякий крок має бути виваженим і продуманим, а не рефлекторним звуком. Панікерам усіх гатунків та ідеологічних забарвлень краще відійти до віддаленого шанця.
П'яте. Процитую cамого Мєдвєдєва: "не поддаваться искушению поссорить наши народы ради чьих бы то ни было геополитических проектов или политической карьеры, а всячески беречь дружбу украинцев и россиян, укреплять фундамент сотрудничества к обоюдной выгоде и в интересах процветания наших стран". Істинно сказано, амінь (хоч він і мав на увазі мабуть що інше). Розвиток міжсуспільних відносин, людські контакти науковців, фахівців, громадських діячів України і Росії є запобіжником на улюбленій червоній кнопці путіно-мєдвєдєвих. Певним чином місія українців – врятувати росіян від війни. Знов-таки з Відкритого листа: "тільки у спілкуванні, у широких культурних, інформаційних, наукових, освітніх, фахових обмінах і особистих контактах можна розвинути необхідну довіру, яка стане міцним фундаментом партнерства між нами". У листі йшлося про Європейський простір, але те саме вірно і для міжсуспільних взаємин з Росією, у цьому розумінні не близька до всеосяжної і всепроникненої тоталітарщини московська влада, а вільна Україна може стати для російських "вольнодумцев" порталом виходу у Світ.
Колись одна мудра людина, якій я безмежно вдячний, казала мені: "міра твого опору має зростати мірою тиску на тебе". Не сумніваюся, що Україна і українці здатні до опору - спокійного, виваженого, раціонального.
Олександр Северин, к.ю.н.
радник ВГО Альянс "Майдан"
Примітки:
1 http://www.kremlin.ru/text/docs/2009/08/220743.shtml
2 Микола Рябчук. "Кремль досконало опанував мистецтво хуцпи" http://maidanua.org/static/mai/1218951146.html
2 http://maidanua.org/static/mai/1248770435.html
 Обговорити цю статтю у форумі
додано: 11-08-2009 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1249980785.html
Версія до друку // Редагувати //
Стерти
|
|
