Йосиф Сірка: Що край, то звичай, але правду ніде діти!

додано: 31-08-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1220191810.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Політика •

Українському прислів”ю: що край - то звичай - відповідає німецьке – інша країна, інші звичаї. Мені ця мудрість пригадалася, коли прочитав статті І.Бережної „Сімнадцятирічна Україна: портрет без ретуші” (УП. 24.8.08) та Я.Сватка „Інформаційна та „гаряча” війна – зміна пріоритетів” (Майдан, 25.08.08). Здавалось би, що країна одна, але звичаї таки різні. Справа в тому, що пані Бережна пробує фальшиву інформацію „продати за чисту монету”. А пан Сватко доводить, до чого провадить фальшива інформація.

Ідея нейтральної країни сама по собі приваблива і І.Бережна її майстерно використовує, але, на жаль, інформацію подає перекручену, а тим самим доводить, що Україні таки нейтралітет не підходить.

Порівняння України до Куби, бо, мовляв, тут у Ґуантанамо існує американська військова база, кораблі та військово-службовці якої перетинають кордон як хочуть. Це погане порвняння до ЧФ флоту в Севастополі, бо ж самі посудіть: внаслідок американо-іспанської війни 1898 року була підписана угода про базу військово-морського флоту у Ґуантанамо, 1903 р. вже кубинські представники цю угоду підписали як оренду, яку модифіковано 1934 року. Комуністична Куба не може цього „Контракту” позбутися, оскільки йдеться про стару міжнародну угоду. Зате американські моряки не маютьть права перетинати кордон Куби, а ЧФ в Україні цілковито з інших причин залишився. Але також як наслідок довгорічної колоніяльної залежности. Прирівнювати Україну до Австрії (нейтральної), мовляв, Австрія була у спільній з німцями державі і „мала загадьну культуру й мову з Німеччиною” – подавати дуже некоректну картину дійсности. Австрію можна було б порівняти з Російською імперією, коли б вона так розпалась, як це сталося з колись могутньою Австро-Угорською імперією. А до німецької держави Австрія не входила - її увійшли (була окукпована фашистською Німеччиною 1938 р.)! Так само вираз „загальна культура” – дуже абстрактний.

На запитання „Чим Україна не Швейцарія?” можна відповісти ні– бо вона Україна!

Коли б Україна мала таких сусідів, як має Швейцарія, то вона б могла залишитись нейтральною на ціле життя, але коли на її територію приїжджають чужі політики і проголошують, що вони порушать територіяльну цілісність, коли в Україні з-поза кордону надають громадянство іншої країни, щоб потім творити з них співвітчизників, як це робила нацистська Німеччина у Чехословаччині 1939 р., то це вказує на те, що Україна не може бути Швейцарією!

Пані Бережна має хист до писання, але їй бракує ще досвіду не тільки звертати увагу на існуючі факти, але й вміти їх розуміти. „На жаль, сучасна міфотворність, перекручування історичних фактів та вигадування нових національних героїв веде по хибному шляху, бо заважає Українцям зрозуміти свою історію.” Звичайно, що для українців, які повірили, що Павлик Морозов був справжнім героєм , а КП була їхньою матір”ю, сьогодні здається, що справжня, не фальсифікована історія України є перекручуванням, але тут вина не історії, а школи, яка ще до сьогодні оминає дійсну українську історію, вина в політиці, яка ще за 17 років не зуміла очистити українську територію від пам”ятників катам українського народу і то в бронзі або в численних назвах міст, сіл, вулиць та ін.. І справа не в „українізіції російськомовних громадян”. Бо вони ж українці, так, як це в США чорні, білі, жовті – всі американці, так і російськомовні є українцями, але в Україні є зацікавленість когось, щоб їм надати інший статус – співвітчизники, а тоді вже можна буде їх „визволяти” від українізації.

Чомусь постійно висувається питання мови, а не вимога, щоб усі громадяни були рівними перед законом, щоб перед суд можна було поставити прем”єр-міністра, чи президента, як це роблять в Ізраїлі, де перед законом всі рівні, незалежно від того, що тут багато російськомовних .

Пані Бережна висловлює і своє негативне ставлення до святкування 17-ої річниці незалежности: „А чи радіє людина, яка тяжко хвора та прикута до ліжка своєму черговому дню народжння, чи весело його святкує?” Так, радіє, бо надіється, що таки видужає, бо вона вдячна Богові за кожен день життя і надіється, бо ж саме надія вмирає останньою!

Отож, із „портрета без ретуші” вийшов „ретуш без портрета”, але ж народна мудрість не помиляється – що край – то звичай!

Торонто, 28.8.2008 р.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 31-08-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1220191810.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.