Олег Вітвіцький: Присвята Івану Гавдиді

додано: 02-09-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1220366512.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Суспільство •

Присвята Івану Гавдиді

27 серпня 2008 року в одному з наймальовничіших куточків міста Тернополя, біля пам’ятника Іванові Франку, традиційно, як і рік тому, як і п’ять років тому, зібрались представники місцевої влади та громадськості для пошанування величі Великого Каменяра. Захід пройшов не надто велелюдно і по своїй формі мало відрізнявся від аналогічних пошанувань. Хоча в розрізі п’ятиліття був один архиважливий чинник, про який не можна не сказати. Тому що саме 27 серпня 2003 року на цьому ж місті, фактично, востаннє у рідному Тернополі, серед учасників мистецької акції, перебував незабутній Іван Гавдида. На наступний день були ще Зарваниця, участь у зустрічі, на той час ще з лідером опозиції Віктором Ющенком у «Березолі», прощання з родиною, знайомими (зовсім звичні, бо ніхто не міг передбачити, що станеться через кілька днів), останні слова на тернопільському вокзалі…

30 серпня 2003 року Івана Гавдиди не стало. Рідні і близькі про це дізнались, фактично, аж 1 вересня. Цей чорний першовересень їм уже ніколи не забути…

Ще тоді, у ті трагічні дні, і з висоти «п’ятиліття» не виникало і тіні сумніву, що в особі Івана Гавдида Україна втратила великого національного лідера. Даровані Богом і виплекані батьками таланти Іван Гавдида примножував з неймовірною енергією та завзяттям. Сьогодні ми не маємо права постать друга Івана «заливати у бронзу», зрештою, він би нам цього ніколи не дозволив. Разом з тим, і для сучасників, і для нащадків повинна бути збережена жива пам’ять про Людину, яка в наш складний час, зуміла за неповних 37-ім років, стати взірцем для своїх ровесників, стати правдивим моральним авторитетом для оточуючих.

Іван Гавдида був представником організованого українського націоналістичного руху. Ідеологічні початки цього руху сягають в глибини творення української нації, а його формування відбувалось уже в часи новітньої історії Україні. Про героїчні сторінки боротьби ісповідників цього руху в першій половині та середині ХХ століття сьогодні вже відомо чимало. Відродженням історичної пам’яті успішно займаються і фахові історики, і краєзнавці, і представники української діаспори, і просто небайдужі громадяни своєї держави. Менше написано і досліджено про розвиток сучасного націоналістичного руху. На те є різні об’єктивні і суб’єктивні причини, але мова зараз не про це. Сьогодні ми маємо повне право заявити, що діяльність Івана Гадини – це усвідомлений шлях українського-націоналіста-сучасника, для якого перша точка Декалогу «Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за неї!» була не фразою з минулого, а реальністю кожного дня. Будучи вірним націоналістичній посвяті, Іван Гавдида завжди, на всіх напрямках свої роботи, керувався національними, а не партійними інтересами. Через те дуже часто його точка зору йшла в розріз з «загальноприйнятою», він ніколи не йшов на компроміси заради досягнення будь-якої меркантильної цілі, ніколи не зраджував ідею, друзів і обрану Організацію. І саме через це його поважали навіть достойні опоненти, і саме через це його боялися підлі вороги, і саме через це жорстоко спланували його загибель в самому розквіті сил.

Іван Гавдида був провідником організованого націоналістичного руху. Його ім’я, на зламі століть, мало силу об’єднувати, консолідувати навколо себе. Пліч-о-пліч з ним працювали ті, кому він довіряв і на кого розраховував. Таких друзів було чимало, але, в першу чергу, слід назвати сл. п. Миколу Левчука, Віктора Рога, Тараса Гребеняка, Михайла Ратушного, Тараса Рондзістого, Володимира Росоловського, Володимира Чибраса, Василя Бойка, Володимира Петровського, Богдана Строценя, Андрія Стасишина, Оксану Зарічну та багатьох інших. Сьогодні ми маємо повне право стверджувати про те, що середовище побратимів, виплекане Іваном Гавдидою і надалі залишається монолітним і безкомпромісним на шляху до утвердження української держави, звіряючи подумки з другом Іваном кожний свій крок.

Згадуючи про Івана Гавдиду, зовсім не випадково виринає у пам’яті спогад і про тернопільські «франкові урочини». Він належав до тієї категорії людей, для яких завжди було принципово віддати честь пророкам своєї нації, незважаючи на те чи складаються для цього сприятливі обставини, чи ні. Це почуття відповідальності сформувалось ще в той період, коли Іван, разом з однодумцями, відновлювали в Україні перші осередки «Пласту», коли вони створювали товариство «Вертеп» і відкривали сучасникам правду про Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Миколу Міхновського, Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Степана Бандеру. Кристалізувалась ця принциповість і в той період, коли Іван Гавдида робив перші кроки в українській політиці. Він не належав до числа тих, кого сл. п. Василь Іванишин називав сучасними «імпрезіоністами», тобто шанувальниками різного штибу імпрез, на яких суть зібрання зводиться до улесливих вправлянь у красномовстві та жалісливих співів. Іван Гавдида дуже добре розумів значення гуртування нації навколо животворних ідей українських світочів і мав дарований Богом великий талант щодо їх організації та проведення.

А ще він володів потужним даром слова. Коли говорив Іван Гавдида це завжди було влучно, сміливо і правдиво. Він належав до тих, чиє слово могло пробудити до дії, надихнути на відважні чини.

Іван Гавдида став символом організованого націоналістичного руху. Особливо для молоді, яка активно долучається до його розбудови. В цьому контексті варто згадати бодай про те, що вишкільні табори націоналістичної молоді, які започатковував друг Іван, сьогодні носять саме його ім’я. Це, в першу чергу, табір «Лисоня», який кожного року організовується поблизу його рідних Саранчуків на Бережанщині. Щоліта молоді люди з різних куточків нашої держави, біля могили Івана Гавдиди, складають присягу на вірність служінню України. Окрім цього, Молодіжним Націоналістичним Конгресом, до створення якого друг Іван мав безпосереднє відношення, вперше проведено молодіжний вишкільний табір «Відвага». Проходив цей вишкіл на Сумщині і також носив ім’я Івана Гавдиди.

Іван Гавдида жив Україною, не вимагаючи жодної заплати, не прагнучи прослави своєї боротьби. Але сьогодні ми, його побратими, вважаємо за свій обов’язок заявити про те, що саме Іван Гавдида, як ніхто інший серед сучасників, заслуговує на найвище відзначення з боку Української держави. Він, як і тисячі своїх попередників українських націоналістів, героїв України склав на вівтар незалежності найвищу жертву – власне життя. Водночас, залишається надзвичайно актуальним питанням щодо самої форми такого відзначення. Ми не бачимо Івана Гавдиду в одному ряді з тими, хто на награбовані в народу гроші купив собі звання Героя України. Мусить витворитись нова державна нагорода, яка не буде заплямована нечесними «бізнесменами на славі». Її першим лауреатом має стати Степан Бандера, 100-літній ювілей від дня народження якого святкуємо. Другим – Іван Гавдида – національний герой України.

Олег Вітвіцький

додано: 02-09-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1220366512.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.