Михайло Депяк: Читаючи спогади пані Лариси Крушельницької

додано: 15-09-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1221461035.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Суспільство •

При перечитуванні повісті «Рубали ліс», третє видання якої недавно вийшло з друку, викристалізовується неочікувана думка. Аналізуючи яскраво наведені факти нашої недавньої історії та сьогоднішні реалії починаєш чітко розуміти, що в теперішньому сумбурному світі українці виявилися можливо найцивілізованішою нацією, яка найбільше відповідає поняттю «європейськості».

Абсурд? Не віриться?

То подумаймо тверезо – населення якої країни змогло б так достойно поводитися якби опинилося у сьогоднішніх українських обставинах? Чи змогли б люди нормально жити і працювати в країні де немає жодної стабільної влади, де злочинців не стримують силові структури, де керівництво держави повністю здеморалізоване, підконтрольне олігархам і сприяє упослідженню власного народу? Де міліція заробляє на злочинах, прокуратура виконує владні замовлення у кланово-партійних «розбірках», а служба безпеки ще донедавна працювала на користь колишнього окупанта.

Ймовірно, що при таких умовах хвалені американці, котрі звикли робити все, що не заборонено законом, якого всіх без винятку примушують дотримуватися то вже би давно один одного перестріляли, пограбували і перепродали. Бо тепер в Україні якщо ти маєш багато грошей і в білий день у центрі міста вб’єш людину, то зможеш потім «відмазатися» якщо не цілком, то напевно понесеш лише досить символічне покарання.

А про якусь кару за серйозні економічні злочини вже годі й говорити – поділишся прибутком і живи на здоров’я.

Натомість звичайні українці щодень один одного не вбивають, не калічать і не грабують. Криміналу тут не набагато більше, ніж у класичних цивілізованих країнах, що тримаються на законності та демократії.

Можливо це тому, що більшість українців керується своїм внутрішнім моральним законом.

Звідки він у них взявся? Та ж із нашої історії, викристалізувався із досвіду кривавого і аморального 20-го століття. Соціалістична миролюбність Центральної Ради привела до сталінських голодоморів та репресій. Західняки мали польську «пацифікацію», німецьке і сов’єцьке криваві «визволеня». Європейці подарували «антантне» зрадництво і новітню ігнорацію, американські радники - грабіжницьку приватизацію, сучасні росіяни – шовіністичні провокації. А своїя власна «еліта» - досвід цинічної пост-майданної деградації.

Українці зрозуміли, що нема на кого сподіватися. Тут як «на зоні» - діє універсальне зеківське правило: «не вір, не бійся, не проси». Хочеш жити достойною людиною – то сподівайся лише на себе і на Господа Бога. Виховуй дітей порядними людьми, намагайся вижити без підлостей і крадіжок, утримуй порядок вміру своїх сил і досяжності впливу.

А також уважно вивчай історію.

Завдяки спогадам пані Крушельницької маємо нагоду вчити історію без істерик та прикрас - на живих прикладах, на розповідях і висновках тих, хто гідний довіри і поваги. Хто зумів перейти через перипетії життя з відкритими очима і ясним розумом, не зламався і не озлобився.

Пані Крушельницька ні до чого нас не закликає, ніяких поглядів, а тим більше своїх висновків не нав’язує.

Вона просто розповідає - до чого приводять наївність, необізнаність, страх, підлість. Як зберегти гідність у найважчі хвилини життя і як ця гідність може стати захистом. Що треба знати, пам’ятати і дітям заповідати про наших одвічних сусідів-окупантів – поляків і росіян. І що робить з людьми війна.

А також, що свої помилки і провини треба розуміти і пам’ятати. У всіх власних бідах перш за все винні ми самі, українці.

Це некомфортна позиція, але лише такою може бути позиція зрілої нації.

Якщо залишимось інфантильними і будемо звинувачувати лише інших (москалів-жидів-поляків), то наші нащадки в критичних ситуаціях робитимуть знову старі помилки.

Українцям важко, але необхідно усвідомити справжню історію свого народу. Зрозуміти, які фатальні кроки зробили ті, кому стоять пам’ятники і ким названі вулиці – Хмельницький і Сірко, Грушевський з Винниченком, Скоропадський, Бандера і десятки інших. Не з метою осуду, а розуміння. Щоб зрозуміти всі критичні обставини, всю безвихідь, всі муки і сумніви наших провідників на фоні тогочасної ментальності, уявлень і забобон. Усвідомити, щоб не повторювати.

Вже маємо 17-літній досвід державності. Це Божа Ласка - так довго жодне значне українське державне і цілком незалежне формування не існувало ще від часів Галицько-Волинського Королівства.

Ця держава мало кому подобається. Творити її прийшлося без мудрих архітекторів і вмілих майстрів, без проводу справжньої національної еліти. Порядні, жертовні, а в той же час компетентні та досвідчені люди у більшості вже на «тому світі» - спостерігають звідти і жахаються від вигляду нашого творіння.

Чи хтось може собі уявити, щоб Шептицькі, Крушельницькі, Шухевичі чи Левицькі виголошували на виборах гучні правильні гасла, а посівши владу гризлися між собою за повноваження і за максимальний доступ до грабунку суспільного добра? Щоб Коновалець, Мельник, Петлюра, Бандера чи Скоропадський всі зусилля своєї влади спрямовували на протидію самодостатності, заможності та духовності громадян України?

Але всьому наперекір держава існує і вже виросло перше вільне покоління.

Оптимізмові на майбутнє перешкоджає розуміння, що Україна стала закладником різнобарвних політичних кланів, що ворогують між собою, проте всі сповідують однаково негідні принципи. Кожен президент і уряд дійшовши до влади перш за все намагаються блокувати місцеве самоврядування, «пресувати» незалежний бізнес, знищити авторитет і незалежність судів. А також толерують тотальне оглуплювання людей російською і американською інформаційно-розважальною продукцією.

Неймовірно, але ця країна все ще існує! Та не лише існує, а й досить добре розвивається. Наперекір всім, насамперед власному, вже ніби й українському правлінню.

Чи ж то не Божа Ласка?

Маємо всі підстави повірити тезам пані Крушельницької про високу цивілізованість, силу і гідність українців, здатних самоорганізовуватися і виживати наперекір будь-якій владі.

Нам вже не треба іти у внутрішню еміграцію – нема кого боятися. Хіба не смішно боятися тих пройдисвітів, що керують країною? Хіба ми не розуміємо, що їхня влада тримається лише на нашій наївності, пасивності і глупоті? Припасуйте таку владу хоча б до прибалтів – вони її викинуть враз на смітник.

Однак, як казали ощадливі старші пані – щоб викинути старе треба спочатку надбати нове.

А для нової влади потрібні нові люди. Перш за все - моральні. Просякнуті справжньою традиційною моральністю – котрі цінують людську гідність, переймаються добром загалу, не візьмуть чужого навіть тоді, коли воно ніби й нічиє, або «погано лежить». Таких тепер називають дурними і невдахами, з них підсміхається сучасна «еліта».

Однак саме такі люди донедавна були наріжним каменем української нації, завдяки якому вона не зникла у жахливих історичних катаклізмах. В наші часи цей камінь відкинули шустрі пост-комуністичні будівничі бо він дуже заваджає їхнім оборудкам.

Тому надходить пора кардинально міняти будівничих.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 15-09-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1221461035.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.