МАЙДАН

Ярослав Сватко. Національна безпека України в умовах ведення інформаційних воєн.

Інформаційна боротьба не є винаходом сьогодення, вона супроводжує всю історію людства. Інформаційне протистояння присутнє у боротьбі цивілізацій, релігій, племен, народів і держав. Попервах цей вплив на результат боротьби був не дуже великий, однак з розвитком інформаційних технологій значення інформаційної складової в боротьбі зростало.

Двадцяте століття ознаменувало собою виокремлення інформаційної складової у протистоянні держав. Урядові чинники докладають значних зусиль для перекриття інформаційних потоків від ворожих джерел. У державних апаратах виникають міністерства пропаганди. Поява радіо унеможливило цілковите перекриття ворожого інформаційного потоку. Це викликало необхідність посилення складової контрпропаганди в інформаційній боротьбі. Поява Інтернету створила обставини, коли зупинити поширення інформації практично неможливо.

Інформаційна війна у третьому тисячоліття ведеться без застосування суто мілітарних засобів, однак може призвести до результатів, яких раніше можна було досягнути лише збройними методами. Зміна влади в Югославії без повалення уряду Мілошевіча шляхом проведення військової операції є яскравим прикладом вміло проведеної інформаційної кампанії.

Сьогодні провідні держави світу не можуть обійтись без існування підрозділів, призначенням яких є участь в інформаційній війні. Першими такими підрозділами були частини психологічних операцій (PSYOPS) у Сполучених Штатах Америки. Ці підрозділи входять до складу сухопутних та військово-повітряних сил. Невеликі частини планують та виконують обмежені операції для потреб ВМФ. На відміну від інших держав, підрозділам та службовцям PSYOPS усіх видів збройних сил заборонено здійснювати операції на території США.

У Німеччині для аналогічних потреб створено Центр Оперативної Інформації (Zentrum Operative Information), якому підпорядковано Батальйон оперативної інформації 950. Батальйон та центр підпорядковані новоствореному Командуванню Об’єднаної Служби Підтримки (Streitkraftebasis). Загалом у цих підрозділах є близько тисячі службовців. Німецькі фахівці інформаційної війни керують операціями НАТО в Афганістані та Косово.

У Британських збройних силах цими питаннями займається П’ятнадцята група психологічних операцій.

У літературі поняття «інформаційна війна» вперше було запроваджене 1985 року в Китаї. Тамтешні фахівці у сфері інформаційного протиборства використовують погляди давньокитайського військового діяча Сунь-цзи (V ст. до н. е.), який вперше аргументував необхідність інформацій­ного впливу на супротивника. У «Трактаті про військове мистецтво» Сунь-цзи зазначав: «...найкраща політика зводиться до захоплення держави цілісною... Здобути сотню перемог у боях – це не край мистецтва. Підкорити суперника без бою – ось вінець мистецтва» [2].

 На початку 90-х років поняття «інформаційна війна» появилося в США й активно увійшло в загальносвітову практику [6]. Американці стали першими, хто уповні застосував новітні можливості інформаційного простору: «Війна в зоні Перської затоки може бути визначена як перша повномасштабна війна нового етапу в функціонуванні військових сил в умовах створення глобального інформаційного простору» [3].

Найсерйозніше підходять до сучасного інформаційного протиборства США. Це єдина країна, де багато років у військово-політичних колах ведеться повномасштабна робота в цьому напрямку. Її відправною точкою прийнято вважати 21 грудня 1992 року, коли з’явилась директива Міністерства оборони США Т 3600.1 під назвою «Інформаційна війна». У 1993 році в директиві комітету начальників штабів № 30 були викладені основні принципи ведення інформаційних воєн, у 1995-му – Статут ВС США FM 100-6 («Інформаційні операції»). Крім того, окремі аспекти інформаційного протиборства регулювались періодично поновлюваним Статутом ВС США FM – 31 («Психологічні операції»). 2 жовтня 1998 року Комітет начальників штабів ВС США видав доктрину інформаційних операцій (Joint Doctrine of information operation). У доктрині вперше підтверджується факт підготовки американців до проведення наступальних інформаційних операцій. Раніше Пентагон підкреслював, що заходи США в інформаційній сфері матимуть винятково оборонний характер.

 У доктрині передбачається вірогідність проведення наступальних інформаційних операцій не тільки у воєнний, але й у мирний час. При цьому представники США, коментуючи ці положення, стверджують, що використання наступальної інформаційної зброї буде проводитися при повному дотриманні відповідних міжнародних норм та договорів. Але на сьогодні такі міжнародні угоди або відсутні, або перебувають на ранніх стадіях опрацювання.

 У доктрині інформаційних операцій США можна виділити чотири основні категорії використання інформації проти людського інтелекту [12] :

 – операції проти волі нації;

 – операції проти командування суперника;

 – операції проти ворожих військ;

 – операції проти національних культур.

В Україні питання інформаційної війни жваво обговорюється, дискутується як в наукових, так і в попу­лярних виданнях, виходять підручники, в Національному університеті ім. Т.Г. Шевченка на факультеті журналістики зароваджено курс «Інформаційні війни», але практичне застосування ці знання використовуються насамперед на внутрішньополітичному рівні, у боротьбі політичних партій та блоків. Досі навіть концепції місця України в світовій інформаційній війні не сформульовано, вона навіть не обговорюється на державному рівні. Документів про засади участі України в інформаційній війні не розроблялось.

У Росії функціонує кілька науково-дослідних центрів, завданням яких є інформаційна діяльність на території колишніх республік Радянського Союзу, зокрема України. Кожен з них має добре відомого в колах учасників інформаційних конфліктів керівника. Найвідомішим для українців є Глєб Павловський (свого часу радник голови Адміністрації президента Путіна), який під час Помаранчевої революції був радником кандидата в Президенти України Віктора Януковича і складав інформаційну програму цієї кампанії. Група Глєба Павловського має кілька інтернет-видань, в яких обговорюється стратегія інформаційних дій Росії, і не тільки стосовно України: «Русский Журнал» – www.russ.ru та «Кремль.орг» – www.kreml.org. Раніше це були проекти «Фонду ефективної політики» (керівник Глєб Павловський), зараз «Русский Журнал» став проектом «Русского института», автономної некомерційної організації. Така форма реєстрації структур, які беруть участь в інформаційній війні, дуже зручна – держава юридично не несе відповідальності за дії недержавних організацій, таким чином об’єкти інформаційного нападу мають обмежені дипломатичні можливості для протидії. Під час участі в президентській кампанії 2004 року Глєб Павловський всіляко підкреслював, що він є приватною особою, консультантом, але аж ніяк не радником голови президентської адміністрації Російської Федерації.

Іншим центром, конкурентним до «Фонду ефективної політики», є «Агентство політичних новин», АПН. Керівником та центральною фігурою цього осередку є Станіслав Бєлковський. У вихідних даних, розміщених на сайті apn.ru вказано, що «Агентство политических новостей» (АПН) «є дочірним виданням Інституту національної стратегії (ИНС). Основна мета проекту – представлення политично активній аудиторії ексклюзивної інформації про політичне життя в Россії та у світі: від подієвого «порядку денного» до аналітичних розробок і суб’єктивних авторських вражень». Бачимо аналогічний підхід, коли держава безпосередньо не відповідає за діяльність центру.

Однак є і державна структура, яка координує діяльність усіх цих центрів, стосовно України та інших колишніх республік Радянського Союзу. Це – Управління президента РФ з межрегіональних і культурних зв’язків із зарубіжними країнами. Управління входить до складу Адміністрації президента Росії, за схемою адміністрації, його статус є рівноцінним до апарату Ради Безпеки чи Управління зовнішньої політики.

Крім названих, у Росії є й інші установи, які займаються проблемами, близькими до проблем інформаційної війни, однак коло їх інтересів обмежується академічним вивченням питання. Розробкою, а тим більше – реалізацією планів інформаційної війни вони не займаються.

Загальна мета російських центрів, у яких розробляються концепції та плани інформаційної війни – створити в Україні плацдарми впливу на українську політику, шляхом просування політиків, які виконуватимуть російське замовлення, або хоч би не протистоятимуть Росії у разі конфлікту економічних, політичних чи дипломатичних інтересів. Для цього центрами розробляються загальні концепції, які пізніше деталізуються, допасовуються до обставин поточного моменту та доводяться до виконавців на місцях.

В Україні порівняно давно існують аналогічні аналітичні центри: Інститут політики Миколи Томенка, Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, у Львові – соціально-гуманітарний консорціум «Генеза» та інші. У цих установах зібраний значний інтелектуальний потенціал. Однак в питаннях інформаційної війни ці установи обмежуються аналітичною роботою, або ж планують інформаційні операції в інтересах українських політичних партій.

Інформація, внаслідок отримання якої мішень інформаційної війни змінить свою поведінку або прийме інше рішення (чи залишиться бездіяльною), може бути донесена до об’єкта різними засобами. Найпоширенішим засобом, який використовує Росія в інформаційній війні з Україною, є телебачення. Це пояснюється насамперед історичними обставинами, які склались після розпаду Радянського Союзу, а також цілеспрямованою роботою російської сторони на захоплення українського телевізійного простору. Телебачення дає можливість оперативно працювати з найширшими масами населення, дозволяє працювати як на рівні свідомості, так і підсвідомості (технологія 25-го кадра), воно покриває практично всю територію України.

Наступним за значенням засобом впливу на широкі маси населення є преса, зокрема газети. У цій категорії перевага також належить росіянам. Крім того, в Україні ще існують загальнонаціональні українські версії російських видань – «Комсомольская правда – Украина», «Коммерсантъ – Украина» тощо. Цей фактор росіяни використовують сповна, адже в інформаційній війні аналітичний чи розважальний матеріал може мати вплив на аудиторію не менший, ніж пряма політична реклама.

Дуже важливим фактором, щоправда сповільненої дії, є книжковий ринок. Використання його у виборчих кампаніях доволі проблематичне, оскільки лише окремі видання можуть виконувати роль посередника для просування потрібної інформації вже і зараз. Проте цей ринок виконує важливу стратегічну функцію: просування в українське середовище російських способів думання, російських схем підходу до суспільних проблем тощо. Таким чином цей сегмент засобів поширення інформації виконує функцію створення сприятливого (або несприятливого) середовища для проведення інформаційних операцій в національному просторі. В Україні книжковий ринок майже повністю монополізований російськими книжковими концернами, і, на жаль, влада не вбачає у цьому загрози національній безпеці. В той же час у Львові, наприклад, за даними Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Львівщини, 85 відсотків книготоргівельних площ належать російському книжковому концерну ЭКСМО.

Значно менш впливовим, ніж телебачення є радіо. Більшість мовлення, яке слухають в містах України, – це FM радіо. Незважаючи на вторинність цього засобу масової інформації, Росія й тут прагне контролювати інформаційний простір, заповнюючи його своїм програмним продуктом.

Найновіший спосіб поширення інформації – інтернет. Незважаючи на те, що він сьогодні регулярно доступний не всім українцям, значення інтернету в інформаційній війні важко перебільшити. Сьогодні, насамперед завдяки оперативності, інтернет став першоджерелом новин для решти засобів масової інформації. Таким чином, той, хто розміщує інформацію в інтернеті, отримує ініціативу в інформаційній війні. Є й інші переваги інтернету перед рештою ЗМІ – це наявність форумів, у яких обговорюються найсвіжіші повідомлення, і які виконують роль:

1. Розповсюджувачів чуток;

2. Полігонів на яких проходять перевірку креативи – ідеї, призначені для досягнення конкретного результату в різноманітних кампаніях.

Інтернет був єдиним компонентом, у якому помаранчева коаліція на виборах 2004 року мала перевагу над проросійською командою. Найвищі місця за кількістю відвідувань в українському секторі інтернету мали сайти «Українська правда», «Обком», «Обозреватель» та «Майдан», які зрідка давали місце на верхніх щаблях ретингу сайтам «ForUm» та «From-UA» і ніколи – проросійському «Antiorange». Після Помаранчевої революції інтернет залишився простором, у якому російська сторона так і не змогла нав’язати українцям своїх правил інформаційної війни, більше того, українські форуми стали головними фабриками креативних ідей в українсько-російській газовій інформаційній війні та залишаються ними і дотепер.

Аналізуючи перелік засобів, використаних сторонами у інформаційній війні, можна зробити висновок про перевагу Росії в інформаційних засобах в українському інформаційному просторі. Таке співвідношення сил у звичайній «гарячій» війні дає гарантовану перемогу сильнішій стороні. Причиною того, що росіяни програли у 2004 році виборчу кампанію в Україні та не змогли досягнути моральної капітуляції українців у газовій війні пояснюється дією інших факторів в інформаційному протиборстві. Агресія росіян на українському інформаційному полі не була пристосована до українського середовища. Тому ефективність використання російських інформаційних розробок була низькою, а дії українських інформаційних «партизанів» – зокрема в полі SMS, наліпок а також настінних гасел – надзвичайно ефективною.

Слід зазначити, що вплив на широкі маси населення не єдине завдання учасників інформаційної війни. Під час інформаційних операцій плануються і здійснюються й заходи проти окремих осіб і груп населення. Відомо, що Росія інтенсивно працює в цьому напрямі: «Малоефективне використання федеральними силами методів спеціальних інформаційних операцій у Чечні в ході першої чеченської кампанії і, як результат, повний програш в інформаційному плані, змусили Росію врахувати негативний досвід, зробити якісні корективи в питаннях інформаційно-психологічної діяльності . Зараз вона координується на державному рівні помічником президента РФ. У збройних силах ці функції покладено на першого заступника начальника Генерального штабу ЗС Росії <...> Останнім часом стали актуальними операції, спрямовані проти осіб, що ухвалюють рішення. На думку керівництва, роль політичного лідера, державного діяча вважається надзвичайно важливою, відтак потребує детального вивчення з метою впливу на їх свідомість. Тому зараз у Росії на базі Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН відновлено діяльність центру створення психологічних портретів політичних лідерів. Для цього аналізується інформація за такими напрямами: концепція лідерства, мотиваційна сфера, система політичних переконань, стиль ухвалення політичних рішень, стиль міжособистісних стосунків, стійкість об’єкта вивчення до стресу. Відповідно до цього відпрацьовується алгоритм прийняття та реалізації рішення щодо конкретної особи.» [7]

Аналіз останніх інформаційних операцій Росії проти Естонії та Грузії дозволяє з впевненість сказати, що Росія використовує всі напрямки ведення інформаційної війни проти своїх противників, однак успішні дії їй вдаються не скрізь. Там, де завданням є впровадження у свідомість особи чи групи людей певної ідеї, модифікації їх поведінки, результати, досягнені російськими штабами інформвійни, не завжди прийнятні для них, а іноді їх можна назвати провальними. Зокрема, загальні результати інформаційної війни навколо грузинсько-російського збройного конфлікту за більшістю складових засвідчують поразку Росії. Разом з тим, це не означає, що в певних напрямках дію російських бригад інформвійни не можна визнати винятково успішною. Передусім це технічні напрямки війни, які покликані зруйнувати або придушити ворожі засоби поширення інформації. Однак там, де йдеться про модифікацію поведінки естонців чи грузин (навіть окремих державних діячів цих країнах) російські зусилля потерпіли фіаско. У Грузії дії Кремля призвели до консолідації політиків навколо президента, усунення якого так прагнула Москва.

Проте в Грузії дуже успішною була DDOS-атака російської інтернет-бригади проти грузинських інтернет-ресурсів, поширення офіційної інформації з Тбілісі фактично було заблоковано, і грузини були змушені шукати способи комунікації зі світом за межами своєї держави. Аналогічна атака в Естонії призвела до деякого паралічу економічного економічного життя — частина банків перестала здійснювати проплати через інтернет. Для України висновки слід робити з обох інформаційних кампаній, врахувавши досвід інформаційної атаки на українські інтернет-ресурси наприкінці минулого року під час створення коаліції у Верховній Раді.

Щодо напряму, пов’язаного з маніпуляцією свідомості, то грузинська кампанія виявила слабкі місця навіть в тих українських ЗМІ, які свідомо не бажали підігрувати Кремлю, а по факту — підіграли. Бо журналісти не навчені самостійно шукати джерела альтернативної інформації, редактори не наполягають на загальноприйнятому у світі форматі подачі новин з незаангажованих джерел. Такий стан був викликаний насамперед низьким рівнем освіти українських журналістів, незнанням англійської мови чи якихось інших світових мов комунікації, крім російської. А новини російською були спрепаровані відповідно до російських інтересів і завдань у інформаційній війні. Як наслідок, значна частина українських ЗМІ бездумно копіювала російську пропаґанду в український простір. Хоча навіть і в цій ситуації ті редакції, які були свідомі руйнівного змісту російської інформації, знайшли способи отримувати російськомовну інформацію з хоч би нейтральних джерел. Зокрема сайт «Майдан» широко користувався інформаційним сервісом азербайджанської новинної аґенції day.az, яка мала власні джерела інформації в зоні конфлікту та зовсім не намагалася створити картинку, потрібну Кремлеві для тиску на громадську думку. Не викликає сумнівів, що в майбутньому конфлікті з Україною російські бригади інформвійни намагатимуться створити в Україні вигідну для себе міжнародну думку, а також змінити громадську думку в потрібному для себе напрямі та вплинути на рішення українських політиків. Частину цієї роботи виконають бездумні редактори і журналісти, які безкритично копіюватимуть сервіс російських ігформаґенцій.

З технічного боку слід підготуватися до DDOS-атак на українські урядові сайти, провідні українські інформаційні сайти, а також на банківську систему, оскільки українські банки повністю перейшли на обслуговування юридичних осіб через інтернет. Досвід російської атаки на сайт «Майдан» (розташований в американській зоні інтернету) засвідчує, що дуже ефективною є атака на сервери, де зберігаються доменні імена. Не виключено, що об'єктом атаки може стати вся зона ua, і для збереження стабільності української фінансової системи доведеться тимчасово закрити український інтернет від запитів ззовні. У всякому разі, якщо російські інтернет-бригади в боротьбі з «Майданом» не зупинилися перед завалюванням великого сегменту американо-канадського інтернету,атакуючи доменний сервер, то чому б вони мали зупинитися перед завалюванням усієї зони ua?

Сьогодні об'єктом інформаційної атаки з боку Росії є Крим. На жаль, українські політики не здають собі справи у тому, які інформаційні комбінації розігруються у цій операції. Росія, творчо осмисливши перебіг подій в Косово, Абхазії й Осетії, намагається створити схему інформаційної операції за зразками цих, уже доконаних подій. В усіх зазначених випадках процес відторгнення території починався зі скасування автономії. Проблема сьогоднішніх (і завтрашніх) подій в Криму в тому, що росіяни мають схему розвитку подій, знають, які чинники у яких вузлах цієї схеми дають потрібний їм результат, і коригують свої дії відповідно до обставин, натомість українська сторона навіть не аналізує того, що відбувається. Хоча вкрай необхідно провести порівняльний аналіз розвитку подій у згаданих регіонах та в Криму та зробити власні висновки щодо українського способу вирішення кримської проблеми.

Відомий український фахівець з питань інформаційної війни професор Г. Почепцов давно зробив висновок про необхідність створення в Україні спеціальних структур у цій галузі. «Інформаційний вплив в інтенсивному режимі сьогодні є суттєвою частиною професійної роботи низки відомств, серед яких МНС, МЗС, МВС, СБУ МінІнформ. Але ніхто не займається методологією опрацювання інформаційної роботи, в результаті чого Україна програє, наприклад, свої «інформаційні війни» з Росією [4]. В один голос з Г. Почепцовим політолог Валентин Лисенко стверджує у інтернет-виданні «vybory.org»:

«Потребують створення спеціальні підрозділи з проблем інформаційно-психологічної війни, що стоятимуть на захисті державних інтересів, психологічного захисту національної еліти і населення країни. Основним їхнім завданням буде виявлення і кваліфікація інформаційно-психологічних впливів, визначення ступеня загроз, створення системи упередження й застосування протидій спеціальним інформаційним операціям проти держави, суспільства, певних соціальних груп чи особистостей, розробки механізмів ліквідації наслідків та відновлення на випадок уражень під час інформаційно-психологічних атак. А також створення відповідних структурних підрозділів в МО, спецслужбах і формування певних знань з інформаційної безпеки на всіх рівнях у державних органах управління, місцевих структурах влади, серед фахівців правоохоронних органів» [10].

Україною поки що не використовуються слабкі місця Росії. Не розглядається питання перенесення протидій на інформаційну територію Росії. Об’єктами інформаційних ударів на території Росії може бути питання прав людини та проблеми національних меншин. У цих діях Україна мала б на кого спертись – в Росії існує громадянський правозахисний рух, існують товариства національного відродження недержавних етносів. Операції на інформаційній території Росії дезорганізували б російські дії в Україні, відтягли б увагу росіян від українського інформаційного фронту. Крім того, оскільки в Росії існує значна українська діаспора, державні органи України мали б ставити питання про виконання Росією Хартії мов національних меншин щодо українців.

Вирівняння ситуації в інформаційній війні з Росією є реальне. Для того, щоб це сталось необхідно, щоб українська політична еліта повинна публічно визнати, що Росія веде інформаційну війну з Україною. Тоді ця еліта зможе зробити другий крок – створити структури, відповідальні за захист України в інформаційному просторі та створити інформаційне законодавство, яке б захищало національну безпеку.

Українська еліта має усвідомити вищість національних інтересів над вузькопартійними. Коли українські політики припинять використовувати російський фактор для досягнення своїх внутрішніх політичних результатів, Росія втратить ефективний важіль впливу на внутрішню українську політику – не зможе використовувати його в інформаційній війні на українській території. Тоді рахунок в інформаційному протистоянні Україна-Росія стане бодай нічийним.

Ярослав Сватко, упорядник сайту maidan.org.ua

Використані джерела:

1. День. 2001. 6 квітня.

2. Конрад Н.И. Сунь-цзы: Трактат о военном искусстве. – М., Л., 1950. – С.94.

3. Панарин И.Н. Информационная война и Россия. – М. 2000. – С.112.

4. Почепцов Г.Г. Информационные войны. Основы военно-коммуникативных исследований. К.: Вид. «АДЕФ-Украина», 1998. — С. 34».

5. Современные международные отношения под ред. проф. А.В. Торкунова. – М., 1999. – С.23

6. Швец Д.Ю. Информационная безопасность России и современные международные отношения. – М.: «Мир безопасности», 2001. – С.13.

7. Шевченко О. Інформаційно-психологічні операції: концептуальні підходи НАТО і провідних країн світу // Соціальна психологія. – 2004. – № 2 (4). – C.111-121

8. J. Ellul. Propaganda. – New York, 1965.

9. http://en.wikipedia.org/wiki/Psyops

10. http://vybory.org/articles/485.html

11. http://www.Dobeg-Ostrowska Boguslawa, Fras Jenina, Ocyepxa Beata. Teoria і praktyka propagandy. – Wroclaw, 1997.

12. http://www.dtic.mil/doctrine/jel/new pabs/jp 3_13.pdf

13. http://www.franko.lviv.ua/mediaeco/zurnal/N2/Mediaosvita/ dostovirn-inf.htm

14. http://www.ji-magazine.lviv.ua/position/2000/leontjeva-iv.htm

15. http://www.mediakrytyka.info/?view=106

16. http://www.strana.ru/stories/01/11/01/1937/243393.html

Поділитися:
http://maidan.org.ua/static/mai/1107174720.html

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.

REDTRAM

Завантаження ...

(Copyleft) maidan.org.ua, 2001-2012
!!! Копілефт передбачає вільне розповсюдження із збереженням автури !!!
сайт розповсюджується згідно з ліцензією GNU для документації - переклад ліцензії українською