МАЙДАН

Ярослав Сватко. Маніпуляція свідомістю як спосіб ведення війни

Природнім середовищем існування людини є суспільство. У ньому людина реалізує себе як особистість, здійснюється її призначення, у повному обсязі виконуються життєві функції. Будучи ж вирваною зі свого природного середовища, людина гине як homo sapiens – Робінзон не є учасником цивілізаційного процесу, якщо не повертається до цивілізації, а розвиток цивілізації – це процес вдосконалення людини як виду.

У процесі власне цього розвитку утворились кілька ширших концепцій побудови суспільства, які ми звичайно називаємо цивілізаціями та доволі багато дрібніших національних концепцій. Усі вони в той чи инший спосіб взаємодіють між собою, конкуруючи, співпрацюючи, зливаючись та утворюючи нові суспільні об’єднання чи гинучи – або внаслідок конкуренції, або внаслідок власної нежиттєздатности. Дотеперішній перебіг історії свідчить, що суспільні конфлікти так чи інакше вирішуються війною, і, незважаючи на тисячолітні зусилля миротворців (протягом останніх століть узвичаєно назву “пацифіст”), цю історію очевидно, доведеться спроектувати і в майбутнє. Однак, з розвитком цивілізації технології розв’язання конфліктів удосконалюються, і XX століття продемонструвало, яких фантастичних результатів можна досягти, поєднуючи знання про закони розвитку суспільства, закони циркуляції у ньому інформації із розумінням того, що суспільство є явищем насамперед інформаційним, що нематеріяльна ідея, нематеріяльний суспільний договір (не завжди, до речі, зафіксований документально) мають значно більше значення для тривкости суспільства, аніж чинники матеріяльні. Але для того, щоб впровадити в практику нові підходи до технології ведення національно-державних конфліктів була необхідною ще одна передумова – усвідомлення державними діячами того, що для окремої особи і суспільного організму час тече з різною швидкістю, що реалізацію свого плану автори можуть і не побачити. Звичайно, потрібне було ще переконання, що нові технології ведення воєн – річ така ж реальна, як і атомна бомба. Проте, якщо державний діяч не є випадковою фіґурою на своїй посаді, то він з досвіду (а то й за освітою) поєднує знання соціології, історії та економіки, і для нього зрозуміти, внаслідок яких дій та чи инша держава може бути доведена до занепаду впродовж покоління чи двох простіше, ніж зрозуміти принцип дії уранової бомби.

Від часу доктрини Монро до шахівниці Бжезінського минуло доволі багато часу, щоб державно-політичні еліти провідних країн світу почали мислити технологіями суспільно-історичної інженерії. (Те, що згадані дві точки відліку пов’язані з розвитком американської політичної думки зовсім не означає, що лише США розвивали у себе цю галузь знання про суспільство, це всього лише демонструє, що американська школа є більш відкритою ніж инші). За цей проміжок часу в світовій історії було достатньо спроб ефективного застосування маніпуляції суспільною свідомістю для досягнення більших чи менших політичних перемог, але два приклади вражають. Один – це зупинка глобальної експансії Німеччини через нав’язування суспільній свідомості думки про можливість перемоги у разі конфронтації цієї держави із рештою світу.

У цьому випадку некоректно говорити про внесення ідеології в суспільство ззовні – очевидно, що ідеологія нацизму виникла і розвинулась у німецькому суспільстві, ображеному на цілий світ за Версальський договір. Але цілком коректно говорити про заохочення аґресора до конфлікту, прикладом чого є вся міжвоєнна історія европейської дипломатії. Спочатку іґнорування мілітаризації Руру, потім іґнорування аншлюсу, нарешті “подарунок” Чехії фюреру – які ще кроки необхідно було зробити англійській дипломатії, щоб переконати керівництво Райху в правильності обраного шляху? Теза про заанґажованість у цей випадок саме англійської дипломатії має право на існування не лише тому, що Британія була країною, найбільш зацікавленою в зупинці німецької експансії. Дослідження Міхаеля Лібіґа “Стратегічний контекст сучасного ірреґулярного ведення воєн” наочно показує, наскільки далекогляднішою у плануванні майбутнього є позбавлена забобонів щодо правил міждержавної боротьби англійська еліта, яка у своєму розумінні перебігу історичних процесів стоїть на щабель вище від инших національних еліт Европи. Зіштовхнути Німеччину зі світовими потугами і на кілька поколінь вивести її з кола державних націй, здатних впроваджувати власні концепції облаштування світу – із цим завданням англійська еліта впоралася блискуче, і досягти цього вдалося, навіюючи німецькому суспільству впевненість у правильності хибних концепцій національно-державного проводу. Згадаймо, що в 1932-33 рр. націонал-соціялістична партія не мала беззаперечної підтримки в суспільстві – сім мільйонів виборців голосували у березні 1933 р. за соціал-демократів, шість – за католицьку центристську партію і п’ять – за комуністів, але політика послідовного непротивлення мілітаризації Німеччини та її аґресії переконали значну частину німців у месіянстві свого фюрера, а оточення вождя – у правильності його концепцій розвитку держави. Результат руху цілої нації хибним шляхом відомий. Та був ще один результат, на який навряд чи розраховували розробники плану елімінації Німеччини: незважаючи на всі аґітаційні зусилля сіоністського руху, до війни євреї Европи не були надто схильні покидати обжиті домівки і їхати творити власну державу. Після Голокосту питання доцільности створення Ізраїлю стало для євреїв бездискусійним.

Иншим прикладом, у якому бачимо комбінацію кількох концепцій маніпулювання суспільною свідомістю, є історія жовтневого перевороту 1917 року в Росії та його наслідки. Не є таємницею, що цей переворот готувався німецькими спецслужбами, і вочевидь, що розробники дуже доброго тактичного пляну не передбачили далекосяжних наслідків інфікування російського суспільства такою месіянською ідеологією, як комунізм. Фінансуючи діяльність більшовиків та переправляючи Леніна у Швецію в запломбованому вагоні, німецька розвідка не зрозуміла, що вона закидає в російське суспільство носія універсального ідеологічного віруса, і суспільна ментальна хвороба під назвою “комунізм” не обмежиться імперією Романових. Ще навіть не до кінця опанувавши Росію, більшовики понесли вогонь комуністичної революції в саму Німеччину, в Угорщину, Італію і Францію, наочно демонструючи, що вміло впроваджена в суспільство ідея сильніша від армій, бо вона сама ставить під свій прапор дивізії, розкладаючи найбоєздатніші армії ворога. Проте історія якщо кого і вчить, то лише її дослідників. Через неповне століття американці самі виплекують Бін Ладена і його моджахедів, іґноруючи ідеологічні аспекти руху борців з шураві. В цьому сенсі теракт 11 вересня є логічним наслідком бездумного використання ідейного руху в боротьбі з ворогом, дивно лише, що американці, які мають безліч інституцій для дослідження суспільства, обрали тактику знищення цього ворога силою. Це нагадує війну з осами з допомогою сокири.

Що ж до німецького плану боротьби з Росією, то він несподівано виявився корисним для инших учасників світового процесу. Незважаючи на невпинне підбурювання країн Антанти російською еміґрацією до хрестового походу на більшовиків, незважаючи на чималі втрати інвестованих у російську промисловість грошей, Англія і Сполучені Штати дуже швидко змирилися із новим російським режимом та дипломатично його визнали. Безумовно, вони мали достатньо клопотів, щоб нейтралізувати поширення комуністичної пропаґанди, але історичний виграш виявився більшим!

Після реформ Столипіна темпи економічного розвитку Росії були найвищими у світі. Незважаючи на поразку в війні з Японією, експансія на Схід продовжувалась, Харбін практично став російським містом, темпи зростання населення теж були одними з найвищих. За таких умов протягом покоління Росія могла економічно обійти не лише Англію і Францію, а й США! І раптом все змінюється. Колонізація Сибіру здійснюється не виштовхуванням туди надлишку працездатного населення, а шляхом заслання карних злочинців і противників більшовизму, за розвиток промисловости і науки держава платить людськими життями. Росія поїдає сама себе. Чи варто було валити цей режим державам – історичним суперникам Росії? На це риторичне запитання відповідає нинішній перебіг подій, коли деколонізація Сибіру наростає, російське населення вже залишило Чукотку і активно виїжджає з Далекого Сходу в европейську частину. Цей вакуум протягом наступних поколінь заповнять инші, успішніші нації, яким Росія програла внаслідок результативного впровадження в суспільну свідомість програшної моделі суспільних відносин та підтримання у росіян ілюзії, що космічні польоти і атомні субмарини є вичерпним показником економічного розвитку. Програш тим більше дошкульний, бо на реванш потрібно щонайменше покоління...

Росіяни теж мали власну концепцію війни у сфері національної свідомости. Їх завдання у цій галузі з одного боку полегшувалось месіянськими властивостями Марксового вчення, а з иншого боку – ускладнювалось реальним станом радянського суспільства. Тому їх успіхи обмежились бідними країнами, у яких американці не змогли або не захотіли протиставляти власних устроєвих моделей – у В’єтнамі, на Кубі, в Чилі, в низці африканських країн. Апофеозом їхніх успіхів було Чилі, де здобути владу вдалося без жодного пострілу, і де проамериканськи налаштованим путчистам довелось застосувати досить брутальний терор для повалення уряду Альєнде. Російська схема інформаційної війни передбачала оволодіння свідомістю певної частини суспільства і створення на базі цієї частини нової керівної еліти держави. Цей механізм застосовувався, навіть якщо чилійський сценарій захоплення влади в цих державах був заздалегідь приречений на невдачу – в цьому випадку передбачалось захоплення країни військовою силою на заклик псевдоуряду прорадянськи налаштованого прошарку суспільства з подальшим виконанням цим псевдоурядом представницьких урядових функцій. Зразками такої інформаційно-військової операції є Анґола, Афґаністан, частково – Чехо-Словаччина 1968 року.

Загалом війна в інформаційній сфері, означена як маніпуляція свідомістю суспільства, на початку третього тисячоліття стала повсякденною практикою. Її так чи інакше ведуть всі розвинені країни світу, які є більш-менш самодостатніми суб’єктами світової політики. Узагальнені механізми здійснення операцій в цій війні такі:

1. Якщо Вас не влаштовує орієнтація національно-державної еліти, і її не вдається шляхом маніпулювання суспільною свідомістю хочайби збити на манівці історичного розвитку, необхідно готувати думку суспільства до усунення цієї еліти. Для цього добре почати з посиленого пропаґування в народі споживацьких настроїв, і паралельно – впроваджувати думку, що керуюча еліта забезпечити належний рівень споживання не може і не хоче.

2. В будь-якій державі є групи, які різняться за своїм етнічним складом чи конфесійною орієнтацією, існують певні субкультури. Оскільки дестабілізація внутрішнього становища є передумовою захоплення влади, наступним кроком інформаційної війни є провокація протиріч між групами різних поглядів чи етнічного походження. Це, до речі, при існуючій системі міжнародного права дозволить звинувачувати чинну владу в порушенні фундаментальних людських прав і потім може стати виправданням для здійснення силової акції.

3. Якщо внутрішньодержавна ситуація почала в деяких ділянках виходити з-під контролю урядуючої верстви – пора починати промоушен власної команди. Загальне гасло цієї кампанії: “Всім – все!”, але, звичайно, достосоване до особливостей даної країни.

4. Якщо народ деморалізований, уряд не в стані контролювати ситуацію – значить, прийшов час брати владу. У більшості випадків доведеться принаймні на початку використати сторонню силу. Це можуть бути, як у випадку жовтневого перевороту в Росії, озброєні заколотниками німецькі та австрійські військовополонені, може бути бомбардування життєво важливих об’єктів, як у Сербії, а може виявитись, що діючий уряд доведеться ліквідовувати за прикладом радянського спецназу в Афґаністані. Однак, чим якісніше проведена операція маніпулювання суспільною свідомістю, тим менше сторонньої сили доведеться застосовувати і тим більші шанси на довготривалий успіх. З погляду майбутніх міждержавних чи міжетнічних відносин найуспішніші планувальники операцій відводили знищення існуючої державної еліти своїм маріонеткам. Для прикладу неґативне ставлення пересічного росіянина до німців аж ніяк не викликане наслідками жовтневого перевороту (хоча їх еліту винищили німецькі ставленики – більшовики), а радше участю в Другій світовій війні по різні боки фронту. В той же час знищення польської військової еліти росіянами в Катині та післявоєнний суд над керівниками польської Армії Крайової в Москві будуть ще довго ускладнювати польсько-російські стосунки, не так на дипломатичному рівні, як у сфері міжетнічних стосунків суспільств.

Незважаючи на чималий досвід маніпуляції суспільною свідомістю в інформаційній війні, наслідки застосування тих чи инших прийомів ведення ще недостатньо систематизовані. Особливо це стосується наслідків використання різних ідеологій для деморалізації суспільства, коли їх впровадження в суспільну думку призводить до масового народовбивства на етнічній, релігійній, расовій чи майновій основі. Глобалізація ставить на порядок денний прийняття конвенцій про заборонену зброю у цій війні, але як це зробити, коли сам факт маніпуляції суспільною свідомістю в інформаційній війні визнається лише тоді, коли приходить термін розсекречення державних архівів?

Згадана література:
Міхаель Лібіґ “Стратегічний контекст сучасного ірреґулярного ведення воєн” / Незалежний культурологічний часопис “Ї”, ч. 25/2002 – “Насильство, влада, терор”, стор. 49-76.

Поділитися:
http://maidan.org.ua/static/mai/1107174724.html

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.

REDTRAM

Завантаження ...

(Copyleft) maidan.org.ua, 2001-2012
!!! Копілефт передбачає вільне розповсюдження із збереженням автури !!!
сайт розповсюджується згідно з ліцензією GNU для документації - переклад ліцензії українською