першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Наталка Зубар: Спочатку було слово. І слово було ... (частина I)

додано: 06-12-2005 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1133887328.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Із енциклопедичного словника:
ФОРУМ: [лат. Forum] -- майдан в древньому Римі,
на якому відбувалися народні збори, проводились ярмарки та вершився суд.
Майдан, котрий став центром політичного життя.

Україна. 2000 рік.


Корупція. Розкрадання бюджетних коштів в особливо великих розмірах. Сваволя чиновників. Беспрєдєльний парламент. Сфальшований референдум. Залякані та покірні владі суди. Індекс людського розвитку падає до точки замерзання і ставить Україну в один ряд з найбіднішими африканськими країнами.

Опозиція позбавлена не тільки впливу, але і голосу. Суспільні комунікації відбуваються виключно маніпулятивним шляхом через залякані та покірні владі ЗМІ.

Більшість громадян це бачить якщо не в цілому, то частково. І мовчить. Бо що кожен з них може зробити один? Що кожен з них може сказати один, якщо його ніхто не почує?

І виходу ніякого не видно. Ніхто не очікує змін і не сподівається на краще.

Але вихід знаходиться там, де його найменше очікують.

Україну рятують громадянські активісти та мережа Інтернет. Це історія сайту Майдан та спільноти навколо нього. Це історія демократичної еволюції України.

1. Х.Х.Болт. Ретрансляція протестних настроїв.


Інтернет в Україні на початок цієї історії знаходиться в стані зомбі. Технічна інфраструктура існує і успішно діє, але змістовна його компонента є маргінальною. Більшість користувачів Інтернету використовують його для листування, і відвідують переважно російські або американські сайти.

Активні ньюс-групи та форуми обмежуються програмно-технічною тематикою. В абсолютної більшості друкованих або електронних ЗМІ інтернет-версії відсутні або незмістовні. Український Інтернет в цілому не є інтерактивним.

Тотально (само)цензуровані ЗМІ виштовхують талановитих журналістів в Інтернет. Навесні 2000 року з"являється сайт "Українська Правда" (УП), заснований журналістом Гією Гонгадзе. Цей сайт першим оприлюднює журналістські розслідування, в тому числі і корупційної діяльності можновладців.

Саме цей сайт стає одним з небагатьох джерел інформації про фальсифікацію всенародного референдуму 2000 року. Іншими джерелами є малотиражні опозиційні газети та всього одна багатотиражна із специфічною аудиторією - "Сільські Вісті". І тільки УП забезпечує вихід на потенційно широку міжнародну аудиторію.

Зокрема, на УП було оприлюднено списки учасників референдуму , серед яких фігурує, наприклад, таке прізвище „мертвої душі”, як Х.Х.Болт (один з жаргонних синонімів назви чоловічого статевого органа).

Цей був перший випадок, коли традиційна українська "дуля в кишені" (метафора внутрішнього протесту) через Інтернет стала надбанням інформаційного простору. Людина, що вписала Х.Х.Болта у список тих, що проголосували на референдумі, послала інформаційний сигнал, той сигнал був зафіксований і ретрансльований через Інтернет. В момент публікації його прочитала дуже обмежена аудиторія. Але сам факт виявляється яскравою ілюстрацією стану суспільно-політичних відносин, і обмежена аудиторія читачів сайту УП починає розносити його приватними шляхами комунікації в оффлайн. Пізніше громадянин Х.Х.Болт стає персонажем театралізованих протестних акцій.

Цей факт стає одною з перших крапель водоспаду, який призводить до фактичної делегітимізації референдуму 2000 року.

Людина посилає сигнал -- сигнал фіксується кореспондентом -- ретранслюється через сайт в Інтернеті -- ретранслюється читачами в оффлайн -- стає феноменом колективної свідомості громадянських активістів -- реалізується в масових акціях або інших протестних діях


Така інформаційна схема підсилення та ретрансляції протестної громадської думки є модусом операнді сайту "Майдан".

2. „Плівки Мельниченко”


Незважаючи на невелику на той час читацьку аудиторію УП і майже маргінальну відомість навіть в українському Інтернеті (УкрНеті)., УП стає "настільним чтивом" Кучми. Його помічники регулярно роздруковують йому статті з сайту. Зміст статей та сам факт існування неконтрольованого джерела інформації викликає в Кучми лють та нецензурну лайку. Кучма обговорює з головою МВС Ю.Кравченком та головою АП В.Литвином способи нейтралізації журналіста Ґонґадзе.

16 вересня 2000 року Ґонґадзе зникає. Його чисельні друзі здіймають галас і навіть проводять демонстрацію з гаслом "Знайдіть журналіста Ґонґадзе!". Репортажі з цієї демонстрації показують провідні телеканали країни. Ця демонстрація стає останньою, висвітленою без спотворень на центральних ЗМІ протягом наступних 4 років.

Завдяки телебаченню про існування сайту УП дізнаються люди і він швидко стає одним з найпопулярніших в УкрНеті. Він залишається таким і досі.

На початку листопада 2000 року в лісі під Києвом знаходять тіло без голови, яке належить Г. Ґонґадзе. Голову не знайдено і досі.

28 листопада 2000 року. Парламент України. Лідер опозиції соціаліст Олександр Мороз збирає прес-конференцію та дає присутнім прослухати касету з записами, зробленими в кабінеті президента Леоніда Кучми.

Запис звучить з побутового касетного магнітофона. На записі чути, як Кучма обговорює з іншими високопосадовцями як фальсифікувати вибори, як вішати суддів за яйця, як взяти за жопу журналіста Ґонґадзе і віддати його чеченцям, і так далі. Все це рясно приправлено ненормативною лексикою, серед якої найбільш уживаним є слово "бля".

Цей документ епохи отримує народну назву "плівки Мельниченка", а події навколо нього - назву "касетний скандал". Виникає ланцюгова реакцію в суспільстві, яка триває й досі, і кінця їй поки не видно.

Стенограма запису і сам запис в той же день з’являються в Інтернеті. Вістка про ці записи розповсюджується серед користувачів Інтернету. В той день траффік в УкрНеті становить перший рекорд.

Люди розповсюджують запис та стенограму по знайомим. Нечисленні на той момент інтернет-кафе реєструють пік відвідуваності. Крім Інтернету "плівки Мельниченка" транслює тільки радіо "Свобода", яке має обмежений ареал мовлення, який незабаром влада обмежить ще сильніше.

Люди, які ще з радянських часів звикли слухати російську "Свободу" як єдине джерело не цензурованої інформації, переключаються на українську службу, і більше вже не повертаються назад.

Через місяць більше половини населення України виявляється обізнаними із змістом "плівок Мельниченка".

Влада спочатку все спростовує, а потім запрошує піарників, в тому числі іноземних, задля "врегулювання" скандалу. Під сумнів ставиться джерело та спосіб отримання звукозапису, особисті мотиви осіб, причетних до оприлюднення, факт змонтованості чи не змонтованості плівок. Не обговорюється тільки зміст плівок та його співставлення з реальними подіями.

Заперечується сама можливість вживання ненормативної лексики Кучмою в розмовах про державні справи. І саме це заперечення, що лунає як з його власних уст, так і від інших соратників, і стає остаточним аргументом для людей в правдивості плівок.

Бо людина, що постійно в публічних комунікаціях самоцензурує себе і видимо стримується від вживання того самого "бля" в ефірі, а потім ще й бреше про те, що не вживає матюків, тобто бреше в малому, брехатиме і в великому.

Відтак технології відвернення суспільної уваги від змісту плівок не спрацьовують, оскільки із змістом ознайомлена критична маса активних людей, і зміст співпадає з тим, що вони щоденно бачать навколо себе.

Фігурант одного з епізодів плівок - адвокат Салов, через якого Кучма і Янукович обговорювали методику вішання "суддів за яйця", - за роки, що минули від початку "касетного скандалу", вже виграв процес в Європейському суді з прав людини. А в Україні не винесено жодного судового вироку по справах за змістом плівок. Достеменно невідомо, чи заведена за ними хоч одна кримінальна справа, крім справи по вбивству Ґонґадзе, яка ще дуже далека від завершення.

Ті самі технології відвертання уваги від змісту на користь деталей, застосовуються в тій самій формі на протязі 5 років. Все ж більшість населення України досі вважає зміст плівок - справжнім, їх фігурантів апріорі винними, але не вірить в їх можливе покарання.

Коли інформація оцінюється суспільством за критеріями її відповідності оточуючій дійсності, то жодні піар-технології не можуть її спростувати.

3. Форуми як прототип протидії деструктивним інформаційним технологіям


В середині жовтня 2000 року раптово та без пояснень закривається провайдером єдиний політичний форум в УкрНеті "Балачки", на якому активно обговорюється тема зникнення Ґонґадзе. Засновник та модератор того форуму Володимир Мартинюк пов’язує закриття форуму із його змістом та вважає той випадок першим проявом політичної цензури в УкрНеті.

В той же час з"являється меморіальний сайт пам’яті Ґонґадзе (gongadze.com.ua - цей сайт не працює з 2001 року) та інтернет-форум на цьому сайті. Після початку касетного скандалу на форумі зростає активність, на ньому активно обговорюється перебіг скандалу, реакція влади, зміст плівок.

На початку грудня разом із початком піар-компанії по відвертанню суспільної уваги від протиправних дій влади, зафіксованих на плівках, на форумі Ґонґадзе з’являються перші "служиві тролі": люди, які цілеспрямовано пишуть на форуми тексти, які є узгодженими складовими піар-кампаній. Так на форумі одночасно з друкованими виданнями з"являються свідчення очевидців про те, що "Ґонґадзе бачили на власні очі у Львові" (на цей момент він мертвий вже 3 місяці).

На форум запускаються персонажі, що пишуть багато беззмістовних текстів, або відвертої лайки. Пізніше з’являються спеціалісти з персонального емоційного діставання конкретних учасників форуму.

Розрахунок таких інформаційних провокацій полягав в тому, що в учасників форуму розів’ється відраза до читання форумів і вони облишать такий засіб комунікації.

В Росії за допомогою такої технології в 1999-2000 рр. були вбиті всі активні форуми на суспільно-політичні теми. Російську технологію спробували застосовувати на українських форумах з кінця 2000 року. В Україні ця технологія не спрацювала.

Саме на форумі Ґонґадзе в кінці 2000 року вперше виявилося, що в українському інформаційному просторі будь яка деструктивна дія викликає неочікувану сильну протидію. Реакцією на дії „служивих тролів” стала самоорганізація учасників форуму та їх нищівне висміювання.

Деструктивний інформаційний сигнал викликає рефлекторну протидію колективного розуму

4. "Україна Без Кучми" - треба встати й вийти!


Секретар РНБО в 2000 році Є.Марчук подає доповідь президенту Кучмі, де на трьох сторінках описується хто, як довго і як ретельно готував акцію "Україна Без Кучми" (УБК) задля забезпечення результативного голосування проти Кучми в Верховній Раді. За 5 років оприлюднені багато версій виникнення УБК і до цього часу знаходяться нові "ідеологи" та "ініціатори" акції.

А насправді це історія про стихійну ініціативу та самоорганізацію громадянських активістів.

Оприлюднення "плівок Мельниченка" викликає в суспільстві глибокий шок. І якщо серед широких мас процес усвідомлення цього шоку займає досить тривалий проміжок часу, то активні громадяни починають діяти миттєво.

Наступного після оприлюднення дня 29 листопада адвокат Олег Левицький приходить до громадського активіста Михайла Свистовича , висловлює претензії, що він нічого не робить, хоча зник його друг (Ґ.Ґонґадзе) і каже, що треба виходити з протестом на площу хоча б їм двом, навіть якщо більше нікого не знайдеться.

Олег та Михайло залучають політика Володимира Чемериса та поета Андрія Підпалого.

На протязі кількох днів М.Свистович обдзвонює партії та громадські організації, намагаючись залучити до участі їх в акції протесту. 13 грудня В.Чемерис повідомляє лідера соціалістів О.Мороза про рішення вийти на вулицю. О.Мороз каже: "Я дивуюсь, чого це народ не виходить на вулиці після оприлюднення такої інформації?” .

Молодий соціаліст Юрій Луценко пропонує поставити туристичні намети для роздачі опозиційних газет . Ці намети залишаться на майдані Незалежності на довгі місяці, а потім стануть символом українського протесту.

15 грудня 2000 року на майдан виходять 500 людей , в той час як ініціатори розраховують всього на 50.

Мітинг протесту на Майдані вирішено зробити постійним - до перемоги. Вимогами протестуючих є відставка фігурантів плівок Мельниченка на чолі з Кучмою та суд над ними.

Протест висвітлюється в ЗМІ як маргінальне явище, оперативну інформацію про його перебіг передає тільки радіо "Свобода" та УП.

На Майдані на морозі лишаються тільки кілька наметів. В наметах - громадянські активісти різних партій та безпартійні. Акцію вирішено проводити як принципово позапартійну.

Інформаційна блокада позбавляє протестантів можливості залучати нові сили. М.Свистович зустрічає Володимира Мартинюка, який пропонує проривати інформаційну блокаду через Інтернет. Юрій Луценко дає 20 гривень на інтернет-кафе.

17 грудня М.Свистович, який вдруге в житті входить в Інтернет, ставить на форум Ґонґадзе заклик ВСІМ! ВСІМ! ВСІМ!. Цей заклик В.Мартинюком розсилається на пару тисяч емейл адрес, набраних під час роботи форуму "Балачки", а також на кілька сотен факсів журналістів та ЗМІ.

На Майдан починають підтягуватися люди. Початкову групу протестуючих складають громадянські активісти з досвідом суспільно-політичної діяльності переважно на початку 90х років, коли Україна здобувала державну незалежність.

Форум Ґонґадзе стає недоступним і не працює кілька днів, періодично недоступним стає сайт УП. Періодично стають недоступними і інші сайти, які на той момент частково висвітлюють акцію УБК (наприклад, сайт УаТудей).

Мартинюк розуміє, що треба створювати власний сайт. Ось як описує мотиви сам Володимир: "ситуація раптового інформаційного "штилю", який настав саме тоді, була мені дуже знайома і означала ні що інше як підготовку на найвищих рівнях до якихось негарних і правдоподібно силових дій. Наприклад подібне "виключення" всіх каналів надходження інформації (заблокували різними способами роботу всіх кореспондентів і корпунктів "Свободи", ББС та "Голосу Америки") було напередодні введення військ СРСР у Литву в під новий 1990 рік. Я тоді був секретарем Політради РУХу і відчув ту інформаційну блокаду абсолютно адекватно на рівні "першоджерела".

Те саме - разом з дивним зникненням новин про УБК на радіо "Свобода" та інших зарубіжних радіо, "тимчасовим" зникненням радіо "Свобода" та ББС з деяких УКВ станцій, почало відбуватися наприкінці грудня 2000 року.

Католицько-протестанське різдво – це був улюблений час творити паскудства для постСРСРівського керівництва, бо громадськість Заходу тимчасово відвертається від зовнішнього світу і займається власними справами.

Дивні речі почали творитися навіть на УП, натомість в телеефірі появися гастарбайтер з Росії Д.Кисельов, який вигукував що держава зобов’язана "покінчити з анархією", безпідставно обзивав учасників УБК комуністами і фашистами, закликав до повторення в Києві того, що було у Москві у жовтні 1993 року."

Володимир вважає, що "якби не було "Україні без Кучми" - демократії в Україні настав би гаплик. Україна пішла б шляхом Росій, Білорусій і Казахстанів. Не було б навіть грузинської революції, бо зразком, орієнтиром і уроком для неї стала УБК."

В справі створення сайту на допомогу приходять старі друзі з громадської організації "Центр Близькосхідних Досліджень" (О.Богомолов, С.Данилов, І.Семиволос). В рамках благодійного проекту центр надає безкоштовні хостингові послуги академічним установам. Сайт з простою стрічкою новин з’являється 20 грудня і стає офіційним сайтом УБК. Основним змістом стрічки новин стають репортажі з Майдану Незалежності, де проходять протестні акції, тому сайт отримує назву "Майдан".

21 грудня на сайті з"являється і форум . Перша адреса сайту була: http://www.maidan.gilan-lava.net

"Центр Близькосхідних Досліджень" стає на багато років фактичним офісом "Майдану".


Виникнення УБК стало можливим через наявність двох компонентів - досвідчених громадських активістів та інфраструктури мережі Інтернет. Поштовхом, сигналом "треба встати й вийти!" стало оприлюднення "плівок Мельниченка". Мотивацією став їх зміст, як підтвердження того, що відбувається в реалі, коли всі мовчать.

5. Сайт Майдан та спільнота навколо нього


З перших днів існування сайту Майдан навколо нього створюється спільнота людей, яких на початку об’єднує лише бажання допомогти УБК. Більшість цих людей знаходиться не в Києві і не може долучитися до акцій протесту фізично.

Учасники Майдану віртуального беруть участь в плануванні акцій Майдану реального, придумують лозунги, пишуть тексти, збирають пожертви для протестуючих, розповсюджують інформацію в своїх містах, повідомляють новини з своїх міст, організовують протестні акції в своїх містах.

З перших днів свого існування сайт починає виконувати функцію координації та комунікації активістів та стає джерелом "народних новин", першим екземпляром реалізації громадянської журналістики в Україні.

З перших днів існування сайту стає зрозуміло, що практично кожен заклик про допомогу знаходить свій відгук, коли сам заклик містить мотивацію його значущості, викладену зрозумілою та доступною для адресата мовою.

При цьому не має значення, хто є автором заклику, чи є в нього репутація або історія, головним аргументом для прийняття рішення про відгук стає зміст заклику та мотивація його важливості.

22 грудня 2000 року я відгукнулася на заклик якогось "Петра" (який насправді виявився Сергієм Даниловим), розміщений на форумі „Майдану” з проханням влаштувати дзеркала сайту за кордоном. Я написала і запропонувала професійний хостинг за кордоном за двох умов: ніякого спаму та хакерських атак з цього серверу. Сергій з товаришами з пересторогою поставилися до пропозиції особи, відомої їм тільки з дописів на під ніком "Пані", оскількі всі на той момент вже розуміли, що сайт стає критичною точкою інформування про УБК.

Все ж вони пристають на пропозицію, і вже через кілька днів форум переводиться на хостинг в США, потім туди переводиться і стрічка новин. Через місяць сайт отримує своє ім’я http://maidan.org.ua , а згодом і резервну назву http://maidanua.org . Резервна адреса виявляється необхідною через проблеми з реєстратором з зоні *.org.ua, який на протязі тижнів відмовлявся змінювати реєстраційні дані про неймсервери. Крім того держава всі роки існування сайту не полишає спроби перебрати над собою адміністративний контроль над зоною .ua .

Завдяки рішенню про перенос хостингу за кордон, Майдан залишається єдиним політичним сайтом в Україні, архіви якого зберігаються в повному обсязі з початку його існування: як новини, так і форуми. Всі інші сайти, які існували в Україні до або під час УБК з досі нез’ясованих причин втратили зміст своїх форумів. Багато з сайтів тих часів не збереглися в цілому.

Майдан не втратив не тільки власний зміст, але й людей. В спільноті Майдану досі залишаються практично всі, хто долучився до неї з початку УБК. Число їх значно виросло за останні роки.

Критичною силою існування спільноти Майдану також стають українці з "четвертої хвилі еміграції", а також студенти, що навчаються за кордоном. З перших днів вони беруться перекладати новини Майдану та заклики про допомогу на мови країн, де перебувають. В перші тижні акції вони організовують пікети на підтримку УБК в Німеччині та США. Проводять збір коштів і передають допомогу протестантам у наметах. Забезпечують технічну підтримку сайту. Ці люди також стають постійним джерелом новин для Майдану. Вся координація і комунікація серед цієї молоді відбувається виключно через Інтернет.

Ця "іноземна" майданівська сила та розгалужена група організаційної та технологічної підтримки сайту та спільноти Майдану стає запорукою його стабільності та забезпечує його існування протягом періоду "підпілля". З огляду на загрозу репресій проти активістів більша частина комунікацій відбувалася анонімно, під ніками. На протязі тривалого часу під власними іменами від імені Майдану виступали тільки М.Свистович та В.Мартинюк. Хоча організаційно-технічним забезпеченням діяльності сайту весь цей час займалося ще не менше, ніж 8 інших людей в 4 країнах світу.

Після того, як протестні акції УБК йдуть на спад, сайт Майдан та спільнота навколо нього не розходиться, а навпаки починає розвиватися.

На Майдані, крім новин 27.02.2001 з’являється розділ Статті (дивитися перші статті , а згодом розділ Розробки (дивитися першу тему технолога ЧИ ХОЧЕ ОПОЗИЦІЯ Перемогти? ). Протягом 2001-2004 року на Майдані проведений аналіз та осмислення досвіду УБК, який вперше був зафіксований в маніфесті копілефт-спротиву .

Всі комунікаційні, координаційні та само-організаційні технології, застосовані під час УБК та зафіксовані в архівах Майдану, потім були використані під час Помаранчевої Революції в 2004 році.

УБК показала дієвість принципу копілефту - відокремленості ідеї від людини, а також надпартійності та надідеологічності ("спочатку ми повинні скинути Кучму, а потім розбиратися з мовними, культурними та ідейними протиріччями").

Продовження - рік 2001 - читати тут

додано: 06-12-2005 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1133887328.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua