|
Ярослав Сватко: Бандера з нами
додано: 31-12-2005 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1136045419.html
Версія до друку // Редагувати //
Стерти
для Майдану
• Україна • Суспільство •
1 січня 1909 року народився Провідник революційної ОУН.
До річниці кожної людини, яка внесла непроминальний внесок у підвалини нашої державности годиться написати і сказати хоч би коротке, але свіже, незатерте слово. Це є громадським обов’язком державної влади, так є в інших нормальних державах, але так не є в нашій Україні. Бо є кілька історичних осіб, на яких у наших державних діячів чи то історична амнезія, чи то ідіосинкразія. Серед цих історичних осіб найпомітніше місце займає Степан Бандера. Цікаво спостерігати зміну настрою таких державних людей під час обговорення історичних персоналій. Говориш про Грушевського – є ентузіязм, про Пилипа Орлика – ейфорія, але щойно мова доходить до Бандери – у „державної людини” з’являється якась обережність – ніби його на мінне поле силоміць затягли, і кожен необережний крок загрожує катастрофою. „Неоднозначна особа” – „треба вивчати питання” – ось стандартна відповідь усередненого чиновника від сучасної української політики. Крім звичайно, антаґоністів – націоналістів і прихильників „вічного союзу” з Росією. Повинно пройти ще немало структурних змін в українському суспільстві, щоб наша центральна влада, без боязні бути звинуваченою в неіснуючих гріхах, визнала, що у фундаменті держави Україна лежить велика праця людини, яка стала симолом визвольного руху 40-50 років. Але вони відбудуться, і кожен епізод нашої сучасної української історії наближає нас до того моменту, коли покладання квітів Президентом України до пам’ятника, чи на могилу цього великого українця буде вважатись не політичною сенсацією, а звичайним, нормальним робочим моментом діяльности особи, якій Нація довірила представляти себе. Це буде таким же нормальним, як на Великдень чи День Незалежности вдягнути вишиванку – так само як я не маю підстав соромитись свого походження, так і не соромлюсь свого національного споріднення з людьми, яких ворог нашої державності вбив, щоб вони не збудували для нас України.
Бандера приходить в нашу сучасну Україну там, де ми його й не сподіваємось. Сім десятків років тому, вступаючи на посаду Краєвого провідника ОУН, він склав невелику програму, яка на довгі роки стала стрижнем діяльности визвольного руху. Здавалось би, визвольна боротьба – це війна і насилля, і нічого більше. Але Степан Бандера пропонує акцію „український гріш – в українські руки”. Здавалось би, це манівці боротьби – бо де тут героїзм, де „смерть ворогів і перемога наша”? Але за кілька років національно свідомої боротьби на економічному фронті з’явилась національно орієнтована економіка. Без українського представника на варшавській зерновій біржі не могли встановити ціну хліба. „Маслосоюз” став провідним експортером міжвоєнної Польщі – і без нього встановити ціни на сільськогосподарську продукцію в міжвоєнній польській державі так само не брався ніхто.
Ця ж ідея в сучасних умовах проростає не в Галичині – а у Центральній Україні, і проростає як відповідь на безпардонний російський газовий шантаж. "Украина без матрёшек!" – чи це не те саме, сказане в инших умовах й иншими словами? Коли український прибуток залишатиметься в українських руках, коли українські товари будуть визначати стан українського ринку – чи не тоді в українців відпаде потреба їздити на заробітки у світи? Чи „човниками” возити чужий товар на свої ринки? Адже повноцінне виробництво і збут на своїй землі – це ґарантії добробуту, які ми можемо створити своєю власною політичною волею – і не залежати від прихоті чужих політичних сил! Такою була позиція Бандери за життя, на такі ж позиції ставлять нас реалії нашого життя сьогодні.
„Незручний” Бандера є справді незручним для тих, хто розуміє національні інтереси як різновид товару. Він може бути „неоднозначним” для тих, хто досі не відповів собі однозначно на запитання: чи це правильно для українця – боротись за незалежність своєї держави зі зброєю в руках проти озброєного ворога? Але для всіх тих, хто упорядкував свій простір понять таким чином, що „Україна” в ньому не просто географічна назва, а найвища національна цінність – немає ані незручности, ані неоднозначности. Сьогодні спадкоємці тих, хто в 1959 році віддавав наказ убити Степана Бандеру керують „Газпромом” і розробляють операції, щоб задушити нашу незалежність газом. Для них, як піввіку тому, Україна існує лише як географічне поняття, яке до того ж несе загрозу їх владі. Але для нас, як і для Степана Бандери за життя, Україна є більше, ніж географією. Це єдине місце на землі, де ми можемо упорядкувати своє життя як господарі. Де зможуть це робити наші діти, внуки, правнуки. Тому люди, які жили для України – сьогодні й далі разом з нами відстоюють нашу незалежність – своїм життям, своєю боротьбою, своїми ідеями. Бандера з нами :)
додано: 31-12-2005 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1136045419.html
Версія до друку // Редагувати //
Стерти
Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.
|