першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Максим Стріха: Відставка уряду: хто виграв і хто програв?

додано: 10-01-2006 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1136926872.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Досягнення угод, аналогічних тим, які було підписано українцями в Москві 4 січня, радше зміцнило б позиції будь-якого східноєвропейського уряду. Але передвиборчий час в Україні має свої закони. І уряд Єханурова – далеко не гірший в нашій історії – виявився жертвою свого кроку, який здався декому з політичних опонентів надто сильним.

Ще напередодні 10 січня відставка уряду, попри грізні заяви ЮВТ, не здавалася неминучою. Насамперед, не були в ній гаряче зацікавлені тверезі голови з “Регіонів” – їхній електоральний показник жупел “помаранчевого уряду” в Києві аж ніяк не погіршував. Та й в інших фракціях багато хто розумів: лишати країну серед зими (та ще й коли в наші двері стукає епідемія пташиного крипу!) без стабільної виконавчої влади – принаймні безвідповідально.

Але “Регіони” виявилися заручниками власної антиурядової риторики, яка не дозволила їм в останній момент зманеврувати (хоч тональність виступів представників цієї фракції була на диво стримана – говорили скоріше про необхідність відставки Івченка й Плачкова). Натомість вирішили все голоси фракції Литвина, провідники якої зметикували: саме власникам бренду “Ми” перейде та дещиця електорату, яку “Наша Україна” начебто могла б закумулювати завдяки адміністративному ресурсові.

А відтак на табло й засвітилася сакраментальна цифра “250”. І надійшов час робити попереднє сальдо здобутків і втрат.

Правові наслідки відставки уряду в нинішній перехідний період невизначені. Адже парламент має (як і мав раніше) право відправляти весь склад Кабміну у відставку – але право формувати уряд здобуде лишень після виборів. Натомість нова редакція Конституції нічого не говорить про статус “в.о.”.

І, отже, хоча закон забороняє виконання обов’язків довше 60 днів, у відставленого уряду є всі шанси пропрацювати до виборів. Причому в статусі, абсолютно незалежному від парламенту, - адже вищої покари для міністрів придумати вже годі, і, вже застосувавши цю покару, парламент сам позбавив себе будь-яких дальших важелів впливу на Кабмін.

Звичайно, президент має за таких умов декілька варіантів поведінки. Він може внести на розгляд парламенту (як це передбачено попередньою редакцією Конституції) нову кандидатуру прем’єра (хоча б і того ж Юрія Івановича). Але без шансів на затвердження – то ж ледве чи Банкова піде саме цим шляхом.

Скоріше президент або пролонгує життя відставленого уряду в статусі “в.о.” (хоч це вже зробив і парламент своєю постановою!), або взагалі удаватиме, що парламентський акт не має чинності, бо ухвалений з порушенням регламенту (юридичні підстави у Банкової для цього є). Відмінність між цими двома варіантами тільки в тому, чи вживатимуть на сторінках “Урядового кур’єру” перед титулами членів Кабміну слова “виконувач обов’язків”.

Причому, заблокувавши процес формування нового складу Конституційного Суду, парламент сам позбавив себе можливості оскаржити дії Президента.

А тепер – про те, як змінилися шанси основних гравців на українській політичній арені. Насамперед – про тих, хто стоїть за відставкою уряду.

Ледве чи ця відставка суттєво змінить майбутні електоральні показники Партії регіонів (доволі високі) чи КПУ (доволі низькі) – базовий електорат цих сил давно вже визначився. Можливо, вона допоможе вскочити в останній вагон есдекам (об’єднаним) разом із сателітами. Але для цього тим потрібно буде відщипнути пару відсотків голосів саме від “регіоналів” (не випадково закарпатець Шуфрич “забойну” промову 10 січня виголосив російською!) А прагматичні “донецькі” в схильності до політичної харитативності помічені досі не були...

Не зміниться суттєво й показник блоку Литвина – адже “адміністративно керованого” електорату в “Нашої України” вже й так давно не лишилося. (Хто не вірить – нехай згадає, скільки голосів приніс чотири роки тому адмінресурс блокові “За єду”; а та влада вміла застосовувати адміністративні важелі значно ефективніше!).

Я не говорю при цьому, що вибори будуть чисті й вільні від адміністративного тиску взагалі – але основний його тягар припаде саме на місцеві кампанії, де клани й кланики – починаючи від столиці й закінчуючи останньою вбогою хацапетівкою – за будь-яку ціну намагатимуться залишитися при владі (й можливості далі дерибанити комунальне майно й землю).

Хто, очевидно, реально програв 10 січня – це ЮВТ. Отримавши жіночу сатисфакцію за вересневу відставку, Юлія Володимирівна водночас настрахала значну частину свого національно-демократичного в основі електорату, позиціонувавшись як сила, що діє разом із комуністами, есдеками та “регіоналами”. То ж ледве чи варто віднині лідерці БЮТ (а також особам з її почту) розраховувати на захоплений прийом у Львові (а Одеса й Донецьк і так ставляться до ЮВТ більш ніж прохолодно).

Частина колишніх “бютівських” голосів розподіляться (у невідомій наразі пропорції) поміж “Нашою Україною” і блоком “ПРП-Пора”. До речі, становище цього відламу Майдану сьогодні доволі критичне. Продуманими й чіткими кроками він може або суттєво поліпшити свої електоральні показники і гарантувати проходження до парламенту, або ж, навпаки, втратити, - якщо “майданний” електорат, емоційно вражений останніми подіями, вирішить таки мобілізуватися навколо “Нашої України” як проекту гарантовано прохідного.

Нарешті, сама “Наша Україна” безумовно не втратить – її стабільний базовий електорат лишиться при своїх поглядах. А от чи здобуде – так само залежить від продуманості дальших кроків її керманичів.

У кожному разі, конфігурація нового парламенту залишиться приблизно такою ж, як і передбачалося. Лишень БЮТ доведеться сильніше позмагатися за своє третє місце, на яке зараз може зазіхати й Мороз, Симоненко, або Литвин.

А ось можливості для політичних домовленостей у новому парламенті стали ще гіршими. Принаймні, сьогодні тільки безнадійний оптиміст може уявити Юрія Єханурова і Юлію Тимошенко членами однієї урядової команди. Можливості союзу Тимошенко-Янукович (вживаю тут це прізвище на означення колективного керівництва ПР!), або ж Янукович-Єхануров (вживаю знов-таки останнє прізвище на означення колективного керівництва НУ) виглядають сьогодні значно суттєвішими.

Проте чого не бувало в українській політиці...

А ось Україна 10 січня напевно програла – адже позиції її виконавчої влади послабилися, і проривів на переговорах (байдуже, на східному чи західному напрямкові) очікувати нам ближчим часом напевно не випадає. Цього, власне, й хотіла досягнути команда Володимира Путіна.

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики

додано: 10-01-2006 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1136926872.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua