першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Світлана Жаб’юк: Павлокома: Президентську «пресуху» перетворили на показуху

додано: 18-05-2006 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1147971874.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Західна інформаційна корпорація

ПольщаСуспільство

До відкриття греко-католицького кладовища загиблим у 1945 році українцям у тоді українському, а нині польському селі Павлокомі готувалися довго. Настільки довго, що українська влада забула, про що хотіла просити поляків.

Навіть «забула» про свої три запропоновані варіанти надпису на основному меморіалі. Натомість поляки за цей час встигли наполягти на четвертій своїй версії, за словами українських можновладців, компромісній. «Вічна пам'ять 366 жертвам трагічно загиблих 1-3 березня 1945 року в селі Павлокома», — такі слова запропонували поляки, а викарбували українці (зауважте – з помилками) на основному меморіалі на греко-католицькому цвинтарі у Павлокомі. Українській стороні так і не вдалося домогтися хоча б згадки про національність загиблих. Не кажучи вже про те, хто їх закатував.

Про те, що дива не буде і надпис ніхто не змінить, знали усі, хто 13 травня вирушив до Павлокоми, щоб взяти участь в урочистому відкритті меморіалу. Однак усі на щось чекали. Молодь зі Львівщини (здебільшого представники християнських та громадських організацій), стоячи довкола кладовища з високо піднятими синьо-жовтими стягами, знизувала плечима та чекала на тверду крицю свого Президента – його промову, в якій, можливо, він хоча б натяком висловить своє невдоволення стосовно того, що на «Цвинтарі Орлят» у Львові поляки домоглися бажаного надпису на пам’ятнику, чим у Павлокомі українці не можуть похизуватися. Натомість такі, як Олійник, Сеник, Садовий, відчуваючи себе причетними до помітної історичної події, поводилися так, як і належиться. Заклопотано та насторожено виглядали Президентів, побоюючись ексцесів, приміром, пікетування українського Президента польськими націоналістами (як анонсувалося напередодні).

«Перед двома народами було дві дороги – або продовжити війну, або простягнути одне одному руки. Українсько-польські відносини мають не лише державний, а й людський вимір. Я можу уявити, яким важким був шлях українців та поляків до примирення. Але пробачати можуть лише сильні. Українсько-польське примирення – єдина вірна дорога, яка може гарантувати нам перспективу. Ми заявляємо, що Україна і Польща приймають нову декларацію солідарності. Схилімо голови перед загиблими», – таким був виступ Президента України Віктора Ющенка під час відкриття перших українських поховань на польській землі. Знову ніяких несподіванок. Віктор Ющенко, звісно ж, не втримався, щоб кілька разів не подякувати польській владі на чолі з Президентом Лехом Качинським та місцевим мешканцям Павлокоми, до речі, які теж з цікавості прийшли на урочистості, однак розповіли, що їм аж ніяк не до вподоби відкриття українського цвинтаря у їхньому селі. Польський Президент Лех Качинський висловився лаконічно та дипломатично. Він голову схилив не лише перед загиблими українцями, але й перед поляками. «Земля у Павлокомі просякнута кров’ю поляків та українців. Прийшов час, щоб не приховувати правди. Ми не можемо змінити минулого, але можемо зробити так, щоб воно не впливало на майбутнє. Обидві сторони до цього готові. Українці і поляки мусять молитися до Господа: «Прости нам, як прощаємо винуватцям нашим»». Сподівання не справдилися, сказавши так багато, Віктор Ющенко промовчав, адже ніхто не повірить, що йому байдуже до того, що написано на цьому меморіалі. Пікетування теж не було.

Здавалося, що усе пройшло краще, ніж успішно, якби не червоно-біла стрічка, яку пов’язали на Хресті загиблим полякам від рук українських повстанців, що стоїть на території римо-католицького храму, неподалік греко-католицького кладовища. І ніби, що у цьому дивного, поляки пов’язали на своєму Хресті свою ж символіку. Однак, не важко було здогадатися, чому саме цю стрічку пов’язали та добре приклеїли скотчем на словах «від рук українських повстанців». Українці перешіптувалися: «Ющенко цього не помітив, а може не знав, а може й не хотів знати». Варіантів безліч. Але істина залишається одна: після того, як закінчилося урочисте відкриття меморіалу «загиблим жертвам» (читай – українцям), обидва Президенти Віктор Ющенко та Лех Качинський поклали квіти до цього Хреста. Мало хто з українців зрозумів вчинок народного обранця. Ющенко міг не знати, але чи не зобов’язана була йому про це сказати львівська влада? Адже, приміром, заступник голови Львівської ОДА Тарас Батенко знав про цей надпис задовго до приїзду українського Президента у Павлокому. «Надпис на Хресті не погоджувався із українською стороною. Його собі визначила самочинно польська Рада пам’яті і мучеництва», – заявив 13 травня Тарас Батенко.

Позицію поляків щодо трагедій у Павлокомі під час своєї промови оприлюднив Архиєпископ Перемишльський Юзеф Міхалік. За його словами, спочатку у Павлокомі в 1939 році українці закатували кількох поляків, а у 1945 році вже самі українці загинули від рук Армії Крайової. Однак, член товариства «Павлокома», очевидець трагедії, автор книги про Павловому Петро Потічний переконує: «Коли мені було чотирнадцять років, у Павлокомі з’явився загін у радянській формі, вони забрали кількох поляків, які з того часу зникли безвісти. Хто ці люди, невідомо і досі. А поляки безпідставно стверджують, що це були українці. Та зрештою, чи було це підставою для поляків повернутися знову у село, зачекати, коли всі українці зберуться разом на молитву у храмі, а згодом під церквою їх розстріляти?»

Однак повернімося до історичної події 13 травня. Усе складалося якнайкраще, Ющенко та Качинський вирушили у Ланцюту пообідати у замку. Відтак, глави держав дали на галявині замку прес-конференцію українським та польським журналістам. Наші представники мас-медіа, яких було попереджено про обмежену кількість запитань, тобто можна було задати лише по два запитання від українських та польських медійників, узгодили поміж собою, що їм вистачить і одного запитання. Усіх цікавило, чи знали український і польський Президенти чому надпис на польському хресті прикрили червоно-білою стрічкою. Про те, чи цей надпис ховали від Віктора Ющенка чи сам український Президент просив його не афішувати так і не вдалося дізнатися. Одна із київських колег, не давши нікому підійти до мікрофона, запитала у Качинського про візовий режим українців у Республіку Польщу. Вичерпної відповіді на своє запитання вона теж не отримала. Однак організатори прес-конференції, відчувши, що може прозвучати провокативне запитання, оголосили прес-конференцію закритою. Українські журналісти не дізналися правди, однак вкотре переконалися, що Ющенко та його дружина добре вміють позувати для фотоапаратів та відеокамер. Адже українські та польські президентські пари ще кілька хвилин кружляли галявиною, поправляли зачіски та широко усміхалися, демонструючи українсько-польську дружбу. Після фотосесії, Віктор Ющенко провів автограф-сесію, до речі, уже вдруге, на цвинтарі у Павлокомі він теж роздавав автографи, і вирушив у поважному товаристві назад до замку. Позад Президентів тягнувся непомітний шлейф, зітканий із запитань журналістів, які їм так і не дозволили поставити. Наступного дня, скликавши прес-конференцію у Львові, голова ЛОДА Петро Олійник заявив, що Віктор Ющенко знав, що на польському Хресті в Павлокомі викарбувано «Пам’яті поляків, мешканців Павлокома, які у 1939-1945 роках полягли від рук українських націоналістів на «Нелюдській землі».

Петро Олійник зазначив: «Про надпис знав і Президент, і я, і мої заступники». На запитання, чому все ж таки Віктор Ющенко поклав квіти до цього Хреста і чи це не є приниження почуття національної гідності українців, Петро Олійник відповів, що це «питання компромісів». Покладання квітів – спочатку до Меморіалу загиблим українцям, а потім до польського Хреста – було внесено у протокол. «Червоно-білу стрічку на Хресті пов’язали самі поляки. Мабуть, їм стало соромно», – так Петро Олійник прокоментував той факт, що поляки намагалися приховати антиукраїнський напис, пов’язавши на Хресті, саме над написом, червоно-білу стрічку

Хто зна, може це на краще і, як сказав наш Президент, перед нами після відкриття перших українських (читай – безіменних) поховань у Польщі відкриється нова перспектива. А може ми просто викинули 300 тисяч гривень (саме стільки пішло на облаштування цвинтаря та меморіалу) на вітер? Адже через кілька десятків років у Павлокомі може заблукати український турист, не зрозумівши, що за люди там поховані і чому вони трагічно загинули. Та зрештою, чи заблукає хтось у далекому польському селі Павлокомі не відомо, а от поляків до Львова на «Цвинтар Орлят» занесе обов’язково, адже у багатьох їхніх містах навіть вулиці назвали іменем «орлят львувських».

Довідка ЗІКу.

Рік тому у Варшаві українська та польська влади підписали договір про відкриття 44 українських поховання на території Польщі і 44 польських поховань на українській землі. У межах цієї угоди було відкрито польські поховання у Павлівці на Волині та «Цвинтар Орлят» у Львові. Українці відкрили перше кладовище на польській землі, у Павлокомі. Оскільки ні українська, ні польська сторона не встигають упродовж двох років виконати домовленості, 12 травня цього року у Варшаві було прийнято рішення про продовження угоди на 5 років. Зараз українці працюють над відкриттям трьох наступних поховань – у Ланцюті, що неподалік Павлокоми (це поховання періоду Петлюри, 1919-20 рік), Пікуличах, де буде великий меморіал і спільний пам’ятник примирення у Піскуровичах на знак українсько-польської дружби.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 18-05-2006 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1147971874.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua