першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Антон Зікора: Майдан та його двійники

додано: 23-11-2006 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1164263676.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

www.unian.net

УкраїнаСуспільство

22 листопада основні політичні сили України зіткнулися зі складною проблемою. Виповнилося два роки з того часу, як люди вийшли на Майдан висловити свій протест проти фальсифікації виборів. Пам`ятний день треба було відзначати, але як це робити, ніхто до ладу не знав. Колишній революціонер Олександр Мороз звинувачений у зраді, Віктор Ющенко тисне руку своєму колись головному ворогові, а нині прем`єрові Януковичу, непримиренна Юлія Володимирівна виїхала до Брюсселя.

Партія “Наша Україна” подала одразу дві заявки на святкування річниці. Бажання з`явитися на головній площі країни офіційно висловила громадська організація «Реформація» і громадський альянс «Майдан». Крім того, ініціативна група громадян подала заявку на проведення з 16.00 до 22.00 святкового концерту. Фракція Партії регіонів у Верховній Раді мала намір влаштувати мітинг «Майдан єднання» на Європейській площі за участю 40 тисяч осіб. Також заявку на проведення своєї акції «Кононов – президент України» (350 тисяч!) цього дня з 0:01 по 23:59 подала приватна особа В.Кононов. Ще одна ініціативна група громадян мала намір провести акцію під назвою «Даєш житло аспірантові КНУ імені Тараса Шевченка В.Малініну» (заявлена участь 50 тис. осіб).

З ранку на Майдані почали збиратися нечисленні представники Коаліції учасників Помаранчевої революції, Братства українських революціонерів, УНСО, «бютівці». Власне, це були ті, хто з площі ніколи і не йшов. У великому наметі, що стоїть тут з літа і гордо називається Громадським парламентом, проводився громадський же Круглий стіл. Тут міг висловитися кожен. І висловлювалися. «Ворогам – пекло!», «Віра – Богові!» – пристрасно вимовляла одна жінка. Інша промовиця була настільки стурбована відсутністю сміттєвих баків біля свого будинку, що навіть заплакала, і запропонувала встановити контейнери для збору відходів з портретами Януковича. Доречно зауважити, біло-блакитні на Європейську так і не з`явилися (схоже, зрозуміли, що 40 тисяч в Києві їм ніяк не набрати).

У цей час біля станції метро «Хрещатик» активісти «Братства» Корчинського продавали помаранчеві окуляри. «Купіть їх, і ви знову опинитеся на помаранчевому Майдані», – умовляли молоді провокатори. Товар відпускали по 10 гривень, ветеранам Майдану пропонувалася 50-процентна знижка. «Ментам – безплатно!» – виголошував цинічний братчик.

По обіді на Хрещатик почали підтягатися адекватні люди. Один з них – Сеня, фронтмен групи «Мотор’ролла». Він згадував ті дні:

– Для мене революція почалася з дзвінка: мені сказали, що на Майдані щось робиться. Я прийшов сюди і відразу почув пісню нашої групи: «Не дзвонила, не заходила». Я виступив тут у перший же день. Не скажу, що жив тоді на Хрещатику, але співав тут регулярно.

- Навіщо прийшов сьогодні?

- Щоб пригадати смак свободи, який ми всі тоді відчували на Майдані. Зараз нічого подібного не відчуваю. Я розчарований: два роки тому було ясно, яким чином ми всі повинні йти. Той шлях міг нас привести в цивілізоване суспільство, але, на жаль, ми відмовилися від нього.

Оптимістичніше був налаштований лідер групи «Мандри» Хома, пісня якого «Не спи, моя рідна земля!» була одним з хітів сьогоднішнього дня. На прохання сказати щось небанальне про дворічні роковини Майдану він відповів:

- Небанальне те, що є люди, які не розчарувалися в події. Адже нам немає сенсу в чомусь розчаровуватися, оскільки програли політики, а не народ. А розчарування – страшна річ. Розчарованими людьми легко маніпулювати.

- Часто ти тут бував тоді?

- Щодня. Майдан – найсильніше враження всього мого тридцятичотирилітнього життя.

Хома виступив на мітингу з вітанням, а незабаром на Хрещатику з`явився винуватець акції «Житло аспірантові Малініну» Володимир Малінін, журналіст, що закінчив аспірантуру Інституту журналістики. Звичайно, з ним не було 50 тисяч прихильників, він з`явився в повній самоті, і якби кореспондент УНІАН не був з ним знайомий особисто, то й не вирізнив би з маси інших перехожих.

- Про акцію «Житло аспірантові Малініну» мені стало відомо із ЗМІ. До мене подзвонили колеги і запитали, що це означає? Нічого не знаючи про це, я пішов в Інтернет і прочитав про неї.

- Тобто тут не буде п`ятдесяти тисяч людей, які виступають за поліпшення ваших житлових умов?

- Жартуєте? Я особисто відвідав Головне управління внутрішньої політики КМДА і запитав там, що це все означає. Мені показали заявку від фізичної особи Марини Пастух на проведення цієї акції. Там був зазначений абсолютно «лівий» телефон і «ліва» домашня адреса. Потім мені друзі сказали, що це справа рук одного мого знайомого офіцера СБУ. Що все це означає, я досі не знаю.

- Але якщо в результаті цього вам запропонують житло, відмовлятися не будете?

- Звичайно, не буду. Я молодий учений, і повинен мати своє власне житло, адже ціни на нього сьогодні просто недоступні. Проте сумніваюся, що з цього щось вийде.

Дивно все це, чи не так? Але ще дивніше полягають справи з акцією «Кононов – президент України». Виявилось, що громадянин Кононов, який подав заявку на її проведення і записав в документах цифру 350 тисяч учасників, зовсім не той Віталій Кононов, колишній лідер Партії зелених, а хтось на ім`я Вячеслав Кононов. Він же нещодавно подавав заявку на проведення багатотисячного мітингу, наміченого на 7 листопада, а автор цих рядків тоді написав, що це була саме Віталій Кононов, який вирішив таким чином пожартувати, за що приносимо останньому вибачення. Але навіщо Вячеславу Кононову все це знадобилося, зрозуміти неможливо, тим більше що самої акції, як ви розумієте, не було. Чи присутній на Майдані він сам, теж сказати неможливо. УНІАНу вдалося дізнатися, що Вячеслав Кононов (той, що заявив, що він президент України!) – працівник Лук`янівського ринку. Нам також став відомий мобільний телефон клона, але додзвонитися ми не змогли. Отже здогадуйтеся самі, що це було – провокація чи жарт. Якщо провокація, то вона не відбулася, якщо жарт, то вже не смішний.

Так чи інакше, в другій половині дня на Майдан вийшли ті, кого часто бачили на трибунах: «польові командири» міністр внутрішніх справ України Луценко і радник Президента Стецьків, а також народні депутати Томенко, Катеринчук і колишній віце-прем`єр Кириленко. Політики привітали присутніх, а головний міліціонер країни заявив: «...У нас помаранчевий колір всередині».

На п`яту годин до Жовтневого палацу почали збиратися ті, кого навіть за всього бажання не можна звинуватити в нехтуванні ідеалів Помаранчевої революції. Власне, це ті, хто робив Майдан, зокрема «Майдан» в лапках, а саме – сайт http://www.maidan.org.ua. Тоді кореспондентом цього ресурсу міг стати кожен, хто поділяв ідеали Майдану, не боячись про них говорити і писати, причому абсолютно безплатно. Та й сьогодні читачі і автори цього сайту вийшли в центр міста не просто згадати помаранчеві дні. Вони, крім усього іншого, вивісили на мосту від «Глобуса» до Жовтневого, величезний плакат: «Захарова – в омбудсмени!» Майданівці переконані, що непідкупний правозахисник Євген Захаров – найбільш гідна заміна біло-блакитній Ніні Карпачовій, що пішла з посади Уповноваженого ВР з прав людини. Справжній Майдан продовжується.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 23-11-2006 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1164263676.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  Новини з Обозу :
  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua