першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Всеволод Андрієвський: Нас не примусять замовкнути

додано: 15-01-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1168868679.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

КиївСуспільство

Я присвячую цю статтю історії видання, якому я віддав півроку свого творчого і журналістського життя. Виданню, яке, без сумніву, було в числі перших за ступенем тієї відвертості, з якою воно викривало варварську київську владу і хижаків, що стоять на чолі містобудівних корпорацій. Це справді так, тому є докази – десятки справ за фактами незаконних землевідведень, переданих до суду, десятки зібраних по всьому Києву місцевих ініціатив, направлених проти інтересів забудовників і ворогів тієї живої природи, яка ще жевріє в межах Києва.

Десятки одних лише тільки справ – а тим часом незаконних забудов по Києву вже більш ТРЬОХ СОТЕНЬ. Так званою "Програмою РОЗВИТКУ зелених зон міста Києва" (між іншим, підзаконним актом, що приймався Київрадою!) під знос віддано більш ніж 230 га тих самих зелених зон1. Кожний день варварські забудови, що проводяться в рамках злочинної політики "ущільнення території", просувають Київ на крок ближче до перетворення на Манхеттен. Чомусь цей кричучий факт помічають досі лише деякі свідомі громадяни і люди, що за покликанням займається охороною природи - екологісти. І ми, ініціативна група, що називалася спочатку "група "Наш Київ"" і "тусувалася" в основному на сайті www.kyiv.in.ua, також вважаємо себе саме такими громадянами. Ми оголосили війну варварському відношенню до Києва і його ОБЛИЧЧЮ - війну, яка ведеться нами донині.

"Екологічна газета" – суспільно-політичне, екологічне видання - стала закономірним етапом на шляху нашого опору і викриття наших недругів.

Ми, ініціативна група "Наш Київ", а нині – екс-позаштатний колектив журналістів "Екологічної газети", почали свою активну діяльність на терені публікацій статей в травні-червні 2006 року. До того ця газета існувала на останніх ролях серед українських ЗМІ і трималася на плаву фактично завдяки спонсорству Валентина Сердюка, шефа-редактора газети, голови нікому в Україні не відомої Народної екологічної партії (про нього мова піде пізніше) і видавничому ентузіазму Василя Нібака, беззмінного головного редактора, на чиїх плечах лежала вся відповідальність за знаходження авторів, видання і – навіть! – поширення газети.

Спочатку це видання планувалося як друкований орган НЕП (партії, м'яко кажучи, непарламентської і суто віртуальної – відмінність її від Партії зелених в тому, що у ПЗУ хоча б зберігся штат і офіс в престижному центрі столиці). Валентин Сердюк активно просував себе на вигідний пост в будь-якому міністерстві (не без патронату Партії регіонів, як виявилося), і PR у вигляді власної газети "під крилом" йому ніяк не міг перешкодити. Інша справа, що з приводу політичної ситуації в країні (всі пам'ятають, якої вона була влітку 2006 р. і надалі) головний редактор Нібак завжди мав власну думку, засновану на твердій патріотичній позиції, і не соромився її висловлювати на перших шпальтах газети. Але це вже справа десята...

Не ясно навіть, хто писав всі звертання "від голови партії до народу", що займали нерідко одну за однією перші сторінки більшості номерів газети. Шефу-редактору, здається, було "не до того". Нюанс маленький, але він багато про що говорить. На користь думки про те, що громадянин Сердюк не в змозі висловити який-небудь змістовний спіч, говорить і низький вихід статей в ЗМІ після прес-конференцій, що проводяться ним, і помітна скромність в змісті офіційної сторінки партії в Інтернеті (www.nep.org.ua).

Видання повинне було виживати – в ідеалі - за рахунок підписки "вдячних киян" та інших читачів (інша справа, що через відсутність хоч би мінімальної реклами велика частина тиражу газети йшла в безкоштовну роздачу на політичних і суспільних акціях силами самої редакційної колегії). Хоч, подекуди в регіонах газету дійсно виписували. Ще б пак, це була остання газета суто екологічного профілю, яку в Україні можна було виписати в принципі!

2006 рік був багатий на природоохоронні теми і події. Він почався з ганебного рішення ректора кращого в Україні університету про відведення землі на території КНУ під комерційну забудову, продовжився в "плановому" порядку щорічною кампанією "Первоцвіт", далі - вже під передвиборні трелі політиків про "скасування всіх забудов, що обмежують права киян ", прославився як рік, в який чиновники скористалися хаосом в законодавчій і виконавчій владі, що продовжувався три місяці, і хапали все, що тільки можливо було вихопити з багатого фонду нерухомості столиці. Без огляду на те, то фонд цей аж ніяк не бездонний... Але дна поки, здавалося, не було видно. Продовжувала реалізовуватися та, що суперечить Генплану (який вона повинна була уточнювати, а не урізати!!!) Програма розвитку зелених зон столиці - і в результаті ми, кияни, позбавлялися всі нових і нових безцінних шматочків тієї природи, яка не просто банально виділяє кисень для потреб наших легень, але й прикрашає нам наше повсякденне існування – і буде прикрашати його нашим нащадкам.

Прикрашатиме - якщо ми ці шматочки природи відстоїмо, якщо ми не “скажем дружно "на фиг нужно?"” і не побоїмося тій справжньої, а не кіношної, мафії, яка прийшла на наші землі у вигляді бездушного чиновника в м'якому кріслі і не менш бездушного робітника з бензопилою, того ж "простого киянина", який, як завжди, "просто робить свою роботу"...

Ми робили свою роботу - свідомо і з певною метою. Зупинити назавжди мегаполізацію Києва. Зупинити приток до столиці непотрібного Києву демографічного баласту, який тягне столицю до бетонних джунглів, а не до процвітання, яке обіцяв перед виборами наш нині "всіма улюблений і шанований" мер. Зробити нас, киян, господарями своєї землі, а не тупі пики, які зазіхають на наші землі, бачачи перед собою лише сумнівну славу і сумнівне багатство.

Зрештою, саме завдяки таким персонам з'явилися проекти повної висотної забудови дніпровської набережної, що загрожують розбити багатовіковий стержень столиці, так звані «зелені схили і золоті куполи» і замінити його на бетонну стіну, з вікон якої (без жартів) можна буде ловити рибу спінінгом!

З НИМИ всіма ми боролися цей рік. І він не пройшов ні для кого з нас задарма. Зрештою, навіть у тому, що ті ділянки, які все ж забудували, ми не віддали без бою, є сенс. Нехай їх вже не повернути, але хоч хтось задумався про те, що забудова не була правильною, і в країні стало хоч трохи більше розуміючих свідомих людей.

Проте, осмислення всього того, що ми хотіли і встигли за рік зробити - це деякою мірою "лірика". Сувора реальність формувалася кожний день руками влади і руками киян. Ми зіткнулися в результаті з нею – і незабаром я поясню, в чому конкретно вона виражалася...

Після знайомства головного редактора з представниками Дружини охорони природи Київського університету (так, є і така! Детальніше про неї читайте на сайті www.mv.necu.org.ua і в статті Ганни Дімант в останньому номері так само спочилої в бозі газети "Універ") і головою Молодіжного відділення Національного екологічного центра України, екс-головою ДОП КНУ О. Василюком матеріали для статей сталі знаходитися набагато активніше. І вони стали ще "гострішими". Будтерор в той час торкнувся і КНУ ім. Т.Шевченка – в травні розгорівся скандал, що назрівав вже давно, із 2004 року, і стосувався незаконності землевідведення та будівництва, що почалося на території по вул. Ломоносова, 73 – 75. У червні ініціативна група звернулася до газети з проханням допомогти у висвітленні цієї кричущої ситуації. І першим друкарським органом, який опублікував відкритий лист до Президента з проханням зупинити будівництво і звільнити посадовця, що ставив підпис під угодами з забудовником - ректора Скопенка (здатний на це звільнення юридично лише Президент), стала саме "Екологічна газета". Другим – і останнім – органом ЗМІ, що ризикнув опублікувати такий "провокаційний" матеріал, став, на щастя, недосяжний для ректора Скопенка "Урядовий кур'єр".

"Екологічна газета" справно виходила і публікувала резонансні статті аж до грудня 2006 року. Поступово до гонки за зміст газети "на плаву" і на "відповідному рівні" підключилися ледве чи не всі активні члени ДОП КНУ. Політика В.І. Нібака щодо змісту статей зводилася до тези: "Пишіть про те, що піде на користь. А це – користь і газеті". Писали в результаті на болючі і "незручні" для влади і нечистих на руку бізнесменів теми - про забудову дачами Зазим”я, про окупацію котеджними містечками місцевостей під Києвом, про порятунок Лисої гори та інших перлин Києва, про нескінченний будівельний терор, що розвернувся в столиці... Не соромилися і щиро плюнути в обличчя далеко не останнім політикам, що допустили беззаконня. Коли хвиля все нових і нових номерів газети, що "ударно видавалися", дійшла до далекого Токмака (район Запоріжжя), пішли публікації на наболілі для південного краю теми – про створення заповідників, про природоохоронну боротьбу тамтешніх організацій... На статті пішла негайна реакція місцевої прокуратури… І удар тамтешній органів СБУ по їх автору. Ареал тематики статей ще більш розширився з приходом в авторський колектив активістів з Харкова.

Недоліком нашої видавничої діяльності було критично мале охоплення населення – при тиражі одного номера в 10000 примірників навіть ці крупинки інформації доходили лише до нечисленних підписчиків і активістів, які стояли в пікетах (що почалися знову з вересня 2006 р.) під Київською адміністрацією і охоче розхватували нове і незнайоме видання. Портрет пана Сердюка красувався в основному на кожному номері газети, що дещо знижувало ефект довіри – відразу виникали питання "А хто це, власне, на обкладинці?" і "Хто вам за це платить?" Проте на якості і змісті статей цей портрет ніскільки не відображався... І газеті загалом люди вірили, оскільки писала вона про їх проблеми, їх гідність, їх боротьбу і їх перемоги. Хіба не такої газети так не вистачало вже декілька років?

На питання типу «Хто вам платить?» відповідали чесно – газету видає деяка партія, статті пишемо ми... Це питання, однак, відноситься до тих, на які не те щоб не варто, а просто немає сенсу відповідати. Яка різниця, хто саме платить, для того, хто явно відкидає своїм питанням можливість безкорисливого протесту? Вам не подобається значення статей? Ми з радістю приймемо статтю, що містить іншу точку зору.

Все за правилами чесної, а не "кишенькової" журналістики.

При всьому при цьому панове Сердюк і Нібак ніяк не втручалися в тексти статей. І я перший раз міг покластися на те, що головний – він же єдиний - редактор нічого не викине з тексту, виходячи з цензурних, політичних або особистих міркувань.

Зараз я шкодую про те, що нам так і не вдалося налагодити вчасно мережу поширення газети хоча б по Києву. Цей досвід потрібно врахувати нам і нашим колегам при організації будь-якого самвидаву. Потрібні не тільки ресурси для друкування тисяч примірників свого друкарського органу – по суті, він стає макулатурою, якщо цей орган не знаходить збуту. Треба уміти розповсюдити вчасно тисячі примірників такого видання – якщо ви вже спромоглися знайти кошти, щоб його видати. А це більш трудомісткий процес.

Інакше доведеться йти екстенсивним шляхом "Форуму порятунку Києва", очолюваного Віталієм Черняховським (не в образу цій активній людині буде сказано) – роздавати тисячі номерів своєї газети, що видається в складчину раз на півроку, своїми ж руками. А чи багато у вас часу на це буде, враховуючи, що ви постійно зайняті, крім суспільної діяльності, ще й зароблянням на прожиття? А як бути з тим, що новини… Вони-то явище не планове і з'являються не раз в півроку?

Ото ж бо.

У процесі видавання виникало, як і потрібно було чекати, немало інших, вже не організаційних, ускладнень. Подали в суд на газету "круті" дачники з села Зазим”я. Суд був успішно виграний паном Сердюком, що, проте, не перешкодило йому зробити "зауваження" головному редактору і попросити того не публікувати більш "такі" матеріали. Ні, щоб зробити на цьому заслужений газетою PR! Адже це один з небагато випадків, коли порушник подавав в суд на газету за те, що в ній пишуть правду. Тим більше, забудовник суд програв. Так і суд-то був смішним. Статті про проблему, все законно. Написав забудовник виправдання. А після нього, оскільки події розвивалися, пішли нові критичні статті. Впав у зажуру забудовник, що дарма писав виправдання. Причепитися було ні до чого, так він подав в суд буквально за те, що слово «Спростування» в заголовку статті написали не таким (якимось) шрифтом.

Редактор В.І. Нібак, однак, поради пана Сердюка не послухав. Що і приводило до того, що в газеті були опубліковані критичні статті по незаконній забудові Батиєвої гори, з проблеми "визнання" ОУН-УПА, сталінського геноциду, національної безпеки України, навіть з приводу засилля в країні низькопробної мас-культури... З усіх цих матеріалів формувався загальний образ "Екологічної газети" – видання, відкритого для співпраці, що допускає будь-яку полеміку, що не залишає без уваги жодну животрепетну тему. Крім публікації "резонансних" розслідувань, редактор публікував регулярно навіть художні твори авторів, які хотіли заявити про себе і знайшли для цього готову до співпраці газету. Погодьтеся, спосіб публікації більш ефективний, ніж розмізщення маловідвідуваної сторінки в Інтернеті. І прецедент такого "сприяння молодим прозаїкам/поетам/поетесам" для наших ЗМІ досить рідкісний.

Зі слів В. Сердюка, саме в одній з статей, присвяченій незаконній забудові Києва, в невигідному світлі згадувалися представники єврейської діаспори Києва, що беруть (начебто) участь в розбазарюванні київських земель. За суто неофіційними даними, саме це твердження, ніби помічене в тексті статті, і обурило шеф-редактора, що став чомусь дуже "політкоректним". З таких "дрібниць" і почалося протистояння в думках шефа-редактора Сердюка, власника всіх фінансових резервів, і головного редактора Нібака.

Всьому цьому прийшов логічний і давно очікуваний кінець на початку 2007 року. Подарунком до Нового року з боку головного спонсора і шеф-редактора газети стало те, що головному редактору Нібаку товариш Сердюк повідомив про його відставку з посади. Аргументація? Дуже проста – "Ви писали статті про євреїв і Батиєву (чи то Батькову) гору і допускали недоречні думки про УПА. Ось і отримуйте...". Приблизно такого змісту слова були почуті Василем Нібаком після того, як він поцікавився, чому шеф-редактор затіяв продавати газету.

Нині ми маємо лише попередні дані – що газета виставлена на продаж; що шеф-редактора "попросили" не публікувати "незручні" для влади Києва статті деякі люди з колишнього оточення Кучми; що кульмінацією цих "прохань" стало звільнення Василя Нібака з посади головного редактора "Екологічної газети".

Нам точно відомо, що вже почалися протести читачів проти гноблення свободи слова, на яке фактично пішов видавець газети. Його дії можна трактувати як особисте право власника знищити свою власність... Але чи знищує він її? І чи не стане "Екологічна газета" рупором забудовників або принаймні "лояльним" до всіх бід Києва виданням в саме найближчий час? А може, знищення газети просто підкине дрів в багаття суспільного гніву, яке тепер звернеться і на пана Сердюка особисто?

Громадськість хвилюється. Підняли голову жителі Зазим”я, чиї інтереси як ніхто інший захищала саме "Екологічна газета" в особі редактора і авторів статей протягом 2006 року. ДОП КНУ і МВ НЕЦУ вже виразили обурення з приводу знищення цього фактично неформального друкованого органу незалежних екологів.

Безсумнівно, йдуть переговори про купівлю-продаж газети. "Хто стане тим, в чиїх руках буде редакційна політика?" – ось сакраментальне питання на даний момент. «Як він буде маніпулювати газетою, якою почали вірити?» – друге питання. «До чого це призведе?» - третє.

І взагалі, чи є майбутнє у бренду "Екологічна газета"?

Чітких відповідей ми не маємо до цього дня.

На даний момент ми можемо сказати одне.

Цей епізод – лише віха в ланцюгу гоніння на свободу слова і журналістики, проробленому забудовниками і "грошовими мішками" в кінці 2006 і на початку 2007 років. Вже зазнав хакерської атаки сайт ініціативної групи "Наш Київ"; перепрофилюється на "суто розважальну" програма "Хто вдомі хазяїн?" на УТ-1 (як тільки один з її авторів – відома захисниця тварин і київської природи Анджеліка Комарова - посміла зробити в рамках цього проекту серію передач про "зелений геноцид" в столиці); журналістам "Голосу України" прямо вказали на їх місце при спробі провести розслідування землевідведення на території КНУ (під сміховинним для газети Верховної ради України приводом – у головного редактора, мовляв, є родичі в КНУ, не хочеться їх "підставляти"!).

Цензура в Україні набирає силу. Те слово, яке влада не може проконтролювати або підім'яти під себе, вона знищує всіма доступними їй способами. А таких, як виявилося, багато.

Хтось пам'ятає ще про існування Конституції?

Чиновники – навряд чи. Вони – частина злочинної, не підпорядкованої Конституції спільноти.

Вічна пам'ять "Екологічній газеті" – такій, якій вона була в 2006 році.

Ми не будемо кричати на всю Україну, подібно до газети "Всеукраинские ведомости" в майже аналогічній ситуації у 1998 році – "Нас примусили замовкнути!" Ми не збираємося і не будемо мовчати - ніколи.

Не має, в принципі, значення, де саме публікувати свою думку – головне бути почутими. А ось газету, як таку, нам шкода.

Ми, свідомі громадяни міста Києва і всієї України, в минулому автори статей "Екологічної газети", починаємо з настанням нового року нашу діяльність з нового листа.

Ми ніколи не складемо зброї – нашого слова, яка заслуговує на довіру співвітчизників. Ми, журналісти, готові йти до кінця в нашому відстоюванні правдивого слова.

І ми звертаємо уваги громадськості і – особливо - влади на те, що наступ на свободу слова, який почався на початку нинішнього року, буде мати як наслідок лише подальше посилення критики дій влади з боку чесних представників ЗМІ. Вони знайдуть собі місце для вираження своєї думки в будь-якому друкарському органі, редакція якого згодна з принципами свободи слова.

І війна з незаконними рішеннями чиновників і нечистим на руку капіталом, який "проштовхує" ці рішення, що продовжувалася із змінним успіхом останні роки, тільки набере в цьому році нові оберти.

Слова правди нині не в силах зупинити ні бізнесмени, ні можновладці.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 15-01-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1168868679.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  Новини з Обозу :
  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua