першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Валерій Степаненко: Без мови у нас знову не буде Батьківщини!

додано: 17-01-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1169050592.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

УкраїнаКультура

Історія сучасної людини (homo sapiens) налічує понад 40 тисяч років, а перші людські цивілізації виникли близько 6-7 тис. років до н.е. Одна з найдавніших цивілізацій- шумерська у Месопотамії- створила клинописну писемність на глиняних табличках, інша – єгипетська у долині Нілу – ієролгліграфічну на папірусі. Всі абетки інших народів формувалися у подальшому на базі цих двох систем письма. З часом обидві вищезгадані цивілізації припинили своє існування, “протоптавши” дорогу іншим.
В основі розвитку людства лежать мова та система письма, що фіксує її на фізичному носієві тривалого зберігання (папірусі, папері, бересті, пергаменті тощо). Народи, які не знали письма, так і лишилися на рівні примітивного розвитку і їх вклад у розвиток людства був практично нульовим (австралійські аборигени, африканські бушмени та багато-багато інших). Таким чином, мова та письмо є також і засобом перманентної конкуренції між цивілізованими народами.

Саме тому кожній державі зовсім не байдуже якою саме мовою послуговуються її громадяни, саме тому завойовники зажди намагалися нав‘язати власну мову іншим народам. Саме тому чи не останнє на Землі імперське державне утворення –Російська Федерація - докладає всіх можливих зусиль щоб повністю асимілювати численні народи, які входять до її складу (зокрема, серйозні нарікання з приводу спроб насильницької асиміляції роблять угро-фінські народи, а казанським татарам було заборонено поміняти кирилицю на використовувану наразі чи не всіма тюркськими народами латиницю). Саме тому лише українська мова може і повинна стати цементуючою основою для формування української політичної нації у незалежній українській Державі.

На жаль, за роки її номінальної незалежності патріотичним силам так і не вдалося зламати опір імперських антиукраїнських сил та їх чисельної 5-ї колони в Україні впровадженню функціонуваня української мови у всі суспільні сфери нашої держави. Оговтавшись, ці,- без евфемізмів,- вороги української державності наразі вдаються до активних дій для закріплення за мовою колишньої метрополії статусу другої державної мови, що суперечить не лише людському і Божому законам, міжнародним нормам та здоровому глузду, а й, поза всяким сумнівом, спричинить розвал єдиної української Держави у разі втілення у життя їх планів.

Де, коли і чому масово з‘явилися в Україні антиукраїнські сили, адже іще на початку минулого століття сільське населення в Україні складало переважну більшість і було практично виключно україномовним?

Після організованого радянською імперією Голодомору українського народу 1932-1933 років, лише у виморені голодом українські села Харківської (столичної на той час) області було, за офіційними радянськими даними, завезено понад 40 ешелонів російських селян, що корінним чином змінило етнічний склад населення області. Саме з причини винищення мільйонів українців Голодомором та інших антиукраїнських дій радянської влади, зокрема, тотального фізичного винищення національно свідомої української інтелігенції відразу після Голодомору, представники промосковської 5-ї колони складають нині в Україні понад чверть населення (серед депутатського корпусу - більше половини). Такі нелояльні до української держави громадяни абсолютно необґрунтовано вважають, що впровадження другої державної мови дозволить їм і їхнім нащадкам не вчити і не знати мову титульної нації, хоч це й не так, бо дві державні мови передбачають обов’язкове знання обох мов принаймні державними службовцями та представниками сфери послуг.

Будь-які референдуми з мовного питання в Україні є не прийнятними. Ніхто не має права змушувати етнічного українця, як, до речі, і поляка, француза чи німця, на споконвічній землі своїх предків користуватися будь-якою іншою мовою, окрім рідної. А якщо вже проводити референдум з мовного питання, то участь у ньому мали б брати лише ті громадяни України (незалежно від національності!), предки яких проживали на її сучасній території принаймні впродовж трьох поколінь. Невже ж морально навіть на теоретичному рівні мусувати питання про проведення загальнодержавного мовного референдуму для закріплення імперського радянського лінгвоциду в Україні? Такий референдум може стати зовсім недемократичним інструментом прийняття доленосного для української держави та її народу рішення в руках нечесних політиків, адже лише освічені та економічно незалежні громадяни країни за будь-яких умов не піддадуться “забамбулюванню” продажних ЗМІ, власниками яких часто є представники антиукраїнських сил. Таких громадян, на жаль, в Україні наразі абсолютна меншість, особливо економічно незалежних. Якщо, наприклад, ініціювати проведення загальнонаціонального референдуму щодо повної відміни сплати загальнодержавних податків фізичними особами, то переважна більшість громадян країни таку ініціативу беззастережно підтримала б. Хоч кожна тверезо мисляча людина розуміє, що це нонсенс, бо без податків неможливе існування держави! Тобто будь-яку здорову ідею у хворому суспільстві можна довести до абсурду. А наше суспільство дуже хворе вже хоча б тому, що його роз‘їдає зсередини корупційна іржа, на державному рівні процвітають блат, кумівство (ті ж “любі друзі”) та непотизм (той же клан Чернівецького). Що ж до надання громадянам, особливо старшого покоління, у переважно російськомовних південно-східних регіонах України права і можливості користуватися російською мовою у офіційному спілкуванні, то, звичайно ж, жодних заперечень тут бути не може. Але не варто на цьому спекулювати. Адже наразі саме україномовні громадяни піддаються цькуванню та переслідуванню у тих же Донецьку та Луганську. Кожному україномовному у цих містах варто було б давати звання Героя України. Тим більше, що засухи, кравчуки та іже з ними репутацію цього звання вже досить сильно “підмочили”.

Особливу стурбованість викликає засилля російської мови в українській частині глобальної мережі Інтернет, що витісняє українську мову на задвірки Інтернет-спільноти і є, по суті тупиковим для українського суспільства в умовах, коли понад 80% інформації у світі (а в Інтернеті іще більше!) поширюється де-факто міжнародною англійською мовою. Антиукраїнські сили орієнтують українських громадян на сприйняття інформації глобальної мережі саме російською, а не державною та/або англійською, як це робиться у всіх цивілізованих державах. А українською тематикою вільно редагованої Інтернет-енциклопедії “Вікіпедія” (uk.wikipedia.org) наразі опікується якась група шовіністично налаштованих "ура-патріотов", які безжально “вимарують” зі статей все, що не вписується в їхнє тлумачення "єдінствєнно правільнаго взгляда на історію". Подібно як їх попередники, радянські "інтернаціоналісти", а фактично великодержавні російські шовіністи та їх малоросійські лакузи на кшталт пріснопам‘ятних Маланчука та Щербицького, “видряпували” з друкарських машинок “Україна” та “Ятрань”, які вироблялися в Україні, питомі українські літери, якими українська відрізняється від російської: “є”, “ї” , “і” (не кажучи вже про “ґ”). Продукованим в Україні друкарським машинкам за радянської влади (принаймні у заключному періоді її існування) ніз-з-я (!?) було мати українські літери! Адже такі друкарські машинки вважалася радянськими “інтернаціоналістами” не чим іншим, як потенційним знаряддям українських буржуазних націоналістів!

Багато хто з представників старшого покоління, напевне, пригадує як у кінці 80-х років минулого століття, коли вже набули поширення 8-розрядні персональні комп‘ютери (ПК) з принтерами, зокрема, східнонімецький “Robotron-1715” та київський “Електрон”, напередодні радянських свят всі друкарські машинки організацій та установ мали зноситися до відділу кадрів. Команди ж (легко здогадатися чиєї!) зносити до відділу кадрів ПК разом з принтерами не надходило, що є свідченням крайньої консервативності та негнучкості радянської системи, яка вже тому була приречена на знищення. Цікаво що було б, якби СРСР не розпався у 1991 р.? Як би тоді тоталітарна комуністична влада вирішувала питання контролю за друкованим словом, за доступом в Інтернет, за свободою поширення інформації? Воістину, якби СРСР не розпався на початку 90-х років минулого століття з причини послаблення тоталітарних управлінських “віжок”, то він розпався б у кінці 90-х, коли розпочалася масова епоха Інтернет.

На жаль, багато Інтернет-порталів, які позиціонують себе загальноукраїнськими, наприклад, добре розкручений, успішний комерційний портал “Ліга” (www.liga.net/), державну мову просто ігнорують. На порталі “Ліга” публікуються, зокрема, переклади російською державних нормативно-правових документів, після чого вони втрачають, по суті, юридичну силу (адже автентичність перекладу має бути належним чином підтверджена).

Пояснюючи причину “такого плебейсько-хамського ставлення до державної української мови”(www.liga.net/conf/ic/?cid=36&pg=2), представниця топ-менеджедменту корпорації ЛігаБізнесІнформ Марина Бондаренко повідомила, що “коли починали створювати сайт www.liga.net, в Інтернеті українська мова ще не була присутня зовсім. Через те, що метою було, перш за все, надання ОБ'ЄКТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ШИРОКОМУ ЗАГАЛУ читачів, було вирішено на першому етапі надавати інформацію російською”. Чи не є така відповідь нічим не прихованим знущанням з державної мови та її носіїв, підтвердженням чого є, зокрема, й наступне звернення до керівництва ЛігаБізнесІнформ (ibid.): “Я не розумію користі перекладати інформацію держустанов, яку ви подаєте російською мовою на своєму сайті, у перекладі з української, щоб вітчизняні, так би мовити, користувачі цю інформацію для службового використання, у свою чергу, перекладали знову українською. Поясніть, будь ласка, чим ви керуєтесь, змушуючи до такого своїх користувачів, чи не краще зразу подавати інформацію державною мовою? Чи слабо вивчити українську? Питання треба поставити також і нашому міністрові культури: кому потрібний такий кругообіг і чому нехтуються права українців на інформацію українською мовою на ваших сайтах?”.

Є окремі приклади нормального, цілком цивілізованого ставлення власників Інтернет-ресурсів до мовних потреб своїх читачів. Зокрема, такі популярні Інтернет-ресурси, як “Українська правда” (www.pravda.com.ua), “Оглядач” (oglyadach.com), “Контракти” (www.kontrakty.com.ua) та деякі інші паралельно підтримують одночасно дві мовні версії, а не ігнорують державну мову чи “вінегретять” різномовні публікації. Комерція комерцією, а елементарна повага до мовних преференцій читачів все ж має бути дотриманою. Всі ж пояснення топ-менеджедменту корпорації ЛігаБізнесІнформ щодо браку ресурсів та “мовних етапів” є просто нещирими і не витримують жодної критики. У цивілізованому суспільстві такий стан речей є неприйнятним!!!

Чому до цього часу україномовні освічені українці, які володіють кількома європейськими мовами, змушені почувати себе у столиці власної держави внутрішніми емігрантами? Чому не забезпечується право вибору мови отримання інформації, а безсоромно нав‘язується російська друкованими засобами масової інформації та Інтернет-ресурсами українського сегменту? Чому фільми в українських кінотеатрах не демонструються рідною для десятків мільйонів громадян держави українською? Чому на зверненя українською у столичних закладах сфери обслуговування відповідають не українською? Чому на посади столичних віце-мерів призначаються малограмотні (!?) «космічні пришельці», які не володіють державною мовою? Чому віце-прем’єр з гуманітарних питань не має жодного пієтету до України та її культури, яку він покликаний захищати, паплюжачи україномовну інтелігенцію, називаючи її “узким слоем”? Чиїм «засланим козачком» він є?

Як довго триватиме таке неподобство? Певне доти, доки в Україні правитимуть бал антиукраїнські сили, а українські патріотичні сили не консолідують свої зусилля.

Нещодавно автор, перебуваючи і відрядженні у Мінську, спеціально спускався у метро щоб почути живе звучання білоруської мови, якої на вулицях білоруської столиці за кілька днів перебування жодного разу не чув. За такого стану речей, Білорусія, як національне державне утворення титульної нації, приречена на небуття вже у короткостроковій перспективі. Без національної мови неможливе існування національної держави! Не хотілося б навіть припускати, що Україну, за яку впродовж століть свідомо віддали життя мільйони її кращих синів і дочок, може чекати щось подібне!

БЕРЕЖІМО НАШУ МОВУ! Без неї у нас, українців, знову не буде Батьківщини.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 17-01-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1169050592.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  Новини з Обозу :
  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua