першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Володимир Косик: Підсовєтська Україна між двома Світовими війнами - ч.5

додано: 06-07-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1183742516.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

УкраїнаОсвіта і наука

Підсовєтська Україна

між двома Світовими війнами

(З нагоди 75-річчя Голодомору)


Продовження. Попередня серія тут:

URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1183482351.html


Пекло на землі


Голод в Україні набрав справді катастрофічного характеру мабуть у лютому, березні, квітні, травні 1933 року, коли не було ні трави, ні кори, бо все було покрите снігом і знищене морозом. Яким був цей голод, від початку до кінця, видно з деяких свідчень очевидців, чужинецьких і українських.

Вже на самому початку літа 1932 року один кореспондент в російському журналі в Парижі писав: "можна бачити страшні постаті жінок з позначеними голодом дітьми на руках. Багато селян, яких при­тягають слухи про свобідний ринок, йдуть до міст, надіючися щось купити, або вижебрати. Навіть у Харкові зустрічається велике число селян, які жебрають хліба. Але міліція їх виганяє поза місто."

"...Загальну ситуацію по відношенні до харчування в Україні неможливо описати. Там голод є правдивим, з усім тим, що він приносить: кора з дерев, трава стали поживою замість хліба." ("Социалистический Весник", Париж, № 11, 1932, стор. "№ 11, 1932, стор. 23.)

Американський кореспондент В.Г. Чемберлен, писав: "Совєтський уряд міг був дуже легко запобігти голодові різними середниками, якщо він був би схотів." (W.H. Chamberlin, Russia's Iron Age, Boston, 1934, p. 89). Інше свідчення, зроблене під присягою, говорить: "Коли вони з'їли усіх котів, собак і мишей, коли вже не було жодних звірят до їдження, вони почали їсти людське мясо тих, хто помер уже з голоду. Це було до тої міри жахливим, що коли ми, селяни, йшли дорогою села, ми бачили багато трупів здовж дороги... Голод був такий, що в містечку Полянецька бабця, хвора з голоду, забила і з'їла 8-ми річну дівчинку, яка прийшла її відвідати ("Communist Takeover and Occupation of Ukraine, Special report n°4 of the Committee on communist agression, Washington, 1955, p. 19; Congressional Record, Washington 1952, Vol. 98, part 2, p. 2110).

Випадки каннібалізму потверджені свідченнями, в тому також американським дипломатом, колишнім амбасадором у Москві, В.Ц Буллітом. Перед окремим комітетом Конгресу США він заявив наступне:

"Ранкін: Український нарід є одним з найкращих народів Європи?

Булліт: Так, це правда.

Ранкін: Однак згідно з Вашою заявою п'ять до шість мільйонів з них згинуло з го­лоду?

Булліт: Від трьох до пять мільйонів.

Ранкін: Мужчини, жінки і діти гинули з голоду і їли в цій страшній нужді тіла їхних власних дітей, та членів їхних родин! Чи так?

Булліт: Мені дуже прикро сказати, що я маю дійсно дві фотографії зроблені в Україні, які представляють матір зі скелетом дитини, яку вони з'їли." (Congressional Record, Washington 1952, Vol. 98, part 2, p. 2110; The Black Deeds of the Kremlin. A White Book, vol. 2, The Great Famine in Ukraine in 1932-1933, Detroit, 1955, p.126.) Про голод існує дуже багато українських свідчень.

Район Вівчан, Харківської области: "Десятки людей вмирали кожного дня. Тіла мертвих лежали по домах по кілька днів, бо не було досить сильних людей, які могли б їх поховати. Викопати могилу не було легко, тому викопувалося великі спіль­ні ями. Тіла накидалося на віз немов те дерево, привозилося їх на край ями і скидалося якнебудь, - це виглядало жахливо. Ці, що нині ховали, були завтра трупами, які треба було ховати..." (там же, стор. 73-74).

Район Пархомівка, Харківської области: "Віз, що збирав тіла, затримався перед хатою селянина Коваля. Він був живий, але збирачі трупів зачали його тягнути до воза. Коваль був слабий з голоду, і з трудом просився: "Не тягніть мене, дайте мені їсти, - я ще живий!" Але збира­чі тіл відповіли: "Ми дуже зайняті. Не можемо прийти щераз тебе забирати, а ти напевно помреш!". Так селянина Коваля, завжди ще живого, кинули до спільної ями. Та вночі він виліз з-під трупів і з ями то поповз із цвинтаря до першої хати, там хтось з його рідні приніс йому гарячого звірячого мяса і він поволі почав приходити до себе. У 1941 році він завжди ще жив. Його приятелі назвали його "Пилип Ко­валь Безсмертний." (там же, стор. 74). Випадки, що дуже ослаблених живих людей закопували були дуже часті.

Село Германівка, біля Києва: "Трупів звозили на цвинтар рано і складали на край спільної ями. Коли їх було біля 60, їх скидали як де­рево до ями. В обід голова сільради приходив оглядати місце..." (Там же, стор. 78.).

Дехто з селян, не маючи жодної можливости вижити на селі, йшли до міста шукати поживи, чи жебрати. Діти, жінки і мужчини вмирали на ву­лицях Харкова, Києва, Дніпропетровська, Одеси, Вінниці.

Тисячі дітей розбіглися з сіл по містах. Діти без батьків, без родини, без опіки, яких батьки померли, або вмирали з голоду. Ці діти - це окремий соціологічний випадок, бо вони не дістали ні родинного, ні національного виховання, не знали українських традицій.

Численні українці намагалися покинути Україну, одні на завжди, другі – щоб поїхати в Росію і привезти звідтам хліба, муки, чи інших харчів, бо в Росії харчів було подостатком. Але не було легко переїхати з України в Росію.

Від січня 1933 року заве­дено в Совєтському Союзі систему паспортів під гаслом: "Паспортизація - смертельний удар для клясового ворога!" Впродовж кількох місяців кор­дон поміж Росією і Україною був фактично замкнений для українських селян. Знову ж тих, що приїжджали, чи поверталися з Росії до України, на кордоні обшукували і конфіскували збіжжя, муку, чи хліб, під претекстом боротьби із спекуляцією.

Перший п'ятирічний плян закінчено раніше наміченого часу. Москва тріумфувала. У січні 1933 року Сталін, наводячи підсумки, заявив що "переможне виконання п'ятирічного пляну дало той результат, що тепер ми підняли обороноздатність країни на бажаний рівень". Стосовно другої економічної бази Сталін казав: "Ми мали одну вугільну й металургійну базу - це Україна... (тепер) Ми створили нову вугільну й металургійну базу на Сході, яка є гордістю нашої країни..." (Цитуємо за французьким текстом творів Й. Сталіна Les questions du léninisme, Paris, p. 87, 84).

Візита французького державного мужа


Наприкінці літа 1933 року через Україну переїжджав до Москви французький державний муж Едуар Ерріо, лівий радикал (був у проводі радикально-соціялістичної партії), який прибув кораблем з Марселії до Одеси з офіційною візитою до СССР і через Одесу, Київ і Харків подався до Москви. В Україні він був коротко, але Москва рішила використати його перебування для своїх цілей, зокрема для того, щоб показати, що в Україні нема голоду, та що Росія будує справжній соціялізм.

Після його візити "Правда" писала 13 вересня 1933 року: "Е. Ерріо заявив представникам преси, що все, що він бачив в Совєтському Союзі є чудовим. Він категорично заперечив брехню буржуазної преси про голод у Совєтському Союзі."

Ерріо мабуть бачив чудові речі в Україні, але він не завважив, що його росіяни обманули (він не знав нічого про "потьомкінські села"!). Бо перед його візитою переведено відповідну підготовку і спритно влаштовано ці "чудові речі". Ось два свідчення про те, як відбувалася візита Ерріо в Києві і Харкові.

"День перед приїздом французької делегації до Києва, о 2-ій годині по обіді змобілізовано ціле населення міс­та, щоб почистити вулиці і прибрати доми... Всі центри розподілу хар­чів замкнено, як також замкнено кооперативи, крамниці і т.п. Заборонено творити будь-які черги, а "безпризорні", тобто діти без батьків, які вешталися великими гуртками по вулицях, та жебраки і голодні люди раптом позникали з вулиць... Гості приїхали, оглянули все з задоволен­ням, вписалися в міській книзі відвідувачів і поїхали. Цього ж самого вечора декорації з домів знято, центри розподілу харчів відчинено і знову потворилися довгі черги знищених і прибитих совєтських громадян" (М. Вербицький, Найбільший злочин Кремля, Лондон, 1952, стор. 88-90).

Подібно було і в Харкові, тодішній столиці совєтської України: "Шлях, яким мав приїхати п. Ерріо… до центру міста Харкова, - заявив очевидець перед комісією американського Конгресу, - був спеціяльно прибраний для цєї нагоди. Доми і огорожі помальовано, вулиці почищено від численних трупів..." (Communist Takeover…, op.cit., 92).

Дійсно, всі вулиці, якими мав переїжджати Ерріо, були почищені, вітрини крамниць заповнені, трупи прибрані. Ці вулиці забльоковано і до них нікого не допущено, а головно заборонено було до них зближатися селянам, які прий­шли до міста шукати поживи.

Таких свідчень є більше, бо Е. Ерріо побував і на будові Дніпрогес і їхав поїздами, і всюди були підставлені люди, працівники ҐПУ і партії.

Відомий письменник Артур Кестлер, який перебував у Харкові зимою 1932-1933 рр., в одній із своїх книжок писав: "Кожного ранку, читаючи харківського "Комуніста" я бачив дані, які по­казували, що плян виконаний, або перевиконаний, бачив статті про змагання поміж передовими бриґадами заводів, про вручення нагороди "Чер­воного Прапора", про великі комбінати на Уралі, тощо, бачив знімки завжди усміхненої молоді, що несла прапори, або якихсь мальовничих стариків з Узбекістану, завжди усміхнених і завжди вивчаючих азбуку. Ані одного слова про місцевий голод, про пошесті, про вимирання цілих сіл, навіть ані раз не було згадано того, що в Харкові немає елек­трики... У наслідок цього всього велика більшість людей у Москві не знали нічого про те, що діялося в Харкові..." (Arthur Koestler, Le Yogi et le commissaire, Paris, 1946, p. 201-202).

Але російські керівники в Москві, зокрема Лазар Каґанович, який в 1925-1928 рр. правив Україною на пості першого секретаря КП(б)У (у звідомленні американської комісії в справі голоду сказано: "Лазар Мойсеєвич Каґановіч, нар. 1893р., старий большевик єврейської національності, з України, головний помічник Сталіна..." cf. Investigation of the Ukrainian Famine. Report to Congress. Commission on the Ukraine Famine. US Government Printing Office, Washington, 1988, p. 233), та члени комуністичного лялькового уряду в Харкові дуже добре знали, що діялося.

Українці із Західньої України (під Польщею) і з еміграції, разом з дея­кими чужинецькими організаціями, хотіли допомогти голодуючим в Україні. "Одним з найважливіших напрямків в організації протиголодової акції було ознайомлення і залучення до неї світової громадськості. Прорвавши завісу мовчання навколо голоду в Україні на міжнародній арені, викривши в очах цивілізованого світу справжніх винуватців трагедії, національно-демократичні сили Західної України сподівались тим самим вплинути на політику більшовицького режиму щодо українського народу, спричинитись до безпо­середньої чи опосередкованої допомоги голодуючим в Україні" (Микола Кугутяк, Голодомор 1933-го і Західна Україна, Прикарп.Університет, Івано-Франківськ, 1994, стор. 30).

З цією метою до авторитетних міжнародних політичних та гуманітарних організацій світу, політичних діячів було надіслано від різноманітних західноукраїнських установ десятки звернень, маніфестів, послань і закликів, з проханням прийти негайно на допомогу жертвам Голодомору.

Громадський Комітет Рятунку України видав заклик «До культурно­го світу!», в якому сказано, що в Україні вимирають цілі села, трупи голодних валяються по вулицях міст і сіл, появляється людоїдство, московська дикта­тура почала нечуваний похід проти українського національного життя. Комітет звертається з закликом до суспільностей культурних народів виступити проти фізичного винищення українського народу большевицькою Москвою. Союз Українок звернувся до міжнародних жіночих організацій світу:

"Трагедія діється серед мовчанки цивілізованого світу... держави мовчать, лояльно чекаючи кінця більшовицького експерименту. Розворуште сонні сумління Ваших чоловіків, синів, братів. Не дозволяйте людству брати на свою совість страшної відпові­дальності за небувалі в історії злочини червоної диктарути в Ук­раїні!" (там же, стор. 31).

Комітет рятунку України направив до Ф. Рузвельта, президента США, листа з пропозицією допустити міжнародну комісію, яка провірила б дійсне положення в Україні. Українські організації писали до Ліґи Націй, до Міжнародного Червоного Хреста, і просили допомогти голодуючій Україні. 24 липня 1933 р. єпископат Української Греко-католицької Церкви на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким виступив в обороні голодуючих в Україні, і з протестом "проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних, а гнобителів обвинувачуємо перед Судом Всевишнього" (там же, стор. 43).

Але Росія не погодилася на жодну допомогу, бо мовляв жодного голоду в Україні немає. М. Калінін, голова ЦВК СССР заявив у грудні 1933 року: "Політичні брехуни про­понують прийти з допомогою голодній Україні... Тільки найбільш дека­дентські кляси можуть витворити елементи такого цинізму." ("Правда", 29 грудня 1933).

А тодішний міністр закордонних справ СССР Літвінов також категорично заперечив існування голоду. В листі до члена американського Конґресу Г.Е. Копельмана з 4 січня 1934 року, він писав: "Я дістав вашого листа з 14 грудня і дякую вам за те, що звернули мою увагу на українські писання. Існує багато таких памфлетів повних брехні, які поширюють контрреволюційні організації закордоном..." (The Black Deeds…, op.cit., p. 95).

Ці писання і памфлети, це були якраз протести українських організацій у США і Європі, які конґресмен Копельман, зібравши разом, вручив російсько-совєтському урядові.


У наступній серії:

Зміна міжнародної ситуації

Чому ж Москва (Росія), яка признавалася до голоду 1921-1923 роках (навіть випустила поштову марку про голод), так завзято заперечувала голод в Україні 1932-1933 років?

Совєтський Союз у світі звичайно знали як Совєтську Росію. Цю державу впродовж 1920-их років не визнавали юридично численні держави світу.

Попри це совєтська Росія зуміла нав'язати в 1923 р. добрі стосунки з Берліном, зокрема з німецькою армією (райхсверою). Співпраця з німцями, які допомагали Росії у відбудові, індустріялізації, розбудові Червоної армії, закінчилася в 1933 р.

Але починаючи від 1929 р. Москва повсюди намагається мати позитивні взаємини з різними державами, наприклад, з Францією, з якою 29 листопада 1929 р. підписано договір про ненапад.

У січні 1933 р. до влади в Німеччині прийшов Гітлер з його Німецькою націонал-соціялістичною робітничою партією (не фашистською!, як це спритно голосила Москва, уважаючи, що соціялізм існує лише в Росії). Ця німецька партія голосила ревізіоністську політику щодо европейських справ та була неприхильною до комунізму та євреїв.


Для довідки бажаючим обговорювати - тема закріплена за форумом "Наша історія" - Майдан-Інформ



Обговорити цю статтю у форумі

додано: 06-07-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1183742516.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua