першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Ксенія Шелевицька: Вшанування Івана Сірка

додано: 11-08-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1186806269.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

ДніпропетровщинаСуспільство

...Сірко був найтиповішою особистістю,
що втілювала в собі найхарактерніші риси й
особливості справдешнього запорожця.
Тому запорожці й любили Сірка;
вісім разів поспіль вони обирали його своїм кошовим отаманом...
Д.І.Яворницький "Іван Дмитрович Сірко"


Дата народження Івана Сірка невідома. Однак відомо, що помер він літа 1680 першого серпня. Вшановуючи пам’ять Івана Сірка українство із українським козацтвом на могилі кожну першу суботу серпня. Традиція ця є народною і відбувається поза і незалежно від офіційної волі. Можливістю відвідати могилу ми зобов’язані патріотам, що врятували її від знищення російською владою. Бо ніколи Сірко не був шанованою росіянами особою. Адже діяв він виключно в інтересах українського козацтва та України. Іван Сірко належав до людей, що були проти присяги на підданство Росії Богдана Хмельницького. 1672 року у відповідь на прагнення генеральної старшини та козацької голоти обрати гетьманом Івана Сірка, останнього схоплено, доправлено до Москви, а звідти до Тобольська. Лише крайня потреба в його таланті полководця та вимога Польщі заставили царя Олексія Михайловича повернути Сірка на Січ. Щоправда, примусивши його скласти принизливу присягу. Проте ні росіяни, ні Іван Сірко не довіряли один одному. Ця недовіра відбивалася на матеріальному становищі Сірка. Незважаючи на ратні заслуги та особисте звернення до царя про надання йому належного майна він так нічого власне й не отримав. Ця людина не викликала захвату й у радянської влади. Ім’я не входило до тих кого згадували й почитали в силу перерахованих причин. Неподалік від могили, хоч і під водою Каховського водосховища, знаходиться Чортомлицька січ. Та, більше 600 козаків якої були підступно знищені у червні 1709 році полковниками Яковлєвим та Галаганом за наказом Петра. Їм обіцяли милість, якщо не чинитимуть спротиву. Натомість їх замордували із показною жорстокістю. Дісталося навіть померлим. Похованих ченців та козаків вирито із могил, порубано і розкидано. Порушена в той час була і могила Івана Сірка. Тому камінь, що стоїть на могилі, було встановлено козаками вже пізніше і дата є помилковою. Остаточно Січ була зруйнована за наказом Катерини у липні 1775 року, а в 1783 році було заведено для українців кріпацтво. Козацькій старшині, що зрадила свій народ, та шляхті у 1785 році натомість було даровано дворянство. У 1787 році Катерина зволила зробити подорож здобутими землями. Наслідком її стала німецька колонізація. Степи Запорізькі було заселено десятками тисяч німецьких колоністів з великими привілеями та земельними наділами, що в десятки разів були більші ніж в українців.

Згодом Каховське водосховище підмило берег і могила Сірка опинилася під загрозою. Тому стараннями небайдужих українців у 1967 році могилу перенесли.

Туди ми і вирушили. Тож маю нагоду запропонувати стислий фоторепортаж з козацького краю.

Могила Івана Сірка знаходиться у двох кілометрах від села Капулівка, поблизу Нікополя.


Від Кривого Рогу до Капулівки можна дістатися електричкою за дві з половиною години (долина річки Базавлук).




Від станції ще годину потрібно йти пішки. До могили 4 км.


Козацтво приїхало днем раніше і облаштувало табір. Тому нам залишилося лише розбити намети, або й просто настелити соломи для ночівлі.


Славна молодь подолала 100 км. дороги від Кривого Рогу на велосипедах.


Поряд розташувалися однодумці з „Народної самооборони”


Після привітання і інструктажу отамана Валерія Боцманенка ми побігли купатися. Чортомлик – річка глибока, із сильною течією. Тому вона чиста і холодна, на ній немає комарів і дуже мало очерету.


Наймолодший козак після купання.


У справжнього козака обов'язково має бути шабля при боці.


Після обіду вирушили до могили для вшанування Івана Сірка.


Вшанували батька козаків молитвою. Потім всі охочі мали можливість виступити перед громадою.

Першою була промова отамана Валерія Боцманенка: Шановні друзі, дуже приємно, що в цей день, в цю гарну годину тут зібралися однодумці. Це говорить про те, що козацька слава невмируща і та енергетика, яку несли люди, що зароджували нашу державу, пройшла через багато віків і дійшла до нас. Ми зобов'язані далі понести краще надбання, яке наші пращури відвойовували і зберегли для нас. В цей день ми з великою пошаною згадуємо Івана Сірка, який є легендою всього українського народу. Такого полководця, як народила українська земля, в історії ми дуже рідко можемо побачити. Малою кількістю козаків ця людина здобувала перемоги. Це дійсно було як чаклунство. Недарма його в народі називали характерником, чаклуном. Навіть після його смерті, коли підіймали правицю Івана Сірка, то ворог в паніці тікав. Це історія нашого народу. Цього не потрібно забувати і нести правду людям. Тому що довгий час нам говорили неправду, замовчували, забрехували, перевертали історію. Нарешті прийшов той час, коли ми можемо нашим дітям відверто говорити те, що дійсно було, виховувати їх на найкращих почуттях до батьківщини, до нашої рідної України. Зараз відбуваються процеси на Україні, коли люди зрозуміли, що та попередня влада, яка на пресувала, наробила багато гидоти і непотребу, розбила єдине українське козацтво на 22 гетьманати. Зараз ми набираємо оберти в плані об'єднання всіх козацьких організацій Дніпропетровщини.

Козацький поет Леонід Савонін зачитав свої вірші:
Наказав отаман до походу зранку,
Вже й коня підводив батько до воріт.
Дарувала мила білу вишиванку
І сльозу зронила матінка услід.
У Дніпра ми брали силу і завзяття,
Січ загартувала нам серця й шаблі.
Проти бусурмана час повстати браття,
Щоби не топтав він нашої землі.
Бо невже наругу маємо терпіти,
Коли шабля гостра і в руці горить?
Упаде заклятий ворог під копита,
Україна ж вічно буде в світі жить.
Чуєш, кличуть сурми і ревуть пороги:
Гей, за Україну, за козацький рід!
Розцвіли на сонці прапори й корогви
І рвонулись коні наші у політ.

Ревуть дніпровськії пороги,
Ревуть удень, ревуть вночі.
І лячно з того московитам
І хижим ордам бусурман,
Що Дніпр на скелі, на гранітні
Жбурне їх човен і в лиман
Лиш тріски винесе на решту
Султанам, батюшкам-царям,
І знов об скелі хвилі креше
На засторогу лихварям.
Якщо ті виплодяться нові,
Не закортіло щоб бува
Їм жбанами людської крові
Знов Україну продавать,
На шмаття дерти землю нашу,
Якої й так уже катма.
Ні, годі вже, скінчилась паша
Та що одвічно й задарма!
Та пащі ще гарчать ворожі,
А значить браття на порі
За шаблі та на Запорожжя,
Та гартувати їх в Дніпрі.


Краєзнавець, вчитель, історик Бурда Леонід Федорович: Ми з вами знаходимось на священній землі. Тут похований найславніший отаман Запорозької Січі Іван Дмитрович Сірко. На цій землі знаходилось три Січі. Це, в шістнадцятому столітті, так звана, Баторієва Січ, Базавлуцька Січ і Чортомлицька Січ. Якраз на цій землі і зростала слава козацтва. Сухопутні і морські походи прославили козацтво під проводом ще Сагайдачного і Івана Сірка. Всі ми повинні шанувати славу їхню і нести і дітям своїм, і онукам правду про цю славу. Я думаю, і всі знають, що ця слава ніколи не вмре, не поляже. І традиції козацтва ми повинні вивчати і примножувати.

Слово осавула Андрія: Сьогодні тут зібралися небайдужі. Зараз дуже багато людей сидять у себе по домівках, на дачах, виконують свою буденну роботу і навіть не знають, що тут відбувається, до них в серця ще не дійшло те, що отримуєте ви зараз. Отаман Сірко був найкращим воїном, можливо, він не був політиком. Такі як він, сьогодні дуже потрібні Україні. В нас дуже багато політиків, дуже мало воїнів, які будуть захищати Україну будь-коли, яка б вона не була: червона, біло-голуба чи помаранчева. Я дякую за те, що ви тут зібралися. І сподіваюся, що ми своїми силами примножимо ту славу, яку започаткував Іван Сірко.

Виступила також Іна Іванченко. Вона очолює „Народну сомооборону” у Кривому Розі: На сьогодні як об’єднуються козаки, так об’єднуються і всі демократичні сили. І це добрий знак, тому що чим міцніше кулак, тим міцніше ми. Я б хотіла, щоб ми настільки згуртувались, щоб не було на славній дніпропетровській землі, на славній українській землі розбрату незалежно від кольору прапору. Я сподіваюся, що демократичні партії створять єдину потужну силу, і не буде у нас „паханов”, якщо народ не дозволить, а буде у нас єдина українська сила. Дай Бог! Україна українцям! А хто з цим не згоден, повинні шукати собі місце поза Україною, а Україна українцям! Слава Україні!


Краєзнавці Леонід Самойленко (ліворуч) і Леонід Бурда (праворуч)
Краєзнавець, просвітянин, Самойленко Леонід Миколаєвич народився і виріс у селі Грушівка, де жив і помер Іван Сірко. Проте жодної згадки про цю людину в дитинстві він не почув. Слово "Сірко" мало асоціацію лише із собакою. Отак була витоптана, винищена історична память в народі. Леонід Миколайович добре пам’ятає Великий Луг до його затоплення. 15 тис.кв.км. унікальної природної території, українських джунглів, що простягалися на більше ніж 100 км в довжину і шириною від 3 до 30 км. Ця земля і вода, без жодного перебільшення, кишіла рибою, звіриною, птаством. Те що ми бачимо біля табору дає лише слабеньке уявлення про ту місцину. Зараз намарне шукати на мапі й село Грушівку. Ні, воно не пішло під воду. Переселивши туди тих, чиє житло затопили, село назвали Ленінське. Тож назва ця залишається і донині. Щоб не забували українці, чия у них влада і милість.


Мешканцям Капулівки випала велика честь жити на святій землі. Шкода, не всі це розуміють. Є й такі, що люто ненавидять все українське. Знищують дерева й квіти біля могили, що їх щороку висаджують українці. Але не все так погано. Якщо є супротив українізації, значить Україна справді відроджується. А це все, що залишилося від прекрасного дерев’яного вітряка біля могили (спалили комуняцькі виродки, а чужа влада не дозволяє бажаючим його відновити).




Ввечері на нас чекали козацькі змагання:


Неповторна краса славного козацького краю (річка Чортомлик)
Коли стемніло слухали під чумацьким шляхом неповторні й нечувані раніше козацькі пісні Леоніда Савоніна.


Ось так готується козацький куліш


В чималому казані кипить юшка


Вранці наступного дня нас збудив постріл кулеврини (різновид гармати)


Після сніданку (найсмачніша юшка) слухали отамана.


Відбулося нагородження переможців козацьких змагань.


З великим інтересом слухали історію цієї землі, козацтва, життя славного кошового Івана Сірка.

Леонід Бурда розповів і про останній бій Івана Сірка: „В сім’ях, в яких бережуть перекази своїх родичів, збереглася розповідь про останній бій Сірка. Про цей бій ніде не написано. Він помер у 1680 році (Сірко), і в цьому ж році провів останній бій. В цьому році, почувши про те, що запорожці пішли з України походом, куди їх послав цар, і в Україні їх немає, татари вирішили зробити набіг на Україну. 20 тисяч татар перейшли Дніпро і почали грабувати і ясир в’язати. На Січі було тільки кілька сотень козаків. Вони не могли нічого вдіяти. А Сірко був на своїй пасіці. І от посланці із Січі помчали до Сірка і сказали: ”Батьку, що робити?”. А він сказав: ”Зараз я їду на Січ і там будем думати, що робити”. Приїхав він сюди, вже не на коні, на підводі. Але перед Січчю пересів на коня, почервоніли в нього щоки, трошки ожив. Прибувши, зібрав раду, що робити. Але вже перед тим як їхати обдумав, що робити. Наказав так: ”Негайно гінців, по всіх усюдах збирати людей, які тільки є.” Гінці помчали, і на другий день з’явилося кілька сот козаків. Всього дві з половиною тисячі зібралося. Він наказав: ”Ти береш дві сотні козаків, і робите рейди понад Дніпром, щоб вони переправилися в тому місці, де нам потрібно. Ти береш 500 козаків, і коли татари перейдуть Дніпро, вриваєшся в їхній табір і робиш шелест.” Сам очолив кілька сот козаків на чайках і байдаках, озброївся гарматами, і козаки, ви знаєте, мали ракети (це козацький винахід). І от коли татари переправилися в потрібному місці через Дніпро, перейшли на лівий берег, вони заспокоїлися, організували табір, почали ділити ясир, ділити добро. А кілька десятків козаків, які знали добре татарську мову, перевділися в татар і почали по плавні збирати хмиз і в’язками носити в табір. Добралися до полонених, а полонених було кілька тисяч, передали ножі, щоб вони могли звільнитися від пут, і сказали бути на сторожі. І в потрібний момент, визначений Сірком, вимчали чайки і байдаки з очеретів і почали обстріл табору. І коли почали пускати ракети, коні злякались і розбіглися. Тут увірвалися тих 500 козаків на конях, і почалась колотнеча. Звільнилися полонені, хапали, хто що міг, хто дрючок, хто шаблю в татарина, і вступали у бій. І так Сірко оцими двома з половиною тисячами козаків переміг 20 тисяч татар. Переправили людей на правий берег. Сірко наказав кілька сот козаків супроводжувати їх, дали їм підводи пограбовані татарами, худобу. Отакий був останній бій Сірка. Опис цього бою зберігся в сім’ї Саламахи.(Капулівка)”

Мене особисто найбільше вразило не те, що під цим небом колись ходили скіфи, що під цим Чумацьким Шляхом здійснювали подвиги в ім’я України запорожці. Найбільше вражaє те, що будь-хто при бажанні може приїхати сюди і ввібрати в себе магічну енергетику цього місця, доторкнутися до історії і знайти в собі українця. Сірко був характерником, мабуть, його дух досі гуляє вітром у степу, стереже Україну від ворогів і надихає патріотів на боротьбу.


Перший пам’ятник з могили Сірка, зроблений з картини Рєпіна, у дворі Капулівської школи. Погруддя ледве врятували від переплавки - 700 кг чавуну і купа проблем для влади. Для цього знадобилися РОКИ постійних походів по кабінетах начальствуючих Леоніда Бурди. Чию владу маємо?


З яскравими враженнями і свіжими ідеями повертаємося додому.

Дорогі українці, цей коротенький фоторепортаж дає деяке уявлення про край та людей, що там збираються для вшанування Івана Сірка. Українське козацтво, Просвіта та українство запрошує всіх небайдужих підтримати цю справу. І основне - не дати порушити чи очолити людям ворожим. Прекрасно сказав Леонід Самойленко: "Хто сюди приїде вперше той приїде і вдруге, хто приїхав вдруге приїде і втретє, а той, що побував тут тричі, той вже патріот". Тож не потрібно чекати запрошень чи питати дозволів. В першу суботу серпня приїздіть до Капулівки. Шукайте українське козацтво. Додаткову інформацію можна отримати у Боцманенка Валерія Івановича, отамана Інгульської паланки війська Запорозького Низового Українського козацтва 8-097-349-82-09 (м.Кривий Ріг).

4-5 серпня 2007 року, Капулівка, Січеславщина.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 11-08-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1186806269.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua