Світлана Мормель: Академічна наука України - початок

додано: 06-05-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1210085378.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Авторська версія статті надрукованої в УМ http://www.umoloda.kie

• Україна • Освіта і наука •

Рік заснування: 1918–й

З нагоди 90–річчя Національної академії наук України, що відзначається цього року, в ЗМІ з’являється все більше публікацій, пов’язаних із сучасним станом та перспективами розвитку науки, та й загалом «з нагоди ювілею». Їх автори, шукаючи підтвердження ходу своїх думок, звично апелюють до історії Академії. Того й дивись, знову виринуть «140 співробітників Академії 1919 року», як ті вічні у своїй сталій кількості «бакинські комісари». Хоч історикам давно відомо, що співробітників Академії в перші два роки її діяльності було від 500 до понад 1500 осіб, більшість з яких працювала позаштатно.

Трапляються й зовсім анекдотичні ситуації. Два доктори наук в ювілейний рік Академії публікують статтю, де порівнюють її діяльність з французьким Centre National de la Recherche Scientifique (CNRS). І у першому ж рядку порівняльної таблиці помиляються у даті заснування установи, в якій працюють — замість 1918 вказують 1919 рік. Дрібниця? Так, хоч фальсифікацію радянською історіографією часу заснування Академії (датування 1919 роком) історики досить «голосно» обговорювали ще на початку 1990–х років. І саме 1918 рік подається ледь не на всіх обкладинках сучасних видань з історії та діяльності Академії.

Наука для держави

Навіщо знадобилося 90 років тому засновувати «Українську академію наук у Києві»? Мотиви її заснування були близькими до тих, що спонукали англійських вчених об’єднатись у XVII столітті в Лондонське наукове товариство(Royal Society of London), або французьких, що й собі створили Паризьку академію (L'Académie Française). Інші європейські країни також свого часу заснували численні наукові товариства чи академії, окремі з яких набули статусу національних. Всі вони мали спільну мету — примножувати наукове знання. Вважається, що основною відмінністю між науковим товариством та академією був вибір джерел фінансування. Наукові товариства переважно існували на власні кошти (членські внески, прибутки від видань). Тоді як академічною наукою опікувалися державні інституції. Французький монарх Луї XIV проголосив себе протектором Паризької академії, Лондонське наукове товариство мало статус Королівського, а в Російський імперії академія була заснована особисто Петром І і звалася імператорською.

Та об’єднання зусиль вчених «не для практичних цілей, а задля неї [науки] самої», як пояснює мету існування академій та наукових товариств словник Брокгауза і Ефрона, не цілком окреслює мотиви українських науковців. Вони доповнювалися ідеями, що у ХІХ столітті спонукали й інші, так звані «недержавні народи», до творення академічної науки. Академії поляків, сербів, чехів, болгар (що виникли одна за одною з другої половини ХІХ століття), стали, на думку істориків науки, ще й «засобом збереження самосвідомості народів, що колись втратили національну незалежність». Тож в ідеї творення Української академії науковці другої половини ХІХ століття вбачали можливість підтримки української ідентичності, розвитку українознавчих студій.

Заснування - дві концепції

Про передісторію Української академії написано багато — і про початки у сфері освіти, і про діяльність Наукового товариства ім. Т.Шевченка (НТШ) і Українського наукового товариства (УНТ). У них Михайло Грушевський вбачав часткову реалізацію ідеї Української академії. Він багато років прагнув надання їм цього статусу, що засвідчило б офіційне визнання української науки.

Проте, коли нагода нарешті з’явилась, ця ідея не була одразу реалізована. Натомість виникла альтернативна концепція — творення зовсім нової, державної наукової установи. Її авторами прийнято вважати одразу двох людей — Миколу Василенка та Володимира Вернадського.

Приїхавши на запрошення Василенка до Києва та очоливши Комісію для вироблення законопроекту про заснування Української академії наук, Вернадський зустрівся з Грушевським для обговорення деталей. Здається, в участі Грушевського були зацікавлені всі — і Вернадський, який вважав його «найвидатнішим українським істориком», і гетьман Павло Скоропадський, що цікавився думкою вченого з цього питання. Але перемовини були невдалими. Грушевський відмовився брати участь у роботі Комісії. Причини називають різні.

Згадують негативне ставлення вченого до гетьмана Скоропадського, що на той час був при владі. Пишуть і про надання Грушевським переваги в майбутній Академії гуманітарним установам чи соціальним або українознавчим дослідженням, тоді як Вернадський, мовляв, будучи природознавцем, тяжів до ширших наукових обріїв. Отже, межа в поглядах вчених пролягла десь у галузі їхньої спеціалізації.

Проте деякі розбіжності в поглядах вчених не такі очевидні, як прийнято вважати. Наукові товариства — НТШ та УНТ, — які тривалий час очолював Грушевський, мали у своєму складі установи не лише гуманітарні, а й природничі, об’єднані в окрему секцію. І про плани її ліквідації (у випадку перетворення на Академію) немає жодних відомостей. Крім того, в статуті НТШ ціль діяльності Товариства визначено так: «плекати та розвивати в українсько-руській мові науку без прямого дидактичного призначення» - жодних обмежень щодо винятково або переважно гуманітарних чи суспільствознавчих досліджень. Що ж до рівня розвитку природничих досліджень в українських наукових товариствах, більш детальні висновки варто робити лише порівнявши їх рівень з відповідним рівнем у новоствореній Академії.

З іншого боку, Вернадський, наголошував на необхідності «перш за все» створити «добре обставлене відділення української мови, літератури та історії». І, водночас, відділи, які «пов’язані з вивченням продуктивних сил країни і економічно–статистичним її обстеженням». Тут, видається, злий жарт із дослідниками та публіцистами частенько грає різне потрактування терміну «українознавство», який існує давно, але і досі розуміється по–різному — то як соціогуманітарна чи філософська наука, то як досліди, що охоплюють не лише історію, мову і літературу, а й географію, економіку, демографію та соціологію тощо.

Та все ж основою розбіжностей у поглядах Грушевського і Вернадського на принципи заснування Академії прийнято вважати ідею надання Українського наукового товариства статусу Академії, з якою принципово не погоджувався Вернадський.

Ідея Вернадського

То якої ж «не такої» Академії праглося Вернадському і Василенкові? У чому була принципова відмінність між ідеєю нової інституції і наданням статусу Академії вже існуючому УНТ? Здавалося б, чому ні, якщо вже так праглося Грушевському, на думку якого схильна була зважати тогочасна українська громадськість. Відповідь варто пошукати в промові Володимира Вернадського, підготовленій з нагоди початку роботи Комісії з заснування Академії. Тут він говорить про принципи діяльності майбутньої Академії. І визначає риси наукових установ, що відповідають потребам тогочасного суспільства. Вернадський, на противагу «об’єднанню вчених», якими він вважає старі Академії світу, пропонує складати Академію «з гуртків учених, що оддаються науці та дослідній роботі — як справі свого життя, признаній од держави за державно важливу». Здавалося б, ідея не нова. Адже академії, що підтримувалися державою та утримувалися за рахунок державних коштів, діяли й раніше. Та Вернадський пропонував піти далі. Держава не лише сплачує платню членам Академії та фінансує її діяльність. Робота в Академії перетворюється на основне місце праці вченого. Це не інтелектуальний клуб, де вчені збираються для обговорення своїх дослідів у вільний від викладацької роботи час. А «об’єднання державних установ», наукових інститутів національного, державного масштабу — Національної бібліотеки, Архіву, Історичного музею, Геодезичного інституту і низки інших.

Чи можливо було перетворити влаштоване за традиційними принципами наукових об’єднань УНТ на Академію, що відповідала б цій концепції? Прийняте засновниками Академії рішення засвідчує про небажання зробити таку спробу. Та лишається питання — наскільки українським вченим вдалося реалізувати закладену Вернадським концепцію державної академічної науки. І, чи не найголовніше, які наслідки мала така концепція розвитку для української науки.

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 06-05-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1210085378.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.