Богдан Червак: Чому у Київраді мають бути українські націоналісти

додано: 16-05-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1210942566.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Київ • Політика •

Чому в меріях Парижу і Лондона, Мадрида і Берліна засідають націоналісти? Погодьмося, така постановка питання принайменше здивувала б французів, англійців, іспанців та німців. В Україні усе не так. В Україні – українським націоналістам треба буквально «прориватися» до влади, щоб зробити останню українською не лише за назвою, а передусім за змістом, формою і духом.

У даному випадку «битва» за владу у Києві, яка з кожним днем грозить перерости у «війну», нічим не різниться за «битву» за владу в Україні, де парламент, уряд та інші гілки влади важко назвати «національними», «українськими», або такими, що стоять на сторожі інтересів нації і держави.

Більше того, сьогодні є всі підстави стверджувати, що чинна київська влада, не лише корумпована, як про це говорять практично усі її опоненти, а й глибоко антиукраїнська, що неприпустимо для однієї з найбільших європейських столиць.

Коли йдеться про київську владу, то кияни, можливо, вперше з часів німецької та радянської окупації зіткнулися із своєрідним антиукраїнським гуманітарним феноменом. Його суть полягає в ігноруванні владою будь-яких національних, культурних та історичних традицій українців, що проживають у Києві та вважають це місто своїм.

Вдумаймося, міський голова найбільшого українського міста принципово ігнорує українську мову. Правда, слід визнати: якщо не брати до уваги Ярослава Мудрого, то жоден володар Києва, не відрізнявся особливими знаннями української мови. Але «мовлення» нинішнього «мера» – це відверта наруга над державним статусом української мови та всіма громадянами України, які поважають мову титульної нації. При цьому ігнорування ним української мови – акт свідомої поведінки. Досвід останніх років показує, що при бажанні високопосадовці доволі легко опановують державну мову та користуються нею. Прикладом можуть слугувати політичні антиподи Віктор Янукович та Юлія Тимошенко, які досягли значного прогресу в оволодінні рідною мовою. Натомість «мер усіх киян» – зразок мовного невігластва та принципового несприйняття мови, якою розмовляють більшість мешканців столиці.

Важко пригадати бодай одну гуманітарну чи культурну ініціативу нинішнього міського голови та міської ради, яка б спрямовувалася на утвердження культурних цінностей та традицій українського народу. Тим часом Київ стрімко втрачає національний образ та нагадує місто, де, з одного боку, законсервовано дух радянської епохи у вигляді пам’ятника Леніну на Бессарабській площі, а з другого – місту вперто нав’язується псевдоєвропейський стиль через засилля англомовної реклами та розважальних закладів західного типу.

Сьогодні перед київською громадою, а відтак столичною владою стоїть низка важливих викликів, відповіді на які стануть ілюстрацією спроможності Києва бути справжньою українською столицею.

Скажімо, вже довший кияни очікують, щоб їхня влада виконала Указ Президента України «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні», яким, в тому числі й київські владі в установленому порядку доручається вжити «заходів щодо демонтажу пам'ятників та пам'ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов'язані з такими особами».

У столиці ж до цих пір безліч пам'ятків катам українського народу, а чимало вулиць носять назви вождів комуністичного режиму, безпосередньо причетних до Голодомору. Найвища пора демонтувати пам'ятники найодіознішим особам комуністичного режиму Леніну, Косіору, Петровському, Чубарю, Мануїльському, Крупській.

Уже в травні цього року українці в Україні та за кордоном відзначатимуть 70-ту річницю з дня трагічної загибелі одного з найавторитетніших діячів національно-визвольного руху доби УНР, засновника і першого голови Організації Українських Націоналістів полковника Євгена Коновальця. У цьому зв’язку представники багатьох громадських організації, партій, широкі кола української інтелігенції справедливо вимагають, щоб прах полковника було перевезено із Роттердама до Києва, а в самій столиці на належному рівні організовано його перепоховання. На заваді стоїть лише одне: немає гарантій, певності, що чинна київська влада сповна усвідомлює значення і велич постаті Коновальця та спроможна увіковічнити його пам’ять на високому державному рівні. Але ж Є.Коновалець не єдиний із великих українців, хто має «повернутися» на Батьківщину до Києва. Коли це станеться? Чи довго чекати?

А скільки можна терпіти зневажливе ставлення київського офіціозу до пам’яті іншої великої українки – поетеси, члена ОУН Олени Теліги. Більше десятка років у Бабиному Яру на її честь та на вшанування пам’яті сотень інших замордованих нацистами у 1941-1942 роках українських патріотів стоїть скромний християнський хрест. Час і негода роблять свою справу, а тому є реальним побоювання, що хрест у будь-який момент може звалитися. Про це київську владу було не одноразово попереджено. Також неодноразово наголошувалося, що у Бабиному Яру давно пора спорудити бодай скромну каплицю на честь загиблих тут українців, якщо ми не на словах, а на ділі дбаємо про відновлення історичної й національної справедливості. Яка реакція влади? Немає жодної.

Комусь може видатися, що наведені приклади не сповна віддзеркалюють проблеми киян. Мовляв, соціальні, демографічні, побутові та інші «соціально-економічні», або як писав Іван Франко «шлункові» проблеми, їх хвилюють більше. Але якщо київська влада не може, чи не хоче розв’язувати пекучі проблеми національного життя Києва, то чи має вона право називатися столичною, українською, справедливою і ефективною?

Нині кияни отримали черговий шанс обрати в Києві українську владу. Для цього треба лише прийти до виборчих дільниць, отримати бюлетень, знайти там список українських націоналістів та проголосувати за нього. Це буде гідна відповідь на головний виклик сьогодення, який свідчитиме, що кияни як і парижани, лондонці, берлінці чи мадрідці хочуть бути господарями свого міста, яке зветься столицею Української держави.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 16-05-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1210942566.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.