Tatarchuk: Чому не всі визнають Голодомор?

додано: 23-11-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1227451098.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Немає часу

• Україна • Суспільство •

Впевнений, що це питання приходило до голови хоча б раз кожному з читачів цього тексту.
Принаймні тим з них, хто в курсі: не тільки є люди, політики та уряди, що не визнають український голод геноцидом. Не тільки ті, що відмовляються вважати його етноцидом (терором проти етносу). Є також люди, уряди і політики, що не визнають Голодомор як такий: як масове, зумисне та свідоме вбивство великої купи людей, як національну трагедію України, як терор врешті решт.

Скажу наперед: тих, хто заперечує той чи іншій аспект Голодомору (наприклад етнічну його цілеспрямованість, його геноцидну сутність, його виключність) – я розумію. За одної умови: коли це – людина, а не політик.
Людина має святе право піддавати сумніву будь-який агітпроп або те, що вона цім вважає. Людина має право на помилки, а тим більш – на оригінальне мислення, а тим більш – на власну позицію і власні відкриття. Зрештою людина має право „випендрюватися”, вести себе наперекір течії, протестувати проти будь-якої моделі поведінки що їй накидають, або навпаки підкорятися такому.
(Політик – інша пісня. До неї, хоч це формально теж людина, але не тільки, інші вимоги і претензії. Про політиків – іншім разом. А зараз знову про людей).

Тим не менш, я розумію чому і розумію як стається, що людина відкидає одні факти, сприймає інші, перекручує треті і вперто ігнорує четверті.
Це, якби воно не звучало, поширена людська риса. Не хоче жоден з нас розставатися з картиною світу, що його влаштовує, через один, десять, сто фактів які ту картину заперечує. На певному етапі життя майже кожний починає вважати себе розумником, а відтак картину світу – більш менш правильною; інакше складеться в нього враження, ніби „даром життя прожив”, все життя прожив в брехні тощо; а визнати це вголос – це дорівнює дати привід так вважати про себе іншім, причому часто – далеко не друзям.

А тепер додамо до цього простий факт, що більшість людей не є українцями і абсолютна більшість їх не має до Голодомору жодного відношення, не має пращурів та родичів, причетних до тих подій.
А тепер гляньмо в дзеркало, шановний читачу. Чи визнаєш Ти, наприклад, геноцидом всі наступні події: депортацію кримських татар Сталіним; вбивства вірменів в Османській імперії; розстріл „білих” червоними; Голокост євреїв нацистами; нищення циганів; вбивство вірменів азербайджанськими військами, вбивство азербайджанців вірменськими військами в Карабаху; вбивство сербів хорватами, вбивство хорватів сербами – два рази у ХХ столітті; депортації повоєнних та „передвоєнних” німців; війну росіян проти чеченців.

Визнаєш? Всі? Не вимагаєш по кожному або по якомусь з викладених (далеко не всіх) випадків більш детальної інформації? Не констатуєш що її в тебе нема, шукати сам не хочеш, агітпропу не віриш, а незалежних джерел не маєш?
А відтак – чи не приходиш бува до висновку, що по-перше „справа каламутна”, що „то ли у него украли, то ли он украл” (с), що „геноцидом це може бути, а може й ні”?
А по-друге, чи не говориш Ти собі, бува, „яка мені справа до інших бід та чужих проблем, най там самі собі розбираються”?
А по-третє, чи не запитуєш себе, чи визнала Твоя країна на міжнародному рівні ці випадки злочинами проти людства, геноцидами, етноцидами? А якщо Твоя країна того не зробила, що Ти робиш – вимагаєш від своєї країни це зробити чи пояснюєш собі й іншім, що це дипломатична складність, і вона нам „наразі” непотрібна?

Здавалося б, питання філософське. Ми не розуміємо інших за те, що дозволяємо собі, своїм урядам та своїм друзям легко й запросто. Так, географічно нас мало хвилюють питання життя та смерті в Руанді. А Руанду, цілком природно, мало хвилює геноцид вірменів. Навряд чи у Вірменії хвилюються за питання репресій турків в „радянській” Болгарії. Etcetera...

Але на моє глибоке переконання, ми не тільки є частиною світу, що всього лише відображає його прояви. Ми є і активна частина цього світу, і ми можемо і маємо впливати на нього – саме отак, частинками.

Ледь-ледь, не так давно, Голодомор був визнаний в самій Україні. Ви вважаєте це справедливим, а несправедливим – що частина політиків та людей його й досі не визнає, „не зовсім” визнає, визнає не так як Ви?
А чи не спадало Вам на думку, чому досі депортацію кримських народів – п’ятьох як мінімум – досі не визнано геноцидом, та й просто злочином проти людства? А це ж наша власна країна. Ми хочемо отримувати співчуття, ми хочемо отримувати його саме так, в тій формі, як це визначили самі ... Чи ми готові віддячити тим самим „інших”? А чи готові це зробити авансом?

Підняті питання – людські, не історичні, не політичні. Але містять і згадані аспекти теж. 18 травня кожен рік кримські татари – от він, поруч ще один скривджений народ – відмічають пам’ять Сюрґюн – Депортації. Як Ви гадаєте, скільки разів на цьому – раз на рік! – заході бував Президент України? Жодного. Ви готові це „раціонально пояснити”, обґрунтувати доцільністю, вибачити і пробачити?
А це всього лиш приклад. І я назвав лиш один народ, що мешкає прямо тут, в Україні. Таких народів – багато. Багато місць трагедій і жалобних дат просто серед тих, хто мешкає поруч. І такі дати владою ігноруються. Ігноруються й нами, абсолютною переважаючою більшістю.

Так бачу проблему визнання – невизнання. Терпимості – нетерпимості. Співчуття – неспівчуття.

^{Немає часу}


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 23-11-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1227451098.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.