першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Суддя Європейського суду з прав людини Ганна Юдківська: Любов до людини допомагає відчути, коли усталені стандарти потребують змін

додано: 02-05-2010 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1272749161.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

ЄвропаПраво

Пані Ганно, попри те, що правозахисна спільнота України відверто радіє Вашому обранню, останніми днями у електронних ЗМІ поширені дещо суперечливі коментарі про Вас. Тож Майдан-Інформ викликає Вас на відверту бесіду, аби українці дізнались більше про людину, яка захищатиме їхні права у поважній міжнародній установі. Почнемо з питань офіційних, протокольних. Тож чому Ви вирішили розпочати боротьбу за цю посаду, хоча за освітою і напрямком Вашої діяльності в Україні Ви не юрист-міжнародник? Що мотивувало Вас перекваліфікуватися з адвоката, навіть успішного адвоката-правозахисника, на суддівство?

Поміж суддів Європейського суду з прав людини є юристи абсолютно різних напрямків. Серед широкої публіки існує уявлення про те, що суддею міжнародної судової установи має бути саме фахівець у галузі міжнародного права. Але це не зовсім так. Європейський суд з прав людини відрізняється від інших міжнародних судових установ тим, що його рішення входять в питання правових традицій держав-учасниць, а отже від національного судді жадають пояснень щодо роботи внутрішньої правової системи. Відтак він має досконально знати право внутрішнє, i особливо процесуальне. Права людини, право Європейського суду з прав людини – окрема спеціалізація, яку я вивчала в різних правових школах в Голландії, Польщі, Швеції, Франції. Саме для набуття досконалих знань практики Суду та його процедури я прийняла пропозицію попрацювати тимчасово в Секретаріаті Суду. Але й це не головне. Крім знання Конвенції та національного права, важливою є наявність власної позиції. Адвокати, правозахисники мають багатий досвід власного зіткнення із порушеннями прав людини, який виховує інтуїтивне відчуття обсягу особистих прав i свобод та почуття, як казав відомий в’язень сумління Сергій Ковальов, «моральної несумісності» із порушеннями прав людини. Тверда позиція та переконаність у правильності того, що робиш, з'являється після того, як ти сам розбивався об глуху стіну вітчизняного правосуддя, майже кожного дня чув історії невинно кинутих за грати та сам прагнув допомогти хоч чимось біді інших. Розумієте, одна річ – працювати із паперами, і зовсім інша – брати на себе відповідальність за долю людини. Останнє вимагає і високих професійних стандартів, і етичних норм. Вся адвокатська мораль, вибачте за пафос, побудована на добросовісності, щирості, компетентності і повазі до людини. Адвокат любить і розуміє людину та знає, як захистити її права. Кожна справа унікальна. Пам’ятаєте, в «Падінні» Камю: «Ми всі – виключні випадки. Ми всі хочемо апелювати з того чи іншого приводу. Кожен вимагає, щоб його визнали невинуватими в будь-якому разі, навіть якщо для цього буде потрібно звинуватити весь людський рід та небо». Професія адвоката ставить багато питань морального характеру. Коли навчишся відповідати на ці питання – отримаєш право захищати права людини. Недаремно в деяких країнах суддею може стати тільки людина, яка була адвокатом, та на власному досвіді знає, що таке пересічному громадянину потрапити між жорна правосуддя.

Тож Ви пропонуєте змінити підхід до міжнародного суддівства?

В жодному разі ні. Суд однаково потребує i теоретиків, i практиків. Більш того, поширена думка, що Суду потрібні три категорії юристів: практики – щоб показати джерело проблеми, теоретики – щоб показати шляхи вирішення, та політики – щоб показати шляхи подальшого розвитку. До цього часу суддею від України була людина, яка є для мене взірцем поєднання юридичного і дослідницького таланту із мудрістю вчителя та надзвичайними моральними людськими якостями. Це видатний юрист-міжнародник, професор Володимир Буткевич. Всі 11 років його діяльності в Суді він вкладав у рішення квінтесенцію української правової думки, і його роль для Суду неможливо переоцінити. Я не впевнена, що в Україні є ще науковці-міжнародники його рівня, а отже будь-які порівняння тут недоречні. Моя мета інша: я маю застосувати в Суді розуміння особливостей українського процесу (адже більшість порушень прав людини в Україні постає не через недосконалість законодавства, а саме через усталену хибну правозастосовну практику) та своє розуміння моральної складової поняття «права людини», побудоване на досвіді співчуття та допомоги. На моє переконання, стратегічна роль Європейського суду з прав людини - це допомогти державі якнайшвидше вилікувати її хвору правову систему, і практичні знання тут мають важливе значення.

А чи не відчували Ви внутрішнього дискомфорту через те, що тепер треба буде не захищати, а судити?

Європейський суд з прав людини не судить людину, він встановлює чи порушила держава права цієї людини. Отже, роль судді ЄСПЛ в певному сенсі збігається із адвокатською функцією. Саме адвокатам це притаманніше хоча б через власну життєву позицію. Захищаючи інтереси однієї людини, вони захищають суспільство в цілому. В стародавні часи були правники, не існувало адвокатів, суддів, прокурорів. Правник міг сьогодні захищати, а завтра виконувати функцію прокурора – при різниці в процесуальному становищі важливим було спільне розуміння права. Роль суддів унікальна – вони будують мости між правом та суспільством, а отже мають добре знати як право, так і закони, за якими живе суспільство, і динаміку розвитку цих законів. Суспільство еволюціонує, і разом з ним еволюціонує уявлення про права людини. Зміни в практиці Суду найкраща тому ілюстрація. Адвокатська тверда позиція, любов до людини та оцінка обставин справи саме через призму цієї любові і допомагають відчути, коли усталені стандарти потребують змін.

Оскільки Ви незабаром розпочнете суддівську роботу, поясніть, будь ласка, як Ви особисто плануєте і, головне, зможете покращити ситуацію із захистом прав людини в Україні?

Це питання дуже актуальне для мене особисто, хоча мушу наголосити, що Суд працює лише із тими випадками, за якими надходять заяви, і лише у тому обсязі, який викладено у заяві, і на основі аргументів, наданих заявником і Урядом. Тому ані судді, ані юристи Секретаріату, які готують справу для розгляду, не в змозі "врятувати" важливу, але погано викладену справу. Тож велика відповідальність покладається на адвокатів – представників заявника. В цьому сенсі вагомою є просвітницька робота судді – діалог із адвокатами, національними суддями. Водночас, позиція судді також важлива при обговоренні політики і розвитку Європейського суду. Наприклад, зараз, із метою зменшення кількості заяв, обговорюється можливість запровадження збору, на зразок судового мита, із заяв до Суду. Це я вважаю неприпустимим, особливо для таких країн, як Україна. Адже сума, символічна для Західної Європи, для більшості українців дорівнює денному раціону. Окрім того, як оформити банківський платіж особам, які знаходяться у місцях позбавлення волі і не мають допомоги від родичів чи адвоката? Тобто, велика кількість людей, найзнедоленіших і найбезправніших, буде позбавлена права доступу до Суду.

Дозвольте тепер підняти неприємне питання. Прикро, але природньо, що слава і висока посада дарують чимало друзів, а ще більше ворогів. На багатьох Інтернет–сторінках поширились версії, що Вас обрано виключно за жіночою квотою, певні видання «смакують» Ваше етнічне походження. Звичайно, це аргументи нижче пояса, але оскільки поширюють їх не надавши Вам можливості для коментарів, то пропонуємо Вам надати нашим читачам пояснення.

"Мої кохані, милі вороги, дозвольте вам освідчитись в симпатії, " – як писала Ліна Костенко. На подібні напади приречена будь-яка публічна особа. Я не вважаю, що маю виправдовуватися за те, що народилась жінкою, або за етнічне походження. Я мала нагоду засвідчити свою професійну цінність і автономність, і мої друзі й вороги і надалі матимуть нагоду в цьому переконатись. Так, дійсно, Рада Європи стурбована дискримінацією жінок, тому і заохочує призначення чи обрання жінки при інших рівних можливостях, тобто при рівній кваліфікації перевагу віддадуть жінці. Якщо рівень жінки слабкіше – оберуть чоловіка. В іншому разі до Суду обирали б виключно жінок, а це зовсім не так. Щодо етнічних аргументів: права людини не мають національності, їхніми захисниками стають люди всіх етнічних груп. Поряд із українцями Василем Стусом, Мирославом Мариновичем, Василем Овсієнком покарання в радянських таборах за боротьбу за права людини відбували євреї Йосип Зісельс і Юрій Даніель, кримський татарин Мустафа Джемілев, росіяни Андрій Синявський і Володимир Буковський, естонець Март Ніклус, литовець Віктор П'яткус та багато інших. До речі, українця Петра Григоренка та єврея Іллю Габая було покарано за їхню боротьбу за права кримських татар. «Я хотів би, щоб біль чужий жив в мені щемливим серця болем,» - так відповідав поет Габай на запитання, чому захищає іншу націю. Інша річ, що кожна досвідчена людина зобов’язана знати і історію свого народу, і історію держави, в якій живе. На щастя, Україна - держава багатоетнічна. Я була українським адвокатом і захищала права всіх громадян України, та буду українським суддею. Певна дезінформація щодо мене спрямована, звичайно, на «побутову юдофобію», як казав академік Яворський. Проте, я не переймаюся подібними коментарями – вони надходять не від українців, адже почуття національної гордості та любов до своєї нації несумісні зі зневагою та ненавистю до інших націй. Щодо того, що я довгий час займалась документуванням історій осіб, які пережили Голокост: цей проект відомого режисера Стівена Спілберга був спрямований на вивчення джерел та шляхів запобігання геноциду, а отже на боротьбу із расизмом, на боротьбу за права людини. Проект документував усю довоєнну та післявоєнну історію цих осіб, а багато з них крім Голокосту пережили в Україні й інший злочин проти людства - Голодомор, що так само задокументовано в деталях. Зараз установа, в якій я працювала, є відділом Університету Північної Каліфорнії, і архів знаходиться там і відкритий для вивчення. Тому якщо у когось із вітчизняних істориків є бажання та можливість провести дослідження Голодомору в тих архівах – я буду рада допомогти.

І на підсумок нашої розмови. Як би Ви представились читачам Майдану? Як би Ви сказали, одним словом, одним реченням чи кількома реченнями: "Ганна Юдківська – це я"?

Ганна Юдківська – одна з вас – людина, правник, жінка, мати. Щодо тієї ролі в житті, яку я відчуваю «своєю»: є така книга про видатну радянську адвокатесу – захисника дисидентів Софію Калістратову (яку я, до речі, постійно раджу почитати починаючим адвокатам), називається «Заступниця». В жодному разі не претендуючи на будь-яку паралель із великою адвокатесою, просто можу сказати, що завжди відчувала себе саме «заступницею».

А що б Ви побажали читачам?

Читачі Майдану – це найактивніша частина громадянського суспільства України. Це сильна спільнота, і я щиро бажаю не втрати того відчуття соціальної справедливості, яке їй притаманне. Тільки сильне громадянське суспільство здатне контролювати владу. Залишайтеся чесними, мужніми, принциповими. Успіхів вам у вашій боротьбі за правову державу!

Зі Страсбурга спеціально для Майдан-Інформ Максим Ісаєнко

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 02-05-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1272749161.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua