першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Ольга Смирнова: Георгій атакує або Пов’яжи, якщо… що?

додано: 10-05-2010 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1273461828.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Навіть, якщо ми не будемо того визнавати: війна іде… Не та вже, що у 41-ому… не та вже, що за Хмельницького… Вона страшніша. Вона – як зміїна отрута: повільно паралізує весь існуючий простір. Вона емоційна, прозора, інформаційна… і така дружня.

І ось, пам’ятаються ще зі школи, де також навчалися наші батьки, піонерські галстуки – своєрідна перепустка їм до школи. Пов’яжи галстук, напиши реферат: «Бога не существует и слова такого нет» і отримай п’ятірочку, славне дитятко, мамі і тато на втіху. І тільки ми подолали стеріотипність та упередженість, як самі собі дозволили альтернативу. Ми знову бездіємо… Ми знову дозволяємо собі слабкість… А ввечері, на кухні, хочеться кричати від безмежної людської несправедливості…

9 травня… День, коли більшість, нарешті, згадує, що ветеран війни – це не експонат в музеї, а реальна істота, яка, можливо, (це ж треба такому!) потребує чиєїсь допомоги. День, коли чуємо про підвищення пенсій і дебати, мовляв: солдати Української повстанської армії – це солдати чи не солдати, захисники чи нападники, надбавку їм до пенсії 5 чи 7 гривень? Ідеш містом, диву даєшся… як раптом, до тебе підходить дівуля, що обмотана з ніг до голови георгієвськими стрічками і каже реальним басом: «Павяжи, если помнишь»… І тут паралізує…

І саме тут виникає проблема… І ти заглиблюєшся в самісіньку суть себе, де починається інтенсивний аналіз…

По-перше: Все вірно дівуля сказала: Пов’яжи, якщо пам’ятаєш… пам’ятаєш те, заради чого, власне, пов’яжеш. Я би може, і прийняла в дарунок теє диво, та не можу пам’ятати, бо маю собі за малим вісімнадцять років… Та ні, я фізично просто не згадаю, як власне все було теє діло під Сталінградом. Я звісно, відтворю у пам’яті урок з історії, але точно не з власного досвіду. Висновок – зрозуміють цінність стрічки лише ті, хто отримав її своєю відвагою…

По-друге: запитайте у пересічного українця про те, чому він начепив на груди «традиционные цвета российской воинской доблести». Або водія маршрутки запитайте, нашо він пов’язав антену газелі виключно воїнською нагородою. Знаю: антена – гордість водія, вона ловить шансон, там співають про крутих тіпочків, ветерани – теж круті тіпочки, во, як німцям дупу надерли, йоп…ересете…

Ні, не так все було, скаже громадянин, я пов’язжу стрічку, бо вдячний за те, що за мене воювали…

І десятки разів помилиться…

А починалося все так… Орден Георгія було впроваджено у далекому 1769 році. Таким орденом нагороджували тих, «кои… отличили себя особливым каким мужественным поступком или подали мудрые и для нашей воинской службы полезные советы»

А тепер розглянемо, як могли «отличиться» ті, хто отримував такий орден. Настав час скористатися порадою дівча-промоутера, що роздає георгієвські стрічки, бо незабаром літо..йой…а на море душа проситься…

Вісімнадцяте сторіччя для української історії, дамо йому умовну назву: «Петро Перший… і що б те мазепо не робило, Пєтя – рулить…» було не солодким! Вісімнадцяте сторіччя – це час «Решительніх пунктов», що «рєшают» коли якомусь там малороському гетьману можна попісять. Це час остаточної ліквідації української автономії, і тепер, ніякий гетьман не те шо не попісяє, а й думати про таке забуде. Це час ліквідації Запорізької Січі, коли «всех ликвидировали, танцуют все»…

Нарешті, це часи Гайдамаччини та козацько-селянських повстань… Повстань, зумовлених несправедливістю існування, економічної скрути, релігійних утисків стосовно українців. Утисків стосовно українців тими, хто отримає, згодом, за те Орден Георгія… І українці, що повставатимуть за кращу долю своїх дітей були б шоковані, коли дізналися, що діти їх роду кожного року будуть пов’язувати на себе того Георгія… І краще б їм того не знати!

2005 рік… Москва. Жіночка-журналістка пила каву… Замовлень на статті не було, а на море хотілося так же сильно, як дівчинці-промоутеру. Наближалося 9 травня, і акула пера натрапила, десь на Яндексі, на статтю про символіку Російської імперії. Згодом, вона напише, що зробила декілька георгієвських стрічок, щоб відправити їх додому, батькам (краще б, апельсинів, але загалом, батьки люди неймовірно вдячні за будь-який прояв уваги дорослих дітей). Вранці, пише журналістка, коли вона, з офісу, визирнула у вікно, її атакували сотні людей, що хотіли таку ж саму стрічку… Виникає питання, як люди дізналися про ту штукенцію, і якщо б пані надіслала апельсини, люди б вимагали, вранці, кожен по кілограму?..

Пані Наталія пише: Я не думала, что моя идея станет традицией для людей многих стран. Сегодня, в 2009 году мы распространили около 12 миллионов ленточек в России, Украине, даже Китае и Польше.

І тут, власне, стає цікаво, де взялися гроші і головне – чому взялися, хто займається створенням стрічок і ініціацією їх розповсюдження не тільки на території Росії, а й поза її межами?

Залишимо теє діло для допитливих, а самим собі нагадаємо : Яка столиця утворилася трошки раніше: Москва чи Київ? Де започатковувалася традиція національної символіки, як наслідку історичного та культурного розвитку народу, що тісно пов’язаний із його духовністю? Чому 22 березня 1918 року не викликала жодного сумніву правомірність узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора як державного символа України, а тепер це, наче, не має значення. Чи ми не маєм в Конституції Закону «Про національну символіку». Чи ми своєї не маєм держави? Чи не має нас хтось, лагідно, по-сусідськи???

Від себе скажу, що сьогодні наш прапор майорить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу, а жовто-блакитна барва, як Українська національна символіка, утвердилась на всіх материках планети. А ми от тепер, не хочемо волю – тепер, ми хочемо Георгія… Колись ми його не любили, та тепера хочемо всією душею…

Пропоную науковий експеримент… Давайте всі разом – ті, хто бере на Майдані Незалежності георгієвську стрічку, знайдемо громадян Російської Федерації, які разом із нами підуть роздавати стрічки із червоно-чорними кольорами – символікою Української Повстанської Армії на Красній Площі… Давайте?

У всьому світі відомо, що перший чоловік на Землі, який зможе народити дитину отримає мільйон зелених американських гривень. Те, що пропоную я таке ж реальне… Але… що я бачу? В країні глибока фінансова криза – а мільйон ніхто не хоче… дивно…

Погано брати чуже, особливо недобре, якщо береш чуже тому, що не маєш свого. Отак і у нас. Ми не маємо свого. Якщо маємо, то нема на те грошей. Якщо є гроші – то нема вже бажання… і так по колу… В результаті - ми знову бездіємо… Ми знову дозволяємо собі слабкість. Ми знову кажемо, що комусь жити краще… Ми знову винуватимо інших, всіх… окрім себе.

… «Ви берете стрічку чи ні?» - дівчина-промоутер обережно-примусово вкладає мені до рук трансформований результат людської байдужості до своєї історії… А як я можу взяти стрічку, яка була нагородою для тих, кому Україна була ресурсом? Як я можу взяти стрічку, якою згодом, нагородять мого прадіда за особливі перемоги у війні за моє мирне життя? Як я можу просто прийняти таку нагороду, коли різні люди у різні часи пишалися тим, що отримали ії, бо заслужили… Різними шляхами із різними наслідками, але заслужили!

Давайте роздавати на вулицях медалі, ордени… Давайте знищемо залишки гідності до себе… Давайте програємо у війні наш мир…

Ми загубилися у вимірі власної ліні та егоїзму! Ми – геніальна українська нація! Нація, що спроможна подолати усі негоди людського існування! Ми – ті, що виживаємо і самі собі дивуємося.

Я закликаю вас, діти землі української, творіть своє!

Пам’ятайте про своїх героів. Відзначайте їх своїми відзнаками! Вітайте близьких із своїми святами. Врешті, припиніть споживати імперіалістичні чи то пак, європейські «недоїдки».

Хазяйнуйте на своїй землі, у своїй сім’ї… вольній та новій… Живіть у злагоді із сусідами, а не лижіть хазяйських чоботів.

Ми – нащадки Богдана!… Наш дід – Дніпро, а браття – мужні Карпати! Закликаю – будьте собою, аналізуйте, дивіться у майбутнє, і тоді, крок за кроком ми відбудуємо нашу Батьківщину! Ми програли багато боїв, та поки ще, не війну…

Бо маємо віру…

Бо не програли ще самим собі!

Бо ми – Українці!


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 10-05-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1273461828.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua