першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Василь Овсієнко: Євген Концевич полишив нас

додано: 21-07-2010 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1279716263.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

ЖитомирщинаСуспільство

Поховаємо його опівдні 22 липня на Смолянському цвинтарі, біля батька. На Другий Шевченківський провулок, 12, де він жив, їхати єдиним у Житомирі трамваєм до зупинки «Вулиця Шевченка».

КОНЦЕВИЧ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ народився 5 червня 1935 року в с. Млинище Житомирського р-ну Житомирської обл.
Рятуючись від голоду, в 1947 році родина Концевичів перебралася в Житомир. Батько, завісивши вікна, таємно підробляв на швейній машинці, за що його переслідували як “приватного підприємця” — син запам’ятав обшук 1949 року. На собі відчув і презирство “городських” російськомовних ровесників до своєї “сільської” мови. Це і був ґрунт для формування національної свідомости.

1952 року 9-класник Євген, пірнувши в річку, зламав хребет. З тих пір (58 років!) він не ходив, інвалід першої групи. Ціною неймовірних зусиль юнак тримався за життя і знайшов у ньому своє місце.

Він не мріяв стати письменником. Але доля звела його з Васильком Хомичевським — сином блискучого перекладача античної літератури Бориса Тена, з братами Валерієм і Анатолієм Шевчуками, — і перед ним відкрився неозорий світ словесности. Євген пробує писати. Його оповідання публікувалися в ґазеті “Літературна Україна”, у журналах “Вітчизна”, “Дніпро”, “Україна” та ін.

1963-65 навчався на заочному відділенні Житомирського педінституту. Після виходу в 1964 збірки оповідань “Дві криниці” прийнятий до Спілки письменників України.

Місцеві партчиновники хотіли було створити з Концевича такого собі місцевого “Павку Корчагіна”. До нього почали ходити піонери й пенсіонери. Сама секретар обкому КПУ з ідеології О.Чорнобривцева аґітувала його вступати в партію. Він відмовився, бо жива його душа тягнулася до людей іншого спрямування.

До Житомира, на Другий Шевченківський провулок, 12, приїздили люди, яких пізніше назвали шістдесятниками. На його 30-річчя, 5 червня 1965, приїхали Алла Горська, Іван, Леоніда та Надія Світличні, Євген Сверстюк, Вячеслав Чорновіл, Микола Плахотнюк, Ірина Жиленко, Михайло Гуць, Галина Возна-Кушнір, Вікторія Цимбал, Борис Мамайсур. Розмовляли, співали, жартували. Євген був щасливий. Колишній сусід Оксентій Мельничук, який вибивався в номенклатуру, приніс показати альбом, у якому Концевич після від’їзду друзів виявив підслушку і знешкодив її — КГБ вже готувався до серпневих арештів шістдесятників. Нагрянув обшук... Сам начальник обласного КГБ полковник І.І.Юдін з групою своїх підлеглих вимагав видати підслушку і зберігати таємницю, умовляв Концевича працювати на їхню установу. Він рішуче відмовився — і ганебна історія стала відомою всій дисидентській Україні. Про неї розповідали закордонні радіостанції. Той же Юдін запропонував Концевичу виступити в пресі проти зарубіжних публікацій про “подарунок” на день народження. Він знову відкинув пропозицію... Через 7 років майор КГБ Медвецький цинічно повчав на допиті: “Ви, Євгене Васильовичу, свій життєвий хребет зламали не тоді, коли стрибнули з кручі в річку, а тоді, коли не послухалися доброї поради Івана Івановича і не допомогли нам”.

18 квітня 1972 року в Концевича знову був обшук у зв’язку з новою хвилею арештів шістдесятників: вилучили 17 документів самвидаву, багато рукописів, листів, друкарську машинку та інше. “Якби той лежачий труп устав, він усе одно не ходив би. Він у нас сидів би...”, — відверто сказав один житомирський кагебіст.

Житомирська письменницька організація на чолі з Володимиром Канівцем двічі намагалася виключити Євгена Концевича з членів Спілки письменників, але партійні боси згори осмикнули: “Не робіть із нього великомученика”. Концевича перестали публікувати. Він був щільно обставлений стукачами.
Обструкція тривала до середини 80-х. 1985 вийшла друга збірка оповідань Євгена Концевича “Ідучи вулицею”. Виходили книги перекладів з польської та російської мов.

Є.Концевич з оптимізмом вітав національне відродження кінця 80-х — початку 90-х. Будучи поза політичними організаціями, він, то більше, мав великий вплив на національно-культурне, літературне, політичне життя в Житомирі, на духовне відродження України. Він користувався величезною повагою і любов’ю в колах української інтеліґенції.

„Євген Концевич — людина величезної притягальної сили”. (В.Чорновіл).

„У нашому нестабільному, усе більш несправжньому світі, є маленький справжній острівець, який тримається загадковою силою”. (Є.Сверстюк).

„Євген Концевич свого роду символ і легенда для цього покоління — покоління шістдесятників. Це дивовижна людина, яка завжди всіх надихала, не його треба було підтримувати, як здавалося б, — він усіх підтримував і підживлював енергією...” (І.Дзюба).

„Він тримається так, ніби нема в нього ніякої біди і хвороби, а просто в нього така манера — приймати гостей лежачи”. (В.Шевчук).

Концевич — лауреат Всеукраїнської премії в галузі літератури й мистецтв імені Івана Огієнка (1999). Член Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, заступник головного редактора журналу „Косень”.

Указом Президента України від 26.11.2005 Є.Концевич нагороджений орденом „За мужність” ІІІ ступеня.

Див. більше про Євгена Концевича на сайті Харківської правозахисної групи http://archive.khpg.org (Музей дисидентського руху).

ПАМ’ЯТІ ЄВГЕНА КОНЦЕВИЧА

Прощай, дорогий побратиме Євгене!

В молитві за спокій душі твоєї, дякуємо Богові, що Він послав тебе, такого міцного і надійного, такого скаліченого тілом, а здорового духом, такого мужнього і світлого розумом… Слава Богу, що ти жив між нами і підтримував на дусі цілу когорту шістдесятників та підкріплював усе живе в українському суспільстві протягом півстоліття. Слава Богу, що Він послав тебе в науку людям, духовно травмованим лихою долею.

Про тебе ще не створено книги – про героя нескореного духу. Але ми усі читали ту книгу в твоїх очах, сповнених спокійної гідности. Твої твори будуть стояти серед чесних книг, що засіяли ниву добрим зерном. До тебе приходили і відходили з радістю, як від чистого джерела. На твоєму рушнику залишили підписи люди шляхетні, високі, талановиті – і він залишиться як цінна реліквія Житомирського краю, де ти зростав.

Якби сьогодні зібрати усіх, хто хоче віддати тобі останній уклін, хто внутрішньо присутній тут над твоєю могилою, то похорон був би многолюдний, народний похорон друга, «що славно свій вік одробив». Тільки не можуть уже тут «зібратися у Концевича» усі твої побратими і посестри. Зате кожен поминатиме тебе у своїй молитві і подумки співатиме 22 липня «вічну пам'ять» у твердій вірі, що ти її заслужив.

Україна складає тобі шану. Ти любив її спокійною любов’ю вдячного сина. Ти залишив за собою слід на нашому зоряному небі.

Прощай, дорогий побратиме. Хай буде тобі пухом рідна земля.

Михайлина Коцюбинська, Євген Сверстюк, Василь Овсієнко, Ірина Жиленко, Атена Пашко, Іван Дзюба, Микола Плахотнюк, Валентина Чорновіл, Микола Горбаль, Горині, Анатолій Шевчук, Валерій Шевчук, Михайло Гуць, Ніна Вірченко, Ростислав Доценко, Олександр Сугоняко, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Борис і Рита Довгань, Олексій Зарецький, Любомир Пиріг, Тарас Компаниченко, Віра і Василь Лісові, Люба і Мирослав Мариновичі, Ніна Марченко, Сім’я Стусів, Шевченки, Раїса Руденко, Євген та Інна Захарови з Харкова, Леонід і Тетяна Плющі з Франції, Олекса Різників з Одеси, Левко та Надія Лук'яненки.


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 21-07-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1279716263.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua