першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Микола Воротиленко: Голодомор в Україні мовою фактів

додано: 28-11-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1290961760.html // Версія до друку // // //

Для Майдану

УкраїнаОсвіта і наука



Голодомор в Україні мовою фактів

або

Як сучасна, офіційна московська статистика

підтверджує факт Голодомору в Україні в 1933 році


Існує велика різниця між Москвою політично-шовіністичною та Москвою статистичною. Москва політична, заперечуючи Голодомор чи навіть голод 1932-1933 років, забуває або не хоче навіть подивитись на статистику, яку офіційно сама друкує тепер в сучасній Росії. Існує чудове джерело інформації www.demoscope.ru де подається багато статистичної інформації, як по Російській імперії-СРСР так і по всьому світу. Але нас цікавлять найбільше переписи населення 1897, 1926 та 1939 років, які в додатках кожний бажаючий може подивитись. Не хоче дивитись цю статистику і сучасне керівництво України. А треба!

Під час першого свого візиту до Європи, в якості президента України, перше що зробив В.Янукович це відрікся від Голодомору як геноциду українців, та почав доказувати світовій спільноті, що голод був в Росії, Україні, Білорусії та Казахстані. Але насправді він цим хотів не стільки доказати факт голоду в цих республіках, скільки замінити поняття Голодомор-геноцид в Україні на звичайний голод. Голод і Голодомор це дві великі різниці. В світі постійно недоїдає сотні мільонів людей, але їх ніхто не мордує голодом та ніхто не забирає в них їжу. Голодомор це насильне запровадження голоду шляхом відбирання, або знищення продуктів харчування.

Не маючи можливості надрукувати всі величезні таблиці переписів наводжу тільки вибірки з них.

Російська Імперія-СРСР

національність

1897 рік

1926 рік

1939 рік

1939рік-1926рік різниця

% різниця

Росіяни

55,667,469

77,791,124

99,591,520

+21,800,396

28,00%

Українці

22,380,551

31,194,976

28,111,007 -?

-3,083,969 -?

-10% -?

Білоруси

5,885,547

4,738,923

5,275,393

536,47

11,00%

Поляки

7,931,307

782,33

630,1

-152,24

-19,00%

Євреї

5,063,156

2,672,499

3,028,538

356,04

13,00%

Німці

1,790,489

1,238,549

1,427,232

188,68

15,00%

Татари

3,737,627

2,465,096

4,313,488

+1,848,392

74,00%

Грузини

823,97

1,512,900

2,249,636

736,74

48,00%

Чеченці

226,5

315,41

407,97

92,56

29,00%

Вірмени

1,173,096

1,011,893

2,152,860

+1,140,967

112,00%

молдовани

1,121,669

278,91

260,42

-18,49

-7,00%

Казахи

3,88

1,69

3,100,949

-780,75

-20,00%

Все населення країни

125,640,021

146,637,530

170,557,093 -?

+23,916,563 -?

16,00%


Як ми бачимо з вище та нижче наведених таблиць кількість росіян на території СРСР збільшилась на 28% а українців зменшилась на 10%, що складало більше 3 млн. чоловік. В самій Росії кількість росіян збільшилась на 22% a українців зменшилась на 4,5 мільона людей тобто на 58%. Куди могла зникнути така кількість українців тільки за тринадцять років? Це є відповіддю всім московським фальсифікаторам, які заперечують етнічний геноцид Москви проти українців. Це також показує в яких регіонах на території Росії, був Голодомор. В переважній своїй більшості Голодомор проводився Москвою тільки на українських етнічних землях. В інших республіках голод якщо і був, то він не носив такого трагічного характеру як в Україні. Про це свідчать факти в наступних таблицях.


РРФСР

національність

1926 рік

1939 рік

1939рік -1926рік різниця

% різниця

Росіяни

74,072,096

90,306,276

+16,234,180

22,00%

Українці

7,873,331

3,359,184

-4,514,147

-58,00%

Білоруси

637,63

458,66

-178,98

-28,00%

Німці

806,3

862,5

56,2

7,00%

Поляки

197,83

147,55

-50,28

-26,00%

Євреї

588,94

956,6

367,66

62,00%

Татари

2,451,952

3,901,835

+1,449,883

59,00%

Чеченці

315,34

400,34

85,01

27,00%


УКРАЇНА

Українці

23,218,860

23,667,509 -?

+448,649-?

різниця +1,9%-?

Росіяни

2,677,166

4,175,299

+1,498,133

56,00%

Білоруси

75,84

158,17

82,33

108,00%

Поляки

476,44

357,71

-118,73

-25,00%

Німці

393,92

392,46

-1,47

-0,40%

Євреї

1,574,428

1,532,776

-41,65

-2,50%

Греки

104,67

107,05

2,38

3,00%

Болгари

92,08

83,84

-8,24

-9,00%

Молдовани

257,79

230,7

-27,1

-10,00%


БІЛОРУСІЯ

національність

1926 рік

1939 рік

1939 рік-1926 рік

% різниця

Росіяни

383,81

364,71

-19,1

-5,00%

Українці

34,68

104,25

69,57

200,00%

Білоруси

4,017,301

4,615,496

598,2

15,00%

Поляки

97,5

58,38

-38,12

-41,00%

Німці

7,08

8,45

1,37

20,00%

Євреї

407,06

375,09

-31,97

-8,00%

Цигани

2,37

3,63

1,27

53,00%


Також з наведених таблиць ми можемо бачити, що кількість євреїв в Україні зменшилась на 2,5% а в Білорусії на 8%, але разом з тим ми бачимо, що їхня кількість збільшилась в Росії на 62%. Це говорить про те, що можливо якась їхня частина залишила Україну і Білорусію та переїхала до Росії. Треба також мати на увазі, те, що в 1932 році в СРСР була введена паспортна система. Без наявності паспорта людина не могла покинути населений пункт, влаштуватись на роботу, переїхати в інше місто чи республіку. Але паспорти видавались лише жителям міст, а жителі сіл ставали заручниками, а простіше кріпаками, на своїй землі. Переважна кількість євреїв та росіян жила по містах, тому отримавши паспорти вони могли вільно переїхати в Росію. За цей час в Україні збільшилась кількість білорусів, яких пересиляли в індустріальні райони України. Також цікаво відмітити, що за попередні 13 років населення Білорусії збільшилось на 15%, тобто при відсутності голоду в Білорусії це був натуральний приріст білоруського етносу. Як ми бачимо якійсь частині українців вдалось таки вирватись до Білорусії, де голоду не було та врятуватись. З перепису 1939 року, та документів про переселення, також видно, що кількість росіян в Україні за рахунок переселення збільшилась на 56% тобто на 1,5 млн.чоловік. Міністр освіти “професор” Д.Табачник підтасовкою фактів вводить людей в оману. Для прикладу: він приводить факти, що під час голоду в Росії теж гинули люди і як факт говорить, що в Саратовській області загинуло 50% людей. Можливо. Але... Так, в Саратовській області, про яку говорить Д.Табачник, в 1926 році проживало 2 345 150 росіян, а в 1939 році проживало 1 563 443 росіянина тобто їхня кількість зменшилось на 33%. Але “професор” Д.Табачник чомусь нічого не говорить про основні статистичні дані відносно українців та росіян по Росії в цілому. В тій же Саратівській області кількість українців реально зменшилась на 55%. Також він замовчує офіційний факт, що кількіть росіян в сусідній Воронежській обл. збільшилась з 2 211 092 (1926 рік) до 3 113 269 (1939 рік) тобто на 41%. Звідки вони взялись? При цьому кількість українців в Воронежській області реально зменшилась на 63% (з 1 078 552 до 402 710). Кількість росіян в Курській області збільшилась на 30%, а українців зменшилась на 75% !!! В 1926 році в ній проживало 554 654 українця, а в 1939 році лише 138 105. В Рязанській області кількість росіян зменшилась на 8%, але в Тульській збільшилась на 30%. В Тамбовській області зменшилась на 30%, але в Вологодській збільшилась на 55%. В Смоленській області кількість росіян збільшилась на 20%, в Іванівській, де створювалась ткацька промисловість Росії, кількість росіян збільшилась на 120%, в Архангельській збільшилось на 350%, в Ярославській на 40%, в Куйбишевській на 18% і т.д. Любий бажаючий може подивитись на ці цифри. Всі ці цифри говорять про те що росіяни могли вільно покидати свої області та переїздити куди бажали або куди їх посилала Москва. Тільки в одну Україну було переселено півтора мільона росіян.

Згідно перепису 1926 року на всьому Кавказі (адміністративно всі народи Кавказу в 1926 році входили до Закавказської республіки) проживало 336 178 росіян, але згідно перепису 1939 року тільки в одній Грузії проживало вже 308 684 росіянина, в Азердбайджані 528 318 росіян (йшло освоєння нафтових промислів), в Вірменії 51 464 росіянина. Тобто кількість росіян на Кавказі збільшилась в три рази що складало в загальному біля одного мільйона чоловік. До цього також потрібно додати переселення росіян в автономні республіки Північного Кавказу, які територіально входили до складу Росії (Дагестан, Чечня, Інгушетія та інші).

Таку ж саму картину ми можемо спостерігати в республіках Середньої Азії. На час перепису 1926 року всі народи Середньої Азії територіально належали до Узбецької та Туркменської республік в яких проживало всього 246 521 росіян в Узбецькій та 75 357 в Туркменській республіках, тобто в загальному трохи більше 300 тисяч росіян. За наступні 13 років національний склад середньоазіатських республік різко помінявся. В новостворені республіки Середньої Азії відбулося масове переселення росіян. Так згідно перепису 1939 року в Таджикистані вже проживало 139 916 росіян, в Казахстані 2 458 687 росіян !!! в Киргизстані 302 916 росіян. Тобто кількість росіян збільшилась майже в десять разів що складало біля трьох мільонів чоловік.

Великий перетік населення відбувався і в самій Росії, особливо до її індустріальних центрів Москви та Ленінграду. Якщо в 1926 році в Московській області проживало 4 264 435 росіян, то в 1939 вже 8 093 711 росіян (+90%). В Ленінградській області в 1926 році проживало 2 323 566, то вже в 1939 році було 5 711 230 росіян (+145%). Також відбувався масовий перетік росіян в Сибір, Далекий Схід та північні райони де відбувалась індустріалізація.

Всі ці десятки мільонів росіян, які зявились ніби зненацька в різних районах та республіках СРСР, не впали з неба. Вони мусили звідкись приїхати. Як правило, це були росіяни з центральних областей Росії та Поволжжя. Хтось може знайти пояснення такому явищу, як збільшення кількості етнічних росіян в різних регіонах тим, що відбувався натуральний приріст цього етносу. Так це можливо, але раджу подивитись їм на зміни населення цих регіонів по вікових групах. Переселялись не діти, а доросле населення.

Про голодомор – геноцид ми мусимо також вести мову по відношенню до казахського населення. Тільки назва його була інша – Великий джут. Також причини Великого джуту були іншими. Якщо в Україні відбирався хліб та всі продукти харчування, то в казахів відбиралась домашня худоба, основа-основ життя кочових народів Середньої Азії. Якщо в 1930 році в Казахстані налічувалось біля 40 мільонів домашньої худоби, то вже в 1933 лише 4 мільйони. 36 мільонів корів, овець, свиней та інших тварин було відібрано від казахів. Москва наказала нагодувати мясом основні свої міста Москву, Ленінград, та інші індустріальні центри а також швидко ростучу Червону Армію. Для цього були створені надзвичайні організації “Москва-Мясо”, “Ленінград-Мясо”, а потім “Союз-Мясо”. Всі вони підпорядковувались особисто Сталіну. Казахські дослідники знайшли в архівах телеграму керівника Кустанайської області до керівництва республіки, в якій він писав, що не може виконати план по заготівлі мяса так як в області залишилась лише одна свиня. Так само як і в Україні створювались збірні пункти зерна де воно намокало та гнило під дощем, так само в Казахстані створювались пункти куди звозилась, переганялась велика кількість тварин, де вони різались, а мясо відправлялось в Росію. Тварини почали хворіти від великого скупчення та здихати тисячами. Якщо зерно в Україні мокло, гнило, але мовчало, то кожен може уявити собі ситуацію коли десятки мільонів тварин переміщаються на сотні кілометрів, по дорозі здихають, на бойнях, де їх ріжуть тисячами, ревуть неймовірно бо вони відчувають свій кінець. І все це при відсутності сучасних холодильних камер. УЯВИЛИ?

Незважаючи на жертви мільонів людей від Голодомору та репресій, московська пропагандиська машина працювала на повну силу, прикриваючи свої злочини, як всередині країни так і за кордоном. Були створені сотні пропагандиських фільмів, написано безліч статей, книг де показувалось щасливе життя радянських людей, та переваги соціалістичного ладу. На жаль світ вірив Москві. За рахунок українського хліба та казахстанського мяса, Москва дійсно створила декілька зон де люди жили більш-менш нормальним життям. Це в першу чергу відноситься до самих міст Москва та Ленінград. Ще по сьогоднішній день старожили цих міст пишаються тим як чудово вони жили при Сталіні. Так, вони жили за рахунок пограбування України та Казахстану.

До речі, ЗА ВСЕ, ЩО МОСКВА ЗАБИРАЛА ВІД УКРАЇНЦІВ В 1921, В 1933 ТА 1946 роках, ТА КАЗАХІВ В 1933 році, МОСКВА НЕ ЗАПЛАТИЛА ЖОДНОЇ КОПІЙКИ.

Цинізму Москви та її пятиколонникам в Україні не має меж. В голодуючих районах України, Москва відібравши хліб, почала відбирати сімейні коштовності від людей. З січня 1932 року в Україні почав діяти Торгзін (спеціальна торгова мережа яка обслуговувала тільки іноземців за валюту), який формально діяв при Наркоматі зовнішньої торгівлі, і який почав працювати не з іноземцями а з голодуючими селянами, скуповуючи за безцінь золото, срібло, діяманти, антикваріат. Разом з тим вийшла постанова РНК УРСР від 29.06.1932 р. де ставилось завдання «мобілізація всередині України еффективної валюти і що побутове золото необхідно зібрати за допомогою системи Торгзіну та направити на службу інтересам пролетарської держави». Спочатку Москва забрала зерно, а потім почала забирати все золото і гроші. При здачі золота люди отримували «папірець» (бони) на право покупки хліба, але цей процес інколи займав декілька місяців і за хлібом «з папірцем» вже ніхто не приходив. Голодна мати здавала свою весільну обручку за буханку хліба для своїх дітей, але працівники Торгзіну і тут старались надурити бідну матір даючи їй нічого не вартий папірець, щоб вона прийшла з ним пізніше. Існувала навіть таємна інструкція: «не давати обіцянок покупцям на швидше отримання продуктів». Серед працівників Торгзіну процвітало шахрайство по кількості і якості отриманого золота. Багато коштовностей прилипало до їх рук та рук керівної верхівки. Таким чином через систему Торгзіну, в 1931 до казни надійшло - 6 млн. валютних карбованців, в 1932 р. – біля 50 млн. крб., в 1933 р. – 107 млн. крб. 75% становили дорогоцінні метали. Це складало в 1932 році 21 т. золота та 18,5 т. серебра, в 1933 році 44,9 т. золота і 1420,5 т. серебра. Тобто тільки під час Голодомору, голодне населення України подарувало Москві 66т. золота та 1439т. серебра та велику кількість інших коштовностей.

Знаючи тепер скільки було вивезено зерна та різних харчових продуктів з України та мяса з Казахстану, народи України та Казахстану мусять виставити рахунок Москві до уплати за все нею зїдене. Наприклад з Казахстану було вивезено біля 37 мільонів корів, свиней, овець та інших домашніх тварин. Навіть якщо брати в середньому тільки по 20 кілограмів мяса з голови, то це вже біля одного мільярда кілограмів мяса. Кожний може підрахувати суму виходячи з сьогоднішніх цін. По відношенню до України ця сума буде набагато більша. Адже Москва створила голод в Україні і в 1921 році, вивезши все зерно та харчові продукти з України а потім пограбувавши все церковне майно в Україні. Природа та причини Голодомору 1921, 1933 та 1946 років одинакова – відбирання харчових продуктів від населення. Тільки якщо в 1921 та 1933 роках зерно відбиралось від його власників то в 1946 році колгоспи мусили виконувати плани поставок. Добто створення колгоспів облегшило та ніби узаконило процес відбирання хліба від його виробників. До речі, майже на протязі більш як тридцяти років в колгоспах люди не отримували ніяких грошей. Люди працювали за трудодні, за які вкінці року могли отримити декілька мішків зерна. Перші гроші почали виплачуватись лише в 60-ті роки і то ті гроші можливо було назвати чисто умовно настільки вони були малі. Тобто Москва починаючи з перших днів більшовицького перевороту 1917 року і до середини 60-тих років жила за рахонок безкоштовної, рабської праці жителів села. Москва побудувала свою індустріальну промисловість в першу чергу за рахунок пограбування українського хлібороба та України вцілому. На жаль за весь час незалежності України відношення держави до працівників села залишилось не змінним.

Кількість загинувших казахів під час Великого джуту в різних джерелах оцінюється по різному. Одна сторона, як і з Україною, намагається все применшити, або заперечити, інша сторона старається знайти правду. Існують великі розбіжності, як по загальній кількості населення, так і по кількості жертв. На попередніх сторінках ми бачимо офіційні сучасні статистичні дані які надруковані в Росії. В 1926 році було 3 881 694 казахів в СРСР (майже всі вони проживали на своїх етнічних землях), а в 1939 році 3 100 949. Тобто їх кількість зменшилась майже на 800 тисяч (21%). Але сучасні казахські історики прийшли до висновку, що в 1930 році налічувалось 5 800 000 казахів. Також вони вважають, що під час Великого джуту загинуло від 1 700 000 до 2 200 000 казахів. Ці факти Москва-статистична, на відміну від Москви-політичної, визнає. Відомі російські вчені професора Жеромська та Поляков, вивчивши всесоюзний перепис 1937 року (заборонений та засекречений Сталіним) прийшли до висновку, що з 1931 року по 1933 рік кількість казахів зменшилась на 3 379 000 чоловік. Біля 2 мільонів з них відкочували в Китай, Узбекистан, Киргизстан, на Волгу, Алтайський край та Сибір. Треба мати на увазі, що казахи – споконвічні кочові племена, які проживали на величезних територіях, які фізично неможливо було огородити або закрити. Кордони між цими територіями були чисто умовними. В архівах спецслужб колишнього СРСР були знайдені донесення радянських розвідників в Китаї, в яких кожні десять днів давалась інформація скільки казахів перекочувало та територію Китаю. Тобто значна частина казахів відчувши біду, відкочувала на інші території. Ці дослідження були опубліковані в 1990 році в московському соціологічному журналі “Соціс”. Як ми бачимо, двадцять років тому в Москві ще були чесні дослідники.

Ми розуміємо чому офіційна московська пропаганда та її штатні та позаштатні пропагандисти, підконтрольні Москві засоби масової дезинформації, представники московської пятої окупаційної колони в Україні, замовчують тему Голодомору та масового переселення московитів з центральних областей в інші республіки та інші регіони. Нащадки тих переселенців в більшості своїй знають історію своїх сімей, хто і як потрапив в Україну чи інші республіки. В більшості своїй це нормальні люди, які їхали в Україну за білим хлібом. І в Україні вони його отримали. Я маю багато знайомих, які вже є третє чи навіть пізніше покоління, для яких Україна стала рідною батьківщиною, а українська мова рідною, хоч вони незабувають свої коріння. Їх до цього ніхто і не примушує. Але існує на жаль ще якась кількість нащадків тих силових, окупаційних структур, які приїхали в Україну “наводити порядок” і їхні руки в крові. Ще знаходяться в силі, фізичній та посадовій, ті хто присилався Москвою в Україну в останні 50 років на різні посади в різні державні та силові структури. СРСР зник, але колишня агентура КГБ та інших московських силових структур присутня в Україні на всіх рівнях влади, в освіті, культурі, засобах масової дезинформації. Вони знають про свої злочини чи злочини їхніх батьків, тому і бояться правди. Коли на початку 90-тих років, в Івано-Франківську, відкопали перші поховання жертв НКВД, і в деяких жертв були знайдені дивом вцілілі папери з іменами катів, то майже в одну ніч, біля сорока сімей нащадків тих катів покинули місто. А скільки таких нащадків ще по всій Україні? Але найбільше боїться Москва правди про Голодомор та інші злочини тому, що вона розуміє, що за юридичним визнанням своїх столітніх злочинів проти людства, наступить фінансова відповідальність. Гітлерівський режим проіснував лише з десяток років, але сучасна Німеччина виплачує мільярди долярів компенсації різним народам за минулі злочини гітлерівського режиму.

Навіть більше. В жовтні 2010 року Німеччина заплатила свій останній борг в 70 мільонів євро, за розвязання І Світової Війни 1914-1918 років. Під час підписання Версальського мирного договору в 1919 році, одною з вимог антинімецької коаліції була компенсація яку їм повина була заплатити Німеччина, як виновниця війни. В 1921 році сторони домовились про суму виплати в розмірі 6,6 мільярдів паундів(фунт.ст.). Це була величезна сума як на ті часи. Багато істориків взагалі невірили, що така сума коли небуть буде виплачена. Версальський договір сам по собі та величезна сума виплати була одною з цеглинок, на якій будувалась політика Гітлера. Після приходу Гітлера до влади виплати припинились. В 1953 році Антигітлерівська коаліція змусила Німеччину почати виплачувати старі борги. Таким чином практично десятки поколінь німців розплачувались та будуть розплачуватись за авантюри їхніх правителів в 20-тому столітті.

Москва творила злочини проти сусідів та людства на протязі сотень років і злочини гітлеризму не йдуть ні в яке порівняння зі злочинами Москви. Тому Москві не вистачить ніяких золотих запасів чи навіть всіх нафтових, газових та алмазових родовищ щоб хоч якось компенсувати сусіднім народам те зло яке вона їм принесли за століття. Практично всі наступні покоління росіян на протязі сотень років будуть розраховуватись за злочини своїх батьків та прадідів. Це чудово розуміє теперішня московська верхівка, яка знає, що рано чи пізно доведеться платити борги, але відтягує час зміни економічного та політичного поля Росії. Практично вся економічна та політична еліта Росії вже створила собі матеріально-економічну базу на Заході, куди переведені всі їхні активи та вивезені їхні сімї. Тому тягар розплати за минулі злочини Москви ляже на плечі мільонів росіян, пограбованих їхньою елітою.

Всі підрахунки зроблені в цій статі зроблені в основному тільки на основі сучасної російської, хоч і підкорректованої (мова йде про перепис 1939 року), але доступної для кожного статистики. Автор навмисно не використовував ніяких джерел доступних на Заході та в самій Україні. Але навіть на основі цієї підкоректованої статистики ми можемо бачити факт геноциду.

Відносно російського населення не виникає ніяких питань. Воно весь час проживало на території Російської імперії а потім СРСР, тобто в межах однієї держави тільки під різними назвами. Незважаючи на всі ліхоліття Першої Світової Війни, Громадянської війни, та чисельної еміграції з Росії її еліти, репресій 20-тих та 30-тих років, кількість росіян між трьома переписами значно збільшилась. З 1897 по 1926 рік, кількість росіян збільшилась на 40% тобто 1,4% щорічно та продовжувала збільшуватись після 1926 року. Таким чином про масову смертність російського етносу на території Росії від голоду не може йти ніякої мови. За винятком голоду 1921 року в Поволжжі. Також ми можемо звернути увагу на таку річ, як щорічний приріст українського, російського та білоруського етносу між переписами населення. Але мусимо памятати, що в 1897 році всі етноси жили на території Російської імперії, тоді як під час перепису 1926 року росіяни продовжували жити в межах одної країни, а українці та білоруси були розділені по декількох державах, по сучасній термінології Західна Україна та Західна Білорусія.

Білоруський етнос в 1926 році, з врахуванням Білорусії та Західної Білорусії, складав біля 7,5-8 мільонів чоловік. Тобто приріст білоруського етносу з 1897 року по 1926 рік був в межах 35%-40%. Знову ж таки біля 1,35% щорічно.

В 1926 році в СРСР проживало біля 31 мільона українців та в Західній Україні біля 5 мільонів. Тобто український етнос в Євро-Азії, в 1926 році налічував біля 36 мільонів чоловік. Таким чином натуральний приріст українського етносу з 1897 року по 1926 рік становив біля 14 мільонів людей, або збільшився на 65%, тобто біля 2,25% щорічно!!! І це не зважаючи на лихоліття І Світової Війни та Громадянської війни в 1914-1920 роках та Голодомору 1921 року. (В деяких джерелах приводяться факти, що кількість українців в Російській імперії в 1913 році була біля 35 мільонів. При цьому автори посилаються на тогочасну статистику). Звідки міг взятись такий неймовірний, по сучасних мірках, приріст українського етносу? Для цього перепис 1897 року дає нам чудову відповідь, так як там існують відомості по вікових категорія населення по губерніях та імперії вцілому. Так як тоді окремої території під назвою Україна не існувало, а кордони були перемішані то ми для прикладу візьмемо, як найбільш типові, тільки Київську та Харківську губернії. В Київській губернії проживало 3 559 229 людей з яких

Віком від 0 до 1 року -124 659

Віком від 1 – 9 років – 891 802

Віком від 10 – 19 років – 815 211

Віком від 20 – 29 років – 549 473

Що разом складало 2 381 145 людей. Тобто 70% населення складали люди до 30-ти років. Ця вікова категорія населення являється найбільш продуктивною. Аналогічна ситуація була і в Харківській губернії, де при населенні 2 492 316 людей 1 651 403 були віком до 30-ти років. Теж саме біля 70%. Середня українська сімя в той час налічувала 5-10 дітей. Тому повірити в те, що в 1913 році в Російській імперії налічувалось біля 35 мільонів українців, тобто був приріст 60%, що складало 3,7% щорічно українського етносу, ми можемо. Але ми будемо пряцювати тільки з доступними для кожного джерелами. Весь час після Голодомору 1932-1933 років існує болюче питання скільки все ж таки загинуло українців. Після приходу в Росії до влади В.Путіна та колишніх структур НКВД-КГБ, в Росії, в Україні та на Заході, зявилась безліч промосковських політичних спекулянтів, псевдоісториків, які заперечують факт Голодомору і навіть факт самого голоду в Україні. Москва породила багато табачників та януковичів. Але в основному всі їхні дослідження базуються на матеріалах отриманих від Москви.

Існує багато шляхів оцінки кількості жертв голоду в Україні та СРСР. В цій книзі буде поданий ще один з них, базований лише на сьогоднішній російській статистиці. Як правило при нормальних умовах життя любої країни, приріст населення вираховується з інформації про кількість жителів між переписами населення. Але для України такий підхід не працює тому, що між переписами 1926 та 1939 років відбулась велика трагедія- Голодомор. Повторимось, що в 1926 році в СРСР проживало 31.2 мільона українців, а в 1939 році було 28.1 мільон українців. На перший погляд виглядає, що втрати складають лише 3 мільони українців, але між 1926 та 1932 роками діти теж народжувались. Щоб мати хоч якісь матеріали повернемось до сталінського перепису 1939 року. В цьому переписі існує статистика про кількість населення по вікових категоріях теж. Ми прослідкуємо тільки скільки народилось чи вижило дітей між 1926 та 1939 роками. При підрахунку втрат дітей ми будемо виходити з того, що народжуваність в 1926 та 1927 роках складала біля 900 тисяч та мусила триматись на цьому рівні або збільшуватись, що показує вже більш-менш стабільний 1938 рік коли народилось більше 900 тисяч дітей.

В 1939 році в Україні проживало дітей

13 років, (народились в 1926 році) - 804 964

12 років, (народились в 1927 році) - 877 606

11 років, (народились в 1928 році) - 722 865, втрати біля 150 000 дітей

10 років, (народились в 1929 році) - 747 048, втрати біля 150 000 дітей

9 років, (народились в 1930 році) - 591 525, втрати біля 250 000 дітей

8 років, (народились в 1931 році) - 689 085, втрати біля 150 000 дітей

7 років, (народились в 1932 році) -550 501, втрати біля 300 000 дітей

6 років, (народились в 1933 році) - 400 284, втрати біля 450 000 дітей

5 років, (народились в 1934 році) - 307 685, втрати біля 600 000 дітей

4 роки, (народились в 1935 році) - 494 453, втрати біля 300 000 дітей

3 роки, (народились в 1936 році) - 590 209, втрати біля 200 000 дітей

2 роки, (народились в 1937 році) - 747 442, втрати біля 150 000 дітей

1 рік, (народились в 1938 році) - 939 589

Тут приводиться тільки кількість дітей які вижили та приблизні втрати дітей, які вмерли по Україні, але теж саме відбувалось на етнічних українських територіях в Росії. За відсутністю окремих вікових показників відносно українського етносу за межами України, ми ніяких складних підрахунків робити не будемо, та візьмемо показники в Україні, як базові. Скільки на самій справі було дітей один Бог знає та закриті російські архіви. Тому ми можемо зробити розрахунки лише на основі сучасних досліджень в Україні, які говорять, що втрати від Голодомору в окремих областях, досягали більше 25%. Як ми бачимо, тільки згідно сталінської статистики, за десять років Україна недорахувалась біля 3 мільонів дітей. Також ми мусимо мати на увазі, що 1926 та 1927 роки були ще більш менш стабільними, що підтверджується великою народжуваністю дітей в ці роки, 2,8% щорічного приросту!!! Зi свідчеь очевидців ми знаємо, що діти від 1 до 3 років і навіть до 6 років стали найбільшими жертвами Голодомору. Якщо старші ще могли ходити та шукати їжу, то малі діти повністю залежали від маминого молока якого не було, або взагалі від дорослих які повмирали. Щоб підрахувати всі жертви Голодомору в самій Україні ми можемо використати навіть сталiнський перепис. Згідно цього перепису, кількість українців за 13 років збільшилась лише на 2% то де поділись люди які становили натуральний приріст українського етносу 2,5%-2,8% щорічно? Щоб встановити кількість жертв Голодомору ми мусимо знати кількість українців в Україні в 1932 та 1934 роках. Тобто на початку голоду та в кінці. В 1926 році в Україні проживало 23,2 мільона українців. Беручи до уваги високий щорічний приріст українського етносу, ми приходимо до висновку, що в 1932 році в Україні проживало біля 28 мільонів українців. Разом з тим ми знаємо, що згідно сталінського перепису 1939 року в Україні проживало 23,7 мільона українців. За 1934-1939 роки в Україні народилось більше 3 мільонів дітей (вірніше сказати це ті які вижили і які були враховані переписом 1939 року). Тобто в 1934 році в Україні проживало біля 21 мільона українців. Таким чином тільки згідно підкоректованої сталінської статистики під час Голодомору в Україні загинуло біля 7 мільонів українців.

Так виглядає динаміка зміни українського етносу в Україні з 1897 по 1940 роки


Близькість показників 1897 та 1926 років повязана з тим, що перепис 1926 та наступні розрахунки не враховували населення Західної України.

Ми можемо розглянути випадок, що було б з українським етносом, якщо б Україна була Соборною та Незалежною. Беручи до уваги такі чудові темпи приросту українського етносу на початку 20-го століття, 2,5%-2,8% щорічно, ми можемо зпрогнозувати чисельність українського етносу в 1940 році після приєднання Західної України до Матері України. Кількість українців в 1940 році могла бути мінімум 50 мільонів людей. Тобто український етнос в 1940 році недорахувався 20-25 мільонів людей.

Так могла б виглядати динаміка росту українського етносу, в порівняні з білорусами та росіянами, при умові, що Україна була б Соборною та Незалежною, або як мінімум, без Голодомору та репресій з боку Москви.


Тепер підрахуємо втрати українського етносу в цілому по СРСР. Для цього нам потрібна кількість українців в 1932 та 1934 роках. Знаючи тепер основну динаміку росту українського етносу в 20-30 – тих роках, ми можемо стверджувати, що в СРСР в 1932 році проживало мінімум 35 мільонів українців. Всі ці розрахунки являються приблизними і не враховують відсоток людей які були неохоплені переписом, або помилки перепису, що відбувається при більш детальному аналізі. Щоб знати скільки проживало українців в СРСР в 1934 році, ми знову мусимо звертатись до сталінського перепису, який говорить, що в 1939 році в СРСР проживало 28,1 мільон українців, (без Західної України). Також ми вже маємо інформацію скільки приблизно народилось дітей тільки в Україні з 1934 по 1939 роки. (тут мається на увазі, які вижили та дожили до 1939 року). Це більше 3 мільонів дітей. Якщо сюди ще добавити кількість дітей які народились на етнічних українських землях в Росії то ми можемо зпрогнозувати, що загальна кількість дітей складала 3,3-3,5 мільонів. Тепер від 28,1 мільона віднімемо 3,3-3,5 мільона народжених дітей, ми підрахуємо кількість українців в СРСР в 1934 році. В 1934 році в СРСР проживало біля 25 мільонів українців. Таким чином тільки згідно сталінської статистики український етнос в СРСР втратив біля 10 мільонів людей!.

Так виглядає дійсна картина динаміки збільшення населення білоруського та російського етносів та зменшення українського етносу на території Російської імперії – СРСР з 1897 по 1939 рік.


Аналізуючи ці переписи населення, ми також мусимо звернути увагу на ще одне ошуканство та злочин Москви проти України. Після закінчення І Світової Війни, багато поневолених народів здобули свою незалежність. При цьому враховувався принцип етнічних територій, по якому етнічні території приєднувались до новоутворених держав. Так 20 лютого 1918 року Законодавча Рада Самостійної Кубанської республіки проголосувала про возєднання на федеративних засадах з Українською Народною республікою. Також українські етнічні території Курської, Воронежської, Дону та інших областей прагнули приєднатись до України. На жаль молода українська держава, через зрадництво та національно-політичну наївність керівної еліти, була знищена Москвою і вікові мрії українців про соборну державу не здійснились. Але всеодно, після загарбання України Москвою і коли вже в 1922 році юридично створювався СРСР, якась частина українських етнічних територій входила до складу України. Але Москві це не подобалось, тому через різні махінаційні оборудки вона прагнула відібрати від України стратегічні райони. Так був придуманий план по обміну територій між Україною та Росією. Згідно цього плану, Москва відібрала від України:

в Курскій губернії - Грайворонський, Путивльський, Валуйський та Новооскольський повіти,

в Воронезькій губернії - Острозький, Богучарський та Бірточенський повіти,

в Донській області - Таганрожський повіт, Шахти

в Кубанській області – Темрюкський та Єйський повіти

Звгвльна площа відібраних Москвою українських етнічних земель складала біля 50 тисяч квадратних кілометрів з населенням біля 2,4 мільона чоловік. Тому сучасні воплі деяких московських націонал-шовірістів про те, що Москва подарувала Крим Україні мало аргументовані. Крим ніколи не був етнічною територією московитів. Етнічна територія московитів знаходиться в радіусі 200 кілометрів навколо Кремля. Всі інші землі були загарбані. Ми знаємо як Крим заселявся. Навіть більше. Передача Криму Україні в 1954 році є дуже мала плата за всі ті злочини Москви проти українського етносу за останні майже 400 років.

Якщо подивитись на карту тих часів коли етнічні землі Кубані, Таганрожського району входили до складу України, Азовське море було практично внутрішнім морем України. Також Азовське море було внутрішнім майже завжди для тих царств, різних державних обєднань та князівств які існували на території сучасної України за останні декілька тисяч років. Але відібравши території від України в 20-тих роках минулого століття, Москва затягувала час і на звернення уряду України про обмін територій не реагувала. Пізніше, в середині та кінці 20-тих років почалися репресії, деукранізація і вже нікому було піднімати це питання. На жаль вже ставши самостійною в 1991 році, Україна жодного разу, навіть на журналістському рівні, не піднімала питання повернення собі своїх етнічних територій Кубані, Таганрозького району, деяких районів Курщини, Бєлгородщини та інших. Переважна більшість населення України навіть не здогадується що Таганрозький район разом з А.П.Чеховим це Українська Земля. З перших днів незалежності України, Москва весь час відмовляється від проведення демаркації україно-російських кордонів в надії, що колись в Україні буде проросійський президент та уряд і вони віддадуть Москві, що вона захоче. Тобто в той час, коли Україна дотримувалась якоїсь порядності не піднімаючи цього питання, “що сталось то сталось”, Москва тримала та тримає камінь за пазухою.



Наслідки московського Голодомору в Україні 1921-1922, 1932-1933 та 1946 років, репресій на протязі майже 400 років, відчутні в Україні тепер та будуть відчутні наступні сотні років. Знищивши основний український генофонд в 20-му столітті, Москва обрікла його на вимирання. Той український генофонд, що залишився – деморалізований в основній своїй масі, в ньому присутній страх вже на генетичному рівні. Він не здатний за себе ні постояти, ні боротись. Дивлячись на результати виборів в Україні за роки Незалежності по регіонах та співтавляючи їх з мапами голодуючих районів України в 1932-1933 роках, ми можемо бачити, що досягнула Москва в Україні влаштувавши Голодомор. Колись вільні духом рицарі, які готові були вмерти за свою свободу, перетворились в рабів.Таку ціну заплатили українці за “братерську дружбу” з Московією. Які ще потрібні докази тим хто заперечує московський Голодомор - геноцид українців. Але Україна в своїй історії багато разів вставала з колін та відроджувалась. Відродиться і на цей раз. Я ВІРЮ В УКРАЇНСЬКУ ЖІНКУ В ПЕРШУ ЧЕРГУ.

Висновки

1. Голод на території колишнього СРСР був штучним, викликаним ціленаправленою політикою тодішнього московського керівництва по відношенню до народів, які не визнавали колоніальну політику Москви.

2. Голод-Голодомор в Україні, на етнічних українських землях на території Росії, в Казахстані був організований Москвою.

3. На етнічних московських землях московитів, ні голоду ні Голодомору не було.

4. В Білорусії, на Кавказі Голодомору не було.

5. Голодомор влаштований в Україні та етнічних українських землях по інших республіках був геноцидом української нації.

6. Народи України та Казахстану мусять виставити офіційний рахунок Москві за всі жертви понесені українцями та казахами в минулому, та за все вивезене з цих республік.


Микола Воротиленко



Обговорити цю статтю у форумі

додано: 28-11-2010 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1290961760.html // Версія до друку // // //

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua