МАЙДАН

Мирослав Левицький: Окупанти без маски — в минулому й нині…

Київ — третє місто, в якому відбулася презентація виданої Народним Рухом України книжки «Окупанти без маски» та дискусія істориків й політиків з приводу показаних у ній механізмів нищення українського національно-визвольного руху.

Перша дискусія вчених та громадських діячів відбулася ще 18 лютого у Львові, друга того ж дня в Старому Самборі, а третя —11 березня 2011 року, вже у Києві.


«Окупанти без маски» — шокуючий документ про злодіяння більшовицького режиму у час другого їхнього приходу у західні області України. Це вціліла від знищення інструкція для каральної більшовицької системи, як боротися з українським національно-визвольним рухом у Львівській, Станіславській (нині Івано-Франківській), Тернопільській, Волинській, Рівненській та Чернівецькій областях. Можливо, що вона розсилалася й в інші області України. Оприлюднені СБУ в 2008 році матеріали колишнього КГБ показують, що в кінці 40-их років на Київщині ще активно діяло національно-визвольне підпілля. А в опублікованому в книзі документі говориться про «полювання» на провід ОУН Північно-східних земель, який охоплював центральні та східні області України (включно з Харковом) та частину регіонів Білоруської РСР.

Окрім шокуючого змісту документу, у якому показана бісівська технологія (зокрема отруювання через агентів миш’яком людей, які були в криївках) боротьби з підпіллям, цікавою є історія його появи. Нині у сусідній Польщі та Німеччині історики відкрито кажуть, що в 1989-1991 роках функціонери тодішніх спецслужб активно палили свої архіви. Частину матеріалів зі згарищ все таки вдавалося врятувати. Оскільки система спецслужб колишнього соціалістичного табору була тісно пов’язана між собою та спецслужби окремих країн дублювали завдання, то поляки знаходять багато цінного матеріалу для себе в німецьких архівах…

Звичайно, що й в колишньому СРСР — архіви (не лише як національна пам’ять, а в першу чергу, як сліди злочинів радянської тоталітарної системи) йшли у вогонь. І це, виявляється, не нова практика. Український дипломат Геннадій Удовенко розповів, що дипломатичне представництво УРСР при ООН, хоч формально вважалося самостійним, мало спільний для всіх дипломатичних установ СРСР у Нью-Йорку, підконтрольний Москві, секретний відділ, який відбирав у дипломатів кожний папірець, кожну копірку. Навіть газети з найменшими підкресленнями треба було здавати у секретний відділ. А він в одній з надокеанських дач все палив. Ця «технологія» в США викликала і здивуванні і підозріння…

Очевидно, що в Україні, вже просякнутим духом горбачовської перебудови виконавцям, на яких було покладено обов’язки пильнувати вогнища, цікаво було дізнатися, що ж все-таки пускається з димом. Тому окремі з папок вони намагалися заховати. І таким чином документ, який нині став основою книжки «Окупанти без маски», вцілів і є нині важливими свідченням більшовицьких злочинів.

Оприлюднена до 2010 року частина архівів КГБ СРСР — одне з джерел знань про час тоталітаризму. Врятовані з печей або паперових «січкарень» документи — друге, дуже важливе джерело. Чимало унікальних документів, які стосуються боротьби з українським національно-визвольним рухом (згодом рухом опору) знаходиться в архівах Балтійських держав. Там є відомості, як чинилися провокації. В тому числі й супроти українців в зарубіжжі сущих. Один з таких документів 15 березня 2011 року на сайті «Історична правда» оприлюднив історик Руслан Забілий.

Виявляється у Литві у вільному доступі є масив документів цілком невідомий і недоступний в Україні (бо віднесений до розряду секретних!!!). «Опрацьовуючи велику добірку «Трудов высшей школы КГБ», у збірнику №43 знайшов статтю В. М. Шищенко під назвою «К вопросу о понятии и методах разложения эмигрантских антисоветских организаций», — пише на сайті «Історичної правди» Р. Забілий. У цій статті йдеться про те, як КГБ «попрацювало» зі спогадами Данила Шумука, які згодом вийшли друком у США у «Смолоскипі».

Виявляється, під час вже третього радянського арешту Д. Шумука — 15 січня 1972 р. КДБ вилучив у нього спогади, із якими, очевидно, «попрацювали» спеціалісти із «Оперативно-технического отдела» і «підредаговані» передали за кордон по «контрольованому каналу».

Автор статті цитує документ (подаю його фрагменти у перекладі на українську мову): «Заходи з виявлення та компрометації емігрантських антирадянських організацій та їхніх ватагів (в оригіналі главарей) (…) можуть бути доповнені дезінформаційними даними.

Наприклад, для видання за кордоном була передана контрольованим каналом книжка Данила Шумука (…). До книги були включені дезінформаційні дані про жорстокість бойовиків СБ, про фанатизм та обмеженість «провідників», про криваві розправи бандерівців над мельниківцями».

Книжка (…) викликала сварку між закордонними націоналістами»…

Підсумовуючи статтю Р. Забілий пише: «відкривається завіса над тим, яким чином причетне до цього було КДБ, і яку мету переслідувало»…

Прочитавши ці рядки хочеться вигукнути, який страшний цинізм! Проте не йде він у ніякі порівняння з цинізмом, який показаний в документі, що став основою, виданої Народним Рухом України книги «Окупанти без маски». Це доповідна записка Міністерства державної безпеки УРСР (92 сторінки машинопису), датована 25 вересня 1949 року і направлена з Києва до Львова (начальнику УМГБ у Львівській області Майструку) для реалізації. А насправді — це детальна інструкція, як діяти органам державної безпеки в західних областях УРСР для виконання наказу МГБ СРСР № 00207 від 22 квітня 1947 року про ліквідацію українського національно-визвольного підпілля. У ній пропонується використовувати спеціальні агентурно-бойові групи МГБ, які, видаючи себе за органи служби безпеки ОУН, здійснювали б провокації. У публікованому документі цей метод називається „одним з ефективних засобів боротьби” з українським національно-визвольним підпіллям.

І разом з тим, як сказано у „доповідній” МГБ, „Особливість ОУН характеризується передусім тим, що оунівці, особливо їх провідники, є досвідченими нелегалами і конспіраторами, що мають великий багаторічний досвід підпільної ворожої діяльності; вони є здібними розвідниками, що уміють швидко перебудовуватися залежно від обстановки, що складається.

Створена з числа перевірених і найбільш відданих членів ОУН „Служба безпеки” (СБ) проводить систематичну і, треба сказати, умілу перевірку своїх рядів з метою виявлення і знищення агентури органів МГБ, відсівання малостійких і підозрілих членів організації.

В більшості випадків учасники оунівського підпілля будучи захопленими органами МГБ, на слідстві відмовляються називати свої прізвища, не надають відразу свідчень про свою антирадянську діяльність, не видають найближчі організаційні зв’язки, явочні і конспіративні квартири ОУН, „мертві” пункти зв’язку, склади зброї, друкарську техніку і тим самим дають можливість підпіллю швидко перебудуватися і не допустити наступних провалів і арештів членів ОУН”.

У піднятому з наукового небуття документі показане також, притаманне кожному окупаційному режимові глумливе ставлення до національних прагнень українців.

Цікаво, що стиль мови цього документу тотожний зі стилем документів, які цитуються у книгах (романі «Залишенець» Василя Шкляра та збірнику «Холодний Яр» Романа Коваля про повстання в Холодному Яру на початку 20-их років). Він також співзвучний зі стилем та з лексикою, якими пишуть про українців скандально відомий Табачник та уся шовіністична рать.

Тому дискусія на усіх зустрічах — Львівській, Старосамбірській та Київській стосувалася не стільки самого документу, скільки ролі і методів дії російського шовінізму як у минулому, так і нині. Для його утвердження у Москві, ще до початку війни Гітлера зі Сталіним, було утворене спеціальне управління для боротьби з національно-визвольними рухами (навіть в сучасній російській енциклопедії вони називаються бандитизмом) в Західній України, в західній Білорусії та Балтійських державах.

І лише правда про мануле, розказана уцілілими документами — надійний засіб консолідації нації та порозуміння у суспільстві, — констатували учасники зустрічей.

Оскілки ініціатором оприлюднення «доповідної записки» окремим виданням був громадський діяч та письменник (депутат першого та другого скликання українського парламенту) Богдан Горинь, то він й був головним доповідачем на обговореннях «Окупантів».

Характеризуючи документ, Б. Горинь відзначив, що в опублікованому документі описано страхітливі речі. «Це методичний посібник як, під виглядом фіктивної групи служби безпеки ОУН, чекісти переодягнені у відповідний одяг з відповідним озброєнням появлялися в лісі, або в селі затримували того чи іншого чоловіка, ту чи іншу жінку кликали їх до лісу і вимагали доказів, що вони не співпрацюють з МГБ.

Людина, яка вважала, що вона розмовляє із Службою безпеки ОУН, хотіла викласти всі аргументи, щоб доказати, що не співпрацює з окупантом. І таким чином людина, на яку налетіли переодягнені емгебісти, нехотячи, супроти власної волі, робила страшний моральний злочин. Не знаючи, які це дасть наслідки, розповідала секретну інформацію»…

Щодо нинішньої ситуації, то Б. Горинь, відзначив, що усі українці є свідками того, як колесо інтерпретації національної історії повернуло у протилежний бік, в сторону регресу. Тому що у кожного є тривога за долю України, за долю української нації, то вихід «Окупантів» та проведення розмови про злочини МГБ, КГБ є своєчасним.

«Ті, хто збагачений інформацією є більше вільною людиною, ніж ті, хто не має інформації. Щоб бути вільними людьми, ми повинні знати і наше минуле, і те, які злочини творилися в минулому та одночасно тверезо оцінювати нинішню ситуацію, оскільки над Україною нависла дуже велика небезпека» — констатував Б. Горинь.

Інший учасник проведеного НРУ київського круглого столу, професор Київського національного університету та громадський діяч Володимир Сергійчук (автор низки книг про цей період української боротьби за самостійність) сказав, що факти показані у опублікованій «доповідній записці» МГБ підтверджуються величезною кількістю інших документів. Цей документ — одна із складових боротьби проти українського національно визвольного руху. Публікація таких документів потрібна та своєчасна. На щастя, не всі документи знищені. І якщо такі або подібні документи знищили десь на місцях, то вони зберігаються в Москві або, принаймні, є серед тих документів, які отримала наша діаспора із московського архіву. Нині цей фонд зберігається в бібліотеці Торонтського університету.

Оскільки у виданій НРУ книжці згадується ім’я генерал лейтенанта Леонтєва, то професор Сергійчук згадав, що в Торонто він знайшов циркуляр з 1945 року, який був директивою начальнику НКВД Литовської республіки, у якій наводилося факти, як чекісти в Україні борються з українським націоналістичним підпіллям методом таких провокацій. Леонтьєв на «українських» прикладах вчив «литовців», як треба боротися з литовськими «націоналістами».

«Коли ви подивитеся в документи саме каральних органів радянської влади, — відзначив дослідник, — то вони в історично-правовому плані підтвердяться ще доповідними прокурора Кошарського. Прокурор військового округу внутрішніх військ полковник Кошарський неодноразово доповідав Центральному комітетові КП(б)У — особисто Хрущову, якими жахливими є наслідки провокаційних дій спецбоївок, які діяли під виглядом УПА. Там детально описано приклади. Це вже є оцінка прокурорська, правова оцінка, що це все незаконне, що це шкодить утвердженню радянської влади в Західній Україні, бо народ розпізнає провокації і таким чином відвертається від радянської влади.

Прокурор Кошарський був не проти, щоб боротися з націоналізмом, але за його оцінкою, треба було боротися правовими методами. Він рекомендував, щоб партія закликала до порядку, щоб боротися з українським націоналізмом у правовому полі.

Підсумовуючи сказане професор Сергійчук наголосив, що документ, який має 90 сторінок, можливо, найбільш повно відображає систему боротьби під виглядом спецбоївок. Проте тут важливим є висновок прокурора про антизаконність таких дій МГБ.

Переносячи тодішню ситуацію у нинішні політико-правові реалії, бачимо, що й тоді була каста людей зі спеціальними повноваженнями, для яких закон нічого не значив. Так і нині йде нехтування законом.

Інший учасник київського круглого столу — професор Київського педагогічного університету ім. Грінченка Арсен Зінченко, підтримав думку свого колеги — професора Сергійчика, що ні за стилістикою, ні за своїм характером автентичність опублікованого документу не викликає сумніву. Характер акцій розправи з українським національним духом пов’язаний з загальними окупаційним характером більшовицького режиму. Його, за словами професора, треба називати своїм іменем — російським окупаційним режимом. Тим паче, що колишній голова уряду УРСР Християн Раковський свого часу прямо казав, що радянська влада — це російська влада. Так і нині треба казати, що маємо справу з російським окупаційним режимом.

Професор нагадав, що усі дії каральних органів санкціонувалися окупаційною владою. Це і тактика спалених сіл, і взяття заручників, що під кожним оглядом є злочином. Усі ці дії регламентувалися відповідними документами.

Архівні документи засвідчують і в минулому факти переодягання червоноармійців в одяг петлюрівських повстанських загонів і потім залучення таким чином на свій бік селянства, яке було вкрай незадоволене реквізиційною політикою. І тих, хто піддався і перейшов на бік удаваних повстанців тут же знищували. Це цілеспрямована політика знекровлення українства, констатував вчений.

Українське суспільство, яке за визначенням Джеймса Мейса є постгеноцидним суспільством, ніяк не хоче сприймати, що те, про що розповідають і свідки, і документи, насправді було, що для придушення селянських постань в Україні влада у 20-ті роки залучила 5 тисяч лише селян з російських губерній. А ще більше страшним є те, що частина суспільства ніяк не допускає, що Україна може мати власні, українські інтереси. Нинішня влада продовжує лексику НКВД-КГБ, називаючи українців націоналістами, фашистами. Тому ще й нині багатьом важко збагнути, що українські повстанці і на Наддніпрянщині в 20-х роках і Галичині в 40-50-х роках діяли на власній землі. А чужих земель, з російських губерній приходили ті, хто з ними боровся.

Професор Зінченко звернув увагу, що в числі фігурантів боротьби з українськими національним рухом є «розробка» греко-католицького священика Котіва. Вчений додав, що під орудою ЧК розроблялися справи про створення цілих церковних структур ще в 20-ті роки. Це відома церква на чолі з Погорілком, яка мала були альтернативою автокефалії.

Хочу ще раз зауважити, сказав на закінчення професор Зінченко, що поза всяким сумнівом значення публікації «доповідної записки» дуже велике і її треба як найбільше і як найширше довести до українського загалу.

Український дипломат та юрист-міжнародник, професор Володимир Василенко, який взяв участь у круглому столі, сказав, що навіть те, що міститься в опублікованій у «доповідній», з правої точки зору — злочинна діяльність, яка суперечила тим законам, які на той час були чинними в СРСР. Це дає підстави навіть нині порушувати кримінальні справи за фактами тих злочинів, які тоді відбувалися. Професор Василенко висловив здивування, що ніхто не виходив з тими пропозиціями. Тим паче, що час президентства Ющенка був сприятливим часом, коли це можна було зробити.

Переодягання у форму чужої армії з точи зору 4 Женевської конвенції 1907 року — воєнний злочин і міжнародне право такого не допускає. А УПА відповідала усім ознакам воюючої сторони. Переодягання у форму воїнів УПА та від його імені вбивства мирного населення — класичні воєнні злочини. Це не тільки тема для дослідників. Це повинно бути також предметом розгляду правоохоронних органів, коли б в Україні вони були українськими…

Опублікована Народним Рухом України «доповідна записка» у парі з документом прокурора Кошарського та з запискою Леонтієва «литовцям» доповнена історичними та правовими коментарями була б неоціненою працею, вважає вчений та дипломат. Тут треба шукати шляхів, просив усіх зібраних — і політиків, і вчених, і журналістів — професор Василенко, щоб подібні видання виходили величезними тиражами, бо від стану національної пам’яті української нації залежить доля української держави.

Тим паче, що з приходом режиму Януковича активно почався цілеспрямований процес руйнування української нації. Російський режисер Міхалков, який є рупором ідеології Кремля заявляє, що українці та росіяни вже за 10 років стануть єдиними народом. Не випадково названий такий термін. У Кремлі запланували, що за час правління Януковича відбудеться цілковите знищення українців, як нації.

Професор Василенко наголошує, що величезні ресурси задіяні в ідеологічно-інформаційній війні проти України, змушують не просто констатувати факт, а серйозно говорити про форми спротиву тому наступові.

За його словами наведені в книжці «Окупати без маски» факти — свідчення потужності та безперервності українського національно-визвольного руху. Російські стратеги зрозуміли, що так довго будуть виникати проблеми на шляху до «Великої Росії», поки будуть існувати українці, як нація. Тому взятий курс на нищення ідентичності нації. Розуміючи, що нині танками не можливо підкорити Україну, почалася гуманітарна агресія, коли зі свідомості вимивається все, що тільки можна вимити. Далі йде мовно-культурна й історіософська агресія, спрямована на знищення історичної пам’яті. Однією зі складових гуманітарної війни є релігійна війна проти усіх українських конфесій. На доданок до всього, гуманітарна агресія здійснюється в умовах тотального захоплення українських економічних ресурсів. Найбільше ганебним в тому процесі є факт, що війна проти України здійснюється руками влади, яка нині є в Україні і яка фактично є окупаційною владою. Публікація таких документів — один з засобів мобілізації нації на самозахист.

На жаль, щоб повністю викласти думки і пропозиції усіх учасників круглого столу, ця стаття мусила б стати великою журнальною статтею. Оскілки підняті ними проблеми більше стосуються поточного політичного моменту (в тому числі й зради та моральної відповідальності за неї) ніж опублікованої «доповідної», тому їхні думки і пропозиції — матеріал для наступних коментарів. А слово ініціатора видання — Богдана Гориня — достатній матеріал для самостійної статті.

В дискусії з приводу публікації «доповідної записки», окрім вище названих осіб, взяли участь — колишній міністр закордонних справ України, голова Генеральної асамблеї ООН, колишній голова НРУ Геннадій Удовенко, заступник голови Народного Руху України, народний депутат України Вячеслав Коваль, заслужений працівник культури — доцент прикарпатського університету Петро Арсенич, відомий громадський діяч, доктор історичних наук Сергій Білокінь та українська журналістка Ірина Ястщембська.

Стіл вів заступник голови Народного Руху України, діяч українського та міжнародного молодіжного руху, юрист і політик Іван Крулько. Він сказав, що подаватиме до суду позовну заяву про визнання наведених у «доповідній» фактів та методів «боротьби» з українським національним рухом злочином проти людяності. Тим паче, що такі злочини, відповідно до міжнародних конвенцій, не мають терміну давності.

Голова Народного Руху України, відомий у світі дипломат та політик, народний депутат України, віце-прем’єр опозиційного уряду Борис Тарасюк, який відкривав дискусію та робив підсумкове слово, запевнив зібраних вчених та журналістів, що НРУ робитиме все, від нього залежне, щоб якомога більше людей могло познайомилося з викладеними в опублікованій «доповідній» та у працях названих професором Сергійчуком фактами злочинів більшовицького тоталітаризму проти людяності.

Враховуючи важливість проблеми НРУ звертатиметься до інших політичних сил, щоб вони приєдналися до поширення інформації про злочини тоталітарного режиму проти української нації.
Оцінуючи нинішню ситуацію в Україні, Б. Тарасюк сказав, ще необхідно відкрито та невтомно говорити про руйнівні дії нинішньої влади. Зі стану пасивного очікування може вивести лише правда.

Мирослав Левицький,
інформаційно-аналітичний відділ НРУ


Поділитися:
http://maidan.org.ua/static/mai/1300297971.html

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.

REDTRAM

Завантаження ...

(Copyleft) maidan.org.ua, 2001-2012
!!! Копілефт передбачає вільне розповсюдження із збереженням автури !!!
сайт розповсюджується згідно з ліцензією GNU для документації - переклад ліцензії українською