Геннадій Коваленко: Прошу почути, або "Як важко жити в Україні без рідного автомата"

додано: 11-12-2009 23:14 // // URL: http://maidan.org.ua/static/maivostok/1260566091.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Національна безпека •

Президенту України - Верховному Головнокомандувачу,

                                  Прем’єр-міністру України,

                                  Депутатам Верховної Ради України,

                                  органам печаті

Відкритий лист.

ОФІЦЕР, ТИ ХТО? ГЕРОЙ ЧИ ПОПРОШАЙКА!

Я, майор запасу, учасник бойових дій в Республіці Афганістан(9 рота 56 десантно-штурмової бригади) Коваленко Геннадій Федорович, відслужив у частинах и підрозділах 72 механізованої дивізії (бригади) більш ніж 16 років. Проживаючи та проходячи службу у місті Біла Церква Київської області з вересня 1989 року й до цього дня, так й не отримав житла з боку держави в особі Міністерства Оборони України.

Прошу моє звернення сприймати, як офіційне до органів державної влади.

У разі моєї смерті я, майор запасу, учасник бойових дій в Республіці Афганістан Коваленко Геннадій Федорович відмовляюсь від встановлених згідно законодавства військових почестей, військового оркестру та салютної групи.

         А все так гарно починалося… 4 жовтня 1983 року на збірному пункті обласного військового комісаріату з усіх районів міста Донецьк зібрали 65 призовників для направлення у військову частину. Представник одного з самих гордих та надійніших родів військ, капітан-десантник, зачитав список з 60 осіб для учбового полку у місті Фергана, попередивши про те, що є можливість на 99% направлення випускників до Афганістану. Один з 60 відібраних рекрутів звернувся до офіцера з повідомленням, що в нього дружина в положенні другою дитиною, миттєво поряд виник доброволець готовий його замінити. Так я залишився з основною групою що їхала на схід. Було це подвигом, не знаю, був стан задоволення, що не залишився як виходило на початку у п’ятірці “зайвих”. А один з них, мій однокласник Генка Алдошин, служив потім в “тихій”, тоді ще, Прибалтиці. А я все розповідав своїм рідним у листах казку про підготовку до проходження служби у Східноєвропейських державах.

            Після трьох місяців підготовки, у грудні 1983 року, як і обіцяв капітан, уся група у складі 6 роти учбового полку, у повному складі була направлена до 56 одшбр (Афганістан). По прибуттю до нового місця служби доповів командиру роти, що хочу стати офіцером та буду поступати до військового училища. Ротний рекомендував не йти відразу через пів року у 1984 році вчитись, а послужити, подивитись, побачити та зрозуміти війну, може передумаю йти до училища через рік. Я згодився.

За три літніх місяці 1984 року 9 десантно-штурмова рота, в котрій я проходив службу, втратила загиблими 16 хлопців. Але я не жалкую що залишився, я все це бачив. Єдине й саме важке, поступивши до училища та приїхавши додому у відпустку на п’ять діб, побачив наскільки посивіла мама за півтора роки, що я служив в Афганістані.

Буваючи у Донецьку в рідних, захожу в парк й поряд з пам’ятником Визволителям Донбасу, є невеликий меморіал загинувши учасникам Афганської війни з Донецької області. На стіні розміщено більше 20 плит на кожній по 9 прізвищ, хто вони? Герої? А я знаю, що ми виконували свій військовий обов’язок та присягу. А батьки та рідні хлопців котрі загинули, який і кому вони віддавали борг?

В кінці американського фільму про їх десантників у В’єтнамі “Ми були солдатами”, є гарна фраза: “...Вони воювали з противником тому, що їх направила туди держава, але воювали вони не за державу чи прапор, а один за одного...”  

В серпні 1985 року був зарахований до Харківського танкового училища, й по закінченню, у 1989 році, був направлений для проходження служби до 72 механізованої дивізії, місто Біла Церква.

При створенні незалежної держави Україна, залишився служити на Батьківщині, тому що нікого поза кордонами України з рідних не маю. Переніс усі труднощі армії незалежної держави – затримка грошового забезпечення по 3-4 місяці, харчування за рахунок перебування в наряді, а в інший час – чай (Якщо Держава починає називати себе Батьківщиною, то їй щось від тебе потрібно).

Та ось, як і в ті часи сиджу на обіцянках керівництва держави та Збройних Сил, що отримаю житло – коли прийде черга(“Коли державі щось від тебе потрібно, вона нагадує слова “обов’язок” та “закон”. Коли тобі щось потрібно, держава прикривається словами “патріотизм” та “черга”). А як сказав полковник Германчук, голова житлової комісії, при відвідинах Білоцерківського гарнізону восени 2006 року Міністр Оборони України, тоді ще Гріценко, наголосив, що при вирішенні питання давати житло пенсіонеру чи офіцеру котрий служить – пенсіонера посувати вбік (Демократія – це коли народ вибирає собі слуг, а не хазяїв).

Міністерство Оборони України чекає, коли я помру, є людина – є проблеми, немає людини – немає проблем, та отримаю у підсумку від держави свої перші і останні 1х1х1 м української землі.

                                                  Майор запасу, учасник бойових дій   

                                                (Республіка Афганістан) Г.Ф.КОВАЛЕНКО

вул. Пушкінська буд. 26 кв. 233

м. Біла Церква, 09117

Київська обл.

моб. 067-270-83-35

E-meal: kovgenfed@ukr.net

Народним депутатам Верховної Ради України ________________________________________

 вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008   

З А Я В А

Шановні народні обранці!

            Використовуючи свої права визначені статтею 40 Конституції України: “Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.”

            Прошу Вас, як депутатів Верховної Ради України, з нагоди 20-ї річниці виводу військ із Республіки Афганістан та 30-ї річниці введення, скасувати мені особисто, право на військові почесті у разі моєї смерті, встановлені згідно статті 7 Закону України “ Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”:

“У разі смерті ветерана військової служби, ветерана органів внутрішніх справ, ветерана державної пожежної охорони, ветерана служби цивільного захисту, ветерана Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України його сім'ї або особі, яка здійснює поховання, подається допомога у проведенні похорону і в день їх звернення виплачується грошова допомога на поховання в розмірі тримісячної пенсії померлого (загиблого), але не менше п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Зазначена допомога   здійснюється   військовими    комісаріатами   та іншими відповідними органами за місцем проживання ветерана військової служби, ветерана органів внутрішніх справ, ветерана державної пожежної охорони, ветерана служби цивільного захисту, ветерана Державної    служби спеціального зв'язку та захисту інформації України за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України   на соціальний   захист населення, що виділяються в розпорядження відповідних центральних органів виконавчої влади та військових формувань ”.

Причина полягає в тому, що якщо немає людських умов при житті, що визначено статтею 48 Конституції України: “Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.”, почесті сплановані після смерті не покращають мій стан, вони померлому як припарка.

            Посадові особи державних органів не тільки не в змозі забезпечити моїй сім’ї людське існування, але й не бажають та інколи створюють супротив порушуючи тим статтю 17 Конституції України:

“Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. ”

                                               Учасник бойових дій в Республіці Афганістан,        

                                               майор запасу Г.Ф. Коваленко

 “ __ ” ______________ 2009 р.

вул. Пушкінська буд. 26 кв. 233

м. Біла Церква,

Київська обл. 09117

E-meal: kovgenfed@ukr.net

Пояснювальна записка.

         Я, Коваленко Геннадій Федорович, призваний 4 жовтня 1983 року Будьонівським РВК м. Донецька, проходив службу у 56 одшбр (Республіка Афганістан, 1983-85 рр).

По прибуттю на початкове місце служби до Білоцерківського гарнізону, після закінчення Харківського танкового училища, у вересні 1989 року, рішенням командування частини на квартирну чергу поставлений не був, згідно вказівки, що живу у гуртожитку та не одружений. На чергу поставили тільки у 1992 році, але під час пересування по службі всередині з’єднання переставили на 1995 рік.

За весь час служби, більше 16 років, у частинах та підрозділах 72 омбр (мд/мсд), в Білоцерківському гарнізоні проживаю на даний час близько 20-ти років, житлом так і не забезпечений.

При звернення до кандидата в депутати у березні 2002 року взнаю, що в загально гарнізонній черзі перебуваю під № 142 (документ № 1). При зверненні у березні 2006 року до тієї ж особи, отримую повідомлення, що моя черга № 91 (документ № 2). У жовтні 2006 року згідно відповіді на запит депутата Ахметова Р.Л., моя черга № 74 (документ № 3). У жовтні 2008 року з даних Міністерства оборони України по квартирним чергам, по стану на 1 липня 2008 року, я в черзі вже № 107 ( www.mil.gov.ua / Житлова проблема і соціальна адаптація/ Вирішення житлових проблем/ Список військовослужбовців гарнізонів Київської області/ Білоцерківський гарнізон). В той же час при перебуванні у 72 омбр 6 грудня 2005 року Президентом України, у справці-доповіді котру я готував, як офіцер оперативного відділення бригади для командира, у розділі про забезпечення житлом військовослужбовців Білоцерківського гарнізону вказано, що з 2002 по 2005 роки у Білоцерківському гарнізоні житло отримало більше ніж 300 осіб (документ № 4). В чому спостерігається явне порушення статті 24 Конституції України:

            “ Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

            Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших   переконань,    статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,   місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.”

На усі звернення отримую тільки посмішки, як наприклад за листом до Президента Російської Федерації, на котре офіційні посадові особи бригади відповіли у листі, що житло за останні два роки не закупалось, а у розмові дали рекомендацію зайнятись написанням романів і за рахунок гонорарів купити житло самому. Причому, в той же час при звернення до Голови Верховної Ради України у 2009 році (документ № 5), з’ясовується, що моя черга навіть і не № 74, і не № 106, а № 123 станом на 2009 рік. Ось так у протилежний бік просуває мене керівництво Міністерства Оборони України.

При такій діяльності, точніше бездіяльності, інколи навіть протидії, спостерігається порушення статей Конституції України:

            Стаття 21. “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.”

           Стаття 22. “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

            Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.”

В таких умовах моя сім’я буде забезпечена житлом не раніше 2025 року, чи скоріше 2050 року, а при обмеженій середній тривалості життя в Україні, я його взагалі не побачу. А навіщо військові почесті після смерті, якщо не жив при житті, а існував? А жити сім’єю у квартирі житловою площею 15,5 квадратних метрів вже не можливо.

                                                                                                 Г.Ф. Коваленко

“ ___ ” __________ 2009 р.

Президенту Российской Федерации Путину Владимиру Владимировичу

г. Москва, Кремль

Ходатайство.

         Уважаемый Владимир Владимирович, прошу Вашего ходатайства перед Президентом Украины про рассмотрение моего жилищного вопроса.

         Обращаюсь к Вам, как к руководителю государства заключившего с Украиной межгосударственный договор про ветеранов войны и военных конфликтов («Договор про взаимное признание льгот и гарантий для участников и инвалидов Великой Отечественной войны, участников боевых действий на территории других стран, семей погибших военнослужащих», от 15 апреля 1994 года).

         Я, майор Коваленко Геннадий Федорович, прослужил в Вооруженных силах с октября 1983 года по декабрь 2005 года, из них с декабря 1983 года по май 1985 года в 9 роте 56 десантно-штурмовой бригады (Республика Афганистан).

         Все мои обращения как к Президенту Украины лично, так и к руководству Министерства обороны Украины возвращаются бюрократической системой управленческих секретариатов и администраций в Квартирно-експлуатационное управление, ответ которого один «Ваша очередь № …, когда подойдет, тогда и получите».

         На вопрос о том, как распределяется жилье, если в апреле 2002 года в общей гарнизонной очереди № 142, а в марте 2006 года - № 91, а квартиры получило более 300 человек, ответ был прежним, подойдет мол очередь – получите, это если не учитывать льготы. Я так понял, Министерство обороны Украины ждет, когда я умру, есть человек – есть проблемы, нет человека – нет проблем, и получу в итоге от государства свои первые и последние 1х1х1 м.

С уважением участник боевых действий в Афганистане майор запаса Коваленко Геннадий Федорович.

Украина

Киевская обл.

г. Белая Церковь

ул. Пушкинская дом 26 кв. 233

тлф 04463 – 9-90-05

моб. 8-067-270-83-35

Ветеранам Соединенных Штатов Америки

З а я в л е н и е.

В связи рекомендацией конгресса США о вступлении Украины в Североатлантический альянс, Прошу Вас ходатайствовать перед Конгрессом и Сенатом Соединенных Штатов Америки о постановке меня на квартирный учет при Североатлантическом альянсе для получения жилья, как участника боевых действий против террористов (Республика Афганистан (1983-85 гг, 56 одшбр) – ветерана боевых действий, майора запаса – ветерана Вооруженных Сил Украины, в связи с неспособностью и нежеланием должностных лиц Министерства обороны Украины и самого государства Украина исполнять свои обязательства перед ветеранами и офицерами по обеспечению жильем.

                                                           Участник боевых действий в 

                                                          Республике Афганистан,

                                                          майор запаса Г.Ф. Коваленко

25.12.2008 г.

ул. Пушкинская дом 26 кв. 233

г. Белая Церковь,

Киевская обл. 09117

тлф 0446 – 39-90-05

моб. 8-067-270-83-35

E-meal: kovgenfed@ukr.net

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 11-12-2009 23:14 // URL: http://maidan.org.ua/static/maivostok/1260566091.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.