першановинистаттізахідцентрвостокпівденькримфорум пошукконтакти  

Пам'яті львів’янина Ореста Кураша...

ЛьвівщинаДати

Майдан-ІНФОРМ: 16-11-2006 21:53 // URL: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1163706807.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

І засміялась провесінь: — Пора!

Ліна Костенко



5 листопада відійшов у вічність відомий український хоровий дириґент Орест Кураш, заслужений діяч мистецтв України, довголітній головний хормейстер Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької. Похорон розпочався у приміщенні Львівської опери, де упродовж години кожен, хто знав маестро, міг відпровадити його у вічну путь. Зійшлося багато людей – колектив Львівського оперного театру, львівські музиканти, колеги, друзі, односельчани і родина. Всіх об’єднала велика повага до померлого, аура любові, побожного ставлення до праці та до мистецтва, які ціле життя плекав Орест Іванович Кураш. Щирі слова директора театру Тадея Едера, головного дириґента Михайла Дутчака, колег Степана Стельмащука та Петра Зозуляка, представників мистецької громадськості Львова і врешті другої родини пана Ореста – артистів хору Львівської опери (які вшанували свого наставника виконанням духовних творів) свідчать про смерть Ореста Івановича лише як про фізичне явище. Дух цієї людини ще довго житиме у серцях тих, хто його знав. Відтак похоронна процесія рушила до села Сокільники, де і було поховано Ореста Івановича поряд із дружиною.

Коли приходить час зрілості, людина замислюється над прожитим: здобутки і втрати, злети і падіння, добрі вчинки та провини, кульмінаційність та буденність життя...
У людини, про яку йде мова, неможливо спостерегти такої двоколійності, розгалуженості – у всіх моментах життєвого виру, світогляді, полеміці, професійній праці та вдосконаленні бачимо непримітність отого другого – безуспішного фактору, а навпаки – можемо лише визнати переважання отого божественного та суперечливого – „золотого” першого....
Навіть не варто доводити правдивість цих слів. Доста лише поспілкуватися з цією людиною, або почути слова колег, рідних, і врешті – прихильників...
Орест Іванович Кураш ніколи такого замислення над суттю свого минущого життя не робив. Причина – безперервність його руху. У щоденності свого життєвого шляху, він думав про наступні дні, про свої обов’язки щодо свого – мистецького суспільства, а втрачене постійно компенсується...
Він народився 10 жовтня 1935 року в селі Оріхівці, поблизу міста Перемишля, що тепер у Польщі, в родині Івана Івановича Кураша – здібного майстра-шевця та Марії Степанівни Маєвської. Вплив батьків був колосальним – у сім’ї була сувора дисципліна, але водночас – гуманістична атмосфера. Батько грав на двох музичних інструментах – мандоліні та скрипці. Він і був першим вчителем музики малого Ореста. Мати – була надзвичайно талановитою драматичною акторкою-аматоркою, брала активну участь у культурному, і зокрема театральному житті села – виконувала головні ролі в українських класичних п’єсах, таких як „Наталка Полтавка” І. Котляревського, „Сватання на Гончарівці” та „Шельменко–денщик” Г. Квітки-Основ’яненка, „Назар Стодоля” Т. Шевченка, „Дай серцю волю, заведе в неволю”, „Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М. Кропивницького, „Лимерівна” Панаса Мирного та ін. Пізніше –адміністрація тепер Національного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької запрошувала Марію Степанівну до себе, однак віддана мати та дружина не змогла зробити такий рішучий крок на самопожертву...
У 1945 році сім’ю Курашів було депортовано в село Сокільники (тепер – Пустомитівського району Львівської області), де Орест закінчив 7 класів середньої школи. Саме тут Орест Кураш відвідував приватні заняття у М.Ю. Павлика – його першого професійного наставника. Тяга до музики та справжнє обдарування привели О. Кураша до Львівського музичного училища. Тут, навчаючись грі на скрипці, студент під орудою справжнього корифея українського хорового диригування Євгена Вахняка отримав ґрунтовну основу в цій царині.
У 1958 році – Орест Кураш – випускник Львівської консерваторії. Власне, клас Миколи Колесси та Володимира Василевича, і загалом всі 5 років перебування в музичній святині сформували дорослу, освічену, цілеспрямовану особистість. Зразу ж після закінчення цієї вищої школи Орест Іванович – на посаді головного хормейстера Львівської опери.
Оригінально творчий підхід до професійних обов’язків спричинився до надання О. Курашеві звання заслуженого діяча мистецтв УРСР в 1989 році.
„Зрозуміння – це дія розуму, а мистецтво... загалом належить до царини почування” – твердить Богдан-Ігор Антонич. Говорячи, про Ореста Кураша, постійно варто наголошувати на „почуванні” його хорового диригування, а не на розумових абстракціях основ сольфеджіо. Обдарований хормейстер ще під час виконання своєї дипломної роботи (а її завдання було – продиригувати „Реквієм” В.А. Моцарта) вразив слухачів своїм відчування музичного потоку, і єдністю „сили вітхнення і холодної сили розумового обмірковування” (вислів І. Франка). Функція останнього – неминуча у нерозлучності цих двох понять...
Це було першим кроком... Наступні О. Кураш зробив уже в театрі...
60-ті роки – час не лише ренесансу Львівського оперного театру, а й період нових вистав – прем’єр та оригінальний інтерпретацій шедеврів світового оперного мистецтва. У постановці всіх цих проектів першочергову участь взяв і Орест Кураш. Він був першим постановником хору у таких операх як „Украдене щастя” Ю. Мейтуса, „Лісова пісня” та „Тіні забутих предків” В. Кирейка, „Золотий обруч” Б. Лятошинського, „Назар Стодоля” К. Данькевича. Молодий хоровий дириґент, мабуть, і не здогадувався, що цим вписує своє ім’я у золоті сторінки літопису Львівського оперного театру.
Блискучим інтерпетатором був пан Кураш і в італійській опері, зокрема найвищого її досягнення – творчості геніального Джузеппе Верді. Такі його опери як „Травіата”, „Трубадур”, „Ріґолєтто”, „Аїда”, „Бал-маскарад”, Дон Карлос” не „виходили на сцену” без оруди хормейстера. Близьким до душі виявився О. Курашеві і „веризм” у італійському оперному світі. Незмінним репертуаром Львівської опери є „Тоска”, „Богема”, „Мадам Баттерфляй” Дж. Пуччіні, „Паяци” Р. Леонкавалло, „Сільська честь” П. Масканьї... Особливо сердешно ставився Орест Кураш до своїх перлин – „Ромео і Джульєтти” та „Фауста” Ш. Гуно, „Кармен” та „Шукачів перлів” Ж. Бізе.
Особливою віхою в творчій діяльності Ореста Кураша була прем’єра опери Юлія Мейтуса „Украдене щастя”, що відбулася 10 вересня 1960 року. Особливою тому, що хормейстер мав моливість спілкуватися з самим автором музики, автором лібрето Максимом Рильським, безпосередньо „здійснювати оперу” з дириґентом Ярославом Вощаком та режисером Сергієм Сміяном. Дружні стосунки на все життя закріпилися після цієї постановки з головними виконавцями вистави – Валентиною Герасименко, Павлом Кармалюком, В’ячеславом Кобржицьким, котрі пізніше були надійними співпрацівниками у шедеврах українського класичного оперного мистецтва – „Запорожці за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського та „Наталці Полтавці” М. Лисенка.
Епоху Кураша у Львівському оперному театрі ніби вивершує сучасний період розвою цього театру. У 2000 році, коли в честь 100-річчя театру йому було дано ім’я Соломії Крушельницької, Орест Кураш прилучився до ювілейної постановки опери Дж. Верді „Набуко”.
Творчі пошуки театру є невпинними і зрілий хормейстер Орест Іванович Кураш, підтримуючи свої принципи та життєве кредо, завжди переймався ними. Він – завжди незмінна частина Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької.
Здається, асоціація Кураш-Львів має таку ж силу, як і Франко-Львів, чи Львів-трамваї. Кожен із цих символів заслуговує на увагу.
Найбільше своє виявлення ця аналогія знаходить у словах щирих друзів Ореста, найчастіше – тих, що мали честь із ним співпрацювати. Чудовими приятелями О. Кураша були Стефан Турчак, Зіновій Бабій, Олександр Врабель, Ігор Лацанич, Іван Гамкало, Степан Стельмащук, Іван Майчик, Тарас Микитка...
Думаю, підставою для вважання Ореста Кураша невід’ємною частиною Львова є його вічна дружба та постійна заанґажованість у наймасовіших стосовно свого рівня мистецьких середовищах. О. Кураш завжди прагнув ділитися своїм набутком із оточуючими – причому, міг вільно говорити як оперним чи симфонічним дириґентом, так і із звичайним оркестровим музикантом на теми теорії музики, її історії та фольклорної основи... Недарма Орест Кураш мав честь бути знайомим з таким великим тенором світу як Ніколай Ґєдда. І сьогодні у театрах країн східної Європи та колишнього Радянського Союзу Ореста Кураша знають як професіонала...
Кураш ніколи не працював на адміністративно-педагогічній посаді. Однак сила його музичного закіцавлення, виялення цього духу стали предметом для своєрідного учнівського наслідування молодшого покоління... Ореста Кураша не можна „запхати” до якоїсь шухляди певного середовища і назвати його вихідцем із нього.
Орест Кураш завжди був із одного боку посередником між двома поколіннями, а з іншого – прихильником свого... Авторові цих рядків, що мав можливість безпосередньо спілкуватися та слідкувати за творчим процесом хормейстера О. Кураша, якнайлегше говорити про вплив енергетики цієї людини, адже відчувати її вплив – неповторне явище. Водночас заглибленість у себе, яскрава індивідуліазованість завжди були ізюминкою та творчим зерном пана Кураша. Це водночас не вадить мелодиці єдності його життєвого начала із зрілістю досконалого музиканта...
Власне, якщо говорити про Львів як із одного боку – місто-фактор для Кураша, а з другого — лавину співпраці людей, то можна висновити: добро було першим і єдиним, воно було спонукою...
На початку свого досвіду Його благословили Микола Колесса, Борис Лятошинський... На зрілості Він благословляв молодих...
Однак, не забуваймо про витоки – про батьківську опіку, яка дала на світанку життя любов – до праці, бо Бога, до ближнього... Яка дала основу. Орест Іванович Кураш виконав настанови...


Данило ІЛЬНИЦЬКИЙ (м. Львів)


Обговорити цю новину у форумі

Kurash1.jpg

Майдан-ІНФОРМ: 16-11-2006 21:53 // URL: http://maidan.org.ua/static/news/2006/1163706807.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у новинах, можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) новини, на яку ви посилаєтся.

  Ваша участь :
Ви теж можете додавати новини на "Майдан"! Читайте як!
Слідкуйте за нами
на Twitter
Найкраще з Майдану
на Facebook
  ПРЯМА ДІЯ :
Назви ім'я - нехай свіча не згасне
Захисти Україну! Зупини законопроект про мови
Збираємо докази спотворення волевиявлення!
  Опитування :
“Чим є для Вас право знати?”

Переглянути результати >>>

  ОСТАННІ СТАТТІ :
На одній хвилі: «Ель Женераль і реп-гімн близькосхідної революції»
Ольга Веснянка, DW: Радянський спадок - "дідівщин​а" в українські​й армії
Василь Овсієнко: «Пилорама-2011». Мнение экспоната
Микола Сварник: Канада протестує
Franko: Про неопірність злу
Олександр Северин: Вбогість пацанських політінформацій
Роман Сердюк: Тимошенко - состав преступления
Альянс Майдан – народним депутатам України: «And Justice for All! Або армагеддєць!»
ГО «Українська альтернатива»: Суд, який паплюжить верховенство права і права людини – загроза суспільству
Станіслав Полянський: Не віддамо свою країну!
Святослав Караванський: Суд пігмеїв над велетнями
otiec: В сім'ї вільній новій не забудьте пом'янути... (с) Кобзар
Олександр Северин: Доцільна брехня, брехлива доцільність
Юлій Хвещук: Історичні «медвєдизми» на тлі 2012 року
Галина Седых: Битва за Техноленд, или кто в Украине не уважает авторское право
  Цікавинки від RedTram:
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua