|
Майдан / Статті | Карта Майдану |
додано: 23-08-2005
Юрій Луценко: Ім'я Медведчука вже фігурує у слідчих матеріалах
www.umoloda.kiev.ua
Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1124793110.html
«Кілери сідають за грати — закон повертається на українську землю»
— Пане Юрію, вже банально починати з того, що ваше призначення на посаду міністра внутрішніх справ було однією з найбільших кадрових несподіванок нової влади. Але Луценко — головний міліціонер — це вже звична даність. Водночас, це постійне джерело новин. Як ви оціните сім місяців свого перебування на чолі МВС загалом?
— Аж до самого оголошення у Верховній Раді моя дружина не знала, що я маю зайняти посаду міністра внутрішніх справ. До того вона думала, що все буде нормально й мене зроблять міністром якогось зв'язку. Почула про призначення лише по радіо, була, звісно, вражена, але до вечора, коли прийшла додому, вже трохи перегоріла й сказала лише: «Я хочу, щоб ти повернувся з цієї посади живим і чистим». Для мене це не менш важливе завдання, аніж те, що поставив переді мною Президент — із наведення порядку в країні. А після семи місяців роботи я маю про що звітувати й переходити на новий етап діяльності.
Сухі цифри свідчать про таке. В Україні різко зменшуються показники злочинності. Загалом за цей час зареєстровано 300 тисяч злочинів — це на 4 відсотки менше, ніж торік. Найбільш криміногенними залишаються Дніпропетровська, Запорізька й Луганська області. При цьому по країні кількість умисних убивств і замахів на вбивства скоротилася більш ніж на 10 відсотків — це серйозна цифра, і така тенденція характерна для всіх областей. Зменшилася на 14 відсотків кількість крадіжок особистої власності громадян. На 14 з лишком відсотків менше стало злочинів, вчинених неповнолітніми, що теж дуже важливо для роботи міліції. Можна наводити приклади й далі, але вже за цими показниками можна робити висновок: закон повертається на українську землю.
Після десяти років правління кучмівської команди для нас у вщент розграбованій країні пріоритетною є боротьба зі злочинністю у сфері економіки. У цій царині в 2005 році ми виявили 32 тисячі злочинів, порушили відповідні кримінальні справи. Загальна сума збитків, завданих державі лише за цими справами, — 16 мільярдів гривень. Із них 6 мільярдів ми вже повернули державі. Мені здається, це теж свідчить про ефективність роботи міліції. Якщо взяти, наприклад, такий загальновідомий спосіб розкрадання державних коштів, як фіктивне повернення податку на додану вартість, то ми його виявили на мільярд гривень. Із цієї суми державі повернуто вже 260 мільйонів.
Якщо говорити про подолання кримінальної злочинності, то, окрім зменшення числа вбивств у цьому році, ми розкриваємо колосальну кількість таких злочинів за минулий період. Хочу похвалити роботу карного розшуку в усіх областях. Ось, наприклад, на Донеччині затримали двох кілерів, які дали свідчення ще проти 15 своїх «колег». На них разом «висить» понад сто тяжких злочинів і понад 30 умисних убивств. До речі, останні події з бронетранспортером у Донецьку були пов'язані також із пошуками керівника цього кілерського угруповання. У Донецькій області в покинутому колодязі вже знайдено останки п'яти трупів, на яких указали ці затримані кілери, в іншому місці — ще сім закопаних трупів.
Як ви знаєте, працівники запорізького карного розшуку затримали чоловіка, який десятиріччями мордував людей у цьому регіоні, вчинив близько 60 вбивств дівчат. Між іншим, ми маємо інформацію, що він скоїв немало таких самих злочинів — згвалтування й убивств неповнолітніх — не лише на Запоріжжі й Дніпропетровщині, Полтавщині, Харківщині і в Криму, а й на території Російської Федерації. Там — у Кемеровській області — масштаби діяльності громадянина Ткача зараз уточнюються.
А, наприклад, в Одеській області викрито організовану групу з 22 злочинців (з них 15 заарештовано), на рахунку яких 34 трупи. Зокрема, вони вбили генерального директора АРК «Антерктика» Кравченка, готувалися до вбивства старшого слідчого Генпрокуратури Климовича, скоїли замах на головного редактора одеської газети «Слово» Капелюшного.
У Криму в ущелині знайдено трупи людей, яких свого часу скидали зі скелі, з цього приводу затримані двоє кілерів, вони дають свідчення. Загалом це злочинне угруповання налічувало 12 учасників, вони затримані. На їхньому рахунку — 16 умисних убивств у ході перерозподілу сфер впливу на півострові, в тому числі розстріл у 1998 році заступника Ради міністрів АРК Сафонцева...
Такі дані я можу зачитувати довго. Наголошу водночас, що статистика розкриття вбивств, скоєних цього року, значно поліпшилася й становить 92 відсотки. Тобто хочу, щоб ваші читачі зрозуміли: так, у міліції ще є деякі проблеми, але вона недаремно їсть свій хліб. 300-тисячний загін МВС самовіддано працює, інколи навіть у героїчних умовах.
«За ці сім місяців міліція вичистилася сама й вичистила з економічного та політичного життя країни кучмістів»
—Ви згадали про новий етап у роботі міліції. В чому він полягає?
— У тому, що працює вже нова міліція. За ці сім місяців правоохоронні органи вичистилися. Ще ніколи чистка наших рядів не мала таких масштабів. Проти близько 400 осіб порушено кримінальні справи, їх звільнено з системи МВС. Причому йдеться не про лейтенантів і капітанів. Аж до заступників міністра і самого міністра внутрішніх справ, мого попередника (Миколу Білоконя. — Ред.).
Але на цей момент ми вважаємо хибною підхоплену засобами масової інформації тезу про те, що міліціонер якщо не хабарник, то «перевертень». Абсолютна більшість людей у МВС самовіддано працює на благо держави й народу. Я в цьому переконаний.
Так само міліція розуміє, що побороти корупцію неможливо знизу. Треба брати систему, успадковану від Кучми, згори. На цей час за порушеними нами кримінальними справами, що стосуються економічних і посадових злочинів, проходить 112 осіб із числа колишніх керівників обласних державних адміністрацій, серед них 13 голів ОДА та 17 їхніх заступників; 4 голови обласних рад і 6 їхніх заступників; 65 голів райдержадміністрацій і 41 заступник. У цілому за посадовими злочинами в нас проходить 468 керівників від міських до центральних органів попередньої державної влади.
Звичайно, від імені читачів ви мені поставите запитання, чому їх на цей момент так мало відповіло перед законом. Але справа в тім, що наше законодавство сконструйоване таким чином, що міліція знаходить факти, матеріали, порушує кримінальні справи, але, як тільки виходить на особу від голови сільради й вище, вона автоматично передає цю справу в органи прокуратури. У системі прокуратури всього 4 тисячі слідчих (а в мене, наприклад, 15 тисяч слідчих, 15 тисяч оперпрацівників). І в цьому вузькому горлечку прокуратури застряють ці справи. Проте я був би нещирим, якби списував усе лише на об'єктивні обставини. Я позавчора (у середу. — Ред.) офіційно доповідав Президентові про розслідування багатьох резонансних справ і сказав таке: «Я не можу позбутися відчуття, що на багатьох ділянках в органах прокуратури є або пасивність, або відвертий саботаж. Інакше важко розцінювати багатомісячне зволікання у багатьох викритих міліцією справах».
Тим не менше, підсумок першого наступу міліції я підбив би таким чином: ми вичистили з економічного й політичного життя держави кучмістів. Тих, які раніше грабували країну. Тепер «м'яч» їхньої подальшої долі перебуває на полі прокуратури. Дехто з них обрав шлях втечі, в основному в напрямку Російської Федерації. Дехто веде плідні переговори про «затягування» вирішення їхньої долі з відповідними посадовими працівниками... Тим не менше, я впевнений, що ми вже забрали в цих людей вплив на економічне й політичне життя України. І якщо бути відвертим, то я вважаю, що саме на наступних виборах відбудеться перший великий загальнонародний суд над цими людьми. Кожен виборець повинен визначитися: якщо він вважає, що ці люди мають відповісти перед законом і гасло Майдану «Бандитам — тюрми!» має спрацювати, то він не віддаватиме свій голос за списки тих партій, де ховатимуться кучмісти. А їх, на жаль, дуже багато сьогодні лізе у лави політичних сил, в тому числі й дружніх до нинішньої влади. Для цих людей неважливий колір прапора — для них головне триматися за древко й бути попереду у м'якому кріслі. Тому головний висновок про їхню долю має зробити народний суд.
І у зв'язку з цим хочу сказати, що після Дня незалежності, після оголошення нових ініціатив Президента, міліція буде готова до наступного етапу своєї діяльності — карального. Ті, хто грабував Україну, зафіксовані, відтак потрібно буде не допустити відновлення цих явищ з новими обличчями. Ми оголошуємо — хоча, можливо, це комусь не сподобається — двомісячник боротьби із хабарництвом. На сьогодні чиновники, на жаль, іще не відчувають масштабів цієї боротьби, хоча в Україні порушено 2500 кримінальних справ за фактами хабарництва. Це приблизно 20-30 справ щоденно! Уявіть собі: щоденно 20-30 родин отримують чоловіка за гратами. І всі його сподівання, заощадження, впливи тощо залишаються у минулому житті. Тому хочу через вашу газету звернутися до всіх сімей і попросити жінок утримати своїх чоловіків від таких спокус, бо для них це дуже погано закінчиться. Я гарантую, що за два місяці ми наведемо порядок, завдавши удару по хабарниках, де б вони не працювали: від міністерських кабінетів до митних, прикордонних, землевідвідних, архітектурних, навчальних тощо. Для цього буде відкрито новий безкоштовний телефон довіри, за яким кожен громадянин зможе повідомити про факт вимагання хабара. Завдяки такій співпраці з людьми ми покараємо хабарників, подолаємо хабарництво як грунт для тієї системи державної корупції, яка була створена попередньою владою. Ми не маємо права допустити існування такої системи в нових умовах. Але потрібно розуміти: якщо люди кажуть, що міліція має бути з народом, то й народ має бути з міліцією. Луценко і Ющенко не можуть зупинити хабарництво — очиститися ми повинні всі гуртом, усім Майданом, який повинен тривати у кожному кабінеті й помешканні.
«Саботаж у МВС уже припинився»
— Щойно прийшовши у міністерство, ви говорили про саботаж, спрямований проти нового керівництва колишніми посадовцями та самою системою МВС. На певних етапах говорили навіть про розпач міністра Луценка з цього приводу. Чи припинено саботаж зараз? Чи досі відчувається спротив вашому керівництву? Бо, здається, й зараз є підстави говорити про надмірний вияв «демократії» у вашому відомстві, коли керівники управлінь на місцях навіть подають позови до суду на заступників міністра, які влаштували «розноси»...
— У нашому міністерстві демократія справді на високому рівні. Після того, як був звільнений один мій заступник із «тилових» питань (Олександр Фокін. — Ред.) і на його місце прийшла жінка (Лідія Порєчкіна — Ред.), стало остаточно зрозуміло, що МВС уже не повернеться на попередні позиції. Між іншим, її енергії міг би позаздрити будь-хто з чоловіків із великими погонами...
—Але все ж таки, якби проти вас подавали позов за кожен матюк на нараді, київські суди були б завалені такими матеріалами...
— Мабуть, ви знаєте мене краще, ніж я міг подумати (сміється). А взагалі, перші півтора місяця справді були дуже важкими для мене на цій посаді. Важкими психологічно. Ішов на роботу, як у бій, і там дуже часто відчував не просто пасивність підлеглих, а відвертий саботаж. На цей момент можу сказати, що ми стовідсотково змінили всіх заступників міністра, всіх начальників служб міністерства та обласних управлінь. Відсотків на 75 змінили керівників районних відділів міліції. Між іншим, саме через це, я переконаний, міліція стала ефективнішою за інших наших колег із силових структур. І тепер я вже не можу говорити про саботаж — міліція виконує завдання, які ставить перед нею міністр. Є деякі помилки, непрофесійність, деяка пасивність, але саботажу — немає. На цьому етапі, найближчим часом, я доб'юся стовідсоткового оновлення облич на рівні керівників районних відділів міліції, і справи підуть іще краще. Адже деякі люди просто звикли до тієї системи координат і оцінок, якi існували при Кучмі. А це неприйнятно для нової влади. Я керую міністерством іншими методами.
Стосовно «перегинів демократії» в міністерстві, то я погоджуюсь із вами, що таке є. Вважаю, що зіткнення думок, дебати під час внутрішніх нарад — це нормально, але вже після прийняття рішення, тим більше в такій мілітарній структурі, як міліція, немає місця для публічних дискусій. Тому я вже, наприклад, переказав керівникові львівської міліції (Курочці. — Ред.), що після його невдоволення, висловленого у ЗМІ з приводу критичних висловлювань заступника міністра (Москаля. — Ред.), та ще й звернення до Президента, мовляв, «треба вже від слів про реформу в МВС переходити до діла», він може спокійно переходити в політику. Йому не місце в такій єдиноначальній організації, якою є Міністерство внутрішніх справ.
Щодо цього конкретного конфлікту, то я, з іншого боку, зробив зауваження й пану Москалю про недопустимість того тону, яким він проводив нараду у Львові. Утім ми в будь-якому випадку не в «бірюльки» граємося і не виховуємо «інститут благородних дівиць». Тому хоч би яким був тон начальника, міліція має виконувати поставлені завдання.
— То начальник львівської міської міліції Михайло Курочка, який виступив проти керівництва МВС і звернувся з позовом до суду, буде звільнений?
— Однозначно. Я думаю, як людина свідома він сам подасть рапорт на звільнення. Займатися політикою в будь-якому іншому місці — його людське право. Але підривати міліцію зсередини нiхто не має права.
«Вони в другу чергу «федерасти», а в першу — розкрадачі державних коштів»
— Пане Юрію, ви вже самі поєднали притягнення до відповідальності кучмістів із темою наступних парламентських виборів. Що відповісте на закиди новітніх опозиційних ЗМІ, які закидають вам виконання політичного замовлення: мовляв, Луценко навмисно «криміналізує» діячів нинішньої опозиції, щоб дискредитувати їх перед виборцями?
— Я відкидаю тезу про політичні переслідування. Погодитися на таке визначення можу за однієї умови: якщо політикою діячів колишньої влади було розкрадання держави, то так, ми зараз займаємося політичними переслідуваннями. Решта мене не цікавить. Хто з якої партії прийшов, хто є представником старої влади, хто — нової, мені байдуже. Скажімо, один із бізнесменів, який раніше працював із Міноборони й Держрезервом, а за нової влади вже встиг обійняти посаду першого заступника голови адміністрації в одній із західних областей, зараз проходить у нас у кримінальній справі, він написав заяву про звільнення...
— Це Крючков, заступник Червонія на Рівненщині?
— Так. Мене не обходить, якої партії він член, яка влада його прикриває. Головне, що є ознаки вчинених злочинів, і цей чоловік відповідатиме перед слідством і судом.
Так само показовим є приклад пана Кушнарьова, який одразу після приходу нової владної команди почав заявляти про неминучість репресій проти нього. Ця справа виявляє корені сепаратизму, яким «балувалися» деякі наші політики. Адже вони точно знали, що їх чекає кримінальна відповідальність, а тому навмисно йшли на політизацію своєї діяльності. В тому числі й через ідеї так званого федералізму. Але я переконаний, і події навколо екс-«губернатора» Харківщини Кушнарьова це підтвердили: вони в першу чергу — розкрадачі державних коштів, і лише в другу чергу — «федерасти». Цей «федерастизм» є лише прикриттям їхніх злочинних діянь в економіці. І коли Євген Петрович розповідає байки про те, скільки коштів зекономила його позика в банку, я кажу: бюджетні кошти сплачувати по процентах комерційних банків нікому не дано. За 5 мільйонів можна було збудувати лікарні і врятувати дитячі життя, закупити інсулін, заплатити пенсії, пустити їх на якісь інші витрати, але не віддавати комерційному банку, дуже наближеному до «губернатора» Кушнарьова.
Тому все це вони прекрасно знали, і знали, що будуть відповідати, і навмисне вбралися у костюми «федерастів». Але судитимуть їх за економічні злочини. Я, приміром, лише вчора дізнався, що є така партія — «Нова демократія», яку очолює Кушнарьов. Але мене абсолютно не обходить, який різновид демократії він придумав (хоча я завжди гадав, що демократія одна). Мені так само байдуже, що пан Песоцький вийшов з СДПУ(о) — він усе одно відповідатиме за розкрадання Держрезерву. Або потуги пана Шарова оголосити політичний страйк у своїх аптеках у Кіровограді, які займаються незаконним розповсюдженням трамадолу. Так само мене не обходить, що кілька свердловин, які займаються незаконним видобуванням нафти, з одного боку належать членам СДПУ(о), а з іншого — Соцпартії. Ну то й що? Для мене принципу партійності не існує. Моя барикада стоїть на іншій лінії розподілу — людина із законом чи проти закону.
«Моє завдання на цих виборах — не піддатися впливу жодних партій»
— До речі, ви віддали членський квиток СПУ?
— Партквиток зараз у мене вдома, але я згідно із законом призупинив членство в партії. Так само, як згідно із законом склав депутатські повноваження в перший день свого призначення. Поєднання міністерської посади з партійною і депутатською діяльністю я вважаю неприпустимим, тому що, по-перше, цього не дозволяє закон, а по-друге — мораль. Хоча я й досі вважаю Соціалістичну партію рідною, поважаю Мороза, шаную його за те, що він дав мені дорогу у велику політику. Але я зараз просто не можу бути членом будь-якої партії. Тут, якби й не хотів, виникають дуже неприємні колізії. Ось візьмемо голову СБУ Олександра Турчинова, коли він залишався народним депутатом: з певних тактичних міркувань його фракція, БЮТ, голосувала за звільнення Колесникова, щоб провести в обмін на це певні урядові рішення. Так вийшло, що голос пана Турчинова був відданий за звільнення Бориса Колесникова! Звичайно, це привід для морального конфлікту між керівниками двох силових структур. Такі ситуації зайвий раз свідчать про те, що силовики мають у перший же день позбавлятися залежності від будь-яких партійних чи політичних структур. Для мене аксіома — потреба підкорятися винятково Президентові і закону. І тому коли до мене в перші місяці перебування на посаді намагалися подзвонювати лідери різних політичних партій із пропозиціями змінити своє ставлення до того чи іншого фігуранта, я казав: знали, за кого голосували, — тепер їжте на всю губу. Тому я не піддамся на вплив ані рідної партії, ані інших, близьких чи далеких від мене.
У цій ситуації, мушу сказати, мене дуже непокоїть те, що велика кількість фігурантів кримінальних справ із розкрадання державних коштів сьогодні ховається в лавах не тільки опозиційних політичних структур, а й провладних. Найбільша кількість таких кучмістів сьогодні зосереджена в Народній партії Володимира Литвина. І вчорашньою заявою пана Литвина, який назвав «системною дурістю» роботу міліції з очищення держави від економічних злочинців, я просто шокований. Я розумію, що Володимир Михайлович не називав системною дурістю багаторічне розкрадання держави, коли був головою адміністрації Президента Кучми і спікером парламенту від кучмістського блоку, але мені здавалося, що ця сторінка перегорнута. Тому я буду його просити відкликати свою заяву. Або, в іншому разі, пропонуватиму відкриті дебати в будь-яких засобах масової інформації. Бо не вважаю його оцінку справедливою. Робота міліції з наведення законності в державі й так є не дуже радикальною. А якщо ще й вищі посадові особи даватимуть такі оцінки, це просто підриватиме віру працівників міліції в поставлені завдання.
А так... Знаєте, ото як мурашки смокчуть молочко значно більшої за себе тлі, так у мене (і в Президента також) є враження, що багато хто з переможців узяв собі по одному жирному кучмісту і його доїть. І ті, що смокчуть молочко, подзвонюють мені або в прокуратуру й натякають на те, що той кучміст тепер працюватиме на благо демократії. Але я з таким принципом абсолютно не згоден. І Президент мені сказав: роби те, що робиш, і не звертай уваги.
— Продовжуючи партійну тему. Невдовзі вибори. Якщо вам запропонують місце у списку СПУ, ви погодитеся балотуватися до парламенту?
— Я своє рішення з цього приводу вже прийняв, але надам йому публічності вже після офіційного старту виборчої кампанії. З Президентом цю тему я вже обговорив, і він визнав мою позицію правильною.
— А з Морозом обговорювали?
— Олександр Олександрович перебував на відпочинку в Трускавці, я з ним уже місяця півтора не бачився.
— А могли б усе ж таки натякнути на свій вибір?
— (Сміється). Давайте ще трохи потримаємо інтригу. Але моє завдання — мабуть, уперше в історії України — у виборчій кампанії позбавити міліцію політизації, зробити все, щоб не втягувати МВС у партійні справи. Я підкреслюю: партійні, а не політичні, бо міліція є частиною політичної влади в Україні. Але це не означає, що ми будемо використовувати будь-які форми тиску для захисту нинішньої влади чи нападу на опозицію. Ми лише даватимемо оцінку нашим «клієнтам», у яких виборчих списках вони б не ховалися. У цьому я бачу своє завдання як міністр внутрішніх справ на час виборів.
— В ухваленому законі про політичну реформу, якщо не зраджує пам'ять, ідеться про те, що міністра внутрішніх справ і наступного року призначатиме Президент, а не парламент. Тобто ви підкорятиметеся Президентові, а не мінливій більшості ВР...
— Так і є. Розумію, що надто довго на нинішній посаді не працюватиму, але поки що я міліціонер.
І помиляється той, хто вважає, що я на керівну роботу потрапив безпосередньо з наметів «України без Кучми» транзитом через минулорічний Майдан. Насправді я закінчив Львівський політехнічний інститут, служив у військах КДБ — був пов'язаний з урядовим зв'язком, є лейтенантом запасу (хоча вважаю себе сержантом, бо дослужився в армії до цього звання). Був заступником голови виконкому Рівненської облради, і звільнили мене з тієї посади лише з політичних мотивів — коли я не підтримав диктаторський проект Конституції, поданий на затвердження Кучмою. А найскладнішою у своєму житті вважаю навіть не нинішню роботу, а посаду майстра цеху на рівненському заводі «Газотрон». (Тоді батько — перший секретар обкому партії — пропонував мені піти одразу в конструкторське бюро, але я обрав підприємство. Там із самого початку мене запитали: зможеш? Я кажу, звісно. «А спирт п'єш?» — «П'ю». — «Нерозбавлений?». Я від бравади кажу, що нерозбавлений. «А ми розбавляємо». Наливає мені чоловік алюмінієву кружку чистого спирту, а собі — половину й доливає водою. Випили. Витримав я цей удар. Він каже: «Ну, на майстра могьош. Зараз побачимо, як на старшого технолога». Я відмовився (сміється)). На цій посаді я керував 40 жінками і лише одним чоловіком, наладчиком. Після цього вже можу справлятися з будь-яким колективом. А ще був головним конструктором «Газотрона», мав кар'єру на різних посадах у Міністерстві науки і технологій, помічником Прем'єр-міністра Пустовойтенка...
До чого я це веду? Звичайно, Міністерство внутрішніх справ для мене величезний виклик і шанс, який дав мені Президент Ющенко, аби довести свою ефективність на такій відповідальній ділянці. Але не є принциповим, скільки часу мені тут відведено. Мені лише 41-й рік, і головне, щоб за результатами роботи я поважав себе сам, і мене поважали ті, чиєю думкою я дорожу. Дешевим піаром тут я не займаюся. Але амбіції стати успішним міністром внутрішніх справ для мене є більшими за будь-які партійні амбіції. Про наступні етапи політичної кар'єри я не думаю.
Пріоритети і «маячки»
— А які критерії успішності роботи в МВС?
— Насамперед — зростання довіри людей до міліції. Можу вам сказати, що в січні, відповідно до соціологічних опитувань, довіра людей до міліції становила 14 відсотків, у лютому, коли я прийшов на посаду, — лише 7 відсотків. А зараз ми вже перетнули 50-відсоткову позначку довіри до органів внутрішніх справ. Я навмисно не запитую про довіру особисто до міністра, бо підозрюю, що вона дещо вища. Моя мета — щоб міліціонер, якого люди побачать увечері біля свого будинку, викликав не переляк, а відчуття надійності й захищеності. Це один із основних моїх критеріїв.
Другий критерій — зменшення злочинності в державі. І наведені вище мною дані (скорочення крадіжок, убивств тощо), очевидно, уже свідчать про те, що люди відчувають руку закону.
Злочинність, звичайно, на певному рівні все одно лишатиметься, як і в будь-якій країні. Але у нас визначені найперші пріоритети боротьби з нею. Це, зокрема, тотальний контроль над надрокористуванням в Україні. На сьогодні ми на 90 відсотків провели перевірку всіх родовищ в Україні. Виявили, де немає ліцензій, завершимо перевірку до кінця року й поставимо цю величезну жилу, яка досі не працювала, на службу бюджету. (Тут на 4,5 тисячі родовищ ми викрили більше 600 злочинів і встановили збитків на 440 мільйонів гривень, відшкодували вже більше сотні мільйонів).
Другий напрям — це тотальний контроль за обігом спирту в Україні...
— Розбавленого?..
— А тут узагалі не до жартів. Я можу багато розповідати, скільки ми зараз арештовуємо пляшок нелегальної горілки. Скажімо, у Харківській області — півмільйона. А буквально днями арештували 50 тисяч пляшок «Артеміди». Причому вона (народна депутатка Ганна Антоньєва. — Ред.) набралася нахабства дзвонити до мене й домовлятися. Я їй кажу: «Ганю, даремно стараєшся».
Розумієте, нелегальна горілка не вся робиться у підпільних цехах. Її можуть виготовляти, щоб обійти податкову, або в нічну зміну, або в суботу-неділю, як на «Артеміді». І тут приїжджає міліція — у них, звісно, шок. Боротися з цим можна, але ефективнішою є боротьба ще на рівні спирту. Його повністю виробляють державнi підприємства, які не підлягають приватизації. Там є комерційні структури-орендарі. І саме на цьому рівні нам треба встановлювати контроль. Наразі на алкогольному ринку ми перевірили 14 тисяч суб'єктів, порушили 974 кримінальні справи, вилучили 1 мільйон 570 тисяч умовних пляшок. На 80 працюючих спиртозаводів викрито 43 злочини на загальну суму 80 мільйонів гривень. Зараз ми готуємо постанову Кабміну (і з цим моїм планом повністю погодився Президент), яка передбачатиме обов'язковий контроль Державною службою охорони МВС за всіма спиртозаводами й обов'язковий технічний пристрій — так званий «маячок» — на кожному транспорті, що перевозить спирт. І цистерні, і каністрі, і бідоні. На карті України ми будемо бачити, куди він пересувається. Як тільки станеться факт несанкціонованого доступу, буде зірвана пломба — одразу виїде наряд міліції і візьме порушників за ж... Або за «жупан», як я це називаю. Бо досі була яка схема? Випускається спирт, який нібито йде на доблесну кримську парфумерну фабрику (хоча вона вже вісім років не працює) без акцизу. А насправді цей спирт повертає на Харківщину, де на продуктовому заводі одного з народних депутатів розливається, і на тобі — 500 тисяч пляшок якісної, але незаконної горілки, без сплати акцизу. Це колосальні збитки для держави.
— А якого депутата? Бандурки чи Гавриша?
— Вам усе скажи (сміється). У Харкові знають. Станом на цей момент ми спостерігаємо збільшення легального виробництва лікеро-горілчаних виробів на 1,2 мільйона дал, тобто на 55,4 відсотка, зростання акцизного збору на 14 відсотків. Тобто навіть елементарні заходи з контролю на спиртозаводах скорочують тіньовий обіг у цій сфері. А щодо «маячків», то я думаю, що ми могли б це робити за кошти легальних виробників горілки, бо це для них мало б бути вигідно в першу чергу. Думаю, що в цій сфері ми наведемо порядок до кінця року, і це буде надзвичайно вигідно для економіки.
Третій пріоритет, не менш «дорогий», — наведення порядку при реєстрації автомобілів. Про те, що творилося у західних областях, у Києві при перевезенні сотень тисяч авто, ходять легенди. Тепер ми тотально міняємо начальників МРЕВ і сьогодні, якби не замовлені рішення судів, які зобов'язують реєструвати машину без усіх сплат, можна вже було б звітувати про виконання. Наразі ми готуємо низку нормативних документів, організаційних заходів, повну комп'ютеризацію цієї сфери, щоб цілковито припинити практику ненадходження десятків мільйонів гривень до бюджету у цій сфері.
Четвертим пріоритетом для нас є покарання за виборчі злочини. Я вважаю, що про виконання цього пункту ми можемо рапортувати до 1 вересня. Наразі за фактами злочинів на минулих виборах порушено близько 5 тисяч кримінальних справ, за ними виявлено більше сотні організаторів, а не просто рядових виконавців. Ми в основному вийшли на рівень районних держадміністрацій та заступників голів обласних держадміністрацій. Зокрема, у Львові ми вийшли на тих, хто підпалював газету «Поступ», хто підкладав вибухівку «Порі», арештовані виконавці, їхній керівник — це працівники сьомої служби Міністерства внутрішніх справ, так звана «наружка». Вони дають свідчення на того, хто примушував їх це робити, і ця людина перебуває у розшуку. Ще одна новина зі Львова з цього приводу: ми виявили, що там у друкарні податкової адміністрації друкували «пробні» відкріпні талони. Саме звідси їх десятками тисяч розвозили по всій Україні.
Загалом, фігуранти цих 5 тисяч кримінальних справ отримують в основному умовні терміни ув'язнення, організатори — 3-5 років або знову-таки умовно, або в «реальному» часі. Мені здається, тут не в жорсткості справа, бо це була лінія Президента — дати можливість амністувати таких підневільних, виконавців фальсифікацій, які купилися на двадцятку чи 50 гривень. Умовний термін — це теж серйозне покарання для людини, на все життя запам'ятається. Головне — щоб суспільство зрозуміло: більше такого допускати не можна.
Стосовно інших резонансних справ, пов'язаних із виборами, — транзитного сервера, «підрахуя», інших високих діячів — на жаль, це не в компетенції МВС. Їх ведуть інші правоохоронні органи.
Виборчий ланцюжок, який веде знизу догори
—Як ви взагалі оцінюєте цю ситуацію, коли умовними термінами покарані «шістки» та інші рядові виконавці фальсифікацій, а замовники виборчих злочинів, починаючи з середньої ланки, вийшли сухими із води?
— Схема, за якою ми розкриваємо ці злочини, дуже проста і йде знизу догори. Скажімо, коли людина голосує за відкріпним талоном, вона пред'являє паспорт. Перевіряємо кілька сусідніх дільниць, і якщо десь цей паспорт «світиться» більше одного разу, це вже означає скоєння кримінального злочину. Таким чином, ми в кожній області провели тотальну перевірку всіх округів. Були, до речі, великі несподіванки: приміром, на Донеччині замість бюлетенів у мішках були нарізані газети. Тих «відкріпників», які попадалися по два й більше рази, викликали на допити й пропонували сказати, хто їх організовував. Люди, як правило, свідчили, хто їм давав відкріпні талони, платив гроші, саджав в автобуси. Тоді ми виходили на цих згаданих організаторів. Якщо вже ці люди не могли відкрутитися й викривали тих, хто вище, — допитували начальників. Якщо ні — слідство обривалося й до відповідальності притягували представників цієї ланки. Зайшли так високо, як було можливо. Скажімо, у Миколаївській області ланцюжок виглядав так: «відкріпники»-студенти дали свідчення проти керівників місцевих молодіжних організацій СДПУ(о) і Партії регіонів, а ті показали на заступників голів районних держадміністрацій та обласної.
— Виходить, що за такою логікою розслідування до людей калібру Медведчука дістатися практично неможливо?
— Ви розумієте, телефонні розмови, усні злочинні вказівки ніде не зафіксовані. І якщо людина середньої ланки бере на себе злочин, що тягне на 5 років ув'язнення, аби вивести з-під удару великого начальника, то нікуди від цього не дінешся. Наприклад, отримуємо листа з Житомирської області, селяни пишуть: на виборах лісники примушували голосувати нас за провладного кандидата, і зараз продовжують нахабніти, перейшовши вже до Народної партії. Їдемо туди, проводимо дізнання, а вони конкретних фактів і злочинців не викривають, побоюючись посадових покарань.
Але я мушу сказати, що прізвище Медведчука зараз уже є в матеріалах МВС, але тих, що стосуються не фальсифікацій виборів.
— Доречно повторити попереднє запитання не в контексті виборчих злочинів, а що стосується розкрадання держави загалом. Громадська думка визначає, що крала вся минула влада, найбільше — Президент, його найближче оточення і так далі. А зараз до відповідальності притягують в основному чиновникiв не надто значного калібру. До того ж претензії до них найчастіше стосуються злочинів не надто великого масштабу. Така тенденція з недостатністю доказової бази — свідчення того, що люди на кшталт Медведчука займалися своїми справами «без сучка й задоринки», так що до них тепер важко підкопатися? Чи є якісь інші причини того, що вони виходять з-під удару?
— Ситуація тут така. Звичайно, ми розуміємо, що державу розкрадали в більших масштабах, аніж це зараз зафіксовано в кримінальних справах. Але якщо ми будемо з'ясовувати до копійки, скільки вкрав той чи інший кучміст, це займе не рік, а десятки років. Тому, на мій погляд, справедливим є такий підхід, як у всьому світі: знаходиться бодай один чіткий факт порушення закону, і людина має за це відповідати. Якщо в ході слідства або й пізніше будуть виявлені нові факти злочинів, звинуваченому мають доплюсувати і їх. Але ж відповідальність приблизно однакова що за 5 украдених мільйонів, що за 100. Це все одно 12 років тюрми. Тож проблема не в тому, щоб виявити геть усі епізоди злочинів, — достатньо вхопитися за один. І я не вважаю ті справи, які міліція «накопала» вже зараз, дріб'язковими. Я назвав цифру 16 мільярдів гривень, а це вже четверта частина бюджету країни!
Тепер питання про рівень відповідальності посадових осіб. Тут ланцюжок такий самий, як із виборчими злочинами. Кучма i «со товаріщі» не підписували особисто документів про крадіжки, не ставили відбитків власних пальців на поцуплених купюрах. Юридична школа пана Медведчука в цьому сенсі була справді досконалою. Я досі ще не зустрів жодного підпису Медведчука на документах економічного плану. Тому і тут потрібно йти знизу до верху. І зараз ми вже проходимо середній рівень розкрадачів — свідчення дають керівники державних адміністрацій, великих державних холдингів, міністри тощо. Наприклад, заступник покійного міністра транспорту Кірпи, який перебуває під програмою захисту свідків, зараз видає інформацію: «Я, такий-то, протягом стількох-то років діяв у складі організованого злочинного угруповання на чолі з ...». І далі йдуть прізвища вищих керівників держави, яких знає вся країна. І цей екс-чиновник малює схеми, як Дюма-старший/
«Приземлена» людина для нас цінніша
Тут ще є така колізія. Я особисто переконаний, і доводжу це Генеральному прокуроровi, що людина, яка, на міліцейському жаргоні, «приземлена», тобто затримана, швидше дає об'єктивні свідчення. Якщо підозрюваний дав свiдчення, довго тримати його необов'язково. Моя позиція така: слідчий має взяти з нього як заставу все, чим той володіє, — акції, будинки, машини тощо, зверху хай покладе певну суму грошей, скажімо, мільйон, — і хай сидить на підписці в Україні. Якщо втече в Москву — заберемо гроші в бюджет. Але така людина має бути «приземлена». Хтось назве це жорстокістю, але я так не вважаю. Використання подібної схеми зі свідченнями по ланцюжку допоможе дійти до самих верхів, організаторів усієї злочинної системи розкрадання країни.
І ще раз наголошу: прізвища, яких чекає вся країна, у нас уже фігурують. Чи достатньо цього буде для слідства — побачимо. І знову-таки зауважую: всі посадові злочини, від голови сільради й вище, — прерогатива прокуратури. Міліція поки що лише виконує деякі прокурорські доручення. І справа просувається, хоча нас не задовольняють темпи. Треба набратися терпіння.
Зверніть увагу: суспільство говорить про відсутність результатів притягнення злочинців до відповідальності, а опозиція — про якісь небачені репресії. Істина, мабуть, десь посередині. Ми не повторюватимемо практику кучмістів, які спочатку кидали за грати, а потім шукали за що. Ми йдемо по тому дуже важкому законному шляху, який встановлений для міліції та прокуратури, з усіма нашими судами включно, перехресними допитами, виїмками документів та пошуками інших доказів.
Обсяги роботи просто колосальні. Наприклад, зараз ми до Дня шахтаря підготували гірникам «подарунок» — виявили в Донецькій та Луганській областях мільйонні розкрадання бюджетних коштів, які виділялися на створення нових робочих місць після закриття шахт. «Губернатори» підписували плани створення робочих місць із певними комерційними структурами, перераховували їм гроші, а ті майже ніяких робочих місць насправді не створювали. Так, за моїми підрахунками, на організацію одного нового — реального — робочого місця на Луганщині витрачалося в середньому 500 тисяч гривень! Така була ціна цих зловживань. Та краще ці 100 тисяч доларів просто так дали б одному нещасному шахтареві, щоб він дійсно забезпечив собі безбідне життя. І хай шахтарі зараз знають, яка влада ними керувала і як їх дурили. Я обов'язково подам довідку з цього приводу Юлії Тимошенко, яка запланувала поїздку на День шахтаря до Донецька, і сам хочу поїхати у ці регіони й провести там відповідну роз'яснювальну роботу. Щоб люди розуміли: так, новій владі сьогодні важко, можливо, вона не в повній мірі зараз виконує ті соціальні завдання, які ставлять перед нею шахтарі. Але вони мають розуміти, що перед президентськими виборами-2004 третина державного бюджету за різними програмами працювала на Східну Україну, а кошти розмивалися комерційними структурами, близькими до попередньої влади. І я повезу не просто гасла, а докази. Кримінальні справи з цього приводу вже порушені, проходять відповідні експертизи. До речі, згадайте моє слово: обвинувачені знову кричатимуть про політичні репресії.
— Чи багатьох відомих людей не вдалося затримати через особливу позицію Генпрокуратури?
— Це визначаю не я. Хоча в мене перед очима стоїть перелік із чоловік п'ятнадцяти. Ми збираємо матеріали разом із прокуратурою, порушуємо кримінальні справи, вони визначають цим актом, що є скоєння злочину, а далі слідство переходить на їхню територію. У цьому контексті я наполягаю на зустрічах із Президентом, у тому числі в рамках координаційних нарад силовиків, і виступаю за оптимізацію тих чи інших справ, які мені здаються достатньо сильно документованими. У прокуратури, як правило, є своя точка зору. Хоча, ви бачите, нові прізвища досить часто спливають. Як на мене, ця робота мала б бути активнішою. Але Святослав Михайлович Піскун неодноразово заявляв, що він має нагляд наді мною, а не я над ним. Така буква українського закону.
— Тобто чи правильно ми розуміємо, що описана вами схема, за якою треба частіше «приземляти» на підписку про невиїзд, не працює належним чином саме через спротив прокуратури?
— Слідчий міліції і прокуратури — особа процесуально незалежна. Ні я, ні Піскун не можемо вказати йому, що робити. Але ми можемо встановлювати певні загальні критерії. Я, наприклад, для своїх слідчих підписав розпорядження на місця, щоб вони ширше застосовували норму закону про можливість відпускання під заставу. Між іншим, такий підхід я перейняв від голови Верховного Суду, пана Маляренка, який вважає, що затримувати потрібно осіб лише за загальнокримінальні злочини — вбивства, згвалтування, побиття. А люди, які вчиняли економічні злочини, до суду можуть знаходитися і не за гратами, така цивілізована практика. Я підтримую голову ВСУ в тому, що в таких випадках треба ширше застосовувати метод застави. Як це відбувається в прокуратурі, я не хочу коментувати. Водночас, я не хотів би, щоб склалося враження про протистояння міліції й прокуратури. Це абсолютно нормальна ситуація, міліція є гарячою, а завдання прокуратури — трохи стримувати нас. Бо саме вони забезпечують нагляд над дотриманням законності. Без тертя нема любові. Проте ненормально, що досі розслідуються справи бозна-якої давнини, — Гетьмана, Гонгадзе, Александрова. Суспільство не відчуває невідворотності перемоги закону.
Вихід із «вузького горла» — законопроект про зміну підслідності кримінальних справ щодо посадовців
— Я особисто вважаю, що виходом із такої ситуації, і пропонував це Вікторові Ющенку, має бути подання від імені Президента до Верховної Ради невідкладного законопроекту щодо зміни підслідності кримінальних справ. Тобто потрібно дозволити всі ці економічні й посадові злочини розслідувати як прокуратурі, так і міліції. Якщо прокуратура вважає, що це суперрезонансна справа, і без прокурорських працівників тут не обійтися, — гаразд, хай вони нею займаються. Якщо це справа голови облдержадміністрації, який украв пару мільйонів, — давайте дозволимо займатися нею міліції і доводити до суду (під наглядом прокуратури). Я готовий узяти на себе таку велику ношу і впевнений, що це буде ефективним виходом із ситуації.
— Як Президент поставився до такої пропозиції?
— Позитивно. Він наказав мені готувати такий законопроект, і до 1 вересня він буде переданий. До речі, прокуратура також підтримує цю річ. Вони ж нічого не позбавляються, мають можливість витребувати за будь-якої нагоди справу на перегляд.
— Ви згадали про фігурування у деяких свідченнях імені Медведчука. Чи може Віктор Володимирович готуватися до порушення кримінальної справи?
— Мені здається, чоловік давно готовий. Він професійний юрист і чітко знає, як кваліфікуються його діяння. Коли проти нього накопичиться критична маса свідчень, має бути порушена кримінальна справа. Але поки що почати кримінальне переслідування з цього приводу має право лише прокуратура.
Я вже не кажу про Медведчука — згадаю хоча б одну чудернацьку ситуацію з колишнім першим заступником глави Вінницької облдержадміністрації. Чоловіка підозрюємо в розбазарюванні більше 3 мільйонів державних коштів, нецільовому використанні і т. д. Приносимо цю справу в обласну прокуратуру. А вони дивляться, розкидають по епізодах, та так, що немає підстав для порушення кримінальної справи. Я звертаюся до пана Шокіна, заступника Генпрокурора, з проханням переглянути такий підхід. Справу відкликають з обласної прокуратури, знову зводять докупи, повертають назад і кажуть, що таки є підстави для затримання. Тим не менше, час спливає, а чоловік почувається спокійно. Знову звертаюся до заступника по слідству Шокіна. Вже після цього запрошується відповідний фігурант до Києва на допит, дає свідчення, відпускається на підписку. Бачите, це складний механізм. Я не хотів би розчаровувати людей і зайвий раз розписувати, як важко з усим цим розбиратися. Але з іншого боку, зазначу, я не Дзержинський і не бачу доцільності ставити до стінки — і «в расход». У мене зберігається, як пам'ять, намальована Раїсою Богатирьовою (депутаткою із фракції «Регіонів». — Ред.) листівка, де мене прирівнюють до Берії. Але я й не Берія, і не Єжов, і не Малюта Скуратов, і взагалі не мстива людина. Я вважаю, все має бути за законом, хоча цей шлях значно важчий, обставлений різними рогатками. І коли ми маємо певний проміжний результат — затримання підозрюваного, я спокійний за дії слідчих. Бо тієї кількості доказів, яку вони знайшли, перелопатили, як правило, достатньо для впевненості міністра. І досі жоден суд не скасував порушену нами кримінальну справу з категорії резонансних.
Зараз міліція — так само потужна, як і при міністровi Кравченку, але зі знаком «плюс»
Я взагалі, до речі, вважаю, що таку потугу, як зараз, міліція мала лише при одному міністрі — Юрієві Кравченку. Так вийшло, що він був витіснений з української політики внаслідок акції «Україна без Кучми», в якій я брав активну участь, потім склалося так, що його дочка була звільнена з Державного інноваційного фонду внаслідок перевірок, ініційованих мною. Тобто я виявився ворогом Кравченка не лише політичним, а й особистим. І тепер Міністерство внутрішніх справ після періоду певного застою знову набрало значної сили. Але це вже зовсім інша сила. Якщо раніше МВС було інструментом політичної розправи, то зараз це інструмент закону. Раніше тремтіли всі, на кого Кравченкові давали команду «фас». Тепер тремтять усі, хто має через що тремтіти. Бо знають, що мені «фас» не кажуть. І я не віддаю наказів «убити» конкретного політика чи партію. Але не скажу і «стоп», якщо будуть підстави для притягнення до відповідальності будь-яких діячів із будь-яких партій. У тому числі й близьких до нинішньої влади. Такою була умова Президента Ющенка. І на мене не може чинити тиску жоден політичний чи державний діяч. При цьому я дуже миролюбний і, скажімо, не підписував заяви проти Порошенка, як деякі мої колеги (посміхається).
— Ви наголошуєте на політичній незаангажованості органів внутрішніх справ, а тим часом працівники міліції та належних до неї структур досить часто охороняють деяких учасників різних бізнесових, господарських, навіть політичних конфліктів. А подекуди міліцію прагнуть узяти під контроль регіональні керівники...
— Щодо останнього, то справді був конфлікт із деякими керівниками областей, які вважали, що начальник міліції має бути з ними узгоджений. Моя позиція — начальник обласного УМВС не повинен узгоджуватися з «губернаторами». Бо міліція має співпрацювати з владою, але не обслуговувати її. У двох випадках, на жаль, я порушив цей принцип. І обидва рази це дало негативний результат. Зокрема, у Львівській області. Тепер ці помилки виправлені.
Проте, звичайно, не можна казати, що міліція настільки вже незалежна від влади. Зокрема, вона прив'язана через фінансову допомогу, яку надають обласні ради, житлові умови тощо. До речі, про наші фінансові проблеми можна окремий «плач Ярославни» розповідати. Скажу лише, що з бюджету мені не додають 200 мільйонів тільки на зарплату. Це не кажучи про обмундирування, озброєння, розвиток тощо. Решту грошей я маю заробляти через спецфонд, усі ці нелюбимі мною послуги ДАІ, Державної служби охорони тощо. Мільярд мені дає бюджет, а ще мільярд я маю заробляти самотужки.
Щодо Державної служби охорони, то, коли я прийшов, вони в основному охороняли фізичних осіб. Причому ті відсотків на 60 були нашими «клієнтами». Це ж зовсім маразм, коли під охороною одного підрозділу міліції чоловік прибував на допит чи в суд за обвинуваченням від усієї міліції. Тому зараз ми фактично повністю прикрили охорону фізичних осіб, окрім державних діячів, і перейшли на охорону в основному юридичних осіб. Між іншим, також провели ротацію охоронців юридичних осіб, щоб наші працівники не були озброєними загонами конкретних фірм. Наприклад, ФК «Динамо». Бо досі Суркіс вів їх вісім років.
І ще до теми стосунків міліції та місцевої влади. Якщо вплив місцевих керівників на правоохоронні органи працює на інтереси держави, то це нормально. Візьмемо, наприклад, ринок «Озерка» в Дніпропетровську. Кажу відверто: я, «губернатор» і голова Фонду держмайна координували дії з повернення цього об'єкта з нечистих рук у державу. Обласний голова запропонував ФДМУ, хто має стати директором, фонд прийняв таке рішення, міліція завела цього директора на ринок. І тепер цей ласий шматок власності слугує інтересам держави, а не закордонним пройдисвітам.
— До речі, щодо стосунків із панами Суркісами. Ви свого часу вже встигли стати заступником керівника фізкультурно-спортивного товариства «Динамо», і ці кадрові пертурбації сприймалися як спосіб «посунути» Григорія Суркіса з його нинішніх позицій в українському футболі та навколофутбольному бізнесі. Але минають місяці, а про якісь зміни тут не йдеться...
— Так воно й було. Але ви пригадуєте бурхливу реакцію пана Суркіса на події тієї «динамівської» конференції? Після цього ми зустрілися в «кулуарах» і поспілкувалися мовою, зрозумілою Григорію Михайловичу. Потім ще раз побачилися — за посередництва голови Рахункової палати — в діловій обстановці на його території і дійшли згоди в такому: ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» погоджується — після того, як завершаться усі судові процеси за позовами Григоришина (бо поки що немає юридичної змоги) — віддати МВС не менш як 20-відсотковий пакет акцій футбольного клубу. Також Суркіс готовий надавати кілька мільйонів щорічно (в розумних межах) на розвиток інших динамівських баз. Наприклад, басейну в Одесі. Адже Яні Клочковій нема де в Україні тренуватися, а вона, між іншим, працівник Внутрішніх військ МВС України. Тобто Григорій Михайлович готовий піти назустріч...
«У справі Колесникова все може бути...»
— Звільнення голови Донецької обласної ради з-під варти багато хто розцінює як свідчення непрофесійності слідства у справі Бориса Колесникова, недостатність вже згаданої нами доказової бази. Вихід Колесникова з СІЗО називають початком кінця цієї справи як такої. Як ви оцінюєте цю ситуацію та перспективи слідства, зокрема і в суді?
— Я справу Колесникова знаю десь на третину. Знайомий із матеріалами, які зібрав УБОЗ. Ця справа теж була передана в прокуратуру. Коли арештовували Колесникова, я перебував у відрядженнi в Казахстані, але й зараз наполягаю на тому, і погоджуюся з Генпрокурором, що ця справа має ознаки кримінального злочину і не має жодних політичних мотивів. Мені складно коментувати результати напрацювань прокуратури. З іншого боку, запроторення за грати СІЗО чи випуск на підписку не є оцінками справи. Суд двічі приймав рішення про затримання, на третій раз відпустив Колесникова на підписку про невиїзд, але не закрив справу. Усі звинувачення залишаються в силі. Чи вони будуть доведені, залежить від остаточного рішення суду про винуватість чи невинуватість Бориса Колесникова. Я думаю, якщо голова Донецької облради хоче довести свою чесність, він мав би якнайшвидше ознайомитися з матеріалами справи і прийти на суд. Щоб не було зайвих домислів, це варто було б зробити ще до парламентських виборів. На яких, я не маю сумніву, Колесников балотуватиметься до Верховної Ради, а отже, претендуватиме на здобуття депутатської недоторканності.
— Але ж передбачають, що він навмисне зволікатиме з ознайомленням зі справою, аби дотягнути суд до виборів чи й пізніше.
— Я не знаю. Власне, тепер це його конституційне право.
— А от, бачте, ви перед цим сказали, що не надто важливо, за скільки вкрадених мільйонів притягувати людину, — два, три чи десять. Але якщо у справі Колесникова, яка фактично побудована лише на одному епізоді — акціях «Білого лебедя», забракне доказів, він буде виправданий. І це теж буде оцінкою професійності правоохоронців, а Колесников стане героєм.
— Усе може бути. Така українська дійсність. Я не маю права ставити під сумнів чесність суддівського корпусу, хоча й чую багато нарікань з приводу їхньої об'єктивності. У даному випадку, будемо сподіватися, суд ухвалить справедливе рішення. Давайте не будемо забігати наперед і вибудовувати різні сценарії. Поки що сценарій один — проводяться процесуальні дії, справа передана до суду. З іншого боку, я не приймаю старої практики, коли у слідства розвалюється один епізод, а натомість одразу шукають інший. Якщо таке випливе — так і буде, а штучно ми нічого не «пришиваємо». Підприємці Донецької області не дали інших свідчень проти Колесникова. І в нас немає упередженого ставлення до нього, як і до будь-якого іншого громадянина України.
Щодо судів, то можу сказати, що проблеми є і в міліції, і у прокуратурі, і в судах. Важко сказати, де їх більше. Але необ'єктивність трапляється скрізь. У тому числі і в міліції. Але врешті-решт справедливість перемагає. Скажімо, невдовзі після того, як суддя Кіровоградського апеляційного суду, відсвяткувавши відповідне весілля, випустив керівника виборчої комісії сотого округу, виявилося, що цей суддя проходить у справі про зловживання посадовим становищем зі збитками, завданими державі майже на мільйон гривень. Так що на все приходить час розплати, як казали брати-унсовці на Майдані.
«Для Ахметова є різна заварка. Можемо й до нього з чаєм прийти»
— Якщо перейти до іншого підприємця Донецької області, не останнього громадянина України Ахметова Ріната. Ви запрошували його на допит в МВС — «на чай», він, уже з-за кордону, відповів, що подивиться, «яка буде заварка». «Заварка» виявилася у вигляді БТРа, який прислали під офіс однієї з донецьких фірм Ахметова. На що найбагатшому олігархові слід розраховувати далі?
— Пан Ахметов має розраховувати на об'єктивність. З паном Ахметовим, уже на посаді міністра, я зустрічався кілька разів. Зустрічався і з його гінцями, в тому числі й останніми днями. Гінці питали, чи можна йому повертатися. Я кажу, я не прикордонник, звідки мені відомо. У мене немає справи по пану Ахметову. У мене є кримінальні справи, у яких фігурують близькі Ахметова та пов'язані з ним комерційні структури. Є ознаки економічних злочинів, скоєних у цих бізнес-структурах. І ставлення до них буде таким самим, як і до фірм інших громадян в інших регіонах.
Стосовно самого Ріната Ахметова, то його прізвище згадувалося у свідченнях по кількох кримінальних справах, у тому числі вбивствах попереднього періоду. У даному випадку він проходить як свідок. Тому закон дозволяє мені запросити його на розмову. Заварка в мене нормальна — є чорний чай, є зелений, є навіть червоний, каркаде, який особисто мені дуже допомагає, коли вже кава не бере. З червоним чаєм можу до другої чи третьої ночі сидіти. Тож можу Ріната пригостити, поговоримо. А якщо без жартів, то я не сумніваюся, що в мене з ним відбудеться офіційна зустріч, і він дасть свідчення. Ахметов — розумна людина, і має розуміти, що у його інтересах — не залишати недомовок у тих справах, де він фігурує. Для того, щоб його бізнес розвивався спокійно, у тому числі й за кордоном, Ахметов має бути чистим перед правоохоронними органами.
Стосовно використання БТРа, то пан Ахметов і його структури ніколи досі не перевірялися. І коли міліція за дорученням прокуратури прийшла першого разу, наших працівників не пустили. Крім того, там є озброєні люди. Начальник обласного управління допустив лише одну помилку — не повідомив мене про свої плани (приїхати на перевірку фірми «Люкс» із бронетранспортером. — Ред.). БТР мав протаранити ворота, якби їх не пускали, але, на мою думку, така театралізація була зайвою. Тим більше з урахуванням того політичного клімату, який склався в Донецькій області. Там люди ввжають себе скривдженими, тому недоцільно було їх так лякати.
— «Люкс» — це та фірма, з якої фактично починався великий капітал Ахметова, тому він, мабуть, має підстави побоюватися розгрому свого бізнесу на Донеччині у зв'язку з численними перевірками МВС.
— Ці перевірки МВС проводило за дорученням Прем'єр-міністра в усьому гірничо-металургійному комплексі. Там були виявлені незаконні дії як у структурах пана Ахметова, так і Пінчука, і Коломойського. Просто ті роблять розумніше і несуть відповідальність мовчки. А Ахметов не звик до рівності перед законом і дещо «образився». Після того в мене була зустріч із ним, ішлося про незаконне відшкодування десятків мільйонів ПДВ. Я пояснив йому свою точку зору. Я вважаю, що Україна потребує стратегічних менеджерів високого класу, у тому числі й таких, яких зібрав навколо себе Ахметов. З іншого боку, він має звикнути до того, що його привілейований статус, вищість над законом залишилися в минулому. Як людина, яка розбирається в промисловій політиці, я особисто казав Ахметову, що на його місці пішов би на демонополізацію бізнесу. Бо коли в одних руках зосереджено весь ланцюг від вугілля до металу, це може погано закінчитися. Але це моє бачення таке, а не вказівка. Я сказав: «Рінате Леонідовичу, зараз, ми, звичайно, перевіримо все минуле, але якщо ви будете займатися бізнесом згідно з буквою українського закону, у вас не буде проблем. Вашого впливу на вулицях, базарах, незаконних копанках Донбасу більше не буде — там працюватиме закон». І він мене запевняв, що саме так бачить свій бізнес уже багато років. Якщо це справді так, він може спокійно приходити до мене на чай. Може навіть зі своїм прийти. Якщо ж Ахметов сумнівається у своїй економічній історії, тоді говоритиме його величність Закон. Але чийсь бізнес ми навмисно руйнувати не будемо. Просто хочемо поставити всіх у рівні рамки.
Перші ластівки з «уряду в екзилі»
— Зараз Ахметов перебуває за кордоном, і там уже (щоправда, в основному не в Західній Європі, а в Москві) сформувалася з високопоставлених утікачів нова хвиля «української діаспори»...
— Це такий «уряд в екзилі»...
— Якi перспективи повернення чи екстрадиції цих людей? Чи повторюватимуться такі випадки, як із Ігорем Бакаєм, коли з приводу його затримання російськими правоохоронцями виник фактично міждержавний конфлікт?
— Я щиро сумую, що в нас не склалися відносини з колегами із Російської Федерації. За такої протяжності кордонів, за такого ступеня інтеграції двох наших економік і суспільств це є ненормально. На раді міністрів внутрішніх справ країн СНД у Мінську, де я, завдячуючи своїм попередникам, навіть головував (а наша делегація приїхала туди в помаранчевих краватках), я мав офіційні і неофіційні розмови з російським колегою Нургалієвим. І переконував його, що навіть з огляду на своє політичне минуле не можу бути ворогом нормальних стосунків України й Росії. Я готовий до максимального поглиблення нашої співпраці в інтересах обох держав. Однак прохолодний клімат у відносинах дається взнаки. Я неодноразово посилав російським колегам офіційні звернення про екстрадицію тих людей, які перебувають на їхній території. Але вони вдають, ніби нічого не відбувається. Точніше, вдавали. Після затримання Бакая, яке проводили не ми, а Бюро координації боротьби з організованою злочинністю країн СНД у рамках міждержавних угод Співдружності, його доставили на дільницю й занесли до книги затриманих. Проте спочатку лунали заяви, ніби його не затримували, а потім росіяни визнали, що Бакай був затриманий, але потім — відпущений, бо є громадянином РФ. Але, по-перше, я маю довідку від самих росіян, про те що Бакай не має російського громадянства, отриману за два дні до того. По-друге, навіть якби він був громадянином Росії, але проходив за фактами скоєння злочинів в Україні, його не мали б відпускати, а в рамках угод про правову допомогу повинні були передати для суду в Україну або судити в Росії. Цього не сталося. Усе зрозуміло: колишній керівник ДУС Бакай користується особливими привілеями на території Росії. Але зрушення є. Хочу порадувати і вас, і читачів, і Бакая: три дні тому я отримав офіційного листа від міністра внутрішніх справ Російської Федерації про те, що він погоджується з необхідністю поглиблення нашої співпраці і пропонує провести спільну колегію двох МВС у Москві у вересні (попередня була в Києві), там буде обговорено всі питання.
Друга ластівка, яка дає нам підстави сподіватися на «розмороження» стосунків із Росією, — це те, що із 12 осіб, котрі проходять свідками у справі благодійного фонду «Артеміда» з добром до людей», де зникло 72 мільйони коштів «Укрзалізниці», і вони (свідки) перебували на території Росії, шестеро вчора прибули з Санкт-Петербурга в Україну для надання свідчень. Крига потроху скресає, і відповідатимуть усі. Росіяни самі не зацікавлені в такому явному порушеннi угод, у тому числі й у рамках Інтерполу. І я свято вірю в те, що рано чи пізно Росія зробить те, що має зробити в рамках міжнародних угод.
Стосовно решти діячів, які перебувають також і в інших країнах, також ведуться плідні розмови щодо їх повернення на Батьківщину.
— В одному з нещодавніх інтерв'ю ви говорили про потребу чималої кількості подань щодо зняття депутатської недоторканності...
— І повторю це й зараз. Навіть знаючи позицію Литвина, який сказав, що поверне всі ці подання без розгляду, нова влада повинна продемонструвати для суспільства: у нас усі рівні перед законом. І якщо є звинувачення щодо депутатів, вони мають бути такими ж рівними, як і всі інші, незалежно від того, до якої фракції належать. Тим більше що Верховна Рада ще жодного разу не відмовляла, якщо такі подання з'являлися в сесійній залі. Відмови могли бути на рівні комітетів, але не в залі. Тому я вважаю, що це обов'язково треба робити, і Президент повністю підтримує мою точку зору.
— Коли чекати на такі подання?
— Спитайте у Генерального прокурора.
«Рішення про ліквідацію ДАІ було правильним»
— Пане мiнiстре, без цього питання просто не обійтися. Останнім часом з'являються повiдомлення, що на дорогах України зросла кількість аварій, і скільки б МВС не запевняло, що ліквідація ДАІ тут ні до чого, у людей з цього приводу є й інша позиція...
— Дехто каже: мовляв, неправильним було рішення Президента про ліквідацію ДАІ... Я так не вважаю й офіційно заявляю, що підтримую це рішення. Можливо, воно було інтуїтивним, але Президент правильно відчув, що цю пухлину треба видалити. Річ у тім, що ДАІ не мала жодних можливостей карати порушників правил дорожнього руху. Коли інспектор виписував протокол — не квитанцію на сплату штрафу, а лише протокол до суду! — то, щоб ви знали, до бюджету в середньому надходило 60 копійок. Тобто люди або взагалі не йшли в суд, або не сплачували в результаті суду ці кошти. Тому махання смугастим жезлом було повною фікцією, і єдине покарання, яке отримували несумлінні водії — 15 хвилин «пиття крові» з тим заповненням протоколу. Звісно, в результаті з'являлася «десятка» даішникові, аби довго не стояти, чекаючи того протоколу, а водій, від'їжджаючи за сто метрів, казав: «От які хабарники і сволочі!»
Таким чином система ДАІ була гнилою й корумпованою, від чого страждали й ті водії, які чесно виконували всі правила. На цей момент ми повністю відпрацювали всі необхідні зміни в цій системі, і все, що залежить від нас і уряду, буде зроблено до 1 вересня. В Україні було 23 тисячі працівників ДАІ. 12 тисяч із них підуть працювати в єдину постову службу, об'єднуючись із патрульно-постовою службою, тобто будуть на автомобілях і в пішому порядку відповідати за порушення закону й на дорозі, і на пішохідній частині. Умовно кажучи, як за ДТП, так і за, приміром, пограбування кафе. Тисяча залишаються регулювальниками в містах. Якась частина залишиться у господарських службах, а ще 3 тисячі працюватимуть у дорожній міліції між містами — патрулюватимуть дорогу. І критерієм оцінки їхньої роботи буде не кількість штрафів, а стан аварійності на підконтрольній ділянці. Звісно, вони реагуватимуть і на угони, і на перевищення швидкості. Для цього ми вже підготувалися технічно: закупили радари, в яких є електронний пристрій. Вставляєш його в комп'ютер, і він показує, скільки разів було зафіксоване перевищення швидкості. І, відповідно, стільки документів повинен покласти на стіл патрульний.
А тепер головне: яких документів. У всьому світі робиться так: якщо є порушення, людині виписують квитанцію на штраф, вона іде й платить. Не згоден з тим, що порушення було — все одно платить, але позивається до суду і може відсудити ті гроші, якщо дії міліції справді були неправильними. Так і має бути. Тому ми підготували відповідний законопроект, який як невідкладний піде до Верховної Ради. Він, зокрема, регламентує такі речі, як вилучення водійських посвідчень. Це буде робитися тільки у п'яти випадках: п'яний за кермом; проїхав на червоне світло світлофора; виїхав на зустрічну смугу; залізничне полотно; зникнув з місця пригоди. Я знаю, що дехто заявляє, нібито вилучати водійське посвідчення незаконно, бо воно є приватною власністю водія. Але вибачте, якщо сусід убив сусіда своїм ножем, то що, я не маю права вилучити цей ніж як знаряддя вбивства?!
Окрім того, постановою Кабміну ми різко скоротимо кількість випадків, за які штрафуватимуть. Ну і, нарешті, ми забезпечимо законом задіяння технічних засобів контролю: якщо радар або фотокамера зафіксувала порушення правил, людина повинна платити штраф, як це робиться в усьому світі.
Ці позиції є принциповими, і я не сумніваюся, що депутати підтримують законопроект.
— Тобто до того, як цей закон вступить у дію — а це щонайменше місяця півтора — на дорогах буде робитися те, що й зараз?
— Я глибоко співчуваю водіям і пішоходам (коли вночі їду додому, то складається таке враження, що я один зупиняюся на червоне світло), але, на жаль, правоохоронець сьогодні не має законодавчого механізму карати порушників. І проблема в законодавстві. Сподіваюся, парламентаріям вистачить совісті не заполітизуватися в цьому питанні й ухвалити відповідний закон якомога швидше.
Помічник дільничного в кожному селі — подяка за вибори
— Президент свого часу задекларував, що в кожному селі має бути свій дільничний міліціонер. Це вже в процесі?
— Доповідаю. В Україні близько 30 тисяч сільрад. Зараз я маю там усього 8 тисяч дільничних. Як ви розумієте, я не можу збільшити й без того численну міліцію більш як на 20 тисяч «багнетів». Але закон мені дозволяє впровадити посаду громадського помічника дільничного інспектора. І в двох третинах сільрад ми вже підібрали, а до кінця вересня підберемо вже скрізь кандидатів на ці пости. Ще потрібно провести схід села й затвердити відповідну людину — тільки тоді вона стане громадським помічником дільничного. Я обіцяю цим людям форму, кокарду, гумову палицю, наручники, свисток. Можна з цього приводу посміхатися, але людина у формі на селі є ознакою закону. Я сам із Західної України, там ділять життя на «за Польщі» і «після Польщі». Так от за Польщі в селі, казали, був піп, кмет і поліцай. А тепер — начальства море, поліцая нема, порядку нема.
— Але помічникам дільничних ще потрібно платити зарплату...
— Безумовно. Тому ми вже звернулися до служби зайнятості України, аби взяти цих людей як таких, що прийшли на новостворені місця. З таким підходом вони впродовж року отримуватимуть щомісяця 361 гривню. Зараз більші гроші платять за неробство. Я вважаю, краще ці кошти віддати людям, які нестимуть службу з охорони громадського порядку. Президент «добро» на це дав, відповідна технічна робота вже проводиться.
Можна також провести оплату не через службу зайнятості, а через сільради. Але ми в будь-якому випадку повинні зробити все, щоб віддячити українському селу, яке зіграло ключову роль на минулих президентських виборах. Адже селяни змогли повстати й перемогти тих кучмістів, які їх цілеспрямовано нищили. І йдеться не про якесь залицяння з нашого боку — ми маємо дати селу закон і порядок.
Свати й брати лейтенанта Луценка
— Брат мій (він на п'ять років за мене старший) раніше займався дрібною комерцією, мав міні-молокозавод. Але коли я сів у намети «України без Кучми», у нього два тижні сім служб — від прокуратури до санстанції — вилучали молоко нібито для перевірки й повертали, коли воно вже скисало. На тому його бізнес і закінчився. Після цього він перейшов у Соцпартію і став партійним працівником. І поки я їздив спершу з Морозом, а перед другим туром — з Ющенком по зустрічах iз виборцями, він їхав перед нами в «Газелі» з гучномовцем у передовому «загоні захоплення».
Наголошую: це мій єдиний брат. На даний момент він отримував пропозиції роботи і в державних органах, і в комерційних закладах, але я, зловживаючи правами молодшого брата, заборонив йому будь-які походи в цьому напрямку, бо з таким братом, як я, це було б нелегко. Ще раз наголошу: він не має жодних комерційних інтересів. Тому дуже прошу вас написати про те, що коли до когось приходять «гінці від Луценка» і представляються братом, сватом, племінником тощо — до мене вони не мають жодного відношення. Бо вже сил немає чути про якісь «бізнес-інтереси» моїх нібито братів, які у когось щось просять чи вимагають. І я буду дуже вдячний, якщо мені про такі випадки повідомлятимуть.
Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1124793110.html