Юрій Луканов: Земельна “маячня”

«Виконавча служба вигадала формальну зачіпку, аби не виконувати рішення суду, – сказав директор севастопольського аналітичного центру« Номос»   Сергій Кулик, – Насправді вона не в змозі його виконати. Їх охороняють військові російського флоту. Як їх змусиш, якщо вони озброєні?» На думку Сергія Кулика, і нинішнє рішення буде дуже проблематично виконати без звернення до міжнародних структур.

Йдеться про сім маяків, десять світлових  навігаційних знаків й інше навігаційне майно. Судова боротьба за маяки триває з 2001 року. Після рішень судів на користь України на території маяків з`явилися морські піхотинці Росії, хоча згідно з угодою про умови їхнього перебування вони не мають права без санкції української влади пересуватися  за межі базування Чорноморського флоту РФ. Вони взяли під контроль навіть маяк у містечку Генічеськ Херсонської області, що розташований за приблизно 300 кілометрів від базування ЧФ РФ. Один з українських військових саркастично зауважив, що з такими темпами вони і на Банковій  можуть опинитися. Взявши під контроль маяки, російські військові не допускали на їхню територію судових виконавців.

Експерти  твердять, що, утримуючи українське майно, Росія таким чином зберігає політичний  вплив на півострові. А з іншого боку,  підозрюють, що маяки є лише приводом, а причина полягає в тому, що вони  оточені недешевою кримською землею. Фонд держмайна України не володіє даними про те, скільки землі навколо маяків. За даними севастопольського аналітичного центру «Номос», там близько 18 гектарів. За кожним з маяків закріплено земельну ділянку від одного гектара і більше. За даними ріелторів Севастополя, одна сотка землі в районі маяка Херсонеський коштує від 4,5 тисяч доларів. У районі інших маяків вона коливається, але теж недешева.

Конфлікт ставить під питання долю сотень цивільних людей, що живуть на території маяків  – це обслуговуючий персонал, який залишився тут з часів СРСР. Вони позбавлені своїх конституційних прав на вільне проживання, адже  мешкають за колючим дротом. Крім того, бажаючі не мають змоги приватизувати своє житло.

Навіть за часів СРСР маяки та інше подібне майно були не  власністю Чорноморського флоту СРСР, а власністю УРСР в оперативному управлінні Міністерства оборони СРСР. Після розвалу Радянського Союзу 1992 року було підписано угоду між Україною и Російською Федерацією про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії  на базі Чорноморського флоту колишнього  СРСР. Тоді було домовлено, що гідронавігаційне обладнання передається через додаткову угоду. Більша частина обладнання була передана. Але спроби України отримати під свій контроль маяки вздовж узбережжя Чорного моря від мису Тарханкут до мису Аю-Даг наштовхнулися  на опір російської сторони.

Директор інформаційно-аналітичного центру «Логос», кандидат наук з державного управління Олег Яценко у відповідь на запит отримав текст Ноти МЗС РФ до України від  26 травня  2007 року. В ній Росія заявляє, що  безпека об’єктів ЧФ РФ  «має важливе значення не лише для військових формувань флоту,  але і для населення місць їх базування.  Тому  вжиття заходів із забезпечення  безпеки цих об`єктів не може пов`язуватися з їх статусом відповідно до базових угод». «Іншими словами, Російський уряд декларує, що він ігноруватиме ним же підписані угоди з Україною, – зазначає Яценко, – Він твердить, що маяки йому потрібні для захисту населення. Цікаво від кого він має намір захищати громадян України в  Криму? Від Києва?», – запитує  аналітик і сам же відповідає: «Насправді РФ використовує маяки, як і інші об’єкти для поширення свого політичного впливу».

1 січня 1998 Росія інформувала мореплавців про те, що знімає з себе відповідальність за безпеку мореплавства вздовж узбережжя Криму. При цьому вона не передала Україна маяки, які зараз є предметом судового спору.  Кілька судів ухвалювали передачу маяків Україні, але ЧФ РФ неодноразово заявляв, що не визнає рішення українських судів. Це при тому, що держави СНД, у тому числі Україна і Росія, підписали і ратифікували Угоду про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності – згідно з цим документом Київ і Москва визнають і виконують  рішення компетентних судів, що набули  законної сили.

У 2006 році «Інтерфакс» процитував високопоставленого представника головного штабу ВМФ РФ, який підкреслив, що командування російського флоту розглядає дії судових виконавців «як спробу неправомірного вилучення майна флоту з використанням судової системи». «Командування вважає, що такі дії спрямовані на штучне загострення ситуації навколо питань базування флоту на території України, і наполягає на безумовному дотриманні Києвом домовленостей про продовження переговорного процесу з питань навігаційно-гідрографічних об’єктів з метою розробки угоди щодо їх використання», – сказав співрозмовник агентства, – і угода повинна бути досягнута на урядовому рівні».

«Виходить парадоксальна ситуація, – каже керівник наукових програм Центру дослідження армії конверсії та роззброєння Сергій Згурець, – Україна відповідає за безпеку мореплавства у своїх водах, але маяки контролюють військові сусідньої держави. Україна відповідає за безпеку згідно з міжнародним законодавством – Конвенцією  про захист життя людини на морі, підписаної як Україною, так і Росією». Сергій Згурець не виключає, що земля навколо маяків вже має своїх підпільних власників – в цьому причина небажання передати її Україні. До цих пір Україна не отримала можливості навіть провести інвентаризацію.

Колишній начальник маяка Сарич, а сьогодні доглядач його з українського боку, кандидат технічних наук  Юрій Лещенко живе на території, що відноситься до маяка. Мешкає в триквартирному житловому будинку 1909 року спорудження. Він за двадцять років  після розвалу СРСР  не зміг  приватизувати свою квартири.  Юрій Лещенко принципово не платить квартирну плату, бо вона отримується Чорноморським флотом, а не Україною. «Висловлює припущення,  що небажання віддавати маяки пов’язано не з їх цінністю, а з тим, що хтось хоче прибрати до рук землю навколо маяків, – говорить Лещенко, – Що буде з мешканцями – невідомо». Він розповідає, що на території вже побудували будиночок для відпочинку офіцерів ЧФ РФ. «Його використовують для відпочинку, – каже він, – офіцерів ЧФ і їхніх гостей». У такій ситуації він звинувачує не тільки Чорноморський флот, а й українську владу. На думку  Лещенка, дуже схоже на те, що вони  пов’язані один з одним корупційними схемами.

Йому вторить глава громадської організації «Херсонеська Ніка» Анатолій Ружицький. Він раніше працював на маяку. Після втрати роботи почав водити маршрутку. До організації входять громадяни України, які проживають на території маяка Херсонеський. Вони, за словами Ружицького, займають три житлових будинки по сорок квартир кожен. «Ми були на прийомі в одного севастопольського начальника, – каже Ружицький, – з вимогою приватизувати квартири. Він нам каже: «Що ви хочете? Там же все російське». Хоча це неправда, територія не належить Росії і навіть не здається їй в оренду, оскільки оренда маяків заборонена законом. Просто місцева влада пов’язана з флотом спільними  інтересами. Ми платимо за квартиру ЧФ за підвищеними тарифами. При цьому будинки  наші не обслуговуються. Ми навіть перекриття даху ремонтували за власний кошт. Живемо, як індіанці в резервації. Щоб комусь потрапити до нас у гості, потрібно оформити купу документів, наче маяк секретний об’єкт». За його словами, на території інших маяків ситуація аналогічна. Жителі побоюються, що з неприватизованих квартир їх можуть виселити в будь-який момент.

Кілька років тому Ялтинська міська Рада ухвалила рішення про передачу житлового будинку на території маяка Айтодорський у власність Міністерства оборони  РФ. Рішення було опротестовано прокуратурою. Справа зараз розглядається в суді. На думку Юрія Лещенка, керівництво ЧФ РФ хотіло б прибрати у власність всі житлові будинки на території маяків.

Офіцер прес-служби ЧФ РФ Микола Воскресенський повідомив, що вони не коментують цю тему: «Президенти повинні вирішити це питання і ми виконаємо рішення», – сказав він.

Київ може піти на надзвичайні заходи в питанні повернення маяків у Криму – про це після зустрічі президентів Росії та України заявив  журналістам видання «Новий регіон» надзвичайний і повноважний посол України, доктор юридичних наук Володимир Василенко. Він уточнив: мова йде не про бойові дії проти озброєних військових моряків. «Можна вдатися до інших примусових заходів, – сказав дипломат, – відрізати об’єкти від енерго-та водопостачання – і змусити російську сторону їх звільнити».

Юрій Лещенко вважає, що Україні треба вдаватися не до екстремальних витівок, а звертатися до міжнародних судів. Та ж Гідрографія могла б апелювати до Міжнародної морської організації, яка відповідальна за забезпечення безпеки на морі. А держава Україна могла б захищати свої права у міжнародних судах. «Але Україні бракує політичної волі. – каже він, – без волі тут нічого не зробиш».