Інвестиції чи інтервенція

За розголосом про викриття копіпейсту в президенській книзі, всі забули з чого все починалось. А починалось все з щирого бажання глави держави, щоб «Україна – ще мало відома в Європі та у світі,» стала більш привабливою в очах іноземних інвесторів. “Багато хто навіть не здогадується про те, що наша країна – ймовірно, одне з найкращих місць для інвестицій у сучасному світі. Як президент я хотів донести правду про це до максимальної кількості європейців, американців і канадців. До всіх тих ділових та енергійних людей, які шукають нові ринки для вкладення своїх бізнес-ідей, ініціативи та підприємливості” – заявляв місяць тому президент.

Чим закінчились всі ці благі наміри всім сумновідомо. А тим часом інші інвестори, які й без усіляких книжок знають про можливості України, її важливість та необхідність вкладади в нашу економіку гроші, за відсутності інших конкурентів, почуваються себе все більш впевненно.
Російський капітал бере під контроль одну галузь української економіки за одною. Після встановлення майже повного контролю над нафтопереродною промисловістю та мобільним звязком, активної експасії в фінансовий, страховий та банківський сектор, росіяни намагаються закріпитися в тютюновому та алкогольному бізнесі.

Так, найбільший дистриб’ютор тютюнової продукції в Росії ТД «Мегаполіс», поступово бере під контроль вітчизняних регіональних дистрибюторів. Після того, як росіяни стали власниками західноукраїнських торговців сигаретами, вони поглинули найбільших тютюнових дистриб’юторів в Одеській та Харківській областях. За данними ЗМІ, вже зараз росіяни контролюють тютюновий бізнес з річним оборотом на рівні $ 1 млрд. При цьому, можна з впевненістю стверджувати, що й далі буде продовжуватись придбання
розрізнених українських торговців тютюном і встановлюватись контроль над цим бізнесом в нашій країні.

Не припиняються спроби й придбання інших прибуткових українських галузей. Нещодавно в ЗМІ проходили повідомлення про намір росіян купити відомого (не лише в України) виробника горілки «Nemiroff». А на початку вересня відбулось про інше капіталовкладення російського бізнесу. Власники групи компаній «Рідна марка» (структури, близькі до Петра Порошенка), продали 100% своїх акцій холдингу Oasis. До складу «Рідної марки» входить ПБК «Радомишль», ТМ «Мрія», «Бон Херсон» та інші. А міжнародний холдинг Oasis був створений колишніми власниками російської компанії «Пивоварня Таранова» Євгеном Кашперо і Олександром Ліфшицем. Слід додати, що обсяг продажів корпорації «Рідна марка» в 2010 р. склав $ 30 млн.

Росіяни скупають не лише окремі підприємства чи холдінги, але й цілі фінансово-промислові групи. «Індустріальний союз Донбасу» – який ще декілька років назад був чи не найпершим конкурентом Ахметова за звання головної національної бізнес-структрури країни, її керівники були близькі до президента, а компанії брали багатомільйоні іноземні кретиди – зараз на 51 % належить росіянам. Зараз інший український олігарх (Дмитро Фірташ) бере мільярдний кредит в доларах у російського Газпромбанку, й невідомо чим все це закінчиться.

Отже, іноземні (принаймні російські) інвестори чудово знають про те, що з себе становить український бізнес, наскільки він може бути прибутковим, й куди треба вкладати гроші. Однак, можливо, не тільки бізнес-інтереси керують російськими підприємцями, які до речі дуже тісно повязані з владною елітою цієї країни. Як відзначалось в одному з докладів російських науковців на тему «Вплив іноземних інвестицій на національну безпеку»: іноземні інвестиції впливають на економіку країни, змінюючи її відповідно до цілей іноземного інвестора, що відповідають національним інтересам країни з відки приходять гроші.

При цьому, якщо хтось вірить у казочки про те, що «інвестиції – вони і є інвестиції», і все одно з якої країни вони прийшли. То нехай подивляться на приклад відчизняних НПЗ. Вони одними з перших були приватизовані російським капіталом, при цьому велась масована медійна кампанія про взаємовигідну співпрацю, про модернізацію підприємств, про експор в інші країни і т.і. Минуло більше 10 років, і можна подивитись на наслідки. Як відзначають експерти,  українські НПЗ не можуть задовольнити навіть внутрішній попит на пальне. Заводи частково закриті на затяжну реконструкцію, інші працюють на Росію за толінговими схемами (переробляють російську сировину, щоб вивозити нафтопродукти до РФ). Ми ж маємо постійне зростання цін та залежність від імпорту пального з-за кордону.

А в середині липня Національний банк України заявляв, що розглядає можливість надання російському рублю особливого статусу. Це звичайно теж продиктовано «турботою про інвестора». На фоні всього цього досить символічно звучать слова постійного представника Росії при НАТО Дмитра Рогозіна, який розповів (правда з іншого приводу), що «політика повинна відповідати історичному досвіду», а «якісне домінування – запорука існування Росії». Те, що бізнес з політикою в Росії тісно пов’язаний, думаю, мало в кого буде викликати сумнів. Адже й в Кремлі цього не приховують. Так, в червні місяці, під час візиту глави адміністрації президента РФ до Одеси, Сергій Наришкін заявив наступне: “ми дамо відповідне доручення, щоб наші підприємці та компанії почали працювати з Одесою “. Отже саме за вказівкою Кремля російські підприємці починають «працювати» в Україні. І, цілком можливо, й про подальші свої дії вони також отримують цінні директиви з центру.

Крім того, специфіка роботи західного та східного інвестора трохи відрізняється. Як розповідав мені один банківський співробітник, в багатьох банках зараз існує проблема повернення кредитів взятих на розвиток бізнесу. І в представництвах західних банків на це питання дивляться майже як на безнадійне – в судах правди шукати марно, місцеві чиновники й правоохоронні органи знаходяться в основному на боці недобросовісних бізнес-стурктур (а то й володіють ними). Після багатьох поневірянь, ці кредити списуються, як безнадійні, банки терплять збитки, а в центральних офісах сушать голову, що ж робити з цим «персперктивним ринком». В російських же фінансових установах в Україні підходять до цього з іншого боку. Служби безпеки цих банків (в основному складені з колишніх спеціалістів СБУ (КГБ) або МВС) добре знають на кого і як треба вийти й з ким «порішати» питання, щоб кредити повернули. В крайньому випадку влаштовують маски-шоу або рейдерські захоплення, про що періодично пишеться в нашій пресі. І взагалі про які перспективи для цивілізованних інвестицій можна говорити, якщо рейдерство в нас цвіте буйним цвітом, а за оцінками експертів близько 50% рейдерського ринку України складають саме російські рейдери.

Але повернимось до нашого президента та його прагнень залучити (не тільки російські) інвестиції до України. Здається вже тільки лінивий не казав, що для цього потрібно не видавати цікаві книжки, а спочатку зробити цей самий привабливий клімат для нормального інвестора. Судова реформа, антикорупційна чистка прокуратури, силових та перевіряючих структур, чітка й зрозуміла законодавча база – ось ті основи, які дають сигнал до всієї Європи й світу, що треба вкладати гроші в Україну. А перекрадена англійською мовою книга «Opportunity Ukraine», в підсумку лише призвела до чергового конфузу. І ймовірно, що дуже скоро всі ці опортуніські можливості будуть досяжні лише для «особо наближених до імператора». І цілком можливо – навіть не українського.

П.С.
Лише два останніх приклади з приводу «інвестиційної привабливості» України:

Італійський промисловий конгломерат «Yama» бізнесмена Аріелла Бартолі, вирішив отримати контроль над просуванням своєї продукції в Україну. Італійці отримали від Антимонопольного комітету дозвіл на поглинання київської компанії «Епіцентр». Після цього у «Епіцентрі» розпочилась маски-шоу.

Німецький бізнесмен Олександр Ліхт, після переговорів щодо «однієї суперечливої фінансової ситуації» з представниками банку «Південний» був обстріляний з автоматичної зброї на трасі Одеса-Київ.