22.11.2010 Брав активну участь у Податковому майдані, як і десятки тисяч інших.
Став одним з лідерів профспілкового руху.
На початку 2011 року як голова профспілки «Алчевський терен Луганщини» увійшов в Раду підприємців при Верховній Раді України, яка так і не була легалізована. Сподівався у цей спосіб знайти спосіб впливу на корупцію в органах державної влади у власному місті.
З 21.03.2011 р. брав активну участь в Автомайдані.
19.05.2011 р. брав участь в акції протесту у Києві, виступив на телемості на ТРК «Донбас», де говорив про неправомірні дії прокуратури у Луганській області.
25.05.2011 р. у мій магазин прийшла перевірка Держміськпромнагляду в особі інспектора Панченко А.В. з готовим протоколом, який після внесення мною зауважень, сам цей протокол і порвав. На його неадекватні дії склав акт про порушення та подав заяву про вчинений ним злочин у прокуратуру Алчевська.
26.05.2011 р. інспектор повернувся доробити свою справу, але я не допустив його до перевірки. Я подав скаргу керівництву газової інспекції про його відсторонення від перевірки, а прокурору Алчевська про неправомірні дії та перевищення повноважень інспектора. Вслід за ним як за сценарієм через кілька секунд з’явилися працівники Алчевськмежрайгазу для виконання завдання, поставленого перед ними інспектором: відключити магазин від газопостачання. Я не дав їм цього зробити.
08.06.2011 р. я був організатором Круглого столу у місті Алчевськ. Мені не вали його провести: намагались змінити місце проведення, відключили від електропостачання.
10.06.2011 р. Алчевський міський відділ УМВС подає заяву в Алчевський суд і у цей ж день Алчевський міський суд виносить постанову щодо огляду приміщень мого магазину «Білосніжка» інспекторами міського відділу. Одразу у цей ж день у магазин прийшли працівники міліції, а з ними разом ще кілька «газівників», які намагались відключити газ. У мою відсутність влаштували цілу виставу для моїх працівників і покупців мого магазину, перевищуючи свої повноваження, виганяючи покупців, які нібито перешкоджали у проведенні догляду.
14.06.2011 р. у магазин підкинули виклики у прокуратуру для мене і моїх працівників, у яких не було зазначено ні за якою справою, ні в якості кого, ні з якою метою …
16.06.2011 р. прийшов у прокуратуру вияснити характер викликів та вручити заяву прокурору міста Алчевська з вимогами дотримання прав та свобод громадян України, оскільки дільничний інспектор, заходячи у магазин, залякував продавців «застосуванням прийомів рукопашного бою».
24.06.2011 р. ніби не помітивши мого приходу у прокуратуру, прокуратурою Алчевська були винесені постанови на примусовий привід мене та моїх працівників у прокуратуру, які у цей ж день без попередження і виконали (відео). При виконанні ніхто про такі «банальні речі» як повага до людей і не згадував.
21.07.2011 р. був складений протокол про мою злісну непокору працівникам міліції при виконанні ними службових обов’язків (під час виконання примусового приводу).
22.07.2011 р. я подав адміністративний позов про визнання незаконним протоколу, складеного Панченком А. В. До цього часу суду не було.
25.07.2011 р. Алчевський міський відділ УМВД передав протокол про моє адміністративне порушення в Алчевський міський суд.
09.08.2011 р. Алчевським міським судом прийнято рішення визнати мене винним та призначити покарання у вигляді 50 годин примусових робіт, не розглядаючи моїх аргументів.
08.09.2011 р. Апеляційний суд Луганської області залишив рішення Алчевського міського суду без змін, не розглядаючи наявні відеоматеріали та покази свідків, які підтверджували мою невинуватість.
20.09.2011 р. група працівників «Алчевськмежрайгаз» провела екскурсію по моїх сусідах.
25.09.2011 р. включаю газовий котел, але газу немає.
26.09.2011 р. подаю заяви про злочин в усі можливі інстанції, але не отримую жодної реакції.
30.09.2011 р. Луганськгаз подає заяву в Алчевський міський суд, в якій просить суд зобов’язати мене надати доступ у магазин для відключення його від газопостачання, яке вже здійснено.
З 03.10.2001 р. з притаманною мені старанністю замітаю територію міського відділу УМВС Алчевська та вулицю поруч з ним під прискіпливим керівництвом інспектора виконавчої служби.
11.10.2011 на моєму основному робочому місці на мене було вчинено напад невідомими мені особами, які нанесли мені велику кількість ударів металічними предметами. В результаті я опинився на лікарняному ліжку зі струсом головного мозку. До цього дня перебуваю на лікуванні, міліція і не збирається чинити хоч якісь дії для розслідування вчиненого проти мене злочину.
ТАК ДАЛІ ЖИТИ НЕ МОЖНА!
Я така ж звичайна людина як і мільйони інших.
Я не вмію і не хочу жити на колінах.
Микола Олексюк, Алчевськ
Епілог
Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу та громадський рух «Вільний простір» протягом останніх двох років неодноразово зверталися до найвищих державних очільників та державних структур з вимогою припинити репресії проти підприємництва. До імен Рими Білоцерківської, Ігора Запрудського, Олександра Томасевича, Геннадія Фіміна та десятків інших ми змушені додати Миколу Олексюка, доля якого на сьогодні є узагальненням всіх тих безчинств, вседозволеності, безправ’я, які стали звичною щоденною практикою вітчизняного підприємництва.
У нас не виявилось державних органів влади, що служать українському народу. У нас немає судів, де представники народу можуть захистити свою честь та майно. Ми змушені будувати свою державу заново. Але починати таке будівництво необхідно із захисту кожної окремої людини, яка не зігнулася, не здалася під тиском корумпованих злочинних угрупувань, що узурпували владу в Україні. Ми звертаємося до громадян України: захистимо Миколу Олексюка! Якщо ви юрист, ви можливо опишете його ситуацію і поясните людям злочини, вчинені проти нього. Якщо ви живете поруч, ви хоча б відвідаєте його та запропонуєте йому підтримку та допомогу. Якщо ви співчуваєте та розумієте його, розкажіть про нього свої друзям та знайомим. Будьмо горді та непохитні. Тому що тисячі Олексюків житимуть у нормальній демократичній державі, а не в олігархічному заповіднику на ймення «Україна».
До влади прийшли бандити. Цю інформацію треба розповсюджувати як найширше. Особливо російською мовою на Східній Україні. (На Західній це давно знають.) Можливо, наприклад, розклеювати на стовпах листівки. Приблизно так, як це робили партизани за часів німецько-фашистської окупації.