Олександр Северин: Розірвати ко[д]ло

Ми (тут я про всіх українців, окрім “еліти”) ще не знаємо, за яким законом будуть проведені (якщо будуть проведені) чергові парламентські вибори, але не маємо жодних підстав сумніватися, що цей закон буде виписано, застосовано, а також, у разі “доцільности“, невимушено порушено так, щоби забезпечити “стабільність” влади, себто консервацію тих самих осіб, тих самих “політичних сил” і тих самих совково-бандюкових практик. І навіть якщо з невеликим домішком когось/чогось для мімікрії та імітації новизни чи конкуренції – це не обов’язково ложка меду у діжку самі знаєте чого, дуже можливо це буде за принципом “подібне притягує подібне”.

 Мало підстав сумніватися, що перелякані зростаючою популярністю виборчої дулі – себто голосування “проти всіх” (“не підтримую жодного з кандидатів“), пацани з підпацанниками по-чечетовськи бадьоро і по-піаністичному скоординовано приберуть з виборчих бюлетенів відповідну жахливу опцію, тим більш, що трохи невідцьогосвітня іноді Венеціанська комісія ніби вже щось про це схвально промуркотіла. І безнадійне звернення автора цих рядків до гаранта з вимогою ветувати дурний закон до гаранта навіть і не потрапить.

 При цьому ми (тут я знову про всіх українців, окрім “еліти“) на сьогодні маємо знов-таки мало підстав сподіватися, що ВРУ наступного скликання не буде оновленим про око людське [важким і тупим] інструментом нав’язування громадянам волі одного пануючого стану в неофеодальних умовах станового суспільства.

Що з неї якимось дивом випаруються підкилимні і малоправові “політичні домовлености”, випарується гидота сороміцького піанізму з картками, а верховенство доцільности совка, креола та злодія заміниться верховенством права та українським націоналізмом сучасного здорового глузду (а не вкрапленням у регіональну стабільність скріплюючих елементів націоналізму істерії, фобій та гасломовного агітпропу у стилі найгірших зразків 30-х років минулого століття).

Іншими словами – сподівань на те, що Верхорада позбудеться своєї верховнорадянськости і стане парламентом – небагато.

 Ми (тут я про менше коло прихильників ідеології “вільної людини у вільній країні” та у вільній Європі) поки що також маємо мало підстав сподіватися на потрапляння до наступного складу ВРУ якоїсь “своєї” політичної сили та/чи “своїх” політиків, котрі послідовно, рішучо, розумно і відповідально проводили б політику (чи принаймні суспільно актуалізували б ідеї) європейської інтеграції України, не кажучи вже про інтеграцію євроатлантичну.  То у чому сенс виступу в кордебалеті?

 Мені вже доводилося згадувати мудру пораду: сила твого опору має зростати мірою зростання тиску на тебе. Це може бути фронтальним опором, може бути за принципом м’якої сили, айкідо – але менше з тим.

Чим сильніше на нас тиснуть, щоб ми обирали цих з-поміж цих і саме у такий спосіб, котрий їм на сьогодні виглядає найзручнішим, не маючи можливостей офіційно послати їх під три чорти, тим очевиднішим виглядає доречність постановки питання: а може якраз і треба їх всіх під три чорти послати? І, можливо, навіть починає вже вимальовуватися відповідь.

 Чи є сенс своєю участю легітимізувати зрежисовану виставу, котру видають за чесне змагання різних? Чи є сенс обирати з негідних (не завжди негідників, але завжди не гідних накидати свою волю країні) часто – найнегідніших (бо обрання зараз як ніколи залежить від спритности, грошей та явної чи погано прихованої лояльности тому, що могло б бути режимом, якби мало трохи більше розуму)?

 А чи є сенс підігрувати пацанам з підпацанниками у створенні нібито нового та свіжого гарніру для наступного приготування очікуваного блюда – внесення до Конституції змін щодо перенесення обрання всіх наступних януковичів до ВРУ задля ліквідації загроз потенційно страшних для них (і, можливо, вирішальних на ближню чи середню перспективу для України) прямих президентських виборів-2015?

 Тому як виборець:

 – виборець права, а не каламутної “доцільности” жлобів,

 – виборець України, а не русскаго міра і не пацанської зони, але при тому виборець “світу для України”, а не “України для українців”,

 – виборець власного здорового глузду, а не розвиненого нюху на ледве вловимі відтінки “меншого зла”, –

 на сьогодні окрім ще живого варіанту “проти всіх”, бойкоту та сподівань (contra spem spero) на диво з’явлення притомної політичної сили, я маю опцію запропонувати співгромадянам, роблячи вибір, не голосувати за жодну особу, котра вже була нардепом, рівно як і за жодну політичну силу, котра у списку матиме поточних і колишніх нардепів. Вони там вже були, що ми з того маємо – відомо. Те що маємо. І що вони з того мають – також відомо (винятки, як завжди, підтверджують правило).

 Чи є у теперішньому складі ВРУ злоякісного шостого скликання персонаж з мандатом, який би:

 1) ніколи не займався піанізмом з картками (не голосував за інших, не віддавав свою картку);

 2) не пропускав би, будучи при доброму здоров’ї, пленарних засідань і не уникав би роботи в комітетах;

 3) відмовився від “шарових“ квартир, понтових верховнорадянських автономерів, витрат “на оздоровлення” чи яких там іще виплат;

 4) сам, без примусу звітувався б за доходи і витрати, зокрема – щодо витрачання коштів на помічників,  “на депутатську діяльність”;

 5) не бігав би між фракціями;

 6) не вносив би законопроектів, від яких посполиті плюються і вживають непарламентських слів та не голосував би за такі законопроекти навіть за помахом Чечетова;

 7) не брехав?

 Зупинимося тут на числі сім. Хороше число, нагадує про порядковий номер наступного скликання ВРУ та про сім смертних гріхів водночас.

 Практикуючи позитивне мислення, слід сподіватися, що є такі добрі люди. Але, на жаль, радше як феномен, котрий має бути дослідженим і вшанованим окремо від загалу.

 Якщо громадянин не має можливости обрати “свого”, це не значить, що він зобов’язаний обирати чужого бо, мовляв, нема іншого вибору і так вже, мовляв повелося.

Якщо громадянину не дають можливости виловитися “проти“ у бюлетені, йому, можливо, варто висловитися проти в інший спосіб.

Якщо псевдовибори фактично зводяться до нескінченого хороводу одних і тих самих персонажів на сцені, можливо треба прагнути припинення того танцю?

 За відсутности (добре це чи зле) на сьогодні об’єктивних чинників революції, можливо на часі ротація?  Навіть не як доконаний вже факт, а як ідея: не власне альтернатива, а радше ідея альтернативи, предтеча виникнення альтернативи та чинник її подальшого успіху. Принаймні, якби така ідея набула достатньої популярности, подивитися на метушню і смикання “еліти”, завсідників крісел, трибун та шустер-шоу, було б цікаво. У принципі, це вже саме по собі незле.

 Вітчизняний “політикум” ніколи не вирізнявся особливою якістю, а з часом і поготів зіпсувався, він нього погано тхне жлобством, шахрайством, неспроможністю та іманентною совковістю. Продукт протух. Пропало всьо (с).

 Якщо ми (тут я про тих українців, котрі не відчувають нестримної любови до мандатоносців “як класу”) поки що не можемо забезпечити замки та надійну охорону їхнього паркану з іншого (з нашого) боку, можливо варто спробувати ізолювати їх електорально?

Ви, як і я, знаєте розумного і порядного нардепа? Якщо він такий, як ви про нього думаєте, напевно він зрозуміє.  Натомість людина, котра не уявляє себе поза владою (законодавча влада – теж влада), є суспільно-небезпечною у прямому розумінні.

 Гарна новина для “канонічного політикуму“: те, що я щось запропоную, зовсім не значить, що мене почують.

 Гірша новина для “канонічного політикуму“: моживо це ж саме чи подібне запропонує хтось інший, кого почують.

 Ясна річ, я геть не проти, щоби завтра кількість електоральних опцій збільшилася і з’явилися “свої”. І, властиво, за рік до виборів зарано закликати до остаточного непохитного вибору, завтра “все тут написане може виявитися помилкою”. Але ніколи не зарано подумати про різні методи відновлення політичної правосуб’єктности “вільних людей вільної країни”.

Олександр Северин, к.ю.н.