Ольга Кобець,
Заступник Голови Української Всесвітньої Координаційної Ради,
Почесна Голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги
Етнонаціональна політика: здобутки та перспективи
(виступ на парламентських слуханнях 11 січня 2012 р.)
Шановний пане Голово, народні депутати України, представники громадських організацій!
Етнонаціональна політика в Україні, якщо її розглядати як політику держави щодо національних меншин,– достатньо виважена і визнана у Європі і світі як одна з тих, що повністю забезпечує представникам інших націй, які мешкають в Україні, права на збереження їх культурної самобутності і національної самоідентифікації. На сторожі прав національних меншин стоять такі документи, як Конституція України, Закон України про національні меншини, Декларація прав національних меншин в Україні, Закон України про місцеве самоврядування та ін. Сюди ж долучаються і міжнародно-правові акти, визнані і ратифіковані Україною.
Однак етнонаціональна політика—поняття ширше, воно повинне включати і політику держави щодо титульної нації. І ось тут ми стикаємося з прогалинами законодавчого поля, яке, скажімо, не забезпечує прав українців, не тільки як титульної нації, а й навіть як якоїсь найменшої національної меншини щодо збереження своєї мови, культури, само- ідентифікації громадян.
Так, українці не забезпечені в праві вільно користуватися українською мовою в державних закладах, скажімо, у стінах Верховної Ради не дотримується регламент стосовно використання державної мови, Конституційний Суд визнав справедливим використовувати різні мови під час розгляду судових справ, у системі зв’язку, скажімо, в Державному підприємстві «Преса», електронні програми розрахунків ведуться російською мовою.
Усе це є наслідком того, що діючі народні депутати, як і депутати попередніх скликань, не мають політичної волі до визнання українців як головного націєтворчого компоненту Української держави. Ми не маємо Закону про українську мову, у нас не затверджені основи гуманітарної політики України, у нас відсутні інші законодавчі інструменти, які сприяли б державній підтримці розвитку української нації.
Натомість в суспільстві є чимало зацікавлених кіл, які вважають, що чим гірше для українців—тим краще. Скажімо, Парламентом ратифікований сфальшований варіант перекладу Європейської хартії регіональних мов і ніхто не збирається повернутися і виправити цю ситуацію. Навпаки, на його підставі розробляються нові законодавчі ініціативи, про що сьогодні говорилося і в цьому залі, а в Державному бюджеті України на 2012 р. передбачено навіть її фінансування.
Суспільство вимагає від законодавців, державних службовців суворого дотримання національних інтересів України. Про це нині тільки лінивий не говорить. Але я хочу запитати у присутніх: чи знаємо ми, дотримання інтересів якої саме нації ми вимагаємо? Я думаю, що свідомо, а чи несвідомо, але нині діюча влада має розбалансоване уявлення про національні інтереси України і про українську націю як таку. Про це свідчить багато фактів реального життя.
Скажімо, представниця правлячої партії внесла законопроект, і він був проголосований у залі, про забезпечення українцям 25 відсотків ефірної музики українського виробництва. А 75 відсотків (відповідно і прибутків) віддано представникам якої нації?
Минулого року відзначали 70 років з часу перших розстрілів киян у Бабиному Яру. З державного протоколу викинуто покладання квітів до Хреста, усі державні відзначення велися виключно по плану присутнього тут пана Левітаса. Якби громадськість, Святійший патріарх Філарет, не провели традиційне вшанування загиблих 29 вересня (до речі, єврейське і державне вшанування було з невідомих причин перенесено на два дні), то нинішні кияни і не зрозуміли б, чому на пам’ятнику написано: 100 тисяч жертв, а ні українці, ні росіяни, ні роми, які полягли в цей час, державою не вшановуються. Давно виношується ідея створення Меморіального комплексу «Бабин Яр», і ми вимагаємо, щоб у цьому історико-меморіальному заповіднику жертви українців, зокрема, Олени Теліги і київського підпілля, були гідно пошановані, зокрема, був, нарешті, виконаний Указ Президента України від 2007 року про спорудження видатній українській поетесі Олені Телізі та її побратимам гідного пам’ятника. До речі, Міністерство культури вже провело відповідний конкурс, відзначена робота скульптора Олександри Рубан. Справа за малим: матеріальним втіленням цієї ідеї.
Нехтування владою обов’язка вести виважену етнонаціональну політику, безумовно, спричиняє те, що українська нація в цілому в останні десятиліття переживає кризовий стан. У нас мала народжуваність і висока смертність, у нас молоді сім’ї не забезпечуються житлом, у нас жінки мають на третину нижчу зарплату, ніж чоловіки, у нас не зараховується до загального стажу час, витрачений на ведення домашнього господарства, у нас жінки вдвічі менше представлені у парламенті, ніж у середньому в Європі. Додайте до цього кризи, які пережила українська нація під час муравйовського нашестя 1918 р., коли в Києві убивали тільки за «українські» вуса, не кажучи вже про вишиванку, додайте Голодомор, громадянські та світові війни—і ми отримаємо повну картину виснаження української нації. , яка попри все, бореться досі і не дозволить жодним Колесниченкам спотворити елементарні статистичні дані: у нас, в Україні, не 15, а 8,3 мільйона росіян, і серед них, на відміну від вас, більшість щиро любить і шанує Україну, її мову і культуру. Отож не спекулюйте, як ви спекулювали Хартією, не нав’язуйте Україні мультикультурний шлях розвитку, який скомпрометував себе, за свідченням Ангели Меркель і Ніколя Саркозі, навіть в Німеччині та Франції.
За останнім переписом населення нас, українців, в Україні 77,8 відсотка. Нагадаю, що за діючими документами ООН та ЮНЕСКО, країна, в якій 67% становлять представники титульної нації—є національною. Україна не пройшла шляху розвитку національної держави, як це зробили практично всі народи Європи, — та ж Франція і Німеччина. Тому шлях розвитку України—за законами національних держав.
На жаль, ні в Преамбулі до Рекомендацій, ні в самих Рекомендаціях про цю проблему нічого не сказано, тому пропонуємо внести відповідні акценти в тему етнонаціонального творення Української державності за результатами сьогоднішніх слухань.
Дякую за увагу.